Раді Вас бачити!

Потрібно було придумати щось і дуже швидко, доки не стало занадто пізно та Еріка зовсім не збожеволіла й ні на кого не накинулася. І в цю мить я подивилася на Ді й в мене промайнула думка.

Я нахилилась ближче до Діани й тихо прошепотіла їй на вухо.

- Підіграй мені, будь ласка, я потім тобі все розповім!

Вона ошелешено подивилася на мене, а я благаючи глянула в її очі та побачила, як вона намагається зібратися з думками. Через декілька секунд її обличчя посерйознішало й вона ствердно кивнула.

Я видохнула, але розслаблятися було ще рано. Обернувшись обличчям до людей я почала співати вигадуючи на ходу слова та мелодію:

Ельф та вампір, Разом через безліч причин, Безліч причин!

Не підрахувати на намисті перлин

Скільки разом провели вони

Щасливих годин!

Я постаралася максимально непомітно дати знак головою Ді, щоб та приєдналася в співі до мене. Я любила Ді за кмітливість. Вона відразу зрозуміла, що мені від неї потрібно та спробувала своїм голосом підспівувати мені.

Люди здивовано перевели погляди та камери смартфонів на нас. Я перейшла від слів до імпровізації голосом, Ді так само прилаштувалася до мене продовжуючи співати основну мелодію. Ми неодноразово імпровізували разом. Це чудове тренування для вокалістів, нам дуже подобалось співати разом.

Я розуміла, що не можу довго співати, бо будь-якої миті Еріка може вирватися з рук Даніеля на силу якого я зараз дуже сподівалася. У їхній бік я навіть не дивилася, треба було викручуватись перед багатьма випадковими свідками, що я й робила. Обірвавши мелізм я дала знак Ді припинити співати й вона затихаючі замовкла.

- Всім привіт! - Я прокашлялася прочистивши горло - Я впевнена, багато хто з вас знає нас з Діаною, як вокалісток, ми часто співаємо недалеко звідси, - я вказала рукою в тому напрямку де знаходилась площа де ми іноді співали й крадькома глянула на Еріку.

Мені було дивно, чому вона не кричить, адже Даніель тримав тільки її руки. Я побачила, що Еріка відкриває рота, але з нього не вилітає жодного звуку. Мої брови злетіли вгору. Добре розберуся з цим пізніше, я знову звернулася до натовпу.

- Так ось, ми написали пісню та вирішили представити її незвичайним способом. Розігравши перед вами спочатку акторську сцену, яка стосується сюжету пісні.

Ді здивовано глянула на мене, але швидко зосередилася, повернулася до натовпу та кивнувши мило посміхнулася.

- Наші актори дуже стараються й досі не виходять із ролі, прошу поплескати їм! – Я почула рідкі оплески. – Це була невелика промо версія. Всю пісню ви зможете почути дуже скоро, як завжди на тому ж місці де й зазвичай. Дякую всім за підтримку, сподіваємося, що наша невелика вистава вам сподобалося! - Я вклонилася, а за мною і Ді.

Я побачила як люди почали розходитися й зітхнула з невеликим полегшенням.

Адріан тим часом підняв Лендіона, той вже почав потроху приходив до тями. Напевно, коли ельф падав то стукнувся головою об бордюр. Підтримуючи його, він дав нам знак головою, що треба йти та пішов вперед. За ним Даніель повів Еріку, що все ще брикалася, хоча побачивши що Лендіон приходить до тями брикалася вона вже не так активно.

Я підійшла до кафе, в якому сиділо подружжя до всіх цих шалених подій, швидко забрала пакунки з покупками й кинувши пару фраз офіціантам, про те що ми пізніше з ними розплатимося за зламаний стіл, пішла за іншими.

Я й не помітила, як біля мене опинилася Ді.

- Я йду з тобою! І я вимагаю пояснень Лейя! - Сказала вона серйозним тоном. - У що ти мене вплутала?

Я тяжко зітхнула. Напевно, доведеться все розповісти Діані. Як би я не хотіла все приховати, з нею так не вийде. Але подумала, що зараз не найвдаліший момент для цього.

- Я розповім тобі обов'язково, але давай вже завтра після пар? - Благаючим тоном промовила я.

- Ні, не завтра! Я хочу знати зараз! Я впевнена, що про наш кхм... Перфоманс, вже гудуть усі в Нірейморі. Мені ж треба буде відповідати щось на запитання знайомих. Та й взагалі, хто всі ці люди? - Вона тицьнула рукою в сторону спини Даніеля. - І чому ти так виглядаєш? - Вона окинула мене зацікавленим поглядом.

- Довга історія... - Буркнула я.

Чи мала я право вести її в готель зараз, коли там мешкає божевільна вампірка? Це було дуже небезпечно! Але тільки я хотіла відмовити Ді вона мене перебила.

- Я не відчеплюсь Лейя! Навіть й не думай про це! - Насупилась вона склавши навхрест руки на грудях.

Я помасажувала рукою скроні. Просто чудово!

- Хочу попередити тебе, що ти наразишся на небезпеку якщо підеш зараз з нами! - Втомлено промовила я. - І коли я кажу слово "небезпека" я маю на увазі реальну небезпеку, розумієш?

Ді ахнула й трохи зблідла, її обличчя набуло розгубленого вигляду, вона глянула вперед на спини зовсім незнайомих їй "людей". Через пару секунд Діана повернулась обличчям до мене. Тепер вона виглядала похмуро і серйозно.

- Ок, будемо вважати, що ти мене попередила, знатиму на що я йду. Тож це мій вибір. Я йду з вами й ти мені все розкажеш, я маю знати в що ти вляпалася.

Я здалася та ствердно махнувши головою ледве не застогнавши.

- Гаразд, але не тут й не зараз. Дійдемо до… Потрібного місця, тоді і поговоримо

Вона махнула головою й мовчки пішла поруч.

Певно, мене сьогодні чекала важка розмова, але це в тому випадку, якщо історія з гостями закінчиться позитивно.

Я була дуже рада, що Даніель з'явився у потрібний час в потрібному місці й допоміг, хоча хіба не в цьому полягала його робота? Саме у цьому! Цікаво, що то у нього за штука така є, що позбавляє голосу? Потрібно розпитати його, дуже корисна річ, мені б знадобилася, судячи з того, як "круто" я виконую свої обов'язки.

Через хвилин п'ятнадцять ми нарешті змогли дійти до готелю. Поки Даніель та Адріан вели до кімнати Еріку та Лендіона, я відвела Ді до кімнати мами й попросила її почекати мене там. Вона хотіла почати протестувати, але я глянула на неї так, що вона одразу замовкла й кивнувши почала розглядати кімнату.

Видихнувши, я зручніше перехопила всі пакунки з покупками гостей й піднялася до номера гостей. По дорозі я не зустріла ні Даніеля, ні Адріана, з чого зробила висновок, що вони й досі з Лендіоном та Ерікою.

Підійшовши до потрібної кімнати я прислухалася. З-за дверей майже нічого не було чути. Я невпевнено постукала вільною рукою та увійшла.

Я не помилилась, вони всі були тут. Лендіон зі склянкою води в руці сидів на ліжку. Його волосся було розпущене, а обличчя напружене, рукою він тримався за голову. Так зазвичай виглядають люди, у яких сильно болить голова.

Адріан щось робив біля потилиці Лендіона руками. Я придивилася уважніше й побачила біля нього якусь пляшечку куди він занурював свої пальці, а потім торкався голови ельфа. Чоловік кривився та сильно стискав щелепи, але не видавав жодного звуку.

Я перевела погляд на Даніеля, який сидів за столом з Ерікою та щось тихо їй нашіптував. Вампірка пила з келиха шампанське й поглядала на свого чоловіка. У її поведінці я більше не бачила агресії. Вона виглядала втомленою та зовсім не такою самовпевненою, як вранці.

І в цей момент вона підвела голову й подивилася мені просто у вічі. Я здригнулася, її очі більше не були червоними, вони набули коричнево-золотистого відтінку. На її обличчі я побачила ... Невже щось схоже на каяття?! Що? Вона швидко відвернула голову й зробила ковток шампанського.

Даніель обернувся та глянув на мене. Я не знала, що робити й що казати. Побачивши, як він погладивши по спині Еріку встає та йде в мій бік я напружилася.

- Вийдімо на секунду! - Сказав він тихо мені й вказав рукою на двері. Забравши в мене з рук пакети, він поклав їх біля Лендіона на ліжко та пішов до дверей.

Я мовчки пішла за ним, все одно залишатись в номері було ніяково. Вийшовши з кімнати, ми відійшли від неї якомога далі.

Даніель обернувся й окинув мене неспокійним поглядом.

- Ти як? - Тихо спитав він дивлячись мені в очі.

У відповідь я просто знизала плечима.

- Втомилася. - Сказала я перше що спало на думку.

Останні дні були надто насиченими та важкими. Та що тут говорити! Цей тиждень був найважчим у моєму житті. Не беручи до уваги той, коли загинули батьки.

- Я розумію тебе. - Зітхнув він й поправив пасмо волосся, яке вибилося з моєї зачіски.

Він обвів мене уважним поглядом і його очі трохи потемніли.

- Ти маєш чудовий вигляд. - Сказав він тихо ковтнувши.

Я відчула, що червонію. Я вже й забула в якому вигляді зараз перебуваю.

- Дякую, - посміхнулася я. - Еріка мене не вб'є? - Не те що б я вирішила змінити тему. Просто це питання справді дуже хвилювало мене.

- Ні, Лейя! - Сказав серйозно Даніель, беручи мене за руку. – Ти врятувала всіх!

Я здивовано вигнула брови.

- А, як на мене, врятував нас ти! - Гірко сказала я, - А от я не впоралася в перший же день зі своїми обов'язками берегині.

- Не говори так! - Чоловік стиснув мою руку сильніше. - Я зробив лише пів роботи, але ти знайшла вихід із ситуації. Я не знав, як це все розплутати й поки думав, що робити - ти змогла зробити все сама! Якби не ти, Еріку б вже повезли у в'язницю Д'юбі, й незрозуміло яка б її чекала доля далі.

Я ахнула.

- Як це? За це у в'язницю? - Я дивилась на Даніеля з широко розплющеними очима прикривши вільною долонею вуста, які відкрились від здивування.

– А так! У нас дуже серйозні закони Лейя. - Він насупився і його риси загострилися. - Вони стосуються всіх. За розкриття наших сутностей у цьому світі дуже серйозне покарання, жодні зв'язки та гроші від цього не врятують. Тому, якби не ти, то Сем із хлопцями був би вже тут "підчищаючи" за вами сліди та заарештовуючи Еріку та Лендіона. І не зрозуміло які б заворушення в зв'язку з цим почали б відбуватися у Фуегосі.

- "Підчищаючи", це як? - Вигукнула я, а Даніель цикнув різко подивившись в бік дверей номеру де були інші.

- Загалом, робити те саме, що й зробила ти. Знаходити виправдання тому, що сталося, щоправда, якби були жертви, це було б у рази важче. – Зітхнув він. - Поширили б слух про міні карнавал чи знімання шоу "Прихована камера" чи "Розіграш", чи як ви це називаєте - "Пранк"? - Він задумався. - Ну взагалі придумали б щось.

- Зрозуміло. - Промовила я і дещо пригадала.

- А що це у тебе за штука така є, яка позбавляє голосу? - Вирішила я відразу задовольнити свою цікавість.

- А це? - Він посміхнувся та дістав якусь перебивачку - наліпку. - Ось такі руни написані за допомогою додавання чарівного порошку. - Потрібно швидко встигнути наклеїти таку на шкіру істоти, магії вистачає на хвилин десять. Відірвати таку наліпку неможливо. Після закінчення часу вона сама відпадає.

- Вау, ось це круто! Мені б таких декілька! - Задумливо простягла я.

- Навіщо? - Посміхнувся Даніель.

- Ну, судячи з усього, робота тепер у мене нервова. - Я хихикнула.

Його посмішка стала ширшою.

- Розумію, ну можливо я щось придумаю. - Підморгнув він.

Посмішка зійшла з його обличчя, він став серйозним й стиснув мою руку, яку він все ще тримав у своїй руці, міцніше.

- Зараз Лендіону стане краще і я проведу їх з Ерікою у їхній світ.

Я шоковано глянула на нього.

- Еріка сама попросила про це. Їй соромно за їхню поведінку та вони перенервували й хочуть додому.

Я не вірила своїм вухам. Нічого собі Еріка знає, що таке сором? Можливо перше враження про неї в мене хибне.

- А, звичайно тоді потрібно віддати їм гроші, вони ж навіть не переночували. - Я розгубилася, подумавши, що стільки нашої праці з Адріаном пройшло марно.

- Ні, Еріка сказала, що не потрібно віддавати їм гроші.

Якби могли мої брови піднялися б на маківку.

- Ах ось як... Ну гаразд.

І в цей момент я згадала дещо дуже важливе та ахнула...

- Ді! - Даніель напружено глянув на мене. - Моя найкраща подруга. Я не знаю як їй пояснювати все, що сталося.

Він глянув убік, доторкнувся рукою до чола та зітхнув.

- Це проблема. Наскільки ти їй довіряєш? - Сказав він сухо і випустивши мою руку зі своєї й сперся на стіну коридору.

І тільки зараз я помітила його втому. Звісно, ця вся історія вимотала не тільки мене. Мені трохи напрягло те, що він відпустив мою руку, требо було щось терміново робити, він певно мав на такий випадок якісь посадові інструкції й певно мені вони не дуже сподобаються.

- Як собі! - Сказала я, не задумуючись.

Він довго мовчав, я знервовано, тремтячими руками поправляла пасмо волосся, яке знову вибилося з зачіски. Даніель подивився на мене.

- Ну тоді, що якщо ти їй все розкажеш та запропонуєш працювати у готелі?

Я шоковано розплющила очі.

– А що так можна?

- Ну звичайно! - Він усміхнувся. - Тільки треба буде закріпити це спеціальною присягою, вона не дасть Ді розповісти нікому із вашого світу про нас. Тим паче, тобі все одно потрібні тут помічники. Думаю буде непогано, якщо допоможе тобі людина, яку ти добре знаєш. Адріан, в курсі що потрібно зробити для присяги, він допоможе. Головне, щоб вона погодилася.

Я з вереском полегшення та захоплення кинулася йому в обійми. Я знала, Ді погодитися!

Даніель на кілька секунд притиснув мене до себе.

- Дякую тобі! - Прошепотіла я чоловіку на вухо.

Він хрипким голосом прошепотів у відповідь.

- Немає за що! - І погладив мене по спині.

Запанувала незручна пауза, під час якої ми стояли в обіймах.

Позаду відчинилися двері і я швидко відскочила від Даніеля й обернулася. У дверях стояв Адріан. На його обличчі грали жовна, а руки він стискав у кулаки.

- Лейя, підійди, будь ласка! Еріка хоче дещо тобі сказати! - Сказав він серьйозним голосом без нотки веселості, яка майже завжди була присутня у його голосі.

Я не встигла нічого відповісти, як він знову зайшов у кімнату. Я схвильовано подивилася на Даніеля.

- Не бійся все буде добре! - Він погладив мене по руці й повів мене до кімнати.

Зайшовши в кімнату я відразу зустрілася поглядом з очима Еріки. Вона стояла біля вікна та перебила руками поділ сукні. Нині вона була сама на себе не схожа. Я завмерла біля дверей не знаючи чого чекати далі та була рада тому, що Даніель вирішив не відходити від мене, а став так, що рукою торкався моєї спини. Від цього жесту я відчула себе трохи краще та захищеніше.

- Лейя, - втомленим голосом почала вона, - я хочу сказати вам дякую за те, що ви змогли - вона проковтнула, - вирішити ситуацію, що склалася. Ми з Лендіоном будемо дуже вдячні, якщо ви, - вона трохи опустила голову, - нікому про неї не повідомите.

Вона стиснула руки в кулаки та напружено глянула на мене.

Я намагалась не видавати своє здивування її станом та зверненням на "ви" й ствердно кивнула.

- Звичайно я нікому не повідомлю! - Мій голос трохи здригнувся, але швидше від невіри у все, що відбувається, ніж від страху.

Та й насправді кому я могла повідомити? Тим паче якщо повідомити таке, то це означало б нажити собі ворогів у вигляді народу вампірів, принцесою якого була Еріка. Ні, я далеко не самогубець.

- Дякую! - Пролунав мелодійний голос Лендіона. А Еріка голосно видихнула.

Ельф підвівся та підійшов до мене. Він простяг до мого плеча руку з зігнутими двома пальцями й завмер. Я глянула на Адріана, який стояв за спиною ельфа. Той був похмурий і сірий, як дощова хмара. Він показав мені підборіддям на плечі Лендіона і я згадуючи, як ельф та Адріан сьогодні віталися, повторила жест Лендіона й поклала руку на його інше плече. Ми завмерли так на пару секунд, а потім він прибрав свою руку, а за ним і я свою.

- Відтепер ти наш друг. Сподіваюсь, можна на "ти", після всього, що відбулось?

Я кивнула, а ельф посміхнувся.

- Ми будемо раді бачити тебе у нас. - Сказав він дивлячись у мої очі.

До нього підійшла Еріка й простягла до мене долоню, на якій лежав невеликий срібний перстень з червоним каменем.

- Візьми його, це наш подарунок тобі.

Я хотіла відмовити, але рука Даніеля трохи стиснулася на моїй спині, а Адріан за спиною подружжя ствердно мотнув головою, натякаючи цим жестом взяти подарунок.- Дякую, - сказала я беручи перстень з холодної руки Еріки.

- Це не просто каблучка. - Сказала Еріка беручи під руку Лендіона. - У Фуегасі, показавши його будь-якому мешканцю, твої бажання одразу виконають та якщо буде треба нададуть допомогу. Це знак для них, що ти наш друг й образивши тебе вони будуть мати справу з нами.

Я з подивом та захопленням подивилася на перстень у своїх руках.

- Дуже дякую! Це, це... Це для мене дуже цінно. - Я вперше щиро посміхнулася Еріці та побачила посмішку у відповідь в якій майже не побачила зверхності, майже...

- Ми готові! - Сказала Еріка, подивившись за мою спину на Даніеля.

- Нам дуже шкода, що ми не зможемо затриматися у вас довше, але думаю, що ви всі зрозумієте наші почуття. – Сказав сумно посміхаючись Лендіон, погладжуючи дружину по руці.

- Так звичайно! - Швидко відповіла я. - повертайтеся до нас коли захочете. Ніч перебування в готелі для вас безплатний! - Швидко промовила я, а потім подумала яку дурість, й ледве не тріснула себе рукою по чолу.

Але, від моїх слів ніби повітря розрядилося й в подружжя на вустах з'явилися не сумні посмішки, а лукаві. Ну й добре, їм не йшли маски котиків, що провинилися.

- Домовилися! – Сказав Лендіон махнув Данієлю головою.

Даніель відсторонився від мене відчиняючи двері й запрошувальним жестом показав на вихід. Я відійшла пропускаючи вперед ельфа й вампіра.

- Наш багаж заберуть згодом. - Сказала Еріка проходячи повз мене. - Дякую, що забрала наші пакунки!

Я кивнула.

Вийшовши з віп кімнати, ми пішли в портальну кімнату Фуегосу. Попереду йшов Даніель з Ерікою та Лендіоном про щось тихо розмовляючи, а біля мене не схожий на себе, надто мовчазний Адріан. Але я також не промовила ні слова, нервово перебираючи в пальцях перстень.

Ми швидко дійшли до порталу. Еріка з Лендіоном розвернулися до мене обличчям.

- До зустрічі, берегиня! - Сказав Лендіон подивившись на мене та перевів погляд на Адріана. - До зустрічі друг!

- До зустрічі! - Натягнуто й стомлено посміхнувся Адріан.

- Ще побачимося! Доречі, будемо чекати на повну версію пісні: "Ельф та вампір". - Підморгнула мені Еріка й відправила Адріану повітряний поцілунок.

Вона вже повернула собі лукавий погляд й виглядала як завжди - гарно, впевнено та небезпечно. Я чуть не застогнала вголос. Обернувшись до порталу Лендіон відчинив двері, руна на моїй долоні засяяла червоним. Ельф пропустив Еріку вперед, вони зробили крок у портал й зниклі у темряві.

Даніель підійшов до порталу.

- Я повернуся за кілька годин. - Сказав він. - Не хочу що б мою відсутність на посту помітили, мене за це по головці не погладять. А про все що відбувалося ніхто не повинен дізнатися.

Я кивнула, а Адріан промовчав. Дуже не властиво йому не вставити ні шпильки, ні іронічного жарту.

Даніель трохи напружився кинувши погляд на Адріана, а потім на мене та поспішно кинувши нам: "До зустрічі" відвернувся й ступив у портал. Двері за ним зачинилися.

Ми з Адріаном залишилися стояти мовчки удвох у тиші дивлячись туди де тільки що зникли перші відвідувачі готелю, які навіть й дня не пробули у нас в готелі. Починалось все, м'яко кажучи, не дуже оптимістично.