Спочатку:
На сторінку книги
— Я не знаю, — розгублено відповів Керфі, здивовано перепитав: — Ви розмовляєте міжгалактичною?
Білка облизнулася, усміхаючись страхітливими іклами. Дівчина на санках розсміялася.
— Ти нас розумієш? Отже, так, ми розмовляємо міжгалактичною, — відповів рудий здоровань.
Височенний, навіть вищий за Керфі. Зійшов із санок. Другий велетенський пес, який тягнув санки, сів у сніг і почухав задньою лапою вухо.
— То ви з Пателли? — з надією поцікавився Керфі.
— Так, звідти, — усміхнувся чоловік, і його посмішка вийшла сумною.
— Тато звідти, — докинула дівчина. — А я вже місцева. Мене Найя звати. А тебе як?
— Керфі, — відповів юнак і знову запитав: — Тут у вас якийсь космодром є?
— Немає, — безжально відповів батько Найї. — Я вже сімдесят три роки тут. Поки ми не знайшли можливості повернутися додому.
— Ми побачили, що корабель іде на посадку, — докинула Найя. Вона також зійшла з санок, обняла свою собаку, погладила між вух. — Тато вирішив подивитися, хоча інші відразу сказали, що у вашого корабля немає шансів і він падає. Дядько Лянгал так і казав, що розіб'ється на друзки.
— Але тут і друзок немає, — хмикнув батько дівчини. — Я Натр. Натр з Леліти. Не можеш усвідомити, що сталося?
Піднявся легкий вітерець, холодний, колючий. Керфі навіть холоду не відчував, намагаючись усвідомити почуте. Зрозуміти й прийняти, що цей чоловік, з яким він зараз розмовляє, живе на цій планеті сімдесят років і досі не знайшов, як повернутися додому.
— Скоро почнеться завірюха, нам краще встигнути втекти від неї. Сідай на санки до Найї, Білка вас двох легко потягне, — мовив Натр.
— Почекайте, — отямився халкеєць. — Нам потрібно знайти корабель, там дитина, маленький хлопчик і його батько Тай, вони напевне на кораблі, поранені. Чи мертві, треба шукати.
— Ми їх шукатимемо, — запевнив Натр, — обіцяю. Але за пів години, якщо ми не заховаємося, тут такий вітер, що навіть наших псів знести може, тож шукати зараз твого друга немає можливості.
— Він мені не друг, — огризнувся Керфі й вперто заперечив: — Але якщо ви бачили падаючий корабель, то він упав тут, у долині, і якщо цей місцевий катаклізм уб'є і батька, і дитину... Ми не можемо їх кинути.
— Хлопче, ми мусимо зібрати пошукову команду, — відповіла Найя. — Лянгал вміє вираховувати якісь, як він каже, траєкторії й встановить приблизно місце падіння, тож нам потрібно самим зараз врятуватися. Сідай у санки.
Керфі мовчки сів, він розумів, що це найрозумніший план, який може бути в цій ситуації. Але відчув щось схоже на відчай. Санки, тяглові собаки, жодної пошукової техніки, рятувальників, лікарів. Пошукова команда людей, які сімдесят років виживають на планеті.
Собаки рвонули назад, до гір. Санки підскакували й розхитувалися так, що Керфі міг уже думати лише про те, як не випасти.
