Спочатку:
На сторінку книги
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №014
Дата запису: 7 квітня 2026 року, 03:44
Файл: REC_014.WAV
Тривалість: 09:47
Примітка до розшифровки: запис розпочато через кілька хвилин після завершення REC_013. На початку чути швидкі кроки, рух предметів та кілька спроб мовця натиснути кнопку запису. Голос помітно схвильований. Мовець часто робить паузи, переходить на пошепки, кілька разів збивається під час розповіді. Приблизно з 03:49 говорить швидше. На 03:53 чути різкий рух стільця. Наприкінці запису тон стає рішучішим.
[03:44:02 — клацання. Запис починається. Чути нерівномірне дихання.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Я дещо не сказав. Не сказав у попередньому записі. Спеціально цього не сказав.
[Чути кроки.]
Не знаю, навіщо взагалі зараз знову вмикаю цей довбаний диктофон. Напевно, тому що, якщо не скажу це зараз, то почну переконувати себе, що нічого не відбувається. А щось конкретне відбувається, і все набагато гірше, ніж я думав.
[Пауза.]
У мене є спільник. Точніше… людина, якій довіряю. Він не працює в Астері. І він не знає всієї картини, але знає достатньо, щоб зрозуміти, що зі мною щось не так. Я попросив його перевірити одну персону мого редактора.
[03:45:17 — короткий вдих.]
Я не хотів вірити, що він мене підставив. До останнього не хотів, але мій друг відвідав мене і сказав, що редактор справді мав іншого журналіста. Він уже готував людину, яка мала перехопити мою справу. Мою річну справу!
[Пауза 3 секунди.]
Мене відправили туди не тому, що вірили в мене, а тому, що хтось мав зробити всю брудну роботу, зібрати матеріал, залізти всередину, а потім мене можна було замінити. Якщо щось піде не так — винен я. Якщо все вийде — матеріал належатиме іншій людині.
[Чути удар долоні по столу.]
Але це ще не найгірше. Мій друг показав мені фотографії. А на них був Келлер поруч із ним — Смідтон.
[Тривала пауза — 5,1 секунди.]
Смідтон! Той самий Смідтон. Я знаю, що це може звучати як маячня, але, коли побачив це фото… у мене земля з-під ніг пішла, бо Смідтон — не випадкова людина. Його батько був науковцем і не з тих, кого забувають після виходу на пенсію. У нього залишилися зв’язки. Дуже хороші зв’язки. У наукових колах, у державних структурах, серед людей, які можуть відкрити двері, до яких звичайні журналісти навіть не підходять.
Я раніше думав, що він і не погляне на справи, які доручили мені. Тепер уже не думаю.
[03:47:06 — чути, як мовець кілька разів проводить рукою по щетині.]
Чортовий Смідтон…
Чорт, я не знаю, що саме між ними. Та й досі так і не дізнався, хто кому щось передає, хто конкретно фінансує це місце і хто отримує результати.
[Пауза 2,8 секунди.]
І тепер розумію, чому мене могли підставити. Можливо, хтось уже знає, що я копаю. Чи так і планувалося з самого початку, що Смідтон мав отримати мої матеріали ще до того, як я закінчу. А якщо вони дізнаються про Нульового і знайдуть його…
[Мовець замовкає.]
…тоді я взагалі не розумію, скільки часу в мене залишилося.
[03:48:41 — звук повідомлення телефона.]
Мені знову написали.
[Пауза.]
Це мій друг. Каже, що Смідтон після тієї зустрічі ще кілька разів приїжджав до людей, пов’язаних із лабораторією.
Чорт. Все пахне смаженим.
[Короткий нервовий сміх, який одразу обривається.]
Я весь цей час думав, що в мене є час, а його взагалі немає.
[Пауза 3,7 секунди.]
І знаєте, що найсмішніше? У попередньому записі я сказав, що погодився допомогти Нульовому через мавпу. Це неправда. Точніше… не вся правда. Звісно, бідолаху треба рятувати, чого б мені це не коштувало.
[03:50:03 — різкий рух стільця.]
Я кілька днів думав, як це зробити. Не знав, чи наважуся, а тепер наважуся, бо, якщо планую зробити хоч щось хороше, то зробити це треба зараз. Не завтра, а прямо зараз.
[Пауза 2,1 секунди. Чути важкий видих.]
Я викраду мавпу. Так. Саме це й зроблю.
[Тиша 4 секунди.]
Я заберу її із Секції 7. Вивезу звідти, а далі… Далі розберемося.
[03:51:18 — чути, як мовець відсуває стілець.]
Я вже заразив світ… випустивши Нульового, тим самим і дав надію на достойне життя. Та все, годі моралі.
[03:52:04 — кілька швидких кроків.]
Якщо після цього все полетить шкереберть… Ну що ж. Схоже, воно й так уже летить.
[03:52:51 — вібрація телефона.]
Знову повідомлення.
[Пауза.]
Не буду читати. Зараз у мене є важливіша справа.
[Чути відкривання шухляди.]
Я маю кілька годин до початку ранкової зміни, щоб все встигнути.
[Пауза 2 секунди.]
Сподіваюся.
[03:53:26 — тихо, майже пошепки.]
Дай Боже мені сил.
[03:53:51 — чути кроки, потім відкривання дверей. Клацання дверного замка. Кінець запису.]
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №015
Дата запису: 7 квітня 2026 року, 05:27
Файл: REC_015.WAV
Тривалість: 09:51
Примітка до розшифровки: запис зроблено в житловому приміщенні невдовзі після повернення мовця. На початку чути швидке дихання, рух ключів та кілька глухих ударів, після чого — звук зачинених дверей. Голос Натаніеля різко схвильований, місцями переходить на пошепки. Протягом запису чути незвичні шуми з іншої кімнати, періодично — дряпання та рух клітки по поверхні. Мовець кілька разів перериває розповідь, прислухаючись до звуків за дверима. Приблизно на 05:11 голос стає спокійнішим, однак наприкінці знову помітно напружується.
[05:27:03 — клацання кнопки. Чути важке дихання. Кілька секунд — дзеленчання ключів, потім глухий звук зачинених дверей.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Мавпа у мене. Я забрав її.
[Чути кілька кроків.]
Господи… Я справді це зробив. Не знаю, що очікував відчути після того, як вийду звідти, але точно не це. У мене руки досі тремтять. Аж кілька хвилин стояв біля дверей і не міг змусити себе навіть зняти куртку.
[Пауза.]
Я весь час думав, що коли це станеться, то нарешті відчую полегшення. Нічого подібного. Страх паралізує мене.
[Чути рух у сусідній кімнаті.]
Тварина теж налякана. Я не знаю, наскільки добре вона розуміє, що відбувається і майже не рухається. Сидить там і дивиться на мене.
[Пауза 3,1 секунди.]
І це жахливо, бо знаю, що вона думає, що я чергова людина, котра хоче щось від неї отримати.
Хоч я й забрав її з лабораторії, це не означає для неї свободи. Поки що ні.
[Чути тихий звук пересування якихось меблів.]
Не говоритиму зараз, де саме вона буде знаходитися, і не скажу, як саме її забрав і вивіз. Цей запис і без того містить достатньо інформації.
[Пауза.]
Мені здається, вони вже зрозуміли.
[05:29:16 — короткий вдих.]
Коли я виходив, усе було надто тихо. Саме це мене налякало. Та ніхто не намагався мене зупинити, за мною не бігли і не кричали вслід.
Я очікував зовсім іншого. Але тепер думаю, що вони могли й не знати, що у нас взагалі була мавпа, та все одно ніхто не бачив, як я сховав її у сумку.
[Пауза 3,5 секунди.]
За мною скоро прийдуть, не маю сумнівів.
[Чути кроки.]
Тому часу в мене майже немає, і я не можу залишатися тут.
[Пауза.]
Мені потрібно тікати.
[Чути глибокий вдих.]
Це звучить так, ніби я збираюся кудись бігти, не маючи жодного плану. Насправді план є. Поганий і небезпечний, можливо, взагалі безглуздий, але іншого в мене немає.
[05:30:41 — глухий звук із сусідньої кімнати. Мовець замовкає.]
Тихо…
[Пауза 6,2 секунди.]
Все добре.
Вона просто рухається.
[Мовець говорить тихіше.]
Навіть не знаю, що з нею робити після цього. Нульовий хотів її, але ж не сказав мені, чого він від неї хоче. Ні, не можу відпустити мавпу на вулицю, як пацюка.
[Пауза.]
Боже, я маю заспокоїтися.
[05:32:04 — чути вібрацію телефона.]
Чорт.
[Мовець бере телефон.]
Невідомий номер.
[Пауза 4,1 секунди.]
Не відповідаю.
[Вібрація припиняється.]
Ось воно. Може, випадковість, але я більше не вірю у випадковості. Не після всього, що сталося.
[Пауза 2,8 секунди.]
Мені потрібно зібрати тільки найнеобхідніше: документи, записи, телефон і матеріали. Усе інше залишу.
[Чути відкривання шухляди.]
Я стільки років збирав речі, фотографії, книжки, документи, думав, що це моє життя, а тепер можу вмістити його в одну сумку.
[Пауза.]
І знаєте, що дивно? Мені зовсім не шкода. Я більше не хочу залишатися тут. Після Секції 7 вже не зможу жити так, ніби нічого не знаю.
[05:34:02 — мовець говорить швидше.]
Я порушив правила, закон. Усе, що тільки можна було порушити, і якщо мене спіймають, навіть не знаю, як це пояснюватиму, але не шкодую.
[Чути рух у сусідній кімнаті.]
Хоча, можливо, завтра скажу інше.
[Пауза 3,3 секунди. 05:35:48 — чути автомобіль за вікном. Мовець замовкає.]
Стоп.
[Тиша 7,4 секунди.]
Мені здалося, що біля будинку зупинилася машина. Нічого не бачу, може, сусід.
[Пауза.]
А може, вже почалося.
[05:36:27 — мовець говорить майже пошепки.]
Не хочу помирати. Ось сказав. Не хочу. Мені страшно. Я ж не герой, але не залишу її. Не після того, як витягнув.
[Пауза 3,8 секунди.]
І якщо вони прийдуть за мною, нехай приходять. Я вже знаю, що вони зроблять із нею, якщо повернуть назад.
[Чути короткий удар по столу.]
Цього не буде.
[Пауза.]
Якщо зі мною щось станеться, матеріали мають залишитися. Мій друг знає частину правди. Нульовий знає більше, ніж я.
[Пауза 2,9 секунди. 05:38:14 — чути звук відкривання сумки.]
Я йду. Зараз.
[Пауза. Чути рух у сусідній кімнаті. 05:39:07 — різкий звук телефона. Вхідний виклик.]
Чорт.
[Мовець не відповідає. Виклик припиняється.]
Вони вже, мабуть, близько.
[Пауза 2 секунди.]
Треба йти.
[05:39:19 — чути, як мовець бере сумку. Кроки.]
О ні, ні, ні! Де ти поділася?
[Пауза. 05:39:31 — запис припинено.]
