Раді Вас бачити!

Коли вони повернулися до маєтку Гроверів, Летиція зачинила за собою двері й на мить завмерла у передпокої, знімаючи легкий кардиган із плечей. Її погляд ковзнув по Лендону й затримався на його обличчі трохи довше, ніж зазвичай, наче вона щось у ньому шукала. Тоді вона обернулася до Кая.

— Каю, у гостьовій кімнаті, де ти завжди ночуєш, у комоді лежить чиста постільна білизна, — спокійно сказала вона, вішаючи кардиган на бильце крісла. — Якщо після душу захочеш переодягнутися, я зараз принесу тобі щось із одягу Лендона.

Кай ледь помітно кивнув.

— Дякую.

Летиція підійшла ближче, легенько торкнулася його плеча, а тоді нахилилася й ніжно поцілувала в лоб. Не відпускаючи плеча, повернулася до сина й так само легко торкнулася губами його чола.

— Не засиджуйтеся до ранку, — тихо промовила вона.

Кай знову кивнув.

Лендон нічого не сказав.

Летиція відступила на крок, ще раз обвела поглядом обох, тоді розвернулася й узялася за ручку дверей. На порозі озирнулася, ніби хотіла щось додати, але промовчала й вийшла.

Вона попрямувала на кухню, звідти — на задній двір. Під ліхтарем зупинилася й окинула поглядом темний сад, перевіряючи, чи не повернувся Саншайн. Кота ніде не було.

Летиція ще трохи постояла, склавши руки на грудях, вдихнула вологе нічне повітря, а тоді повернулася до будинку.

Біля дверей вона затрималася на кілька секунд, прислухаючись. Зверху не долинало жодного звуку.

Тихо зачинивши двері, Летиція піднялася на другий поверх.

Кай і Лендон мовчки піднімалися сходами до кімнати Лендона. У будинку стояла така тиша, що під ногами ледь чутно порипували дерев'яні сходинки.

Лендон відчинив двері й зайшов усередину. Світла не вмикав. Пройшов до панорамного вікна, за яким темнів сад, освітлений лише кількома теплими ліхтарями.

Він зупинився біля скла.

Кай залишився біля дверей.

Кілька секунд ніхто не рухався.

— Ти хочеш про це поговорити? — майже пошепки запитав Лендон.

Кай, який саме зачинив за собою двері, ледь похитав головою.

— Ні… Може, завтра поговоримо.

Лендон кивнув.

Кай постояв ще секунду, тоді підійшов ближче, зупинився впритул і, не сказавши більше нічого, притулився грудьми до його спини. Обійняв за талію, зчепивши пальці на животі Лендона.

Лендон ледь здригнувся.

Кай опустив голову й уткнувся обличчям йому в потилицю. Кілька секунд просто стояв так, трохи сильніше притискаючи його до себе.

Лендон дивився в темне скло. Пальці на підвіконні повільно розтиснулися.

— Що з тобою сьогодні?

Кай не відповів одразу.

— Узагалі-то це «сьогодні» триває вже три місяці. Відтоді… з того вечора на яхті.

Руки трохи сильніше стиснули талію Лендона.

— Про який ти вперто відмовляєшся навіть згадувати.

— Ми перебрали з алкоголем, — майже автоматично відповів Лендон. — Зробили дурницю.

Кай ледь відхилив голову.

— То наш поцілунок був дурницею?

Тиша після цих слів виявилася довшою, ніж мала бути.

— Кай…

Лендон почав говорити, але той тихо перебив:

— А я після тієї «дурниці» думаю про тебе постійно.

Коротка пауза.

— І не як про друга.

Лендон мовчав.

— Ти мені подобаєшся, Лендоне. Настільки сильно, що мене самого це лякає.

Кай зробив короткий вдих.

— Я ніколи ні до кого не відчував нічого навіть віддалено схожого.

Лендон видихнув, але нічого не сказав.

— Три місяці я намагаюся зрозуміти, що, чорт забирай, зі мною відбувається.

Кай на мить заплющив очі.

— І знаєш, що найгірше? Я не хочу, щоб це минуло.

Плечі Лендона ледь напружилися.

— Це якась чортівня, Кай…

— Справді?

У голосі Кая прозвучала коротка, невесела усмішка.

— Ти зараз скажеш, що з часом це мине?

Лендон прокашлявся.

— Так. З часом це пройде.

Кай тихо засміявся.

— Авжеж.

Помовчав.

— За три місяці не минуло. Навпаки.

Пальці розтиснулися, але він не відпустив його.

— Якщо ти думаєш, що це якийсь збочений сексуальний потяг до друга, то помиляєшся. І якщо психолог твоєї мами скаже тобі те саме — він теж помилиться.

Кілька секунд Кай мовчав.

— Лендоне… твій колір — насичено-сірий. Колір неба перед ураганом. Колір океану перед бурею. Ти — спокій, за яким ховається неймовірна сила.

На губах Кая з'явилася ледь помітна усмішка.

— Ми приходимо на вечірку. Ти спілкуєшся з людьми, смієшся, танцюєш із Кессі… а потім підходиш до мене, без жодного слова кладеш голову мені на коліна.

Трохи нахилив голову.

— І все. У цей момент світ ніби перестає існувати. Залишаємося тільки ми. Я перебираю твоє волосся… і мені стає по-справжньому спокійно.

Лендон опустив погляд.

— Я навіть не можу пояснити це словами.

Кай помовчав.

— Можливо, це неправильно. Можливо, це взагалі неможливо пояснити.

Усміхнувся самими кутиками губ.

— Але це правда.

Ще одна коротка пауза.

— І ще дещо…

Кай нервово засміявся.

— Я відчуваю більше щастя від запаху твоїх парфумів, ніж будь-хто міг би отримати від випадкового сексу.

Відступив на півкроку, щоб бачити обличчя Лендона.

Лендон повернув голову. Їхні погляди зустрілися.

— І знаєш що?

— Що?

— Я не хочу, щоб це минало.

Кай говорив уже зовсім тихо.

— Мені подобається те, що я відчуваю до тебе.

Лендон мовчав.

Десь у кімнаті тихо цокав годинник.

Один удар. Другий. Третій.

— Я твій друг, Кай.

— Знаю.

— І я хлопець.

Кай не втримався й усміхнувся.

— Дякую, що нагадав.

— Це не смішно.

— А я й не жартую.

Лендон простягнув руку й торкнувся вказівним пальцем прохолодного скла. Провів ним убік, залишаючи на запітнілій поверхні ледь помітну лінію.

— Не можна ось так… просто підійти й сказати мені все це.

Голос уперше здригнувся.

— Як, по-твоєму, я маю на це реагувати?

— Тобі потрібен час?

— Час?

— Щоб зрозуміти…

Кай ковтнув, на мить відвів погляд, тоді знову подивився на нього.

— Що Кай Аддерлі закоханий у тебе.

Лендон похитав головою.

— Ти не закоханий у мене.

— Звідки ти знаєш?

Лендон довго мовчав. Палець на склі не рухався.

Секунди тяглися повільно — досить довго, щоб Кай встиг подумати, що відповіді не буде.

— Так… Мені потрібен час.

Кай кивнув. Не став переконувати й нічого більше не додав.

За кілька секунд запитав:

— Я можу лишитися ночувати у твоїй кімнаті?

Лендон знову провів пальцем по склу. Цього разу лінія склалася в невелике серце.

Кай подивився на нього. Потім швидким рухом намалював поруч таке саме, але більше.

— Так. Можеш.

Він не сказав більше нічого. Просто відійшов від вікна, і кімната поглинула їх обох у темряву.

Ранок у маєтку Гроверів почався тихо.

Кухня була саме такою, якою й мала бути в домі людей, звиклих до достатку, а не до показної розкоші. Простора, витримана в теплих бежевих відтінках, вона поєднувала світлий камінь із натуральним дубом. Масивний дерев'яний острів посередині, стільниця з матового кварцу, відкриті полиці з дорогим порцеляновим посудом і високі панорамні вікна, крізь які всередину лилося ранкове сонце.

Тут не було позолоти чи химерних деталей — лише якісні матеріали, стримана елегантність і те саме тихе багатство, яке не потребувало демонстрації.

Ніколас Гровер неквапливо перегортав ранкову газету, час від часу роблячи ковток чорної кави. Навпроти сиділа Летиція, розсіяно гортаючи повідомлення в телефоні й підібгавши під себе одну ногу.

Тишу порушили легкі кроки.

— Добрий ранок, містере Гровер, місіс Косс, — привіталася літня жінка, зайшовши до кухні.

Марія працювала в цій родині вже майже пів століття. Колись вона була нянею маленької Летиції, а коли народився Лендон — його. Коли він виріс, Марія так і залишилася поруч із сім'єю. Тепер, попри поважний вік, вона виконувала лише легку роботу по дому: могла щось приготувати, навести лад або простежити, щоб у маєтку все було на своїх місцях.

— Я вже прибрала гостьову кімнату, — повідомила вона.

Летиція підняла очі від екрана.

— Кай уже прокинувся?

— Ні, місіс Косс. Містер Аддерлі цієї ночі там не ночував.

Марія спокійно кивнула й вийшла, залишивши подружжя наодинці.

Кілька секунд у кухні знову панувала тиша.

Ніколас повільно склав газету.

— Виходить, Кай ночував у кімнаті Лендона.

— Схоже на те, — байдуже відповіла Летиція, роблячи ковток кави.

Ніколас задумливо потер підборіддя.

— Ну що ж… схоже, онуків від Лендона ми не дочекаємося.

Летиція тихо всміхнулася.

— Не перебільшуй. Друзі можуть спати в одній кімнаті. Це нормально. У спальні Лендона є диван. Ой, і щодо онуків — у нас ще є Джеремія.

— Так.

Запала коротка мовчанка.

— Знаєш, — озвався Ніколас, — якби на місці Кая був хтось інший, ця новина викликала б у мене значно більше запитань.

Летиція ледь кивнула.

— У мене теж.

Поставила чашку на блюдце.

— Але це Кай.

Ніколас усміхнувся куточком губ.

Закінчивши сніданок, він відклав серветку, витер нею губи й підвівся.

— Піду на пробіжку.

— Гарної пробіжки, — з усмішкою побажала Летиція.

Ніколас обійшов стіл, нахилився й ніжно поцілував дружину в лоб. Вона тепло всміхнулася, проводжаючи його поглядом.

За кілька хвилин на кухні знову почулися кроки.

— Доброго ранку, місіс Косс.

— О, милий, привіт.

Летиція широко всміхнулася й одразу розставила руки для обіймів.

— Як спалося?

— Як у раю.

Кай усміхнувся у відповідь, підійшов до жінки й дозволив їй міцно себе обійняти. Легко поцілував її в щоку.

— До речі, що за кондиціонер для білизни ви використовуєте? Запах чудесний.

— Подобається? — Летиція всміхнулася. — Марія змішує пом'якшувач із нотами єгипетської троянди від Laundry Sauce та кондиціонер з ароматом французького шафрану.

— Лукавиця, — констатував Кай, підійшовши до столу й притулившись стегном до стільниці.

Летиція на знак згоди кивнула.

— Еверетт?

— Ще спить.

Кай узяв у пальці підвіску на срібному ланцюжку на шиї й задумливо покрутив її.

— Скучила за ним. Вчора ми з Ніколасом повернулися пізно, Лендон уже спав. З віком я починаю все більше й більше ненавидіти ці довгі перельоти та ділові зустрічі.

— Де містер Гровер?

— На ранковій пробіжці.

Кай здивовано підняв брови.

— Він бігає?

— Ага. Думаю, таким чином у мого любого чоловіка проявляється криза середнього віку. Краще б уже молоду коханку завів.

Кай тихо засміявся.

— Жартуєте? Навіщо йому коханка, коли в дружинах у нього перша красуня штату?

Летиція театрально зітхнула.

— Це ти мене ще в юності не бачив, милий.

— Та мені вистачає того, що я бачу зараз.

— Привіт. Чому ти не розбудив мене?

Лендон, ще сонний і скуйовджений, увійшов до кухні, на ходу позіхаючи.

— Привіт.

— Доброго ранку, мій принце.

— Що робите?

— Я заграю до твоєї мами.

Лендон удавано замислився.

— І як успіхи?

— Думаю кинути твого батька й втекти з Каєм до Канади.

— У тата є зброя. У кабінеті. У сейфі. Це я так, на всяк випадок, попередив.

Кай перестав усміхатися.

Летиція завмерла зі склянкою в руці.

На кілька секунд у кухні стало тихо.

— Кай, який ти сік п'єш? — першою озвалася Летиція.

— Грейпфрутовий.

Вона перевела погляд на стільницю. Там стояли дві банки із соком: полуничний — повний, грейпфрутовий — майже порожній.

— Подаси з холодильника?

Летиція взяла склянку й вилила в неї рештки грейпфрутового соку.

— Звісно.

Щойно Кай вийшов із кухні, Лендон непомітно дістав із кишені піжами капсулу й простягнув її матері.

Летиція здивовано звела брови. Вона перевела погляд із капсули на сина, затримавши його на секунду довше, ніж дозволяла звичайна цікавість.

Лендон нічого не пояснював. Лише ледь помітно кивнув у бік склянки Кая.

Обличчя залишалося спокійним, майже байдужим, але пальці, якими він тримав капсулу, злегка тремтіли.

Летиція мовчки забрала її.

— Милий, і подивись, будь ласка, там ще десь має бути пармезан.

— Добре.

Коли кроки Кая стихли в коридорі, Летиція зробила те, про що вони домовилися. За кілька секунд напій знову виглядав звичайно.

Лише після цього вона підняла погляд на Лендона.

— Яго повернувся до Сполучених Штатів?

— Так.

— З Олівією?

— Ні, сам.

— Буде жити зі Стефаном?

— Мабуть, що так. Його мати на лікуванні у Вайомінгу, тому, думаю, Яго повернеться в будинок батька.

Кай повернувся із соком і сиром.

— Я прийму душ і перевдягнуся.

Лендон поцілував матір у щоку й вийшов із кухні.

Кай долив у склянку сік із пляшки, яку щойно приніс із холодильника, і зробив кілька ковтків.

Летиція з усмішкою спостерігала за ним — і на мить у цій усмішці промайнуло щось, що годі було назвати просто теплом.

— Які плани на день?

— Треба допомогти Кессі з підготовкою до вечірки. Приходьте з містером Гровером.

Летиція недовірливо примружилася.

— Серйозно?

— Все цивілізовано. Ніяких наркотиків, вхід лише для повнолітніх, хороша музика, багато алкоголю.

— Якраз те, що подобається моєму Ніколасу.

— Початок о двадцятій. Дрескод обов'язковий. Боса пляжна вечірка. Усі в блакитному.

Кай вів автомобіль вулицями Сіетла. Було близько дев'ятої ранку. Місто тільки починало прокидатися, а сонце ще не встигло прогріти повітря.

Відкриті вікна пропускали до салону прохолодний океанський вітер. Він гуляв між сидіннями, ворушив волосся й приносив із собою свіжість ранку.

Кай мовчки стежив за дорогою. Радіо тихо грало на фоні.

Лендон сидів поруч і дивився у вікно.

— Я запросив твоїх батьків на вечірку.

Лендон скоса глянув на нього.

— Ти ж у курсі, що вони прийдуть?

— Саме на це я й сподівався, коли їх запрошував.

— Сподіваюсь, ви з батьком не нап'єтеся, як на Гелловін минулого року.

Кай розсміявся.

— Зате ми всі дізналися, що сенатор Гровер класно танцює брейкданс.

— Ага. І ламбаду.

Кай усміхнувся, не відводячи погляду від дороги.

— Це було мистецтво.

— Це було соромно.

— Ти просто заздриш.

— Безперечно.

Лендон усміхнувся, але майже одразу знову повернувся до вікна.

Кілька кварталів вони проїхали мовчки. Радіо тихо перейшло на іншу пісню.

Телефон Кая лежав біля важеля коробки передач. На екрані висвітився вхідний дзвінок.

Даніка.

Лендон помітив ім'я одночасно з Каєм. Пальці на мить стиснули тканину джинсів. Він одразу розтиснув руку й відвернувся до вікна.

Кай це помітив, але нічого не сказав.

Він узяв телефон і прийняв виклик.

— Даніка.

Кілька секунд слухав.

— Я за кермом. Можна я передзвоню тобі хвилин через десять-п'ятнадцять?

Пауза.

— Добре. Домовились.

Кай завершив виклик і поклав телефон назад на консоль.

Радіо продовжувало тихо грати.

Потім Лендон сказав:

— Якщо ти не хочеш, щоб наші стосунки починалися зі сварки через ревнощі, зроби так, щоб відтепер жодна дівчина до тебе не торкалася. За винятком Кессі.

Кай кинув на нього короткий погляд.

— То ми все-таки в стосунках?

— Так, Кай. Саме так.

— Добре.

Усмішка на його обличчі стала помітнішою.

— Тоді я маю одне питання.

— Яке?

— Чому мені так подобається, коли ти ревнуєш?

Лендон повернув голову.

— Навіть не починай.

— Я серйозно.

— А я серйозно кажу: не провокуй мене.

Кай тихо засміявся.

— Я не провокую. Я просто уточнюю.

— Ти чудово знаєш, що робиш.

Кай на секунду замовк.

— Знаю.

Лендон зітхнув.

— Я, як ти вже, мабуть, зрозумів, людина досить врівноважена й терпляча… доти, доки ніхто не переходить межу. Тож не грай на моїх почуттях.

Кай помовчав.

— Оце місце мені подобається.

— Яке?

— «На моїх почуттях».

Лендон закотив очі.

— Серйозно? З усього, що я щойно сказав, ти почув тільки це?

— Саме це.

— Господи.

— Ти вперше прямо сказав, що в тебе є до мене почуття. Я маю право насолодитися цим моментом.

— Не звикай.

— Пізно.

Лендон не втримав усмішки.

За вікном пропливло чергове перехрестя. Кай повернув праворуч, і ранкове сонце на кілька секунд залило салон.

— До речі, — сказав Кай, — Даніка дзвонила щодо браслета, який я для тебе замовив.

Лендон одразу повернувся до нього.

— Який ще браслет?

— Пам'ятаєш ту вечірку, коли Даніка прийшла зі своїм братом? Чейтон, здається, його звуть.

— Чейтон.

— От. Я тоді помітив у нього браслет. Шкіряний, ручної роботи. Кілька тонких ремінців, між ними маленькі чорні камінці.

— Чорний онікс.

Кай усміхнувся.

— Ти його добре роздивився.

— Мені сподобався браслет.

— Я знаю.

Лендон замовк.

— Ви тоді стояли біля барної стійки, — продовжив Кай. — Ти кілька разів подивився на його руку. Я запам'ятав.

— Тому ви разом піднялися на другий поверх?

— Я питав її про брата.

Лендон відкинувся на сидіння.

— А я думав…

— Я знаю, що ти думав.

Кай навіть не приховував усмішки.

— Саме тому зараз і пояснюю.

Лендон кілька секунд мовчав.

— Ти запам'ятав?

— Я багато чого про тебе запам'ятовую.

Цього разу Лендон нічого не відповів.

Кай продовжив:

— Я тоді домовився з Данікою, щоб вона передала брату, який саме браслет я хочу. Сьогодні вона дзвонила сказати, що браслет готовий.

Кілька секунд вони їхали мовчки.

Потім Лендон тихо сказав:

— Просто мене це все трохи шокує.

Кай кілька секунд мовчав, дивлячись на дорогу, а потім ледь повернув голову в його бік.

— Тобто з Крістіаном для тебе це було нормально. А зі мною — ні?

Лендон закотив очі й відкинувся на спинку сидіння.

— Господи, ти знову починаєш. Ми можемо просто закрити тему з Крістіаном раз і назавжди?

Кай нічого не відповів.

Лендон на мить прикрив очі, стримуючи чергову репліку, а потім спокійніше продовжив:

— Я ж не влаштовую тобі сцени через купу дівчат, з якими ти спав. Не допитую тебе щоразу, коли хтось із них з'являється поруч. Не вимагаю пояснень і не роблю з цього проблему.

Він повернув голову до Кая.

— Давай забудемо про Крістіана.

Погляд Кая опустився на кермо. Кілька секунд його пальці нерухомо лежали на ньому. Схоже, сперечатися йому справді вже не було чим.

Лендон тихо видихнув.

— Будь ласка.

Кай кивнув.

— Я буду намагатися тримати себе в руках, — нарешті сказав він.

Лендон нічого не відповів. Він дивився у вікно, спостерігаючи за будинками, деревами й перехрестями, що пропливали за склом.

— Для мене це теж… незвично. Я не очікував, що все буде саме так.

Кай вимовив це через деякий час, не відриваючи погляду від дороги.

Лендон подивився на нього.

— Знаєш, — тихо заговорив він, не відриваючи погляду від вікна, — ти поводишся так, наче для тебе все це абсолютно нормально. Наче тебе взагалі нічого не бентежить.

Кай ледь усміхнувся. Усмішка вийшла короткою й трохи сумною.

— Та фіг там, — сказав він. — Знав би ти, як усе це виглядало для мене спочатку. Тобто я не прокинувся одного ранку з думкою: «О, чудово. Я закохався в Лендона».

Лендон ледь усміхнувся.

— Ні?

— Ні. Але це могло б бути значно простіше.

Кай на мить замовк, після чого додав:

— Після того вечора на яхті я довго намагався зрозуміти, що зі мною взагалі відбувається.

Він знову зосередився на дорозі.

— Я завжди розумів, що наші стосунки достатньо нестандартні. Ти молодший брат мого найкращого друга, і я автоматично почав опікуватися тобою, коли ти тільки перевівся до нашої школи. І спочатку я взагалі не бачив у цьому нічого дивного.

Лендон мовчав.

— Просто я досить швидко до тебе прив'язався. Навіть не помітив, коли саме це сталося.

Кай зробив коротку паузу.

— А потім я почав помічати різні дрібниці. Напевно, навіть раніше за ту вечірку на яхті. Те, як я поводився поруч із тобою. Те, що мені було нормально бути до тебе ближче, ніж до інших.

Він ледь помітно повів плечем.

— Мені подобалося просто сидіти поруч. Ми могли випадково торкнутися руками, зачепити одне одного коліном — і я навіть не думав про це. Я міг годинами куйовдити твоє волосся, коли ти лежав у мене на колінах і дивився якусь дурню на планшеті. І я зрозумів, що коли справа доходить до дотиків між тобою і мною, я сприймаю їх як щось абсолютно нормальне. З тобою це ніколи не здавалося мені чимось дивним.

Кай на секунду замовк.

— З Шейном і навіть із Джеремією я б ніколи не сприймав такі дотики так само.

Лендон уже не дивився у вікно.

— Потім я зрозумів, що починаю злитися, коли ти йдеш кудись без мене. Коли ти комусь посміхаєшся. Розмовляєш з кимось довше, ніж мені того хотілося.

Кай скривився.

— Оце вже було складніше.

На мить стиснув губи.

— Ревнощі. І я розумію, що це не нормально. Не хочу бути людиною, яка контролює тебе або вимагає звітувати, де ти і з ким. Але почуття виникали раніше, ніж я встигав їх зупинити.

Лендон подивився на нього.

— Тебе це лякає?

Кай повернув до нього голову лише на секунду.

— Те, що я не можу контролювати свої почуття? Так.

Він знову зосередився на дорозі.

— І те, що ти можеш не відповісти мені взаємністю, теж.

Лендон нічого не відповів.

Кілька секунд вони їхали мовчки.

Кай видихнув.

— Я просто поки не знаю, як із цим правильно бути. У мене до цього не було серйозних стосунків, і з тобою я хочу, щоб усе було правильно.

За вікном мигнув світлофор. Машина зупинилася на червоне, і в короткій паузі тиша в салоні відчулася особливо гостро.

— А ще я не знаю, як сказати про нас Джеремії.

Лендон одразу став серйознішим.

— Я теж про це думав.

— Джеремія для мене не просто друг. Він мій найкращий друг. Я довіряю йому так, як, мабуть, більше нікому.

Кай ненадовго замовк.

— Але ти його молодший брат. І саме тому його реакція мене лякає.

— Ти думаєш, він не прийме?

— Не знаю.

Кай похитав головою.

— Можливо, спочатку буде в шоці. Можливо, розлютиться. Можливо, взагалі не зрозуміє.

Лендон дивився вперед.

— А якщо не прийме?

Кай не відповів одразу.

— Від тебе я не відмовлюся. За жодних обставин.

Лендон повернув до нього голову.

— Але й Джеремію я не хочу втрачати. Я не хочу, щоб через нас зруйнувалося те, що в нас із ним було все життя.

Кай трохи знизив швидкість.

— Я зроблю все, що зможу, щоб цього не сталося.

— А якщо доведеться обирати?

Кай подивився на нього.

Цього разу відповідь прозвучала без жодної паузи:

— Я не хочу робити такий вибір.

Лендон довго дивився на нього, а потім знову повернувся до вікна.

Місто за склом уже остаточно прокинулося. Машин ставало більше, на тротуарах з'являлися люди, а ранкове сонце піднімалося все вище.

Кай увімкнув поворотник.

Три місяці тому.

Це було на день народження Джеремії.

Того року вони вирішили не влаштовувати звичайну вечірку. Лендон, Кай, Шейн, Мія, Джеремія та майже всі хлопці із футбольної команди зібралися на яхті сенатора Гровера.

Спочатку все було доволі спокійно. Вони сиділи на верхній палубі, слухали музику, жартували й обговорювали останню гру команди.

Потім музика стала голоснішою.

Хтось приніс напої, хтось увімкнув інший плейлист, і за годину від початкового спокою не залишилося нічого.

Вони танцювали просто посеред палуби, штовхали одне одного плечима, сміялися з невдалих рухів Майка Ньюмена й кілька разів змушували самого Джеремію приєднуватися до них.

Пізніше хтось запропонував стрибнути у воду.

За кілька хвилин у море полетіли перші хлопці.

Потім — усі інші.

Вони стрибали з борту, кричали, змагалися, хто допливе до платформи швидше, і поверталися на яхту мокрими, залишаючи за собою калюжі на палубі.

Ніч була теплою.

Тихий океан майже не хвилювався, а небо залишалося чистим, без жодної хмари. Над головою розсипалися зорі, і час від часу далеко в темряві пропливали вогні інших човнів.

Поступово вечір почав стихати.

Хтось заснув просто на дивані.

Хтось зник у каюті.

Хтось пішов шукати Джеремію, а потім сам уже нікуди не повернувся.

Шейн, який до цього тримався найдовше, зрештою теж кудись зник.

Кай уже не пам'ятав, коли саме вони з Лендоном залишилися самі.

Вони лежали на м'якому дивані в дальній частині палуби, дивлячись у темне небо.

Кай допив чергову банку пива й поставив її на невеликий столик поруч.

Лендон ще кілька секунд тримав у руці склянку з коктейлем. Потім простягнув її Каю.

— Поставиш?

— Ага.

Кай узяв склянку.

Їхні пальці випадково торкнулися.

Зовсім коротко.

Але Кай чомусь не одразу забрав руку.

Він подивився на Лендона.

Той теж уже дивився на нього.

Кай не сказав нічого.

Лише на секунду затримав погляд на його обличчі, а потім знову подивився йому в очі.

Лендон не відвернувся.

Кай поставив склянку на столик.

Кілька секунд вони просто мовчали.

Потім Кай нахилився до нього.

Лендон не відсахнувся.

Перший поцілунок вийшов коротким і невпевненим. Кай майже одразу відсторонився, ніби сам не розумів, навіщо це зробив.

Лендон залишився поруч.

Кай знову подивився на нього.

Цього разу Лендон сам трохи скоротив відстань між ними.

Після цього вони вже не намагалися нічого пояснити.

Кай цілував його знову, щоразу ненадовго відсторонюючись, ніби давав можливість зупинитися. Лендон відповідав.

Час ніби випав із вечора.

Вони то замовкали, то знову зближувалися, і жоден із них так і не вимовив уголос, що саме відбувається.

Минуло близько двадцяти хвилин, перш ніж вони нарешті зупинилися.

Кай відкинувся на спинку дивана й кілька секунд дивився в небо.

Лендон поправив волосся і теж повернув погляд угору.

Між ними залишилося те саме мовчання, що було до всього цього.

Тільки тепер воно відчувалося інакше.

І саме в цей момент із салону почувся сонний голос Шейна:

— Хлопці?

Кай і Лендон одночасно повернули голови.

Шейн, явно ще не до кінця прокинувшись, вийшов на палубу й потер очі.

— Ніхто не бачив Мію?

Кай одразу випростався.

— Ні.

Лендон теж сів рівніше.

— Я її не бачив.

Шейн кілька секунд дивився на них, а потім насупився.

— Чорт. Я Джеремію теж ніде не можу знайти.

Кай коротко кивнув.

— Напевно, десь унизу.

— Треба його знайти.

Шейн розвернувся й зник у салоні.

Кай і Лендон залишилися на дивані.

Вони не подивилися одне на одного.

Ніби нічого не сталося.