Раді Вас бачити!

Під ранок дощ ущухнув, землі таки вдалося втамувати спрагу, а от Діані — ні. Всі її думки беззаперечно та цілковито заполонив нічний гість, а саме що вона вдіє з ним, як тільки десь здибає.

Крок перший: з усього дуру припре незнайомця до стінки й проведе допит. Хто він такий? Як звати? В яку школу ходить? І найголовніше, звідки йому відомо про її родину?

Крок другий: з усього розмаху припре незнайомця до стінки й розірве на шматки! Подумати лишень: він посмів зазіхнути на найсокровенніше — на спогади про її батьків. Та де це чувано, щоб якийсь дивакуватий хлопець із двору знав те, що від неї приховане за броньованою стіною з марева?!

Крок третій: з усієї наснаги припре незнайомця до стінки й…

Діана пирснула, уявивши цю картину. Либонь, все буде з точністю до навпаки. Згадати лишень, якими гнівливими очима той на неї блимав! А ще вона помітила в них прихований відтінок болю… Хоча, можливо, їй це лише привиділося.

— Так, що за жалість? Він мені ніхто. Абсолютно ніхто. Нуль без палички. Ідіота шматок. Коли зустріну, йому мало не покажеться, от як! — Діана пуцьнула ногою об ліжко — до болю. Отак вона й хлопчиська поколотить. Ось, вирішено. — І чим йому моє волосся не угодило? Звичайний відтінок же ж, і нічим не особливий…

Насправді Діана себе обманювала. В початковій школі вона частенько ловила на собі зачудовані погляди (це у кращому випадку) або ж, за гіршим сценарієм, заздрісні шушукання за спиною. Це її пригнічувало. Іноді навіть виникало шалене бажання перефарбуватися, що бабуся суворо заборонила робити, чи ж постригтися під корінь, на що вона сама нізащо б не наважилася. Як не крути, а їй несамовито подобалося її довге, нижче талії, волосся незвичного золотистого забарвлення.

— В очі мої ще зазирав… І що він там побачити хотів, чорт?!

Діана — власниця небесно-блакитних, дуже яскравих очей, ніби їх крізь маску соціальної мережі профільтрували. Був навіть час, коли вона, аби стати непомітною тінню, користувалася кольоровими лінзами. Вікторія від таких дій подруги тільки вражалася, мовляв, виділятися — це ж круто!

…Світає. Діані до вподоби саме ця година, коли спохмурніле небо поволі розквітає бурштиновими ніжними смугами.

Милування краєвидом зіпсувала вібрація смартфона.

@ Крихітко, фантастичний світанок, справді? ♡♡♡

Позаяк Діані доводилося бути мимовільним свідком Денисових численних листувань з дівчатами, вона мов на власні очі бачила, як той набирав це повідомлення: байдужий погляд, ліва рука на підборідді, правою ж механічно натискає на літери.

Впродовж багатьох років Денис анітрохи не зважав на Діану, сприймаючи її як просто подругу своєї сестри, але нещодавно його буцімто переклинило. До нього ніби дійшло, що Діана, взагалі-то, дівчина, став компліментами сипатися направо й наліво, напрошуватися на лагідні дотики… Однак їй геть не хотілося бути «однією зі списку».

Зате завдяки повідомленню Дениса в Діани з’явилася причина вийти раніше з дому. А раптом їй всміхнеться доля й пошле на зустріч нічного незнайомця? Десь на дні душі вона боялася, що перші сонячні промені його спопелять — і в неї зникне можливість дізнатися більше про своїх батьків.

Місце школи займала грандіозна п’ятиповерхова споруда з гострими шпилями на даху, що розрізали сіре небо. По всьому периметру були розкидані мармурові статуї як міфічних істот, так і людей. Діані найдужче вподобалася статуя пари серед троянд в оранжереї: чоловік та жінка в середньовічному вбранні трималися за руки і з любов’ю дивились одне на одного, а з їхніх ший звисали ланцюжки з половинчастими серцями.

Саме тоді, коли Діана, мов заворожена, вивчала цю статую, чиясь рука вийняла навушник з її вуха й зухвало засунула у своє.

— Ти чого підкрадаєшся? — миттю обурилася вона, потрапляючи в полон карих Денисових очей. Одного погляду на хлопця вистачило, аби її серце зрадливо стислося. Він, як завжди, виглядав прекрасно: блондинисте волосся ідеально укладене, чітко підкреслені лінії вилиць, пухлі губи, які немов створені для поцілунків. В їхній школі вже давно відмінили шкільну форму, але Денис і надалі продовжував її носити. Відверто кажучи, вона була йому до лиця. Біла сорочка з чорним піджаком та краваткою робили його схожим на такого собі спокусника з дарк-академічних книг.

— Хардрок? — здивувався Денис. — Зазвичай ти таке не слухаєш…

— Не слухаю, — Діана забрала навушник, — але сьогодні я не в гуморі, тому…

— Все гаразд? — З неабиякою ніжністю заклав він пасмо Діаниного волосся за вухо, долонею ненадовго затримуючись на щоці. Диявольські сироти вихорцем покрили її шкіру. — Я хвилююся за тебе, сонце.

— Просто не виспалася, — ніяковіючи, ухилилася вона. І враз перевела розмову: — Так про що хотів поговорити?

— Хотілося чимскоріш тебе побачити, та й годі. Страшенно стужився за тобою.

— Ага, звісно, — в думці закотила очі Діана. — Так я тобі й повірила.

— Це настільки дивно?

— А ти як думаєш? — Денис ніколи не мав до неї діла, окрім останніх місяців. Наче всі представники жіночої статі водномить вимерли від серцевого удару, спричиненого розставанням з ним, і той прибіг до Діани як за порятунком! Іншого пояснення дивної поведінки друга вона не знаходила. — Дене, збагни нарешті, я не проти спілкування з тобою, але обійдімося без ось цих от всіх рожевих тонів, добре?

Замість відповіді Денис спрямував на неї погляд з-під напівопущених вій, від якого, безперечно, дівчата зараз же, втрачаючи голову, розтікалися гарячою калюжкою. Але Діана настільки звиклася, що виробила імунітет.

— Гаразд, ти мене розкусила, — нарешті широко всміхнувся він, а відтак потягнувся до кишені штанів, дістаючи звідти срібну каблучку.

— Зажди, тільки не кажи, що це пропозиція? — невдало пожартувала Діана, на що той вибухнув дзвінким сміхом.

— Крихітко, ти чудово мене знаєш: я затятий серцеїд. Одруження не входить у мої плани.

— Рада, що ти щиро зізнаєшся у своїх гріхах… Так що це за річ?

— Одного разу, — почав Денис, — під час прибирання кабінету свого батька мені в очі натрапив конверт, де повідомлялося, що ця каблучка виготовлена спеціально для тебе. Татусь, певно, не встиг передати її тобі. — Батько Дениса, Віктор, безслідно зник рік тому. Слідство зайшло в безвихідне становище. Справу довелося закрити. — Це твоє, Діано, — простягнув Денис каблучку з химерними завитками у формі серця, а також з літерами «З», «В», «Л», «О». Подякувавши, Діана обережно взяла її, ніби та була небезпечним матеріалом, здатним роз’їсти шкіру.

— Що значать ці літери?

— Скоро дізнаєшся.

Збагнувши, що більшого від Дениса їй не добитися, Діана запхала кільце до джинсів. З невідомої причини той розізлився: обличчя втратило звичні риси доброзичливості, а очі стали просто-таки чорнющими, однак ні пари з уст не пустив.

Щоб відвернутися від душного трояндового аромату, Діана зиркнула на вихід — і ледве не зомліла. Хтось із чорним волоссям та в шкільній формі прямував до дверей школи. Решта звуків кудись зникли, у скронях враз задзвеніло й засвистіло. Невже це він, нічний незнайомець? Єдиний спосіб перевірити це — помчати за ним, що вона й зробила.

— Ти це куди? — краєм вуха почулося їй. Не довго думаючи, Денис рвонув за нею.

Коли до незнайомця залишалося метрів із п’ять, величезні дерев’яні двері з металевим оздобленням приховали його обрис.

— От халепа! — гучно застогнала Діана, зупинившись. — Шукай тепер вітру в полі...

— Хто то був?

— Та не знаю я!..

— Як це ти не знаєш? — В очах Дениса промайнула дивна тінь, наче до нього дійшла вельми важлива інформація. Але ділитися зі своїми висновками той явно не збирався.

— Я бачилася з ним лише раз. Було дуже темно, тому без поняття, як він виглядає! — Її голос здійнявся на крик, що викликав здивовані позирки учнів. Діана зробила декілька важких ковтків повітря, що цієї миті роздирали її легені на шмаття. Зрештою вона впевнено виголосила: — Але я так просто не здамся. Піду й знайду цього покидька!

За кілька швидких кроків Діана з гуркотом влетіла до школи. Чого й варто було очікувати, у фоє витав божевільний гармидер та галас. Декілька десятків учнів, згуртувавшись по купкам, точили язиками, а хтось просто йшов у своїх справах. Незнайомця і слід прохолов.

— Крихітко, це дохлий номер, — повернув Діану з небес на землю Денис.

— Підбадьорив, так підбадьорив, нічого й додати. — Їй здавалося, що вона наразі здатна поколотити будь-кого, і першим під удар цілком може підпасти Денис.

Діаниним поривом було чкурнути простолиць, а там діяти по ситуації, але Денис з доброго дива перепинив шлях.

— Не витрачай даремно сили. — Він заспокійливо стиснув їй плечі. — Якщо буде потрібно, цей таємничий юнак ще покажеться, а якщо ні… Ну що ж, так тому й бути. — Щось в його голосі Діану насторожило, але вона не надала цьому особливого значення.

Хоч як прикро було це визнавати, а Денис таки мав рацію.

Між ними запанувало гнітюче мовчання, яке першою порушила Діана:

— Ві вже тут?

Денис на хвильку завис у задумі.

— Я не чекав, коли вона причепуриться. Але цілком можливо, що Ві вже на місці. Ну як, ходімо на урок? Зараз якраз твій улюблений предмет, — хихикнув він.

Отак, математика — справжнісінький її бич!

Діана не чула, як Денис пробурмотів, злісно жмурячись:

— Каламбур якийсь, чесне слово…