Раді Вас бачити!

Нарешті вони дісталися Хачбея — великого портового міста, що розкинулося на березі бурхливого моря. Повітря тут було просякнуте сіллю, рибою й димом від тисяч вогнищ. Вулиці кишіли людьми: торговці гукали з возів, матроси співали грубі пісні, діти бігали між прилавками. Найбільший базар у Крайні — місце, де можна знайти будь-що: від екзотичних спецій далекої країни Тайо до заборонених артефактів і наймайстерніших виробів ювелірів та ковалів. У такому натовпі легко сховатися і легко загубитися назавжди.

Крон чекав їх у невеликій хатині на околиці, біля старого причалу. Це не був розкішний маєток Вульфхартів з камінами й садами — проста дерев’яна будівля з кількома кімнатами, скрипучою підлогою й запахом моря щілини. Але тут було тепло, були ліжка, їжа й дах над головою. Більше їм поки не потрібно.

Морган першим увійшов і одразу посміхнувся, побачивши старого наставника біля каміна. Крон стояв, як завжди, рівно, з чорною пов’язкою на оці, але в кутиках губ грала ледь помітна усмішка.

Луна не стрималася: з радісним вигуком підбігла й міцно обійняла Крона. Старий завмер на мить, а потім його суворе обличчя розм’якло — він погладив дівчинку по голові, як дідусь.

— Ну-ну, маленька... Я теж радий вас бачити.

Велеслав і Кассандра ввійшли останніми, зачинивши двері. У хатині стало тісно, але значно тепліше, вперше за довгий час.

Крон сів за стіл, жестом запросивши всіх.

— Отже, що ми маємо, — почав він спокійно, ніби продовжував урок у бібліотеці. — Бейн прагне стати королем. Він звинуватив Еліс і весь рід Вульфхартів у державній зраді. Звісно, зараз ніхто не розбиратиметься, доки не з’явиться новий король. Тому його люди полюватимуть на Моргана й Луну.

Він помовчав, дивлячись на полум’я в каміні.

— Але є третій претендент. Лорд Аргон. Мудрий, розважливий. У нього одне з найбільших військ у Країні, хоч не таке велике, як у Бейна, але достатньо сильне, щоб дати відсіч. Повторити з Аргоном те, що Бейн зробив з нами, не вийде.

Морган нахилився вперед.

— І що нам робити?

— Щоб стати королем, і Бейн, і Аргон мають переконати Раду Лордів у своїй гідності. Ми поїдемо до Аргона і допоможемо йому перемогти. На жаль, шансів, що оберуть тебе, Моргане, немає, бо ти надто юний, та ще й наклеп у зраді. Якщо Аргон стане королем, він відновить справедливість щодо Вульфхартів.

Морган насупився.

— А чому ми впевнені, що Аргон не здасть нас Бейну?

Крон ледь усміхнувся.

— Бо вони давні вороги. А з твоїм родом Аргон завжди був у добрих стосунках. Ви навіть мали... певні плани на майбутнє. Ти мав одружитися з його донькою після вісімнадцятиріччя для скріплення союзу та посилення впливу.

Морган фиркнув, відкинувшись на стільці.

— Пфф, без мене. Одразу кажу. НІ.

Він не раз чув про такі "шлюби по розрахунку" , для посилення влади, для збільшення земель, для міцних союзів. Сподівався, що його це омине. Луна хихикнула, Кассандра ледь помітно посміхнулася кутиком губ.

Крон підняв руку, повертаючи до справи.

— Давайте вирішувати нагальні питання. Через три дні відпливає корабель до Хорта — міста, де править Аргон. Ми маємо бути на ньому.

Луна тихо запитала, дивлячись у стіл:

— А що... з тіткою Еліс?

Крон помовчав довше.

— Вона жива. Скоріше за все, її відправлять до в’язниці, чекати вироку нового короля.

Морган опустив голову, провина стиснула горло.

— Зрозуміло...

— На жаль, зараз ми нічого не вдіємо, — Крон уважно глянув на нього своїм єдиним оком. — А поки... відпочивайте. Якщо виходите на вулицю, будьте обережні. Не привертайте уваги.

Велеслав, який досі мовчав, кивнув. Кассандра встала перевірити вікна й двері.

У хатині запала тиша. Вони були в безпеці, але попереду чекав новий шлях, нові союзники й нові ризики.

Велеслав став біля вікна, дивлячись на море. Він ніколи не бачив його раніше. Велике, здавалося безкрайнє, з хвилями, що котилися одна за одною під сірим небом. Для нього, вихованого в Темному Лісі, це було щось чуже й водночас заворожуюче, ніби море це жива істота, що дихала.

До нього тихо підійшла Кассандра. Хвилину вона теж мовчки дивилася у вікно, милуючись краєвидом: кораблі на горизонті, чайки, що кружляли над прибоєм, сонце, що пробивалося крізь хмари й блищало на хвилях.

— Знаєш... — нарешті почала вона тихо, не відводячи погляду від моря. — Коли я вчилася битися в майстра у країні Тайо, у нього було багато учнів. Але один хлопець виділявся. Швидкий. Міг спіймати стрілу в польоті. Обігнати будь-кого навіть найшвидшого хижака в тих краях.

Велеслав повернув голову, слухаючи уважно. Кассандра продовжила, все ще дивлячись на хвилі.

— До чого я веду... Коли я побачила твою швидкість у бою з тим звіролюдом, у порівнянні з тобою той хлопець рухався, як черепаха. Я знала, що ельфи швидкі, але... щоб настільки.

Велеслав відійшов від вікна, плечі ледь опустилися.

— Це було інстинктивно. Я не хотів, щоб Морган постраждав.

Він помовчав, дивлячись у підлогу.

— А тепер... я втомлений.

Кассандра кивнула — розуміюче, без зайвих слів.

— Так, звісно. Іди відпочинь.

Велеслав вийшов з кімнати тихо, зачинивши двері.

Кассандра залишилася біля вікна ще на мить. Потім прошепотіла, ніби сама до себе:

— Це було швидко. Навіть як для ельфа.

*****

Морган прокинувся раніше за всіх. Тихо одягнувшись, він вийшов з кімнати й спустився сходами до дверей.

— І куди це ти зібрався, Моргане? — пролунав спокійний допитливий голос Кассандри.

Морган мало не підстрибнув. Він готовий був поклястися, що коли спускався, на поверсі нікого не було. Але ж це Кассандра, яка вміла бути непомітною, як тінь.

— Я... ненадовго. Десь на годинку, — пробурмотів він, намагаючись звучати впевнено. — Подумав, що нам не вистачить... припасів.

Кассандра схретила руки на грудях і підняла брову.

— Ага, "припасів". Можеш не хвилюватися. Я вчора перевірила. Їжі й усього іншого вистачить на більше, ніж треба. Залишайся в будівлі. І будь спокійний.

Морган потер потилицю, відчуваючи, як щоки горять.

— Я все ж таки пройдуся по ринку. Може, щось... знайду необхідне. Щось корисне.

— Ви вже прикинулись?! — позіхаючи, пролунав голос Крона. Старий вийшов з кімнати, кутаючись у халат. — Куди це ви зібралися вдосвіта?

— Взагалі-то я... — почав Морган.

— Так і ми їдемо на ринок, — перебила Кассандра, не давши йому договорити. Вона накинула дорожню сумку на плече й глянула на хлопця. — Пішли. Не стій стовпом.

Морган здивовано блимнув, але кивнув.

Ледве вони вийшли з хатини й пройшли кілька метрів вузькою вуличкою, Кассандра зупинилася й повернулася до нього.

— Ну, розказуй. Що за "припаси" такі таємні?

Морган зітхнув, дістаючи з кишені згорнутий аркуш паперу.

— Я подумав... У нас є кілька днів. Луна намалювала. Це я її попросив, бо сам малюю, як курка лапою.

Він розгорнув малюнок і простягнув Кассандрі.

Вона взяла папір, уважно розглянула.

— Ельфійський кинджал? — спитала вона, ледь усміхнувшись кутиком губ.

— Так, — кивнув Морган, уже впевненіше. — Велеславу потрібна нормальна зброя. З мечем він не дуже вправний, а от з кинджалом, то інша справа. Той кухонний ніж, що в нього зараз, це не зброя, а сміх.

Кассандра кивнула, дивлячись то на малюнок, то на Моргана.

— Розумію. Насправді, чудова ідея. Тут на ринку повно ковалів, є з кого вибрати. Але...

Вона засунула руку в сумку, порпалася кілька секунд і дістала невеликий злиток блискучого металу.

— Ось цей з Тайо краще підійде. Не мітріл, звісно, але міцний, легкий і тримає заточку краще за звичайну сталь.

Морган взяв злиток — холодний, гладкий, з ледь помітним синюватим відливом.

— Дякую... Це ж той самий, з якого твій меч?

— Точно, — підтвердила Кассандра. — На меч не вистачить, а на кинджал — якраз. Майстер зрадіє, рідко коли просять щось таке витончене.

Вони дійшли до ринку, було вже гамірно, повно торговців. Знайшли коваля: кремезного чоловіка з бородою по пояс, у фартусі, закіптявленому сажею.

Морган розгорнув малюнок і почав пояснювати довгих півгодини, не менше: форма леза, вигин рукоятки, орнамент за ескізом Луни.

Коваль спочатку дивився здивовано, потім почухав потилицю.

— Ельфійський стиль, кажеш? Давно такого не кували... З часів війни, мабуть. Лезо тонке, але міцне, з таким вигином...

— Так, точно, — наполегливо кивнув Морган. — І метал ось це... спеціальний.

Коваль узяв злиток, зважив на долоні, цокнув язиком.

Коваль уже взяв передоплату, кивнув і повернувся до горна, бурмочучи щось про "давні стилі". Морган стояв на порозі кузні, серце калатало. Він дивився на свою руку, на свій перстень. Потім повільно зняв його: срібний, важкий, з різьбленим вовком, що гарчить. Герб Вульфхартів.

Кассандра помітила й зупинилася, не кажучи ні слова.

Морган повернувся до коваля, голос тихий, але твердий.

— Зачекайте. Є ще одна деталь. Важлива.

Він простягнув перстень.

— Не просто додайте герб. Зробіть так, щоб цей перстень став частиною рукоятки. Вплавте його. Щоб вовк був там назавжди.

Коваль узяв перстень обережно, ніби важку річ, розглянув під світлом горна.

— Родинний? Ти впевнений, хлопче? Таке не повертається. Перстень стане частиною руківки зброї. Назавжди.

Морган ковтнув, пальці стиснулися в кулак- але він кивнув.

— Впевнений. Це для людини, яка врятувала мені життя. Більше разу.

Кассандра стояла осторонь, мовчала. Але в її очах було рідкісне, глибоке тепло. Вона ледь помітно кивнула, ніби кажучи: "Ти робиш правильно".

Морган продовжив, голос ледь тремтів:

— Мають ельфійські візерунки, як на малюнку Луни. На руківці цей вовк.

Коваль знову цокнув язиком, зважив перстень на долоні, подивився на Моргана довго.

— Гарний жест. Рідко бачу таке. Зроблю. Приходьте завтра ввечері.

Морган кивнув і вийшов з кузні. На вулиці він вдихнув глибоко ніби скинув тягар, а не втратив. Відчувалося правильно. Ніби частинка нього тепер завжди буде з Велеславом.

Кассандра пішла поруч, мовчки. Потім тихо сказала:

— Він зрозуміє. Без слів. І оцінить більше, ніж ти думаєш.

*****

До відплиття корабля до Хорта залишалися лічені хвилини. Команда вже знімала трап, матроси гукали один одному, вітер напинав вітрила. На палубі панував метушливий гамір, але багато поглядів: косих, здивованих, навіть ворожих — були прикуті до Велеслава.

Багато хто вперше бачив ельфа наживо. Інші шепотілися, явно не очікуючи зустріти представника раси, яку вважали вимерлою після війни. "Звідки він узявся?", "Небезпечний?" — долинали уривки.

Але Велеслав не звертав уваги. Він стояв біля борту, дивлячись на море на хвилі, що блищали під сонцем. Вітер грався з його платиновим волоссям, і в різнокольорових очах блиснуло завороження. Море йому явно подобалося.

Морган підійшов тихо, тримаючи в руках загорнутий у м’яку тканину кинджал.

— У мене є дещо для тебе, — сказав він, простягаючи подарунок. — І ось...

Велеслав повернувся, здивовано підняв брову.

Морган розгорнув тканину.

— Я зробив... ну, не я, а коваль на замовлення. За малюнком Луни. Я попросив на рукоятку додати свій перстень з печаткою... там вовк... цей, з гербом.

Він запнувся — промови не готував.

Луна підійшла непомітно й хихикнула.

— Ти зовсім не готував промову, братику — сказала вона з усмішкою. — Це тобі подарунок від Моргана. Ну, і від мене , я теж допомагала. І Кассандра.

Велеслав невпевнено подивився спочатку на Моргана, потім на Луну. Обережно взяв кинджал.

Кинджал був справжнім витвором мистецтва: лезо довге, тонке, з того особливого металу, що блищав холодним синюватим відливом. Гарда широка, з витонченим ельфійським орнаментом і стародавніми рунами, що спліталися в складний візерунок. Рукоятка це шедевр: вкрита дрібною лускою, ніби драконячою шкірою та ельфійскими візарунками. На верхівці рукоятки — голова вовка, різьблена з срібла вплавленого персня Моргана: очі блищали, паща ледь розкрита в гарчанні, ніби живий захисник.

Велеслав розглядав його менше хвилини, але для Моргана й Луни це здавалося годиною: він провів пальцями по лезу, перевірив баланс, повернув та дивився на руни, на вовка.

Він нарешті підняв очі.

— Це дуже гарний кинджал, — сказав він тихо, покрутивши його в руці. — Мені ніхто ніколи нічого не дарував. Я ціную це і... дякую.

З Моргана ніби гора з плечів звалилася. Він ніяково потер потилицю.

— Нема за що.

Луна посміхнулася й ледь штовхнула Велеслава ліктем.

— Тобі пасує!

Велеслав ледь помітно кивнув — кутиками губ смикнулася усмішка. Він сховав кинджал на поясі, пальці на мить затрималися на голові вовка.

Корабель смикнувся — відпливали.