Раді Вас бачити!

Артем підійшов ближче, в одних домашніх штанах, теплий після сну, розслаблений. Високий, плечистий, гарний, успішний хірург із правильними руками і правильним життям. Саме такий, якого схвалила б будь-яка мати.

Особливо її.

Він обійняв її ззаду, поклав підборіддя їй на плече і ковзнув долонею по талії.

— У тебе сьогодні важкий день?

— У мене кожен день важкий, - сказала вона. - Я працюю з жіночими обличчями і жіночими трагедіями. Це, повір, іноді гірше за твою хірургію.

Артем тихо засміявся.

— Ти зла сьогодні.

— Я чесна.

Він розвернув її до себе, заглядаючі в очі.

— Ти не виспалась?

— Я ще просто не прокинулася настільки, щоб брехати, ніби в мене все чудово.

— Миро.

— Що?

Він усміхнувся, ковзнув долонею вище по її талії і поцілував у скроню.

— Ти все-таки зла.

— Я не зла. Я просто ще не готова любити весь світ із самого ранку.

Він провів великим пальцем по її нижній губі, так, як робив уже сотні разів. Жест знайомий, майже автоматичний. Колись від нього в неї підкошувалися коліна. Тепер - лише легке подразнення, бо вона наперед знала, кожен наступний крок.

Поцілунок. Ще один. Рука на стегні. Гаряче тіло, притиснуте до кухонної стійки. Його подих. Її звична відповідь.

Вони спали разом. Нормально, регулярно. Мирослава давно не була дівчинкою, яка червоніє від дотику чоловіка. Їй було двадцять шість, вона добре знала своє тіло, свої реакції, свої бажання. І так само добре знала, що секс не завжди означає близькість.

Артем нахилився і поцілував її вже по-справжньому. Його губи були теплими, знайомими, рідними. Рука сковзнула нижче, надійно фіксуючи її стегно. Мирослава відповіла.

Його язик торкнувся її губ, пальці стиснули шкіру сильніше. Вона слухняно видихнула йому в рот, провела долонею по його міцних грудях - за звичкою. Та без того вогню, від якого стискається низ живота і збивається дихання.

Він відірвався першим, мабуть, відчувши цю тонку стіну між ними, і подивився на неї пильніше.

А вона раптом із ясністю подумала, що саме так люди і живуть роками. У красивій сучасній квартирі. З регулярним якісним сексом. З правильним чоловіком. З ідеальними сніданками. І з такою глибокою внутрішньою порожнечею, що інколи хочеться розбити порцелянову тарілку об стіну - просто щоб почути бодай якийсь звук, окрім власного мовчання. Щоб хоч щось відчути.

Із ним було зручно.

Дуже зручно.

От тільки кохання в цьому слові вже давно не жило.