Раді Вас бачити!

Аргон уважно переглянув листи, передані Оцелотом, акуратно розклавши їх на столі. Нарешті підвів погляд.

— Це значно покращить наші позиції на Раді Лордів, — сказав він розмірено. — Як мінімум поставить під сумнів звинувачення Бейна проти Вульфхартів. Але...

— ...але цього недостатньо, — продовжила Либідь, стоячи біля вікна з схрещеними руками. — Ми маємо довести, що Бейн, це не єдиний, хто може захистити країну від звіролюдів.

Морган нахилився вперед.

— І як ми це зробимо?

Либідь повернулася, погляд її був твердий.

— Ми знищимо велику групу звіролюдів самотужки — силами міста. Хоча спочатку розвідникам треба дізнатися, де вони.

Аргон кивнув.

— Наш рід і рід Вульфхартів разом громлять потвор. Це буде потужним прикладом. І гарною мотивацією для інших лордів. І можливо, навіть ти й Морган...

— Батьку, тільки не починай знову, — перебила Либідь. Вона явно відчувала, куди хилить розмова.

Аргон розвів руками з невинним виглядом.

— Я мав хоча б спробувати. Тим більше післязавтра в Моргана день народження.

Морган показово закотив очі й зітхнув.

— Ну тоді відпочивайте, — підбив підсумок Аргон. — Поки не дізнаємося, де звіролюди, ми нічого не вдіємо.

Всі вийшли з кабінету, але раптом Велеслав зупинився й повернувся до Моргана.

— Не розумію одного, — сказав він спокійно. — Як у тебе може бути день народження післязавтра, якщо ти народився майже вісімнадцять років тому?

Очі Луни стали круглими, як монети.

— Ти це зараз серйозно? — здивовано запитала вона.

Велеслав блимнув.

— А що не так?

Луна подивилася на Моргана потім знов на Велеслава.

— У тебе коли день народження?

— Я народився вісімнадцять зим тому, — впевнено відповів Велеслав.

Луна чекала продовження.

— І твій день народження...

— ...був вісімнадцять років тому, — щиро відповів Велеслав, нічого не розуміючи.

Луна закрила обличчя долонею й тихо прошепотіла сама собі:

— У нас проблеми...

Морган розсміявся — коротко, але щиро.

— Та годі вам. Не час зараз святкування. Є важливіші справи. Відсвяткуємо наступного року.

Крон театрально зітхнув.

— А я вже думав, нарешті буде з ким випити пляшку вина... Ну, наступного року — значить наступного року. Вип’ю сам.

Морган подивився на Крона

— Зачекай. Вино я б випив.

— Наступного року, — з насмішкою повторив Крон.

*****

Чекати довго не довелося. Через кілька днів розвідники принесли звістку: велику групу звіролюдів помітили недалеко від селища, розташованого в півдоби шляху вгору по річці від Хорта.

Морган, Велеслав, Кассандра й Либідь вирушили разом із двома сотнями воїнів Аргона. Луна й Крон залишилися в замку. Колона рухалася швидко: копита стукотіли по кам’яній дорозі, прапори з яструбом майоріли на вітрі. Морган їхав поруч із Велеславом, Кассандра — попереду, Либідь — з правого боку.

Раптом Либідь сповільнила коня й порівнялася з Морганом.

— Отже... — почала вона тихо, щоб не чули інші. — Ти не хочеш стати королем. І мені цікаво... чому?

Морган зітхнув, дивлячись уперед.

— Все просто. Бо це не моє. Я не лідер.

Либідь ледь усміхнулася — з ноткою іронії.

— Правда? А мені здалося, що вони йдуть за тобою й радяться з тобою, а не наказують, що робити. Турбуєшся про них. Чи хоча б згадати, як ти собі місця не знаходив, коли на твого друга одягли кайдани. Це трохи... схоже на лідерство.

Морган насупився.

— Вони мої друзі, а не підлеглі. Це інше.

— І тим не менш, — Либідь не відступала, погляд її був уважний. — Враховуючи той факт, що ти став другом ельфові, а ельф став твоїм другом... Не кожен може цим похизуватися. Я взагалі не чула про такі випадки дружби. Це значить, що в тобі щось таки є. Поки не розумію, що саме.

Вона повернулася до Велеслава, що їхав поруч.

— Ну а ти, ельфе... Велеславе, що скажеш про Моргана? Що в ньому такого?

Велеслав мовчав хвилину — погляд його був спрямований уперед, на дорогу.

— Я не зобов’язаний тобі відповідати, — спокійно сказав він.

Либідь ледь підняла брову, але не образилася.

Але Велеслав все ж відповів

— З нього був би чудовий король.

Морган різко повернув голову до друга, його очі розширилися від подиву.

Либідь усміхнулася.

— Оце так.

Морган потер потилицю, ніяково відводячи погляд.

— Ви обоє... перебільшуєте.

Вони добралися до селища, коли знайшло сонце. Перше, що кинулося в очі, так це паніка. Люди поспішно збирали речі: жінки тягнули вузли з одягом, чоловіки запрягали вози, діти плакали. Дим від кількох покинутих вогнищ стелився над дахами, собаки гавкали несамовито. Селище готувалося тікати.

Перелякані розвідники, що чекали Либідь із військом, підбігли одразу.

— Пані Либідь! — вигукнув один, обличчя бліде. — Їх стало більше! Вони збираються в лісі за річкою. Вже не невелика група, їх вже більше сотні. І... вони згуртовані. Ми не чекали такого.

Либідь нахмурилася, стиснувши поводи. Вона не очікувала, що звіролюдів буде більше ніж півсотні. І що вони діятимуть як справжня армія.

Вона мовчки озирнулася на своїх воїнів — дві сотні, добре озброєні, дисципліновані.

"Якщо ми захистимо селище зараз — ми можемо перемогти. Але ціна буде висока. Сотні проти сотні, і вони згуртовані... Ми втратимо людей. Багато. А якщо відступимо — залишим селище напризволяще. І Бейн скаже: 'Бачите? Аргон і Вульфхарти не здатні захистити навіть маленьке селище'."

Вона стиснула губи. Батько покладав на цю битву надії — доказ для Ради Лордів. Але зараз усе виглядало інакше.

"Відступити? Зберегти сили, дочекатися кращого моменту? "

Вона глибоко вдихнула.

Погляд Велеслава зупинився на знайомому возі біля старої хати на краю селища. Біля нього поралися люди: п’яниця-провідник і десяток озброєних людей з банди Оцелота. Вони швидко вантажили ящики й мішки. Морган одразу зрозумів: це їхня схованка. Або принаймні один із тайників "Нічних Бігунів".

Він переглянувся з Велеславом і Либіддю.

— Підемо, до них — тихо сказав Морган.

Либідь кивнула і жестом наказавши воїнам чекати й допомагати евакуації селища, троє — Морган, Велеслав і Либідь — спішилися й рушили до возу.

Кассандра залишилася з військомна, але пильно спостерігала за ними.

П’яниця помітив їх першим. Очі його розширилися, він кинув ящик і хотів втекти, але один із бандитів схопив його за комір.

— Клієнти? — гаркнув кремезний чоловік з шаблею на поясі. — Чи проблеми?

Морган підійшов ближче, намагаючись виглядати спокійно.

— Нам потрібен Оцелот. Терміново.

— Та що ж це таке?! Чесній людині не дають вивезти своє тяжко зароблене майно! — пролунав знайомий з театральними нотками голос.

Оцелот посміхаючись вийшов із будівлі, розводячи руками.

— Куди дивиться охорона? Ой, кого я бачу? Морган Вульфхарт. Який тісний цей світ. Вирішив допомогти бідним людям? У будівлі ще кілька важких цінних речей. Можеш завантажити у віз.

Морган не ворухнувся, тільки холодно подивився.

— Взагалі-то я думав, що ти та твої люди допоможуть нам захистити селище.

Оцелот усміхнувся ширше.

— Вибач. Я б і радий. Але, як бачиш, у мене негайні справи.

— Не знаю, чи помітив ти. Але цього разу нас більше. Можемо попросити вояків допомоги тобі завантажити "чесно" зароблене майно. — спокійно сказав Велеслав.—Звісно, у такої порядної людини нічого незаконного бути не може. Не хотілося б твого арешту й конфіскації майна.

Оцелот прищурив очі, посмішка стала хитрішою.

— Ти диви... який балакучий став. А минулого разу сидів тихесенько й наче мухи не скривдить.

Морган не дав розмові звернути в глузування.

— Може, домовимося?

Оцелот зацікавлено нахилив голову.

— Оце вже цікаво. І що ви пропонуєте?

— Ти допомагаєш нам. А ми з вояками НЕ допомагаємо тобі завантажити віз, — відповів Морган.

Оцелот розсміявся.

— Щедро. Але мало.

Велеслав спокійно додав:

— Сам подумай. Ти допомагаєш нам і майбутня королева у тебе в боржниках. Він кивнув на Либідь.— Це називається...

Велеслав намагався згадати , це слово з уроків Крона

- Інвестиція- нагадав Морган

Оцелот повторив слово, ніби куштуючи.

— "Інвестиція", кажеш?

Либідь розуміючи чим більше озброєних людей на захисті тим краще, додала

— Так. Я навіть іноді закриватиму очі на ваш... бізнес.

Оцелот задумався на мить, потім знову розсміявся

— А ви мені все більше подобаєтесь. По руках.

Він простягнув руку. Морган міцно потиснув її дивлячись у вічі контрабандиста.

Оцелот кивнув своїм людям.

— Готуйтеся, хлопці. Сьогодні ми — герої.

Всі зайняли свої позиції. Морган з Велеславом і піхотою тримали головну вулицю. Щити в ряд, списи напоготові. Либідь з кіннотою сховалася на фланзі, готова вдарити в бік. Люди Оцелота, озброєні луками, зайняли дахи будинків.

Велеслав, як завжди спокійний, тримав кинджал у руці, його пальці ледь стискали рукоятку з вплавленим вовком. Морган пропонував йому надягти обладунки, але ельф відмовився: "Це зробить мене повільнішим".

Серце Моргана калатало, але він тримав обличчя кам’яним.

Вже була ніч. Місяць сховався за хмарами, тільки смолоскипи блищали на вулиці, а атаки все не було.

— Може, вони пішли далі? — шепотіли воїни, надія прокрадалася в голосах.

Але всі надії розвіяв гучний звіриний рев, низький, пронизливий, що пролунав з лісу, ніби з пекла.

Спочатку з темряви вийшло кілька звіролюдів: один — схожий на велетенського кабана з гострими іклами, що стирчали з пащі; другий — величезна жаба з рогами на спині, очі блищали жовтим; потім ще й ще. Жоден не був схожий на іншого: ведмеді з шипами, вовки з людськими руками, птахи з кігтями, як кинджали. Морган нарахував приблизно сотню потвор.

Звіролюди пішли в наступ, видавши дике, нелюдське ревіння — земля здригнулася від їхніх кроків.

— Лучники! — пролунав різкий команда Оцелота з даху.

Стріли засвистіли в повітрі і частина звіролюдів упала мертвими, прошитими стрілами, так і не досягши вулиці. Але інші не зупинилися, вони ревіли, бігли далі, ігноруючи біль і смерть.

Перший звіролюд — кабаноподібний, з іклами, як кинджали, вже був у кількох метрах від Моргана. Хлопець не став чекати. Він зробив різкий ривок уперед, він встромив свій меч у брюхо потвори й розрізав уверх. Кров хлеснула гаряча, звіролюд завив і звалився, смикаючись.

Морган оглянувся і завмер на мить.

Велеслав уже витягував кинджал з голови мертвого звіролюда — вовкоподібного, з шипами на хребті. Тіло потвори повалилося, а ельф стояв спокійно, ніби щойно прогулявся.

— Коли ти встиг? — здивовано видихнув Морган, відбиваючи удар іншого звіролюда.

Велеслав пожав плечима, але в очах блиснув бойовий вогник.

— Я швидший за тебе.

Він розвернувся — і кинджал знову блиснув у темряві, зустрічаючи наступну тварюку.

Морган сильно штовхнув плечем ведмедеподібну потвору з шипами на хребті. Вона втратила рівновагу, падаючи на землю, клацаючи зубами в повітрі, ніби все ще намагалася перегризти йому горло. Морган не чекав, його меч увійшов у серце одним точним ударом. Звіролюд ще кілька разів клацнув пащею й завмер, очі потухли.

Звіролюди продовжували атакувати — хвилями, ревом, що заглушав усе. Либідь з кіннотою вже наближалася з флангів — чути було тупіт копит і крики воїнів. Десь серед битви лунав нецензурний мат Оцелота, його слова були такі соковиті, що захотілося на мить втратити слух.

Велеслав рухався з неймовірною швидкістю та ухилявся від ударів, що могли розтрощити людину, і встигав наносити смертельні, точні удари у потвор: у серце, у голову, у шию. Кинджал блищав, вовк на рукоятці ніби оживав у бою.

Змішалося все: дзвін мечів, ревіння потвор, крики воїнів, хруст кісток, запах крові й поту. Тіла мертвих — людські й звірині — падали на брудну землю.

Велетенська лапа звіролюда схопила Моргана за плече. Ватажок був вищий за всіх, з мускулистим тілом, вкритим зеленою лускою, і очима, що горіли червоним. Його погляд палав бурштиновим вогнем, а голову вінчали величні чорні роги, подібні до гілок мертвого дерева. Пазурі ватажка вп’ялися в обладунок, біль пронизав наскрізь. З легкістю, ніби ляльку, потвора відірвала хлопця від землі й потягла в глиб селища, далі від воїнів, далі від битви.

Морган намагався вирватися, мечем рубанув по лапі, але ватажок тільки заревівав і стиснув сильніше.

З величезною силою звіролюд жбурнув Моргана в стіну старого дому. Удар був глухий, болісний, навіть дерево тріснуло, Морган проламав стіну й влетів усередину. Його очах потемніло, а від удару повітря вибило з легенів. Він упав на підлогу серед уламків, меч випав із рук.

Ревіння ватажка гриміло, як грім.

Морган спробував підвестися — ноги тремтіли, в голові дзвеніло. Кров текла з плеча.

Битва за стіною тривала, але тут... тільки вони вдвох.

Ватажок раптом завмер... наче в очікуванні, наче когось чекав. Він підставив свою лапу, відбивши швидкий удар Велеслава, націлений у горло. Кинджал залишив довгу, глибоку рану на лапі. Кров бризнула, але ватажок не звернув на це уваги. Іншою лапою він схопив Велеслава з такою силою, що ельф випустив кинджал із руки. Лезо дзенькнуло об землю.

Ватажок повільно повернув свою морду до Велеслава, на ній з’явився оскал, що нагадував жахливу посмішку.

Морган, стиснувши зуби від болю, підвівся, хапаючи меч. Він наніс удар по лапі ватажка, до самої кістки. Ватажок заревівав і випустивши ельфа.

Велеслав приземлився на ноги, блискавично підняв кинджал і забрався на спину ватажка, встромивши лезо між лопатками звіра.

Звіролюд заревів від болю й люті. Лапою він відмахнувся від Моргана, відкинувши хлопця на кілька метрів. Морган ударився об землю.

Намагаючись скинути Велеслава, ватажок пробіг до хати й ударив стіну своєю спиною та ельфом на ній. Велеслав почув хруст власних ребер — біль пронизав наскрізь його тіло. Він упав зі спини Ватажка на землю, все ще тримаючи кинджал.

Морган підвівся знову. Він хапнув вила, що стояли поруч, і встромив їх у Ватажка, наче спис. Звіролюд витягнув їх із себе й зламав навпіл.

Ватажок швидко схопив Моргана однією рукою, підняв над землею й ударив об землю. Від удару Морган відчув власну кров у роті.

Велеслав піднявся. Кожен його рух викликав жахливий біль у ребрах.

Він бачив, як Ватажок стояв над його другом і готовий розірвати його на шматки.

— Не чіпай його, — сказав Велеслав тихо.

Ватажок навіть не звернув уваги — кігті вже тягнулися до Моргана.

— Я сказав... не чіпай його!!!

Велеслав простягнув праву руку вперед, націлившись на ватажка. Яскраві, білі блискавки вирвалися з його долоні та вдарили в звіролюда з тріском. Ватажка відкинуло в будівлю з такою силою, що один ріг зламався. Він заревів, намагаючись підвестися, але блискавки продовжували бити його раз за разом.

У голові Велеслава пролунав голос, якого він не чув більше трьох років.

Голос Ма́нари: "Я знайшла тебе...".

З диким ревінням, не зважаючи на удари блискавок, Ватажок підвівся. Він не здавався, ніби щось постійно додавало йому сили.

Морган прийшов до тями. Він здивовано дивився на Велеслава, той стояв із витягнутою рукою, блискавки били з долоні по Ватажку.

Хлопаючи крилами, дивна істота — частково птах, частково невеликий дракон, але замість луски пір’я з чорним і фіолетовим відтінками — приземлилася поруч із Велеславом.

Ватажок заревів і поступово почав відступати... і врешті втік у темряву лісу.

Тіло істоти почало перетворюватися на чорно-фіолетовий туман, що набирав іншу подобу.

Її поява не була безшумною: важкий оксамит сукні тиснув на землю, а пір’я круків на плечах шелестіло, наче тисячі нічних шепотів. Її обличчя вражало мертвотною досконалістю...Бліда шкіра, позбавлена будь-яких вад, здавалася напівпрозорою, а високі вилиці надавали вигляду хижого птаха. Очі кольору холодного попелу не відбивали світла — вони випромінювали ледь помітне згубне мерехтіння. На чолі величної жінки височіла корона, викувана з чорненого срібла у формі гострих шпилів та місячних серпів, що впивалися в розпущене вугільно-чорне волосся.

Вона була вбрана в сукню кольору безодні. Складне мереживо обплітало стан, переходячи в широкі рукави, що нагадували крила нічного метелика. На чорній тканині подолу срібною ниткою були вигаптовані символи місячного циклу — від народження молодика до повної смерті світила.

У правиці вона стискала архаїчний посох, чиє дерево було покручене часом і болем. На його верхівці, затиснутий дерев’яними пазурами, палав масивний гранчастий кристал аметистового відтінку. Від нього тяглися пасма фіолетового диму, що густішав біля її ніг.

Морган ніколи не бачив її, але зрозумів, хто це. Це була Ма́нара.

— Мій любий хлопчик, — мовила Ма́нара, поклавши руку на плече Велеслава.