Раді Вас бачити!

Чимраз більше нервуючись, Діана шарпала бордовий светр. Її думки збуджено блукали в сумнівах: чи правильно вона зробила, прийшовши сюди? Якщо Майк про це дізнається — а вона була впевнена в цьому на всі сто, — він їй, навіть бровою не зморгнувши, голову скрутить.

Через стрес та хвилювання Діана цілу ніч не стуляла очей: просто в стані ступору сиділа на підвіконні, поїдаючи шоколадку. Нею опанувала апатія. А навіщо про щось думати, коли за тебе вже й так все вирішено і ти ніяк не можеш вплинути на хід подій?

Саме тому несподіваний дзвінок Вікторії аніскілечки не перешкодив вдаваному відпочинку. Але в трубці замість мелодійного голосу подруги звучало лиш чиєсь важке дихання. Звісно, логічніше було б зв’язатися з Майком, прийти вдвох і розібратися, в чім тут річ. Проте той виглядав настільки втомленим, що забирати в нього зайву годину сну Діані совість не дозволяла. Він і так вічно нахмурений, а невиспаний Майк — це взагалі жах! Ні, хай ліпше поспить. З виспаним Майком легше буде потім миритися. Принаймні Діана на це дуже сильно сподівалася…

Ігноруючи шум в скронях, Діана врешті-решт натиснула на дзвінок. Двері немовби цього й чекали — відразу відчинилися.

Перед Діаниним зором представ Денис у всій своїй красі. Буквально. Адже вийшов той з оголеним торсом, чого раніше ніколи не робив. Здивування зблиснуло на її обличчі, перш ніж вона встигла це приховати.

Денис мав торс з рельєфним, як в античного божества, пресом. Тепер зрозуміло, чому дівчата навіть після розставання з ним проводжають його дикими томними поглядами й тяжко зітхають. Бідолашні, втратили таку грушу для биття.

— Важка артилерія? — не стримавшись, підштрикнула Діана.

Набравши невинного вигляду, Денис обдарував її осяйною посмішкою.

Ненароком Діана порівняла Майка з ним і дійшла до приголомшливого висновку: їй більше до вподоби шпички першого, аніж показушність другого.

— Слухай, я тут прийшла не твоїм тілом милуватися. Де Ві?

— Зараз же ж ранній ранок. Всі нормальні люди теперечки сьомий сон бачать. Це ми з тобою тут не спимо, — зухвало всміхнувся Денис.

— І все-таки я хочу її побачити, — наполягала на своєму Діана.

Вона подалася вперед, маючи твердий намір зайти до квартири, одначе Денис перегородив вхід руками.

— Це ще що за фокуси? — вразилася Діана.

— Вхід тільки за плату, крихітко. Поцілуєш — впущу.

Їй аж подих забило від такої наглої пропозиції.

— Посунься! Ми не в дитячому садочку.

— Якби ми були б у дитячому садочку, я згріб би тебе в оберемок і поцілував би без твого дозволу. А так… Все тільки за взаємною згодою, сонце.

Опанувавши себе, Діана зі скляною посмішкою підійшла до Дениса впритул, встигнувши помітити, як зіниці в того розширилися, очі напівзакрилися, а вуста — відкрилися. Вмить замакітрилося від його різких квіткових парфумів. І як вона раніше могла мріяти про поцілунок з ним? Тепер лиш одна думка про це викликала нудотні позиви.

Того, що сталося наступної миті, Денис не передбачив і явно не очікував: Діана взяла і з усього розмаху вліпила йому смачного-пресмачного ляпаса. Таким розгубленим вона його ще ніколи не бачила: обличчя перемінилося, очі вибалушилися, вилиці ходили ходором, місце удару ж злегка почервоніло. Це видовище принесло їй незрівнянне задоволення.

— За що?!

— За наглість. Невже за роки знайомства до тебе так і не дійшло, що я не належу до клубу твоїх божевільних фанаток?

Зненацька Денис вибухнув сміхом.

— А й справді.

Поки той реготав, наче в нестямі, Діана впевнено ступила до дверей Вікторії і — в очманінні застигла. Вони були відчинені. А це дивно, бо подруга завжди їх зачиняла, та ще й на замок. Діана вряди-годи над цією звичкою посміювалась: мовляв, від кого ховатися? Цей будинок оснащений силою-силенною камер та охороною. Але тепер розуміла: ворогів не треба чекати з-за двору. Часом вони знаходяться зовсім поруч.

Щось тут не так.

— Крихітко… — улесливо прошелестів Денис над самісіньким вухом, непомітно підкравшись. — Двері відчиняються ось так.

І він демонстративно їх штовхнув.

— Яка галантність, — із сарказмом буркнула Діана. — Це так на тебе не схоже.

— В мене безліч прихованих талантів. Аби ти лишень дозволила їх тобі виявити… — Від його тихого голосу з легкою хрипотою їй аж спину дрижаками обсипало.

— Якось обійдуся, — процідила вона й поспіхом влетіла досередини.

На перший погляд Вікторія просто спала, щільно закутавшись ковдрою, проте Діана нутрощами передчувала щось жахливе. От тільки що?

Випадково погляд ковзнув по приліжковому столику й затримався на підозрілій банці болотяного відтінку. Діана взяла її до рук, щоб детальніше розгледіти. На дні помітила продовгасті коричневі таблетки.

— Це звичайне снодійне, — мовив, наче відрізав, Денис, запалисто вихоплюючи банку.

— Ві його не вживає.

— Звідки тобі знати?

— Ві спить міцно й без додаткових засобів, — твердо повторила Діана. Їй було добре відомо: подруга засинає швидко, спить міцно, і потім її навіть сигналом ядерної небезпеки не розбудиш.

Денис спершу нерозбірливо щось миркнув, а згодом стрельнув на Діану геть іншим поглядом, колючим та пронизливим.

— Якщо чесно, я вражений твоєю сміливістю. Прийшла саменька, без свого вірного, — його обличчя скривилося, ніби від оскомини, — захисника. І це після того, що бачила.

Діана вже сама сумнівалась у своїй адекватності.

— Що в цій банці?

— Снодійне. Дуже сильне, але снодійне. Звісно, якщо переборщити з дозою, може й вбити. Однак я дуже обережний, — вишкірився той.

— Нащо ти це зробив? — Діана сподівалась, що тремтіння, яким пробралося її тіло, не відобразилося в тоні голосу. — Вона ж твоя сестра!

— Мені не потрібні були свідки. Хотів поговорити з тобою сам на сам. А втім, у нашій скромній компанії скоро прибавиться. — І знову цей вищир.

Тепер Діані стало цілком зрозуміло, чому Майк тоді накинувся на Дениса. Їй самій шалено кортіло його поколотити. Вперше вона позаздрила довжелезним нігтикам Вікторії. Як же їй нині їх не вистачало! Розцарапала б Денисові його симпатичну мордочку тільки так.

А ще Діана встигла зауважити, що банка ж то була напівпорожньою. Це означало одне з двох: або Денис сам зловживав пігулочками, що малоймовірно, або він неодноразово отак відключав сестру, що більш схоже на правду.

— Як часто ти це робиш?

— Кожного разу, коли мені хочеться побути в цілковитій тиші. Ві ж як врубить гучну музику, аж барабанні перетинки лопаються. А це заважає ясно мислити, знаєш.

— Ти божевільний. — Вона зміряла його презирливим поглядом.

— Не заперечу, сонце, — оскалився Денис. — Але не гаймо часу. Треба серйозно поговорити. От тільки не тут. Ми ж не хочемо зайвий раз тривожити сон сестрички, чи не так?

Засунувши руки в кишені спортивних штанів, він перевальцем рушив до кухні. Мимовіль Діана вхопила очима рубець під його лівою лопаткою. Либонь, отримав під час якоїсь бійки…

Вкрай приголомшена Діана побрела слідом. В яких хмарах вона досі витала? Здавалося, це відбувається десь в паралельній реальності або вві сні, але аж ніяк не насправді.

…Якийсь час вони мовчали, схрестивши руки на грудях.

— Ну і? — першою здалася Діана.

— Перед тим як я перейду до розмови, попрошу тебе дещо зробити.

Її брови стрімко підстрибнули вгору.

— А чи не забагато ти собі дозволяєш? — злісно пирхнула вона.

— Просто хочу впевнитись, що ти не приб’єш мене небесною сталлю. Вона ж із тобою? Майк не залишив би тебе без козиря в рукаві. Тим паче це традиція. — Останнє слово Денис промовив розтягуючи.

Дійсно, Діана про всяк випадок прихопила кинджал. Щоправда, геть не уявляла, що з ним робитиме: вона і зброя — поняття несумісні.

Дещицю повагавшись, Діана таки витягла футляр з кишені вільних джинсів, а відтак поклала його на тумбочку.

— Задоволений?

— Не зовсім. — Денис миттю опинився поруч і взяв футляр. В її очах прошмигнув переляк. — Та не парся ти так!

Всупереч своїм словам, він вельми спритно вихопив зброю та, примружившись, прикипів уважно до неї.

— Дорогоцінні камінчики на руків’ї, лезо з найновішого матеріалу… Бач, воно підсвічується зсередини? Обережніше з ним, не поранься. Можливо, наші мазі тут не поможуть. Навіть найменша подряпинка — і гаплик. Н-дя, а Майк не продешевив, мерзотник.

Прицмокнувши, Денис, до Діаниного полегшення, заховав кинджал й поклав на місце. Потім м’яко ступив до барної стійки.

— Крихітко, що ти мов сама не своя? Почувайся, як вдома. Не чужі все-таки, — повів плечима він. — Тобі кави чи, може, чогось міцнішого?

Денис розвернувся, тримаючи пляшку вина й два келихи. Від нещодавніх одкровень кави геть не хотілося, та й вживати щось тут може бути небезпечно: хтозна, яку ще таємничу субстанцію Денис наколотить.

— Відмовлюсь, — доволі різко відповіла Діана й опустилася на найближче до виходу шкіряне крісло.

— Як забажаєш. А я трішки хильну, будь твоя ласка. — Червона рідина весело полилася келихом. Денис пригубився, задоволено мружачись. — Ох, яка смакота! Навіть не уявляєш, від якого дорогого вина відмовляєшся. Воно сотнями років грало в печерах цих варварів-Зимніх, допоки мій батечко не отримав його в подарунок від Астрея, татуся нашого Майка. Вельми рідкісне вино, кумекаєш?

Діані нічого не залишалося, як кивнути. А Денис тим часом поринув у спогади:

— Пам’ятаю, ми з Майком разом це вино вперше смакували. Ото були часи! До того ще, як ми обоє перестали грати в добряків… — Він зробив чималий ковток, опорожнюючи келих. — А ти з Майком навіть не думай випивати. Цей хлопець непробивний. Ні разу не п’янів, прикинь?

Діана слухала його насторожено, очікуючи каверзи. Невже він прагнув з нею лиш про Майка потеревенити?

— Дене, давай без довгих вступів. Чого хотів?

— Зачекай хвильку.

Денис наче здимів, а Діана поринула в тяжкі роздуми.

***

Вранішнє небо палахкотіло загравою, іскрилося багряно-золотистими полисками. Пробиваючись крізь шибки, сонце заполонювало бурштином розкішно обставлену кухню, приділяючи особливу увагу дівчині, що сиділа коло вікна, підібгавши ноги під себе. Огрійливі промінчики ніжно ковзали по її трохи розтріпаному волоссі, яскраво-блакитних великих очах, залитих рум’янцем щоках, покусаних майже до крові вустах, гострому вольовому підборідді. Окреслювали лінії зажуреного й водночас гордовитого профілю.

Застигнувши в проході, Денис, мов заворожений, спостерігав за картиною, яка розкинулася перед ним. Достоту троянда, осяяна сонцем… Не зав’янути б їй під тиском обставин, не зламатися. Стати сильнішою. І заразом не втратити й себе.

Істинно, їхній світ — світ Пір року — не потерпить слабких.

***

Зненацька гучно кинута Денисом книга на стіл мигцем привела Діану до тями. Чимось цей фоліант в грубій шкіряній палітурці нагадав їй той, з казкової бібліотеки. І чомусь виникло нестерпне бажання знов-таки опинитися там — якомога далі від цієї кухні, де саме повітря немовби просочене отрутою.

— Що тобі вже встиг наварнякати Майк? — жорстко порушив тишу Денис. — Яку версію нашої історії він тобі повідав?

А що, їх є декілька? Насторожившись, Діана коротко переповіла почуте: про п’ять племен, колишню війну і, як наслідок, циклічний вибір королів та королев.

Денис слухав її, киваючи.

— Як передбачувано! Нічого новенького… Звісно, ця історія має місце на життя. Але хто може гарантувати, що все відбувалося саме так, як написано в наших літописах?

— До чого ти хилиш? — напружилася Діана.

Денис знову наповнив келих вином і смачно відсьорбнув, прикривши задоволено повіки.

— Тобі чудово відомо, що історію пишуть переможці, не нехтуючи притім навмисним її викривленням. Чистота крові для нас дуже цінна, — ліниво протягнув він. — Але про яку чистоту крові може йтися, якщо за тисячоліття, найпевніше, були змішані шлюби?

Діана мовчала, очікуючи, де ще, окрім розведення філософії, прохопиться Денис.

— Жаль, що я не відразу розпізнав в тобі сяйливу принцесу з наших легенд, — раптом якось сумовито зізнався він. — Тепер ти мені не довірятимеш.

— Чому ж? — полоснула його гострим поглядом Діана. — Можна обрати такий підхід, як до Тіни. Пригрозити небесною сталлю. Нащо церемонитися?

— Ти все не так зрозуміла! — враз обурився Денис. — Я б нізащо не заподіяв їй зла.

Ледве не задихнувшись від напливу емоцій, Діана скочила на ноги й обперлась руками об стіл.

— Я тобі не вірю. — Вона чітко пам’ятала його настрій тієї миті — безжальний та грізний.

— Якби я хотів її вбити, то зробив би наступне. — Денис по-котячому наблизився до тумбочки, витягнув кинджал та любовно провів пальцями по лезу. — Що стосується точності в попаданні, мені немає рівних.

І він спрожогу метнув клинок в картину за Діаниною головою так, що той пролетів в ліченому сантиметрі від її вуха. Зрештою кинджал простромив прямісінько центр яблука.

— Ти здурів?! — неабияк жахнувшись, зойкнула Діана.

— Зовсім трішки, — вишкірився Денис. — Як бач, цілюсь я метко. Хотів би влучити Тіні в серце, зробив би це, навіть не сумнівайся. А так вона відбулася лиш легким переляком. І взагалі, це моя особиста справа з Тіною. А ті, хто підглядають, довго не живуть. — Його карі очі лиховісно зблиснули.

— Чого тобі від мене треба? — мимохіть відступила Діана.

— Ти, як спадкоємиця, матимеш величезний вплив на всю систему. І, можливо… Цілком можливо, зможеш щось змінити.

— То ти хочеш, аби я стала пацюком?

— Чого ж відразу так грубо? Просто подумай, а там вже як вирішиш.

Діана тяжко зітхнула. Залишатися біля Дениса, в якого остаточно дах поїхав, більше не було сенсу.

— Стривай! — окликнув її той, коли вона майже зникла в дверях. — І чому ти вічно від мене втікаєш?

— А ти не здогадуєшся? — Діана круто розвернулася. В її душі вирувала буря, яка віддзеркалилася ззовні. — Ти мені противний. Бачити тебе не можу.

— Я маю докази. — Ніби пропустивши повз вуха її слова, Денис продовжував і далі гнути свою лінію.

— Докази чого?

— Докази неповноцінності устрою Пір року.

Діана лиш косо зиркнула на нього.

— Я Літній, — заторохкотів той. — Мій рідний татусь, який мусив би по всім законам жанру бути сонячним та турботливим, кинув напризволяще своє чадо. Але не суть… — Хитнувши головою, Денис різко відкрив принесену книгу десь посередині. — Поглянь сюди. Та не бійся ти так! Не з’їм я тебе. — Діана, про себе клянучи Дениса, підійшла ближче й нахилилася над сторінками з родовим деревом. — Це я, ось мій татусь, будь він проклятий, ось дідусь. Всі Літні. Здавалося б, що тут цікавого? Так от, в пошуках свого батька...

— Ти шукав свого тата? — відсторонено уточнила Діана.

— Ну, мені цікаво подивитися в очі тому, завдяки кому я з’явився на світ, знаєш. Мама загинула при загадкових обставинах, а тато… Він просто зник, — здвигнув плечима Денис. — От тільки без жалощів! Це мої загони, не твої. Гаразд, сонце?

Він ніби ненароком погладив долонею її руку. Мов громом вражена, Діана відсахнулася, а втім, встигнула зауважити, як той на мить спохмурнів.

— І як успіхи? — наче й не було нічого запитала вона.

— Та немов крізь землю провалився, — проскрипів Денис. — А це дивно: ніхто ж безслідно не зникає. Тому, не здаючись, я копав далі. Й одного дня мої зусилля були винагороджені. — Лукаво посміхаючись, Денис дістав з книги якісь папірці, помахав ними. — Дідусь мій не Літній. Єдиний він!

— Аж так? — здивувалася Діана.

— Ну, ця інфа достовірна лиш на п’ятдесят відсотків. Сама розумієш, чуткам повністю довіряти не можна. Але про що це свідчить? Я напів Літній, напів Єдиний? А якщо це не одна сліпа пляма в моєму родоводі? Чому ніхто не досліджує це питання?

— Мабуть, це нереально… — обережно припустила Діана.

— Отож-бо й воно! Нащо взагалі цей поділ на фракції? Чим ми відрізняємося від звичайних людей? Тим, що нам пощастило зі здоров’ям? Ну то й що! За легендами, та й якщо зазирнути до мого ймовірного першого пращура, Пори року колись жили не одну сотню років, а зараз аби до двохсот-трьохсот доживали. Зовсім скоро зітреться грань між елітою суспільства та звичайними смертними. Ти розумієш, який це абсурд — отак виділятися?

Відверто кажучи, в Діани виникали подібні думки. Але якщо вона погодиться зараз із Денисом, то це означало б пристати на його бік. Треба спершу розібратися в ситуації. І лише потім робити висновки.

Розганяючи мовчання, десь в коридорі гучно бахнули двері, що Діана аж підскочила.

— А ось і наш захисничок, — злісно шепнув Денис.

В кухню вихором ввірвався Майк, важко дихаючи, наче біг крос, а очі гарячково мерехтіли, небезпечно стріляючи блискавками. Один його вигляд так і промовляв: зараз як рознесу тут все до біса, нікого й нічого не пожалію, — таким роздраконеним він був.

Насамперед Майк хутко оглянув Діану, ніби впевнювався, що з нею все гаразд. І лише потім гнівно витріщився на Дениса:

— Якого дідька ти тут витворяєш?! Геть страх втратив? Може, тобі його назад повернути?

— Ей, полегше, — награно підняв руки той. — Як бач, твоя принцеса ціла й неушкоджена.

— Якби… — Майк підступив до нього, міцно стискаючи кулаки. — Якби хоч одна волосинка впала з її волосся, на тобі мокрого місця не залишилося б!

— Ох, які ми бойові. А я, до речі, з нашого минулого поєдинку трохи натренувався. — Денис повів лівим плечем. То це Майк його так?

— От тільки без бійок! — Діана сміливо стала між ними, як посеред двох вогнів.

— А з тобою я пізніше розберуся. — Майк кинув на неї найзліший зі своїх поглядів.

— Знаємо ми, як ти вмієш розбиратися, — втрутився Денис. — Друзів кидаєш, влаштовуєш поєдинки...

— Не тобі мене повчати. Перший же перейшов на інший бік.

— Ні, це ти різко обірвав усі мости. І через що? Бо я буцімто злигався з Темним Лордом? Брехня несусвітня!

— Скажеш, що це не так?

— Якщо заперечу, ти не повіриш. Нащо тоді напрягатися?

— А ти спробуй.

— От прямо зараз?

— А що, немає чим крити?

Денис хихикнув. І раптом видав:

— Я працюю на твого дядька, прикол?

Приголомшений, Майк незмигно завмер.

— Дурня якась… — незвично невпевнено протягнув він. І враз витягнув з кишені джинсів кинджал, загорнутий в цупку тканину. — На злодієві й шапка горить, Дене. Ти так необачно лишив цей клинок, а на ньому ініціали.

— І що, там так і написано: «Працюю на Темного Лорда»? — анітрохи не розгубився той.

— На ньому його ініціали! — вибухнув Майк.

Вичекавши павзу, Денис спокійно, ніби до малечі, мовив:

— Цей кинджал виготовили на моє спеціальне замовлення на твоїй же ж фабриці. Придивись уважніше, там навіть мітка є.

— Ти мене за ідіота маєш? «ТЛ» — це що, до біса, може ще означати, окрім ініціалів Темного Лорда?

— Трунок ліри, — не встигнувши й оком змигнути, відказав Денис.

— На ходу видумуєш?

— Та ні. Це назва вашого славнозвісного вина. Можу ж я мати власні слабкості, чи не так?

— Ох, Дене… — заледве зітхнув Майк, ховаючи зброю. — А те, що ти Тіну хотів переманити на чийсь бік… На чий, цікаво?

— На бік твого дядька, — резонно зауважив той. — Я ж на нього працюю.

— Щось в тебе все занадто гладко. — Майк похмуро його зміряв.

— Як же ж із тобою важко! — пустив очі під лоба Денис. За мить роздумів запевнив: — Гаразд, будуть тобі докази.

Майк гримнув йому навздогін:

— Футболку накинь на себе, йолопе! Ми тут не на пляжі.

Залишившись віч-на-віч з Майком, Діана прямо-таки фізично відчувала його розлюченість та невдоволення. Вона вже готова була починати виправдовуватися, як той розбушувався ще більше, встромившись у пляшку вина.

— Це що, в біса, таке? Ти пила?

— Ні, — кивнула Діана на пустий келих.

Якийсь час вони мовчали, пильно дивлячись одне на одного. Аж ось Майк наблизився до неї стрімким кроком, рішуче притягнув до себе, лівою рукою обійнявши за плечі, правою — за талію, головою занурився у волосся.

Діана настільки вразилася, що просто застигла, не в змозі поворухнутися. В пам’яті надовго закарбувалися його слова про ненависть. Тоді чому він вирішив її обійняти? Вона його зараз геть зовсім не розуміла…

— Придушити тебе мало… — зовсім тихо прошепотів Майк. — Ти хоч усвідомлюєш, як я злякався? Думав, що не встигну… А якби ті «охоронці» щось тобі заподіяли б? Я бачив, вони стирчать під будинком. А якби… Ти вчинила дуже необачно!

Було незвично чути від нього такі нарікання. А де шпички? Де образи?

— Та все гаразд…

— Нічого не гаразд! Ти Дена геть не знаєш. Він змія. Кожне його слово потребує ретельної перевірки. Дії — це окрема тема. До того ж… Ти навіть не уявляєш, що він хоче з тобою зробити.

— Розслабся! Нічого він мені не зробить.

— Яка ти наївна…

Діана хотіла відсунутися, але Майк не відпустив, притиснувши ще міцніше.

— Дай мені хвилину, заспокоюся. Бо цієї миті хочеться прибити вас обох! Дена на шматки розірвати, а тебе… А тебе… Ну балда ж, балда…

Їй ніколи не подобалися хлопці, схожі на Майка. Тоді чому її серце кинулося в шалений танець, дихання збилося, кров запульсувала в жилах, земля пішла з-під ніг, а в животі поселилися метелики?

— М-м-м, це в тебе шампунь такий? — раптом запитав Майк, проводячи носом по волоссю.

— А-а?

— Пахнеш бузиновим медом.

— Шампунь без запаху. Парфумами не користуюсь.

— Ясно.

Час немовби зупинився. Діані хотілося простояти так всю вічність, і щоб ніхто не заважав. Здавалося, розпочнися кінець світу, вона цього навіть не помітила б.

— Як мило, — громом серед чистого неба пролунав голос Дениса.

Прохарамаркавши щось нечленороздільне, Майк повільно відпустив Діану.

— Невже легенди врешті не брешуть? — спроквола мовив Денис, крутячи між пальцями кинджал. — Єдині та Зимні… Їх чомусь всякчас тягне одне до одного. Але ця історія без щасливого фіналу.

— Обійдімося без переказів старих і нікому не потрібних легенд, — грубо перебив його Майк. — Докази свої жени.

Аж надто гучно пирхнувши, Денис простягнув кинджал.

— Це спеціальна небесна сталь, якою твій дядечко обдаровує обраних, своє найближче оточення.

— Не найближче, а смертників, — в’їдливо кинув Майк. І пояснив Діані: — Річ в тім, що в руків’ї цього клинка прихована смертельна отрута, доступ до якої відкривається за допомогою відбитка пальця власника. Такий собі доказ, якщо чесно…

Денис натиснув на руків’я — із характерним клацанням відслонилася потаємна ніша.

— Упс! І як це в мене так вийшло? Цей клинок виготовлений спеціально для мене. А раптом в полон схоплять? Катуватимуть? Так хоч швидко й безболісно помру.

— І яке в тебе завдання? — прискіпливо поцікавився Майк.

— Секрет. Якщо нетерплячка бере, спитаєш у дядечка. Мабуть, не такий вже ти й важливий, як вважав, — вшпигнув Денис.

— А ти в нас прямо важлива цяця! — Майк злосливо видихнув, стаючи подібним на дракона, що розсіює стопекельне полум’я.

Ніяк не прокоментувавши, Денис налив собі вина.

— Може, тобі теж налити? — люб’язно запропонував він Майкові. — Не завадило б трішечки розслабитися, а то геть розпереживався.

— Та я спокійний, як удав!

— Авжеж. — Денис прихилився губами до келиха. — До речі, Діанко, а Майк в нас непростий Зимній. В його володінні фабрика з виготовлення небесної сталі та всіляких ювелірних штучок. «Небосталь» називається. Мій прийомний батечко там працював. Так склалося історично, що його професія передається з покоління в покоління і тільки представникам чоловічої статі. Ві з самого дитинства проявляла інтерес до ювелірки, ти знаєш. Але в батька були зв’язані руки. Традиції. Саме тому він і всиновив мене, щоб передати свій фах. Проте… В мене дещо інші захоплення, — оскалився він. — А Ві не місце в нашому патріархальному суспільстві, ех.

Майк закотив очі до стелі.

— Ця традиція існує споконвіку. Та й мені всього шістнадцять. Всі юридичні права поки що належать дядькові.

— Традиції, — спалахнув Денис. — Традиції, традиції, традиції! ТА ВИ ПОМІШАНІ НА СВОЇХ ТРАДИЦІЯХ!

— Традиції та закони забезпечують порядок в нашому й так хисткому світі. Як ти цього не розумієш? Мир будь-якої миті може рухнути, нова війна на порозі. Чи ти гадаєш, що прийде Темний Лорд і забезпечить цілковитий мир? Та чхати йому на нас!

— І звідки така впевненість? — Перехопивши озвірілий погляд Майка, Денис викрикнув: — Та не працюю я на Темного Лорда! Просто часом потрібно думати й своєю головою. — І раптом видав: — Мені Даф якось поділилася, чому ваші стосунки далі від флірту не пішли… Традиції! — Він смачно сплюнув.

— Я їй зробив величезну послугу. Який сенс зустрічатися з тим, з ким апріорі не може бути спільного майбутнього?

— Та ти просто здрейфив. І взагалі, ти колись по-справжньому кохав? — мружачись, зненацька спитав Денис.

— Дивно це чути від того, хто не пропускає жодної спідниці, — ухилився Майк. — І як тебе тільки совість не гризе? Стільком дівчатам серце розбив. Підозрюю, в тебе десь є прихована картина з відображенням твоїх гріхів.

Неждано-негадано Денис хитро зіщулився.

— Почекай, невже ти все ще сохнеш за тією малявкою? Ха, уявляєш, Діанко, наш маленький Майк сходив з розуму по одній дівчулі. Всі вуха мені продзижчав. Вірші їй писав, пісні присвячував. Й імена у вас однакові… Цікавезний збіг, чи не так?

Це правда? Діані солодко защемило на серці. Вона ледве стрималася від радісної посмішки. Краєм ока глянула на Майка — посміхатися перехотілось: той був ніби у воду опущений.

— А тобі аби баляндраси точити, — сердито буркнув він.

— Ну то вимітайтеся! А мені час Зиму рятувати.

— Ти й про це знаєш? — сполотнів Майк, ненависно обпалюючи Дениса поглядом, та ще й до кишені потягнувся.

Діана наважилася втрутитись.

— Схоже, нам дійсно треба йти. — Вона злегка торкнулася його долоні. Майк миттю її перехопив і переплів пальці, мовляв, все гаразд. Діана повернулася до Дениса: — Якщо хоч щось заподієш Ві…

— Обіцяю, це було востаннє, — мало не бив себе в груди той.

— Що було востаннє? — занепокоївся Майк.

— Відключив сестричку снодійним, — любісінько пояснив Денис.

— Придурок! І чому я не здивований?

Діана вбито зітхнула. Їй стрельнула в голову одна ідея.

— Схожу до Ві, а ви тут… не побийтеся.

Нагородивши хлопців однаковим попереджувальним поглядом, вона рушила на негнучких ногах до коридору.

Наостанок їй почулося:

— Ох, яка ж краля!

— Підбери свої слюні. Інакше я тобі сам їх підберу, та ще й так, що євнухом станеш.

— Зізнайся, ти сам її хочеш.

— Не всі такі хтиві покидьки, як ти.

— І сам не гам, і другому не дам… Чи… — хихотіння — ти вирішив приєднатися до великої гри? Щось на тебе не схоже.

— А оце вже не твого блондинистого ума діло, др-р-руже!

***

Діставши чистий аркуш, Діана взялася писати, раз у раз збиваючись:

«Ві, мої слова можуть видатися тобі божевільними, проте прислухайся. Ти мала рацію: Майк аристократ. Але не тільки. Він — Зимній. Розумієш, існують Пори року — над люди. Розпитай про це в Дениса, бо він сам — Літній. І… бережись його! З його рук нічого не їж і не пий! Я серйозно!!! А ще… Я тут, виявляється, теж належу до Пір року, але Єдина, типу дивергент. І я… принцеса. Самій смішно.

Мені стирали пам’ять, тому я нічого не пам’ятаю.

Коротше, мене Майк забирає до замку. Либонь, до того, що на фото зображений. Не знаю, коли ми зможемо ще побачитися. Але я щось вигадаю. Повинні ж бути в них якісь голуби!

Передай, будь ласка, бабусі, що я її люблю.

Твоя Ді!»

Поклавши листа під подушку, Діана ще раз подивилася на сплячу подругу, покружляла очима кімнатою, стараючись запам’ятати кожну деталь. Скільки всього тут сталося! Невідомо, коли вона зможе ще раз сюди повернутися...

В дверних одвірках Діана мало не зіткнулася з Майком. Побачивши Вікторію, той скривився.

— Все буде гаразд, — спокійно завірив він. — Цей козел її не зачепить. В нього був контракт з прийомним батьком, Віктором.

— Але це не завадило йому її споювати.

— Та йому й найкращого друга ніщо не завадило споювати.

— Він і тебе…

— Забудь.

Тієї ж хвилі Майк взяв Діану за руку і квапливо повів до виходу.

А втім, далеко вони не відійшли. Діана вловила химерний свист — це Денис метнув кинджал. Дивним чином Майкові вдалося за мить до удару відхилитися й спіймати на льоту зброю за руків’я.

— Ти геть сказився?! — гаркнув Майк, повертаючись до Дениса.

— А в тебе все така ж хороша реакція, друже, — невинними вустами відказав той. — Скажи, було б прикольно померти від клинка коханої. — Денис реготнув.

— Вона мені не кохана, це по-перше, — гнівно прошипів Майк. — А по-друге, якби ми не поспішали, тобі було б зараз геть не до сміху. Намалював би тобі під правою лопаткою ще один шрам до пари. Точно будеш як янголятко.

Майк вхопився мертвою хваткою в Діанину долоню й потягнув за собою в невідомому напрямку.

— Який же бовдур, ідіот… — бубонів Майк під ніс. — Виведу на чисту воду цього покидька. Ну-ну, на дядька він працює. Ха! Чорти б його побрали. Ти теж хороша! Чому пішла сама, не попередивши мене? Досі не можу повірити... Невже справді вважаєш, що я аж такий монстр і не зрозумію, що ти переживаєш за подругу?

— Тобі потрібно було відпочити.

— Та чхав я на відпочинок! Твоя безпека — понад усе. Якщо з тобою щось трапиться, думаєш, мені нічого за це не буде?

— Ну не повісять же!

— Не повісять. Але й жити спокійно мені не дадуть. Тому наступного разу, якщо тобі раптом щось подібне збреде в голову, ПОВІДОМЛЯЙ МЕНІ! Я повинен знати, де ти перебуваєш і з ким, балда!

До Діани раптом повернувся веселий настрій. Вона лукаво посміхнулася.

— За однієї умови.

Як і очікувалося, Майк роздраконився.

— За якої ще такої умови? Не нахабній, мала.

Вона вичекала, перш ніж попросити:

— Зачитай мені вірша, що писав у дитинстві.

— Це вже занадто. І взагалі, з чого ти взяла, що йшлося саме про тебе?

— З твого враженого вигляду. — Діана показала йому язика. Майк чортихнувся. Вона заканючила: — Ну будь ласка, будь ласочка! Може, пісню заспіваєш?

— Ні!

— Бодай рядочок.

— Діано…

— Що?

— Це і був перший рядочок.

— Бісиш, — похнюпилася вона.

— Навзаєм.

— Що за чортівня?

Перед ними виріс ліс немовби з її кошмарів: зарощений, густий, а в ранішніх променях — похмурий.

Діана обернулася до Майка, щоб показати, де раки зимують. Куди він її завів? Вона ж-бо думала, що вони в замок прямують, а не в чорний-пречорний ліс комарів годувати!

Але за його спиною Діана побачила те, що враз вибило повітря з її грудей. «Охоронці», наче напоровшись на невидиму стіну, стояли рядком і витріщалися на них.

— Так я і знав! — цокнув Майк. — Закінчилося їхнє володіння — розпочалося володіння Єдиних. Далі вони не попруться. — Майк схрестився з Діаною поглядом. — Довго ще будеш з ними в піжмурки грати? Ходімо.

— Ти хочеш, щоб ми пішли туди?

— А тобі щось не подобається? Думаєш, куди я тебе, такий поганий, завів?

Насправді Діана не могла до кінця збагнути природу неспокою, викликаного одним видом лісу… «Та я у своїх снах такі жахіття переживала! Що мені якийсь богом забутий ліс?»

І вона, міцно схопившись за долоню Майка, ступила на зустріч жахам — і хай буде, що буде!