Спочатку:
На сторінку книги
Глава 11. Живий Самір
Кілька годин тому Іван, ледве тримаючись на ногах від утоми, намагався дотягнути до лікарні чоловіка, який майже не міг ходити. Це був Самір — батько Аврелії. Його тіло було знесилене, але очі ще світилися життям.
Самір, притискаючись до Івана, шепотів крізь біль:
— Сину… врятуй мою доньку Аврелію… і її матір Луїзу. Вони — моє серце.
Іван відчував, як кожне слово старого пронизує його душу. Він знав: мусить виконати прохання. Зібравши останні сили, він дотягнув Саміра до лікарні. Лікарі одразу прийняли його, поклали на каталку й почали огляд.
— Хто ви й ким доводитеся пацієнтові? — запитала медсестра.
Іван, не вагаючись, відповів:
— Родич.
Саміра госпіталізували, і лише тоді Іван дозволив собі видихнути. Але його думки були не про себе. Він знав: тепер треба діяти далі.
Він вирішив зателефонувати принцесі Вікторії, яка завжди була близькою душею для Аврелії. Іван набрав номер, і вже за кілька секунд почув її голос.
— Іване? — здивовано промовила Вікторія.
— Так, це я, — відповів він. — Я знайшов Саміра. Він живий. Його вже прийняли до лікарні.
На іншому кінці лінії Вікторія сиділа поруч із Дем’яном у літаку. Вона тримала трубку, її очі розширилися від шоку. Вона глянула на чоловіка й прошепотіла:
— Дем’яне… ти чуєш? Чоловік Луїзи живий…
Дем’ян не міг повірити власним вухам. Він стиснув руку дружини й тихо сказав:
— Це змінює все.
Вікторія відчувала, як її серце калатає. Вона знала: ця новина стане потрясінням для всієї родини. Луїза, яка стільки років жила в тіні втрати, тепер отримає шанс знову побачити свого чоловіка.
— Іване, — сказала Вікторія, ледве стримуючи сльози, — ти зробив неймовірне. Ти врятував не лише Аврелію, а й дав надію її матері.
Іван відповів твердо:
— Я зроблю все, щоб вони були в безпеці. Але нам треба діяти швидко. Каримулла не зупиниться.
Вікторія кивнула, хоча Іван не міг цього бачити. Вона відчула, що тепер їхня місія стає ще важливішою.
Дем’ян нахилився й прошепотів їй:
— Ми мусимо повідомити Луїзу. Вона має знати правду.
Вікторія стиснула телефон і відповіла Івану:
— Тримайся. Ми вже в дорозі. І тепер у нас є ще одна мета — повернути Саміра до родини.
Іван поклав слухавку, його серце билося швидко. Він знав: попереду небезпека, але тепер у нього була нова сила — віра в те, що родина знову буде разом.
