Спочатку:
На сторінку книги
Дата запису: 25 квітня 2026 року
Час: 07:16
Файл: REC_022.WAV
Тривалість: 09:42
Примітка до розшифровки: запис зроблено в автомобілі, в якому Натаніель провів ніч. На початку голос сонний і втомлений. Після стуку по вікну диктофон падає на підлогу автомобіля, тому частина реплік звучить приглушено.
[07:16:04 — клацання кнопки запису. Чути тихий видих, шелест куртки.]
НАТАНІЕЛЬ РІД: Я залишився тут на ніч. Спав у машині. Не найкраща ніч у моєму житті, але принаймні ніхто не знайшов мене.
Вчора майже увесь день спостерігав за Люсіль. Намагався зрозуміти, як вона поводиться і спілкується з сестрою, що робить, і все таке інше.
Поки можу сказати, що вона поводиться нормально. Але є кілька речей, які мене насторожують. Вона доволі уважна і швидше за інших дітей її віку реагує на те, що відбувається довкола. Іноді помічає деталі, на які ніхто навіть не дивиться.
Мені потрібно ще перевірити…
[07:16:49 — різкий стукіт по вікну.]
НАТАНІЕЛЬ: А-А-А! Бляха! Чорт!
[Диктофон падає. Глухий удар. Чути різкий рух, важке дихання.]
НАТАНІЕЛЬ: Чорт!..
[07:16:57 — відчиняються пасажирські дверцята.]
ЛЮСІЛЬ: Стежите за мною?
[Пауза 2,4 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Що?
ЛЮСІЛЬ: Я питаю, ви стежите за мною?
НАТАНІЕЛЬ: Ні. Тобто… не зовсім. Це не те, що ти подумала.
ЛЮСІЛЬ: А що саме я подумала?
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Що я підглядаю за тобою.
ЛЮСІЛЬ: Ви сидите у машині навпроти бабусиного будинку вже другий день.
[Пауза 1,8 секунди.]
ЛЮСІЛЬ: І ведете записи.
[Чути, як Натаніель копає ногою диктофон.]
НАТАНІЕЛЬ: Я можу пояснити.
ЛЮСІЛЬ: То пояснюйте.
НАТАНІЕЛЬ: Я журналіст.
ЛЮСІЛЬ: Тобто ви не журналіст, який стежить за мною?
[Довга пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Я журналіст, який стежить за тобою.
ЛЮСІЛЬ: О.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Принаймні тепер чесно.
НАТАНІЕЛЬ: Я не хотів, щоб ти дізналася саме так.
ЛЮСІЛЬ: А як?
НАТАНІЕЛЬ: Я хотів спочатку поговорити з тобою.
ЛЮСІЛЬ: Тоді чому не підійшли?
НАТАНІЕЛЬ: Бо ти могла злякатися або розповісти матері чи іншим дорослим, що я збочинець, а це неправда.
ЛЮСІЛЬ: Ви знаєте мою маму?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Звідки?
НАТАНІЕЛЬ: Ми працювали разом.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: В Астері?
[Натаніель мовчить.]
ЛЮСІЛЬ: Значить, в Астері.
НАТАНІЕЛЬ: Люсіль…
ЛЮСІЛЬ: Не називайте мене так, ніби я нічого не розумію.
НАТАНІЕЛЬ: Я цього не роблю.
ЛЮСІЛЬ: Робите. Усі ви так робите.
[Пауза 2,2 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Добре. Тоді без цього. Я розслідую одну історію. Вона пов'язана з лабораторією, вірусом і кількома дуже дивними випадками.
ЛЮСІЛЬ: І зі мною?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Чому?
НАТАНІЕЛЬ: Через зоопарк.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Через птахів?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Я так і знала.
НАТАНІЕЛЬ: Що саме?
ЛЮСІЛЬ: Справа не в тому, що я їх урятувала.
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Що ти маєш на увазі?
ЛЮСІЛЬ: Після мого візиту до зоопарку почався пташиний бунт. І схоже, що він зумовлений певним чинником.
[Тиша 3,1 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Яким саме?
ЛЮСІЛЬ: Не знаю. Тому й питаю себе про це.
НАТАНІЕЛЬ: Розкажи мені.
ЛЮСІЛЬ: Спочатку скажіть, що саме ви знаєте.
НАТАНІЕЛЬ: Я знаю небагато.
ЛЮСІЛЬ: Ні-ні-ні. Не треба мені брехати! Ви стежили за мною, записували, як я поводжуся. Знали, де мене шукати! Та ще й працювали з моєю мамою. І приїхали сюди через мене. Тож або розкажете, що відбувається, або я зараз іду до будинку й розповідаю бабусі, що якийсь чоловік ночує в машині навпроти.
[Пауза 2,7 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Це шантаж?
ЛЮСІЛЬ: Це відстоювання особистих кордонів і прав та свобод громадян США.
[Коротка пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Добре.
[Коротка пауза.]
Я думаю, що те, що сталося в зоопарку, може бути пов'язане з вірусом, який я розслідую.
ЛЮСІЛЬ: Яким вірусом?
НАТАНІЕЛЬ: Я ще не знаю його точної природи. Але він, схоже, впливає не тільки на фізіологію організму. Він може змінювати роботу нервової системи.
ЛЮСІЛЬ: Тому птахи стали розумнішими?
НАТАНІЕЛЬ: Я не знаю, чи правильно називати це саме так. Але їхня поведінка змінилася настільки, що випадковою реакцією це пояснити важко.
ЛЮСІЛЬ: А я?
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Я не знаю.
ЛЮСІЛЬ: Але підозрюєте.
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Через що?
НАТАНІЕЛЬ: Через зміни в твоїй поведінці.
ЛЮСІЛЬ: Які?
НАТАНІЕЛЬ: Ти стала швидше вчитися. Краще помічати деталі. Приймати рішення без підказок. Аналізувати ситуацію до того, як реагуєш на неї.
ЛЮСІЛЬ: Ви переглядали мій ТікТок?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Мої старі відео?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Коментарі?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Фотографії?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Ви й самі з чималими проблемами, містере...
НАТАНІЕЛЬ: Рід. Натаніель Рід.
ЛЮСІЛЬ: Явно, що не Бонд. Джеймс Бонд. І давно за мною стежите, містере Рід?
НАТАНІЕЛЬ: Кілька днів.
ЛЮСІЛЬ: І на що ж ви розраховували?
НАТАНІЕЛЬ: Сьогодні хотів поговорити.
ЛЮСІЛЬ: То говоріть.
[Пауза 2,5 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Коли ти вперше помітила зміни?
[Тиша.]
НАТАНІЕЛЬ: Що саме змінилося?
ЛЮСІЛЬ: Не знаю.
НАТАНІЕЛЬ: Подумай.
ЛЮСІЛЬ: Я почала розуміти більше.
НАТАНІЕЛЬ: Більше чого?
ЛЮСІЛЬ: Усього.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Але я не можу вам розповісти про вірус, про який нічого не знаю.
НАТАНІЕЛЬ: Я теж.
ЛЮСІЛЬ: Тоді чому ви так мене шукали?
[Пауза 3,6 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Бо я… винен.
ЛЮСІЛЬ: У чому?
НАТАНІЕЛЬ: У співпраці… і своїй…
ЛЮСІЛЬ: У чому-чому?
[Довга пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Я випустив Нульового.
[Тиша.]
ЛЮСІЛЬ: Хто такий Нульовий?
[07:25:31 — на записі чути, як Натаніель різко вдихає.]
НАТАНІЕЛЬ: І от тепер я не знаю, чи мав тобі це говорити.
[Кілька секунд чути лише дихання.]
ЛЮСІЛЬ: Ви випустили його звідки?
НАТАНІЕЛЬ: З лабораторії.
ЛЮСІЛЬ: Там, де ви працювали з моєю матір’ю?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Що це за Нульовий?
НАТАНІЕЛЬ: Пацюк.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Я маю випитувати вас: що це за пацюк?
НАТАНІЕЛЬ: Лабораторний, та до цього був вуличним. Його заразили чи він сам випадково заразився ретровірусом, який потім досліджували в Астері.
ЛЮСІЛЬ: І він став розумним?
[Пауза 1,6 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Настільки, що це вже не піддається сумніву.
ЛЮСІЛЬ: Як саме проявляється його розум?
НАТАНІЕЛЬ: Він запам'ятовував складні послідовності дій. Вчився на помилках. Пов'язував події між собою. Розумів, коли йому брешуть. Почав приховувати власні наміри.
ЛЮСІЛЬ: Тобто, як людина?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Він здатен до комунікації з людьми?
НАТАНІЕЛЬ: Не так, як ми. Але він навчився передавати інформацію.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Тому ви думаєте, що зі мною відбувається щось схоже?
НАТАНІЕЛЬ: Я думаю, що між вами є певна схожість.
ЛЮСІЛЬ: Але я не пацюк.
НАТАНІЕЛЬ: Я знаю.
ЛЮСІЛЬ: Тоді яка схожість?
НАТАНІЕЛЬ: Зміни в тобі і в ньому почалися після контакту з джерелом, яке могло бути пов'язане з вірусом. Після цього змінилася поведінка. Зросла здатність швидко обробляти інформацію. З'явилися ознаки, які раніше не спостерігалися.
ЛЮСІЛЬ: І що з ним сталося?
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Я його випустив.
ЛЮСІЛЬ: Це я вже зрозуміла. Що було після цього?
НАТАНІЕЛЬ: Я не знаю.
ЛЮСІЛЬ: Але вважаєте за доцільне розбиратися зі мною?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Це було риторичне питання. Де він зараз?
[Тиша.]
ЛЮСІЛЬ: А це вже було пряме питання. Ви з ним контактували?
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Нещодавно?
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: І він сказав щось про мене?
НАТАНІЕЛЬ: Він сказав, що у світі вже є два справжні нульові пацієнти.
[Тиша.]
ЛЮСІЛЬ: Два?
[Пауза 3,2 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Я не знав, кого він має на увазі.
ЛЮСІЛЬ: А тепер думаєте, що це я.
НАТАНІЕЛЬ: Я не можу це довести.
ЛЮСІЛЬ: Але приїхали.
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Стежили.
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Ночували біля мого будинку.
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: І чекали, поки я сама підійду.
НАТАНІЕЛЬ: Я не очікував, що ти мене викриєш.
ЛЮСІЛЬ: Я побачила вас ще вчора.
[Пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Коли?
ЛЮСІЛЬ: Удень.
НАТАНІЕЛЬ: Чому нічого не сказала?
ЛЮСІЛЬ: Хотіла зрозуміти, хто ви.
НАТАНІЕЛЬ: І що зрозуміла?
ЛЮСІЛЬ: Що ви емоційні, налякані і трохи невдаха.
[Пауза 2,1 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Я справді боюся через свою помилку.
ЛЮСІЛЬ: Випустивши Нульового?
НАТАНІЕЛЬ: Не тільки.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Що ще?
[Тиша.]
ЛЮСІЛЬ: Ну звісно, ви ж приїхали поговорити, тому давайте мовчати.
НАТАНІЕЛЬ: Ні.
ЛЮСІЛЬ: Це через матір Емілії?
[Натаніель замовкає.]
ЛЮСІЛЬ: Ви про неї знаєте.
НАТАНІЕЛЬ: Так.
ЛЮСІЛЬ: Вона теж заразилася? Вона та сама справжня? Одна з двох?
НАТАНІЕЛЬ: Я не знаю. Саме це я намагаюся з'ясувати.
ЛЮСІЛЬ: А якщо так?
НАТАНІЕЛЬ: Саме цього я боюся.
ЛЮСІЛЬ: А я не боюся.
НАТАНІЕЛЬ: Чому?
ЛЮСІЛЬ: Бо я не відчуваю себе хворою.
НАТАНІЕЛЬ: Люсіль, це нічого не доводить.
ЛЮСІЛЬ: Я знаю.
[Пауза 1,9 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Що ти знаєш?
ЛЮСІЛЬ: Я почала помічати речі, яких раніше не помічала. Іноді знаю, що хтось збирається сказати, ще до того, як він це скаже. Швидше розумію завдання. Тримаю в пам’яті те, що раніше забувала.
НАТАНІЕЛЬ: Коли це почалося?
ЛЮСІЛЬ: Не знаю точно.
НАТАНІЕЛЬ: Після зоопарку?
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Ні.
НАТАНІЕЛЬ: Коли ти почала змінюватися?
ЛЮСІЛЬ: Судячи з усього, з тих пір, як у моїй кімнаті завівся гризун.
НАТАНІЕЛЬ: Коли це було? Ти бачила його своїми очима?
ЛЮСІЛЬ: Не бачила, але сліди були. На початку квітня.
[Пауза.]
ЛЮСІЛЬ: Але якщо ви справді журналіст і справді хочете дізнатися, що відбувається, перестаньте стежити за мною.
НАТАНІЕЛЬ: Чому?
ЛЮСІЛЬ: Бо я можу розповісти вам набагато більше, ніж ви побачите з машини.
[Пауза 2,8 секунди.]
НАТАНІЕЛЬ: Тоді розкажи.
ЛЮСІЛЬ: Не тут.
НАТАНІЕЛЬ: Де?
ЛЮСІЛЬ: Там, де нас ніхто не побачить.
[Пауза. Чути, як відчиняються дверцята.]
НАТАНІЕЛЬ: Люсіль…
ЛЮСІЛЬ: Що?
НАТАНІЕЛЬ: Якщо ти справді знаєш щось про вірус, тобі може загрожувати небезпека.
ЛЮСІЛЬ: Мені вже загрожує небезпека.
НАТАНІЕЛЬ: Від кого?
[07:32:38 — пауза.]
НАТАНІЕЛЬ: Люсіль…
[07:32:46 — запис продовжується ще кілька секунд, чути удар по записувальному пристрою.]
[07:33:02 — запис обривається.]
Далі буде...
