Спочатку:
На сторінку книги
Дата запису: 22 квітня 2026 року, 08:14
Файл: REC_018.WAV
Тривалість: 16:18
Примітка до розшифровки: запис зроблено наступного ранку після попереднього аудіозапису. На початку чути рух предметів по столу та перегортання кількох аркушів. Голос Натаніеля спокійніший, ніж у попередніх записах, однак упродовж розповіді він поступово прискорюється. Мовець кілька разів зупиняється, ймовірно, перечитуючи нотатки. Приблизно із середини запису тон стає більш упевненим. Наприкінці Натаніель формулює загальне припущення щодо подій, які розслідує.
[08:14:03 — клацання кнопки. Чути шурхіт паперу.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Учора я не встиг перевірити все. Після тих статей у мене з'явилося занадто багато припущень. Тому переглянув лише частину новин, кілька старих матеріалів і власні записи, але цього недостатньо. Ще потрібно перевірити всі дати, знайти відповіді на кожне питання, і тоді можна буде сказати, що вже маю повну картину.
Але в одному я майже впевнений.
[Чути рух паперу.]
У зоопарку щось сталося після візиту Люсіль.
Не знаю, чи саме вона була причиною, чи просто опинилася там у потрібний момент. Можливо, взагалі роблю передчасний висновок. Проте якщо скласти послідовність подій, виходить надто дивна картина, щоб просто відмахнутися від неї.
Люсіль приходить до зоопарку. Після цього дізнаюся про птахів. І вони… ніби злетіли з глузду.
[Коротка пауза.]
Ні. Не зовсім так — вони отримали глузд.
[08:15:49 — мовець говорить тихіше.]
О, як схоже на роботу нашого красеня вірусу…
Учора намагався знайти інші пояснення, але ж, Господи, ну, невже я буду ігнорувати очевидне? Поведінка змінилася надто різко. Наче щось втрутилося в їхній організм і запустило процес, якого раніше там не було. І тепер, мабуть, настав час сказати вголос моє загальне припущення щодо всього цього розслідування.
[Пауза 4,1 секунди.]
Почнімо з основного.
Вірус. Я майже впевнений, що він має штучне походження. І, якщо мої припущення правильні, перед нами не якийсь новий збудник, а складний штучно створений ретровірус.
[08:17:04 — чути, як мовець пересуває кілька аркушів.]
Ретровіруси працюють інакше, ніж більшість вірусів, про які зазвичай думають люди. Їхній генетичний матеріал представлений РНК, але після потрапляння в клітину вони можуть за допомогою спеціальних ферментів створити ДНК-копію свого генетичного матеріалу. Ця копія може вбудуватися в ДНК клітини.
Тобто, вірус не тільки потрапляє в організм, розмножується і зникає. Він може залишити свій генетичний слід безпосередньо в геномі зараженої клітини.
І тут важлива одна річ. Це не означає, що весь організм миттєво переписується. Заражена клітина може мати вбудовану вірусну послідовність, тоді як сусідні клітини залишаються незміненими. А якщо зараження відбувається на певному етапі розвитку, наслідки можуть залежати від того, які саме клітини були уражені і яку функцію вони виконують.
[Пауза.]
І тут починається найцікавіше. Це не фантастика, бо подібне вже відбувалося протягом еволюції.
Давні ретровіруси заражали наших предків мільйони років тому. Якщо вірусний генетичний матеріал потрапляв у клітини, з яких згодом формувалося потомство, він міг передаватися наступним поколінням. Так вірусні послідовності ставали частиною геному.
Такі послідовності називають ендогенними ретровірусами.
Більшість із них з часом втрачала здатність утворювати повноцінний вірус. Частина зазнавала мутацій і ставала генетичним залишком давніх інфекцій. Але деякі послідовності не були просто непотрібним сміттям. Деякі з них еволюція буквально навчилася використовувати.
[08:18:38 — короткий стукіт пальців по столу.]
Існує дуже відомий приклад — плацента.
У людини є білки, названі синцитинами. Вони походять від давніх ретровірусних генів. Колись ці гени належали вірусам, але згодом еволюція фактично використала їх для потреб самого організму.
Один із таких білків допомагає клітинам трофобласта зливатися між собою та утворювати синцитіотрофобласт, важливий шар плаценти.
А це не якась другорядна структура, бо синцитіотрофобласт безпосередньо контактує з материнською кров'ю, бере участь в обміні речовин між матір'ю та плодом і виконує важливу роль у формуванні плаценти.
Тобто вірус колись приніс ген, а через мільйони років цей ген почав виконувати функцію, необхідну для розвитку людської плаценти.
[Пауза 3,8 секунди.]
Уявіть собі це. Щось, що колись було частиною інфекції, стало частиною нашої власної біології. Не тільки залишилося в геномі, а ми почали використовувати його.
І це змінює мій погляд на теперішніх носіїв нашого нового ретровірусу.
[08:20:27 — мовець робить глибокий вдих.]
Що, якщо в лабораторії Бенгалуру створили вірус, використовуючи саме цей принцип?
Вірус, здатний взаємодіяти з генетичними механізмами організму. Змінювати роботу вже наявних генів. Впливати на те, які з них активуються, а які залишаються пригніченими. І тут важливо не переплутати дві речі. Вірус не обов'язково повинен створювати нові гени, щоб змінити організм. Він може впливати на регуляцію вже наявних генетичних програм. А вони в різних тканинах працюють по-різному.
Уявіть організм як величезну систему, де майже всі клітини мають однакову ДНК, але виконують абсолютно різні функції. Клітина мозку і клітина печінки містять практично один і той самий набір генів, але активними в них є різні ділянки.
Тому якщо якийсь фактор змінює регуляцію генів, наслідки залежать від того, в яку клітину він потрапив.
[Пауза.]
Якщо він здатний запускати зміни у вже наявних біологічних механізмах...
Тоді все виглядає… фух, у мене мурахи пробігли тілом.
[08:21:53 — шурхіт паперу.]
Моя версія наразі така.
У лабораторії Бенгалуру сталася локальна аварія. Не обов'язково вибух чи щось настільки очевидне. Достатньо було порушення ключових стандартів роботи з біологічними матеріалами. Помилки під час зберігання, транспортування, ізоляції зразків або роботи із зараженим матеріалом. І після цього вірус вийшов за межі контрольованого середовища.
Спочатку локально. Можливо, один носій, а за ним інший. А далі почалося те, що ніхто не зміг нормально пояснити, але змогли приховати, закривши рота ЗМІ.
[08:23:08 — тривала пауза.]
Нульовий був вуличним пацюком, випадково інфікованим цим новітнім вірусом. Але проводити подібні дослідження з тієї чи іншої причини вирішили тут, в Астері. Навіть Секцію 7 зібрали поспіхом, але з гарним бюджетом.
Інтелект пацюка розвинувся до рівня, який неможливо пояснити звичайним навчанням. Він почав розуміти складні речі, планувати, користуватися технологіями, шукати інформацію і приймати рішення, які вимагали абстрактного мислення.
А тепер ще є мавпа і птахи. І Люсіль. Напевно, саме вона і померла жінка є тими справжніми пацієнтами, про яких говорив сам Нульовий.
[Пауза.]
І ось тут я починаю розуміти, що, можливо, весь цей час дивився на проблему неправильно.
Вірус не створює одну конкретну зміну. Скоріш за все, він діє залежно від організму. Працює з тим, що вже існує. У пацюка результатом став розвиток когнітивних здібностей, яких ми від нього не очікували. У мавпи… я поки не знаю. У птахів після контакту з Люсіль почалися зміни, які ще не встиг перевірити достатньо добре.
А сама Люсіль?
[08:24:59 — мовець різко замовкає.]
І ще одне. Якщо вірус справді змінює роботу генів, то результат не обов'язково має проявитися однаково в усіх. Можливо, значення мають вік, стан організму, тип клітин, які першими контактують із вірусом. А може, справа взагалі в тому, на якому етапі розвитку перебуває організм.
Якщо припущення щодо молодих організмів правильне, то Люсіль житиме за наявного вірусу в її організмі, а от як показує приклад жінки з парковки…
[Пауза 4,6 секунди.]
Інформація по Бенгалуру свідчила лише про загиблих дорослих людей. Дітей серед загиблих не було, але й зараженими їх ніхто не відмічав. Новин про зміни у поведінці тварин теж не надходить.
Якщо наш витік, так-так, витік, котрий я влаштував, такий стрімкий у поширенні й розвитку, тоді чому за цілий рік Індія не зазнала таких змін? Питання відкрите.
[08:26:28 — мовець говорить повільніше.]
І тут я повертаюся до плаценти, бо цей приклад показує одну дуже важливу річ.
Вірусний генетичний матеріал не обов'язково означає негайну загибель клітини або самого організму. Іноді він може змінити роботу клітини. Іноді його послідовність може залишитися в геномі надовго. А в дуже рідкісних випадках, якщо зміни потрапляють у статеву лінію, вони взагалі можуть стати спадковими. Але це не означає, що мій вірус автоматично передаватиметься дітям.
Для цього зараження мало б торкнутися клітин, які дають початок наступному поколінню, або іншого механізму, який дозволяє вірусному матеріалу перейти до потомства.
[Пауза 3,2 секунди.]
І саме тому не можу поки стверджувати, що людство приречене. Не можу сказати й протилежного, бо достовірно не знаю, що саме вони створили.
Я навіть не знаю, чи правильно називаю це ретровірусом. У мене немає зразка чи повного геномного аналізу і результатів секвенування. Є тільки те, що бачив власними очима, записи Нульового і події, які починають складатися в одну картину.
[08:28:13 — чути, як мовець проводить рукою по паперах.]
Але якщо моя теорія правильна, тоді цей вірус справді здатний змінювати регуляцію генів, і різні види можуть реагувати на нього абсолютно по-різному.
[Пауза.]
Та моя найбільша проблема, хах, ага, звісно, найбільша…
[Пауза.]
Ех…
Ми можемо шукати одну хворобу, таку саму симптоматику і спільний сценарій. А цього може не існувати.
[08:29:09 — голос стає тихішим.]
Тепер я починаю боятися, що привів людство до краху.
[Пауза 5,1 секунди.]
Але поки що це лише припущення. Мені потрібно перевірити все.
[08:29:33 — клацання клавіатури.]
І почати доведеться з Люсіль та того дня, коли вона прийшла до зоопарку, бо якщо саме після її візиту птахи отримали вірус...
[Пауза.]
…то вона може бути значно важливішою для цієї справи, ніж сама про це здогадується.
[08:29:55 — мовець замовкає. Чути кілька натискань клавіатури.]
І ще мені потрібно зрозуміти одну річ.
Якщо Нульовий мав рацію, коли говорив про двох справжніх нульових пацієнтів, то чому саме цих двох?
Можливо, відповідь уже була переді мною. Я просто не знав, на що дивлюся.
[08:30:09 — довга пауза.]
Все. Цього досить.
[Клацання. Запис припинено о 08:30:21.]
