Раді Вас бачити!

Лейя

Біль. Всепоглинущий біль. І нічого більше. Усередині мене утворилася діра, але на диво я все ще продовжувала дихати.

Я не пам'ятала, як мене забрали з тієї проклятої кімнати. Плутано пам'ятала й те, як Діана допомагала мені помитися, огляд лікаря та те, як знову пила якісь чарівні трави.

Не знала скільки часу я спала й скільки ні. Мені було байдуже день чи вечір взагалі.

Діана постійно була біля мене, але ми практично не говорили. Вона сиділа поруч та читала книгу, періодично поглядаючи на мене та зітхаючи. Я ж просто дивилася в стелю й думала, думала, думала, думала...

Перед похоронами дідуся мені стало трохи легше. Я усвідомила те, що трапилося та знайшла мету, ту опору, яка не дала мені опустити плечі при всіх.

Помста - моя нова мета в житті. Не пробачу, ніколи, та помщуся вбивці, який зробив це з нами, з ним.

Після того, як дійшла до цієї думки, я нарешті змогла думати про щось інше. Наприклад, про те, що з гарячки наговорила Даніелю. Стало соромно. Він не був винен у тому в чому я його там звинувачувала, та й в тому, що саме мій рід був рід берегинь, теж.

Я знала, що потрібно було з ним поговорити, але залишила цю розмову на час після поховання. Якби вона відбулася раніше - я б розклеїлася та не змогла б, зібравшись із силами, стояти на кладовищі й дивитися в очі людям Ніреймора. Людям, які любили й поважали дідуся. Я не могла підвести його.

Зараз же, після розмови з Даніелем, я сиділа та збирала по шматочках усе те, що відбувалося останніми днями й тижнями.

Чудово, що саме Даніелю дали завдання зібрати намистини для браслета бажань. Розв'язання всіх проблем прийшло несподівано. Я не залишуся в місці та місті, де вочевидь збожеволію й зможу дійти до своєї мети.

Оглянувши кімнату мами, я зітхнула. Пробач мамо, я знаю, що тобі був дорогий готель, але й дідусь, гадаю, не менше. Я розберуся з його вбивцею, а далі... А далі, можливо, візьмуся і за готель. В цілому у мене немає вибору. Але мені потрібен час.

Я зітхнула й вийшовши з кімнати, почала заходити по черзі в кожну кімнату, яка траплялась на моєму шляху. Обстежуючи поглядом інтер'єр, картини та навіть найдрібніші деталі. Я так давно хотіла це зробити, але тепер часу на це зовсім не залишилося. До речі, а скільки залишилося? Я не запитала Даніеля, але, раз він прийшов попрощатися, значить точно не багато.

За кілька годин я обійшла майже весь готель, не заходила тільки в ту саму кімнату й кімнати управління.

Дорогою мене наздогнала Діана та склала компанію. Я мимохідь сказала, що хочу оглянути кімнати, напевно, вона вирішила, що я трошки збожеволіла, ну і нехай. На мене все одно чекала нелегка розмова з подругою.

Під кінець нашої прогулянки ми зайшли в сад де я нарешті змогла роздивитися чудові рослини та фонтан. Чарівні жінки дійсно постаралися та зробили маленьке диво.

Я подумала, що добре, що хоч якийсь пласт роботи вже зроблено, і не потрібно перекладати це на плечі Діани, як усе інше. Шкода тільки, що жінкам довелося пережити всі жахи разом із нами.

Я зітхнула, заходячи в мамину кімнату. Ді прослизнула за мною та взялася за книгу. Я сіла на край ліжка й зібралася з силами.

- Нам потрібно поговорити!

- Мм? - Здивовано підняла брову дівчина, відводячи від обличчя книжку.

- Я їду і, мабуть, надовго.

Ді, яка наполовину лежала поруч, підвелася й відклала книжку.

- Куди? - Ошелешено запитала вона.

- Мені з Даніелем потрібно знайти кілька важливих речей, вони допоможуть нам відшукати вбивцю дідуся і того, хто здійснює вбивства інших берегинь.

- Із Даніелем? Тобто ти поїдеш у...

- Так, в інші світи.

- Угу, - насупилася дівчина.

- Я хочу взяти в універі академ відпустку у зв'язку з особистими обставинами. - Продовжила я.

Погляд Ді ніби потьмянів, плечі знітилися.

- Ясно.

- Ді, подивися на мене! - Прошепотіла я, розуміючи, що відчуває зараз подруга, бо я відчувала те саме.

Після смерті дідуся, саме Діана стала для мене сім'єю й не хотілося звалювати на її плечі тягар відповідальності, але інакше я не могла. Вона єдина хто міг мені в цьому допомогти. Також, я не хотіла кидати дівчину, адже в готелі небезпечно, але я планувала поговорити з Адріаном, що б допоміг, охороняв її, а я вже потім якось із ним за це розплачуся. Хоча в принципі готель перебував під постійною охороною, але любий інший захист буде не зайвим.

Дівчина глянула на мене.

- Вибач, що перекладаю на твої плечі все це. - Розвела руками вказуючи на кімнату я, та взяла її за руку. - Постараюся повернутися якомога швидше. Повір, я не можу інакше.

- Розумію, - сказала Ді й по її щоці пробігла маленька сльозинка.

Я швидко стерла її рукою.

- Я розпоряджуся, щоб Тіреймор видав тобі потрібну суму для мами відразу та доклав зверху гроші на твої потреби. І скажу, що ти можеш брати свою платню сама, зважаючи на те, скільки тобі знадобиться, оскільки на тобі буде дуже багато клопоту, то й отримувати ти маєш відповідно!

Дівчина розгублено зойкнула та кинулася в мої обійми. Я погладила її по спині, торкаючись шовкового довгого чорного волосся, яке я так любила.

- Дякую! - Прошепотіла вона мені на вухо й обняла ще міцніше.

Від Діани пахло моїми улюбленими її парфумами з нотками жасмину, а в обіймах дівчини було м'яко та затишно.

- Опа, а чим це ви тут займаєтесь? - Почувся з дверей знайомий єхидний голосок.

Діана різко випрямилася та просвердлила Адріана поглядом.

- У тебе що, ніколи не було друзів? Не обіймався з ними на знак подяки чи що? - Якось по-дитячому мило буркнула подруга.

- Ааа, ну раз по дружньому! - Далі вдавав із себе бовдура чоловік.

Діана взяла подушку й замахнулася.

- Тих, тих, тихо! Спокійно! Я тут проходив зі своїми подружками піцами: мадмуазель Салямі й міс Сирна насолода. - Він підняв коробки перед собою, показуючи нам. - Але якщо ви не хочете нашої компанії, то що ж... - Чоловік награно зітхнув, знизав плечима та почав повільно розвертатися до дверей.

- Ой, Адріане, проходь вже! - Буркнула я, вказуючи йому на стілець, що стояв біля ліжка.

- Дівчата, - сказав він коробкам, - ми залишаємося на паті! Відтягнемося на повну! - Й з цими словами пройшов до столу, відкриваючи коробки та ставлячи пакет, який висів у нього на руці.

Коли він відвернувся, ми з Діаною подивилися одне на одного й усміхнулися.

Я була рада, що Адріан зумів перетворити завершення цього дня не на вечір тотальної скорботи, а на щось більш душевне. Дідусь не був би радий, якби я постійно лила сльози в цей день, я точно це знаю. Тому дозволила собі провести трохи часу з друзями та навіть посміхнутися кілька разів.

Чи став мені за цей час другом Адріан? Став. Чи не довіряла йому я? Спірне питання. Трохи страшно було залишати Діану при ньому, не знаючи, хто він і що тут робить, але за ці дні він проявив себе як вірний друг, мені нічого було йому пред'явити. Поки що все, що він робив, він робив на мою користь, та й Даніель начебто йому довіряв. Й вибору то в мене особливо не було. Так що було не було.

Після того як ми вже закінчували їсти та запили все соком, який Адріан, подумавши наперед приніс, я розповіла друзям усе. Про браслет, про те, куди ми поїдемо, що будемо шукати та те що скільки це може потребувати часу - невідомо. Вони не говорили нічого, просто іноді мовчки переглядалися. Єдине, що помітила - Адріан хмурнів на очах.

- Тобто ви вирушаєте найближчим часом? - Уточнив він, встаючи й починаючи міряти кімнату кроками.

- Мабуть, так. - Знизала я плечима. - Тому, я хочу попросити вас... Ви можете піти зі мною зараз або вранці до мене ... Додому. Мені потрібно зібрати деякі речі, я не зможу сама... - Я ковтнула.

Діана взяла мене за руку й кивнула.

- Звісно, ще ж потрібно написати заяву в університеті.

- Так, - зітхнула я.

Якщо чесно, я не думала, що повернуся на навчання та взагалі, що зможу співати. Після всього, що сталося, співати не хотілося, ніколи. Наче ця сторінка мого життя була перегорнута до кінця.

- Розберемося, - сказав Адріан. - мене більше турбує, що ти йдеш у світи, про які ні чорта не знаєш. Тобі може загрожувати небезпека на кожному кроці! - Нервово поправив він волосся рукою.

- А що, тут не загрожує? - Їдко запитала я.

Він уважно подивився на мене, а потім зітхнув і відвів очі.

- Мда, тут ти маєш рацію.

- Слухай, якщо не хочеш допомагати з готелем так і скажи, нічого розберуся з усім сама. Он Тіреймор мені допоможе! - Спалахнула Діана, складаючи руки на грудях.

- Та не в тому справа! - Закотив чоловік очі. - Не хочу тут застрягти з такою п'явкою як ти!

Бамц. В Адріана таки полетіла подушка, яка влучила просто в яблучко. Чоловік відірвав ту від свого обличчя й жбурнув подушку назад. Ді встигла схопити її на підльоті й показала Адріану язика. Куточки губ чоловіка сіпнулися вгору, але він швидко напустив на своє обличчя маску байдужості й знизав плечима.

- Гаразд, оскільки з тобою буде Даніель, то думаю, можливо, це справді краще, ніж якби ти сиділа постійно тут. Єдине що, не сподівайтеся що це буде легко. Лірілея, та ще хитромудра богиня. Думаю, кожна намистина обійдеться вам неабияким потом. - Він задумливо глянув у вікно.

Я завмерла. Але ж я не думала над цим. Зрозуміло що не могло все бути так просто. Розгадав загадку і вуаля - знайшов те, що шукав. Але я не заглиблювалася в це все. Чи можливо, що в розшифрованому місці на нас можуть чекати різноманітні випробування? Напевно можуть! Адріан має рацію, я взагалі нічого не знаю ні про те місце, в якому буду, ні про їхню богиню, яка це все вигадала.

- Я все ж таки хочу ризикнути, зрозумій, я не можу сидіти на місці, гадаю, ти б теж не зміг. - Сказала я в спробі достукатися до чоловіка.

- Вірно, я б не зміг. - Сказав той переводячи погляд на мене.

- То ти допоможеш мені? Подивишся за готелем та Діаною?

Після моїх слів дівчина насупилась й фиркнула, але як же в цей момент мені була важлива відповідь Адріана. Ді зрозуміє всю важливість потім, я це знала.

- Допоможу звісно, куди подінуся? - Підморгнув він мені. - Не можу ж я допустити знищення готелю.

-Ти про що? - Здивовано підняла я брову.

- Ну, ти ж залишаєш його на Діану, - він широко посміхнувся, - хто знає, яка доля після цього чекає на весь готель. Може ти повернешся, а навколо перефарбовані стіни в рожевий колір, а...

Він запнувся та ухилився від подушки, що вже летіла в нього. Я глянула на Діану, та здибилася як зла кішка та готова була кинутися видряпувати очі одному зеленоокому жартівнику.

- Тепер, я боюся за готель ще більше. - Прошепотіла я.

Адріан вибухнув заливним заразливим реготом, який ми з Діаною не змогли не підтримати.

Принаймні Діані не повинно було бути нудно!

Ми обговорили деякі справи, які стосувалися готелю. Я дала зелене світло на найм персоналу і щось на кшталт чарівного клінінгу. Ну, не могла я звалити просто все на плечі друзів. Довелося розщедритися. А коли повернуся... Буду сумлінно працювати, щоб відшкодувати витрати. Придумаю що-небудь, додаткові розваги для гостей наприклад та взагалі що завгодно. Тим паче я повернуся з деякими знаннями про світи, та буду вже більш підготовлена до зустрічі з різними расами. Можливо дорогою прорекламую готель, так що по приїзду відбою від гостей не буде.

Проговоривши весь вечір, ми домовилися, що займемося деталями завтра. Під час розмови на мій новий смартфон, який таки вцілів після всього, що відбувалося, ну майже... Не враховуючи великої такої, але тонкої смуги по краєчку екрана, що не заважала функціоналу телефону, прийшло повідомлення від Даніеля:

"Сем схвалив. Відправляємося завтра ввечері."

Прочитавши це повідомлення вголос, ми з друзями здивувалися часу доби, обраного для початку нашої, так би мовити, невеличкої місії, але, можливо, у Даніеля були на те свої міркування.

За вікном вже стемніло і Адріан визвався провести Діану додому до мами, на що та пофиркавши для пристойності таки погодилася, чому я була, звісно, рада. Хто знає, можливо, вони зможуть потоваришувати, не повбивавши одне одного й не рознісши готель на дрібні шматочки. Для Діани буде краще почати довіряти Адріану, адже я повісила на його плечі відповідальність за її життя. А повертаючись знову до моєї довіри чоловікові. То що ж, поки що в мене не було вибору. Спробую дорогою розпитати Даніеля про друга. А вони явно були старими друзями, що було дуже помітно з їхнього спілкування.

Була вже глибока ніч, а я все лежала й думала про все, що відбувається, та не могла заснути. Роздуми про Адріана навели мене на думку про те, що я ж навіть не знаю, яку расу має Даніель. Я навіть гадати не стала, зберігаючи собі час. Вже що що, а це точно розкриється під час нашої подорожі.

Стосовно моїх почуттів до чоловіка, то я заштовхала їх якомога далі. На першому місці стоїть головна мета, нічого не повинно збивати мене з неї. Хоча час від часу скринька з почуттями поскрипувала десь там в глибині мене, від передчуття подорожі тільки удвох. Але, я затуляла цей скрип іншими думками про купу справ, а ще додався дрібний страх, що дійсно все це може бути не таким уже й легким та безпечним. Але вибору не було.

Раптово пролунав скрип дверей. Я різко злякано повернула голову на звук. Оскільки світло в кімнаті я не вмикала, бо не могла зараз спати в темряві, то добре розгледіла мого гостя. Кажан влетів у кімнату і сів на туалетний столик закинувши нога на ногу, чи як там вірно? Лапа на лапу?

- Я так і думав. Не спиш.

Я підвелася в ліжку.

Кажан виглядав пошарпаним. Мені здалося, що його крило трохи звисало не так як раніше, а одне вухо було надірваним.

- Що сталося? - Ахнула я й хотіла підскочити до нього, але той жестом маленьких лапок із крилами зупинив мене.

- Усе гаразд! Трохи придавило дверима, коли готель запечатували. - Він торкнувся пораненого вуха. - Нічого, до весілля заживе.

- До якого? - Здивовано кліпнула очима я.

- Ну або до твого, або до цього рудого з тією повненькою чорноволосою, яка тут тепер теж господарює.

Я моргнула й розсміялася від такої абсурдної думки.

- А моєї, соромлюся запитати, з ким? З Тіреймором? - Пирхнула я.

Кажан трохи надувшись кліпнув на мене своїми великими очима.

- Не знав, не знав, що тебе на старожитності різні тягне. Хоча якщо подивитися на цей готель...

Я хотіла було запустити в нього багатостраждальну подушку, але пожаліла. Подушку. Їй і так сьогодні дісталося.

- А взагалі вибір то в тебе чималий. Брюнетик, який тут так часто валандається наприклад. А той шикарний білий дракон? Ух, який же чоловік! Не забула до речі про його запрошення? Раз у тих місцях будете, то зайди в гості до нього обов'язково! А то ще розізлиться й спалить наш готель до тла. Не хотілося б на старості змінювати місце проживання. - Кряхтів кажан смішно розглядаючи свої пазурі на лапах.

- Еееее... - Видала я щось не дуже виразне.

Мені здалося, чи він закотив очі?

- Звідки ти все це...

- Знаю? Дуже зручненько бути невидимим для майже всіх, знаєш. А ще всі істоти дуууже люблять обговорювати життя інших. Там слово, там два і ось загальна картина зрозуміла. - Хрипким сміхом розсміявся кажан.

- Зрозуміло, - протягнула я, усвідомлюючи, що справді, перебуваючи в готелі, можна багато чого вивідати, тим паче якщо ти маленька хитра, стара непомітна істота.

Про Еріка це він добре підмітив, треба буде зайти. Ось це Даніель зрадіє. Зітхнула я, передбачивши незадоволене обличчя чоловіка.

- То, кажеш, придавило тебе дверима, коли готель запечатали? Тому тебе видно не було під час... Усього?

Кажан тряхнув уцілілим вухом та вставши, почав крокувати столом, як канатоходець, смішно мотиляючи при цьому крилами.

- Так, саме так! Але, я хотів поговорити про інше. - Він зупинився й зиркнув на мене. - Так от чув ти йдеш в одну дуже кхм... Корисну подорож.

Я тріснула себе долонею по обличчю. Напевно він знає навіть про браслет. Хоч один секрет можна якось зберегти в цьому місці?

- Угу, - буркнула я кинувши на кажана втомлений погляд.

- Гарне рішення! - Сказав той та плюхнувся знову на мохнату попу. - Не забудь взяти з собою ту каблучку, яку подарували тобі нещодавні гості. Може стати в пригоді в Фуегосі.

Я ошелешено глянула на кажана. Але ж правда, візьму про всяк випадок.

- Дякую, за слушну пораду. - Сказала я почухавши голову, адже я навіть не знала, що реально мені знадобитися в подорожі.

- Я там це, порився трохи в шафці з корисною всякою всячиною...

- Але як ти?

- Ой, давай ти не будеш питати мене про те, як я опинився у вашому надзахищеному місці? Я тут живу вже тисячу років і я знаю...

- Скільки? - Розширила очі від подиву я.

- Упс. - Прикрив смішно лапками рота кажан. - Довго живу дорогенька, довго. Як готель побудували, так і живу.

Я гикнула. Оце так. Ні, я звичайно знала, що кажан довгожитель, але щоб настільки. Хоча чому я дивуюся, коли його взагалі майже ніхто не бачить.

- Так от! Ух, постійно перебиваєш мене! - Почав злитися той, - Порився в шафі, назбирав трохи всякого, в дорогу з собою візьмеш. Сумку не дотягнув, сил немає, вибач. Візьмеш її на поштовому столі. Тільки обов'язково не забудь!

- Угу, - втупилася на нього широко розплющеними очима. - Дякую. - Шоковано видала я із себе. - А навіщо...

Кажан цокнув язиком?

- Жити хочу ще в цьому готелі, ясно? А якщо це залежить від твого життя, значить мені потрібно допомогти його зберегти. - Розтлумачив він мені як недолугій дитині.

- Ясно тепер. - Сказала я, його слова наштовхнули мене на одну думку, яку я якраз хотіла обговорити з кажаном.

- Спасибі, за те що робиш, для мене та готелю це дуже важливо. Я б ще хотіла попросити тебе, якщо тобі, звісно, це не важко, доглянути за Діаною, поки мене не буде. Тепер їй як і мені так само загрожуватиме небезпека.

Кажан хмикнув, а потім серйозно глянув на мене. Десь із хвилину в кімнаті тривала тиша.

- Гаразд, догляну я за твоєю подругою, але тільки за нею! Більше не проси! А то я один, а вас оно скільки!

Я полегшено зітхнула. Ну хоча б так.

- Дякую! - Сказала я і почала прикривати очі, бо трималася вже з останніх сил.

- Відпочивай! - Прошепотів він.

І мені здалося, що коли я засинала, кажан додав ще щось на кшталт: "не все є тим, чим здається, дитинко". Чи мені це наснилося?

Наступний ранок настав дуже швидко. Мене розбудив дзвінкий голос Адріана, який приніс сніданок. За хвилин двадцять прийшла Ді й ми вирушили прямо в університет. Настрій у всіх був, м'яко кажучи, не дуже. Навіть вічно веселий Адріан був тихий та задумливий.

Заяву в університеті прийняли без проблем. Знаючи мою історію, у Нірейморі розуміли, яким для мене ударом стала смерть дідуся, тож дали Академвідпустку на рік, але сказали, що якщо я захочу, то зможу спробувати скласти іспити наприкінці року, може, вдасться пройти на наступний курс, бо я й так непогано йшла за програмою.

Можливо так і зроблю, все залежатиме від багатьох факторів.

Місіс Пітрі здавалася засмученою й все говорила мені про те, що я можу будь-якої миті прийти та позайматися з нею. Ми обидві пустили сльозу, що було несподівано від такої серйозної жінки як вона. Після цього я вийшла з університету не оглядаючись.

Діана обійняла мене, прошепотіла, що все це лише на деякий час та повела дорогою додому. Адріан лише мовчки важко зітхав під час усього цього, за що я була йому вдячна.

Підійшовши до будинку я міцніше вчепилася в руку Ді.Адріан відчинив ключами двері й зайшов перший, ми зайшли за ним.

Це був ніби мій дім, але в той самий момент вже й не мій. У ньому більше не відчувався запах свіжоспеченої випічки. Ніхто не тарахтів приладами на кухні, світло тьмяно просочувалося крізь зашторені штори.

- Я почекаю на кухні. - Сказав Адріан та пірнув за ті двері, за які не знаю, чи зберуся з силами сьогодні навіть зазирнути я.

Ми з Діаною пройшли до моєї кімнати. Я намагалася ні на чому надовго не зосереджувати свій погляд, тому що це все приносило спогади, а за ними приходив й біль.

Відкривши рюкзак, який мені позичила Діана, я почала складати речі, які могли б стати в нагоді будь-якому туристу в горах. Ось це я точно знала, бо біля Ніреймора були прекрасні гірські схили, якими я не раз ходила з друзями.

Ді тихенько сиділа й читала книжку поки я складала речі.

Так: теплі речі, білизна, змінне взуття, шорти й пара футболок для спекотних днів, спортивки, джинси на мені... Ліхтарик, сірники, пара свічок, маленьке дзеркальце, похідна косметичка з невеликими пляшечками шампуню, бальзаму та зубної пасти. Поклала туди туш та блиск. Хтозна, може таки зайдемо до Еріка чи правителів Фуегаса, там хочеш не хочеш треба хоч трохи бути схожою на людину. Як би смішно це зараз не звучало.

Діана вмовила мене взяти одну сукню, але балетки до неї брати я відмовилася, надто багато місця займають. Буду або в кедах, або придумаю що-небудь. До речі, потрібно було взяти трохи різних купюр із готелю. Потім відпрацюю. Я застогнала, скільки ж після повернення додому мені потрібно буде відпрацьовувати! Хоча якщо я допоможу врятувати світи, може мені це зарахується?

Довго дивилася на купальний костюм й таки поклала його з собою. Все ж таки один зі світів був водним. Хтозна, може там реально всі постійно плавають? Шкода не вдалося поговорити з Ноель про це. Я зітхнула.

Під час складання я напоролася на речі, в яких виступала на площі Ніреймора, та ледве не тріснула себе по чолу.

- Пітер... Діано, ти як? Як у вас із ним? - У дівчини від несподіваного питання книжка випала з рук.

- Він, він почав зустрічатися з Джес. - Прошепотіла вона.

Я скривилася. Джесіка була вокалісткою з останнього курсу. Характер вона мала стервезний та завжди задирала свій гарний ніс.

- Так йому й треба! - Сказала я сідаючи біля неї та обіймаючи.

- Я теж так думаю, - видихнула вона. - Тим паче що в мене тепер не буде часу на такі дурниці. Після пар одразу в готель й працювати, працювати, працювати...

Намагалася натягнути посмішку вона, але в дівчини це слабко вийшло, ще й голос здригнувся.

- Вибач мені! - Сказала я, розуміючи скільки проблем звалила на плечі Діани.

- Ні, ні! Ти що, заспокойся, все нормально! Ти дуже допомогла мені! А Пітер... Думаю, що не робиться - на краще! Може в готель завітає якийсь прекрасний ельф та виявиться моєю долею і підтвердить, що я просто шукала не в тому світі!

Біля дверей роздався кашель.

Ми підняли погляди й звісно ж у дверях стояв Адріан, ну і ясно, що він чув останні слова Діани. Дівчина тихо зашипіла й уся аж підібралася.

- Кошмар, та можна хоч щось сказати без твоїх вух поруч? - Спалахнула вона.

- Мої то вушка що? Маленькі такі. А ось вуха ельфів ого! На відміну від розміру їх...

Ді вирвалася з моєї хватки й кулею рвонула до Адріана, але перечепившись через ніжку стільця, на якому стояв рюкзак, почала падати. Адріан вчасно встиг підхопити її за талію.

На хвилину запанувало мовчання, я дивилася, як з губ Адріана зійшла посмішка, і він пильним поглядом дивився то в очі дівчини, то переводив їх на її губи. Ді розгублено витріщалася на чоловіка, а потім почала вириватися з його хватки.

- Відпусти рудий лис, та я тебе...

Ну, він і відпустив, але встигнувши перекрутити її так, що дівчина шмякнулася на своє м'яке місце, майже не відчувши удару об підлогу.

- Я хотів сказати, що нам вже час. - Кашлянув той, поправляючи свою сорочку. - Дзвонив Даніель та попередив, що скоро буде.

Він скоса глянув на дівчину, яка потирала свій поперек, й намугикуючи собі під ніс якусь веселу пісеньку вийшов із кімнати.

- Я його вб'ю! - Проричала крізь зуби Діана, встаючи, спершись на мою руку, яку я їй простягнула.

- Пожалій дурника, його вже природа трохи обділила, раз він постійно сміється над бідними жінками. Нехай трохи ще поживе. - З низу пролунав якийсь гуркіт, схожий на той, коли хтось випускає з рук чашку або склянку.

Ми подивилися один на одного й розсміялися.

Навіть тут друзям вдалося збити градус мого напруження. Хто знає, можливо, я зможу повернутися сюди коли-небудь й жити новим життям. Але поки що...

Я віддалялася від будинку, тримаючи в руках руку Діани та думаючи про те, що таки не змогла пересилити себе й зазирнути на кухню. Сподіваюся, що Адріан прибрав за собою уламки. Він, до речі, пихтів під рюкзаком та йшов позаду нас, бурчачи щось про дівчат, які не вміють збиратися на важливі завдання.

Коли ми дійшли до готелю Даніель вже був там. Він стояв у коридорі про щось перемовляючись із Тіреймором. Дивно, але я не виявила при ньому ні похідного рюкзака, ні одежі, зовсім нічого особливого. Виглядав він як зазвичай.

- Я відніс свої речі в готель, який знаходиться недалеко від порталу в Акватіні. - Сказав він, побачивши мій обшарюючий погляд, тим часом біля моїх ніг приземлився важкий такий рюкзак Діани.

- О, то перший наш світ - світ води? - Палаючи від збентеження, я злегка прикрила ногами рюкзак.

- Так, я думаю, що знаю де шукати намистину.

Я радісно посміхнулася.

- Чудово!

Даніель усміхнувся у відповідь.

- Заспокойся, - подивився він на те, як я намагаюся прикрити собою рюкзак. - Ти все одно його з собою не потягнеш!

- Тобто як це? - Поперхнулася словами я, а Ді та Адріан аж витягли голови в бік чоловіка та явно нагострили вуха.

- Я приготував спеціальний похідний рюкзак з рунами, які допоможуть вмістити там усі ці речі та полегшити вагу.

- Оце клас! - Пискнула захоплено Діана.

Адріан закотив очі.

- Вас дівчата так легко здивувати, аж не цікаво!

Діана, тицьнула його ліктем у ребро, той зігнувся й закашлявся.

- Божевільна!

- Здивований? - Хихикнула вона й підморгнула ошелешеному Даніелю.

Я аж хрюкнула зі сміху. Тіреймор здавався дуже серйозним. Я так і не змогла нормально з ним поговорити.

- Сер Тіреймор...

- Мене вже ввели в курс справи берегиня. - Сказав рівним голосом чоловік, але нотки образи все ж читалися в ньому.

- Мені шкода, що я не змогла поговорити з вами раніше.

- Усе гаразд! - Додав він, а я вирішила повірити йому, хоча бачила, що це не так.

- Містер Адріан мені розповів і про міс Діану, і про виплату зарплат, й про наймання на службу нових людей... - Почав перераховувати той. - Нічого не забув?

- Еее, начебто ні. - Ніяково сказала я

- А якщо й щось забули, то Адріан вам нагадає! - Сказав підбадьорливим тоном Даніель.

Я була рада тому, що він вліз у розмову, бо мені вже ставало незручно. Почувалася школяркою, яка накосячила й звітувала перед суворим вчителем. Хоча по суті, господинею готелю була я, а не він. Я високо підняла голову й раптом хтось постукав у головні двері.

Тіреймор насупившись пішов їх відчиняти.

За хвилину почувся дзвінкий сміх, і ми побачили, як в коридорі показалася гарна білявка та великий шалено вродливий брюнет, у якого ззаду були величезні такі чорні крила. Пара трималася за руки й щось голосно обговорювала.

- Спасибі, друже Тіреймор, ми як завжди не надовго!

Сказав чоловік та сунув Тіреймору якісь купюри й артефакт. Тієї ж миті, як він його зняв, крила побачили всі. Діана голосно ойкнула.

- Ошаленіти!

Чоловік та жінка обернулися й глянули на нас.

- Ой, вибачте, ми не знали, що тут хтось ще є. - зніяковіла жінка. - Добрий день, вам!

Чоловік із крилами привітно махнув головою Даніелю, а потім впився очима в Адріана.

Жінка так само помітила його.

- Адріане, - протягнула вона єхидним голоском, - а я ось тебе шукаю та все ніяк тут застати не можу.

Адріан усміхнувся та підморгнув гостям.

- Дафна, Дарен як спільне життя? Насолоджуєтеся?

- Твоїми стараннями, - усміхнувся, мабуть Дарен.

Дафна пирхнула.

Мабуть, не в курсі того, що зараз відбувається, була тільки я та Діана.

- Добрий день, раді вас бачити в нашому Готелі Світів! Я Лейя, а ця моя помічниця Діана. - Ввічливо привіталася я, - а інших ви, мабуть, знаєте і без нас.

- О, так, ми то знаємо! - Усміхнулася дівчина й підійшла потиснути мені руку. - Дуже приємно, я Дафна.

Вона зупинилася біля нас й обвела поглядом усю нашу компанію.

Здалося чи Адріан ковтнув?

- Ми тут часто проходимо туди-сюди. Знаєте, жити на кілька світів те ще випробування, але оскільки твій суджений народився не людиною, доводиться терпіти деякі незручності.

Вона лукаво посміхнулася нам.

Я широко розплющила очі від подиву.

- Ви людина?

Вона ствердно махнула головою.

- А як же ви зустрілися? - Мрійливо майже проспівала Діана.

Адріан закашлявся.

- Думаю, що це дуже цікава історія, але, здається, ви поспішаєте на концерт? - Нервово сказав чоловік.

Усі покосилися в його бік, а Дафна примружилася.

- Так і є, я барабанник гурту й ми вже запізнюємося, - сказав Дарен, беручи за руку Дафну, - було приємно з вами познайомитися! - Промовив він, кидаючи швидкий погляд на Адріана.

Дафна розгублено окинула поглядом свого крилатого чоловіка й теж глянула на Адріана.

Та що відбувається? Усі ці таємниці мене неабияк дістали.

- До побачення, приємно було познайомитися, ще побачимося й не раз! - Сказала дівчина та помахавши рукою пішла до сходів слідом за Дареном. Тіреймор поквапився, як міг, за ними слідом.

Коли звуки їх кроків стихли, ми з Ді синхронно обернулися до Адріана.

- Ну, і що це було? - Випередила мене подруга, а у мене мало щелепа не відвисла від її тону.

- Що саме? - Зробив вигляд, що нічого не розуміє Адріан, поправляючи волосся рукою.

- Чому вони обидва так на тебе дивилися?

- Як?

- Дивно підозріло! - Зиркнула на нього Ді.

- Звідки я знаю, що там у них у головах? - Знизав чоловік плечима.

- Гаразд, - сказав Даніель, - це все звісно дуже цікаво, але нам уже час!

Із цими словами він підійшов та закинув на своє плече рюкзак.

В той самий час на долоні руна блимнула червоним, а значить Дарен та Дафна вже покинули готель.

- Почекай! - В мить розгубилася я. - Я зараз!

Я швидко побігла вниз сходами. Відчинила, як Тіреймор показував двері, та знайшла маленьку сумку на поштовому столі, набиту всякою всячиною. Що там лежало я не знала та у мене не було часу розбиратися.

Далі відкривши сейф та понабирала різних купюр на око й засунула в сумку. Потім ретельно все закриваючи побігла нагору.

Мене не було від сили хвилин десять, коли я підійшла усі погляди зійшлися на мені й розмова відразу ж затихла.

- Ще секундочку, - зніяковіло промовила я проходячи повз них та побігла в кімнату мами.

Там я поклала в сумку каблучку й кілька прикрас зі скриньок.

Швидко окинула кімнату поглядом та вийшла в коридор.

- Тепер усе? - Спитав Адріан, вдаючи, що протирає нігті об свою сорочку.

- Тепер усе! - Видохнула я, підходячи до Даніеля і запихаючи сумку в рюкзак.

- У мене для вас подарунок, дівчатка! - Промовив раптово чоловік та дістав два маленьких дзеркала, подібну річ я бачила у Даніеля.

- Ух ти! - Сказала Діана, розглядаючи простягнуте до неї дзеркало в м'якій рожевій коробці.

- Я ж казав, здивувати вас, як раз плюнути. Нічого особливого для цього не потрібно робити. - Потиснув той плечима, але я все ж помітила на його щоках проступивший рум'янець.

Цього разу дівчина навіть не кліпнула. Я взяла з його рук ідентичну коробочку з дзеркалом.

- Для того, що б ви постійно були на зв'язку. Ну, я теж буду іноді дзвонити, тож це не тільки для вас, раптом мені стане нудно з Ді...

- Дякую! - Прошепотіла я й обійняла Адріана, той пригорнув мене у відповідь.

- Будь обережна! - Шепнув він мені на вухо, я кивнула та раптом почула скрегіт зубів Даніеля.

- Ну, можеш же коли хочеш! - Штовхнула кулаком по руці Адріана Ді.

Той зашипів від болю. Не стільки від нього, скільки від його удавання.

- Бережи її! - Прошепотіла я йому на вухо.

- Як і обіцяв, з готелем та Діаною усе буде добре, вони в надійних руках! - Сказав він відсторонюючись. - Ну ходімо вже, проведемо вас! - Натягнуто посміхнувся чоловік та кинув погляд на Діану, яка вже хлюпала носом.

Я обійняла дівчину, і ми в мовчанні пішли до дверей із порталом в Акватін. Дорогою зустрівши Тіреймора, який також вирішив провести нас.

Відчинивши двері, за якими знаходився портал, ми з Ді синхронно ахнули. Напевно синхронізація давно вже увійшла в нашу звичку.

Ця кімната відрізнялася від портальної Фуегоса. Ні, меблі та їх розташування в ній було те саме, кольори, ясна річ, були інші. І якщо в портальній Фуегоса під ногами текла нібито справжня лава, то тут під ногами протікав цілий струмок. Він піднімався по стінах і наче вихлюпувався водоспадом з вікна. Складалося таке враження, що ми стояли в маленькій печері, навколо якої була вода. По стінах кімнати вилися різнобарвні водорості. Я й не знала, що вони можуть рости на стінах як плющі. Навіть велику люстру обвивали якісь водяні квіти. А ще різні дрібні мушлі виблискували то там, то тут, ніби їх хтось випадково розсипав... Серед них я розгледіла й справжні перлини.

- Оце так! - Присвиснула Діана.

Її обличчя вже трохи почервоніло від сліз.

- Я теж хочу в Акватін!

- Колись, ми з тобою підемо туди разом.

- Обов'язково, - сказала Ді й міцно обійняла мене.

- Я люблю тебе! - Прошепотіла вона.

- І я тебе люблю! Бережи себе!

Хоч би як я тримала себе в руках, по моїх щоках усе ж пробігла невелика сльозинка.

- А ти себе! - На останок стиснувши й відпустивши сказала дівчина та відійшла.

Тіреймор чемно кивнув мені.

- Будемо чекати вас швидше додому!

Я не стрималася підійшла та обійняла його теж.

Чоловік зніяковів та поплескав мене рукою по спині.

- Дякую, Тіреймор, я скоро повернуся!

Адріан лукаво посміхнувся мені й стиснув в обіймах.

- Не западай дорогою на Дана! А то клопоту не наберешся!

Ніби жартома сказав він, але я встигла помітити, як на мить його обличчя змінилося й на ньому не залишилося ні тіні усмішки.

- Ой, хто б говорив! - Сказав Даніель, беручи мене за руку, тим самим вириваючи з обіймів Адріана.

Я так само, не дивлячись на тон, не побачила на його обличчі ні грама посмішки, тільки сердитий зосереджений погляд на Адріана.

- Дивись, не закохайся в нашу Діану, ми без бою тобі її не віддамо! - Все ж таки усміхнувся Даніель та подав Адріану руку.

Той цокнув язиком та потиснув протягнуту руку.

- Ой, ну вас! У житті є стільки прекрасного окрім кохання!

Я побачила як на його пальці блиснув перстень. Чоловік так само помітив це й зблід.

- Не кажи дурниць, друже, сказав Даніель також поглядаючи на перстень. - Може прекрасного й багато, а чи є в цього прекрасного сенс без кохання? - Даніель знизав плечима. - Тут уже навряд. - Сказав він підійшовши до порталу.

Я ще раз обійняла Ді й підійшла до Даніеля. Наостанок повернувшись, я побачила, як Діана схлипуючи сперлася на Адріана, а той, ледь торкаючись її рукою, погладжує по спині.

- Ну все йдіть вже! - Кинув він мені, а Діана глибоко зітхнула й посміхнулася, киваючи.

Тіреймор також кивнув.

- До зустрічі! - Сказала я й повернулася обличчям до порталу.

Ну що ж, подивимося які вони ... Світи Лірілеї. Даніель стиснув мою руку і ми синхронно зробили крок у портал.