Раді Вас бачити!

Глава 32. Шлях заради Жасмін

Тим часом принцеси ще не знали, що відбувалося з їхнім братом Русланом.

Вони не знали, що він був поранений, що Моанна майже не відходила від нього, що поруч із ним зараз перебував колишній емір Анвар і що вся родина чекала на його одужання.

Для Еліс і Сафії існувала лише одна думка.

Жасмін.

Їхня сестра.

У палаці панувала дивна тиша.

Біля службового входу, у тіні високих стін, стояв чорний автомобіль. Еліс поспішно перевіряла багажник, а Сафія обережно тримала на руках маленьку Нурію.

Дівчинка спала, загорнута в м'яку ковдрочку.

Вона була зовсім крихітною.

Нурія народилася зовсім недавно й майже весь час спала, не знаючи, скільки всього зараз відбувається навколо неї.

— Обережніше, — прошепотіла Еліс, поправляючи край ковдрочки.

— Не хвилюйся. Я тримаю її.

Сафія ще раз подивилася на дитину, а потім озирнулася на палац.

— Треба їхати зараз.

— А якщо нас помітять?

Еліс на мить замовкла.

— Тоді буде пізно.

Сестри переглянулися.

Вони обидві знали, що роблять.

І знали, чому.

Жасмін.

Вони не могли дозволити, щоб її життя зруйнували остаточно.

Ще кілька днів тому Жасмін була поруч із родиною. Але після всього, що з нею сталося, дівчина змінилася. Вона перестала бачити майбутнє, перестала мріяти й майже перестала говорити.

А потім сказала, що хоче піти до монастиря.

Прийняти постриг.

Залишити своє минуле.

Назавжди.

Але Еліс і Сафія не вірили, що це справжнє бажання їхньої сестри.

Вони знали Жасмін.

Знали її серце.

Вона не хотіла відмовлятися від життя.

Вона просто більше не бачила іншого виходу.

— Ми не можемо залишити її там, — тихо сказала Еліс.

— Не можемо.

— Навіть якщо доведеться залишити все й поїхати за нею.

Сафія кивнула.

Вони сіли до автомобіля.

Двигун тихо загуркотів.

Еліс подивилася на Нурію.

— Можливо, коли Жасмін побачить свою доньку, вона зрозуміє, що має заради кого повернутися.

Сафія подивилася на дитину.

— Я теж на це сподіваюся.

Саме в цей момент за їхніми спинами пролунали кроки.

— А куди це ви зібралися?

Принцеси різко обернулися.

Перед ними стояла Крістіна.

Вона здивовано дивилася то на сестер, то на автомобіль.

— Крістіно...

— Не «Крістіно», — суворо перебила вона. — Чому ви ще не готові?

Еліс опустила очі.

Крістіна перевела погляд на валізи.

— Ми мали їхати на Кіпр. Ви забули? Наша родина вже там. Дем'ян чекає на Вікторію. Логан теж там.

Вона зробила паузу.

— А ви замість цього стоїте біля машини з валізами й збираєтеся кудись їхати.

Еліс мовчала.

Крістіна одразу відчула, що щось не так.

— Що сталося?

Одна зі служниць, яка стояла неподалік, нервово простягнула їй конверт.

— Ваша Високосте... цей лист передали для вас.

Крістіна взяла конверт і розгорнула його.

Її погляд пробіг кілька рядків.

Обличчя змінилося.

— Жасмін...

Вона повільно підняла очі.

— Вона покинула палац?

Еліс кивнула.

— Вона поїхала до монастиря.

Крістіна повільно опустила лист.

— Що?

— Вона вирішила прийняти постриг.

— І ви хотіли просто дозволити їй це зробити?

— Ні!

Еліс швидко підійшла до неї.

— Саме тому ми їдемо.

Крістіна похитала головою.

— Батько має знати.

— Ні.

— Еліс!

— Не кажи йому зараз.

Крістіна здивовано подивилася на сестру.

— Чому?

Еліс тихо відповіла:

— Ти ж знаєш нашого батька. Емір Ібрагім одразу почне діяти. Він звинуватить себе в тому, що не зміг захистити Жасмін.

Вона зробила паузу.

— Він переверне весь палац, відправить людей на її пошуки, почне допитувати охорону. А Жасмін зараз цього не потрібно.

Крістіна замовкла.

Вона знала свого батька.

Емір любив своїх дітей понад усе.

Якщо він дізнається, що Жасмін настільки відчайдушна, що вирішила назавжди піти в монастир, він не зможе залишитися осторонь.

— Ми повинні знайти її першими, — сказала Еліс.

Крістіна подивилася на маленьку Нурію.

— А її навіщо ви взяли?

У її голосі з'явилося хвилювання.

— Вона ж тільки народилася!

Еліс обережно відгорнула край ковдрочки.

— Подивися на неї.

Крістіна підійшла ближче.

Нурія спала, навіть не здогадуючись, що її життя вже змінилося.

— Ми хочемо показати її Жасмін.

Еліс ніжно торкнулася маленької ручки.

— Це її донька.

Крістіна подивилася на дитину.

— Я розумію.

— Якщо Жасмін побачить Нурію, можливо, вона зрозуміє, що ще потрібна комусь.

Крістіна довго мовчала.

Потім важко зітхнула.

— Ви навіть не подумали, наскільки це небезпечно.

— Подумали.

— Ні.

Крістіна подивилася на них.

— Ви думаєте лише про Жасмін.

Еліс тихо відповіла:

— А ти думаєш про нас.

— Саме так.

— Тоді їдь із нами.

Крістіна здивовано підняла брови.

— Що?

— Ми не можемо зробити це самі.

Крістіна подивилася на автомобіль.

Потім на Нурію.

Потім знову на сестер.

Вона зрозуміла, що не може залишити їх самих.

— Добре.

Крістіна дістала телефон.

— Я повинна попередити Логана.

Вона відійшла трохи вбік і набрала його номер.

— Логане?

— Крістіно? Де ти? Ми вже готуємося до вашого приїзду.

Вона заплющила очі.

— Я не зможу приїхати разом з усіма.

На тому кінці запала коротка пауза.

— Що сталося?

— Мені потрібно терміново поїхати.

— Куди?

Крістіна подивилася на сестер.

— За Жасмін.

На кілька секунд запала тиша.

— Я зрозумів.

— Я приїду на Кіпр пізніше.

— Будь обережна.

— Обіцяю.

Вона завершила розмову.

Повернувшись до автомобіля, Крістіна сказала:

— Логан знає.

— Він сердитиметься?

Крістіна ледь усміхнулася.

— Можливо.

Вона сіла в автомобіль.

— Але він знає, що я не залишу вас самих.

Сафія зайняла місце поруч.

Еліс обережно сіла позаду разом із Нурією.

Крістіна ще раз подивилася на дитину.

— Вона справді крихітна.

— Саме тому ми повинні її захистити, — відповіла Еліс.

Крістіна обережно торкнулася ковдрочки.

— А Жасмін повинна знати, що її донька чекає на неї.

Еліс усміхнулася.

— Тепер ти з нами.

— Так.

Крістіна подивилася у дзеркало заднього виду.

— Їдемо.

Автомобіль рушив.

Палац залишився позаду.

Три принцеси вирушили назустріч невідомості, навіть не підозрюючи, що в цей самий час далеко від них їхній брат Руслан бореться за своє майбутнє.

Вони не знали, що поруч із ним зараз Моанна.

Не знали, що Райя нарешті відпустила своє перше кохання.

Не знали, що Хакім відкрив їй своє серце.

Не знали, що Анвар уже зустрів свого онука.

І тим більше не знали, що над усією родиною поступово згущаються хмари.

Але зараз для них існувала лише одна мета.

Знайти Жасмін.

Знайти її до того, як вона зробить крок, після якого повернутися буде набагато важче.

Еліс дивилася у вікно.

Сафія притискала до себе маленьку Нурію.

Крістіна мовчки керувала автомобілем.

Попереду на них чекала дорога до монастиря.

А разом із нею — нові випробування.

Бо іноді, щоб повернути людину до життя, потрібно нагадати їй про те, заради кого варто залишитися.

І цього разу такою надією для Жасмін мала стати її маленька донька Нурія.

Автомобіль зупинився неподалік монастиря.

Принцеси вийшли з машини без охорони. Вони не хотіли привертати зайвої уваги й вирішили діяти якомога тихіше.

Навколо панувала майже неприродна тиша.

Перед монастирем розкинувся прекрасний сад. Уздовж кам'яних доріжок росли квіти різних кольорів, а легкий вітер ворушив листя дерев.

Еліс підняла погляд на старовинну будівлю.

— Вона там.

Крістіна кивнула.

— Ти впевнена?

— Нам сказали, що Жасмін саме сюди приїхала.

Сафія міцніше притиснула до себе маленьку Нурію.

— Тоді ходімо.

Вони обережно підійшли ближче.

За великим вікном сестри нарешті побачили Жасмін.

Принцеса стояла в простому монастирському вбранні.

Поруч уже були приготовані речі для постригу.

Але найбільше сестрів налякало не це.

Жасмін була бліда.

Її обличчя здавалося виснаженим, а погляд — порожнім.

Здавалося, перед ними стояла зовсім інша дівчина.

Не та весела Жасмін, яку вони знали.

Не та принцеса, яка колись сміялася разом із ними, сперечалася через дрібниці й могла годинами розповідати про свої мрії.

Зараз вона просто дивилася перед собою.

Ніби її душа вже залишила це місце.

— Ні... — прошепотіла Еліс.

Крістіна стиснула кулаки.

— Ми не можемо просто забрати її звідси силою.

— Знаю.

Еліс не відводила погляду від вікна.

А потім її очі зупинилися на маленькому камінці біля доріжки.

Вона нахилилася й підняла його.

— Але ми можемо змусити її подивитися.

Крістіна здивовано глянула на сестру.

— Еліс, що ти задумала?

Еліс нічого не відповіла.

Вона прицілилася й кинула камінчик у вікно.

Пролунав легкий стукіт.

Жасмін підняла голову.

Спочатку вона не зрозуміла, що сталося.

А потім побачила їх.

Еліс.

Крістіну.

Сафію.

Жасмін застигла.

А тоді її погляд упав на дитину, яку Сафія тримала на руках.

Еліс обережно забрала Нурію й підняла її вище.

Дівчинка саме прокинулася.

Вона почала тихо плакати.

— Нурія... — прошепотіла Жасмін.

Її очі миттєво наповнилися сльозами.

Вона кинулася до дверей.

За кілька секунд Жасмін уже вибігла в сад.

— Навіщо ви приїхали?!

Вона дивилася на сестер крізь сльози.

— Я сама це вирішила!

Еліс зробила крок назустріч.

— Тоді чому ти плачеш, коли бачиш свою доньку?

Жасмін не відповіла.

Вона дивилася тільки на Нурію.

Дівчинка простягала до неї маленькі ручки.

— Віддайте її мені...

Еліс без вагань передала дитину сестрі.

Жасмін притиснула Нурію до грудей.

— Пробач мене...

Її голос тремтів.

— Пробач свою маму.

Нурія тихо схлипувала.

Жасмін гладила її по голівці, намагаючись стримати сльози.

— Їй буде краще з вами.

Крістіна не витримала.

— Що ти таке говориш?!

Жасмін похитала головою.

— Я більше не можу...

— Ти можеш! — різко відповіла Крістіна. — Ти просто зараз зламана!

— Моє життя вже зруйноване.

— Воно не закінчилося!

— Для мене закінчилося.

Жасмін опустила очі.

— Без Орзана я не бачу сенсу.

Сестри замовкли.

Вони знали, наскільки сильно Жасмін його кохала.

І знали, скільки болю вона пережила після його втрати.

Але Еліс не дозволила їй остаточно здатися.

Вона підійшла ближче.

— Ти помиляєшся.

Жасмін подивилася на неї.

— У тебе є Нурія.

Погляд Жасмін опустився на доньку.

Маленька дівчинка вже перестала плакати.

Вона дивилася на матір великими очима.

Жасмін довго мовчала.

А потім тихо сказала:

— Їй справді буде краще з вами.

Крістіна різко похитала головою.

— Не говори так.

— Я не хочу, щоб вона росла в моєму болю.

— Вона хоче матір, — тихо відповіла Крістіна.

Жасмін заплющила очі.

— Я не знаю, чи зможу нею бути.

Еліс обійняла сестру.

— Тоді дозволь нам бути поруч.

Жасмін заплакала.

Цього разу вона не відштовхнула сестер.

Вони довго говорили з нею, переконуючи хоча б на деякий час залишити монастир.

Зрештою Жасмін погодилася.

Перед від'їздом Еліс простягнула їй пляшку води.

— Випий. Ти дуже виснажена.

Жасмін узяла пляшку.

— Дякую.

Вона зробила кілька ковтків.

Минуло зовсім небагато часу.

Жасмін раптом потерла очі.

— Еліс...

— Що?

— Чому я так хочу спати?

Сафія здивовано подивилася на сестру.

— Еліс?

Еліс винувато опустила очі.

— Я додала у воду снодійне.

Крістіна різко повернулася до неї.

— Ти що?!

— Нам потрібно було забрати її звідси без шуму. Вона ледве трималася на ногах.

— Але ти могла хоча б попередити нас!

— Якби я попередила, вона б не погодилася.

Жасмін уже майже засинала.

— Еліс...

Вона ледве вимовила ім'я сестри.

Еліс обережно підхопила її.

— Вибач мені.

Жасмін заплющила очі.

— Головне... Нурія...

— Вона буде з нами.

Жасмін більше нічого не відповіла.

Сафія допомогла перенести її до автомобіля.

Нурія знову опинилася на руках у Еліс.

Дівчинка тихо сопіла.

Еліс подивилася на неї й ледь усміхнулася.

— Усе буде добре, Нуріє.

Крістіна важко зітхнула.

— Тільки б батько не дізнався, що ми зробили.

— Він дізнається, — тихо сказала Сафія.

— І буде дуже сердитися.

— Напевно.

Крістіна подивилася на монастир.

— Особливо тому, що ми мали бути на Кіпрі.

Еліс сіла за кермо.

— Ми зробили те, що вважали правильним.

Автомобіль рушив.

Принцеси ще не знали, що найбільша небезпека чекала на них попереду.

Вони проїхали зовсім небагато.

Раптом автомобіль різко загальмував.

— Що сталося?! — вигукнула Сафія.

Еліс натиснула на педаль.

Машина не рушила.

— Чорт...

Вона спробувала ще раз.

Нічого.

А потім із темряви з'явилися люди.

Вони діяли швидко й без жодного слова.

Двері автомобіля відчинилися.

— Хто ви?! — вигукнула Крістіна.

Вона намагалася чинити опір, але нападники вже оточили машину.

— Відпустіть нас!

Еліс схопилася за Нурію.

— Не чіпайте дитину!

Один із нападників різко відчинив задні дверцята.

Сестри зрозуміли.

Це була пастка.

Їх чекали.

Сафію силоміць витягли з автомобіля.

— Відпустіть мене!

Крістіна намагалася допомогти їй, але наступної миті нападники витягли й її.

— Ми принцеси Аль-Шаф! — крикнула Еліс. — Ви навіть не розумієте, з ким зв'язалися!

Та у відповідь — жодного слова.

Їх силоміць повели до темного фургона.

Еліс намагалася вирватися.

— Відпустіть нас!

Двері фургона відчинилися.

Сафію штовхнули всередину.

Потім Крістіну.

Еліс опинилася поруч із ними.

Двері різко зачинилися.

Клацнув замок.

— Відкрийте!

Крістіна кинулася до дверей.

Вони були заблоковані.

— Допоможіть!

Сафія схопила її за руку.

— Крістіно!

Еліс притиснула сестер до себе.

У темряві фургона вони вперше по-справжньому усвідомили, що залишилися самі.

— Не бійтеся, — прошепотіла Еліс, хоча сама тремтіла.

Крістіна подивилася на неї.

— Вони навмисно чекали на нас.

— Але хто?

Ніхто не знав відповіді.

Фургон рушив.

За його вікнами залишився монастир.

А разом із ним — їхнє колишнє життя.

Еліс міцно тримала сестер за руки.

— Ми виберемося.

— Ти впевнена? — тихо запитала Сафія.

Еліс на мить замовкла.

А потім чесно відповіла:

— Ні.

Крістіна подивилася на неї.

— Тоді що нам робити?

Еліс стиснула її руку.

— Але я знаю одне.

— Що?

— За нами прийдуть.

Сафія витерла сльози.

— Хто?

Еліс подивилася в темряву.

— Наша родина.

Вона ще не знала, що саме в цей момент їхнє зникнення вже могло бути помічене.

Не знала, що на Кіпрі Логан чекав на Крістіну.

Не знала, що Дем'ян і Вікторія незабаром дізнаються про зникнення сестер.

І не знала, що далеко в Катарі Емір Ібрагім ще навіть не підозрював, що його доньки опинилися в руках невідомих ворогів.

А фургон продовжував їхати в невідомість.

У темряві принцеси Аль-Шаф трималися одна за одну.

І тепер у них залишалося тільки одне питання:

хто їх викрав — і хто першим дізнається, де вони?