Раді Вас бачити!

Віз із важким скрипом зупинився перед старою таверною «П'яний гусак» — похмурою будівлею з потемнілого дерева, де дах провисав, а вивіска хиталася на одному ланцюгу. Зсередини долинали грубі голоси, сміх і дзвін кухлів. Селище було маленьким, брудним, саме таким, де ховаються ті, хто не хоче, щоб їх знайшли: низькі хати, калюжі на дорозі, собаки, що гавкали на чужих.

Морган зіскочив з возу першим, намагаючись виглядати грубим і байдужим, але серце його калатало так, що, здавалося, чути на весь двір. Він кинув швидкий погляд на Велеслава, той сидів на возі серед ящиків з трофеями, руки в удаваних кайданах . Платинове волосся частково прикривало обличчя, очі опущені. Спокійний. Надто спокійний. І це лякало Моргана більше, ніж будь-який крик.

Крон був у розкішному, але трохи потертім камзолі, з важким золотим ланцюгом на шиї. Старий зіскочив з козел з гідністю справжнього багатого работоргівця. Він вже ввійшов у роль: голос гучний, грубий, постава панська.

— Давай ворушись, ледащо! — гаркнув він на Моргана, тицяючи пальцем. — І дай води ельфові, але дивись, щоб не вкусив! Якщо пошкодить свої зуби об твої кістляві руки сам будеш битий, доки не навчишся тримати товар у належному стані!

Кассандра, що сиділа верхи на коні позаду воза, ледь помітно посміхнулася кутиком губ. Вона була в простому шкіряному обладунку найманця, меч на поясі, волосся руде зібране під капюшон. Але навіть у цьому вбранні виглядала небезпечною.

Слово «ельф» подіяло миттю. З таверни повиходили люди: спочатку двоє-троє, потім більше. Очі в усіх заблищали цікавістю й жадобою. Хтось шепотів: «Живий ельф?», «Скільки ж за нього дадуть?».

Морган, набрав води в дерев’яний ковш і підійшов до Велеслава. Той підняв голову, його різнокольорові очі зустрілися з поглядом Моргана на мить. У темних очах Моргана читались слова, які він не міг сказати вголос: «Вибач», «Якщо щось, то я тебе витягну».

Велеслав повільно нахилився до ковша й отпив. Аж Крон раптом ляснув Моргана по потилиці (ледь, удавано, але голосно), ковш хитнувся, вода хлюпнула на землю.

— Хутко, дурню! — гаркнув Крон. — Не розливай, як останній ідіот!

Морган потер потилицю, бурмочучи крізь зуби: «Не перегравайте...», але голосно відповів:

— Так, пане...

Крон кивнув Кассандрі.

— Ми до таверни. А ти, — він тицьнув пальцем у Моргана, — охороняй віз. Головою відповідаєш!

Він розвернувся й рушив до дверей таверни, крок упевнений, ніби тут його дім. Кассандра спішилася й пішла слідом , як охоронець, що не відходить від свого пана.

Морган залишився біля воза один, та серед допитливих поглядів місцевих, що все ближче підходили. Він сів на козли, намагаючись виглядати байдужим, але рука його лежала біля ящика, де був захований меч.

З таверни вже долинув гучний голос Крона:

— Ей, господарю! Найкращого вина !

Двері зачинилися. Гра почалася.

Крон зробив кілька великих ковтків вина, витер губи рукавом камзола й нахилився над стійкою, дивлячись прямо в очі господареві — товстому чоловікові з рудими вусами й настороженим поглядом.

— Чув я, — сказав він низьким, впевненим голосом, — що в вашому тихому селищі є людина, яка може переправляти через охорону столиці... речі... коштовні, але не зовсім законні. Звуть його, кажуть, Оцелот.

Господар нервово всміхнувся, розводячи руками.

— Та що ви, пане! У нас тут мирне життя. Корів пасемо, картоплю садимо й копаємо. Ніяких Оцелотів ми не знаємо.

Крон повільно кивнув, ніби приймаючи відповідь, а потім ледь помітно махнув рукою Кассандрі.

Рух був блискавичний. Кассандра одним кроком опинилася біля господаря, її кулак врізався йому в ніс із сухим хрустом. Кров бризнула на стійку. Не встиг той і крикнути, як вона схопила його за волосся й грубо притисла обличчям до дерев’яної поверхні.

Зал завмер. Кухлі зупинилися на півдорозі до губ, розмови обірвалися.

Крон спокійно дістав із важкого гаманця блискучу золоту монету й поклав її перед розчавленим, закривавленим обличчям господаря.

— Ось як ми зробимо, — сказав він тихо, але так, щоб чули всі. Голос його був холодний, як сталь. — По-доброму: ти береш монету й кажеш, де знайти Оцелота. По-поганому: ми витягуємо з тебе правду повільно й боляче. Бо в мене замовлення. Від самого лорда Бейна. Справжній ельф. І справжні ельфійські артефакти. А я, друже, свої замовлення завжди виконую.

Господар хрипів, намагаючись щось промовити, але не встиг.

— Пане! Пане, не треба! — раптом пролунав хрипкий голос із кутка.

До них, хитаючись, підбіг чоловік у брудному, заношеному одязі. Обличчя в щетині, очі червоні, хитрі, а коли він відкрив рот, у повітря вдарив різкий запах перегару .

— Я знаю! Я знаю, де той Оцелот! — швидко затараторив він, жадібно дивлячись на монету. — Не чіпайте господаря, він справді ні при чому...

Крон повільно повернув голову. Кассандра все ще тримала жертву, але погляд її був на Кроні — чекала сигналу.

Крон усміхнувся кутиком губ і підсунув монету ближче до пияка.

Той миттю схопив її брудними пальцями й сховав у кишеню.

— Їдьте за мною, пане, — прошепотів він, озираючись. — Я покажу. Тихо й швидко. Оцелот не любить, коли до нього приходять із галасом.

Крон кивнув Кассандрі. Та відпустила господаря, той сповз за стійку, тримаючись за ніс і тихо стогнучи.

Крон кинув ще одну монету на стійку.

— За вино.

Потім розвернувся й рушив до виходу. Кассандра слідом за ним, як тінь, тримаючи руку на мечі.

*****

Віз повільно котився брудною, роз'їждженою дорогою, хитаючись на кожній вибоїні. Пияк ішов попереду, хитаючись не менше за віз, час від часу озираючись із хитрою посмішкою. Ніч була холодною, місяць ховався за хмарами, і лише слабке світло смолоскипів попереду вказувало шлях.

Нарешті вони виїхали на невелику галявину. Посеред неї стояла стара, похила велика хатина, а навколо — розбитий табір: кілька наметів, вогнища, що тліли, і п'ятеро озброєних людей, які одразу взялися за зброю, побачивши чужих.

Пияк зупинився й повернувся, блиснувши гнилими зубами.

— Заходьте до хати, пане. Хлопець теж може зайти, погода ж холодна. Нащо йому мерзнути? А ми приглянемо за вашим... товаром.

Крон сплигнув з коня й холодно подивився на нього одним оком.

— Ти мене за дурня маєш?

Морган уже помітив, як п'ятеро бандитів неквапливо оточують їх, тримаючи руки біля мечів і арбалетів. Рука Моргана непомітно лягла на руків'я захованого меча. Краєм ока він побачив, як Велеслав, в кайданах, повільно тягнеться рукою до кинджала в чоботі.

Кассандра спокійно спішилася й стала поруч із Кроном, голос її пролунав тихо, але чітко:

— Я б не радила робити помилку.

Один із бандитів усміхнувся й потер долонею руків'я ножа.

— Просто віддайте майно, складіть зброю — і, можливо... можливо... ми вас не вб'ємо.

Раптом двері хатини рипнули, відчинившись навстіш.

Звідти вийшов він.

Оцелот.

За ним ще п'ятнадцять озброєних людей, що висипали з темряви, наче тіні. Тепер їх оточували щонайменше два десятки людей з банди.

Обличчя Оцелота було схожим на стару пергаментну карту, кожна зморшка розповідала про битви й зради. Сріблясте волосся, тьмяне, було недбало стягнуте назад. На грудях блищав важкий амулет — голова срібного кота з примруженими смарагдовими очима. Легкий шкіряний дублет, пояс із метальними ножами, алхімічними склянками й дивними пристроями. Руки в шрамах, пальці в перснях із рунами, які ледь постукували по ефесу вигнутої шаблі.

Він широко посміхнувся посмішкою людини, яка не раз сміялася в обличчя смерті й завжди мала в рукаві останній козир.

— Ну й хто так зустрічає клієнтів? — звернувся він до пияка, не відводячи погляду від прибульців. — Скільки разів казав: якщо вбиватимемо всіх, хто приходить по справах, то скоро ніхто не захоче з нами торгувати.

Потім його погляд ковзнув по Крону, Кассандрі, Моргану і зупинився на Велеславі.

— Невже... справжній ельф, — прошепотів він, підходячи до воза. — Одного разу нам спробували впарити «ельфа». Виявилося це звичайний чоловік із накладними вухами. Довелося їх йому відрізати й пришити свинячі.

Банда голосно зареготала.

Крон холодно відповів:

— Ми приїхали не жарти слухати, а по ділу.

— Одразу до справи! Оце хватка, — Оцелот усміхнувся ширше. — І що за діло?

— Доставити замовлення від лорда Бейна, — відрізав Крон. — Чув... ви з ним уже мали справи.

Оцелот ходив навколо воза, як хижак.

— Чуток багато ходить. Не всі правдиві, — він зупинився, дивлячись на Моргана. — Але деякі — так. Лорд Бейн... як згадаю... бррр, мороз по шкірі. Неприємна людина.

Раптом його погляд блиснув.

— Зате Морган Вульфхарт — такий приємний хлопець. І чого за його голову обіцяють стільки грошей ? Я чекав на вас...

Морган миттю вихопив меч. Усе стало ясно: їх розпізнали.

— І бойовий! — розсміявся Оцелот. — І що ти зробиш, хлопче? Нас тут два десятки.

— Тебе — точно зарублю, — холодно відповів Морган.

Оцелот дістав із кишені згорнутий пергамент із печаткою.

— Лист до мене із печаткою Бейна. Ви ж за цим прийшли? Доказами, щоб очистити рід Вульфхартів?

Кассандра нахмурилася:

— Справжній?

— Звісно, ні, — Оцелот розсміявся й дістав другий лист. — Це така сама підробка, яку він у мене замовляв проти вас. А оцей, — він розгорнув другий, та театрального продовжив — моє каяття та зізнання. Де чітко написано: як робив підробку, коли і як передав Бейну. Усе як треба.

Морган стиснув щелепи.

— Але ти так просто їх не віддаси.

— Я ж не можу бути в збитках, — Оцелот розвів руками. — Пропоную просто: залишаєте віз із артефактами, залишаєте ельфа. Берете листи і їдете собі. Усі живі, усі щасливі.

— Ні.

— Та ну, хлопче. У мене сьогодні немає настрою вбивати.

— А що зробить із тобою Бейн, якщо стане королем? Прийде замітати сліди. Вб'є вас усіх. Ти лежатимеш мертвий, обнімаючи ці листи, які вже нікому не будуть потрібні. Ось моя пропозиція: віддаєш листи, забираєш артефакти з воза. Але ельф іде з нами. "Усі живі, усі щасливі"

Оцелот замовк. Потім замислився. А потім голосно розсміявся.

— А ти мені подобаєшся, хлопче. По руках!

Він простягнув обидва листи.

Морган невпевнено взяв їх, краєм ока перевів їх зміст, а потім швидко звільнив Велеслава від кайданів. Ельф встав, розправив плечі, його погляд ковзнув по Оцелоту, але той лише всміхнувся у відповідь.

Вони сіли на коней, залишивши лише віз з артефактами, розвернулися й поїхали тією ж брудною дорогою назад.

Банда не рушила за ними.

На здивування всіх... Оцелот дотримався угоди.

Місяць виглянув із хмар, освітлюючи шлях додому. У кишені Моргана лежали два листи, що могли допомогти у боротьби з Бейном.