Спочатку:
На сторінку книги
Керфі слухав свою подругу й не вірив, що таке могло відбуватися насправді.
Так, він чув про космічних піратів, але ніколи не зустрічався з такими. Ще не усвідомив, що існують справжні перевертні, й ними навіть можуть бути маленькі діти.
А тут зустрів свідка, який бачив справжнє захоплення пасажирського корабля космічними розбійниками.
— Це були пірати?! — вигукнув халкеєць, наче й сам опинився у тому коридорі серед трупів.
Оті усміхнулася.
— Якби то були пірати, я не знаю, як би я далі жила.
— Вони б тебе вбили?
— Не знаю. Вони жорстокі. Але мені було б гірше, якби вони дізналися, що моє тіло менш вразливе, ніж у інших.
— Але ж у космосі немає цієї місцевої хвороби. Якби вони дізналися...
— Ти щось знаєш про безсмертя? — запитала Оті так, наче Керфі мусив би точно про це знати.
— Це міф. Стара легенда про стародавні планети, де начебто живуть безсмертні й різноманітні перевертні, навіть дракони. Я вивчав фольклор у палринському філологічному. Але я ніколи не зустрічав справжніх безсмертних.
— Ти й перевертнів не зустрічав, але Айре довів, що вони правдиві, — Оті всміхнулася. — Ти тому не ходиш у царство Сивої до свого друга, бо тобі моторошно дивитися на його сина? Уяви, там ще двоє є перевертнів — мати й донька.
— Він мені не друг, — заперечив Керфі. — Я розповідав про нашу випадкову зустріч. Чекай... Мати й донька? То Тай також може бути перевертнем? Чи це передається від матері? Це якийсь збій чи хвороба?
— Ні, це не хвороба. Це дар, — відповіла Оті, розглядаючи свого коханця з якимось співчуттям. — Тобі потрібно було б вчитися на Ен-Каст-Ю. Тоді б ти знав правдиву історію Всесвіту, а не ту, яку придумали собі люди, щоб не боятися спати при відчинених вікнах.
— Ен-Каст-Ю радіоактивна, — заперечив халкеєць.
— А твоя власна планета, та, звідки ти родом?
— Знелюднена. Кажуть, там лише руїни.
— О, як тобі мізки промили.
Оті трохи помовчала, а потім сказала:
— Отже, спочатку — я безсмертна з однієї із закритих планет Леліти. Мені дві тисячі років.
— Ти жартуєш? — Керфі підхопився на ноги. — Перевертні, безсмертні... Ще скажи, що дракони існують!
— І дракони існують. Правдиві, велетенські, такі, що крилами піднімають вітер.
— Смієшся? — Керфі сів трохи поодаль від Оті.
— От ти і дикий, — сміялася вона.
— Взагалі я палринський журналіст. Я цивілізований, — Керфі опустив голову, розглядаючи хутряні чоботи. — І якби ті пірати тебе розстріляли чи зарізали, що було б?
— Я ожила б. За пів години, годину, день — залежить від важкості поранень. Але пірати краще знаються на правді про Всесвіт, ніж палринські журналісти. Тож опинитися у клітці або, не приведи Всесвіте, у відкритому космосі — у мене були шанси.
Керфі затулив обличчя руками.
Він був вражений.
Стійко переніс, коли побачив трансформацію Айре — коли біле вовченя розміром із великого вовка якось непомітно стало дитиною, вмить переформатувавши усе тіло.
Він і сам тоді хотів закричати, як більшість людей із великої печери, втекти, заплющити очі. Сам не розумів причини, чому це чародійство викликало у нього такий жах.
Звичайно, він багато читав, любив жахастики, де частенько найстрашнішими потворами були перевертні. Їх зображали кровожерливими, потворними, а не маленькими пухнастими щенятами.
Мусив прийняти. Зрозуміти.
Але поки не знав як.
І ось нова новина.
Безсмертна Оті не збожеволіла, не перетворилася на божевільну чародійку, не шукає смерті, а просто живе. Працює аніматоркою на космічному лайнері, стає мисливицею на далекій планеті.
— Ти приймеш і зрозумієш, мій хлопчику, — Оті обняла його й продовжила розповідати, наче казочку на ніч, історію про піратів.
— Я озирнулась, піднявши руки, і побачила величезні тіні. Я подумала, що це пірати, кинула ножа. Піратів було троє. І тоді почула голос — тихий, наче підліток говорив.
Оті побачила, як між гігантів вийшов маленький механік Тикок. Винахідник і п’яниця з машинного відділу.
Тикок повідомив гігантам, що дівчина перед ними з екіпажу, своя.
Оті подумала: як то «своя»? Кому? Піратам?
«Космічний патруль», — прошепотів один із великих людей.
То був Тороол.
Оті тоді відчула, що вона тепер захищена.
Та раділа вона рано.
Так, Тороол, Гартак й Нат були добре навченими воїнами. Вони навіть рубку керування захопили, звільнили пілота Лянгала.
Та капітанський місток на таких великих кораблях є окремим кораблем, приєднаним до великого пасажирського борту. На таких кораблях завжди є ще дві рубки й один центральний комп’ютер, який пірати перепрограмували.
Оті пам’ятала, як чудово було, коли чотири трійки захопили капітанський місток.
Здавалося — перемога.
Корабель оточили кораблі космічного патруля. Частина вцілілих пасажирів раділа: забігли у звільнену рубку, обіймали патрульних.
І тоді корабель провалився у підпростір.
А коли виринув, був сам. Жодного корабля з Пателли поруч не було.
Пасажири й патрульні лежали на палубі непритомні після підпросторового каналу.
Оті тоді почула голос і зненавиділа його:
— Вам, дурні, не зіпсувати мені роботу. Ви сміття, й я вас викину, бо мені ви не потрібні.
Тоді виявилося, що капітанський місток заблоковано й знеструмлено.
Від’єднано.
Пролунало декілька вибухів в окремому машинному відділенні.
Світло згасло, згаснув і пульт.
Лянгал не зміг узяти керування капітанським містком, не встиг увімкнути аварійну систему.
Спрацювали лише гравітаційні подушки, які пом’якшили падіння.
