Спочатку:
На сторінку книги
Дата запису: 27 травня 2026 року
Час: 22:41
Файл: REC_028.WAV
Тривалість: 19:18
Примітка до розшифровки: запис зроблено надворі, приблизно через півтора тижні після попереднього. Чути вітер, шелест трави, комах, поодинокі автомобілі та далекі звуки міста. Натаніель говорить виснажено, але зосереджено. Під час згадок про загибель людей його голос кілька разів стає тихішим. У другій половині запису він дедалі частіше робить паузи, ніби підбирає слова.
[22:41:03 — клацання кнопки запису. Кілька секунд чути вітер.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Минуло одинадцять днів від мого попереднього запису. Я вже стомився переглядати карти зараження. Паскудно на душі від кількості загиблих і повідомлень про черговий населений пункт, де люди вимушено перестали виходити на роботу. Проте останні кілька днів змінили сам характер подій. Я вже зазначав про тварин, які стали розумнішими, навчилися відкривати замки, рахувати їжу, передавати сигнали, створювати групи та використовувати людські споруди. Тепер вони почали використовувати людей. Самих людей — і це вже зовсім інша ситуація.
Я переглянув повідомлення з Америки, Європи, Єгипту, Індії, Японії, Австралії, України, Бразилії та кількох інших країн. Частину інформації підтвердили місцеві служби, частина надходить від журналістів, решта — з відео очевидців. Деякі записи неможливо перевірити, тому відділяю підтверджені випадки від тих, що поки залишаються відео з мережі. Проте навіть після цього матеріалу достатньо, щоб зрозуміти головне: взаємини між людьми й тваринами перевернулися з ніг на голову.
Почалося все з приматів.
У кількох зоопарках, реабілітаційних центрах і дослідницьких установах шимпанзе, орангутани та макаки почали використовувати працівників для отримання речей, до яких самі тварини не мали доступу. В одному американському центрі група шимпанзе вкрала ключі від службового приміщення. Тоді ще гралися з ними, але за кілька годин зрозуміли, що один із ключів відкриває склад. Вони привели до дверей працівника, якого добре знали, віддали йому ключ і почали штовхати його в напрямку замка. Чоловік відкрив приміщення. Тварини забрали їжу, воду та кілька медичних контейнерів, після чого залишили його всередині й замкнули двері.
Ну, тут мої висновки будуть зайвими, тож продовжу.
В іншому центрі макаки почали приносити працівникам порожні ємності, чекали, доки їх наповнять водою, забирали їх і поверталися через кілька годин. Коли один із співробітників перестав виконувати цю дію, тварини забрали його службовий бейдж і залишили його біля воріт. Вони вже зрозуміли, що цей маленький пластиковий предмет дозволяє людям відкривати певні двері.
[22:43:17 — коротка пауза. Чути звуки натискання на екрані телефону.]
Ще страшніше виглядають випадки, коли тварини почали використовувати предмети, призначені для контролю над самими тваринами.
Діставшись до службових приміщень, вони знайшли наручники, ремені, пластикові стяжки, переносні клітки, засоби фіксації та електрошокери. Один примат кілька разів спостерігав, як працівник використовував електрошокер для контролю його, скажімо так, співкамерника. Після цього він знайшов пристрій і у визначений момент натиснув кнопку, вдаривши струмом наглядача за те, що той знову хотів нашкодити його другу. Наступного разу вже інша тварина тримала чоловіка за руку, поки перша використовувала електрошокер. Це було коротке застосування, але його вистачило, щоб людина припинила чинити опір.
Я переглянув ці записи знову і знову. Вони навчалися одне в одного. Вони бачили, що робить людина, і відповідали їй тим самим.
Траплялися випадки, коли людей замикали в невеликих клітках. Тварини приносили воду та їжу, коли вважали за потрібне, а потім забирали ємності. Двері блокували засувами. Деякі групи використовували ремені та пластикові стяжки, щоб обмежити рухи людей. Вони не створили ці пристрої, але навчилися розуміти їхнє призначення.
І тут виникає дуже неприємна паралель. Ми використовували клітки, щоб позбавити тварин свободи пересування. Тепер тварини використовують клітки для людей задля помсти. Ми застосовували електричний струм, щоб змусити тварину виконати необхідну дію. Тепер цей самий принцип повернувся до людини.
[22:45:42 — Натаніель мовчить майже шість секунд.]
Окремо підмічу, що тварини почали розуміти, для чого вони потрібні людям. Тому особливо постраждали ті, хто щодня працював з тваринами. Працівники бойнь, зоопарків, цирків, туристичних ферм, дресирувальники, власники приватних звіринців, люди, які заробляли на фотографіях із дикими тваринами або платних прогулянках верхи.
[22:47:36 — вітер посилюється.]
Із кіньми особливо багато повідомлень надходить з України.
У великих містах коней роками використовували для туристичних прогулянок, фотосесій і коротких поїздок за гроші. Їх виводили на площі, встановлювали біля популярних туристичних місць, садили на них дітей і дорослих, водили визначеними маршрутами. Тепер частина цих тварин нападає на колишніх власників і людей, які намагаються повернути їх до роботи.
Є випадки, коли кінь дозволяв людині сісти в сідло, відходив від натовпу, а потім різко змінював курс. Тварина прямувала до покинутої стайні або до іншої групи коней. Коли вершник намагався повернути її назад, вона скидала його й залишала територію.
Кілька власників загинули після нападів розлючених тварин. У деяких випадках коні поверталися до місць, де раніше працювали, але вже для того, щоб врятувати своїх колег і помститися експлуататорам.
[22:49:11 — пауза.]
Єгипет — ще один приклад.
Верблюдів роками використовували для туристичних прогулянок, перевезення відвідувачів і фотосесій. А зараз повідомлення про напади надходять із кількох туристичних районів. Верблюди скидають людей, затоптують туристів, атакують власників, які намагаються грубою силою примусити їх до покори, а потім забирають воду, їжу або речі, залишені людьми.
В одному районі група верблюдів кілька днів поспіль поверталася до туристичної стоянки. Вони чекали, поки люди залишать пляшки з водою та харчі, забирали їх і йшли назад у пустелю. Коли власники спробували перегородити шлях, тварини атакували їх.
Тепер верблюд вирішує, куди піде людина. І ця зміна повторюється в різних країнах.
[22:50:47 — чути кілька далеких автомобілів.]
З дельфінами все інакше, але принцип той самий. Вони почали використовувати рибалок як частину процесу полювання. Група тварин підганяє косяки до човнів, люди витягують сітки, після чого дельфіни забирають частину риби. Якщо рибалки припиняють роботу, тварини повертаються, штовхають човни в напрямку косяка й очікують на продовження.
У кількох випадках дельфіни почали приводити до човнів інших морських тварин. Я не знаю, чи це свідчить про складнішу систему взаємодії, але повторюваність поведінки вже важко ігнорувати.
Ось так людина стала їхнім інструментом.
[22:52:03 — клацання язиком.]
Восьминоги теж почали робити щось подібне.
У дослідницьких станціях і приватних акваріумах вони використовують працівників для доступу до сусідніх резервуарів, їжі та обладнання. Один восьминіг кілька разів привертав увагу співробітника до технічного люка, чекав на відкриття, а потім переміщувався в іншу секцію. Інший почав подавати сигнал біля контейнера з кормом, поки працівник не відкрив його.
Можливо, це ще можна пояснити навченою поведінкою, але коли однакова послідовність повторюється багато разів, а результат щоразу однаковий, стає важко це заперечувати.
[22:53:19 — тривала пауза.]
А тепер собаки: військові, поліцейські, пошукові, охоронні.
Це, мабуть, найкращий приклад того, як люди самі створили проблему. Роками навчали собак переслідувати людей, знаходити вибухівку, охороняти територію, затримувати порушників, шукати зниклих, працювати в небезпечних умовах. Тепер частина цих навичок використовується проти людей.
У кількох військових підрозділах США службові собаки втратили керованість. Вони відкривали вольєри, об'єднувалися з безпритульними тваринами, уникали людей, яких знали, та нападали на тих, кого вважали загрозою. У кількох випадках вони обирали конкретних людей, а решту персоналу залишали без уваги.
У Європі зафіксовано подібні випадки серед поліцейських собак.
І тут виникає ще страшніша думка. Собака, яку навчили знаходити людину, може передати цю навичку іншій собаці. Той, хто навчений охороняти територію, може показати групі, як її захищати. Так само з переслідуванням.
Ми створили систему дресирування, яка накопичує знання поколіннями завдяки людям. Тепер частина цих знань може передаватися між самими тваринами, тим паче між різними видами.
[22:56:21 — пауза 6,2 секунди.]
Мабуть, саме тому я почав думати про термін «імперія». Людство ніколи не було єдиною державою, але протягом тисячоліть ми контролювали планету. Визначали, кому належить земля, які види можна використовувати, кого вирощувати на м'ясо, кого тримати в клітці, кого змушувати працювати, кого використовувати для експериментів, кого перетворювати на розвагу.
[22:58:04 — далекий гавкіт.]
Ну що ж, тепер тварини мають змогу підкорити планету. Встановити свої закони — і я не знаю, що ще сказати, бо не можу спокійно розповідати про те, до чого сам причетний. Я знищив людство, яке й так не мало права на існування…
[22:59:41 — тривала пауза.]
Людство все ж заслуговує на те, що отримує зараз. Хіба за тисячоліття не можна було стати гуманними? Ми самі прирекли себе на таку долю.
[23:00:29 — Натаніель важко видихає.]
Можливо, це і є кінець людської імперії. Не тоді, коли впаде останній уряд, закриється остання електростанція чи настане крах економіки.
А тоді, коли людина перестане бути головною істотою, яка визначає правила для всіх інших. Бо якщо примати можуть підкоряти людей, дельфіни використовують рибалок, коні контролюють вершників, восьминоги маніпулюють працівниками, службові собаки застосовують проти людей навички, яких їх навчило людство, тоді система вже приречена.
І я навіть не знаю, чи ми можемо її повернути, та, скоріше за все, ні.
[23:01:46 — вітер. Кілька секунд чути комах.]
Чи важлива моя думка щодо цього? Та, байдуже до моєї думки, якщо ці записи побачать світ, я, скоріш за все, буду мертвим.
[Пауза 8,4 секунди.]
Моя родина теж страждає, але я більше не буду згадувати про них. Мені совісно за це, та нічого не зміниш. Тепер я…
[23:02:17 — голос майже пошепки.]
Головний антагоніст людства.
[Пауза 6,1 секунди.]
Чомусь я усміхнувся — все ж радію, що дав шанс усім живим істотам на існування.
Кінець запису.
[23:02:39 — клацання кнопки. Запис припинено.]
