Раді Вас бачити!

Думками Діана вже скніла за ґратами в зловорожому підземеллі. Аж занадто стальним був погляд у Шакла, а його постава так і випромінювала жорстокосердість. Він вів її заплутаними лабіринтами напівтемних прохолодних переходів, освітлених поодинокими настінними канделябрами з накипілими свічками, що швиргали навкіл себе химерні жахні тіні, та видовженими залами як із різьбленими решітками на величезних вікнах, так із арками, які спиралися на мармурові колони, — не мовивши ні слова. Діані нічого не залишалося, як дріботіти за ним назирцем. Панічний страх обплітав її бридким павутинням, одначе вона скількимога старалася не зважати на тяжкі почуття. Власне, як і на дикий біль в ногах через мозолі, які вже неодноразово лопали й кровоточили. Втім, рани швидко загоювалися безслідно, але на їхньому місці, певна річ, безперестанку з’являлись нові...

Зрештою Діана не витримала напруженої, мовби туго натягнена тятива, мовчанки:

— Ви про щось хотіли поговорити? — На жаль, голос її підскочив на декілька октав.

У відповідь Шакл лишень метнув нищівний погляд, а відтак просто безмовно продовжив шлях. Коли врешті-решт не зупинився на вже знайомій Діані навісній галереї, вп’явшись їдким зором в статую з мечем та трояндою.

Зараз Діана могла добре розгледіти Шакла: чорний строгий мундир із високим коміром щільно облягав його тіло, відтіняючи жилаву статуру. Він мав мигдалеподібні, як і в сина, очі зі світло-блакитним, крижаним, без натяку на теплоту, відтінком, чітко окреслені вилиці, прямий та довгий ніс, а в чорному волоссі, зібраному в жмут на потилиці, блищала сивина. Його обличчя, попри землистий колір, здавалося б навіть вродливим, але ворожі риси міцно в’їлися в шкіру.

— Троянда й вістря меча… — нарешті озвався Шакл хрипким, ніби з потойбіччя, голосом. — Цікаве поєднання символів, одначе. Чистота та невинність — і водночас сила та влада. А предок в нашого дорогого охоронця був ще тим романтиком. — Останнє слово він зневажливо протягнув, зловісно шкірячись.

Кров заледеніла в Діаниних жилах. Навіщо Шакл запросив її на прогулянку? Невже щоби всього-на-всього поміркувати над символізмом статуї з бозна-якого століття? А втім, його слова засіли в її голові намертво — вони містили, поза всяким сумнівом, жорстокий підтекст.

Зненацька Шакл рвучко обернувся до Діани всім станом і подивився їй прямо у вічі — її аж морозом по хребті пройняло.

— Як же ти схожа на свою матір… — зневажливо ворушачи ніздрями, осудливо прошептав він. — Варто зізнатися, ми дуже здивувалися, коли твої батьки, Агап та Маріам, нагрянули до нас із проханням виховувати тебе окремо від нашої цивілізації. Немов мало їм такого безчестя, так вони ще й сльозами молили завчасно познайомити тебе із Зимнім-охоронцем. Зробити виняток, так би мовити. — Він прискіпливо оглянув її з голови до п’ят. — Скріпивши серце, виняток ми таки зробили. Й ось ти тут, як і годиться від самого початку. Дозволь поцікавитися, як же тобі жилося серед звичайних людей — без відповідного статусу та благ, що пророчили тобі ледве не божественне життя?

— Жилося мені дуже добре, — тихо, але твердо відповіла Діана. «Там хоча б ніхто не зиркав на мене, мов на непотріб, і не залишав синці».

— Звісно, Зоряна дбала про тебе, а як же інакше? Втім, належної освіти так і не надала. Чого ж може навчити божевільна бабця з лісу? — Шакл гидливо скривився.

— З лісу? — миттю сторопіла Діана.

— Ну от, ти й цього не знаєш, що й варто було довести. Майбутня королева — і без основних азів нашої цивілізації? Яка ганьба!

— Я швидко вчуся. — Вона виструнчилася, розправивши плечі, й усім зусиллям волі тримала голову високо. Зовні залишалася спокійною, проте всередині заново спалахнуло невдоволення. Вона не просила цієї ролі! Хотілося послати Шакла під три чорти, виливши на нього все своє обурення. Натомість вона неквапом висловилась: — Впевнена, за чотири роки я зможу все освоїти.

Шакл загрозливо гмикнув:

— Достоту за чотири?

— Авжеж, що за чотири… — в зловіщому передчутті ледве чутно пробелькотіла Діана.

— Не впевнений, що ти маєш чотири роки, — грубо відрізав той, а його очі стали геть чорними від неприхованого гніву. — Ось тільки-но скажи, як тобі вдалося провернути таку зухвалу авантюру?

— Ви… про… що? — Діана здригнулася й несамохіть відступила на крок.

Шакл хижо вишкірився, неначебто вовк до ягняти, блиснувши разками зубів.

— Я вже доволі давно ходжу під Кровавими Місяцями і все думав, що мене більше нічим не здивувати. Помилявся! Як тобі вдалося викрасти саму королеву?

Аж ніяк не очікуючи такого звинувачення, Діана зайшлася істеричним реготом. Її охоплений панікою та збуджений від переляку мозок відмовлявся тверезо сприймати почуту інформацію. Що за маячня?! Вона — і викрала королеву-Зимню?! Рябої кобили сон!

— Я не викрадала королеву, — впоравшись із емоціями, рішуче відрубала Діана. — До того ж, як ви слушно підмітили, мої знання Законів вашої цивілізації значно обмежені.

Шакл злісно посміхнувся, склавши руки за спину.

— Тебе виховувала Зоряна, а вона вельми хитромудра пані. Хтозна, який сорт зерен вона встигла посіяти в твоїй світлій голові…

— Та навіщо мені це? — щиро не розуміла Діана. Звинувачення звучало як неправдоподібний сон, від якого робилось і смішно, і слізно. — Я так чи інакше через чотири роки посяду престол!

— Революція, — не моргнувши оком, прямо відповів Шакл. — Незадоволення в деяких прошарках нашого суспільства зростає. Стримувати його дедалі складніше. І тут з’являєшся ти, юна принцеса, недорозвиненим мозком якої можна з легкістю керувати. Невідомо, з ким ти могла зспіватися.

І тут Діана не витримала. Обурення від безпідставного звинувачення досягло свого піку, розтікаючись в грудях пекельною хвилею.

— Та як ви смієте взагалі?! Звинуватити людину без жодних доказів — це верх абсурду! Я не викрадала Зиму — і крапка. — Слова лилися потоком, неначе вода крізь зруйновану дамбу. — І які ви Судді після такого? Ви зобов’язані дотримуватися Законів, а не звинувачувати абикого! Чи ваші Закони не передбачають детальний розгляд справи зі з’ясуванням всіх обставин?

Діана не знала, яких ще кошів могла наплести, якби не поява Майка. Той безгучно виринув за її спиною й миттєво збагнув: справи кепські.

— Якісь проблеми? — однією рукою обплівши Діанину талію, холоднокровно звернувся він до Шакла.

— Він зви… — Діана стишилася, бо Майк непомітно її вщипнув, мовляв, прикуси-но язика, й так достатньо намолола, що й на вуха не налізе.

— Хтось викрав королеву, — люб’язно провадив своєї Шакл. — Найімовірніше, це були ви.

Якщо Майк і здивувався, то виду не подав.

— Яке цікаве звинувачення, — протягнув із усміхом він, ніби його тільки що не в семи смертних гріхах звинуватили, а всього-на-всього кумедний анекдот розказали. — Без вагомих доказів слухати вас не будемо.

Шакл відповів не одразу.

— Будуть вам докази, — грубо процідив він, обвівши їх озлобленим поглядом. — А поки подумайте над тим, щоби повернути королеву на місце. — Потому рвучко розвернувся, подавшись на віддаль.

Лишень тоді Майк відпустив Діану. В його обличчя раптом вдарила кров, а з очей сердиті іскри посипалися, і він вибухнув гнівом:

— Чим ти тільки думала взагалі? Зовсім схиблена на всю голову?! Якщо на своє життя начхати, то про інших подумай. Звинувачують тебе — автоматично звинувачують і мене! Сперечатись із Суддею… — постукав по скроні він. — Мізки включай хоч часом!

Цієї миті Діані хотілось або розревітися, або заліпити Майкові добрячого ляща. Замість того вона міцно стиснула долоні в кулаки, залишаючи на шкірі півмісяці, і теж викрикнула:

— Я що, по-твоєму, повинна була мовчки стояти й терпіти безглузді звинувачення?!

— Та дідько, ти знову це робиш — вступаєш у суперечку!

— Та ти сам щойно вступив з ним у суперечку! — Образа застрягла в її горлі гірким клубком.

— Так. Проте як я це зробив, а? — Майк зненацька пом’якшився: — Діано, ти можеш сперечатися з будь-ким: зі мною, та навіть із Деном. Але не з Суддями. Поміркованість повинна стати твоїм другим ім’ям.

— Але… — Діана опустила погляд, важко глитнувши. — Я не робила цього!.. Я не викрадала королеву. Це звинувачення не має жоднісінького розумного сенсу. Тим паче я не зростала в твоєму світі, Майку.

— Насправді це не зовсім так. — Його голос напружився. — Судді дозволили твоїм батькам виховувати тебе окремо від нашої цивілізації, але за однієї умови: ніхто про це не знатиме. Для всіх інших ти зростала в нашому суспільстві, розумієш? Ніхто не знає, що ти звичайне дівчисько, яке нічого не мислить у світі Пір року. Тому про тебе зараз цілком можливо заявити що завгодно, таких химородів нагнати, що ого-го! — і ніхто не засумнівається. Власне, я так і думав… — Майк тяжко видихнув, заплющивши очі. — Думав, що ти зростала десь замкнена у вежі, яка сумлінно охороняється, навіть і в тямці не мав, що ти жила собі вільно всі ці десять років. Мало того, що серед звичайних людей, так ще й без вартових! — Він знічено похитав головою, дивуючись власній відвертості, але продовжив: — Я декілька разів піднімав цю тему перед дядьком. Думав тебе ще тоді, після смерті твоїх батьків, до себе переселити. Годі говорити, що дядько всякчас темнив і грубо затикав вуста. Ну, тепер все, в принципі, зрозуміло, — втомлено посміхнувся він, — тебе не ховали від Темного Лорда, на відміну від мене.

— От! — із запалом вигукнула Діана. Майк розгублено на неї глянув, закліпав повіками, явно не розуміючи, до чого вона хилить. — Час спливає. Королеву викрали. І це зробили не ми. Чи я щось про тебе не знаю?

Діана підозріло зіщулилася, блимнувши оком на Майка. У відповідь той, ще більше насуплюючись, здивовано здвоїв брови.

— Мала, я королеву не викрадав.

— Значить, треба з’ясувати, хто це зробив!

Деякий час Майк незмигно витріщався на неї, а потім демонстративно закотив очі до стелі.

— Та не потрібно нічого з’ясовувати.

— Чого б це? — враз остовпіла Діана, вимогливо жадаючи пояснень.

— По-перше, нам заборонено покидати Кригожар. Це ми, власне, й обговорювали із Суддями. — Майк чомусь кисло скоцюрбився, вочевидь згадавши щось неприємне. Втім, він швидко накинув на себе поважний вигляд. — По-друге, питання про зникнення королеви також порушувалося, але без анінайменшого звинувачення в наш бік. На пошуки королеви кинуті найкращі слідопити Імперії. Її обов’язково знайдуть. Живою чи… — Майк затнувся. Зібравшись, повторив: — Її обов’язково знайдуть. І мені здається, що… — Він підозріло оглянувся, чи, бува, немає нікого поруч, відтак мимоволі перейшов на шепіт: — Виверт Шакла — перевірка особисто для тебе, яку ти з тріском провалила.

Він глузливо всміхнувся, показуючи ямки, а Діана обурено пирхнула:

— Ну, знаєш… Просвіти-но, як я повинна була відреагувати: на коліна перед ним стати? Чи, може, благати про помилування?

— Запевнити у своїй відданості, — не зважаючи на її сарказм, спокійно мовив Майк і всміхнувся ще ширше. — А натомість ти взяла й звинуватила Шакла в його некомпетентності, — не втерпівши, вже відверто захихикав він.

— Ну вибачайте… — зовсім наїжачилася Діана.

— І що ж мені з тобою робити, м-м-м? — Майк приречено зітхнув, ступивши ближче. По-доброму пожурив: — Божевільне дівчисько. На крок від себе відпускати не можна. — І, ніби забувшись, із незвичною ніжністю забрав волосся з її шиї за спину, ледве торкаючись шкіри. Холод від його пальців зумів прогнати лють, звільнивши місце п’янкому теплу. Тимчасом Майк продовжував дивно нарікати, дивлячись якимось затьмареним поглядом: — І запалюєшся швидко, мов сірник. Гаси потім пів лісу.

Остаточно зашарівшись, Діана не знала, чи байдуже всміхнутись, чи кинути гостру шпичку. Просто в заціпенінні, немов точно лялька, що не вміла й двох слів зв’язати, витріщалася на Майка. Кінець кінцем, насилу зібравши думки докупи, вона стиха запитала:

— І що ж нам тепер робити?.. Просто чекати?

Майк замислився:

— Взагалі-то, є одна ідея.

І він засукав рукав на правій руці, показуючи масивний браслет, подібний до годинника, декілька разів провів по ньому, хмурячись. Тільки потім додав:

— Надіслав повідомлення Максові. — Він постукав вказівним пальцем по пристрою. — Це його винахід. Ручний аналог лист-шету. — Майк за звичкою зморщив носа й стенув плечима, мовляв, пояснив, як міг.

— Знайшов, чим здивувати. — Діана нарешті розслабилася й щиро всміхнулась. — Схоже на звичайний смарт-годинник.

— Що таке «смарт-годинник», не знаю, — Майк зблиснув ямками, хитро мружачись. — Але точно знаю, що Макс із Мей чекатимуть нас в моїй кімнаті через хвилин десять.

— А, ось ви де! — ніби грім серед ясного неба залунав голос Дафни, миттєво розжаривши безтурботну атмосферу.

Майк ковзнув по ній байдужим поглядом:

— Чого тобі?

Та, вдавши, що нічого не помітила, гордовито наблизилася до нього впритул, грайливо заправила пасмо за вухо й кокетливо, з насолодою, проспівала:

— Невже ти забувся? Якщо господар встає зі столу, вечеря вважається завершеною. — І вона згарячу, доволі неспішно, провела кінчиком довгенького нігтика по його грудях.

Донедавна Діана навіть і уявити не могла, наскільки боляче їй буде спостерігати за подібною сценою. В огруддя ніби цвяхи забили, а вражене серце, не питаючи дозволу, мигцем кров’ю обіллялося — нестямний смуток її опосів, що аж душа застогнала. Бувши неспроможною з гідністю витримати побачене, Діана відвернулася, важко ковтаючи кисень.

Між тим Майк перехопив долоню Дафни й м’яко її відпустив. Його блакитні очі взялися кригою.

— Прикро, що перервав вашу милу вечірку із Владом, — проскрипів він єхидно. — Слухай, мені здалося, чи в тебе було щось і з ним? — Красномовна мовчанка Дафни була переконливішою за будь-які слова. Майк зітхнув презирливо: — Справді, краще перефразувати це питання на «з ким ти ще досі не розводила шури-мури». Так достоту доречніше буде, ну-ну.

Майк раптом залився від реготу, а Дафна, відверто образившись, склала руки на грудях і з якимось холодочком прошипіла:

— Це моя особиста справа.

— Та мені начхати. Роби що хочеш. Не мені ж перед твоїм батьком раків пекти, — зневажливо ворухнувши губами, пирснув він, а після несподівано взяв Діану за руку, чим неабияк її спантеличив, й повів за собою.

Їх наздогнав сповнений шаленства вереск Дафни:

— Який же ти все-таки бовдур дурноверхий!

Майк повернув очима на неї й посміхнувся криво:

— Та ні, я розумник: правильно зробив свого часу, що провів поміж нами межу. — А вже через мить цілком серйозно, зі сталевими нотками в голосі, додав ніби відрізав: — Чекаю тебе через десять хвилин у себе в кімнаті. Діло є.

Вочевидь і не сподіваючись на відповідь, Майк пришвидшив крок. Діана ледве за ним поспівала. Він злегка потискував її долоню, буцімто запевняв, що нічого надзвичайного не сталося, одначе весь його зовнішній вигляд видавав його з головою. Так, перебував він у пригніченому стані, наче холодною водою облитий.

Вони мовчки перетнули декілька склепінчастих арок, відтак дійшли, оминувши вартових у лицарських обладунках, до кам’яних східців, що прямцем вели до кімнати Майка — на самісіньку верхівку Центральної вежі. Не встигла досада від передчування майбутніх мук Діанину душу гризонути, як Майк без попередження… вхопив її на руки. Діана аж зойкнула від здивування.

— Тільки не сперечайся, сонце, — видихнув він їй на вухо і помчав східцями вгору.

— Та я і не збиралася… — Вона ненароком притулилася ближче — й відразу ж відчула себе зовсім крихітною, під надійним захистом, ніби достоту за кам’яною стіною перебувала. Мимовільні жагучі мурашки забігали станом. Несподівано тривоги пережитого дня кудись випарувалися, немовбито останні темні смуги перед світанком, а звинувачення Шакла здалося лишень примарним жаским сновидінням, не вартим уваги.

Якийсь час вони мовчали. Майк першим порушив тремку тишу, хрипнувши:

— Вибач... Я не мав жоднісінького права підносити на тебе голос. — Він лагідно, без поспіху, водив носом їй по скроні. Діані на мить навіть привиділося, буцімто його вуста дещо торкнулися її шкіри. Серце нараз забриніло від захвату — і вона перестала відчувати своє тіло, начебто воно обернулося на невагому хмаринку, зіткану лише з шаленого потоку крові по венах, що стугонів не тільки у вухах, а ще й на кінчиках пальців.

— Ти милий у гніві… — шепнула вона, пригортаючись ближче.

— Щоби більше я такого не чув.

З-під важких повік Діана помітила пульсівну жилку на його шиї. Не тямлячи себе, вона вткнулася туди носом, спрагло дихаючи ним — і насилу стримала оп’янілий мозок від задоволеного стогону. Здається, саме про це вона й мріяла відтоді, як Майк обійняв її після нестямної історії з ґудзиками: заново тонути в його одурманливому — і такому вже рідному — запахові.

Майк злегка затремтів, але протестувати не став.

— Апельсинчик… — промуркотіла Діана. — Ти мені теж вибач.

— За що? — враз насторожився Майк.

— Ну-у… — Вона ніяк не могла підібрати правильних слів. — Мені здається, що я своєю появою сплутала всі карти, зруйнувавши… кхм… твою дружбу з Даф.

— Пф, чого здумала! — щиро обурився Майк. — Викинь це зі своєї голови — і то негайно. Моя дружба з Даф тріщала по швах вже давно. Я, виявляється, багато що про неї не знав… — Він зітхнув, ніби відтворював в пам’яті яскраві уривки з життя, які вже ніколи не повернути. — Ти, звісно, сплутала деякі карти... Але Даф це не стосується! Затямила?

— Угу…

Решту шляху вони не зронили ні слова, перебуваючи у своїх думках. Діана прислухалася до спокійного дихання Майка, до його рівного серцебиття, що луною віддавалося в її скронях. І постаралася заховати якомога далі, в найглухіший закапелок свідомості, бажання знаходитися ось так, на Майкових руках, вічно.

…В кімнаті на них вже чекали. Макс та Мей, сидячи на килимі біля каміна, про щось захоплено сперечалися, а, побачивши Майка з Діною, замовкли і з тривогою впилися в них очима.

Перше, що Діана зробила, опинившись на своїх ногах, так це зняла ненависні підбори — і враз полегшено зітхнула, плюхнувшись на килим. Майк же завмер, прикіпивши поглядом до її стіп. Його права брова за звичкою вигнулася. Придивившись, Діана збагнула причину його здивування: засохлі цівки крові.

— Ти знаєш, де ванна, — нарешті озвався він.

***

З-поза відчиненого нарозтіж вікна проглядалося вечірнє небо, виткане безрадісними, наповненими вологою, хмарами. Попри те що буря вщухла, повітря в кімнаті здавалося важким, задушливим, начебто перед ураганом.

Невдовзі вся компанія була в зборі. Макс, Мей та Діана зайняли пухнастий килим поблизу каміна; в їхніх руках парував ще гарячий, свіжозаварений Майком трав’яний чай. Дафна величаво вмостилася на кріслі, підібравши ноги й байдуже накручуючи пасмо волосся на палець, трималася осторонь, ніби почувалася вище за всіх. А Майк же, забачивши, що вогонь майже затух, по-господарському підкидував дрова до полум’я.

— Зараз розгориться і стане тепліше, — пробурмотів він радше до себе. В його зіницях відблискували жовтогарячі спалахи від багаття, немовбито відображали незримий бурхливий вогонь його душі. Діана, заворожена, не могла відірвати від його очей погляду. Вочевидь, це не пройшло повз Майка, бо щоки його на одну мить зайнялися ямками.

— Раніше тебе це не турбувало, — весело пирснув Макс у горнятко, ховаючи усмішку.

Не відповівши, Майк взяв своє горня і в задумі вп’явся зором на камінне багаття, яке, чимдуж розгоряючись, приємно потріскувало.

— Не знала, що ти вмієш робити такий смачний чай, — хитро й собі всміхнулася Мей, на що Майк теж змовчав.

Діана зробила маленький ковток гарячого напою — і ледве не заплакала. Він пахнув м’ятою, обліпихою та лимоном. Майк ще додав корінь імбиру, гвоздику та шкірку апельсина. Схожий чай робила бабуся, коли Діана приходила засмучена чи то із тренувань, чи то зі школи. До міри терпкий, до міри солодкий — дійсно, смачний чай…

— Подобається? — раптом запитав Майк, трохи нахилившись до неї. Його обличчя набуло дивного виразу, нібито від її відповіді залежала доля світу.

— Дуже… — Діана приховала збентеження в горнятку.

— Цей чай готується за спеціальним рецептом, — відвернувши сяйливі від втіхи очі, звернувся Майк до Мей, — на вогнищі. Тому він має такий незвичний гіркий післясмак.

Мей всміхнулася:

— Ти ще, либонь, і головешку туди додав.

— Ні, ти що? — гидливо скособочився той. — Це ж блюзнірство! Щоб із головешкою, то це на свіжому повітрі треба, зі справжнім багаттям.

— От завтра це і влаштуємо! — з ентузіазмом вирішив за всіх Макс, навіть долонею по коліні стукнув. Вогонь у каміні, наче злякавшись, збурено швиргонув на нього сніп іскор.

— До завтра ще дожити треба… — Майк спохмурнів, занурившись в роздуми. Зібравшись з думками, він нарешті розповів про обвинувачення Шакла.

Як і очікувалося, його слова шокували присутніх: Макс спантеличено почухав за потилицею, Мей вражено охнула, а Діана тяжко зітхнула. Лишень одна Дафна зберігала відчужений вигляд.

— Я не викрадала королеву, — навіщось знову запевнила Діана, сердячись на себе за жалість в голосі.

Майк промовисто закотив очі до стелі:

— Та ніхто тебе не звинувачує, мала. Видихни.

— Дивно це все, — насупивши лоб, стиха озвався Макс.

— Так, — підтримала його Мей. — Не подобається мені це.

— Я Діані вже говорив, повторю ще раз. — Майк обвів усіх довгим прямим поглядом та впевнено прорік: — Це була перевірка, а не звинувачення. Судді, а тим паче Шакл, не ідіоти, щоби свідомо вважати Діану — якусь малявку, що тільки-но нещодавно вигулькнула і нічогісінько не мислить у світі Пір року, — важливою шаховою фігурою.

Сказане чомусь неабияк вжалило в Діанине серце, але вона мовчки проковтнула образу. Здоровий глузд підказував, що Майк слушно мовить.

— Шакл іще про дещо дивне обмовився, — неспішно протягнула Діана й розповіла про можливу революцію та занепокоєння в різних прошарках суспільства. На диво, ніхто не виглядав приголомшеним.

— Це відомо всім, — поблажливо стенувши плечима, пояснив Майк. — Пам’ятаєш, я розповідав тобі про Велику війну? — Діана, пригадуючи, обережно кивнула. — Так-от, хоч в нас і мир, але напруга нікуди не зникла. Інакше кажучи, представники різних Пір року не воюють, але й дружби особливої не мають.

— Угу, — підхопив Макс. — Ось так, як ми зараз зібралися, — величезна рідкість. Літні, Весняні, Зимні, Осінні — і тим паче Єдині — чайочок разом не п’ють. — І він, журливо посміхаючись, підняв горнятко й досить гучно відсьорбнув.

— І правильно роблять, — гнівно блиснувши на нього очима, грубо відрубав Майк. — Нової війни ніхто не хоче. А її не уникнути, якщо зберуться всілякі…

— Ремісники та непотріб, — грайливо кліпаючи, люб’язно доповнила Дафна.

Майк зиркнув на неї люто й твердо продовжив:

— Протилежності. В нас, як не крути, не верти, все-таки різний світогляд. Тому, Діано, — його долоня зненацька накрила її долоню, — не забивай собі цим голову. Сподіватимемося, що війна при твоєму правлінні не настане. — Він ледь стиснув їй пальці, а відтак відпустив.

Дафна сердито пирхнула.

— Ти так їй довіряєш… — дошкульно проспівала вона. — Прямо не надивуватися. Звідкіля така впевненість, га? Ти ж її знаєш, вважай, що лиш відучора!

— Діані цілком і повністю можна довіряти! — занадто палко вигукнув Майк. Діанине серце солодко стислося. Їй не вірилося, що Майк ТАК про неї сказав.

— Серйозно? — продовжувала й далі наполягати на своєму Дафна. — Ти ж і гадки не маєш, з ким вона могла весь цей час одним духом дихати!

— Невже ти на Темного Лорда натякаєш? — Майк засміявся, ніби ймовірність цього дорівнювала нулю.

— Та хоча б і на нього! — остаточно розпалившись, зірвалася на ноги Дафна. — Тобі не здається дивним, що ти жив у зачи́ні від усього світу, а вона взагалі від людських очей не ховалася, а?

— І що ж тут дивного, Даф? — зіжмурився Майк. — Я сам винний в тому, що мене довелося в зачи́ні тримати, бо свого часу не зміг стримати язика за зубами. А Діана… Їй до шістнадцятиліття нічого не загрожувало. Та й легенди…

— Та чхати я на легенди хотіла! — аж бризнула слиною Дафна. — Ти осліплений — і не бачиш очевидного! Їй не можна довіряти. Для цього немає жодних розумних підстав!

— Та чия небесна сталь метала?! — обурився Майк, теж рвучко підскочивши. — А тобі, Даф, тобі можна довіряти? Це ж ти в нас чи то зі зрадником мутиш, чи то зі психопатом! І взагалі, — жорстоко провадив далі він, зовсім незважаючи на розлюченість Дафни: її обличчя геть побуряковіло, а малахітові очі в спробі спопелити жбурляли в нього іскри, — можеш на мить забути про дурнувату ревність і включити здоровий глузд? Я бачився сьогодні із Суддями. Говорив з ними віч-на-віч. І якби я запідозрив би в їхній поведінці щось непевне, невже зараз би поводився так спокійно, а? До того ж все, що стосується принцеси, я дізнаюся першим. Такі правила.

Після того, як він завершив, запанувала гнітюча мовчанка.

— Он воно як… — зашпиливши губу, першою порушила тишу Дафна. — Ну, тоді моя допомога тобі не потрібна. — І вона стрімголов ринулася до дверей.

Майк яро видихнув. Процідив тихо, але чітко:

— Підеш зараз — нашій дружбі, вважай, кінець.

Долоня Дафни зависла над дверною ручкою. Певну мить дівчина простояла нерухомо, ніби приймала вкрай важливе для себе рішення — доленосне. Врешті-решт розвернулася — її обличчя було позбавлене жодних емоцій.

— Ти хочеш, — спроквола почала вона, буцімто пережовувала каміння, — щоби моя сім’я, оскільки мій батько — останній король з племені Осінніх, зробила вигляд, ніби прихистила в себе протягом останніх десяти років цю… принцесу-Єдину? — Вона замовкла, нагороджуючи всіх по черзі крижаним поглядом, особливою увагою наділивши Діану. Відтак втупилася на Майка й суворо відрізала: — Не смій навіть вплутувати в це мою сім’ю! Ніколи — чуєш мене? — ніколи моя сім’я не прийняла б у стінах свого маєтку Єдину. Негоже з твого боку навіть просити мене про таке! І якщо через це, — прикро посміхнулася вона, — нашій дружбі настане кінець… то що ж, нехай буде так.

Неначе підводячи риску, двері зненацька з протягом розчахнулися, пропускаючи Владислава — Діана аж здригнулася, мов громом прибита. А той тимчасом безцеремонно зайшов до кімнати як у себе вдома, покружляв поглядом, оцінюючи інтер’єр, і вражено присвиснув:

— Ось які хороми, виявляється, в славнозвісного охоронця! Хай би мене Кровавий Місяць побрав, очуміти можна! Та-а-а-к, тільки-но стеля якась низькувата... О-о, а там що? — зиркнув він на східці справа від входу.

Майк пройняв його таким ненависним поглядом, ніби збирався прямо тут і зараз на місці вколошкати.

— Стій там, де стоїш, — озлоблено прошипів він. — А ліпше геть вимітайся звідси! І взагалі, як ти повз вартових пробрався?

— Так вимітайся чи… — Владислав хижо смикнув вустами, впіймавши на собі гнівний позирк Майка. — Та запросто! Я всього-на-всього показав їм свою каблучку. І-і-і… прикинувся твоїм найкращим другом. — Він вмить гидливо скривився. Втім, швидко накинув на себе знущальний вид. — Краще треба за прислугою дбати, краще, а то ж біди не уникнути! Гаразд, я прокрався… А якщо це, грішним ділом, Темний Лорд буде? Непорядок же ж, — гигикнув він.

— Зі своєю прислугою я сам розберуся, — метаючи громи та блискавки, процідив крізь зуби Майк. — А тебе, допевне, до твоєї кімнати особисто провести слід? — Його рука кинулася до небесної сталі й міцно стиснула руків’я кинджала на поясі. Весь його вигляд так і говорив: варто цій мерзотній погані лиш здригнутися, мій удар акурат в саме серце буде.

— Я сама його проведу, — мелодійно проспівала Дафна, обіймаючи Владислава за стан. Той пригорнув її до себе у відповідь і взявся легкими рухами водити їй по спині, на що та граційно вигнулася, наче кішка. Вкрай розпашіла від задоволення, Дафна зашепотіла пестливим тоненьким голосочком, від якого Діану мало не знудило: — Дякую, Владику, що зайшов за мною.

— Невже я міг відректися від такої заманливої пропозиції? — На його обличчі розіллялася страшенно мила усмішка, що аж млосно стало. Так і кортіло цих двох виштовхати за двері — до чорта в зуби! — До речі, я вже запалив твої улюблені свічки, з ароматом гарбузового пирога.

— А вино? — миттю закопилила губку Дафна.

— Ображаєш! Куди ж без вина? Те саме, Астрогір! Ледве в татуся випросив, ніяк той ділитися не хотів, уявляєш? — злегка потягнув він за мочку вуха Дафни зубами. І раптом згадав про присутність інших: — А вас ми на свою вечірку не кличемо. Розважайтеся якось самі, малятка.

І вони нарешті-таки покинули приміщення. Здавалося, загальне очманіння впереміш із зажурою можна було гострим ножем розріза́ти.

— Владик? — першим оговтався Макс і враз склеїв кислу міну.

— М-да-а-а… — геть повісила носа на квінту Мей.

А Діана вражено похитала головою, все ще відходячи від передозу любощів в атмосфері.

Один тільки Майк залишався незворушним, ніби з каменя вибитий дивився поперед себе нечуло, — мовби йому абсолютно байдуже на те, що його дружба з Дафною опинилася під загрозою руйнування.

— Майку, — відвівши погляд, стишено звернувся до нього Макс і запевнив: — Ви обов’язково помиритеся. І гірша ж кішка пробігала… — А втім, в його тоні виразно прослизнув сумнів.

— Я в цьому не впевнений. — Очі Майка геть позбулися тепла, ставши холодними, льодовитими, ніби крижаним панциром затягнулися.

— Постривай-но! — від раптового здогаду вибалушився Макс. — Ти цілком серйозно хотів запропонувати той план про пристанище?

— Я схожий на того, хто жартами сипить?! — миттю огризнувся Майк. — Це було б цілком логічно. Якщо про майбутню королеву можна говорити що завгодно, нам потрібно випередити Суддів у цьому, допоки вони сім мішків гречаної вовни не наплели. Мій замок відпадає, бо це порушення традицій. Сім’я Дафни ж королівська. Її батьки цілком могли б… — Немов отямившись, Майк труснув головою і роздратовано рукою махнув: — Ай, годі про це!

— А варіант, — нарешті наважилася озвучити свої міркування Діана, — що я зростала звичайним дівчиськом, не підходить?

— Не будь смішною! — злостиво зиркнув на неї Майк.

— Та чому ж? — наполягала на своєму вона. — Є ж докази: вчителі, учні, фотки врешті-решт.

— Та всім плювати з високого дерева на твої докази! Як ти цього не розумієш? Ти могла співпрацювати з будь-ким, та навіть із самим Темним Лордом, знаходячись будь-де!

— Отож-бо й воно! Будь-де, Майку, будь-де! Навіть із твого замку! — Як Діана не старалася, проте гіркі сльозинки вже встигли навернутися їй на очі. Щоби приховати слабкість, вона хутко відвернулася. Втома накотилася важким каменем. Їй вже нічого не хотілося. Тільки плюхнутися на ліжко — й забутися в кошмарному сновидінні. Жахи починали здаватися бажаним сховищем в порівнянні із запаморочливими подіями пережитого дня.

Зненацька Діана відчула, як Майк обійняв її ззаду, сховавши голову їй у волоссі. Вона завмерла, ледве-на-ледь дихаючи, в безгучному ніяковінні, а серце защемило в дивному сум’ятті з болю та радості.

Макс із Мей, мов по команді, ввічливо повернулися до вікна.

— Пробач мене, ідіота, будь ласка… — глухо видихнув Майк їй на вухо й притиснув до себе міцніше. Його дихання було важким, а голос раз у раз збивався. — Тільки не плач… Чорт, яка ж я сволота! Пробач, сонце, пробач…

Від його палких вибачень її душа надвоє розривалася. Бувши безсилою чинити опір, Діана розвернулася до Майка й обійняла його за талію. Заспокійливо гладила йому спину, а Майк все шепотів та шепотів слова вибачення…

— Я зовсім не злюся на тебе… — сказала вона чисту правду.

— Та невже?.. — Майк неквапом провів пальцями під її очима. — Твої сльози говорять про протилежне.

Потупивши погляд в підлогу, Діана тяжко зглитнула. Вона геть проґавила той момент, коли зайнялася нестямним плачем.

— День був непростим… — почуваючись донезмоги розбитою, зрештою вичавила з себе вона.

Майк знову з усієї сили пригорнув її до себе, буцімто намагався від усього світу захистити. Буцімто запевняв: нікому тебе в образу не дам, а якщо хтось таки й наважиться скривдити, з тим матиму справу особисто, в землю живцем закопаю караючи.

— Я ще раз поговорю із Суддями, — рішуче завірив її він. — Вони не мають анінайменшого права оббріхувати тебе. Все буде добре. Віриш мені? — Майк дуже бережно погладив їй вилиці, змушуючи подивитися очі в очі — Діана вмить розтанула під його збентежено-лагідним поглядом.

— Вірю… А ти мені?..

— Цілком і повністю…

Знічев’я Майк ненадовго опустився поглядом з очей їй на вуста, його подих торкався лоскочучи її щік, а долоня обпікала шкіру навіть крізь одяг, і від цього хвилюючого моменту Діані пересохло в роті. Але вона знала: жодне питво не здатне втамувати цю спрагу.

Що він зробив з нею? Коли встиг так міцно прив’язати до себе?..

— Спробуй виспатися, сонце… Двері зачини на ключ. Будь-який підозрілий шерех — відразу ж зв’язуйся зі мною через лист-шет. І пам’ятай… — На його щоках виступили глузливі ямки. — Я теж маю ключ, тому можу прийти до тебе будь-якої миті.

— Ей! — прожогом спалахнула Діана. Туман в голові заважав чітко висловлювати свої думки. — Без попередження не можна, затямив? І… цеє… стукай перед тим, як заходити. Бо раптом я… — Вона збилася під його насмішкуватим поглядом. Кахикнула, приховуючи замішання, і впевнено додала: — Коротше, стукай.

— Домовилися. — Майк вкотре з незвичною ніжністю провів пальцями по її щоках, збираючи залишки сліз. Мимовіль Діана заплющилася від задушливої насолоди, яка пекельним вогнем розтеклася по всьому стану. І чому це так приємно?..

— Кхе-кхем, — напрочуд голосно кашлянув Макс. Вочевидь, довго стримувався. — Ми вам не заважаємо?

Діана мало не згоріла від сорому: вона ж бо геть забулася про присутність інших — ніби час зупинився й цієї миті світ існував тільки для них двох. Притьмом схаменувшись, вона з останніх сил вивільнилася й знічено відступила, уникаючи Майка очима, — власне, як і він.

— Що ж, — защебетала Мей, опинившись біля Діани, — день був не з легких. Принцесі пора спатоньки. — І вона, не діждавшись згоди, повела Діану до виходу.

Макс лишень руками розвів й поплентався слідом.

Діані страх як не хотілося залишати Майка самого. Жага знову опинитися в полоні кільця його сильних рук була майже нестерпною. Здається, Майк відчував те саме: його погляд пильно прикипів до її спини. Діана поволі обернула голову — і відразу ж впіймала на собі його сумовиту і якусь зніяковілу посмішку.

Ось Майк ступив крок, як Макс жестом його зупинив:

— Ей, бро, куди намилився? Тобі відпочити треба, бо геть лиця немає, а за дівчат не переживай, я їх проведу. По дорозі ж.

— Та я до вартових спущуся, — чомусь сконфузився Майк. — Необхідно надати їм нові вказівки, а то щось зовсім від рук відбилися. В цю вежу ж ніхто зі сторонніх не має права підніматися.

— Ясен пень! — погоджуючись, кивнув Макс.

Вже в коридорі Майк мимохідь обронив, дивлячись кудись вдалечінь:

— На добраніч.

Спантеличившись від його раптової холодності, Діана насторожилася, але теж пробурмотіла під ніс мляве «на добраніч», спостерігаючи, як дужа, широкоплеча, міцно збита фігура Майка стрімко віддалялася.