Спочатку:
На сторінку книги
Глава 1. Три сестри — одна справа
Чикаго ніколи не спало. Навіть о пів на шосту ранку місто жило своїм життям: десь уже відкривалися кав'ярні, по широких вулицях снували перші автомобілі, а над хмарочосами повільно займався світанок.
У просторій квартирі в центрі міста мешкали три сестри, яких об'єднувало не лише прізвище, а й професія. Усі троє служили в поліції. Проте на цьому їхня схожість закінчувалася.
Першою, рівно о 5:30, прокинулася наймолодша — Анна.
Будильник продзвенів лише раз. Дівчина миттєво розплющила очі, підхопилася з ліжка й, не гаючи часу, почала збиратися на службу. Вона була новачком у поліції, але вже встигла привернути до себе увагу керівництва. Анна мала гострий розум, швидко помічала деталі, які інші не бачили, і нерідко пропонувала блискучі версії розслідувань.
Та була одна проблема.
Вона була впертою, мов бик.
Якщо Анна вирішувала, що має рацію, переконати її було майже неможливо. Вона не боялася порушувати накази, ризикувати чи першою кидатися навздогін злочинцям. Для неї головне — справедливість.
Саме через це вона постійно потрапляла в неприємності.
За стіною почувся приглушений стогін.
— Анно... вимкни вже цей будильник... — невдоволено пробурмотіла середня сестра.
Хлоя навіть не відкрила очей. Вона накрилася ковдрою з головою, сподіваючись урвати ще хоча б п'ять хвилин сну.
На відміну від молодшої сестри, Хлоя вже три роки працювала в поліції. За цей час вона навчилася головному правилу: живий поліцейський набагато корисніший, ніж герой.
Вона завжди діяла холоднокровно, продумувала кожен крок і не любила невиправданого ризику.
Саме тому нескінченні витівки Анни доводили її до сказу.
— Колись через тебе нас усіх звільнять, — буркнула Хлоя, нарешті підводячись із ліжка.
— Зате злочинців стане менше, — усміхнулася Анна.
— Або поліцейських...
Їхню суперечку перервав аромат свіжозвареної кави.
На кухні вже стояла Вероніка.
Старша сестра працювала в поліції вісім років і користувалася великою повагою серед колег. Спокійна, врівноважена, дисциплінована — вона завжди була тією людиною, яка могла владнати будь-який конфлікт.
Коли переїхали від батьків саме Вероніка фактично стала головою родини.
Вона мовчки поставила на стіл три чашки кави.
— Сідайте снідати. Через двадцять хвилин виїжджаємо.
Анна й Хлоя переглянулися, але слухняно виконали прохання.
О сьомій ранку службовий автомобіль уже мчав вулицями Чикаго.
Усім трьом доручили одну справу.
За оперативною інформацією, небезпечний контрабандист мав зустрітися зі своїми людьми біля старих портових контейнерів.
— Якщо все пройде добре, затримаємо його без пострілів, — сказала Вероніка.
— Якщо він почне тікати, я його наздожену, — одразу відповіла Анна.
— Саме цього я й боюся, — зітхнула Хлоя.
Біля порту панував хаос.
Величезні крани повільно переносили контейнери, ревіли вантажівки, а між ними снували десятки працівників.
Раптом чорний позашляховик різко вирвався з-за рогу.
— Анно! Обережно! — закричала Вероніка.
Анна різко викрутила кермо.
Поліцейський автомобіль ледь не врізався у вантажівку.
Колеса голосно заскреготіли по асфальту.
До зіткнення залишилися лічені сантиметри.
Усі троє завмерли.
Позашляховик зник так само швидко, як і з'явився.
— Ти взагалі дивишся на дорогу?! — вигукнула Хлоя.
— Він підрізав нас!
— Але якби ти їхала спокійніше...
Анна хотіла щось відповісти, але раптом помітила на асфальті дивний предмет.
Вона підійшла ближче.
На землі лежали темні дерев'яні чотки.
Вони були незвичайними.
На кожній намистині золотими літерами виднівся акуратний арабський напис.
— Дивіться... — тихо сказала Анна.
Вероніка обережно підняла знахідку.
— Арабська в'язь...
— Думаєш, це випадковість? — запитала Хлоя.
Анна лише похитала головою.
— Ні. Хтось їх загубив саме зараз.
Вона ще не знала, що саме ці чотки змінять життя всіх трьох сестер.
---
Повернувшись до відділку, вони замість похвали отримали сувору догану.
Начальник поліції Олдмен сидів за столом із похмурим виразом обличчя.
— Ви втрьох знову влаштували цирк! — гримнув він.
У кабінеті запала тиша.
— Переслідування без дозволу... майже аварія... порушення наказів... Ви хоч розумієте, чим це могло закінчитися?
Анна опустила очі.
Хлоя схрестила руки на грудях.
Вероніка мовчала.
Олдмен важко зітхнув.
— Ви хороші поліцейські. Кожна окремо. Але разом... ви більше сперечаєтеся, ніж працюєте.
Він підвівся.
— Тому нового розслідування не буде.
Анна різко підняла голову.
— Але, сер...
— Поки ви не навчитеся довіряти одна одній і працювати як справжня команда, жодної великої справи.
У кабінеті знову запала тиша.
Анна ледве стримувала розчарування.
Хлоя, навпаки, відчула полегшення. Нарешті можна буде трохи перепочити від небезпечних погонь.
Лише Вероніка дивилася на сестер із сумом.
Вона чудово розуміла: якщо вони не навчаться бути єдиною командою, одного дня втратять не лише роботу.
Вони можуть втратити одна одну.
