Раді Вас бачити!

у

Вечір у печері богів, як завжди, затягнувся. Вечеря, розмови, жарти. Ніхто нікуди не поспішав.

Цього разу до них прийшли Тай та Айре.

Айре сумував за Білкою і Штормом. Йому подобалася печера богів, а гігантські собаки більше нагадували дім, ніж затишні печери тепличного поселення.

Малий перевертень і великі собаки спочатку носилися печерою, граючись. Це нагадувало, як два величезні коти ловлять маленьке кошеня. Зрештою, всі втомилися й позасинали, згорнувшись у спільне кубельце.

Тикок приніс гітару — стару, ще з корабля. Він зберігав її, ремонтував, і вона досі звучала чудово. Механік зіграв кілька мелодій, а потім інструмент узяв Тай.

У його руках гітара здавалася іграшковою.

Коли Тай заграв і заспівав веселу пісню про космічні війська, у печері поступово стихли розмови. Усі відволіклися від своїх справ і заслухалися.

Керфі здивовано дивився на нього.

Він ніяк не міг зрозуміти Тая. Усе ще сприймав його як людину, яку врятував, — свого підопічного, за якого певною мірою відповідав.

А той сидів із гітарою, наче все життя тільки й робив, що виступав перед вдячною публікою.

Оті вимагала романс. Лянгал — пісню пілотів.

Тай виконав романс.

І тут виявилося, що голос у нього неймовірний. Він співав не просто гарно — професійно, впевнено, так, що навіть Тикок на якийсь час забув про свою гітару.

Саме тоді прийшла дружина Гартака з пиріжками. Поставила кошик, присіла й теж заслухалася.

Борошно для хліба й пиріжків збирали з великих дерев. Смола, яку вони виділяли, нагадувала склеєний порошок із дрібних кристаликів. За смаком вона була зовсім як плоди хлібних дерев.

Печерні мешканці навіть експортували це борошно в гори, вимінюючи його на тканини й прикраси. Тоді Оті та Лянгал перетворювалися на купців, а Нат супроводжував їх: він умів розмовляти з місцевими жителями й особливо любив торгуватися.

Айре крізь сон почув запах пиріжків тітки Нанни.

Сама Нанна теж була з гір — висока, міцна, з рудими косами. Колись вона закохалася в чужинця-коваля й пішла за ним.

Із тіткою Фа Нанна посварилася ще в перший день. Відтоді жила разом із коханим у печерах богів, а їхня донька гралася з дітьми із теплиць.

У великій печері в Нанни залишилася подруга, тому всі новини звідти вона дізнавалася й переказувала чоловікові, а через нього — іншим богам.

Розчулившись, слухаючи пісню, Нанна раптом звернулася до Тая:

— Таю, хлопчику, тобі краще більше не заходити до великої печери.

Тай здивовано подивився на горянку.

Гітара тихенько тренькнула в його руках.

— Тож єдиний вихід! Через велику печеру! — обурився Керфі.

Тороол затулив обличчя великою, міцною, вузлуватою рукою.

— Що та с… нехороша жінка знову вигадала?

— А така красуня-стюардеса була, — хмикнула Оті. Вона вмостилася на подушках, заклавши руки за голову.

— Вона там, здається, якусь корону краси мала, — згадав Тикок. — Чи вигадувала. Ми мліли, коли її бачили. Особливо від її ніг.

— Старість її спотворила, — зітхнув Лянгал.

Він налив собі ще пійла від Тикока, долив і Таю. Той подякував.

— А от Сиву Зонн не спотворила, — буркнув Нат.

До печери прибігла Найя й одразу впала на своїх собак. Айре, захищаючи велетенських білих псів, сам перетворився на щеня. Найя підхопила його й міцно притулила до себе.

— Сива завжди мала розум, а у Фа була лише краса, яку вона тут утратила, — пояснив Лянгал. Він добре знався на психології.

— Сумно, — хмикнула Оті.

Вона не могла жаліти диктаторку Фа. Та зіпсувала життя багатьом людям у цих печерах.

— Вона ніколи не стала б Старшою, якби не вийшла заміж за капітана, — продовжив Лянгал.

— Капітан був хорошим, правильний дядько. Але, певно, ноги Фа перемогли здоровий глузд, — засміявся Гартак. — Помер, бідолаха, а досі сидить біля багаття в тій духоті. Підозрюю, Фа йому помстилася і всім іншим. Бо смердять ті мумії жахливо, а в неї нюху немає.

— Чому їх не поховають? — здивувався Керфі.

— Ці мертві теж заручники Фа, — пояснив Лянгал. — Вона говорить, що розмовляє з ними. І що вони диктують їй закони та правила. Геть збожеволіла.

— Хоче витесати з далеких дерев ідоли мертвих вождів, — згадала Нанна.

— Чому ви не втручаєтеся? — запитав Керфі.

— Тому що люди з печер вірять Фа. А нам — ні. Вона зробила з нас ворогів, — відповіла Оті. — Не здивуюся, якщо вони й нас вирішать побити камінням.

— А нас за що? — хмикнув Тороол і почухав потилицю.

Він узявся за бутель.

Навколо багаття Найя ганялася за Айре. Діти так весело реготали, що серйозна розмова дорослих мимоволі перетворювалася на театральну виставу.

Керфі перевів погляд із них на Тая.

— А чому Таю не можна до великої печери?

— Бо його хочуть убити. І малюка також, — відповіла дружина Гартака.

Вона простягнула Айре пиріжок.

— Айре, маленький, хочеш ще?

Тоді знову звернулася до Керфі:

— Вони приготували яму для перевертнів. Кажуть, усіх переловлять і в тій ямі камінням закидають. Як завжди. Скільки вже хороших людей повтікало з наших печер!

— За що? — не зрозумів Керфі.

— Бо перевертні приносять нещастя. У тітки Фа борошно згнило, от вона й шукає винних. Не хоче визнавати, що вибрала гнилу печеру.

Тай дослухався до розмови, а тоді спокійно повідомив:

— Я все одно планував іти.

У печері на мить стало тихіше.

— Куди? А Айре? — здивувалися боги.

— Айре зі мною. Не хочу, щоб його в ямі камінням били, — відповів Тай.