Раді Вас бачити!

Даніель в одну мить увімкнув ліхтарик на телефоні й побіг до виходу. За кілька секунд ми почули з тієї сторони копошіння, а потім як він добряче вилаявся.

- Двері зачинено!

Адріан також увімкнув ліхтарик на смартфоні та пішов до чорного входу. Через хвилину ми почули теж саме тільки з вуст Адріана.

Фея та русалка хором пискнули щось незрозуміле. Діана підійшла до мене та взявши за руку увімкнула свій ліхтарик. Я вирішила поки не вмикати свій. Світло від ліхтарика Діани освітило перелякані обличчя жінок, бліде Тіреймора й спантеличене дідуся. Адріан та Даніель підійшли до нас одночасно.

- Думаю, ми в пастці!

Ді підійшла до найближчого вікна та смикнула за ручку. Вікно не відчинилося.

- Марно, на готелі якесь заклинання. Ми не вийдемо! - Сказав Даніель, дивлячись на всі боки.

- Потрібно перевірити портали! Можливо, ми можемо вийти з них, а потім вже розберемося з готелем! - Тихо сказала я, підходячи до дідуся та у підбадьорливому жесті беручи його за руку.

- Як варіант, - сказав Адріан, попрямувавши до сходів, - будьте тут, я перевірю.

Він пішов, а ми стиснулися в одну маленьку грудочку притулившись один до одного.

За кілька хвилин пролунав звук з боку сходів, а потім з'явився Адріан.

- Усі двері, що ведуть до порталів, намертво зачинені, як і вхідні.

Даніель чортихнувся та набравши якийсь номер на телефоні, приклав вухо до трубки.

- Та твою ж! - Крикнув він й різко відірвав слухавку від вуха. - Немає мережі!

Усі, хто мав смартфон, втупили в них свої очі та переконалися, що мережі не було ні в кого.

- А немає у вас ніякої магічної штуки, щоб зв'язуватися між собою? - Запитала я, дивлячись на Даніеля.

Той зустрівся зі мною поглядом й витягнув маленьке дзеркало, яке він певно і так вже шукав у своїй сумці, судячи з його різких швидких рухів в ній. Поглянувши на маленьке дзеркало, я подумала, що й справді, весь готель усіяний дзеркалами - "телефонами".Але судячи з того, як чоловік скривився, зрозуміла, що і цей зв'язок нам не доступний.

- Як на рахунок поштової скриньки? Може, кинемо туди лист і нас врятують? - У розпачі перебирала я варіанти.

- Може так, а може магія, яка нас не випускає, не пропустить й лист. - Промовив задумливо Адріан.

- Варто спробувати, - пошепки сказала Діана, - у нас не так вже й багато варіантів.

- Згоден! - Промовив дідусь, а магічні жінки ствердно закивали головами.

- Якщо не вийде, то за пів години мають прибути охоронці з патруля, вони не зможуть сюди потрапити та явно подзвонять Сему й повідомлять про те, що трапилося. А Сем вже цю справу просто так не залишить, тож нам із вами тільки потрібно трохи почекати. - Сказав Даніель обвівши нас усіх поглядом.Це була бодай незначна розрада, але краща за ніяку надію на порятунок.

- Давайте, ми з Лейєю підемо напишемо листа, а ви залишитеся тут, або зайдете в найближчу кімнату. - Сказав Даніель.

- Розділятися, дуже-дуже погана ідея! - Тихо сказала Ді, - Ви що ніколи не читали трилери?

Якби не небезпечна ситуація, я б посміялася над її словами, але правда була в тому, що вона мала рацію.

- Ну, тоді йдемо всі разом, не відставайте! - Сказав Даніель, оглядаючи простір біля нас.

- Берегиня, але там же сейф та дуже цінні речі! - Обурився дворецький.

Усі погляди перемістилися на його обличчя й він знітився.

- Тірейморе, друже, є великий шанс, що вони вам більше не знадобляться, тож...

Жінки схлипнули.

- Адріан, припини наводити паніку, все буде добре! - Крізь зуби промовив Даніель. - Тіреймор, на скільки я знаю, тут усі замки відчиняються тільки для трьох із нас, і всі вони служать готелю.

- Але... - Почав було дворецький, але Даніель обірвав його, махнувши рукою.

Десь з вищих поверхів донісся гул.

Жінки підскочили до Даніеля та злякано вчепилися в його руки. Мабуть, зрозумівши, хто з нас тут найсильніший. Руки феї були хоч й маленькими, а вчепилися в шкіру чоловіка так, що, мабуть, їх не так просто було віддерти. Я скрипнула зубами, чомусь усередині мене заворушилось якесь неприємне відчуття, дивлячись як красуні притискаються до чоловіка.

Він обережно звільнився від їхньої хватки.

- Вибачте, мені потрібні вільні руки та свобода дій. - Спокійним голосом промовив він й кивнув Адріану.

Той закотив очі.

- Дами, можу я скласти вам компанію? Ви як ковток свіжої води, ковтнув й почуваєшся як у найкрасивішому квітнику. - Муркотнув він ніби ми не в пастці на межі смерті, а на балу.

Жінки трохи розслабилися, Ноель взяла його під руку, а Сея сіла в простягнуту долоню. Я почула як роздратовано цокнула язиком Діана.

Дивні звуки зверху припинилися.

Я обернулася до дідуся, той підбадьорливо посміхнувся й стиснув мою руку міцніше. До мене підійшов Даніель та взяв мене за вільну руку.

- Нам потрібно спуститися на один поверх, йти недалеко. Йдемо в такій почерговості: Я та Лейя попереду, за нами Діана, за нею прекрасні гості, потім містер Браун та Тіреймор, Адріан замикає ряд.

Дівчата грізно блиснули на Даніеля поглядом, русалка ще більше стиснула руку Адріана, а фея вчепилася в долоню так, що той аж шумно втягнув в себе повітря.

- Ви звісно можете йти зі мною позаду, але в середині вам буде безпечніше! - Сказав той з посмішкою на обличчі, але я побачила, як вона одразу ж зникла та всі його риси наче загострилися.

Жінки переглянулися й не зрушили з місця. У Даніеля на обличчі заходили жовна.

- Гаразд, якщо хочете йдіть позаду. - Видихнув він. - Ходімо, ми й так втратили вже багато часу!

Чоловік стиснув мою руку та подивився на мене. В той самий час дідусь відпустив мою другу руку й прошепотів на вухо.

- Все буде добре!

Я повернулася до нього та натягнуто посміхнулася.

- Звісно, як у тих казках, які ти мені розповідав!

Я побачила, як у нього засяяли очі.

- Саме так! Світло й темрява - дві сторони однієї медалі, коли переважає темрява, в ній обов'язково з'являється промінь світла! - Він підморгнув мені та вирушив на своє місце.

Обов'язково потрібно записати всі його казки й видати книгу. Подумала я, а потім підвела погляд на Даніеля. Він вже не дивився на мене, а обводив поглядом "загін", що формувався. Тіло його було напруженим, рука міцно тримала мою, він кидав погляди на темряву навколо нас й наче прислухався до тиші навколо.

- Так, все пішли! Притискайтеся один до одного та не відставайте! - Він повернувся й спрямував смартфон з ліхтарем у коридор. Мій телефон лежав у кишені джинс. Я не знала скільки там зарядки, вирішила перевірити пізніше та не розряджати його марно, світла й так вистачало.

На секунду рука Даніеля сильніше стиснула мою руку, а великий палець провів по тильній стороні моєї долоні. Я глибоко вдихнула й ми пішли, намагаючись майже не шуміти, наскільки це взагалі можливо рухаючись таким натовпом.

Навколо було дуже тихо. Я б сказала, що ця тиша була напружено густою. Або так мені здавалося. Чути було тільки шурхіт нашого одягу та тяжкі від переживань подихи

Ми йшли повільно, на стіни відкидало наші тіні, а уява малювала в голові моторошні картини. Ми майже дійшли до сходів, коли почувся якийсь гуркіт позаду. Гучність наростала, звук був такий ніби хтось грав меблями у футбол. Він лунав просто за нашими спинами.

Усе сталося за лічені секунди. Жінки заверещали, Діана втиснулася в мою спину, Даніель різко обернувся, світячи ліхтарем назад.

- Твою ж! - Вилаявся він.

Гуркіт зник так само раптово, як і почався. Я глянула назад та застигла. Адріана з жінками не було, як і Тіреймора з дідусем. Я хотіла вже сіпнутися назад на пошуки дідуся, але Даніель міцно тримав мене за руку.

- Дідусь! - Відчайдушно крикнула я, але Даніель долонею закрив мені рот.

- Тихо! - Прошепотів він, - можливо, вони, злякавшись гуркоту, розбіглися та сховалися в кімнатах.

Діана стиснула руки, якими вона мене напів обнімала.

- Я не піду далі, поки не дізнаюся, що з ними! - Прошипіла я крізь зуби.

Даніель подивився в мої очі, я бачила як він зціпив зуби, а потім видихнув.

- Гаразд, ходімо, тільки тихо. - Він випустив із рук мою руку та поглядом показав нам з Ді йти за ним.

Діана схопила мене за руку та стиснула. Даніель відчепив від поясу невеликий кинджал, яким він нещодавно порізав мій палець, та кивком показав йти за ним.

Ми з подругою йшли майже торкаючись його спини.Пройшовши трохи вперед, так і не побачили нічого незвичайного. Перед нами був лише порожній коридор та зловісна тиша.

Раптом з найближчої кімнати донісся якийсь звук. Даніель зупинився та приклав палець до рота на знак мовчання. Він перехопив зручніше кинджал, підкрався до дверей й різко відчинив їх, світячи ліхтарем всередину.

Пролунав жіночий вереск, блиснули лезо, Даніель встиг відбити удар, інший кинджал відлетів убік.

- Даніель, лять..тучі кажанчики, ну не можна ж так лякати! - Пролунав звук знайомого голосу, а потім я побачила зіщулене обличчя Адріана, який потирав свою руку. За ним виднілося обличчя Ноель, яка стояла біля поваленого стільця, очевидно, з якого вона щойно встала, а за її спиною махала крилами Сея, тримаючись руками за сукню русалки.

Ми з Ді швидким кроком увійшли в кімнату. Я обнишпорила приміщення в пошуках дідуся й Тіреймора, але їх тут не було.

- Що сталося? Де дідусь? - Нервово запитала я в Адріана, якому Даніель протягував кинджал, який він відкинув під час захисту на підлогу.

- Я не знаю, - тихо сказав він. - ми почули якийсь гул позаду, зовсім поруч, я хотів обернутися та подивитися, що там, але жінок охопила паніка, вони заметушилися, а потім кинулися в кімнату, я побіг за ними. Поки їх заспокоїв, звук припинився. Я тільки хотів піти за вами, як ви нас знайшли. Я не бачив ні містера Брауна, ні Тіреймора. Можливо Тіреймор узяв твого дідуся й так само сховався з ним в одній із кімнат.

Я судомно зітхнула. Так, без паніки Лейя, зараз ми обшукаємо кімнати та знайдемо там дідуся й Тіреймора, так само як і Адріана з жінками!

- Як думаєте, звідки береться цей гуркіт? Або що його створює? - Спитала Ді, яка досі мовчала, дивлячись на Даніеля.

- Поняття не маю. - Відповів їй Адріан, а Даніель потер рукою чоло, а потім окинув нас усіх поглядом.

- Не тягни Дан! - Сказав рудий, підходячи до чоловіка, - Якщо не хочеш говорити при дамах, скажи тільки мені.- Тихо прошепотів він, але ми з Ді почули.

- Ну це вже ні, якщо він щось знає, нехай вже каже всім! - Блиснула на нього очима Діана та склала руки на грудях.

Адріан закотив очі.

- Ти хочеш, щоб наші гості померли від страху? - Тихо прошипів він крізь зуби.

- Я хочу, щоб усі знали, з чим мають справу, та у кожного було більше шансів не померти від чогось більш загрозливого, ніж страх.

Вони свердлили поглядом один одного, кімната занурилася в напружену тишу.

- Я знаю тільки одну істоту, яка може використовувати такі звуки - Демон Льден.

- Демон найманець? - Брови Адріана злетіли.

- Так. Вони дають присягу на крові перед наймачем. Коли його жертва ближче, то в нього нібито скипає кров від блаженства, він хижак, отримує задоволення від страху, тому має артефакти, що наганяють жах.

- Тобто це все галимі спецефекти? - Ошелешено пробурмотіла я.

- Так. - Кивнув Даніель.

- А що подібними артефактами не користуються інші виродки? - Запитала Діана.

- Я про такі випадки не чув. - Розвів руками Даніель.

- Наші злочинці не люблять повторюватися, кожен вигадує свій оригінальний стиль. - Буркнув Адріан.

Даніель кивнув.

- Я думала, що у вас переважно всі білі й пухнасті, - кинула роздратовано Ді.

- Ні, у нас у цьому плані все як у людей. Якщо ти усередині лайно, то як би ти не старався, лайном і залишишся. - Відповів їй Адріан та глянув на Даніеля. - Що будемо робити? Ти знаєш як його вбити?

- Знаю. - Сказав Даніель. - Слабке місце в них - шия. Але ось їх здібностей потрібно побоюватися. Вони вбивають холодом. Заморожують з середини. Але є одне але! Потрібно остерігатися їх дотиків. Тільки після цього магія демонів діє на жертву. А ще в них є гострі довгі пазурі, порізи від них, м'яко кажучи, неприємні, але парадокс за доторк такі порізи не рахуються.

Адріан задумливо кивнув.

- Данієль, потрібно знайти дідуся! - Благально глянула на нього я. - Будь ласка! - Додала одними губами.

Він глянув на мене, прикрив на секунду очі й кивнув.

- Я згоден.

- А цей демон має таку силу, що б закрити нас в готелі? - Задумливо проговорила Ді, перекинувши своє довге волосся назад.

- Ні. Швидше за все нас тут замкнув якийсь артефакт. Якщо ми його знайдемо та знищимо, то виберемося звідси. - Відповів Даніель.

- Готель величезний, як знайти артефакт, який ми навіть не знаємо, як виглядає. Чи знаємо? - З надією глянула на чоловіка.

Той заперечно помахав головою.

- Послухайте, ну у вас же є магія! Ви що не можете посипати порошочку, намалювати руну й вуаля артефакт на базі! - Нервово сказала Діана, почавши детальніше розглядати кімнату.

Чоловіки переглянулися.

- Потрібно подумати, - сказав задумливо Адріан.

- Поки ти думаєш, не могли б ми нарешті вже піти на пошуки дідуся! - Я почала закипати.

- Ви залишитеся тут, тільки я піду на пошуки. - Сказав Даніель командним голосом. - Ваше завдання: придумати як знайти артефакт.

- Я піду з тобою! - Сказала я твердим голосом. - Це не обговорюється! - Одразу додала. - Я не зможу сидіти тут спокійно, поки дідусь невідомо де. Якщо ти не хочеш, щоб я пішла сама, йдемо разом.

Я почула, як Даніель скрипнув зубами, він стиснув руки в кулаки та злісно блиснув на мене очима.Вперше бачила у нього такий погляд, по моїй спині пройшли табуном мурахи. На секунду він нібито сам став злим хижаком й мені здалося, що в глибині його сірих очей промайнув червоний вогник, чи це так світло від ліхтаря віддзеркалилося? Я неусвідомлено зробила крок назад.

Мить і Даніель розслабив обличчя, моргнув і його злий погляд змінився на вже знайомий. Мені не варто забувати, що він не людина, а істота і я навіть не знаю яка.

- Гаразд, - сказав він. - Ходімо! Тільки тримайся біля мене. Адріане, знайди цей клятий артефакт! Леді, від вас потрібна допомога Адріану. - Він обвів очима Ді та гостей.

- Я згадав одну руну, вона може допомогти, - почухав підборіддя Адріан, - тільки нам знадобиться час, щоб усе зробити правильно.

Даніель кивнув. Ді стурбовано підійшла до мене.

- Можна я піду з вами? - Прошепотіла вона.

- Залишся з Адріаном, - я глянула на жінок, які злякано тулилися одна до одної та перешіптувалися. - я думаю, що йому твоя допомога потрібніша. - Прошепотіла та погладила її по спині.

Ді глянула на жінок, зітхнула й кивнула.

Даніель обмінявся кількома словами з Адріаном та кивнув мені.

- Готова?

Я взяла всю волю в кулак, як би не було страшно, десь там мій дідусь і мені потрібно було його знайти.

- Так! - Упевнено сказала я.

- Пам'ятай, якщо побачимо демона, зроби все, щоб він тебе не торкнувся! - Дивлячись у мої очі повільно промовив він. - Твоя місія вижити, все інше за мною!

Я кивнула.

- Добре, - він ще раз глянув на всіх присутніх, - зустрічаємося тут. Нікуди не виходьте, якщо тільки вам загрожуватиме небезпека.

- Та всі все зрозуміли вже! - Роздратовано буркнув Адріан, риючись у своїх кишенях. - Мені тут не потрібні жінки в непритомності, немає часу приводити їх до тями! - Сказав чоловік та сівши на підлогу, почав витирати пил. - Діана, дорогенька, потримай, будь ласка, смартфон так, щоб освітити цю ділянку!

Він показав на підлозі розміри ділянки, яку розчищав. Ді певно взяла себе в руки, щоб нічого не відповісти на його "дорогенька" та стиснув зуби швидко підійшла й взяла з рук Адріана телефон почавши світити туди, куди показав чоловік.

- Молодчинка! - Сказав підбадьорливим тоном чоловік й почав щось креслити крейдою на підлозі незважаючи на скрегіт Діаниних зубів.

Жінки перестали перешіптуватися та дивилися на те, що робить Адріан.

Даніель узяв мене за руку й повів за собою на вихід.Ми вийшли та майже навшпиньки підійшли до найближчої кімнати, і Даніель, засунувши мене собі за спину, акуратно прочинив двері й посвітив всередину ліхтариком. Там нікого не було. Він тихенько зачинив кімнату та потягнув мене за собою до іншої. Так по черзі двері за дверима ми відходили дедалі далі від кімнати, де був Адріан з жінками. Моє хвилювання з кожною пройденою кімнатою все посилювалося. Прискорене биття серця лунало у вухах набатом.

Раптово ми почули якийсь гуркіт. Даніель різко посвітив ліхтарем у той бік.

Звук вочевидь пролунав в одній із кімнат за три-чотири двері від нас. Більше жодного шуму не виникло. Чи то від страху, чи то від надії я затамувала подих.Даніель подивився на мене й кілька разів провів своїм великим пальцем по моїй долоні в заспокійливому жесті. Я кивнула йому, намагаючись безмовно повідомити, що все добре. Він окинув мене стурбованим поглядом, зітхнув та потягнув за собою до кімнат, звідки ми почули той звук.

Я дуже сподівалася, що за дверима перебував дідусь з Тіреймором й вони в темряві ненавмисно просто щось перекинули. Це здавалося логічним та найбільш сприйнятним для мене фактом.

Даніель відчинив спочатку перші двері - за ними було порожньо. Потім другі - там була така сама порожнеча й тиша. Залишалися треті останні двері в коридорі першого поверху.

Підійшовши до них, Даніель на секунду стиснув мою руку, потім відпустив її, взявши кинджал. Помахом голови дав мені мовчазний наказ стати йому за спину та, важко ковтнувши, різко відчинив двері ногою. Ті легко піддалися й з великою швидкістю та гуркотом відчинилися навстіж.

Я визирнула з-за плеча Даніеля та побачила жахливу картину. Величезний демон стояв біля вікна, а поруч з ним, втиснувшись у підвіконня, завмер Тіреймор. Як я здогадалася, що це був саме демон? Не пам'ятаю, що б мені хтось розказував про інших тварюк з рогами, дідусь точно про це не згадував. Рука демона була простягнута до дворецького, але сам він, мабуть, відволікшись на звук, дивився в наш бік.

Даніель, не гаючи часу, кинув на стіл телефон з ліхтарем та атакував демона кинджалом. Той зміг відбити удар, але кинджал трохи зачепив його темну волохату руку, бо він зашипів від болю.

Тіреймор, дивлячись на все це, не зрушив з місця. А я нишпорила по кімнаті поглядом у пошуках дідуся, але його тут не було, я ледь не завила від розпачу.

Я почала крастися до дворецького, щоб запитати його про дідуся. Може він бачив хоча б напрямок, куди той побіг. Дорогою прихопила телефон з ліхтарем зі столу.

Даніель та демон продовжували громити кімнату.Я кидала на них швидкий погляд та намагалася йти повільно біля самої стінки весь час натикаючись на якісь речі та меблі. Боляче вдарилася об ніжку стільця, але стримала крик та продовжила шлях. Я мусила знайти дідуся! Тіреймор же залишався на місці та стежив за битвою.

Я на мить глянула на Даніеля, він якраз відстрибував від скляного графина, що летів у його бік. Своєю чергою чоловік дотягнувся до якоїсь палиці, схожої на мітлу, й з усій дурі гепнув нею по спині демона. Палиця затріщала й обламалася по середині. Демону, судячи з усього, було не холодно ні жарко від такого удару, він продовжив повільно насуватися на чоловіка, той позадкував, швидко нишпорячи очима по кімнаті. На його щоці виднілися три глибокі порізи. Невже від пазурів монстра?

Я зупинилася. А де його кинджал? Судячи з усього, ситуація паскудна й потрібно хоч чимось допомогти Даніелю. Не можна, щоб демон торкнувся його, а перемогти його наразі можна тільки за допомогою кинджала. Я кинула погляд на Тіреймора, але той не рушив з місця. Бідний, напевно остовпів від жаху, хоч би його не схопив серцевий напад!

Я знову мигцем глянула на Даніеля, той намагався ухилятися від гострих кігтів демона. Вони вдвох перемістилися на величезне ліжко, і я не розуміла, як воно ще не тріснуло під ними.

Освітивши підлогу біля себе, я побачила як щось блиснуло. Кинджал Даніеля! Він був майже біля самих ніжок ліжка. Мені потрібно було дістати його та передати чоловіку.

Раптово по кімнаті почало літати пір'я. Я глянула на демона. На його рогах застрягла велика подушка, роги демона зробили в ній велику дірку з якої почало висипатися пір'я. Він мотав головою з боку в бік, намагаючись скинути її з себе, але тільки розсипав з подушки пір'я по всій кімнаті. Даніель тим часом намагався завдавати удари по страхітливо ревучому демону, якоюсь дощечкою, але йому мало вдавалося заподіяти тому хоч якоїсь більш-менш серйозної шкоди.

Подумавши, що зараз хороший момент, який може не повторитися, я кинулася до кинджала.

- Даніель! - Крикнула я, підібравши кинджал та піднявши вгору показуючи його чоловікові.

Той мигцем глянув на мене, а я швидко підбігла й простягнула чоловіку руку з кинджалом руків'ям уперед. Даніель дотягнувся до нього краєчком пальців і тут трапилося відразу кілька подій.

Пролунав тріск ліжка, Даніель, падаючи, зумів забрати кинджал, але, в цей же момент пазурі демона впилися в мою простягнуту руку. Демон падаючи добрався до мене. Рука почала шалено боліти й пекти. Я обсмикнула її та затиснула рани другою рукою, при цьому телефон із ліхтарем Даніеля впав на підлогу.

Я глянула вниз, а потім відчула різкий удар у бік, моє тіло відлетіло та врізалося спиною в протилежну від вікна стіну. Я боляче приземлилася на підлогу на лікті, мабуть, здерши їх у кров разом з колінами. Завивши від болю подумала хоч би нічого не зламати собі! На краю свідомості прийшла думка про новий смартфон, який певно зломався від удару чи падіння так і не разу не юзаний. Спина боліла пекельно, руки ніби палали вогнем. Я розпласталася на підлозі й відчула дикий холод, чорт магія демона! Даніель не казав як її позбутися. Діло кепське. Єдиний плюс був у тому, що холод послугував яким ніяким знеболювальним та притупив біль від ран.Гуркіт стояв у кімнаті нереальний, битва тривала. Я почала підсовувати руки під себе та зрозуміла, що мої пальці влізли в щось мокре й липке. Я підняла голову та подивилася на них. Оскільки було темно, хоч світло від ліхтарика трохи давало можливість оглянутись, я не змогла чітко зрозуміти, у що я влізла. З кожною хвилиною ставало дедалі холодніше, я зрозуміла, що мені треба рухатися. Аж раптом я ногою торкнулася чогось м'якого, стрімко підняла голову й закричала! Недалеко від мене, обличчям у підлогу лежав мій дідусь, а біля нього валялась корзинка вміст якої був розсипний біля нього. Я, не дивлячись на біль у тілі, почала повзти до нього.

- Дідусю, дідусю!

Коли я доповзла до нього, то почала смикати його за плечі. Він не озивався. Мій голос почав тремтіти й зриватися.

Я сіла, не зважаючи на біль у попереку та сильний холод, від якого вже почали тремтіти пальці й цокати зуби й спробувала перевернути дідуся на спину. З великими труднощами мені вдалося це зробити. Я поклала голову дідуся на коліна та раптово намацала на його потилиці щось мокре.

- Ні-ні-ні! Не може бути! - Я судомно вдихнула повітря та спробувала намацати дідусів пульс.

Його не було. Я не задавалася, та намагалася перевірити, чи дихає він.

У цю мить роздалося завивання й щось із гуркотом упало на підлогу, вона аж затремтіла й миттєво холод мене відпустив.

Я лише на хвильку звернула на це увагу, бо знову почала відчувати всі свої рани. Зціпивши зуби, обняла дідуся та почала розхитуватися взад й вперед.

- Лікар, терміново потрібен лікар! - Почала кричати я, захлинаючись у сльозах, які хлинули з моїх очей. - Тіреймор, чуєш! Терміново викликай лікаря!

- Лейя, - почула я голос Даніеля. - Твоюж! - Вилаявся він та підбігши до мене впав на коліна.

Він швидкими рухами оглядав дідуся й намагався перевірити пульс.

- Дідько! - Вилаявся він знову. - Лейя, мила...- Він простягнув до мене руку.

- Виклич негайно лікаря! - Гримнула я на нього з люттю.

- Лейя, люба, - спробував заспокоїти він мене, - мені дуже шкода, але твій дідусь...

- Ні, не кажи цього! - Вигукнула я, здогадуючись, що він мені зараз скаже.

Я не хотіла, що б це будь-хто говорив вголос, я й так зрозуміла це, не знайшовши в дідуся пульс. Мені здавалося, якщо хтось промовить це вголос, то воно стане невідворотним та реальним. А мені так хотілося триматися хоч за якусь примарну надію!

- Це ви винні, ви всі зі своїм проклятим готелем! - Вила я, розгойдуючись як маятник, обіймаючи дідуся.

Ненавиджу! Ненавиджу всіх! Єдина моя сім'я, яка в мене була - дідусь. Та його більше не було. У мене більше нікого не було. Мій бідний дідусь, який розповідав мені такі добрі казки! Він був захоплений цими світами та їхніми істотами. Це ж треба, тільки кілька тижнів тому він мені розповідав казку про доброго демона та ельфійку. Чи міг би він подумати, що "добрий" демон усього лише ілюзія? Що такий демон... Вб'є його? Що улюблені світи стануть його погибеллю? Що б він сказав на це?

Я схлипнула. Я більше ніколи не з'їм своїх улюблених страв, приготованих дідусем, він більше ніколи не зробить мені зауваження за столом, що треба поводитися тихіше та не лазити під час їжі в телефоні. Він більше не розбудить мене в університет. Мені більше нема до кого поспішати додому. Та раптом дім перетворився не на мій дім, а на грудку болючих спогадів.

Даніель хотів доторкнутися до моєї руки, але я відсмикнула її.

- Не торкайся мене! Ніколи! - Прошипіла я. - Чуєш ніколи! - Перейшла я на крик.

Я палала ненавистю до всього, що було пов'язано зі світами та готелем. Ще кілька днів тому я жила щасливим життям, потім все перетворилося на пекло. Якби не це, дідусь би жив досі. Звідки мені знати, може якби не це, то й батьки мої були б живі! Я ж нічого про це не знаю. Але, точно знаю те, що життя берегині не цукор. Чи так "пощастило" тільки мені?

Ненавиджу! Ненавиджу! Будь проклятий той день, коли я дізналася про цей клятий готель! Та той, де наш рід обрали бути берегинями. Це ніяка не честь. Ось це справжнє прокляття, ваша величність Ерік!

Я нібито горіла зсередини живцем та не думала, що це коли-небудь може припинитися, та й навіщо? У чому тепер сенс життя? Точно не в готелі! Хай пропаде він з усіма його світами!

Я обняла міцніше дідуся та заридала ще дужче. Ненавиджу!