Раді Вас бачити!

Глава 25. Коли родина разом

Після приїзду на Кіпр королівська родина аль-Шаф ненадовго затрималася біля автомобілів.

Президент Кіпру та його супровід уже поїхали, залишивши королівській родині посилену охорону. Навколо стояло кілька машин з охоронцями, а неподалік чергували співробітники поліції.

Анвар вирішив не їхати одразу до готелю.

Він хотів залишитися в Агіа-Марина-Хрисохусі.

— Я залишуся тут, — спокійно сказав він.

Один зі слуг здивовано подивився на нього.

— Ваша Високосте, але тут досить багато людей.

— Саме тому я й хочу залишитися.

Анвар подивився на мешканців села.

— Я хочу поговорити з ними. Хочу почути правду про Дем’яна не з газет і не зі чуток, а від людей, які справді його знали.

Кілька охоронців одразу підійшли до нього.

— Ми будемо поруч.

— Добре.

Анвар кивнув.

— Але не лякайте людей. Нехай вони спокійно розповідають усе, що пам’ятають.

Він ще раз подивився услід автомобілю, у якому їхали його рідні.

— Сьогодні ми повинні повернути людині її добре ім’я.

---

Тим часом емір Ібрагім вирішив, що всій родині необхідно оселитися в розкішному готелі.

Кортеж уже під’їжджав до міста.

Попереду їхали машини охорони, а за ними — автомобілі з членами родини.

Вікторія сиділа поруч із батьком.

Вона дивилася у вікно, спостерігаючи за вулицями Кіпру.

— Тату?

— Так, доню?

— Ми ж заїдемо до Емми?

Ібрагім подивився на неї.

— Звичайно.

Вікторія усміхнулася.

— Я так хочу її побачити.

— Я теж.

Емма була молодшою дочкою Ібрагіма, і він завжди особливо переживав за неї.

Попри її недавній вчинок, попри втечу та всі проблеми, вона залишалася його улюбленою донькою.

— Адресу вже знайшли? — запитав Ібрагім.

Один з охоронців, який сидів попереду, повернувся.

— Так, Ваша Високосте. Нам вдалося встановити будинок, де зараз живуть принцеса Емма та Джастін.

— Тоді спочатку їдемо туди.

Вікторія зраділа.

— А потім уже до готелю?

— Саме так.

Інші принцеси, які сиділи в автомобілі, теж пожвавішали.

Після довгої дороги їм хотілося побачити сестру.

Але ніхто з них ще не знав, що зустріч відбудеться зовсім не так, як вони очікували.

---

Тим часом Емма перебувала в невеликому будинку на околиці міста.

Вона сиділа поруч із Джастіном.

Будинок був дуже простим.

Невелика вітальня, кухня, кілька кімнат.

Жодної розкоші, до якої Емма звикла в палаці.

Але зараз їй тут подобалося.

Тут вона могла бути просто Еммою.

Не принцесою.

Не дочкою еміра.

Не дівчиною, яку шейх Арафат хотів узяти за дружину проти її волі.

А просто молодою дівчиною, яка хотіла сама обирати свою долю.

Джастін сидів навпроти неї.

— Ти впевнена, що не шкодуєш?

Емма усміхнулася.

— Жодної секунди.

— Навіть якщо твоя сім’я знайде нас?

Емма на мить замовкла.

— Я боюся лише одного.

— Чого?

— Що тато мене не зрозуміє.

Джастін обережно взяв її за руку.

— Він тебе любить.

— Саме тому я й боюся.

Вона тихо зітхнула.

— Іноді любов батьків буває надто сильною.

Джастін хотів щось відповісти, але раптом пролунав гучний стукіт у двері.

Вони обоє здригнулися.

— Хто це? — запитала Емма.

Відповіді не було.

Стук повторився.

Джастін підвівся.

— Я відкрию.

— Не треба.

Але Джастін уже підійшов до дверей.

Він відчинив їх.

На порозі стояв шейх-принц Азис.

Старший зведений брат Емми.

Його обличчя було холодним.

В очах палав гнів.

Джастін одразу зрозумів, навіщо він прийшов.

— Азис…

— Де Емма?

Джастін став у дверях.

— Вона тут.

Азис зробив крок уперед.

— Ти вкрав мою сестру.

— Я її не крав.

— Ти змусив її втекти з дому!

— Вона сама вирішила піти.

Азис стиснув кулаки.

— Ти зруйнував плани нашої родини.

Джастін спробував спокійно пояснити:

— Я її кохаю.

Але Азис уже не хотів слухати.

Він схопив Джастіна за одяг.

— За це ти відповіси!

— Ні! — закричала Емма.

Вона кинулася до них.

— Азисе, зупинися!

Але той відштовхнув її.

Джастін спробував захиститися, однак Азис ударив його.

— Припини!

Емма стала між ними.

— Не чіпай його!

Азис знову хотів ударити Джастіна.

Емма впала на коліна.

— Прошу тебе!

Вона підняла на брата очі.

— Не треба! Будь ласка!

Азис холодно дивився на неї.

— Ти мала подумати про це раніше.

— Я його кохаю!

— Ти принцеса! Ти не можеш просто взяти й утекти!

Емма плакала.

— Я не хочу виходити заміж за Арафата!

— Не тобі це вирішувати!

— Але мені з ним жити!

Азис знову повернувся до Джастіна.

— А ти мав розуміти, чим усе закінчиться.

І саме в цей момент ззовні почувся шум.

Двері різко відчинилися.

На порозі з’явився емір Ібрагім.

За ним стояли Вікторія, його доньки, Тимофій, Саїд, Алі Хазар і кілька охоронців.

Ібрагім побачив Джастіна.

Побачив Емму, яка стояла на колінах.

І побачив свого сина Азиса, готового знову вдарити людину на очах у його молодшої доньки.

Обличчя еміра змінилося.

— Азис!

Принц завмер.

— Батьку…

Ібрагім швидко підійшов до нього й схопив за руку.

— Що ти робиш?

Азис спробував звільнитися.

— Вона моя зведена сестра! Він змусив її втекти!

— І тому ти вирішив його бити?

— Він заслужив!

Ібрагім різко подивився на сина.

— На очах у Емми?!

Азис замовк.

— Ти справді мій син? — тихо запитав Ібрагім.

У його голосі було стільки розчарування, що в кімнаті запанувала тиша.

— Хіба я вчив тебе вирішувати проблеми кулаками?

Азис опустив погляд.

— Батьку…

— Я тебе питаю!

Ібрагім не підвищував голосу.

Але від цього його слова звучали ще страшніше.

— Хіба я виховував тебе для того, щоб ти бив людину перед своєю сестрою, коли вона стоїть перед тобою на колінах і просить зупинитися?

Азис мовчав.

Ібрагім різко відштовхнув його вбік.

Принц втратив рівновагу й упав на підлогу.

— Вийди звідси.

— Але, батьку…

— Я сказав: вийди!

Охоронці негайно підійшли до Азиса.

Вікторія тим часом кинулася до Емми.

— Еммо!

Вона допомогла сестрі піднятися.

До неї одразу підійшли інші принцеси.

Емма так сильно плакала, що майже не могла говорити.

Вікторія обійняла її.

— Усе закінчилося.

— Я злякалася…

— Ми тут.

Інша сестра обережно погладила Емму по волоссю.

— Ти більше не сама.

Джастін сидів біля стіни.

На його обличчі була невелика садна.

Він спробував підвестися.

— Еммо…

Вона одразу кинулася до нього.

— Джастіне!

— Я в порядку.

— Ти поранений!

— Нічого страшного.

Емма обережно торкнулася його обличчя.

— Пробач мене.

— За що?

— Через мене.

Джастін похитав головою.

— Я все одно зробив би те саме.

У цей момент до кімнати увійшла Хлоя.

Вона була сестрою Джастіна й увесь цей час перебувала неподалік.

Побачивши брата, вона підбігла до нього.

— Джастіне!

— Хлоє, я в порядку.

Вона подивилася на еміра.

— Будь ласка, не карайте його!

Ібрагім здивовано глянув на неї.

— Чому ти думаєш, що я збираюся його карати?

— Він хотів врятувати Емму від шлюбу із шейхом Арафатом. Він розумів, що вона цього не хоче. Він просто допоміг їй піти.

Хлоя говорила швидко, майже зі сльозами.

— Він не хотів завдати шкоди вашій родині.

Емма взяла Джастіна за руку.

— Це правда.

Ібрагім подивився на них обох.

Потім тихо сказав:

— Він правильно вчинив, що не дозволив моїй доньці вийти заміж проти її волі.

Емма здивовано подивилася на батька.

Ібрагім продовжив:

— Але він мав повідомити нам.

Джастін опустив погляд.

— Я боявся, що ви не дозволите їй обирати.

— Можливо, ти маєш рацію.

Ібрагім важко зітхнув.

— Але тікати без попередження все одно було неправильно.

Емма подивилася на батька.

— Тату…

Він підійшов до неї.

— Іди сюди.

Емма кинулася йому в обійми.

Ібрагім міцно обійняв доньку.

— Я так боявся за тебе.

— Пробач мене.

— Я сердився.

Він погладив її по волоссю.

— Але найбільше я боявся, що з тобою щось трапилося.

Емма заплакала.

— Дякую, татусю.

— За що?

— За те, що ти в мене є.

Ібрагім поцілував її в чоло.

— А ти в мене така одна.

Вікторія усміхнулася крізь сльози.

— Ну ось. Наша Емма знову з родиною.

Тимофій, Саїд та Алі Хазар тим часом підійшли до Азиса.

Тимофій був явно розлючений.

— Як ти взагалі міг так вчинити?

Саїд додав:

— Ти бачив, що Емма плаче!

Алі Хазар похитав головою.

— Ти дозволив їй дивитися, як б’ють людину, яку вона кохає.

Азис нічого не відповів.

Тимофій продовжив:

— Ти мав захищати сестру, а не лякати її!

Ібрагім подивився на синів.

— Досить.

Усі замовкли.

Емір повернувся до охоронців.

— Заберіть Азиса.

Принц різко підняв голову.

— Батьку!

— Ми поговоримо пізніше.

— Але я хотів захистити Емму!

— Захищати — не означає бити.

Ібрагім подивився йому прямо в очі.

— І ти відповіси за те, що зробив.

Охоронці підійшли до Азиса.

Той ще кілька секунд дивився на сестру.

Емма відвернулася.

Вона більше не хотіла його бачити.

Азис опустив голову й дозволив охоронцям вивести себе.

---

У будинку нарешті стало спокійніше.

Емма сиділа поруч із Джастіном.

Вікторія та її сестри не відходили від неї.

Джастін вдячно подивився на Ібрагіма.

— Дякую, Ваша Високосте.

Ібрагім похитав головою.

— Не називай мене так зараз.

Він подивився на молодого чоловіка.

— Ти кохаєш мою доньку?

— Більше за все на світі.

Ібрагім уважно подивився йому в очі.

— Тоді бережи її.

— Обіцяю.

Емма усміхнулася.

— Я теж його берегтиму.

У кімнаті пролунав тихий сміх.

І раптом телефон Тимофія задзвонив.

Він дістав його з кишені.

— Так?

На іншому кінці пролунав схвильований голос Арлетти.

— Тимофію!

Він одразу змінився на обличчі.

— Що сталося?

— Я… здається, вже народжую!

Тимофій застиг.

— Що?!

Уся родина подивилася на нього.

— Арлетто, ти впевнена?

— Звичайно впевнена! У мене перейми!

— Я зараз приїду!

Тимофій відключив телефон.

Його руки почали тремтіти.

— Вона народжує…

Вікторія одразу підійшла до нього.

— Тимофію, спокійно.

— Я не готовий!

Сестри засміялися, хоча самі теж хвилювалися.

— Ніхто не буває готовим до першої дитини, — сказала Вікторія.

— Але я повинен бути поруч!

— І будеш.

Ібрагім подивився на охоронців.

— Негайно підготувати автомобілі.

Тимофій уже попрямував до дверей.

— Я їду!

Ібрагім зупинив його.

— Ти поїдеш першим.

Потім подивився на Емму.

— А ти теж їдеш із нами.

Емма здивувалася.

— Я?

— Звичайно. Ти щойно повернулася до родини. Ми не залишимо тебе саму.

Джастін підвівся.

— Я теж поїду.

Ібрагім подивився на нього.

— Добре.

Тимофій знову дістав телефон.

— Арлетто, ми їдемо!

Її голос було чути навіть тим, хто стояв поруч.

— Тимофію, тільки швидше!

— Я вже біжу!

Вікторія засміялася.

— Ось тепер ти точно станеш батьком.

Тимофій нервово усміхнувся.

— Я боюся.

Ібрагім поклав руку йому на плече.

— Це нормально.

Він подивився на всю родину.

— Сьогодні в нас був важкий день.

Потім усміхнувся.

— Але, можливо, він завершиться найпрекраснішою подією.

Емма подивилася на Джастіна.

Той усміхнувся їй.

А Тимофій уже вибіг до автомобілів.

Попереду була лікарня.

Арлетта чекала на нього.

І разом із цим днем у родині аль-Шаф мала з’явитися нова маленька людина.

А поки автомобілі один за одним залишали невеликий будинок, де ще недавно панували страх і сльози.

Емма сиділа поруч із Вікторією.

Вона дивилася у вікно й уперше за довгий час усміхалася.

Вона знову була вдома.

Поруч був її батько.

Поруч були брати й сестри.

І поруч був Джастін — людина, яка не побоялася заради неї залишити все.

А десь попереду вже починалася нова глава їхньої сімейної історії.

Глава, яка мала розпочатися з народження дитини Тимофія та Арлетти.

Розділ 26. Таємниця, що вирушає на Кіпр

Тим часом далеко від Кіпру, у своїй резиденції, Брітні готувалася до поїздки.

На столі вже лежали документи, квитки та паспорт. Поруч стояла валіза, яку служниця поспіхом складала зранку.

Брітні збиралася на Кіпр.

Але цього разу вона їхала не просто відпочити чи зустрітися з родиною.

Вона мала власний план.

Її серце досі було сповнене образи на Вікторію.

Колись Брітні була переконана, що саме через неї втратила надто багато.

Вона не могла забути минуле.

Не могла забути приниження.

І особливо не могла забути Дем'яна.

Еміне вже вирушила на Кіпр, маючи власні наміри. Вона хотіла зруйнувати життя Вікторії, помститися Дем'яну й нарешті розібратися з таємницею, яка мучила її роками.

Та Брітні ще не знала, що незабаром її життя зміниться назавжди.

Вона стояла перед дзеркалом і дивилася на своє відображення.

— Кіпр… — тихо промовила вона. — Цього разу все буде інакше.

До кімнати зайшла служниця.

— Ваша Високосте, до вас приїхав лікар.

Брітні здивовано повернулася.

— Лікар?

— Так. Ви наказували викликати його, якщо він матиме результати обстеження.

Брітні на мить замислилася.

Вона справді останніми днями почувалася дивно.

Її часто нудило вранці, з'явилася незвична втома, а ще вона стала набагато чутливішою до запахів.

Спочатку Брітні не надавала цьому значення.

Але тепер, почувши про лікаря, відчула тривогу.

— Нехай заходить.

Через кілька секунд двері відчинилися.

До кімнати увійшов лікар із невеликою папкою в руках.

— Ваша Високосте.

— Ну?

Брітні не любила чекати.

Лікар усміхнувся.

— У мене для вас хороша новина.

Вона здивовано підняла брови.

— Яка?

Лікар відкрив папку.

— Ви вагітні.

Брітні застигла.

Здавалося, вона перестала дихати.

— Що?

— Ви чекаєте на дитину.

Вона кілька секунд просто дивилася на лікаря.

— Ви впевнені?

— Так. Аналізи це підтвердили.

Брітні повільно сіла на край ліжка.

Вона поклала руку на живіт.

Там ще нічого не було видно.

Але тепер вона знала.

Усередині неї почалося нове життя.

— Дитина…

На її очах з'явилися сльози.

Вперше за довгий час це були сльози радості.

— Я буду матір'ю…

Лікар кивнув.

— Вам потрібно берегти себе. Уникати сильного стресу, добре харчуватися та регулярно проходити огляди.

Брітні навіть не одразу почула його слова.

Вона дивилася на свою руку, покладену на живіт.

У голові промайнула лише одна думка.

У мене буде дитина.

Вона мріяла про це.

І тепер ця мрія стала реальністю.

— Дякую, — прошепотіла вона.

Коли лікар вийшов, Брітні ще довго сиділа нерухомо.

Потім підвелася й підійшла до дзеркала.

Вона дивилася на себе зовсім іншими очима.

— Маленький…

Брітні ніжно усміхнулася.

— Я обіцяю, що захищатиму тебе.

Але через кілька секунд її усмішка згасла.

Перед очима знову постала Вікторія.

І всі образи минулого.

Брітні стиснула губи.

— Але я не забула.

Вона хотіла помститися.

Хотіла зруйнувати щастя Вікторії та Дем'яна.

Хотіла змусити їх відчути той біль, який, на її думку, колись завдали їй.

Але тепер у її житті була дитина.

І Брітні вперше задумалася: чи справді вона хоче, щоб її майбутній син або донька народилися у світі, наповненому ненавистю?

Вона знову поклала руку на живіт.

— Можливо, все можна виправити…

Але відразу похитала головою.

— Ні. Спочатку я повинна поговорити з Вікторією.

Брітні вирішила, що поїде на Кіпр.

Не лише заради помсти.

Можливо, заради примирення.

Можливо, щоб нарешті закрити старі рани.

А ще вона мала повідомити про вагітність свого брата Савву.

Вона взяла телефон і набрала його номер.

— Савво?

— Брітні? Щось сталося?

Вона усміхнулася.

— Так.

— Що?

Брітні подивилася на своє відображення.

— Ти скоро станеш батьком.

На іншому кінці запала тиша.

— Що?!

Брітні засміялася крізь сльози.

— Я вагітна.

— Брітні, це правда?

— Так.

Савва був настільки здивований, що кілька секунд не міг відповісти.

А потім його голос став теплим.

— Вітаю тебе.

— Дякую.

— Ти щаслива?

Брітні подивилася на свій живіт.

— Дуже.

Вона помовчала.

— Але мені потрібно дещо виправити.

— Що саме?

— Минуле.

Савва одразу зрозумів, що вона говорить серйозно.

— Тільки будь обережною.

— Я буду.

Разом із Брітні на Кіпр мала вирушити її прийомна донька Амалін.

Брітні забрала дівчинку у Каті недавно.

Тоді все сталося складно й болісно.

Катя втратила майже все.

Спочатку чоловіка.

Потім доньку.

А згодом — і свій дім.

Тепер її життя було зовсім іншим.

На іншому кінці Кіпру, далеко від розкішних палаців та готелів, Катя працювала на фермі.

Вона вставала ще до світанку.

Одягала старий робочий одяг, зав'язувала волосся й ішла до корівника.

Ферма була невеликою.

Тут було багато роботи: годувати тварин, прибирати стайні, носити воду, допомагати з доїнням.

Катя втомлювалася щодня.

Але вона не скаржилася.

Їй потрібно було вижити.

Після втрати чоловіка та доньки вона залишилася майже сама.

А тепер під її серцем росла друга дитина.

Катя ще нікому не розповідала про вагітність.

Вона боялася.

Боялася, що господар ферми звільнить її.

Боялася, що не зможе прогодувати дитину.

Але іншого вибору не мала.

Того ранку вона стояла біля корівника й трималася рукою за спину.

— Треба ще трохи потерпіти…

Вона погладила живіт.

— Заради тебе.

Катя усміхнулася крізь втому.

Її дитина була єдиною надією.

Єдиною людиною, яка ще залишалася в її майбутньому.

Вона не знала, що зовсім скоро її життя може знову змінитися.

Бо на Кіпр уже прямувала Брітні.

І разом із нею — Амалін.

Катя тим часом завершувала роботу.

Вона вийшла з корівника й сіла на стару лаву.

Її руки були втомлені.

На одязі залишилися сліди від важкої роботи.

Але вона знову погладила живіт.

— Ти в мене будеш.

Вона подивилася вдалину.

Катя не знала, що десь зовсім неподалік уже знаходяться люди, пов'язані з її минулим.

Не знала, що Брітні повернулася.

Не знала, що Амалін перебуває зовсім поруч.

І тим більше не знала, що незабаром може настати день, коли мати й донька знову опиняться одне навпроти одної.

А Брітні, вирушаючи до Кіпру, ще не розуміла, що ця поїздка стане для неї не початком помсти.

А початком великого випробування.

Бо тепер вона носила під серцем дитину.

І вперше в житті мала подумати не лише про себе.

Вона мала вирішити, ким хоче бути для своєї майбутньої дитини.

Жінкою, яка живе помстою?

Чи матір'ю, яка нарешті здатна пробачити?

Відповідь чекала на неї саме на Кіпрі.