Спочатку:
На сторінку книги
Печерні боги старалися якомога менше шуміти, збираючись на полювання. Не хотіли розбудити новеньких.
Та не вдалося. Коли стільки людей шукає по печері свої речі: зброю, набої, чоботи й деталі до санок, починається трагедія речей - взаємодія їх з випадковою гравітацією. Щось впало, щось випало, щось розсипалося. З брязкотом, гуркотом й дзвоном, у супроводі тихої лайки.
Керфі сів й спостерігав за ранковим гармидером.
Їли й збиралися, сьорбали запашний трав’яний чай.
Айре прокинувся, замерз бо залишився на хутряній лежанці сам, собаки як і люди йшли на полювання. Бо знали що вони там необхідні, ще й така розвага. На них вдягали сумки з усілякими потрібними речами. Білка крутилася, Найя ніяк не могла застебнути ремені.
Айре знайшов на лежанці недоїдений пиріжок, поклав у кишеню кофти, причалапав до Оті. Він їй довіряв найбільше, вона була доброю й схожа на його маму.
- А куди ви йдете?
- На полювання, - відповіла мисливиця й склала велику довгу рушницю, загнавши у дуло патрон, клац.
- Ого яке тадо, - дивувалося маля.
- Це не тадо, малий, - усміхнулася Оті, - це називається одноствольна рушниця.
Айре не наважився повторити таке складне слово. Вирішив:
- Я також з вами.
Тай виборсався з під теплих ковдр, подивився на кострище. Вугілля ледь тліло, та вмить наче знайшло нове паливо, блискнуло у попелі. Тай докинув зуглячих кізяків, які були складені біля кам’яної чаші для вогню. Згадав як Керфі гидував цими брикетами. Усміхнувся. Чого його так це смішило.
- Тато, - жалівся Айре, - Мене не беруть на полювання.
- Там не буде нічого цікавого, - запевнив малого Тай.
- Ти так минулого разу казав, а цікавого було багато, бо ви повернулися брудні на зламаному гравітаві. Джарек сміявся з вас казав, що ви не ту здобич вибрали.
- Тихенько котенятко, - Тай оглядівся, чи ніхто не чує, - То все наші сімейні казочки
Усі були зайняті, тільки Оті з її досконалим слухом кинула зацікавлений погляд.
Керфі підвівся запитав у пробігаютого мимо Ната:
- Куди ви?
Нат запропонував йому їхати з ними. А Оті запитала Тая:
- Ти їдеш? Знадобишся, тільки без вибриків.
- У мене дитина, - відповів Тай.
- Найя посидить, вона не любить полювання на зуглів, їй подобається полювати з луком на дрібоття, - усміхнулася Оті.
- Та вже виходимо, - підскакував Тикок. Він тримав на згині руки розкладений обріз зроблений Гартаком спеціально для нього.
Найя допомагала збиратися батькові, коли почула що її призначають нянькою обурилася:
- От, ще я тут дітей не нянчила. Я хотіла у ванні посидіти. Та добре, якщо що Ліз допоможе. Там де одне там і друге, - докинула натякаючи на доньку Ліз і Гартака.
Айре плакав, потім заспокоївся бо прийшла Ліз і привела руду дівчинку яка була трішки більша ніж Айре за зростом. Діти порозумілися швидко.
