Спочатку:
На сторінку книги
Дата запису: 7 квітня 2026 року, 03:18
Файл: REC_013.WAV
Тривалість: 18:53
Примітка до розшифровки: запис зроблено в житловому приміщенні через кілька годин після попереднього аудіозапису. Голос мовця схвильований, періодично переходить на тихий тон. На початку чути повідомлення телефона, після чого мовець кілька секунд мовчить. Упродовж запису неодноразово чути дотики до екрана, рух стільця та нерівномірне дихання. Приблизно на 03:41 мовець починає говорити швидше. На 06:27 робить тривалу паузу, після якої тон стає значно тихішим. Наприкінці чути вібрацію телефона, однак нове повідомлення не зачитується.
[03:18:00 — клацання кнопки. Кілька секунд тиші. Вібрація телефона.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Він мені написав. Нульовий, мені написав ПАЦЮК! Я зараз вимовив це вголос і все одно не можу звикнути до того, наскільки абсурдно це звучить. Він знайшов мене, а не я його чи хтось із лабораторії. Він сам знайшов мене.
[Чути, як мовець бере телефон зі столу.]
Перше повідомлення прийшло вчора вдень. Мені здалося, що це черговий спам або повідомлення від когось, хто помилився отримувачем. Тому аж до вечора не перевіряв, що то було. Потім, коли перед сном я зайшов у Facebook, то побачив профіль цього фейка і відкрив повідомлення від нього.
“Іноді двері залишають незачиненими не випадково.”
Саме так воно почалося. Він уже знав, кому пише.
[Пауза 2,7 секунди.]
Я відповів питанням.
“Як ти мене знайшов?”
Тепер це здається мені дурним. Я вже знав. Мені потрібна була лише хвилина, щоб переконатися, що я не помиляюся.
[03:20:11 — коротка пауза.]
Я запитав, як він мене знайшов. Відповідь була: «Розуму вистачило пошукати тебе в інтернеті». А потім він додав, що працівників із таким досвідом роботи не так багато.
Нульовий шукав, а це означає, що він не лише навчився користуватися телефоном і шукати інформацію про людей. Досі не можу вкласти це в голову. Він знає, як користуватися пошуком, розуміє, що таке професія і що люди залишають після себе цифровий слід. І вміє цим скористатися.
[Пауза.]
Це міг бути тільки Нульовий, та все одно я запитав у нього і переконався, що це він.
[Чути повільний видих.]
Не знаю, що відчув у той момент. Напевно, все одразу: страх, полегшення і щось схоже на провину. Я випустив його, а тепер бідолаха сидить десь у світі, користується чужим телефоном чи власним пристроєм, знаходить людей в інтернеті й пише мені посеред ночі.
Я навіть не знаю де він є, і Нульовий чудово це розуміє. Тому про це і запитав. Нульовий відмовився відповідати. Сказав, що не настільки тупий. Це його точна відповідь. Не знаю, чи мені було смішно, чи страшно, мабуть, друге, бо ще кілька днів тому він сидів за склом і дивився на людей. Тепер люди сидять перед екранами й намагаються зрозуміти, де він.
[03:21:48 — чути рух стільця.]
[Пауза 2,1 секунди.]
Також він написав про мавпу. Це викликало у мене шок: як Нульовий міг дізнатися про це?
Він написав: «У вас тепер новий піддослідний». Я запитав, звідки йому це відомо. У відповідь: «У мене хороші джерела». Потім написав, що мавпа агресивна і що Шері її вже ненавидить.
[Тиша 3 секунди.]
Звідки він це знає? Я не говорив йому про Шері і про поведінку мавпи. Не розповідав, хто зараз працює в Секції 7. Він десь спостерігає або спілкується з кимось. Або має доступ до інформації, про яку я навіть не здогадуюся.
[03:24:27]
Я написав йому, щоб він тримався подалі від Шері і від її дітей. Він не поспішав написати у відповідь, та повідомлення я все ж отримав, і його тон, очевидно, змінився. Нульовий заявив, що йому потрібна мавпа.
[Пауза 4,2 секунди.]
Не знаю, чому саме це мене так зачепило. Можливо, тому що я зрозумів, що він просить мене зробити те саме, що я зробив для нього.
Коли написав йому, що він ненормальний, він відповів: «Можливо». А потім додав, що хоча б не працює в лабораторії із незаконними експериментами і не знущається з тварин.
[Короткий нервовий видих.]
Мені нічого було відповісти, бо він знову мав рацію.
[03:25:41 — кілька секунд чути лише гудіння холодильника.]
Я сказав йому, що він не розуміє ситуації, а Нульовий справді хотів пояснення, та де його взяти? Що мав сказати? Вони не збираються зупинятися? Що вони перенесли отриманий від нього матеріал на іншу живу істоту?
Він і так усе знає.
Я ще думаю про сам вірус. До цього моменту ми мали лише Нульового як єдиний об’єкт, на якому могли спостерігати його вплив. Через це будь-який висновок залишався неповним. Неможливо було визначити, що саме спричинило його зміни: зараження, індивідуальні особливості організму, тривалість перебування в лабораторії чи препарати, які йому вводили протягом досліджень.
Тепер у них інша тварина. Якщо після зараження в неї почнуть проявлятися ті самі когнітивні зміни, які спостерігали в Нульового, лабораторія отримає те, чого раніше не мала, — можливість відокремити випадковість від закономірності.
Вони зможуть встановити, чи повторюється певна послідовність: спочатку зміни поведінки, потім перебудова реакцій на навколишнє середовище, далі — ускладнення навчання та пам’яті. А якщо тварина почне розпізнавати закономірності, яких раніше не помічала, реагувати на людей інакше або демонструвати здатність до складнішого навчання, це стане для них доказом, що Нульовий був не винятком.
[Пауза 3,2 секунди.]
Але є інша сторона. Якщо мавпа не покаже таких самих результатів, це теж не змусить їх зупинитися. Тоді вони шукатимуть причину. Порівнюватимуть види, вік, фізіологічні особливості, тривалість зараження, попередній стан організму. Вони спробують встановити, чому один організм змінився, а інший — ні. І саме тут я бачу головну проблему. Будь-яка відповідь породжуватиме нове питання. Якщо результат повториться — вони захочуть зрозуміти межу цих змін. Якщо не повториться — шукатимуть умову, яка заважає їм виникнути. А якщо знайдуть цю умову, наступним кроком стане її перевірка.
[Пауза 4 секунди.]
Так дослідження може тривати без кінця, лишень тому, що вони щоразу знаходять причину поставити нове запитання. І саме в цей момент наука перестає бути пошуком способу допомогти та перетворюється на перевірку того, наскільки далеко можна зайти.
Мене лякає людська цікавість, коли вона перестає мати межу.
[Пауза 3,4 секунди.]
Бо наука повинна шукати відповіді, але людина повинна мати право сказати: досить. У Секції 7 цього слова немає.
[Пауза 3 секунди.]
Потім він написав, що «ви створили щось розумне, агресивне й неконтрольоване. І що боїмося, аби про це не дізналися».
Ключове слово «ви». Він поставив мене поруч із Келлером, Пітерсоном і Шері. Для нього немає різниці. І, можливо, він має на це право. Я працюю там з ними за одно. Все бачив… мовчав. Хоч і допоміг йому втекти, але до цього дня дозволяв їм робити все інше.
[03:27:52 — мовець говорить швидше.]
А потім він почав шантажувати мене. Сказав, що звернеться до ЗМІ, назве імена… І сказав одну річ, яку не можу викинути з голови: «У цьому світі вже є два справжні нульові пацієнти». Можна лише здогадуватися, що він мав на увазі.
[Тривала пауза — 4,5 секунди.]
Я запитав, чи він у небезпеці, і тут стало ще гірше.
[03:30:22 — голос стає тихішим.]
Він хотів мавпу, і я погодився. Не знаю, чи правильно зробив, але я не зміг сказати «ні» після того, що бачив у Секції 7.
Він написав, що мавпа має право на нормальне життя і навіть пацюк це розуміє.
[Пауза 3,9 секунди.]
Я погодився допомогти.
[Мовець замовкає на 5 секунд.]
Взагалі я припускав варіант його смерті, адже він не був готовим до життя на вулиці, але ж він пацюк, і з цього також виходить, що жити йому залишилося недовго. Дрібні гризуни типу мишей, щурів і пацюків живуть років зо два-три — це за хороших умов. Та умови, в яких жив Нульовий, ніколи не були хорошими, попри наявність доглядальниці. Над ним проводили експерименти з різними препаратами, які взагалі не мали відношення до його зараження. Це було скоріше для перевірки, чи немає конфлікту між наявними базовими вакцинами і цим новим невідомим вірусом.
Не буду розповідати всю переписку між нами — я її зберіг як доказ, навіть якщо це доказ проти мене. Чи можна вважати мій вчинок державною зрадою? Та я вже й так по вуха в лайні, але він має рацію. Якщо піду туди, відповідальність буде на мені; якщо не піду — теж. Якщо мавпа залишиться в лабораторії, тоді знатиму, що міг щось зробити й не зробив. Якщо її випущу, то не знаю, що буде далі. І якщо він має рацію щодо поширення зараження…
[Пауза 4 секунди.]
…тоді ми вже давно запізнилися.
[03:35:06 — вібрація телефона. Мовець не реагує протягом 3 секунд.]
Я не знаю, де він зараз, і, мабуть, це добре. Не хочу знати, але тепер він знає, де шукати мене.
[03:35:51 — чути чергову вібрацію телефона. Мовець бере пристрій у руки, але повідомлення не зачитує.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Якщо це знову він…
[Пауза 3,7 секунди.]
Я вимкну звук.
[Клацання.]
Ні, не вимкну.
[Пауза.]
Можливо, цього разу мене викриють.
[03:36:50 — запис триває ще кілька секунд. Чути нерівномірне дихання та слабке гудіння холодильника.]
[Кінець запису.]
