Спочатку:
На сторінку книги
До подорожі до столиці залишався один день. У замку панувала незвична тиша, нізто6не обговорював плани. Всі вирішили трохи перепочити.
Кассандра вчила Луну метанню ножів у внутрішньому дворі, звідти лунали глухі удари об мішень і сміх дівчинки, коли ніж все ж влучав.
У бібліотеці було тихо й затишно: камін потріскував, пахло старим пергаментом і воском свічок. Крон і Морган грали в шахи за масивним столом, старий наставник задумливо водив пальцем по фігурі, Морган насуплено дивився на дошку.
Недалеко від них, на широкому дивані, сидів Велеслав то гортав товсту книгу "Бестіарій", сторінки шелестіли під його пальцями.
Поруч із ним тихо сіла Либідь Вона довго мовчала, потім наважилася запитати.
— Отже, Велеславе... все хотіла тебе спитати, — заговорила вона тихо. — Просто цікаво. Скільки ти вже з ним знайомий?
Велеслав зітхнув, розуміюючи, що Либідь не відчепиться, поки не отримає відповіді. Він акуратно заклав книгу й повернувся до неї.
— Півроку.
Либідь здивовано підняла брову.
— Півроку? І вже такі друзі... Скажи, чому ти сказав, що з нього був би гарний король? Що в ньому такого?
Велеслав кинув короткий, оцінюючий погляд. Потім перевів очі на Моргана, що саме робив хід на дошці.
— Він... чесний. Розумний, хоч іноді й робить нерозумні речі. Не зрадить. Добрий. Загалом усі якості короля, такого короля, якого у людей ніколи не було.
Морган, граючи з Кроном, раптом почервонів, всеж мабуть, почув слова друга. Він ніяково кашлянув і зробив хід конем, не піднімаючи очей.
Либідь уважно подивилась на Моргана. Від чого хлопець почервонів ще більше й зовсім зіпсував позицію на дошці.
Велеслав спостерігав за цим спокійно.
— А що? — раптом запитав він у Либідь невинно. — Вже не така категорична, щоб вийти заміж за нього?
Либідь різко повернулася до ельфа. Щоки її спалахнули.
— Я... просто підтримала розмову!
— "Підтримала розмову", — повторив Велеслав сухо. — Тут ніхто не розмовляв. Я б почув.
Либідь різко встала.
— У мене справи.
Вона швидко вийшла з бібліотеки — кроки луною по коридору.
Велеслав пожав плечима.
— Люди...— ніби пояснюючи сам собі всі непорозуміння на світі.
Він знову продовжив гортати "Бестіарій" ніби нічого не сталося.
Коли партія в шахи закінчилася — Крон, переміг. Ледь старий наставник вийшов з бібліотеки, залишивши Моргана й Велеслава одних.
Тиша запала важка, наче перед грозою. Камін потріскував, тіні танцювали на полицях із книгами.
Морган сів ближче до друга на диван, плече до плеча. Він довго мовчав, дивлячись у вогонь. Розмова, яку відкладав більше тижня, нарешті мала статися.
— Розкажи мені, — нарешті сказав він тихо, голос хрипкий. — До чого тебе готує Ма́нара?
Велеслав не відразу відповів. Він дивився в камін, його різнокольорові очі відбивали полум’я.
— Тобі я розкажу лише те, що знаю точно, — сказав він нарешті, голос рівний, але з ноткою втоми.
Він глибоко вдихнув.
— Його звуть Виродіал Кривотворець — ельфійський бог, Вищий з доби й циклу ельфів. Він живиться хаосом і ненавистю. Звіролюди — його творіння, а також перетворені ним тварини... і особливі люди. Перетворені люди розумніші, хитріші і сильніші— такі, як Ватажок.
Велеслав помовчав.
— Людина не може з ним битися. Бо, не буде битви, він одразу перетворить цю людину на звіролюда. Лише на ельфів його сили перетворення не діяли. Але, як ти розумієш, ельфів уже нема. А він не зник разом з іншими ельфійськими богами та продовжує набирати сили.
Морган слухав, не перебиваючи — серце стискалося у передчутті поганого.
— Тому Ма́нара зібрала залишки ельфійської магії й скріпила їх своєю... — Велеслав сумно посміхнувся. — Створивши мене. У деякому сенсі я її син. Створила, щоб я знищив Виродіала. Зупинив хаос, який він сіє.
Він з сумом подивився на Моргана.
— Як казала Ма́нара, що я "стріла Вищих, яка б’є один раз і не повертається".
Морган завмер.
— Тобто?
Велеслав опустив очі. Ельф явно не хотів відповідати, але відповів.
— Це означає: або Вироділ мене вб’є... або після перемоги над ним я зникну. Ма́нара забере частку своєї сили в мені — ту, що тримає ельфійську магію в цьому циклі Колеса Долі. Така воля Вищих.
Замість слів у відповідь у Моргана вирвався якийсь тихий хрип, десь із грудей, болісний і безслівний.
— Ти... помреш?— врешті він зміг вимовити
Велеслав лише опустив голову мовчки.
— Ні... не можна ж так... Це... несправедливо, — Морган не знав, що сказати. Думки плуталися, горло стиснуло. — Ти ж... ти тільки почав жити.
Велеслав підвівся повільно, ніби тягар світу ліг на плечі.
— Вибач, Моргане, друже. Інакше ніяк.
Він вийшов із бібліотеки — тихо, не озираючись.
Біля дверей на підлозі сиділа Луна ноги підібрала, очі вологі. Вона все чула.
Велеслав зупинився.
Луна підвелася й міцно обійняла його, щосили, наче боялася відпустити.Велеслав завмер, а потім обійняв у відповідь.
Морган сидів у бібліотеці, дивлячись у вогонь, очі його блищали.
*****
Настав час вирушати до столиці — міста Кірім. Ранок був холодний, сирий, туман стелився над землею, ніби хмари спустилися з неба. Воїни Аргона вже чекали біля воріт — два десятки найкращих, прапори з яструбом тихо тріпотіли на вітрі.
Морган був мовчазний, як ніколи. Коли він підійшов до свого коня, здавалося, що він взагалі не хоче їхати. Руки його рухалися механічно, коли хлопець затягував попругу, перевіряв стремена, але погляд був порожній, думки десь далеко.
Його та Велеслава проводжала Луна. Вона залишалася в Хорті з Кроном та Кассандрою. Тут безпечніше, якщо щось піде не так.
На здивування Кассандри, Луна обіймала довше не брата, а Велеслава. Міцно, довго, ніби боялася відпустити. Очі в неї були червоні від сліз, які вона стримувала, але не могла сховати.
Морган сів на коня й простягнув руку Велеславу. Ельф досі не навчився їздити верхи сам. Велеслав узявся за руку, сів позаду. Кассандра підійшла ближче, оглянула їх обох.
— Треба тебе якось навчити їздити верхи, — сказала вона Велеславу, намагаючись звучати легко.
Велеслав сумно посміхнувся
Морган відвів погляд на обрій, на дорогу, що вела до Кіріму.
Кассандра відчула: щось не так. Щось сталося погане. Атмосфера була важка, ніби всі троє знали таємницю, яку не хотіли озвучувати. Вона хотіла запитати — прямо, як завжди, — але щось підказувало: краще зараз не допитувати.
Луна стояла осторонь, ніби намагалася втримати їх поглядом.
— Повертайтеся швидше, — сказала вона тихо.— Обидва.
Морган кивнув , не дивлячись на сестру. Велеслав подивився на Луну і посміхнувся їй.
Коні рушили. Копита стукотіли по кам’яній дорозі. Загін виїхав за ворота... і Хорт почав віддалятися.
Луна стояла й дивилася їм услід — поки вони не зникли в тумані.
Кассандра поклала руку їй на плече Дорога до Кіріму була довгою та важкою, але не через відстань.
*****
Вже майже два місяці Еліс сиділа у в’язниці Даркайленду, у холодній, сирій камері з товстими гратами й маленьким вікном під стелею, крізь яке ледь пробивалося світло. Вона чекала рішення майбутнього короля. Бейн, звісно, розраховував, що ним стане він сам. І першим ділом покаже, який він "патріот", стративши "зрадників".
Двері камери з важким скрипом відчинилися. Увійшов Бейн, у дорогому камзолі, з тією самою хижою посмішкою, що завжди з’являлася, коли він відчував перевагу.
Він сів навпроти неї на старий, прогнилий стілець, так ніби в гості завітав.
— Леді Еліс, як почуваєтеся? — запитав він ввічливо, ніби справді цікавився.
Еліс подняла свій холодний та незламний погляд.
— Чудово. Нарешті за стільки років я добре відпочила. Було над чим подумати. От тільки краєвид з вікна не дуже.
Бейн усміхнувся ширше.
— Чув, ваш племінник і Аргон зі своєю донькою, збираються на Раду Лордів.
Еліс ледь помітно посміхнулася.
— Боїтеся, що можете не стати королем?
— Королем? — він підвівся, повільно походжаючи камерою. — Ви бачите багато, леді Еліс, але не бачите всієї картини. Я мислю ширше.
Він зупинився, дивлячись на неї зверху вниз.
— Я дуже радий, що всі наші вороги будуть під одним дахом. І мені не доведеться витрачати час, ловлячи їх по всій країні.
Еліс не відвела погляду, очі її блиснули презирством.
— Боги вас покарають, лорде Бейне.
Бейн розсміявся голосно, наче в театрі.
— Та що ви знаєте про богів?
Він розвернувся й вийшов, двері в'язниці зачинилися з важким лязгом.
