Спочатку:
На сторінку книги
Вони утрьох зайшли до замку. Всередині панував морок, який здавалося був густіший, ніж ніч над містом. Лише кілька свічок і факелів слабо тліли, кидаючи довгі, тремтячі тіні на мармурові стіни. Повітря було важким, просякнутим запахом крові, заліза й чогось тваринного, дикого. На підлозі лежали мертві тіла лордів — у калюжах власної крові, з розірваними грудьми, роздертими горлами. Сліди пазурів на стінах були глибокими, ніби хтось спеціально залишив їх як підпис.
Двері за ними зачинилися.
— Ну нарешті, — пролунав голос Бейна, але він звучав не згори чи спереду, а наче з якоїсь безодні, з глибини самого каменю. Менше людський, більше звірячий, низький, з хрипом і бульканням, ніби слова виривались крізь повну крові пащу. — Я трохи розчарований. Гадав, ви прийдете швидше.
Самого Бейна не було видно. Тільки його голос і відчуття, що він скрізь.
— Чув, люди зібралися біля храму. Моляться своїй богині, — продовжив він, і в голосі пролунала глузлива насмішка. — Дурні. Якби вони знали, хто насправді керує їхнім світом…
Либідь обережно йшла вперед з мечем напоготові.
— Ти теж помолися перед своєю смертю, — відповіла вона загрозливо.
Голос Бейна пролунав уже з сусідньої зали ближче, наче він рухався паралельно разом із ними.
— Ха-ха… Навіщо молитися, коли я розмовляю зі справжнім богом і виконую його волю?
Він зробив паузу і раптом голос став глибшим, наче звірячий рик.
— Я бачив його. Там у Темному Лісі. Він дав мені сили. В його ім’я я нищив цілі ельфійські поселення… Ха-ха… навіть після стількох років я досі відчуваю присмак ельфійської крові у роті.
Морган і Велеслав переглянулись.
— Якби ж я тоді знав… що ці двоє створять такі проблеми — голос Бейна став майже шепотом, але від цього ще моторошнішим. — Одразу б розірвав щеня Вульфхартів і ельфійського виродка на шматки. Але людяність і старі звички мені іноді заважають.
Морган різко відчинив двері до сусідньої зали темрява там була ще густішою.
— Ти все спланував. З самого початку, — сказав він, голос тремтів від люті. — Організовані напади звіролюдів, відступ, загроза, Рада Лордів… зібрати всіх лідерів в одному місці й нанести удар, а далі повний хаос.
Голос Бейна у відповідь пролунав уже зовсім близько ніби він стояв за спиною.
— Так. Я навіть прискорив смерть короля.
Голос його все більше ставав не людським рик, хрип, булькання.
— У мене було два варіанти. Обидва безпрограшні. Або я король… або я знищу всіх лордів. А потім… — він зробив паузу, ніби насолоджуючись. Заговорив звичайним людським голосом, як раніше — Жителі Крайни, усі лорди вбиті, з болем у серці я беру на себе ношу короля.
Він розсміявся низько, гортанно.
— Але я радий, що вибрали другий варіант…
Морган, Велеслав і Либідь зайшли до тронної зали.
І тут, зі стелі, стрибнувши з темряви, за кілька метрів від них приземлився Ватажок. Його зелена луска блищала в світлі факелів, бурштинові очі палали, один чорний рог , а другий зламаний. Він проричав, паща розтягнулася в жахливій посмішці:
— …у якому я розірву вас на шматки.
Ватажок чи те, що колись було Бейном, повільно підвівся на повний зріст.
Ватажок заревів.
— Розходимося, атакуємо його з усіх сторін! — вигукнув Морган.
Либідь блискавично прошмигнула під масивною лапою, якою Ватажок намагався її розчавити. Вона вже була збоку, меч піднятий для удару в ребра, але потвора, навіть не дивлячись, хльоснув важким хвостом, як батогом. Либідь встигла відскочити назад, відкотилася по підлозі, щоб не бути розчавленою об колону. Камінь на підлозі тріснув від удару звіролюда, уламки полетіли в боки.
Ватажок рвонув уперед — швидкість його масивного тіла була нереальною для такої туші. Морган ледь встиг підставити меч. Ударом хлопця відкинуло на кілька метрів, він вдарився спиною об стіну. Але хлопець не випустив меча.
Велеслав діяв миттєво: кинджал блиснув у повітрі й застряг у плечі Ватажка, глибоко по руків’я. Ельф не чекав реакції, а одразу вдарив блискавкою прямо по кинджалу. Срібний розряд вдарив у метал, пройшов крізь рану — запах паленого м’яса змішався з запахом крові. Ватажок заревів від болю, витягнув кинджал із плеча й відкинув його в бік. Рана диміла, опалена, чорна, але потвора тільки мотнула головою і перейшла в наступ на ельфа.
Морган вже підвівся, хлопець трохи розбігся й усією вагою врізався у Ватажка збоку. Удар вийшов сильним, що потвора похитнулася, лапи заскрипіли по підлозі. Але в ту ж мить вона встигла відбити атаку Либідь, яка вже була збоку й намагалася встромити меча в бік. Хвіст знову хльоснув і Либідь відлетіла від удару, але відразу скочила на ноги, хоч і скривилася від болю в ребрах.
Ватажок відстрибнув від наступної блискавки Велеслава. Потвора важко приземлилася біля трону розтріскавши мармурову підлогу.
— Або я… або ніхто! — прогарчав він.
Він схопив масивний трон обома лапами. Метал і дерево затріщали під кігтями і жбурнув його в Моргана з такою силою, що повітря засвистіло.
Велеслав зреагував миттєво... надшвидкий рух. Він відштовхнув Моргана вбік, підставивши себе під удар. Трон вдарив ельфа в груди й відкинув його на кілька метрів. Удар був настільки сильним, що Морган побачив, як з носа й рота Велеслава бризнула кров. Ельф упав на спину, кинджал випав із руки, тіло завмерло.
Ватажок задоволено загорчав тріумфально, паща розтягнулася в жахливій посмішці. Він рвонув уперед, щоб добити ельфа одним ударом.
— Ні! — з жахом вирвався крик з грудей Моргана.
Він стиснув руків’я меча так, що кісточки побіліли, і кинувся напереріз Ватажку. Не думаючи, не рахуючи сил, тільки з однією думкою: не дати йому вбити Велеслава.
Либідь крикнула щось услід, але Морган уже не чув, його світ звузився до одного: Ватажок і нерухоме тіло друга на підлозі.
Ватажок повернув морду , його бурштинові очі блиснули, ніби він чекав саме цього. Він підняв лапу — пазурі блиснули в світлі факелів, готові розірвати ельфа навпіл.
Морган стрибнув з мечем над головою, крик люті вирвався з горла:
— Не чіпай його!!!
Удар меча зустрівся з лапою Ватажка. Морган відчув, як сила відштовхнула його назад, але він тримався, хоч ноги ковзали по крові на підлозі, але не падали.
Але в цю мить Велеслав ворухнувся.
Він повільно підвівся,ткров текла по його підборіддю. Кожен подих видавав хрип. Він підняв руку, блискавка знову вирвалася з долоні ще сильніша, ніж раніше, ніби біль і лють тільки підживлювали її. Розряд вдарив у груди Ватажка, відкинувши потвору назад, від чого він впав на трон, що лежав підлозі, зламавши його остаточно.
Либідь уже була біля Ватажка, її меч блиснув, націлений прямо в його голову. Але потвора виявилася швидшою. Він різко підвівся на повний зріст, схопив дівчину за руку й тулуб одним рухом, пробіг з нею кілька метрів і з усієї сили вдарив об мармурову колону. Либідь вскрикнула від болю, але встигла встромити меч у передпліччя Ватажка. Лезо увійшло глибоко, крізь м’язи й сухожилля, кров бризнула гарячою цівкою.
Морган уже був поруч. Він рубанув мечем по спині Ватажка. Лезо розсікло луску й м’ясо, але потвора тільки заревіла та різко повернувшись до Моргана, Ватажок замахнувся лапою. Хлопець встиг підставити меч. Лапа пройшла крізь лезо й зупинилася біля самої рукоятки, кігті були вже в сантиметрі від обличчя Моргана. Від сили, з якою Ватажок тиснув, у Моргана тремтіли ноги, м’язи горіли, але він не відступав.
— Здохни, щеня! — проричав Ватажок, паща розтягнулася в жахливій посмішці, ікла блиснули. Він заніс другу лапу для смертельного удару.
Велеслав діяв миттєво. Однією рукою він схопився за руків’я меча Либідь, що досі стирчав у передпліччі Ватажка, іншою — блискавично вдарив кинджалом прямо в око потвори. Лезо увійшло глибоко в очне яблуко. Ватажок заревіл від болю, оглушливо, наче гром серед ясного неба. Він смикнувся, намагаючись витягнути кинджал.
З останніх сил, з криком, що вирвався з глибини грудей, ельф вдарив блискавкою прямо по кинджалу. Розряд пройшов крізь метал, увірвався в череп Ватажка — і там наче щось вибухнуло. Голова потвори смикнулася, очі спалахнули й потухли, з рота пішла піна й дим.
Ватажок упав на коліна.
Морган, важко дихаючи, підняв меч. Руки тремтіли, але він рубонув — раз, другий, третій. Голова Ватажка відлетіла, покотилася по мармуру, бурштинове око остаточно згасло.
Тиша запала — важка, оглушлива. Тільки важке дихання трьох і далекий гомін міста.
Велеслав підійшов до відрубаної голови Ватажка та витягнув свій кинджал.
У трону залу вбіг Аргон з кількома воїнами.
- Живі- полегшено сказав він. І підійшов до доньки.
- Ледь-ледь - відповіла Либідь, повільно підводячись. І запитала - А звіролюди?
- Втекли.
- Мабуть відчули смерть Ватажка - Морган вказав на мертве тіло потвори
- Столиця ще довго буде оговтуватись від цього.- Мовив Аргон
- ...Вся країна буде довго оговтуватись. Частково Бейн виконав свій план. - сказала Либідь дивлячись на розбитий трон.- Пройде не один рік перш ніж ми відновимось.
Потім вона подивилась на Моргана
- А ти, мені згодом розкажеш все
Морган підвівся. І раптом відчув руку Велеслава на плечі та ледь чутний голос
- Прощавай, друже .
Морган оглянувся. Велеслава не було ні поруч, ні в троній залі. Він пішов, як обіцяв Ма́нарі
