Спочатку:
На сторінку книги
Справа була й справді дуже корисна, цікава, потрібна. Брудна й невдячна. Хто подякує за чистоту космічної траси на границі Пателли. Та ніхто.
Білявий юнак сидів за пультом керування космічного сміттяра. Невеликого корабля, оснащеного механічними руками роботами й під’єднаного до громіздкого контейнера. У контейнер скидалося усіляке залізяччя зібране на зоряній трасі й її узбіччі.
Сьогодні його послали куди подалі, щоб не заважав професіоналам. Звичайно він не був вправним у цій справі, займався нею лише другий день. Так часом заважав у спільній роботі. Але він старався й вчився.
Звали його Керфі. Керфі з планети Леліта. Журналіст і волонтер. Допомагав часом рятувальникам часом медикам, перевозив гуманітарну допомогу у бідніші райони поза межі Пателли. Журналістом він був талановитим, й дуже гарно описував свій екстремальний досвіт у журналі «Галактичний автостоп».
Сьогодні Керфі шукав розбиті й забуті космічні кораблі на границі Галактичної ради.
Залетів вже й трасу не бачив. Повільно сунув узбіччям зоряної дороги скануючи простір. Вже думав що до кінця робочого дня проваландається й нічого не знайде, поки товариші розбирали покинутий пасажирський корабель. Та й хай розбирають. Йому що? Він почав мріяти знайти якийсь кораблик старовинний й небачений досі у розвиненому світі. Саме тоді маленька цяточка почала пульсувати на пошуковому моніторі.
Шукати космічне сміття це азартна й часом небезпечна справа. Спочатку потрібно сканувати знайдений об’єкт, загнати його параметри у пошукову базу й чекати на відповідь перед тим як наблизитися, взяти його робото-руками й покласти у контейнер. Це що стосується таких маленьких об’єктів який знайшов новоспечений сміттяр. Бо більші розбирали роботи й забирали по частинах.
Керфі старанно сканував маленьку рятувальну капсулу, загнав у реєстр й не чекаючи відповіді завантажив у контейнер. Так швидко він ніколи не вдягав скафандр, аж руки тремтіли від цікавості. Бо сканер повідомив, що у капсулі знаходяться якісь теплі об’єкти.
У темному старому контейнері рятувальна капсула лежала під стіною, видовжена почорніла, з пробоїнами, наче потрапила у куб космічної битви. Керфі обережно відкрутив панель захисту натискачів й натиснув на кнопку з зображенням відкритого люку.
Люк відпав, заляскотіло. Керфі обережно зазирнув усередину. Там лежало двоє худорлявий юнак з довгим чорним волоссям обіймав дитину. Зовсім ще маленьку. Дитина вчепилася у чорну сорочку юнака. Обидва були мертві.
Керфі видихнув. Відчув сум. Постояв над капсулою, не міг наважитися винести два тіла у корабель, бо якось не по людськи тримати їх тут у сміттярському контейнері.
