Раді Вас бачити!

Еверетт Лендон Гровер-Косс народився у світі, де прізвище важило більше за характер, а помилки запам'ятовували надовго.

Його батько, Ніколас Гровер, засідав у Сенаті штату Вашингтон. Мати, Литиція Косс, очолювала ювелірну компанію «Платинова весна» — ім'я, яке знали далеко за межами США. Два прізвища, дві впливові династії. Лендон належав їм від самого народження.

Світська хроніка давно охрестила його «Платиновим хлопчиком». На сторінках журналів це звучало красиво, у чужих розмовах — трохи гидко. Для когось він був ідеальним спадкоємцем, для когось — черговим багатим хлопцем, якому життя від самого початку розстелило дорогу під ноги.

Лендон ніколи не намагався довести, що вони помиляються.

Його дитинство нагадувало добре продуману систему підготовки. Фортепіано — під наглядом репетиторів. Латина, французька, італійська. Змішані єдиноборства. Кінний спорт, гольф, приватні тренування. Благодійні вечори, закриті прийоми, дипломатичні обіди й десятки правил, які ніхто не вважав за потрібне пояснювати — просто чекали, що він їх уже знає.

Він мав знати, як подати руку.

Як привітатися.

Коли промовчати.

Кому усміхнутися.

А головне — чого ніколи не дозволяти собі на людях.

Литиція Косс називала його своїм «маминим принцом». Поруч із нею Лендон завжди був стриманим, ввічливим, слухняним настільки, наскільки це було необхідно. Він не сперечався через дрібниці й ніколи не давав матері приводу засумніватися, що всі вкладені в нього роки не минули даремно.

Його навчили не просто поводитися правильно.

Його навчили не давати людям приводу побачити зайве.

Для публіки Лендон був майже ідеальною картинкою.

Син сенатора.

Спадкоємець ювелірної компанії.

Хлопець із бездоганною усмішкою, костюмами, пошитими на замовлення, і манерами, які не залишали місця для незручних запитань.

Перед камерами він почувався так само природно, як за обіднім столом у власному домі. Вільно говорив із політиками, легко підтримував розмову з топменеджерами й однаково спокійно звертався до офіціанта чи водія.

Він пам'ятав імена.

Пам'ятав обличчя.

Пам'ятав, хто працює в їхньому маєтку, хто привозить продукти, хто доглядає сад, хто відчиняє перед ним двері.

Не тому, що вважав усіх навколо рівними собі.

Лендон просто чудово розумів одну просту річ: люди набагато охочіше служать тому, хто змушує їх відчувати власну значущість.

У ньому майже не було тієї показової зверхності, яку часто чекали побачити від хлопця з його прізвищем. Лендон не підвищував голос. Не принижував людей без причини. Не хизувався тим, що йому належало від народження. Він узагалі рідко робив щось без причини.

У ньому жила інша річ — холодна, майже бездоганна зібраність людини, яка з дитинства знала: світ пробачає багато чого, але слабкість — майже ніколи.

І Лендон Гровер-Косс просто не дозволяв собі бути слабким.

***

До чотирнадцяти років Лендон навчався в Lakeside School — одній із найпрестижніших приватних шкіл Сіетла.

У чотирнадцять він перевівся до Northwest School разом із Шейном — своїм другом ще з молодших класів.

У Northwest навчався Джеремія. Лендон та Шейн швидко влилися в компанію, де той проводив більшість часу. А найближчим другом Джеремії був Кай.

Спочатку це було просто спільне коло спілкування. Вони зустрічалися після уроків, ходили на тренування, зависали в когось удома, вибиралися в місто. Кай із Джеремією грали за шкільну команду з американського футболу, а Лендон і Шейн поступово втягнулися в їхній ритм.

Ніхто не домовлявся про дружбу. Вони просто почали бути разом.

Школа. Тренування. Вечірки. Вихідні. Нічні поїздки.

Так минув перший рік. Потім другий. Третій. Четвертий.

***

Вітальня будинку Аддерлі нагадувала склад театрального реквізиту. На диванах, кріслах і навіть на спинках стільців лежали ангельські крила всіх можливих кольорів. Посеред кімнати стояли Кай, Лендон, Джеремія та Шейн, намагаючись зрозуміти, кому дістанеться який колір.

Цього вечора для всіх гостей діяв простий дрес-код: обов'язковим атрибутом були ангельські крила. До них потрібно було підібрати хоча б одну деталь образу того самого кольору — сорочку, сукню, піджак, краватку, спідницю, взуття чи будь-який інший елемент.

— Кессі, як завжди, у своєму репертуарі.

Кай із таким виразом обличчя, ніби йому щойно запропонували добровільно стрибнути зі скелі, підняв перед собою рожеві ангельські крила. Скривившись, він недовірливо оглянув блискуче пір'я, ніби сподівався знайти хоч якусь ознаку того, що це невдалий жарт, а тоді повільно перевів погляд на друзів.

— А що? Чудова ідея, — Шейн лише ширше посміхнувся, навіть не намагаючись приховати задоволення від реакції Кая.

— Начепити на себе ось це? — Кай підняв крила вище, демонстративно струснувши ними.

— Можемо помінятися.

Джеремія, стримуючи усмішку, простягнув йому свої — такі самі, тільки яскраво-блакитні.

— Ні, дякую.

Відповідь прозвучала настільки сухо й беземоційно, що Лендон не стримався й тихо пирхнув.

Кай важко зітхнув і перевів погляд на Шейна, який уже відкрито веселився.

— Шейне?

Той лише міцніше притиснув до себе великі білі крила, що майже не відрізнялися від справжніх янгольських.

— Нізащо. Білий — мій улюблений колір.

Кай скептично вигнув брову.

— Вперше чую.

— Відсьогодні.

Лендон схрестив руки на грудях і примружився, уважно оглядаючи Кая з голови до ніг.

— У тебе є хоч щось рожеве в гардеробі?

Кай подивився на нього так, ніби почув найдурніше запитання у своєму житті.

— Звісно, що є, Лендоне. Ти жартуєш?

На мить запала тиша. Лендон уже майже повірив.

— Жодної речі? — уточнив він, ледь стримуючи усмішку.

— Я не ношу рожеве. Якщо ти за всі роки нашого знайомства цього не помітив.

Джеремія тихо хмикнув, опустивши голову, щоб приховати посмішку.

— Треба буде щось подарувати йому на Новий рік.

Шейн одразу ж схвально кивнув.

— Підтримую.

— Можу позичити тобі свій легендарний чохол, — Лендон лукаво усміхнувся, хоча з усіх сил удавав абсолютно серйозного.

Кай звузив очі.

— Той, що з написом «Fake you all»?

— Угу.

Кай скоса глянув на нього, ледь похитавши головою.

— То міг би вже й рожевий мереживний жакет позичити.

Усмішка Лендона стала ще ширшою.

— Він тобі вузький у плечах буде.

На кілька секунд запала тиша, а тоді хлопці майже одночасно розсміялися. Навіть Кай ледь помітно смикнув кутиком губ, хоча вже за мить повернув собі звичний незворушний вираз обличчя.

Він ще раз скептично глянув на рожеві крила, зітхнув і недбало закинув їх на плече, ніби остаточно змирився з тим, що сперечатися з Кессі було абсолютно марно.

Хлопці говорили про той самий ексклюзивний рожевий мереживний жакет, у якому Лендон з'явився минулого року на презентації нової колекції платинових прикрас своєї матері. Після того вечора його фотографії ще кілька днів не сходили зі сторінок світської хроніки.

Литиція Косс уже давно вважалася іконою стилю. Разом із сенатором Гровером вони незмінно опинялися в центрі уваги на благодійних вечорах, офіційних прийомах і світських заходах. Тридцятидев'ятирічна жінка була єдиною донькою суднобудівного магната Сатанна Косса — представника старовинного роду Річардсон-Косс. Після навчання в Прінстонському університеті вона очолила сімейну ювелірну компанію «Платинова весна», яка за кілька років перетворилася на один із найвідоміших брендів країни. Литиція входила до числа найвпливовіших жінок штату, а її сміливі образи щоразу ставали предметом обговорення й нерідко задавали нові модні тенденції.

Саме той прийом став яскравим прикладом її бездоганного смаку й любові до нестандартних рішень.

На Литиції була довга чорна мереживна спідниця з яскраво-рожевою підкладкою, прозора чорна блуза, туфлі на високих підборах і рожева сумка, прикрашена великою декоративною квіткою. Довге русяве волосся спадало на плечі м'якими хвилями, а впевненість, із якою вона трималася, робила її образ по-справжньому ефектним.

Сенатор Гровер, як завжди, доповнював дружину. На ньому були біла сорочка, короткий чорний жакет строгого крою, звужені до щиколоток брюки й чоловіча спідниця з тієї самої тканини, що й спідниця Литиції. Незвичне поєднання виглядало настільки гармонійно, що навіть найконсервативніші критики не наважувалися назвати його невдалим.

Лендон теж підтримав сімейну концепцію. На ньому були чорні брюки, прозора чорна сорочка та рожевий мереживний жакет, створений за мотивами образу матері. Завершував образ рожевий чохол для телефону, спеціально замовлений Литицією в тон до її сумки. Посередині великими чорними літерами красувався зухвалий напис: «Fake you all».

***

Попри всі жарти щодо рожевих крил і дрес-коду, довелося визнати: цього разу Кессі справді перевершила саму себе.

За останні кілька місяців вона влаштувала чимало вечірок, але саме ця, без жодних сумнівів, стала однією з найкращих.

Усе узбережжя біля особняка ніби перетворилося на шматочок казки. Уздовж піщаної доріжки, що вела до океану, мерехтіли десятки теплих ліхтариків, а між пальмами звисали гірлянди у формі золотавих німбів і білих пір'їн. Над басейном плавали світні кулі, віддзеркалюючись у воді різнокольоровими відблисками, а спеціальна піна, що раз по раз здіймалася з прихованих форсунок, огортала поверхню легкими райдужними бульбашками, схожими на хмари.

З колонок лунала музика, що змушувала навіть найспокійніших гостей хоча б ледь похитуватися в такт. Біля барної стійки безперервно змішували коктейлі, а головним хітом вечора став солодкий фруктовий пунш із кумедною назвою «Янгольська роса». Бармени ледь встигали наповнювати келихи — охочих скуштувати його виявилося значно більше, ніж вони очікували.

У повітрі лунав безтурботний сміх.

Хтось уже влаштував імпровізовані змагання зі стрибків у басейн, навіть не знімаючи величезних крил за спиною. Інші бігали вздовж берега океану, залишаючи на мокрому піску хаотичні сліди, фотографувалися біля світлових інсталяцій або просто сиділи на шезлонгах із коктейлями в руках, спостерігаючи, як хвилі одна за одною накочуються на берег.

Білі, блакитні, золоті, рожеві — крила майоріли всюди. Через це вечірка й справді нагадувала дивне зібрання янголів, які вирішили хоча б на один вечір забути про всі правила й просто повеселитися.

***

Кай машинально глянув на екран телефону.

Вхідний виклик: Лендон.

Він натиснув кнопку відповіді.

— Так, Лендоне.

У слухавці пролунали лише короткі гудки.

Кай насупився. Не вимикаючи телефону, він швидко спустився сходами на перший поверх і ковзнув поглядом по людному залу.

Джеремія із Шейном сиділи на дивані, захоплено спостерігаючи за черговим стрибком когось із гостей у басейн. Лендона поруч не було.

— Де Ленд?

Шейн озирнувся, ніби й сам лише тепер помітив його відсутність.

— Був десь тут...

Джеремія кивнув у бік барної стійки.

— Біля бару. З Кессі.

Кай одразу перевів погляд у той бік.

Лендон стояв, недбало спершись ліктем на стільницю й повільно крутячи в руці телефон. Поруч Кесседі щось швидко й схвильовано пояснювала.

Наче відчувши на собі чужий погляд, Лендон підняв очі. Помітивши Кая, він мовчки подивився просто на нього й ледь вигнув ліву брову.

Кай коротко кивнув, без слів запитуючи: «Що трапилося?»

Та Лендон нічого не відповів. Лише продовжував дивитися на нього.

У цей момент до Кая підійшла дівчина, з якою він щойно розмовляв нагорі. Вона легко торкнулася його плеча, привертаючи увагу.

— Зателефоную.

— Дякую, — коротко відповів Кай, навіть не відводячи погляду від Лендона.

Лише тоді Лендон опустив очі й ледь усміхнувся.

Кай повернувся до друзів і сів поруч із Шейном.

Ще кілька хвилин Лендон уважно слухав Кесседі.

— Він їх не приймає, Ленд. Це дуже погано. Їх немає ні в його кімнаті, ні у ванній.

— Вони в мене, Кесс.

Дівчина здивовано кліпнула.

— Що?

— Я щоранку підмішую таблетки в його грейпфрутовий сік.

Кесседі прикрила очі долонею.

— Господи, Лендоне... Препарат несумісний з алкоголем...

— Угу.

Він лише спокійно кивнув, ніби йшлося про щось абсолютно буденне.

Потім перевів погляд на Кая, який саме уважно слухав чергову історію Шейна, і кутики його губ ледь помітно піднялися.

— Все під контролем.

Кесседі тихо засміялася.

— Ти чудовий друг, Еверетт Лендон Гровер-Косс.

Вона легко поцілувала його в щоку.

У відповідь Лендон лише ледь усміхнувся, відштовхнувся від барної стійки й попрямував до дивана.

Дійшовши до друзів, він навіть нічого не сказав. Просто, як робив уже безліч разів, зручно вмостився на дивані, поклавши голову Каєві на коліна.

Наче саме там було її місце.

Кай лише опустив на нього погляд.

— І що це було?

Ще кілька секунд Лендон мовчки дивився йому в очі, а тоді перевів погляд на гостей біля басейну, які зі сміхом стрибали у воду просто в одязі, і недбало знизав плечима.

Мовляв: «Нічого».

— Скучив?

— Угу.

Відповідь прозвучала так спокійно, ніби це була найочевидніша річ у світі.

— Ревнуєш?

Лендон тихо усміхнувся й повільно похитав головою.

— Розумієш, Кай... Скільки б у тебе не було дівчат — красивих, розумних, смішних, ідеальних... Навіть якщо одного дня ти по-справжньому закохаєшся в одну з них, мені буде достатньо одного дзвінка або повідомлення. Ти залишиш усе й приїдеш до мене. Тому ні... я не ревную.

Кай ледь примружився.

— Тоді, може, я знайду ту брюнетку й продовжу робити з нею те, що не встиг, бо ти подзвонив?

Лендон повільно підняв на нього очі. Усмішка зникла. Щелепи помітно напружилися.

Кай трохи нахилився вперед, ніби збирався підвестися.

У відповідь Лендон лише сильніше притиснувся потилицею до його колін, мовчки змушуючи залишитися на місці.

Кай ледь помітно всміхнувся, відкинувся на спинку дивана, поклав долоню на голову Лендона й майже машинально почав перебирати пальцями його волосся.

— Як тобі? — Шейн кивнув у бік блондинки біля басейну.

Лендон ліниво перевів туди погляд.

— Та, що у фіолетовій сукні невизначеної довжини?

— Угу.

— Розріз на сукні доволі провокативний.

Джеремія скривився, оглянувши дівчину.

— Здається, вона взагалі забула вдягнути нижню білизну.

— Не приваблива?

— Я асексуал, Шейн. Тому вона приваблює мене приблизно так само, як он та шатенка з надмірною вагою в занадто короткій для її фігури спідниці. Або он той високий худорлявий парубок з добре помітним акне на обличчі.

Шейн здивовано насупився.

— Ти взагалі не відчуваєш сексуального потягу?

Лендон лише усміхнувся у відповідь, нічого не сказавши.

— Отже, Крістіан був чимось на кшталт експерименту?

— Можливо.

Кай здивовано перевів погляд із дівчини біля басейну спочатку на Шейна, а потім на Лендона.

— Хто такий Крістіан?

— Хлопець, з яким Ленд мав романтичні стосунки у Стокгольмі. Пам'ятаєш, він їздив до Швеції минулого року?

— Пам'ятаю, — повільно відповів Кай, не відводячи погляду від Лендона. — Але не пам'ятаю, щоб ти розповідав мені про Крістіана, з яким мав романтичні стосунки...

Джеремія мовчки підвівся з крісла.

— Шейн, ходімо щось замовимо випити й потанцюємо.

Шейн здивовано подивився на нього.

— Жартуєш? Джеремія «Не танцюю» Гровер?

Джеремія розсміявся й знизав плечима.

— До моєї спини причеплені відпадні блакитні ангельські крила. Час настав. Ходімо, покажеш мені кілька рухів.

— Місячну ходу Майкла Джексона?

— Саме так.

Шейн пирхнув зі сміху, підвівся з дивана й поплескав Джеремію по плечу. Сміючись, хлопці рушили в бік барної стійки, поступово розчиняючись серед гостей.

Щойно вони відійшли, навколо стало напрочуд тихо.

Музика все ще гучно лунала з колонок, біля басейну раз по раз вибухав сміх, хтось із розгону стрибнув у воду просто в одязі, здійнявши цілий фонтан бризок, але для Кая все це ніби відсунулося кудись на другий план.

Він дивився лише на Лендона.

— І довго тривали ваші романтичні стосунки з Крістіаном?

Лендон кілька секунд мовчав.

— Два тижні.

— Чому не склалося?

Лендон повільно видихнув.

— Була одна проблема... Не впевнений, що варто про це говорити.

Кай ледь нахилив голову набік.

— Зараз спілкуєтеся?

— Інколи списуємося в Instagram.

— Чому не розповідав про нього?

Лендон ненадовго перевів погляд на басейн.

— Не було про що розповідати. Я хотів розібратися в собі. З'ясувати, ким є і що мені потрібно.

— З'ясував?

— Так.

Кай мовчав. Кілька довгих секунд він просто дивився на нього, машинально перебираючи пальцями його довге волосся.

— Я думав, ми знаємо один про одного абсолютно все, — нарешті тихо промовив він. — А тепер розумію, що далеко не все. У тебе були стосунки з хлопцем, а я про це ні сном ні духом.

Голос Кая залишався рівним, хоча пальці на волоссі Лендона на мить завмерли.

— Наскільки між вами все було серйозно?

Лендон уважно подивився йому в очі.

— Кай... що саме ти хочеш знати?

Той майже одразу відповів:

— Ти спав із ним?

Лендон ледь насупився.

— Чому тебе це хвилює?

Кай відповів без жодної паузи, ніби питання було риторичним:

— Мене хвилює все, що стосується тебе. Я думав, ти це знаєш.

Лендон мовчав. Він просто дивився на Кая, ніби намагався зрозуміти, чи той справді не усвідомлює, як зараз звучать його слова.

— Лендоне?

— Ми цілувалися.

Кай заплющив очі. Повітря важко застрягло в грудях. Він повільно провів долонею по лобі, ніби намагався зібрати до купи власні думки.

Лендон мовчки спостерігав за ним.

— Чому ти не сказав мені про нього?

У голосі Кая вже не залишилося звичної байдужості.

— Не міг.

— Джеремії міг. Шейну міг. А мені — ні? Серйозно? Чому?

Лендон витримав коротку паузу.

— Бо ти — це ти.

До них майже підбігла Кесседі. На ній була довга сукня кольору сріблястого металіку, легка й блискуча у світлі софітів. Образ доповнювали сріблясті балетки та великі ангельські крила такого ж кольору, що м'яко погойдувалися за спиною під час кожного руху.

Усміхаючись, вона зупинилася перед Лендоном і жестом покликала його на танцмайданчик.

Зазвичай Лендон танцював рідко. Але для Кесседі майже ніколи не відмовляв.

Він підвівся з дивана, поправив легку чорну напівпрозору сорочку й чорні ангельські крила за спиною. Струнка постать, темний образ і крила робили його напрочуд ефектним — від нього було важко відвести погляд.

За мить вони вже змішалися з натовпом. У колонках лунав десятихвилинний ремікс «Ring My Bells» Енріке Іглесіаса, і Кесседі з Лендоном, сміючись, рухалися в ритм музики, ніби нікого навколо не існувало.

Кай мовчки спостерігав за сестрою. Вона сміялася, танцюючи з Лендоном, а час від часу оберталася до барної стійки, де поруч із Яго стояв Айзек. Кесседі щоразу махала йому рукою, а той незмінно усміхався у відповідь.

Кай лише мовчки стежив за цим. Бачити Кесседі щасливою було одним із небагатьох речей, які справді приносили йому задоволення.

За кілька хвилин до альтанки повернулися Шейн і Джеремія.

Шейн ішов з тим самим підозріло задоволеним виразом обличчя, який завжди свідчив про чергову його витівку. Джеремія лише глянув на нього, закотив очі аж під лоб й приречено видихнув.

— Господи, який же ти хворий.

Після цього він мовчки опустився у своє улюблене крісло, яке незмінно займав щоразу, коли вони збиралися в цій альтанці.

За кілька хвилин туди ж повернувся Лендон. Спокійно зняв крила й повісив їх на опору альтанки. Потім сів на диван, підтягнув Кая трохи ближче, ліг, поклавши голову йому на коліна, дістав телефон і, вмостившись ще зручніше, без особливого інтересу почав гортати стрічку.

— Кай, — абсолютно серйозно промовив Лендон, не відриваючись від телефона, — твоя гідність зараз дуже наполегливо тисне мені в потилицю. І дискомфорт цілком реальний.

Кай лише закотив очі.

— То, може, трохи посунеш голову?

— Тоді вона тиснутиме мені у вухо.

Кай мовчки обвів поглядом альтанку.

— Шейне.

Той без зайвих слів узяв диванну подушку й кинув її Каю.

Кай легко спіймав її однією рукою, трохи підняв голову Лендона й підклав подушку собі на коліна.

— Так краще? — сухо запитав він.

Лендон знову зручно вмостився.

— Значно. Дякую.

— Усе для тебе.

— Угу.

Джеремія нахилився трохи ближче, зазираючи через плече Лендона.

— І що ви там дивитеся?

— Прямий ефір Нори Вудсток.

Джеремія усміхнувся.

— Кай, у тебе що, вже й на Нору встає?

— У нього встає на все, що має груди, — незворушно кинув Шейн.

— Господи... — важко зітхнув Кай. — Я навіть не знаю, хто з вас більший ідіот.

— До речі, — Лендон перевів погляд з екрана планшета на Кая, який напівлежав на дивані поруч із заплющеними очима. — Polo Ralph Lauren запропонували мені представляти їхню нову колекцію чоловічої білизни.

— Тобто ти будеш ходити перед камерами в самих трусах? — одразу перепитав Шейн.

— Це фотосесія.

— Але ж у самих трусах.

— Ні.

Кай навіть не розплющив очей. На його обличчі не здригнувся жоден м'яз.

Джеремія ледь помітно всміхнувся й двома пальцями потер скроню. Лендон закусив нижню губу, стримуючи усмішку.

— Ну от і вирішили. Модельний бізнес — не твоє. Хіба що рекламувати паранджу, а не позувати напівоголеним перед фотокамерами.

Кай шумно видихнув і нарешті розплющив очі.

— О котрій завтра треба везти Sani до доктора Маєрса? — спокійно запитав він, ледь нахиливши голову до Лендона. Проте дивився не на нього, а на планшет у його руках.

— Об одинадцятій призначений прийом.

Джеремія відвернувся від басейну, де компанія голосно сміялася й бризкалася водою.

— А навіщо везти Sunshine до лікаря?

— Мама хоче проконсультуватися щодо кастрації, — спокійно відповів Лендон. — Він занадто часто тікає з дому. Іноді по кілька днів не повертається. Ти ж знаєш маму — вона хвилюється, що з ним може щось статися.

— Реально? Нашому Санні відріжуть яйця? Господи... Це жорстоко, — співчутливо пробурмотів Шейн.

Його телефон, що лежав на підлокітнику крісла, кілька разів коротко завібрував.

— Мія, — сказав Шейн, кинувши погляд на екран і помітивши, що всі дивляться на нього.

— Не відповіси? — запитав Лендон.

Шейн мовчки провів пальцем по екрану телефона, скинувши виклик.

— Після нашої вчорашньої розмови нам більше немає про що говорити. Вона зробила свій вибір. Нехай тепер живе з його наслідками.

Джеремія мовчки стиснув щелепи, повільно провів долонею по обличчю, ніби намагався стерти втому, і знову перевів погляд на молодь, що безтурботно веселилася біля басейну.

Вечірка тривала ще кілька годин.

Шейн майже відразу зник серед гостей і вже за кілька хвилин танцював із симпатичною білявою дівчиною. Джеремія ж майже до самого кінця вечора залишався в альтанці. Час від часу він мовчки спостерігав за людьми біля басейну, інколи перекидався кількома словами з Каєм і Лендоном.

Близько першої ночі гості почали поволі роз'їжджатися.

Як і завжди, Кай відвозив Лендона додому. Лендон ніколи не сідав за кермо. І всі давно звикли до цього.

Чорний Porsche 911 Turbo S тихо ковзав майже порожніми вулицями нічного Сіетла. Попереду сріблястою стрічкою тягнулася дорога вздовж узбережжя, а ліворуч темнів океан, над яким мерехтіли відбитки місячного світла.

Кай завжди любив нічне місто.

Колись, років у п'ятнадцять-шістнадцять, вони з Джеремією нерідко серед ночі просто сідали в машину й годинами каталися Сіетлом. Могли зупинитися біля пляжу, сісти просто на пісок і мовчки дивитися на воду або говорити про все й ні про що водночас.

Дивно, але саме це завжди повертало йому відчуття рівноваги.

Коли всередині накопичувалося занадто багато злості, коли черговий нервовий зрив здавався неминучим, достатньо було дороги, шуму двигуна й нічних вогнів за вікном. Наче місто непомітно забирало частину того хаосу, що вирувала в його голові.

Усю дорогу від будинку Адерлі до маєтку сенатора Гровера в салоні панувала майже цілковита тиша. Лендон мовчки дивився у вікно на нічний океан, а Кай, не відриваючи погляду від дороги, неквапливо вів машину вздовж освітленого узбережжя.

За кілька хвилин Porsche плавно звернув на знайому вулицю й зупинився біля будинку Лендона.

Двигун стих.

У салоні запанувала тиша. Крізь відчинене вікно долинав лише глухий, розмірений шум океану.

— Усе гаразд? Весь вечір ти якийсь мовчазний, — тихо запитав Лендон.

Кай шумно видихнув і відкинувся на спинку сидіння. Кілька секунд він мовчки дивився крізь лобове скло, а тоді повернув голову до Лендона.

— Усе добре. Просто день видався якимось важким.

— Чому ти не хочеш, щоб я знімався в рекламі Polo Ralph Lauren?

Кай мовчав.

— Це просто фотосесія. Не те щоб мені самому цього хотілося. Просто це гарна можливість зробити колаборацію з новою колекцією «Платинова Весна».

Кай лише коротко кивнув.

— Я розумію.

— Тоді в чому проблема?

Він важко видихнув, не відводячи погляду від лобового скла.

— Ти не захочеш почути мою відповідь.

— Захочу.

— Лен...

— Захочу, — уже наполегливіше повторив Лендон. — Для мене це важливо.

Кай заплющив очі на кілька секунд, ніби збирався з думками.

— Це ревнощі, Лендон. Ревнощі.

Лендон завмер, не відводячи від нього очей — так, ніби почуте потребувало часу, щоб дійти до нього по-справжньому.

На спокійний профіль, освітлений тьмяним світлом ліхтаря. На пасмо світлого волосся, що впало на чоло. На очі, у яких відбивалися вогні нічного міста.

Лендон першим не витримав.

— Отже я відмовлюсь від фотосесії.

Двигун уже давно заглух, але в салоні все ще тримався ледь відчутний запах гарячого металу — так пахне машина, яка щойно проїхала довгу дорогу і ще не встигла охолонути. Кай мовчав, дивлячись на дорогу, хоча дивитися вже не було на що: машина стояла на місці, і попереду тільки темніла порожня вулиця. Пальці на кермі повільно, але помітно сильніше стиснулися, аж побіліли кісточки.

— І ти міг би не спілкуватися з Крістіаном?

У голосі прозвучало стримане роздратування, яке він одразу ж намагався заглушити.

Лендон здивовано повернув до нього голову. Він одразу зрозумів, куди хилиться розмова.

— Ми майже не спілкуємося.

— Майже? — Кай повторив сухо, ніби пробуючи це слово на смак.

— Інколи він лайкає мої фотографії. Може залишити коментар. Останній раз писав на Різдво.

Лендон знизав плечима — надто недбало, як для людини, яка насправді відчувала, що земля під цією розмовою почала хитатися.

— Просто привітали одне одного. Короткий діалог. Нічого більше.

Кай кивнув, але різко, уривчасто. Його руки так і залишилися напруженими на кермі. Великий палець нервово провів по шкірі, раз, потім ще раз — ніби він намагався себе стримати, вбити цю дрібну звичку кудись у собі, поки вона не переросла в щось більше.

— Я все одно не можу зрозуміти, чому ти мені не сказав про нього, — сказав він тихіше, але в цьому «тихіше» було ще більше напруги, ніж якби він закричав.

Лендон важко видихнув і відкинувся на спинку сидіння. Здавалося, він шукав у собі звичну холоднокровність — ту саму, яка ніколи його не підводила на людях, — і вперше за довгий час не міг її знайти.

— Кай, давай не будемо про це.

— Чому? — одразу, різко.

— Бо це було в минулому. Для мене це взагалі нічого серйозного не означало.

Кай на кілька секунд замовк. Погляд залишався спрямованим на дорогу, але щелепа помітно напружилася, а пальці ще сильніше вп'ялися в кермо, наче йому потрібно було триматися бодай за щось.

— Справді? — коротко кинув він, і в цьому слові вже відчувалося стримане невдоволення.

Лендон нічого не відповів. Тиша розтяглася на кілька секунд довше, ніж мала б, — саме та тиша, у якій мовчання говорить значно голосніше за будь-які слова.

— Ти два тижні зустрічався з хлопцем, — продовжив Кай, голос рівний, але натягнутий, як струна за мить до того, як вона рветься. — Про це знає Шейн. Про це знає Джеремія. А я взагалі нічого не знав.

Він коротко глянув на Лендона, затримав погляд на секунду довше, ніж потрібно.

— Чому ти не сказав мені тоді, коли я приїхав до тебе в Стокгольм?

Лендон відвів погляд до вікна, ніби там, за склом, у темряві порожньої вулиці, можна було знайти якусь відповідь.

Кай продовжив уже тихіше, але тепер у голосі було відверте роздратування, яке він погано приховував:

— У тебе тоді був Крістіан. І ти навіть слова про нього не сказав.

Він знову подивився на дорогу, різко стиснув щелепу.

— Я думав, що добре тебе знаю.

Пауза. Довга, важка, з тих, що фізично відчуваються шкірою.

— А виявилося, що я навіть не підозрював, що у твоєму житті щось змінилося.

Лендон кілька секунд дивився на нього, не наважуючись відповісти одразу.

— У тому і річ, що в моєму житті нічого не змінилося.

Кай хотів щось сказати, вже відкрив рот, але різко зупинився, ковтнувши слова назад — і в цьому короткому русі було більше, ніж у будь-якій фразі.

Лендон не дав йому перебити.

— Я просто хотів розібратися в собі. Зрозуміти, хто я. Що мені потрібно.

Він на мить замовк, ніби добираючи слова обережно, як щось крихке.

— Я розібрався.

Лендон повернув голову до Кая. Відстань між ними в темному салоні раптом здалася значно меншою, ніж хвилину тому.

— І ми з тобою разом повернулися зі Стокгольма. Крістіан залишився там. Він назавжди залишився в минулому.

Кай стиснув кермо ще сильніше, аж руки напружилися до тремтіння.

— То міг мені про нього сказати, — кинув він різко, але одразу ж знову взяв себе в руки, знизивши тон.

Лендон опустив погляд на стаканчик із матча, що стояв у нього в руках, — так, ніби це було найважливіше, на чому можна було зосередитися прямо зараз.

— Я не міг.

Він трохи помовчав.

— Я міг сказати Шейну, він мій найкращий друг. Міг сказати Джеру, він мій брат.

Лендон провів пальцем по краю кришки стаканчика — повільно, майже механічно, ніби цей рух допомагав триматися за щось звичне, поки все навколо переставало таким бути.

— Хто я для тебе?

Питання прозвучало тихо, але воно наче забрало з салону останній залишок повітря.

Пальці Кая на кермі повільно розтиснулися й знову стиснулися — єдина ознака того, що всередині він явно не був спокійним.

Лендон повернувся до вікна.

— Ти — це ти, Кай.

Кай не відповів.

Секунди розтягнулися, і в цій тиші стало чутно навіть найтихіші звуки: приглушений шум океану, ледь чутне цокання охолоджуваного двигуна, власне дихання — трохи глибше, ніж зазвичай.

Наче прийняв якесь рішення, він повільно подався вперед. Відстань між ними скоротилася до кількох сантиметрів — стільки, скільки залишається, коли хтось нарешті перестає себе стримувати. Він обережно поклав долоню на його щоку. Великий палець ледь торкнувся вилиці.

Лендон завмер. Він навіть не намагався відсторонитися — лише сидів, дивлячись на Кая широко розплющеними очима, а серце билося десь у горлі.

Кай ще мить дивився йому в очі, ніби востаннє давав собі шанс зупинитися.

Не зупинився.

Він нахилився і коротко, майже невпевнено, поцілував Лендона в губи.

Усе тривало лише мить — і водночас здавалося, що час усередині машини на цю мить просто зупинився.

Коли Кай відсторонився, в салоні запала така тиша, що було чутно лише приглушений шум океану за відчиненим вікном і власне дихання — трохи збите, надто гучне для такого короткого поцілунку.

Лендон широко розплющив очі. Він сидів нерухомо, дивлячись на Кая так, ніби намагався зрозуміти, чи це справді сталося, чи він просто неправильно витлумачив те, що щойно відчув.

— Та що, бля, на тебе найшло, Кай?

Кай мовчав.

Лендон фиркнув.

— Лендоне, вибач. Біс поплутав.

Кай ледь винувато всміхнувся.

— Ні.

— Ні? — перепитав Лендон.

— Я не вибачаюся за те, що зробив цілком усвідомлено.

Лендон завмер.

— Ти мене поцілував.

— Не можна?

— Ні, не можна.

— Чому?

Лендон недовірливо подивився на нього.

— Кай, серйозно? «Чому?»

— Так. Чому? Тоді... на яхті...

Лендон різко відвів погляд.

— Ми домовилися ніколи про це не згадувати.

Кожне слово прозвучало твердо.

— А якщо я хочу поговорити про те, що тоді сталося?

— Мені байдуже, чого ти хочеш. Попрошу маму, щоб вона домовилася про кілька сеансів із доктором Ентоні Ванкупером.

— І хто це?

— Її психолог.

Кай насупився.

— Навіщо твоїй мамі психолог?

— Для того самого, для чого тепер він потрібен і нам.

— Нам?

Лендон нарешті підняв очі.

— Тобі точно потрібен.

— Ні. У мене є психіатр.

— Тепер буде ще й психолог.

— Не буде.

— Буде.

— Я не ходитиму до психолога, Еві.

Лендона немов ударило струмом.

Він різко завмер, дивлячись на Кая, ніби не одразу зрозумів, що саме почув.

Еві.

Так його називали лише двоє людей — мама і дідусь по материній лінії, Саттан Косс. Для всіх інших він був Лендроном

Лендон ледь помітно примружився, все ще не відводячи погляду від Кая.

— Ходитимеш.

Кай важко зітхнув.

— От скажи мені... чому я взагалі дозволяю тобі ось так мною маніпулювати?

Лендон закотив очі.

— Іди до біса, Аддерлі.

Він відчинив дверцята автомобіля й уже почав виходити.

— Лендоне. Зачекай.

— Чорта з два.

— Я не намагатимуся тебе поцілувати.

Лендон скептично звів брову.

— Обіцяєш?

Кай усміхнувся.

— Ні.

— Господи...

Лендон потер перенісся. Більше не сказавши ні слова, він вийшов з автомобіля.

Кай мовчки дивився йому вслід.

Лендон повільно рушив брукованою доріжкою, що вела до будинку. По обидва боки височіли акуратно підстрижені декоративні клени та кипариси, між якими тягнулися доглянуті клумби з білими гортензіями й лавандою. Уздовж доріжки м'яко світилися невисокі паркові ліхтарі, відкидаючи тепле світло на світлу бруківку. Попереду здіймався просторий особняк Гроверів-Коссів, освітлений десятками вікон.

Кай ще кілька секунд мовчки спостерігав, як Лендон віддаляється.

— Завтра заїду о пів на одинадцяту! — гукнув він услід.

Лендон лише підняв руку, не озираючись, даючи зрозуміти, що почув.