Раді Вас бачити!

Дівчина з печери схилилася над Керфі. Побачила, що він розплющив очі, усміхнулася, поплескала по плечу й попросила не рухатися.

Оті підскочила разом із Тороолом і Натом. Вони стягнули голову зугла з халкейця.

— Пошевели руками, — мовив Лянгал, уважно оглядаючи Керфі. — Тепер пальцями ніг. Давай, я допоможу тобі сісти.

Керфі стало незручно від такої уваги. Ще й Тай підійшов. Він вимив руки снігом, обережно торкнувся голови Керфі, плечей, ніг, щось прошепотів Лянгалу.

Белкієць хмикнув, наче не повірив, і уважніше подивився на халкейця.

— Ви лікарі, чи що? — буркнув палринський журналіст. — Зі мною усе добре.

— Ти щасливчик, — сміявся Лянгал. — Ще й зугла вбив. Герой.

Приїхали хлопці з печери.

Всього зуглів убили трьох — для усього печерного племені, для дівчат, які жили окремо, і богів. Адже за сімдесят років плем’я вже ділилося на три народи зі своїми кордонами.

Розбирати туші взялися хлопці — молоді, сильні, завзяті. Вони вправно знімали шкури з туш, які потім гарно оброблять і зроблять із них взуття чи килими.

Керфі почув неприємний запах, коли розрізали зуглам животи. Його ледь не знудило, бо якісь нутрощі печерні чоловіки поїдали сирими, з таким задоволенням, що цивілізований халкеєць вирішив: вони тут геть здичавіли.

Найгірше було, коли йому, як герою полювання, принесли шматок нутрощів.

Лянгал пояснив, що Керфі мусить з’їсти шмат серця зугла, щоб стати вправним і сильним, як цей звір.

Білка і Шторм також не байдикували — вони отримали свою частину здобичі. Білосніжні мордяки стали червоними від крові.

— Можна я не буду їсти це? Я ж не сам убив цього звіра. Я його вбив випадково, бо він упав на мене, а я виставив ножа. Хтось вистрілив, собаки стрибали на карк цього чудовиська. Й ще якась тінь… Мабуть, то вже була моя передсмертна галюцинація.

Оті витягла з ножен великий мисливський ніж із кістяним руків’ям, розрізала серце на три частини. Одну дала дівчині, яка стояла спиною Керфі під час полювання, другу віддала Білці, а третю, найменшу, поклала в руку халкейця.

— Так справедливо? — запитала з усмішкою.

Ошелешений Керфі кивнув, але додав:

— А тінь?

Біла мисливиця кинула короткий погляд на Тая. Той подивився на неї спідлоба. Злегка хитнув головою.

Оті усміхнулася криво.

— Можу ще докинути, на долю галюцинації, шмат печінки, — засміялася печерна богиня.

Й крикнула до хлопців:

— Усе, панове, виставу закінчено! Вантажте здобич на санки й повертаємося.

— Може, хоч посолити, — застогнав халкеєць.

— Та їж вже. У ресторані Пайри за таке ти б заплатив діамантом, — кинув Лянгал.

— Мусиш, — порадив Тороол. — Хлопці слідкують. Тут загальна думка оточуючих має значення, тож підтримай репутацію.

— І бажано не блювати, — жартував Тикок.

Керфі обережно відкусив шматок серця, заплющивши очі, й почав жувати, думаючи, що їсть м’ясо альденте.

І йому сподобався смак сирого серця.

То що виходить?

Він також здичавіє тут разом з усіма.