Спочатку:
На сторінку книги
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №016
Дата запису: 7 квітня 2026 року, 07:41
Файл: REC_016.WAV
Тривалість: 09:36
Примітка до розшифровки: запис зроблено приблизно через дві години після завершення REC_015. Точне місце перебування мовця не встановлено. На початку чути нерівномірне дихання, шурхіт одягу та приглушені удари. Голос Натаніеля сильно схвильований, місцями переходить на крик, після чого різко стихає. Протягом запису мовець кілька разів замовкає, прислухаючись до сторонніх звуків. Приблизно з 07:47 говорить швидше, часто збивається та повторює окремі фрази. Наприкінці голос стає тихим і виснаженим.
[07:41:08 — клацання кнопки. Кілька секунд чути важке дихання.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Вона втекла, повірити не можу! Мавпа втекла!
Я… Господи, навіть не знаю, з чого почати. Коли зрозумів, що її немає, то спочатку вирішив, що вона десь сховалася. Цілком могла забитися під меблі, за шафу, куди завгодно. Знав, що панікую, тому змусив себе перевірити кожну кімнату. Кожну бісову кімнату.
[Чути шурхіт одягу.]
Кухня — порожня, як і ванна, коридор, спальня, комора. Я заглянув під ліжко, за шафи, під стіл. Навіть перевірив місця, де вона фізично не могла нормально поміститися і тільки потім…
[Пауза 3,6 секунди.]
Я побачив ВІДЧИНЕНЕ вікно.
[Тиша.]
Воно весь цей час було відчинене. Я побачив його вже, коли повернувся до кімнати, але мозок чомусь відмовлявся це сприймати. Дивився на нього і думав: «Ні. Вона не могла». Потім почав шукати знову. Перевірив усе ще раз.
[Чути різкий вдих.]
Навіщо? Навіщо я це робив? Вона була там. Потім зникла. Вікно відчинене. Що тут взагалі можна було не зрозуміти?
[Пауза 2,2 секунди.]
Я кликав її. Так, знаю, як це звучить. Ходив по кімнатах і кликав мавпу, наче вона мала вийти до мене на голос. Навіть залишав їй їжу. Стояв і чекав. І нічого.
[Чути короткий нервовий сміх.]
Я думав, що вона повернеться. Дурень. Справді думав, що вона повернеться.
[07:44:31 — приглушений удар.]
Потім вийшов надвір. Не скажу куди саме. Навіть не зараз. Якщо цей запис колись хтось знайде, то не збираюся залишати їм жодного шансу відстежити її. Там були певного роду сліди…
Я сам шукав її там.
[Пауза.]
Не знайшов. Обійшов усе, що міг. Дивився під машини, за паркани, у двори. Господи, я навіть не знав, куди вона могла побігти. І чим довше шукав, тим сильніше розумів, що надія закінчується.
[Чути важке дихання.]
Вона справді пішла. Я її втратив, бо бовдур!
[Пауза 4,7 секунди.]
І тепер навіть не знаю, чи правильно зробив, коли забрав її. Я думав, що рятую її. Забрав із лабораторії, привіз сюди, а потім не зміг втримати навіть кілька годин.
Є надія, що вона, як і Нульовий, знайде собі місце на волі.
[07:46:19 — чути різкий рух, після чого мовець говорить пошепки.]
Але в мене не було часу продовжувати пошуки. Я знав, що вони приїдуть. Мої колишні роботодавці.
[Пауза.]
Не знаю, скільки саме людей вони відправили. Чи вже знають про мавпу, чи вже її впіймали. Не в курсі, чи хтось взагалі шукає її, але ж мають. Та вони мали приїхати за мною. І я не збирався чекати.
[Чути шелест сумки.]
Я забіг до будинку за речами, а потім почув машину.
[Пауза 5,2 секунди.]
Я не перевіряв, чия вона. Не став чекати, вийшов через інший вихід і побіг.
[Чути нерівномірне дихання.]
Я не пам'ятаю, скільки біг. Скажу тільки, що постійно озирався. Кожен подорожній здавався переслідувачем, а автомобіль — їхнім. Думав, що вони вже за моєю спиною. Може, так і було.
[07:48:03 — тривала пауза.]
Зараз я переховуюся. Де саме — не скажу. Ні в цьому записі, ні в жодному іншому.
Якщо Нульовий колись його почує, якщо мій друг його почує, якщо цей файл потрапить до когось — ніхто не має знати, де я. Навіть якщо мені доведеться залишатися тут довше, ніж треба.
[Чути тихий сторонній звук. Мовець різко замовкає.]
Тихо.
[Пауза 8,1 секунди.]
Ні… все добре. Здається.
[Видих.]
Чорт. Я більше не розумію, кому можна довіряти. Ех, стара дорогенька па-ра-но-я.
Раніше хоча б знав, від кого тікати, тепер не знаю навіть цього. Тікаю від кожної людини.
[07:49:02 — мовець говорить швидше.]
А мавпа десь там. Серед людей, яких вона не знає. Боже, як мені заспокоїтися? Що я можу зробити зараз? Чи зробив замало для них?
[Пауза.]
Я ж зруйнував не тільки своє життя, а й своїх близьких.
[Чути рух.]
Ні. Я не можу зараз про це думати. Мені потрібно залишатися тут і не робити дурниць.
[Пауза 3 секунди.]
Я вже зробив достатньо.
[07:49:48 — тихий сміх, що переходить у нервовий видих.]
Зруйнував власне життя. А тепер переховуюся через людей, на яких працював.
[Тиша 5,4 секунди.]
Чудовий план, Натаніелю. Справді чудовий.
[Мовець замовкає. Чути кілька обережних кроків.]
Я закінчую запис.
[Пауза 4,2 секунди.]
Чорт, знову машина. Може, вона проїжджає повз. О ні, я не перевірятиму.
[07:50:38 — дуже тихо.]
Я не дам себе впіймати.
[Клацання. Запис припинено о 07:50:44.]
РОЗШИФРОВКА АУДІОЗАПИСУ №017
Дата запису: 21 квітня 2026 року, 22:16
Файл: REC_017.WAV
Тривалість: 09:42
Примітка до розшифровки: запис зроблено через чотирнадцять днів після REC_016. Точне місце перебування мовця не встановлено. На початку чути шелест паперу, клацання клавіатури та періодичне гудіння невідомого електричного пристрою. Голос Натаніеля значно спокійніший, ніж у попередніх записах, однак під час згадування лабораторії помітно напружується. У другій половині запису мовець кілька разів робить тривалі паузи, переглядаючи знайдені матеріали.
[22:16:04 — клацання кнопки. Шурхіт паперу.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Я знайшов дещо. Не знаю, наскільки це важливо, але після всього, що сталося, я вже не можу дозволити собі відкидати навіть найменші збіги.
Сьогодні натрапив на кілька місцевих новинних статей. Не шукав нічого конкретного, хотів лише перевірити, чи немає новин про лабораторію, Нульового, мавпу або хоча б про людей, які могли бути пов'язані з Астером. І знайшов щось цікаве.
[Пауза. Чути клацання клавіатури.]
Стаття була опублікована сьогодні. Заголовок…
[Пауза 2,4 секунди.]
«Жінка, яка померла біля початкової школи Вест-Крік, могла стати жертвою невідомого вірусу».
[Тиша 3 секунди.]
Невідомий вірус. Саме ці слова змусили мене відкрити статтю. Там ішлося про жінку, яка прийшла забрати доньку після уроків. Їй раптово стало погано, вона знепритомніла, а перед смертю в неї почалася кровотеча з очей та вух. Медики не змогли її врятувати. Поліція перекрила територію. Зразки передали до спеціалізованої лабораторії.
[Пауза.]
А далі найцікавіше. Журналісти написали, що фахівці розглядають версію зараження невідомим вірусом. Не підтверджують а розглядають. Але я знаю, що це означає.
[Чути повільне перегортання паперів.]
У Астері є окреме крило, де проводять подібні аналізи. Можливо, це збіг… Можливо. Але я вже бачив достатньо збігів, щоб перестати в них вірити.
[22:20:17 — клацання миші.Чути різкий рух паперів.]
Чорт. Я не можу цього довести. У мене немає лабораторних звітів і доступу до зразків. Немає навіть нормального підтвердження того, що ця жінка взагалі мала якийсь стосунок до Астера. Тільки стаття, але я все одно зберіг її.
[22:23:41 — кілька натискань клавіатури.]
Потім знайшов ще одну. І ось ця вже зовсім не вписується. Стаття про зоопарк.
[Пауза.]
Здавалося б, до чого тут зоопарк? Там писали про школярку, яка врятувала рідкісних пташенят. Я спочатку хотів закрити сторінку, але побачив фотографію. Дівчинка приблизно 10-14 років. Пташеня біля обличчя. І поруч…
[Пауза 4,1 секунди.]
Шері.
[Тиша.]
Збільшив фотографію. Це точно вона. Не помиляюся. Я бачив Шері достатньо разів, щоб упізнати її навіть на поганому знімку. але дівчинку не знаю.
[Чути клацання миші.]
У статті її називали Люсіль. Люсіль… Так! Дочка Шері, старша дочка!
Обидві новини опубліковані сьогодні, але не бачу зв’язку…. Ніякого зв'язку з лабораторією. Стаття розповідає про пташенят, зоопарк і якусь добру історію. Все.
[Пауза. 22:26:38 — мовець відсуває стілець.]
Мене найбільше насторожує навіть не сама стаття, а одна й та сама школа. Люсіль і Емілія, Шері та загибла, мабуть, пересікалися в школі чи біля неї.
[Пауза.]
Може, я зараз шукаю зв'язки там, де їх немає. Після двох тижнів переховування мозок починає працювати проти тебе. Будь-яка машина за вікном здається переслідувачем. Будь-яке ім'я в новинах — частиною змови.
Але тут є дещо інше. Я знаю Шері. Знаю, де вона працює і чим займається. Після Секції 7 більше не можу вважати її випадковою людиною.
[22:28:14 — кілька швидких натискань клавіатури.]
Я зберіг обидві статті. Поки що між ними немає нічого, крім моїх підозр. Але якщо перша стаття підтвердиться…
[Пауза 3,8 секунди.]
…тоді нові новини не змусять себе чекати.
[Чути глухий звук десь за дверима. Мовець різко замовкає.]
Тихо.
[Пауза 6,7 секунди.]
Знову щось почув. Я закінчую запис.
[22:30:38 — голос стає тихішим.]
Спочатку треба поспостерігати за Люсіль і Емілією.
[Клацання. Запис припинено о 22:30:58.]
