Раді Вас бачити!

О восьмій вечора гості почали збиратися на задньому дворі.

Океан уже темнів за пляжем, а між деревами й уздовж тераси світилися маленькі ліхтарики. Блакитні та сріблясті прикраси ворушилися від легкого вітру, і біля басейну поступово ставало дедалі людніше.

Кесседі з'явилася однією з перших.

На ній була довга блакитна сукня з легкої тканини, що спадала м'якими складками й рухалася разом із нею. Вона чудово вписувалася в атмосферу вечора та заданий дрес-код.

Айзек і Яго особливо не переймалися своїми образами. Вони просто обрали літній одяг у відтінках блакитного: легкі широкі штани та сорочки з короткими рукавами. На Айзеку взагалі була звичайна блакитна футболка.

Поруч із Кесседі крутився Даніель, допомагаючи їй із напоями. На ньому були світлі джинси, біла футболка й блакитна сорочка, залишена розстебнутою поверх неї.

Кесседі щось змішувала біля столу, а Даніель подавав їй склянки, лід та все необхідне, час від часу озираючись на гостей, які вже збиралися біля басейну.

Цього вечора він тримався тут так само природно, як і всі інші — наче вечірки давно перестали бути для нього чимось, від чого хотілося триматися осторонь.

Компанія Кая, як завжди, зібралася в альтанці.

Шейн і Джеремі розташувалися у кріслах навпроти, а Кай із Лендоном влаштувалися на дивані.

Шейн зробив ковток коктейлю. У прозорому бокалі плавали тонкі часточки лимона. Він поставив келих на підлокітник, подивився в бік тераси, де Кесседі разом із Даніелем займалася напоями, і ледь помітно всміхнувся.

— Мені це лише здається, чи Даніель поступово повертається, так би мовити, у наш світ?

Лендон і Джеремі теж повернулися в бік Кесседі та Даніеля. Кай і до цього дивився туди.

Поява Даніеля на вечірці не стала для нього особливим шоком. Хоча ще зовсім недавно Кай, напевно, здивувався б, побачивши брата серед гостей.

Відтоді як Кай почав зустрічатися з Ліамом, Даніель майже не з'являвся на вечірках. Якщо й приходив, то переважно на дні народження Кесседі чи Айзека — події, які, схоже, все ж не міг собі дозволити пропустити.

Тому його присутність цього вечора була радше незвичною, ніж несподіваною.

Даніель виглядав напрочуд спокійним.

Раніше Каю часто здавалося, що в голові його брата постійно крутиться щось важке. Він майже завжди був занурений у власні думки, ніби навіть поруч із людьми залишався десь далеко від них.

Сьогодні все було інакше.

Даніель дивився на гостей із відкритою, майже легкою увагою. Час від часу щось тихо говорив Кесседі, разом із нею спостерігав за людьми, які збиралися біля басейну й фотографувалися біля імпровізованої фотозони.

Її зробили просто на газоні, трохи осторонь від басейну: арка, обвита блакитними гортензіями й дрібними польовими квітами того ж відтінку, а між ними — тонкі гілки, обсипані сріблястою мішурою й крихітними блискітками, що ловили світло гірлянд і час від часу спалахували, коли хтось проходив повз. Знизу арку обрамляли свічки в скляних банках, а на землі був розстелений білий килимок — щоб і взуття було видно на фото.

Місця біля арки майже не залишалося. Хтось позував поодинці, підставляючи обличчя під світло гірлянд, хтось збирав навколо себе цілу компанію й намагався всіх втиснути в кадр, а одна з дівчат за кілька хвилин встигла зробити цілу серію знімків — то присідаючи, то піднімаючи келих, то сміючись у камеру.

У басейні плавали десятки маленьких блакитних кульок. Гості стрибали у воду, намагаючись не розкидати їх по всій поверхні, а потім сміялися, коли хтось усе ж таки влаштовував невеликий хаос і кульки розліталися врізнобіч.

З колонок, розставлених уздовж тераси, лунала літня попса — одна пісня змінювала іншу без пауз. Кілька дівчат влаштували собі імпровізований показ мод просто на бортику басейну: по черзі проходжалися вздовж нього, наче по подіуму, під схвальні вигуки й оплески решти компанії. Хтось голосно підспівував приспіву, не потрапляючи в ноти, і від цього сміх лунав ще гучніше. Один із хлопців узяв на себе роль ведучого вечора — вигадував конкурси на ходу й затягував у них усіх, хто траплявся під руку, від танцювальних баттлів до дурних питань «хто з ким».

Усе йшло саме так, як і мало бути: гучно, легко й без особливого плану.

Згодом приїхали Ніколас Гровер і Летиція Косс.

Їхня поява одразу привернула увагу.

Летиція виглядала бездоганно. Темно-русе волосся спадало м'якими хвилями на плечі, а блакитна сукня з витонченим візерунком із дрібних блискіток ловила світло щоразу, коли вона рухалася. Трохи темніша сумка доповнювала образ, а високі літні босоніжки були підібрані точно в тон.

Ніколас цього разу здивував навіть тих, хто давно звик бачити його винятково в класичних костюмах. На ньому були світлі літні штани й сорочка м'якого блакитного відтінку, яка перегукувалася із сукнею Летиції. Без піджака, без краватки й звичної офіційності він виглядав незвично невимушено — і цей колір йому дивовижно пасував, додаючи легкості й несподіваної елегантності.

Ніколас і Летиція досить швидко влилися в компанію молоді. Ба більше, після кількох коктейлів, приготованих Кесседі, Ніколас уже стояв посеред підліткової компанії, розмовляючи з хлопцями — жестикулюючи так активно, ніби розповідав не історію тридцятирічної давнини, а щось, що трапилося з ним учора.

— Я, до речі, грав у футбол, — сказав він, відсьорбнувши коктейль. — В університеті. Ресівером. І, знаєте, непогано грав.

— Він грав посередньо, — тут-таки вставила Летиція, не обертаючись і продовжуючи розглядати гірлянди над альтанкою.

— Я був капітаном команди останній рік!

— Тому що більше нікому не хотілося цим займатися.

Хлопці навколо засміялися. Ніколас лише розвів руками, вдаючи ображеного, й одразу продовжив, ніби це заперечення тільки додавало йому натхнення.

— А Летиція, до речі, була черлідеркою. Ми якраз тоді й познайомилися — вона стояла в першому ряду під час моєї найкращої гри сезону.

— Я стояла там, тому що там стояли всі черлідерки, Ніку. Не через тебе конкретно.

— Але помітила ти саме мене.

— Я помітила, що хтось упустив м'яч у власну ендзону.

Хлопці знову зареготали, а хтось із дівчат присвиснув. Ніколас удавано скривився, приклав руку до грудей, наче йому щойно завдали смертельної рани, але за кілька секунд знову всміхнувся — з тим самим виглядом людини, якій подібні кпини лише в радість.

— Гаразд, гаразд. Але бігати я досі можу — і непогано, до речі.

— Він щоранку виходить на пробіжку о шостій, — не втрималась Летиція, повертаючись до нього з ледь помітною усмішкою, — і щоразу повертається з таким виглядом, ніби пробіг марафон, а не три квартали навколо будинку.

— Три з половиною, — уточнив Ніколас з абсолютно серйозним обличчям. — І це важливо, тому що я стежу за формою.

— Він стежить за тим, щоб не заснути дорогою.

Хтось із хлопців, не витримавши, голосно розсміявся й одразу перепитав, чи справді сенатор бігає щодня, ніби це було найдивовижнішою новиною за весь вечір.

Ніколас з готовністю закивав і тут-таки додав, що останнім часом навіть намагається пробігати трохи більше — правда, з театральним зітханням зізнався, що після сорока організм чомусь перестав цінувати такі жертви так, як раніше.

Ті слухали його з неприхованою цікавістю, забувши навіть про музику й басейн. Хтось ставив запитання про університет, хтось жартома пропонував влаштувати забіг просто зараз, а хтось просто спостерігав за ним, явно вражений тим, наскільки просто й невимушено він поводився серед них.

Летиція стояла поруч із коктейлем у руці, час від часу переводячи погляд на чоловіка й ледь помітно всміхаючись — із виглядом людини, яка чує ці історії далеко не вперше, але все одно не втомилася від них.

Тим часом Кай, Лендон, Шейн і Джеремі майже не долучалися до загальних веселощів. Вони сиділи трохи осторонь, у своїй альтанці, час від часу перекидаючись короткими репліками й спостерігаючи за тим, що відбувалося навколо.

Алкоголю майже не торкалися: на післязавтра на них чекала серйозна справа, пов'язана з розслідуванням, яким вони займалися останнім часом, тому хлопці заздалегідь вирішили не пити.

Телефон Джеремі завібрував у кишені.

Він дістав його й побачив повідомлення від Мії:

«Яка ж ти наволоч, Гровер. Чесно кажучи, я навіть уявити не могла, що ти реально здатен зробити щось подібне.

Ти тоді сказав правду. Я закохалася в тебе, навіть не знаючи, ким ти є насправді і чим ти взагалі живеш.

Тепер я бачу, наскільки мало тебе знала.

Я не бажаю тобі зла. Але ти теж був винен у тому, що між нами тоді сталося. І з Шейном ти вчинив не менш мерзенно, ніж я.

Удачі тобі по життю».

Джеремі прочитав текст двічі. Великий палець завис над склом телефона, не торкаючись його, наче він усе ще сподівався, що слова самі зникнуть, якщо почекати достатньо довго.

Навколо тривала вечірка. З басейну долинав сміх, хтось голосно підспівував музиці, а біля океану кілька гостей танцювали просто на піску. Блакитні гірлянди над альтанкою відкидали м'яке світло на хлопців.

Джеремі повільно опустив телефон екраном донизу. Стиснув щелепи так, що на скулі на мить проступив жовен, і підняв погляд на Шейна.

— Я переспав з Мією, — сказав він різко, майже уривчасто, ніби боявся, що коли скаже повільніше, то не скаже взагалі.

Шейн повільно підняв погляд від келиха. На кілька секунд його брови ледь помітно піднялися — і одразу ж опустилися назад.

Джеремі глибоко вдихнув.

— Вечір святкування мого дня народження.

Слова повисли в повітрі, дивним чином гублячись серед музики й шуму вечірки.

Лендон різко випрямився на дивані, весь корпус подався вперед. Погляд метнувся від Джеремі до Шейна й назад — він явно чув про це вперше, і на обличчі в нього застигло щось середнє між шоком і бажанням щось сказати, чого він так і не наважився зробити.

Кай, навпаки, майже не поворухнувся. Лише опустив очі й повільно провів великим пальцем по кісточках іншої руки, не відриваючи погляду від цієї точки.

Шейн сидів нерухомо. Пальці на келиху трохи стиснулися, але за секунду знову розслабилися. Він просто дивився на Джеремі.

Десь унизу біля басейну хтось вибухнув сміхом. Музика змінилася на іншу пісню, і кілька людей одразу почали підтанцьовувати їй у такт. Контраст із тишею в альтанці відчувався майже фізично.

— Чому ти одразу не сказав? — нарешті запитав Шейн.

Голос залишався спокійним, майже буденним. Джеремі це помітив і напружився ще сильніше.

Він різко повернув до нього голову.

— Серйозно? Чому я одразу не сказав? Що я мав тобі сказати? Що я хріновий друг? Що я вважаю себе покидьком, тварюкою і ще хрін знає ким?

Джеремі провів рукою по волоссю і на секунду затримав долоню на потилиці.

— Це схоже на те, що я намагаюся вибачитися?

Шейн кілька секунд мовчки дивився на нього.

— Не дуже.

Джеремі стиснув губи в тонку лінію. Погляд опустився на його руки.

— Не роби так більше, — сказав Шейн.

Джеремі одразу підняв очі.

— Я не збираюся більше чіпати твоїх дівчат, — швидко відповів він.

— Я не про це.

Шейн трохи помовчав, дивлячись просто на нього.

— Ніколи нічого від мене не приховуй. Мене дратує не те, що ти з нею переспав. Мене дратує те, що ти одразу мені про це не розповів.

Джеремі повільно підняв голову. Кілька секунд просто дивився на Шейна.

— Це все?

— А чого ти очікував? Думав, я тебе заблокую в усіх соціальних мережах і месенджерах, повидаляю наші спільні фотографії з ноутбука й телефона і перестану вважати тебе своїм другом?

Джеремі не відповів. Він тільки видихнув крізь ніс і на мить заплющив очі, наче йому потрібна була секунда, щоб це прийняти.

Шейн розслаблено відкинувся на спинку крісла, закинув одну ногу на край столика й склав руки на грудях. На обличчі з'явилася легка, майже байдужа усмішка — та сама, яку всі звикли бачити на ньому щодня.

Він на мить перевів погляд за межі альтанки — біля басейну хтось уже влаштував імпровізовані танці, кілька людей сиділи на бортику, а з колонок на повну гучність лунала чергова популярна пісня.

— Знаєш, — протягнув Шейн, знову дивлячись на Джеремі, — з Мією було по-своєму прикольно. Вечори, розмови, усе це... Я навіть майже звик до неї. Можна сказати, це був мій перший серйозний досвід у стосунках.

Він на секунду замовк, і пальці його правої руки постукали по бильцю крісла — короткий ритм, який зник так само швидко, як з'явився.

— І, звісно, закінчилося все феєрично.

Джеремі мовчав.

Шейн повільно підвівся, потягнувся й зробив кілька кроків уздовж альтанки. Потім зупинився біля поручня, звідки було видно басейн, поклав на нього обидві руки й на мить схилив голову.

Коли він знову повернувся, на його обличчі з'явилася та сама легка усмішка, за якою вже ховався фірмовий чорний сарказм.

— І знаєш, що мене найбільше розчулює в цій ситуації? Зовсім не те, що вона мене кинула чи зрадила. Мене тішить дещо інше.

Шейн повернувся до Джеремі всім тілом.

— Те, що саме твій член опинився в центрі всього цього. От це справжній сюжетний поворот, Гровер. Серйозно, сценаристи Голлівуду відпочивають.

Джеремі кілька секунд просто дивився на нього. Потім його плечі трохи опустилися, ніби з нього нарешті випустили частину напруги.

— Придурок, — повільно видихнув він, і в цьому слові було більше полегшення, ніж образи.

Шейн усміхнувся й повернувся на своє місце. Він коротко стиснув плече Джеремі й перевів погляд на інших.

— Сподіваюся, в цій альтанці більше немає того, хто хоче мені ще в чомусь зізнатися?

Лендон заперечно похитав головою, все ще з широко розплющеними очима.

Кай теж похитав головою, без зайвого руху.

Шейн лише знизав плечима. За їхніми спинами знову вибухнув сміх, хтось плюхнувся в басейн, здійнявши хвилю, а музика заграла гучніше.

— Добре, — сказав Шейн. — Тоді давайте, мабуть, закриємо цю тему й більше не будемо до неї повертатися.

Поступово розмова в альтанці стихла.

Шейн усе-таки вирішив випити кілька коктейлів і невдовзі залишив хлопців, приєднавшись до інших гостей.

Джеремі, як це вже стало для нього майже звичним, вирішив бути поруч. Він підійшов до барної стійки, де стояли його батько та Летиція, підтримуючи невимушену розмову, час від часу сміючись у потрібних місцях, — але погляд його раз у раз ковзав повз плече співрозмовника, туди, де серед гостей мигтіла постать Шейна.

Зрештою в альтанці залишилися лише Кай і Лендон.

Шум вечірки тепер долинав до них приглушено: музика, сміх, голоси гостей і періодичний плескіт води з басейну.

Даніель стояв неподалік барної стійки, за невеликим столиком трохи осторонь від основного натовпу — разом із Кесседі, Айзеком і Яго. У руці він тримав келих із коктейлем, і робив це так природно, ніби така картина була звичною, хоча Кай уже не пам'ятав, коли востаннє бачив брата з алкоголем у руці.

Даніель сміявся з того, що сказав Айзек, спираючись плечем на стійку. Плечі були розслаблені, поза — вільна, без звичної напруги, яка зазвичай тримала його прямим навіть у моменти найбільшого спокою.

Кай дивився на нього довше, ніж збирався.

Лендон простежив за його поглядом, а тоді тихо сказав, дивлячись прямо перед собою:

— Я б не зміг покинути тебе. Тому я розумію Даніеля. І поважаю його рішення залишитися з Ліамом, незважаючи ні на що.

Кай сумно всміхнувся, ледь опустивши погляд.

— А я б не дозволив тобі перетворити власне життя на пекло й помирати разом зі мною.

Він ненадовго замовк.

— Я зробив би все, щоб відштовхнути тебе.

Лендон перевів на нього погляд — важкий, прямий, без жодної спроби пом'якшити його жартом чи усмішкою.

— Я однаково боровся б до кінця. І як би сильно ти не намагався мене прогнати, я все одно був би поруч.

Кай ледь похитав головою, не піднімаючи очей.

— Я змусив би тебе розлюбити мене.

— Ніхто не здатен змусити людину перестати кохати.

Кай тихо видихнув, дивлячись кудись повз Лендона, у бік басейну, де хтось саме голосно сміявся.

— Тоді я зробив би все, щоб ти почав мене ненавидіти...

Він не договорив.

Мовчання затягнулося. Десь за межами альтанки й далі лунала музика, але вона наче не сягала їх — залишалася десь зовні, як і решта вечірки.

— Ти знаєш, у якому відділенні лежить Ліам?

— Так.

— Я хочу поїхати до нього завтра.

Лендон лише кивнув.

— Добре.

Палата Ліама була окремою — просторою, тихою й надто чистою. Такою, якою й мала бути палата в найдорожчій приватній лікарні міста.

Світлі стіни, широке вікно майже на всю стіну, автоматичні жалюзі, невеликий диван біля вікна та крісло для відвідувачів. Поруч із ліжком стояв монітор, який час від часу подавав короткі сигнали, а над узголів'ям — панель із розетками, кнопками виклику медперсоналу й підключеннями для медичного обладнання. На тумбі лежали кілька книжок, пляшка води й телефон.

Усе виглядало дорого, спокійно й майже по-домашньому.

Але запах лікарні нікуди не подівся.

Він змішувався із запахом антисептика й медикаментів, залишаючись у повітрі та на одязі після кількох годин перебування тут.

Ліам лежав на ліжку, накритий тонкою білою ковдрою.

Він схуд настільки, що лікарняна футболка висіла на ньому майже безформно. Шкіра стала неприродно блідою, під карими очима залягли темні синці, а чорне волосся, колись густе й живе, безладно спадало на лоб.

До руки був під'єднаний катетер. Поруч стояла крапельниця, прозора трубка від якої тягнулася до його зап'ястя.

Ліам майже не рухався. Тільки дивився у стелю, іноді повільно переводячи погляд на вікно.

За склом продовжувалося звичайне життя міста. А тут час ніби зупинився.

— Привіт, Ліаме.

Хлопець здивовано подивився на Кая.

— Що ти тут робиш?

Кай усміхнувся самими кутиками губ.

— «Приїхав провідати тебе» звучить надто дивно?

Ліам тихо хмикнув.

— Більш ніж просто дивно.

Він кивнув на диван.

— Сідайте.

Кай сів, поклавши руки на коліна. Лендон, спершись плечем на одвірок, лишився стояти біля дверей.

— Хочу поговорити.

— Слухаю.

Кілька секунд Кай мовчав, розглядаючи трубку крапельниці біля ліжка.

— Якщо я правильно зрозумів... ти намагаєшся відштовхнути Дані. Спеціально граєш роль психічно нестійкого ревнивця і маніпулятора.

Ліам гірко всміхнувся.

— Він уже майже ненавидить мене.

Він опустив погляд на власні руки, що лежали поверх ковдри — тонкі, з проступаючими венами.

— Думаю, ще трохи... і він піде.

— Він страждає.

— Знаю.

Голос Ліама став тихішим.

— І буде страждати ще довго. Я занадто сильно його кохаю, щоб дивитися, як він не живе, а повільно згасає разом зі мною.

Кай мовчав, зчепивши пальці між колінами.

— Я думав, Дані здасться раніше.

Ліам гірко всміхнувся.

— Злякається. Втомиться.

Він похитав головою.

— Але він виявився набагато сильнішим, ніж я міг уявити.

На мить Ліам заплющив очі.

— Я хочу, щоб він жив.

Голос його затремтів.

— Фотографував. Грав на гітарі. Сміявся. Як раніше. Жив тим життям, яке в нього було до моєї хвороби.

Він подивився на Кая.

— Але для цього я маю зникнути з його життя.

Пауза.

— І недостатньо, щоб зник лише я.

Він сумно всміхнувся.

— Мають зникнути й його почуття до мене.

Кай уважно дивився на нього.

— Тому ти хочеш, щоб він зненавидів тебе.

Ліам кивнув.

— Якщо він сам мене покине... одного дня йому стане легше. Таким був план.

Коротка гірка усмішка.

— Але Дані все ще поруч. Попри все. Попри кожну сварку. Попри кожне моє жорстоке слово. Попри кожну спробу зробити йому боляче.

Кай тихо промовив:

— Він кохає тебе по-справжньому.

— Саме тому він так страждає.

Ліам заплющив очі.

— Після кожної нашої сварки я думаю: усе, він більше не подзвонить, не напише, не приїде. І якщо повідомлення все ж приходить... я щоразу чекаю лише одного.

Він замовк.

— «Вибач. Між нами все скінчено».

Ліам усміхнувся крізь біль.

— Але замість цього Дані питає, чи я поїв. Чи мені сьогодні краще. Чи потрібне мені щось.

Він потер долонями обличчя — повільно, наче цей жест допомагав йому втримати голос рівним.

— Думаєш, я не бачу, як йому боляче? Думаєш, мені байдуже? Я приречений, Кай. Я не можу змінити те, що в мене рак. Але я можу хоча б спробувати не приректи на це життя його.

У палаті запанувала тиша. Лише монітор поруч із ліжком раз у раз подавав тихий сигнал, відмірюючи секунди мовчання.

Кай довго мовчав. Потім тихо сказав:

— Я думав, ти інший.

Ліам подивився йому просто в очі.

— Тобі це лиш здалося.

Він сумно всміхнувся.

Машина повільно виїхала з території лікарні.

Кай тримав руки на кермі, погляд — прикутий до дороги. Кілька хвилин у салоні було тихо. Лише двигун рівно гудів на порожній вулиці, а повз вікна пропливали ліхтарі, короткими смугами світла лягаючи на приладову панель.

Лендон першим порушив мовчання.

— Ти розповіси Даніелю про розмову з Ліамом?

— Ні.

— Для тебе ця розмова нічого не змінила?

Кай на секунду перевів погляд на нього, а потім знову на дорогу.

— Ні.

— Навіть після всього, що він сказав?

— Даніель не винен у тому, що Ліам захворів, — спокійно відповів Кай. — Це не його відповідальність. І ніколи нею не була.

Лендон нічого не сказав.

— Мені шкода Ліама, — продовжив Кай. — Я навіть не уявляю, як би сам себе почував, знаючи, що через рік, два чи три мене просто не стане. Не знаю, чи зміг би взагалі нормально жити з цією думкою.

Він ненадовго замовк.

— І я не знаю, що це — слабкість чи, навпаки, якась форма сили. Але я б краще сам визначив, коли все закінчиться, ніж просто чекав, доки це станеться.

Лендон повернув голову до нього.

— Кай, ти зараз говориш страшні речі.

Кай мовчав.

— Хіба не можна було зробити так, щоб навіть ці три чи чотири роки були справжнім життям?

Кай міцніше стиснув кермо.

— Якби вони хоча б спробували. Не просто сиділи в лікарні й чекали, коли Ліам помре. У періоди ремісії жили нормально хоча б тоді, коли могли. Ловили якісь моменти, які потім можна було б згадувати.

Кай повернув на наступну вулицю.

— А вони що зробили? Перетворили все своє життя на очікування. Просто існували по інерції. Ліам чекав смерті. Даніель чекав смерті Ліама. І обоє страждали весь цей час.

— Ти думаєш, Даніель міг просто взяти й почати жити нормально?

— Ні, — одразу відповів Кай. — Я не думаю, що це було легко. І я не кажу, що знаю, як правильно.

Він на кілька секунд замовк.

— Це тільки моя думка. Можливо, я не правий. Можливо, на його місці я зробив би те саме. Я цього не знаю.

Лендон подивився на нього.

— Але ти все одно його за це караєш.

Кай не відповів одразу.

— Я не караю його.

— Тоді що ти робиш?

Кай видихнув через ніс і знову подивився вперед.

— Не дозволяю йому переконати мене, що він був приречений на це життя.

У салоні знову запала тиша.

— Я просто думаю, що він мав право на більше, — додав Кай. — Навіть якщо сам цього права собі не залишив.

Лендон відкинувся на сидіння, дивлячись у вікно.

— Це дуже по-твоєму.

Кай гірко усміхнувся.

Лендон кілька секунд мовчав, дивлячись на вогні, що пропливали повз.

— А якби я захворів так само, як Ліам?

Кай різко перевів на нього погляд, і на мить машина ледь помітно повела вбік, перш ніж він знову вирівняв кермо, обома руками стиснувши його трохи міцніше, ніж було потрібно.

— Ми не будемо про це говорити.

— Чому?

Голос Кая цього разу прозвучав інакше — без звичної впевненості, без тієї легкості, з якою він зазвичай ставив крапку в розмові.

— Тому що я навіть думати про це не хочу, Лендоне. Ти навіть не уявляєш, що я до тебе відчуваю.

— Впевнений?

Лендон подивився на нього уважніше.

— Мене не приваблюють ні дівчата, ні хлопці не тому, що я асексуал, а тому, що я закоханий у тебе з чотирнадцяти років.

Він обережно торкнувся руки Кая на кермі.

На мить у салоні не було чутно нічого, крім двигуна.

Кай не одразу зрозумів, що перестав дихати. Пальці на кермі, ще секунду тому напружені, раптом ослабли, і машина сама собою трохи сповільнилася, хоч нога на педалі газу не рухалася.

Він нарешті повернув голову. Кілька секунд просто дивився на Лендона, немов намагаючись знайти на його обличчі хоч якийсь натяк на жарт.

— Повтори.

Лендон мовчав, не відпускаючи його руки.

— Будь ласка. — Кай нервово провів долонею по волоссю. — Повтори те, що ти щойно сказав. Мені треба переконатися, що це не галюцинації.

— Я сказав, що закоханий у тебе з чотирнадцяти років.

Кай відвернувся до дороги.

Кілька секунд він мовчав, дивлячись просто перед собою, ніби намагався зібрати докупи думки, які одна за одною переставали мати сенс.

— У мене зараз, здається, мозок відмовляється працювати.

Лендон ледь усміхнувся, все ще тримаючи руку на його долоні. Він не відводив погляду від скла — від того, як за вікном пропливали темні силуети будинків і рідкі ліхтарі.

Кай стиснув щелепу й мовчки дивився на дорогу.

Лендон трохи повернувся на сидінні, обличчям до Кая, і заговорив уже не питаннями — просто тихо, ніби боявся, що коли підвищить голос, слова втратять сенс.

— Я вирішив перевестися до вашої школи після того випадку з Джеремі. Пам'ятаєш, як тоді батько хвилювався? Він дуже переживав за нього. Тоді я вперше по-справжньому зрозумів, наскільки він до нього прив'язаний. Джеремі був моїм старшим братом. І я просто вирішив, що хочу бути ближче до нього.

Кай на мить скосив очі в його бік — і одразу повернув погляд на дорогу.

— Шейн теж перевівся. Ми почали більше спілкуватися з Джереміею. Поруч із ним завжди був ти. І якось так вийшло, що ми всі четверо постійно були разом.

Лендон замовк на секунду, пальці на його коліні злегка стиснулися в тканину джинсів.

— У мене почала з'являтися симпатія.

Кай не поворухнувся.

— Пізніше я зрозумів, що реально тебе люблю.

Пальці Кая на кермі побіліли.

— Ти тоді був зовсім іншим. Спокійним. Ти взагалі не думав про подібні речі. У тебе дівчата одна за одною з'являлися. Ти навіть не давав мені приводу подумати, що хлопець може тобі подобатися.

Куточок губ Кая смикнувся — щось середнє між усмішкою і гримасою.

— Потім Даніель сказав, що йому подобаються хлопці. Потім у нього з'явився Ліам. І приблизно тоді ти почав змінюватися. Ти віддалявся від Даніеля. І чим далі ти від нього відходив, тим ближче тримався до мене.

Кай стиснув пальці на кермі.

— Ти питав, де я. Чи я нормально доїхав. Чи поїв. Чи все зі мною добре. Якщо хтось щось мені казав — ти з'являвся поруч швидше, ніж я встигав відповісти.

Кай мовчав.

— Я довго думав, що це через Даніеля. Що ти просто ставишся до мене як до молодшого брата, якого ти втратив. Ти віддалявся від нього — і майже одразу почав так само пильно опікуватися мною. Тому я вирішив, що, можливо, ти просто переніс на мене всю ту турботу, якій не було куди подітися.

Він на секунду опустив очі, потім знову підняв погляд на профіль Кая.

— У тебе була купа дівчат. Ревнощі були, але я ще міг із ними справлятися. Потім ти почав зустрічатися з Анікою. Чотири місяці. Я думав, ти зустрів ту саму. І що у вас усе серйозно.

Він на мить відвернувся до вікна.

— Я вирішив утекти. Від тебе. У Швейцарію. Я просто більше не міг з цим усім впоратися. Думав, якщо поїду достатньо далеко, зможу тебе забути. Мені було боляче бачити тебе з нею. Я ревнував. Дуже. І ненавидів себе за це, бо ти нічого мені не обіцяв. Ти взагалі не знав, що я від тебе чогось хочу. Я навіть намагався переключитися на Крістіана.

— Про нього можемо не говорити?

Щелепа Кая напружилася.

Лендон на секунду замовк, а потім кивнув.

— А потім ти приїхав до мене в Стокгольм. І я зрозумів одну просту річ: мені нема від чого тікати. Я можу поїхати в іншу країну. Можу намагатися закохатися в когось іншого. Можу переконувати себе, що це просто дурна підліткова закоханість, яка колись мине. Але ти все одно залишишся тобою.

Він на секунду замовк, дивлячись на його руки на кермі.

— Тому я вирішив, що просто буду поруч.

Кай не відповідав. М'язи на його щелепі то напружувалися, то розслаблялися, погляд був прикутий до смуги дороги попереду.

За вікном промайнув черговий ліхтар, на секунду освітивши салон і одразу ж знову залишивши його в темряві.

Кай коротко засміявся — без веселощів, більше видихнув, ніж засміявся.

— А я, виходить, останній ідіот. Як я міг цього не помічати?

Він замовк.

Погляд лишався на дорозі, але пальці Кая під рукою Лендона повільно розслабилися, долоня повернулася догори, і він переплів їхні пальці, м'яко стиснувши його руку.