Спочатку:
На сторінку книги
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №003
Дата запису: 4 липня 2025 року, 21:16
Файл: REC_003.WAV
Тривалість: 14:08
Примітка до розшифровки: запис зроблено в автомобілі. Чути накрапання дощу по даху, періодичний проїзд інших автомобілів, роботу двигуна на холостому ходу. Частина фраз мовця нерозбірлива через шум дощу.
[21:16:04 — клацання кнопки запису. Кілька секунд чути лише дощ.]
Натаніель Рід: Я збрехав самому собі, коли вирішив, що все це може бути звичайним збігом. Не може, бо номер контейнера перевірив. IND-47/09 не існує в загальному реєстрі вантажів «Астеру». Перевіряв двічі!
[Чути клацання клавіш.]
Точніше, у реєстрі існує IND-47, а от «09» після нього немає. Наче його додали пізніше. Або...
[Пауза. Чути, як мовець повільно видихає.]
...я ще не знайшов правильний.
Сьогодні спробував поговорити з Мартіном, старшим лаборантом, тим самим, який учора сказав мені не лізти не у свою справу. Поставив йому просте питання, і він виявився більш привітним. Що означає «IND»? Він сказав: «Індія». Ось воно що! А що означає 47? Він відповів: «Номер поставки». Тоді запитав, що означає 09?
[Короткий сміх, у якому чути нервозність.]
Він подивився на мене, як на ідіота. Нічого не сказав і пішов. Ну добре. Те, що він вважає мене дебілом, навіть краще, ніж якби він запідозрив у мені шпигуна. Принаймні поки що.
[Чути, як двірники кілька разів проходять по склу.]
Після обіду я отримав доступ до архіву. Нічого особливого — звичайний внутрішній архів. І знайшов згадку про Бенгалуру. Вона була в документі за травень. Одна сторінка про вантаж із трьох одиниць. Категорія — «матеріали для дослідження». Відправник — лабораторний центр у Бенгалуру. Отримувач — Секція 7.
[Пауза. Дощ за вікном посилюється.]
Секція 7. Сьогодні я вперше почув про неї. Тут усе стає цікавішим, бо я працюю в «Астері» вже три тижні. У мене є перепустка другого рівня. Схему будівлі я бачив. Роздивився, де знаходяться адміністративні приміщення, склад, основні лабораторії, архів, серверна. А Секції 7 на жодній схемі немає. Я запитав про неї в іншого лаборанта. Він сказав, що такої секції не існує. Через двадцять хвилин я почув, як той самий чоловік говорить телефоном:
«Я не знаю, чи сьогодні вони відкриватимуть сьому».
[Тривала пауза. Чутно лише дощ і роботу двигуна.]
Він не знав, що я стояв за дверима. Або знав. Не знаю, що гірше. Але тепер у мене вперше з’явилося відчуття, що я заліз туди, звідки просто так уже не вийду. І, якщо чесно, мені страшно. Не через Секцію 7. Через те, що я досі не знаю, хто саме може дізнатися про те, що я ставлю ці запитання.
Кінець запису.
[21:30:12 — клацання. Запис припинено.]
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №004
Дата запису: 7 липня 2025 року, 23:02
Файл: REC_004.WAV
Тривалість: 31:54
Примітка до розшифровки: запис зроблено в житловому приміщенні. Мовець говорить тихіше, ніж у попередніх записах. Приблизно з 23:14 на фоні чутно періодичний шум кроків у під’їзді. У кількох місцях мовець переходить на шепіт.
[23:02:11 — клацання диктофона. Тиша.]
Натаніель Рід: Я знайшов Секцію 7.
[Пауза 3,4 секунди.]
Точніше, знайшов двері. А це не одне й те саме. Вони знаходяться на мінус третьому рівні. У «Астері» офіційно лише два підземні поверхи. Я це перевірив. На планах — мінус один, мінус два. Але сьогодні вранці побачив ліфт, у якому є кнопка «-3». Вона закрита металевою накладкою без номера. Звичайний маленький чорний прямокутник. Напевно він один єдиний може спуститися туди.
[Пауза. Чути тихий стукіт пальців по поверхні девайсу.]
Я не натискав її звісно, бо не настільки дурний. Принаймні поки що.
[Короткий нервовий сміх.]
Але я знайшов інший шлях. На мінус другому рівні є старі службові сходи. Вони ведуть униз. За ними — металеві двері. На дверях нічого немає. Тільки електронний замок. Я стояв там приблизно хвилину, поки не почув звук за дверима. Визначити походження почутого, на жаль, не зміг.
[Пауза.]
Було схоже на скрегіт. Наче кігті по металу. Подумав, що це вентиляція, та потім почув знову три короткі удари. І після паузи ще два. Я не відкривав двері, і тим паче не торкався їх.
[Довга пауза. Голос мовця стає тихішим.]
Але тепер я знаю, що там щось є, і не впевнений, чи хочу знати, що саме.
Кінець запису.
[23:14:39 — запис не припинено. Через кілька секунд чути звук кроків у під’їзді.]
Натаніель Рід: Чорт.
[Голос стає тихішим.]
Хтось іде.
[Довга пауза. Чути кроки, які поступово стихають. Мовець кілька секунд не говорить.]
Це я залишу. Може знадобитися.
[23:18:51 — запис припинено.]
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №005
Дата запису: 10 липня 2025 року, 18:27
Файл: REC_005.WAV
Тривалість: 12:16
Примітка до розшифровки: запис зроблено в автомобілі після закінчення робочої зміни. На початку чути шум міського руху. Приблизно на 18-й хвилині мовець кілька разів знижує голос до шепоту.
[18:27:03 — запуск запису. Шум двигуна, зачиняються двері автомобіля.]
Натаніель Рід: Тепер я знаю, що знаходиться в Секції 7. Не все, але достатньо. Там тварини.
[Пауза.]
Коли сьогодні вперше побачив внутрішню частину секції, я подумав що саме лабораторнІ тваринИ, та помилився, бо там пацюк і він один.
Мені доручили принести документи. Не знаю, чи це було одноразово. Скоріше за все, ні. Мене провели через другі двері. І я побачив клітки, дуже багато кліток.
[Пауза.]
Але справа не в них. Справа в одному пацючку. Сіро-білому, точніше, переважно білому. Молодому. Номер на контейнері — N-0. Я запитав, що це означає. Мені сказали, що це контрольний об’єкт.
[Пауза.]
Він сидів у кутку. І дивився на мене, як ніби вдумувався. Знаю, як це звучить. Гризун дивиться на людину. Нічого особливого, але ж цей не дивився а вдивлявся в мене, як ніби стежив за мною і моїми руками, та тим, що я ніс в них. За документами. Коли я поклав папку на стіл, він підійшов до стінки контейнеру. Коли я відійшов — повернувся назад. Виникло припущення, що це моя уява. Тишком-нишком, я зробив маленький тест. Поклав ручку на стіл. Він подивився на неї, перевів погляд на мене, потім на ручку.
[Пауза.]
Можливо, для його виду це нормально. Саме тому я не роблю висновків. Але в журналі спостережень є дещо цікавіше. З’явився він в лабораторії за одинадцять днів до того, як перші повідомлення про спалах з’явилися в Бенгалуру. І після цього його почали досліджувати та вводити якісь препарати. Він почав вирізняти предмети, запам’ятовувати послідовності. Виконувати простенькі завдання, на які звичайні лабораторні щури витрачають значно більше часу. А ще...
[Пауза. Чути шум автомобіля, що проїжджає поруч.]
Я хотів підглянути в результати тестів, але мало не попався на гарячому. Та встиг побачити графіки перебігу змін, позначених різноманітними кодами, і там є одна закономірність. Зміни в організмі починаються одразу чи майже одразу після зараження. І найсильніше проявляються у молодих тварин.
[Пауза 5,1 секунди.]
Я поки що не знаю, що це означає, але, якщо моє припущення правильне...
[Голос стає тихішим.]
...вони заражені тим самим агентом, який спричинив спалах у Бенгалуру. І він кардинально змінює їх, прискорюючи розвиток їхнього мозку.
Кінець запису.
[18:39:19 — запис припинено.]
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №006
Дата запису: 13 липня 2025 року, 18:21
Файл: REC_006.WAV
Тривалість: 13:07
Примітка до розшифровки: запис зроблено в приміщенні лабораторії. На фоні постійно працює вентиляція. Періодично чути віддалені сигнали обладнання, рух дверей та кроки. Мовець говорить пошепки.
[18:21:08 — запис розпочато. Шум вентиляції. Десь у віддаленні двічі подає короткий сигнал обладнання.]
Натаніель Рід: Я зараз у Секції 7.
[Пауза.]
В дуже ризикованій ситуації, Господи навіщо записувати це прямо тут? Очевидно, щоб зафіксувати. Якщо зі мною щось станеться, цей файл має залишитися і якомога швидше бути надісланим редактору.
Я знайшов спосіб пройти сюди після зміни. Двері залишаються відчиненими приблизно на дві хвилини, коли персонал здає зміну і передає пані Шері. Я дочекався моменту.
[Чути дуже тихий звук кроків. Мовець на кілька секунд замовкає.]
Тут холодно. Набагато холодніше, ніж на інших поверхах. Лампи майже не гудять. Усе біле. Бачу порожні клітки, котрі стоять уздовж стін. Близько тридцяти, чи може, більше.
[Пауза.]
Нульова клітка (N-0) — в кінці. Я підійшов ближче. Він не спить.
[Тиша приблизно три секунди.]
Я відкрив журнал, який лежав на його контейнері. Там написано, що його виловили разом з іншими пацюками в одному з районів Бенгалуру. Вік — приблизно два місяці. Самець. Без особливих фізичних відхилень. Але в графі «поведінка»...
[Пауза.]
Тут стоїть: «Надзвичайно висока здатність до навчання». Це ще можна пояснити, але далі: «Розуміння причинно-наслідкових зв’язків». Далі припис: «Розпізнавання людей».
[Пауза 2 секунди.]
Нууу, можливо це і не так багато, бо наступний запис зроблений через дев’ять днів. «Самостійно змінює стратегію поведінки після невдачі». Через три дні: «Використовує предмети не за призначенням». А вже через тиждень: «Після завершення тестування піддослідний продовжує виконувати завдання без команди».
[Пауза. Чути тихий звук вентиляції.]
Вони називають це аномальною поведінкою. Та це не стосується людей. Тобто нічого аномального в самому процесі розвитку немає, просто акцентується увага на тому, що саме для пацюка він занадто кмітливий. Я назвав би це...
[Тихо.]
…навчанням.
[Раптово чути скреготливий звук. Мовець замовкає.]
Що це було?
[Пауза 7 секунд.]
Нульовий?
[Чути тихе шарудіння всередині клітки.]
Він стоїть біля стінки і дивиться на мене.
[Пауза.]
Чорт. Він щось робить. У нього в лапах... Не знаю. Шматок вати з пелюшки-підстилки. Він підсунув його до стінки.
Нульовий?
[Пауза.]
Він намагається мені щось показати, та я не розумію. Почуваюся недоумком, бо бачу розчарування в очах пацюка.
[Тиша. Чути, як мовець наближається до контейнеру.]
Я забираю свої слова назад. Це не «надзвичайна здатність до навчання». Він напевно розуміє, що має статус піддослідного. І розуміє, що далі нічого хорошого чекати не слід. Я сприймаю це як прояв бажання отримати допомогу.
[Пауза 4 секунди.]
Він не відводить своїх оченят від мене, як ніби чекає. Моє серце аж стиснулося.
[Дуже тихо.]
Ти хочеш вийти?
[Пауза. Чути легке шарудіння в контейнері.]
Я не знаю, чому про це запитав. Це ж пацюк і він точно не розуміє нашої мови.
[Довга пауза. Мовець важко видихає.]
Ні... вже не знаю, що й думати.
[Кілька секунд чути лише вентиляцію.]
Але я не можу залишити його тут. Не після того, що побачив. Якщо вони справді зробили з нього щось, що здатне розуміти більше, ніж має розуміти звичайний пацюк, то хіба це не переходить межі гуманності? Чи гуманність стосується лише людей? Він розуміє, що з ним роблять. Можливо, навіть більше, ніж я зараз можу уявити.
[Пауза 5,8 секунди.]
І якщо я піду звідси й залишу його...
[Голос помітно тремтить.]
...я вже не зможу переконати себе, що я журналіст, який виконує свою роботу.
Кінець запису.
[18:34:15 — клацання кнопки. Запис припинено.]
