Раді Вас бачити!

Здавалося, подорож на кораблі до Хорта буде спокійною. Море лежало рівне, вітер дув у спину, сонце гріло палубу. Матроси співали робочі пісні, Луна сміялася з Кассандрою, Крон дрімав у тіні. Навіть косі погляди на Велеслава поступово згасали — цікавість змінилася байдужістю.

Але це було до того моменту, як Велеслав і Морган не побачили його.

Вони стояли біля борту, дивлячись на порт, що повільно віддалявся. І тут, на нижній палубі, серед пасажирів, що сідали в останній момент, з’явилася знайома постать: огидний чоловік з грубими руками, шрамом на щоці й холодними очима. Той самий работорговець, що три роки тримав Велеслава в кайданах і продав його на ярмарку.

Велеслав завмер.

— Грок, — назвав він ім’я, не відводячи очей від чоловіка. — Вже знайшов собі нових полонених.

Разом з Гроком і двома здоровенними посіпаками — кремезними, з батогами на поясі — стояла залізна клітка, накрита зверху брудною тканиною. З-під неї виднілися дві постаті: жінка середніх літ, з розпатланим волоссям і синцями на руках, і дівчинка років чотирнадцяти, що тремтіла, притулившись до матері.

Морган стиснув кулаки, відчуваючи, як кров приливає до обличчя.

— У нас заборонено рабство.

Велеслав ледь помітно кивнув, очі все ще прикуті до клітки.

— І тим не менш, його торгівля продовжується. Заплатив місцевій охороні і торгує собі.

Він говорив спокійно, але Морган чув у голосі друга ледь помітну напругу, ніби старий біль прокинувся.

— Ти ніколи не розповідав... як тобі там було.

Велеслав на мить заплющив очі. Коли розплющив, то його погляд був холодний, але в глибині блиснуло щось темне.

— А нема про що розповідати, — відповів він тихо. — Мене він тримав як трофей. Для своєї «помсти» всім ельфам. Постійні знущання. Биття.

На мить йому здалося, що він знову відчуває пекучий біль на спині — рубці від батога, що ніколи не зникнуть повністю.

— Він вирішив мене продати лише тоді, коли подумав, що я скоро помру від побоїв та голоду.

Морган ковтнув, кулаки стиснулися сильніше.

— А зараз, коли в країні безвладдя... для нього золоті часи. І ми нічого не можемо зробити.

Велеслав уважно дивився на дівчинку в клітці її великі перелякані очі, тонкі руки, що трималися за ґрати.

— Так, — відповів він тихо. — Не можемо.

Корабель відплив. Хвилі потужно били об борт. А на нижній палубі Грок посміхався, перевіряючи замок на клітці.

Настала ніч. Корабель тихо поскрипував, хитаючись на хвилях. Грок намагався дрімати у своїй окремій каюті. Грошей у нього вистачало, щоб дозволити собі таке. Він не любив море: від качки нудило, хотілося блювати й когось відлупцювати.

— Добре, що є кого відлупцювати, — пробурмотів він, посміхнувшись сам до себе. Відпивши з пляшки рому, він підвівся, взяв батіг і пішов на нижню палубу — до своїх посіпак, які охороняли "товар".

Спустившись, Грок побачив, що обидва здоровані сплять на підлозі.

— За що я вам гроші плачу?! — гаркнув він і пнув одного ногою.

Посіпак не ворухнувся. Грок пнув сильніше , тіло перекинулося на спину, показавши розпороте черево й калюжу крові. Другий лежав з перерізаним горлом.

Грок завмер.

— Як добре, що мені не довелося йти за тобою аж до каюти, — пролунав спокійний, холодний голос із тіні.

Грок різко повернувся і побачив Велеслава. Очі ельфа блищали в тьмяному світлі лампи.

— Ти?.. — тільки й встиг вичавити работорговець, тягнучись за мечем.

Але Велеслав уже був поруч. Кинджал блиснув, вдаривши по кисті руки Грока. Лезо пройшло крізь м’ясо й кістку з хрустом — відсічена долоня впала на підлогу. Грок розкрив рота для крику, але ельф затулив його рукою — міцно, безжалісно.

Наступний удар — точний, у груди, прямо в серце. Грок захрипів, очі витріщилися, тіло обм’якло й повалилося поруч із посіпаками.

Велеслав холодно глянув на жінку й дівчинку в клітці, які тремтіли, притулившись одна до одної, очі повні сліз і жаху, чекаючи, що тепер черга їхня, як небажаних свідків.

— Все буде добре , Злато — мати шепотіла своїй доньці, намагаючись її заспокоїти.

— Вони п'яні вбили один одного у бійці — Ельф нахилився над тілом Грока, обшукав кишені. Дістав важкий гаманець із золотом та ключ від клітки кинув його крізь ґрати жінці.— Ключ на всяк випадок. Краще сидить поки у клітці, доки хтось не побачать тіла. Так ви будете поза підозрою.

Потім ельф повернувся й вийшов тихо, швидко, непомітно, як тінь.

Зранку Морган дізнався з розмови мотросів: Грок і його посіпаки мертві. Жінку з дівчинкою звільнили з клітки, зламавши грати. На питання, що сталося, жінка повторювала одне: "Вони були п’яні. Посварилися. Повбивали один одного в бійці".

Враховуючи порожні пляшки рому й сліди боротьби, версія всім здалася правдоподібною. Усі зітхнули з полегшенням одним негідником менше.

Морган підійшов до Велеслава, який стояв біля борту й спокійно дивився на море. Вони мовчки простояли хвилину.

— Не можна вбивати людей... отак просто, — нарешті сказав Морган тихо. — Я бачив... тоді...твою спину. Ті рани. Добре, що люди не постраждали.

Він наголосив на останньому реченні ледь помітно, але Велеслав зрозумів. Грок і його посіпаки... для Моргана вони вже не були людьми.

Велеслав мовчки кивнув, ледь помітно. Очі його були спрямовані за обрій

*****

Нарешті корабель пришвартувався в Хорті — одному з найбільших міст Крайни, справжній другій столиці. Широкі вулиці були вимощені гладким каменем, будинки міцні й охайні, а де-які вражали розкішшю: високі вікна з вітражами, різьблені балкони, дахи, вкриті блискучою черепицею. На вулицях вирував натовп: торговці, ремісники, знать у шовках, діти, що бігали між возами. Повітря наповнювали запахи свіжого хліба, спецій і моря.

На найвищому пагорбі височів замок Аргона : величний, з сірих каменів, увінчаний баштами. Над стінами майоріли прапори з гербом: яструб з розправленими крилами, що ніби пильнував усе місто.

— Отже, ми одразу йдемо до замку Аргона? — запитав Морган, озираючись.

Вони ще не встигли пройти й кількох кроків від причалу, як дорогу перегородив загін із десятка вояків у важких обладунках. Усі тримали списи та мечі напоготові, але не агресивно, радше пильно.

Попереду загону стояла молода жінка, вона явно була головна. Її врода вражала суворою витонченістю: шкіра кольору слонової кістки, бездоганно гладка; губи тонкі, стиснуті в рішучій лінії; очі великі, пронизливі, кольору літнього моху після дощу. Чорне, як вороняче крило, волосся спадало прямими хвилями на плечі, розділене чітким проділом.

Обладунок її відрізнявся від інших: майстерно виготовлений зі щільної вивареної шкіри пісочного кольору, що ідеально облягав фігуру — від наплічників на тонких ремінцях до високого коміра. По центру нагрудника — випалений герб яструба з розправленими крилами, символ волі й високого походження.

Вона зупинилася перед Морганом, оглянула його й решту загону уважним поглядом, ніби оцінювала не лише загрозу, а й наміри.

— Морган Вульфхарт, я так розумію? — її голос був спокійний з ноткою авторитету.

Морган кивнув, намагаючись триматися впевнено.

— Лорд Аргон передбачав ваш можливий приїзд, — продовжила вона. Погляд її затримався на Моргані, потім ковзнув по Луні, Велеславу й решті. — Ідіть за нами. І не затримуйтесь. Не всі тут такі... привітні, як ми.

Луна, йдучи поруч із Кассандрою, тихо прошепотіла:

— Бачиш, ти не єдина жінка-воїн.

Кассандра ледь усміхнулася кутиком губ, але не відповіла, бо очі її пильно стежили за вояками.

Доки загін вів їх через місто до замку, Морган уже зрозумів: чутки про "зраду Вульфхартів" дійшли й сюди. Люди на вулицях шепотілися, озираючись: "Це ж вони... зрадники", "Вульфхарти?", "З Бейном пов’язані?". Дехто відвертався, дехто дивився з острахом чи презирством.

Можливо, добре, що їх супроводжують вояки Аргона, бо інакше натовп міг би стати ворожим.

Жінка в пісочному обладунку йшла попереду, крок у неї був обережний, упевнений і швидкий. Час від часу вона озиралася, погляд її щоразу зупинявся на Моргані довше, ніж на інших. Ніби оцінювала. Чи то цікавість, чи то підозра це важко було сказати.

Меньше ніж за годину вони досягли замку. Високі стіни з сірого каменю, башти, що різали небо, прапори з яструбом, що майоріли на вітрі. Ворота відчинилися з важким скрипом, і загін увійшов до внутрішнього двору.

Жінка, яка їх супроводжувала, помітно видохнула з полегшенням — ніби тільки зараз дозволила собі розслабитися. Вулиці Хорта були небезпечнішими, ніж здавалося.

Всередині замок вражав не стільки розкішшю, скільки різноманіттям трофеїв: стіни прикрашали стародавні картини битв, скульптури героїв і... ельфійські артефакти. Стріли з тонким різьбленням, кинджали з рунами, що ледь блищали, маски й амулети — судячи з усього, здобуті під час війни з ельфами. Велеслав проходив повз них мовчки, погляд його був холодний, але пальці ледь стиснулися у кулак.

Воїни зупинилися біля важких дубових дверей. Жінка дала знак гостям іти за нею далі. Разом з нею вони зайшли до кабінету — просторого, з високими вікнами, за якими виднілося місто.

За масивним столом сидів лорд Аргон.

Це був чоловік владної, суворої вроди. Обличчя його, порізане глибокими зморшками й шрамами минулих битв, здавалося висіченим із граніту. Колись темне волосся тепер рясно вкривала шляхетна сивина, що сріблилася на скронях і губилася в доглянутій бороді. Він носив багатий камзол із темного оксамиту, гаптований срібними нитками, і широкий шкіряний пояс із масивною пряжкою у формі гербового яструба. Погляд його був холодний і проникливий, який видавав людину, звиклу володарювати й не звиклу до заперечень.

Аргон підвівся, оглянувши гостей.

— Отже, ви тут, — сказав він низьким, розміреним голосом. — За ваші голови Бейн обіцяв велику нагороду.

Морган напружився.

— Сподіваюся, ви не вірите в брехню Бейна.

Аргон ледь підняв брову.

— В те, що в твоєї тітки Еліс були торгові зв’язки з ворожою країною? Що сімнадцятирічний хлопець планує державний переворот? Що десяток охоронців Вульфхартів напали на Бейна та його військо, і він бідолага вимушений був захищатися?

Він усміхнувся кутиком губ з ноткою іронії.

— Звісно, не вірю. Але, на жаль, багато хто вірить. І підтримує Бейна. Навіть у моєму місті. Ситуація гіршає. Ми впритул підходимо до громадянської війни.

— Але ж цього можна уникнути, — сказав Морган.

— Так. Рада Лордів обере нового короля чи королеву. А загроза звіролюдей дає Бейну ще один козир. Він, всеж, талановитий генерал, що вів війська проти ельфів, воїн, здатний самотужки перемогти загін ельфів. Для багатьох він є найкращий кандидат.

Морган насупився.

— Хіба він не мав здолати звіролюдів? Він же для цього ціле військо привів?

Аргон кивнув.

— Ви праві. Мав. Але звіролюдів виявилося більше, ніж гадали. Кажуть, там був могутній Ватажок, і тварюки йдуть за ним, як армія. Бейн втратив сотню людей, відступив... і на додачу звинуватив Вульфхартів, що вони завадили його планам, напавши на його воїнів.

Велеслав, який досі мовчав, тихо зауважив:

— Відступ... не дуже схожий на тактику талановитого генерала.

Аргон уважно подивився на ельфа.

— Бо його ціль була не звіролюди, а Морган і Луна. Тепер він вимагає скликати Раду Лордів якнайшвидше. Часу в нас обмаль.

Морган засмутився.

— Переконати Раду обрати іншу кандидатуру буде важко. Але можливо.

— І у вас є план, як це зробити? Як вам стати королем? — запитав Морган.

Аргон похитав головою.

— Я ?! Король? Ні, я вже старий і втомлений. Моя донька – як королева.

Луна здивовано видихнула:

— Ого...

Аргон продовжив:

— У мене є інформація, хто підробив документи про "зраду" Вульфхартів. Якщо ми очистимо Моргана від наклепу, хлопець зможе підтримати мою доньку. І це боляче вдарить по Бейну.

Морган швидко погодився.

— Я згоден.

Аргон усміхнувся цього разу тепліше.

— Звісно, найкращий варіант це якби моя донька й Морган одружилися. Союз родів...

— Ні, — різко відповів Морган.

— Ні, батьку, — майже одночасно з хлопцем сказала жінка-воїн.

Тільки тепер усі зрозуміли: це й була Либідь — донька Аргона.

Аргон зітхнув, розвів руками.

— Гаразд. Без шлюбів. Але план залишається: очистити ім’я Вульфхартів і підтримати Либідь на Раді.

Аргон відкинувся на спинку крісла, пальці його постукували по столу.

— Контрабандисти й злочинна банда під назвою "Нічні Бігуни", — сказав він низько, — Саме вони надали підроблені документи для Бейна. Я більше ніж впевнений: у їхнього ватажка Оцелота є докази проти самого Бейна. Така слизька людина просто не могла не підстрахуватися.

Він зробив паузу, дивлячись прямо на Моргана.

— Ви маєте дістатися до них і дізнатися, що саме в нього є на Бейна. Відомо, що зараз вони ховаються в селищі неподалік.

Морган насупився, схреститв руки.

— Навіть якщо знайдемо... Яка вірогідність, що їхній главар не втече, тільки-но нас побачить? Він же не дурень.

— Не втече, — раптом спокійно мовив Велеслав, не відводячи погляду від вікна. — Якщо побачить щось, що йому потрібне.

Аргон різко повернув голову до ельфа, брова здивовано піднялася.

— У вас тут багато ельфійських артефактів, — продовжив Велеслав, кивнувши на стіни. — Ми їх... позичимо. А якщо додати ще й ельфа... То він пускатиме слину, мріючи, скільки грошей зможе отримати.

Морган різко повернувся до друга, очі розширилися.

— Що значить "додати ельфа"? Ти що, серйозно?! Ні, ні та ще раз ні.

Велеслав нічого не відповів лише з легкою впевненою посмішкою подивився на Моргана

Аргон задумливо потер підборіддя.

— Взагалі-то план не поганий. Трохи допрацювати... і може спрацювати.

— Я не дозволю своєму другові так ризикувати! — вибухнув Морган. Обличчя його спалахнуло. — Ти що, забув, що з тобою робили такі, як він?!

Велеслав ледь помітно зітхнув, але голос залишився спокійним.

— Але іншого плану нема. Тим більше, ви будете поруч.

Морган стиснув кулаки сильніше.

— Я з тебе очей не спускатиму, — нарешті видавив він крізь зуби, а голос тремтів від напруги.

Велеслав подивився на друга

— Я в цьому не сумніваюся.

Луна тихо видихнула, Кассандра схретила руки. Аргон схвально кивнув.

— Тоді вирішили. Готуйтеся. Часу мало.