Раді Вас бачити!

Мене хтось легенько тормошив за плече й кликав на ім'я. Я розплющила очі та зрозуміла, що лежу на величезному ліжку, а біля мене стоїть Адріан та променисто посміхається. Озирнувшись на всі боки зрозуміла, що знаходжуся в номері, який ми готували до приймання відвідувачів з Фуегосу.

- Прокидайся соня! Скоро прибудуть кхм... Гості. Тобі потрібно привести себе до ладу, а мені ще дещо тут доробити. Я захопив тобі каву з круасаном. - Він показав на склянку й пакунок, який лежав на столі.

Я підвелася. Так, ну, як мінімум, я була одягнена. Я напружувалась, але все ніяк не могла згадати, як заснула та прокручувала останні години, які пам'ятала, в голові. Після того як ми подивилися на дивовижні вікна, прийшли сюди перекусили та почали знову поратися. А потім я сіла за стіл попити сік й напевно вирубалася прямо за ним.

Невже Адріан знову тягав мене на руках? За останні декілька днів, я вже збилася з рахунку який це був раз такого транспортування мене. Це вже був явний перебір.

Розлютившись на себе та мовчки взувшись підійшла до столу й ковтнула трохи гарячої ароматної кави. Вона трохи обпекла моє горло приводячи мене до тями і до кінця пробуджуючи від сну.

- Дякую! - Я глянула на Адріана та вказала на склянку у своїй руці. - Уже принесли все, що ми замовляли вчора? - Діловим тоном поцікавилася я обводячи очима кімнату. - Вона виявилася шикарною та вся ніби сяяла від чистоти.

- Так, принесли! Залишилося додати останні штрихи та приготуватися до зустрічі.– Я кивнула. - А ти що, не спав?

- Ні! - Він розвів руками. - Нічого страшного, я той ще міцний горішок. - Підморгнув він мені, а я мало не подавилася кавою.

І тут я завмерла: "Привести себе в порядок". А як? Я подивилася на свої джинси трохи забруднені від прибирання. Вся я була спітніла та явно скуйовджена. Я ж не брала сюди запасний одяг. Та навіть гребінець не брала! Я в паніці глянула на Адріана. З його губ сповзла посмішка.

- Що таке? Щось не так? - Із занепокоєнням у голосі запитав він.

- А як я приведу ось це, - я провела по повітрю біля себе рукою, показуючи на свій вигляд, - в порядок? Мені потрібна ванна та новий одяг і хоча б гребінець! Я встигну збігати додому? - Поставила я порожній стаканчик на стіл готова тієї ж миті рвонути вниз.

Хоча я навіть не уявляла, що можна вдягнути зі свого гардероба для зустрічі з такими гостями. Я побачила, як Адріан розслабляється і на його вуста знову повертається посмішка.

– Аааа... Ти про це! Я вже все продумав! Якщо ти допила каву, то пішли, я дещо тобі покажу.

З цими словами він розвернувся і пішов до виходу. Я відкусивши шматочок від круасана рушила за ним.

Ми спустилися на перший поверх, пройшли трохи далі за кімнату з ключем та застигли біля кутових дверей. Адріан уважно й серйозно зазирнув у мої очі. Я здивовано підняла брову і хотіла вже запитати чому він на мене так дивно дивіться, але чоловік вже взявся за ручку та відчинив двері.

Я увійшла й побачила невелику кімнату у бежево-аквамаринових кольорах з великим арковим вікном та біло-зеленим тюлем. Біля вікна стояло велике ліжко, а коло нього невелика тумбочка. Навпроти ліжка була висока і широка шафа, а поряд з нею, такий самий дамський столик, як і у віп номері. Так само в кімнаті був невеликий звичайний стіл та два стільці. На стінах висіли картини, на яких були намальовані морські пейзажі, а у кутку знаходилися двері, які вели, мабуть у ванну кімнату. У цій кімнаті напрочуд було чисто. Ні пилу, ні павутини. Я глянула на Адріана.

- Чому тут так чисто? - Здивовано підняла я брову.

- Поки ти спала я тут залишив наших "друзів" мочалку та щітку. Вони дуже швидко впоралися зі своїм завданням, все ж таки кімнатка невелика. - Куточки губ Адріана знову поповзли нагору.

- Це все добре, звісно, але ми тут зараз навіщо? Чим мені це допоможе? – Схрестила я руки на грудях.

Адріан підійшов до шафи й мовчки відчинив дверцята. Я наблизилась до чоловіка та глянула йому через плече.

Шафа була забита під зав'язку різними вбраннями. Я провела рукою по тканинах й почала розглядувати першу сукню, яка потрапила до рук. Вона була як нова! Ні порошинки, ні ознак старіння.

- Це як таке можливо? - Я проковтнула.

Адріан поплескав по шафі рукою.

- Деревина з Флорілейського лісу має властивість зберігати речі у такому стані, в якому їх туди поклали. Речі не старіють.

- Ого! – Скрикнула від здивування я. - Це ж скільки може бути цим речам років?

- Багато! – Засміявся Адріан.

- А чиї вони? - Я задумалась. Не могло ж бути так, щоб хтось із відвідувачів забув забрати їх. І тим більше хто б возив таку кількість одягу із собою? І раптом застигла осяяна здогадкою. - Мами? - Я обвела кімнату поглядом. - Це її кімната?

- Так. - Адріан ствердно кивнув.

- А як ти...

- Дізнався? - Закінчив він за мене. - Якщо ти придивишся детальніше до кімнати, то побачиш тут багато зображень тої самої руни, що й у тебе на руці. Ще якось Тіймор про це згадував, коли я з цікавістю розглядав кімнати. - І побачивши, як я насупилась, швидко додав: – У кожній кімнаті свій індивідуальний інтер'єр, мені було цікаво!

- Ясно. - пробурмотіла я ковзаючи рукою по сукнях, які швидше за все, одягала моя мама.

- Гаразд, - сказав Адріан, дивлячись на екран телефону, - у нас залишилося зовсім мало часу. Приводь себе в порядок, а я піду дороблю декілька справ та теж займуся собою. Зустрічаємося в холі за пів години. - Він кивнув головою на годинник, що висів на стіні й показував вісім двадцять ранку. Я погоджуючись махнула головою. Адріан ніби хотів ще щось додати, але лише погладив мене по руці та вийшов з кімнати.

Декілька хвилин я стояла не ворушившись, розглядаючи кімнату. На жаль зараз не було часу розглянути все детальніше, але я пообіцяла собі, що обов'язково після того, як поїдуть вампіри, візьмуся за неї ретельно та уважно. Я відчинила двері та побачила невелику ванну кімнату. Вона була схожа на ту, що у віп номері тільки була менша й колір був білий, а не червоний. Відкривши кран переконалася, що й тут так само із сантехнікою все було гаразд.

Скинувши з себе одяг, я сіла у ванну. Біля неї на полиці стояли якісь скляночки. Відкрутивши їх та понюхавши я зрозуміла, що це було точно щось для миття. Ризикнула, через те, що не було іншого виходу, й помила ними тіло та голову. Синці та подряпини вже зійшли з мого тіла й нічого не нагадувало про напад. Якось неприродно швидко вони зійшли, відвар Даніеля допоміг.

Я закуталась в рушник, який, швидше за все, Адріан купив вчора й залишив у ванній та вийшла з кімнати.

Проходячи повз дамський столик я побачила декілька скриньок, які стояли на ньому. Відкривши одну з них я ахнула побачивши безліч різних шпильок, камені яких переливалися різними кольорами. У другій скриньці знайшлися декілька пар сережок, намисто, чокер, кольє та пара кілець. Всі вони були дуже красивими.

Висунувши одну зі скриньок столу я знайшла невеликий дерев'яний гребінець та якісь баночки. Ймовірно, це було щось із косметики. Я вирішила відкласти всі теплі думки, від яких ніби щось метеликами кружляло й відчувалось у мене в грудях на потім, та почала розчісувати волосся.

Глянула на годинник. Залишалося ще десять хвилин, а я навіть не спитала Адріана, що краще вдягнути для зустрічі з вампірами. Підійшовши до шафи я почала перебирати одяг. Приклавши пару нарядів до себе я зрозуміла, що статури ми були з мамою плюс - мінус однакової. А ось судячи з подолу та рукавів, то вона була мене трохи вище. Я не втрималася та понюхала сукню, яку тримала в руках. Але вона нічим не пахла, та й було б дивно, якби вона зберігала в собі стільки років аромат людини або її парфумів.

Мій вибір зупинився на чорній сукні, яка облягала фігуру, мала неглибоке декольте з рукавами три чверті та доходила мені до колін. З боку на нозі був невеликий розріз. Внизу шафи я виявила коробки із взуттям. Відкопала там чорні босоніжки на невеликому каблуку. Приміряючи їх на свою ногу я виявила що вони трохи завеликі, але не набагато. Зав'язавши зв'язки верх по ногах, я пройшлася туди-сюди. Нормально, ходити зможу. Одягнувши свою білизну натягла сукню. Підійшовши до дзеркала, я глянула на своє волосся. Воно було ще вологе після ванни. Я почала споруджувати з нього на голові якусь зачіску, беручи зі скриньки шпильки. Декілька пасом я випустила вперед на обличчя. Подивившись на годинник я побачила, що час у мене закінчився. Чи нормально буде, якщо я буду без макіяжу?

Я швидко пройшлася рукою по предметах схожих на косметику в скриньці й намацала щось схоже на помаду. Відкривши її, я впевнилася що так воно й було. Червоного кольору. Ну що ж, саме під цей образ. Нафарбувавши губи, я відкрила скриньку та взяла довгі чорні сережки з червоним камінням й одягла їх.

На шию вибрала такий самий чорний чокер із червоним камінням. Окинула себе у дзеркалі поглядом. Трохи дивно, я так ніколи не одягалася, але на вампірський смак має бути не погано, сподіваюся їм це сподобається. Ну певно вже точно більше ніж якби я одягла блакитну сукню з криноліном. Я посміхнулась. Хоча, звідки мені знати їх смаки? В останнє окинувши себе поглядом у дзеркалі, я вийшла з кімнати.

У холі на мене вже чекав Адріан. Він був вдягнутий у чорні штани, туфлі та чорну сорочку, яка була розстібнута на декілька ґудзиків біля горловини. На шиї висів кулон. Його руде волосся було зализане гелем назад. Я подивилася на обличчя. Його очі були здивовано розширені, одна брова піднята, а рот трохи розплющений.

- Ти виглядаєш... Трохи моторошно!

Я аж збилася з шагу після цих слів.

- Лейя, це комплімент! – Розреготався він беручи мене під руку й ведучи до сходів. - Те що потрібно! Я хвилювався, тому що забув тебе попередити, який одяг буде більш відповідний, але бачу, що ти спостережлива та добре сама з цим впоралася.

Я хмикнула, але розслабитись ніяк не могла. Відчула, що стаю дуже нервовою, а руки починаються труситися від переживання. Я могла грати роль впевненої в собі жінки, але брехати собі не могла. Мені було, до тремтіння в колінах, страшно. Адріан звернув увагу на мій стан.

- Не хвилюйся! Все буде добре, ти просто приязно посміхайся та менше розмовляй, я сам розберуся.

Я хитнула головою та трохи розслабилася. Добре, що я не одна.

Йдучи по другому поверху, Адріан швидко заскочив до однієї з кімнат та захопив букет. Він був красивий, з білих та червоних троянд в обрамленні величезної кількості зелені.

- Другий я поставив у вазу в номері. - Сказав він мені підморгнувши.

Взявши мене під руку він підвів мене до потрібних нам дверей. Від них начебто тягнуло жаром. Я зрозуміла, що за ними знаходиться портал у Фуегос. Адріан глянув на мене, підбадьорюючи кивнув й відчинив двері.

Я ахнула, на мене дихнув потік жару. Першим, що я побачила, були аркоподібні ковані двері, які стояли посередині величезної кімнати. Підлога кімнати складалася з рідкої лави, яка текла по кімнаті, як річка. Ставні відчиненого вікна горіли вогнем, а з обох боків від них на стіні висіли золоті мисливські роги з яких кожні декілька секунд виривалося справжнє полум'я. По стінах вилась, як плющ рослина з вогненними квітками. Я не повірила очам, але на підлозі стояв стіл, стільці та навіть якась книжкова шафа.

- Як це можливо? - Запитала я в Адріана.

- Магія плюс... - Він зайшов в кімнату та став на лаву. Саме "на" лаву, а не "в". Його ноги не потонули у рідкій масі. - Все не так жахливо, як здається на перший погляд. Йди сюди! - Він поманив мене рукою. - Лава протікає під міцною підлогою із прозорого каменю Тіфоліо. Його добувають у печерах Фуегосу, а потім роблять з нього різні речі, включаючи підлогу. Цей камінь не боїться вогню. Він не спалахує і навіть не нагрівається.

Я нерішуче зробила перший крок у кімнату та з подивом зрозуміла, що Адріан має рацію. Я ніби стояла просто на підлозі, в ноги не стало жарко. Я почала розглядати лаву, яка текла прямо піді мною.

- Це так дивно!

Адріан хмикнув. Я глянула на стіл і шафу з червоного дерева.

- А це...?

- А це для зручності гостей. - Знизав він плечима. - Можна сказати - "куточок відпочинку". Так само як й "спецефекти" на вулиці, поставлені тут для затишку. Тут гості з Фуегосу можуть почитати, заповнити свої документи, або навіть проводити зустрічі з іншими гостями.

Я подивилася на стіни, вони були чорного кольору, по них вилася вогняна рослина. З бутонами червоно-жовтогарячих квітів, які нагадували полум'я в каміні. Їхні бутони були чимось схожі на лілії. Квітки з'єднувалися між собою, як не дивно, зеленими корінцями та листочками.

– Амдей. - Справа рук ботаніків із Фуегосу та Флорілейського лісу.

- Вийшло... - Я не могла підібрати слово. - Заворожливо. - Я здивовано ахнула, коли мій погляд ковзнув по стелі.

На ньому був той самий ефект "лави" як й на підлозі, а посередині, над дверима, висіла величезна золота люстра з безліччю свічників, у яких горів вогонь.

Температура в кімнаті трохи підвищувала температуру у всьому готелі, але все ж таки була комфортна для перебування.

І тут я відчула як місце де була руна почала трохи нагріватися. Я глянула на руку та побачила, як руна проявилася й засіяла червоним кольором. Адріан кинув на неї погляд та відразу посерйознішав.

– Прибули! - Він поправив горловину своєї сорочки та подивився на ковані двері, які зі скрипом повільно відчинялися.

Мій погляд прикувався до порталу. Двері відчинилися, за нею виднілися лише темрява. Я здригнулася й відчула як Адріан погладив мене по руці. Й тут у дверях з'явилася Місис Трін. Вона була одягнена в чорну приталену довгу сукню, дуже схожу на ту, в якій вона була, коли ми говорили по дзеркалу. Взута в червоні туфлі на високих підборах, Її волосся було підкручене та зібране у високу зачіску, а декілька локонів падало на обличчя.

Вона лукаво посміхнулась та ступила в кімнату. Стук від її підборів луною промайнув приміщенням, а слідом за нею в кімнату увійшов високий гарний чоловік в білих штанях і блакитній сорочці з довгим золотим розпущеним волоссям, яке доходило йому аж до попереку. Я мало не ахнула, коли побачила його вуха. Це що ельф? З вампіром? Її чоловік - ельф? Я намагалася втримати обличчя, щоб нічим не висловити свого здивування. Мої очі зустрілися з блакитними та уважними очима ельфа. Декілька секунд він вивчав мене поглядом, а потім променисто посміхнувся. Двері за гостями зачинилися.

- Ласкаво просимо, Місис Трін! – Посміхнувся Адріан.

- Адріане, любий, ми ж домовлялися, ти можеш називати мене Ерікою! - Вона йому підморгнула.

- Звичайно, Еріко! - Він підійшов до неї та поцілував руку.

Я подумала, що він від занепокоєння забув подарувати Еріці букет, але тут він раптово підійшов до ельфа і простяг букет йому!

- Ласкаво просимо, Лендіоне!

У мене буквально відвисла щелепа, але я дуже швидко прикрила обличчя рукою, вдаючи що витираю щось зі щоки.

Мені здалося, але в Лендіона ніби відразу після цього жесту загорілися очі й він з якимсь трепетом взяв букет та вдихнувши аромат троянд прикрив очі, а на його вустах засяяла посмішка.

- Дякую, Адріане, ти знаєш як мене порадувати! – Сказав ельф розплющуючи очі.

Чоловіки зробили незнайомий жест руками, швидше за все це було вітання, щось нібито як рукостискання: кожен із них простяг руку з зігнутими двома пальцями до плеча іншого та після того, як декілька секунд на ньому затримавшись синхронно опустили руки.

Я перевела погляд на Еріку та здригнулася, коли побачила, що та впритул на мене дивиться.

- Ласкаво просимо, місис Трін! - І... - я перевела погляд на ельфа - І містер Трін!

Той усміхнувся мені.

- Дякую за гостинність! - Він мав приємний оксамитовий голос. Його слова ніби огортали мене теплом.

- Угу, дякую. - Кинула трохи роздратовано Еріка та провела язиком по своїх іклах натякаючи, щоб я не вирячилася на її чоловіка.

Я все ще не могла повірити, що така пара взагалі може існувати та як взагалі таке може бути? Але мені потрібно терміново було відволіктися. Запитаю про це Адріана пізніше. І чому він мені про це взагалі не повідомив? Та й Даніель також! Ось помічники! Хоча, по суті, вони мені ні чим не зобов'язані.

- Дозвольте вас провести у ваш номер? – Сказав Адріан даючи мені знак головою відчиняти двері.

- Чудово, дуже хочеться подивитися на ваш найкращий номер. - Хихикнула вампірша беручи під руки з обох боків чоловіків. - Показуй шлях, господине! - Кинула вона мені й мені здалося що сказано це було дуже зверхньо.

Так Лейя тримай себе в руках! Я розвернулась до виходу, видихнула та впевненим кроком вийшла з кімнати.

Йдучи попереду коридорами та сходинками я чула як Еріка сміялася говорячи про щось із чоловіками. Я намагалася не звертати на це увагу, тому що до мене не зверталися, а я була лише рада цьому. Чим менше з нею спілкуватимуся, тим краще.

Дивним здавалося, що вони виявилися зовсім без багажу, можливо це означає що вони не планують залишатися тут надовго, напевно. Чому я була щиро рада.

Я зупинилася біля дверей номера, та відчинивши їх відійшла від проходу, пропускаючи гостей.

– Прошу! - Показала я рукою на кімнату. - Розташовуйтеся та почуваєтеся як вдома! - Буркнула я, вживаючись у роль дворецького з фільмів, які любила дивитися.

Еріка хмикнула та увійшла до кімнати.

- Дякую! – Сказав усміхнувшись Лендіон й зайшов за нею.

Адріан зупинився біля входу недалеко від мене.

- Хм, непогано! - Покрутившись, сказала Еріка та глянула на стіл, де вже стояло шампанське з келихами та гарно нарізана в тарілках кров'янка.

Лендіон підійшов до ще одного букета, який стояв на столі біля шампанського та вдихнув його аромат. Потім поставив букет, який тримав в руках у вазу біля іншого. Я подумала який же Адріан, молодець, продумав все до дрібниць! Без нього я б не впоралася.

- Ми відпочинемо з дороги та спустимося за декілька годин, щоб прогулятися містом. - Сказала Еріка сідаючи на ліжко, яке Адріан встиг заправити у новенький комплект білизни. - Десь за годину прибуде слуга з нашими речами. Проведіть його до нашого номера!

От дідько! Це погано! Я зітхнула. Всі мої роздуми про те, що вони можуть перебувати тут не довго зразу розвіялись, як дим.

- Буде зроблено! – Посміхнувся Адріан і зачинив двері. Взявши мене за руку він швидким кроком пішов коридором.

- Я... - Адріан приклав до вуст палець натякаючи, щоб я мовчала.

Мабуть, у них гарний слух. Я ствердно мотнула головою, сигналізуючи йому, що зрозуміла й пішла за ним.

Ми мовчки спустилися на перший поверх.

- Фух, - сказав Адріан та витер піт з чола. - Знаєш, я так подумав ... Ти повинна мені доплачувати за стрес!

Я підняла брови. Він розсміявся.

- Ну, принаймні ти на це заслуговуєш. - сказала я. - Покажи мені де тут каса та я подумаю, скільки можу виділити тобі грошей за допомогу.

- Лейя перестань, я пожартував! Я тут безплатно мешкаю, це і є моя плата. - Серйозно пробурмотів він.

Я знизала плечима. Наполягати я не збиралася.

- Але, поки ми маємо час, треба перекусити та я дійсно хочу тебе ознайомити з деякими правилами готелю. Піцу я вже замовив, єдине, що мені треба буде за нею сходити.

- Коли ти встиг? - Я здивовано подивилась на нього.

- Ще вранці, перед тим як тебе розбудити. - Посміхнувся він.

Дивовижний чоловік - пронеслась в моїй голові думка, та я її зразу засунула якомога подалі.

Я відчула, що навряд чи зможу зараз з'їсти бодай шматочок. Але, з іншого боку, не зрозуміло, коли ще на це буде час.

- І ти ж розумієш, що нам доведеться слідкувати за ними в місті ? - Адріан вже звичним жестом поправив волосся на голові.

- Розумію. - Присіла я на стілець біля своєрідної рецепції. - До речі, чому ти не сказав мені, що її чоловік Ельф?

– Забув. – Тихо сказав Адріан. - Стільки всього звалилося одразу й треба було швидко вирішувати купу питань. Та я не звик пояснювати комусь кожну дрібницю. У наших світах про це знають всі, тому я навіть не подумав, що для тебе це дійсно потрібне й важливе знання.

- А як вони... Тобто. А чому вона не зробила його вампіром? Чи це неможливо зробити з ельфами?

Адріан цикнув на мене, я зрозуміла, що сказала це занадто голосно, та приклала пальці до вуст з переляку.

- Можливо, й було таке. Просто вони не бажають цього. Він не хоче. І вона сприймає це. Кохання – воно таке! – Він усміхнувся. - А ще вона дуже ревнива, тому переставай так дивитися на Лендіона, якщо не хочеш лишитися своїх гарних очей.

Я зойкнула.

- Я просто вперше бачу ельфа, нічого такого, навіть думки про це не було.

- Я розумію, а от Еріка ні! Тож будь обережна! Ельфів ти ще побачиш дуже багато й пороздивляєшся детальніше. Просто Лендіон поганий для цього "зразок".

- Я розумію. - Від незручності я почала розглядати все, що було на столі.

Адріан прослідкував за моїм поглядом.

- Дивись! – Показав він на дерев'яну скриньку. - Тут знаходяться медальйони. - Він відкрив скриньку та дістав з неї один медальйон, такий самий, як висів у нього на шиї. – Це індеміон. - Він тицьнув на чорний камінь всередині. - Камінь, який допомагає у цьому світі приховувати свою сутність. При виготовленні таких артефактів використовується чарівний пил та руни.

Він перевернув медальйон лицьовою стороною вниз і я побачила руни, які були викарбувані на камені й позаду нього на металі, що тримав камінь.

- Одягнуть такий наші гості й ніхто не побачить іклів Еріки та вух Лендіона.

- Як цікаво. - Глянула я на такий самий кулон, який висів на його шиї. - А що ховаєш ти? Хвіст? - Я посміхнулася подивившись у його очі, вони на мить розширилися, а Адріан прокашлявся й поправивши волосся рукою опустив очі на скриньку ховаючи артефакт.

- Угу, і око посередині - я циклоп!

Я розкрила рота, а Адріан глянув на мене й розреготався.

- Я жартую Лейя!

- Ну й жарти у тебе! – Спохмурніла я.

- Та гаразд тобі! Так. Про артефакти зрозуміла? Тому хто виходить у місто ти даєш артефакт.

Я кивнула.

– Здебільшого відвідувачі знають, що з ними робити. У різних готелях різні артефакти, це не завжди можуть бути кулони, а й браслети, персні, брошки... І не забувай потім забирати їх у тих, хто виписується з готелю. Дуже дорогі штучки, розоришся на нових. Їх не так вже й багато зараз лишилося в готелі. Може, навіть у найближчому майбутньому варто подумати над тим щоб замовити парочку.

- Зрозуміла. - Кивнула я й глянувши на скриньки подумала, що Адріан майстерно змінив тему та намагався мене заговорити. Ні, інформація справді була важливою, але не менш важливою була інформація й про нього. Ну нічого, я з'ясую пізніше що він приховує.

- Далі... - Промовив він і підсунув до мене якийсь папірець. – Це самописець. Він пише імена гостей, номер у якому вони зупинилися, коли, на скільки часу та скільки заплатили.

Я з подивом провела пальцями по листку. Звичайний такий білий аркуш, чимось був схожий на альбомний для малювання, таких у Діани було повно.

- Для його активації тицяєш палецем сюди. - Він підсунув невелику пляшку, що нагадувала місткість для чорнила, та тицнув свій палець туди. На пальці заблищали блискітки. А далі підніс його до пергаменту й наніс блискітки на одну з рун. Листок засяяв, як екран смартфона, й на ньому з'явилися імена подружжя Трін й номер кімнати в якій вони зупинилися. А також дата та час.

- Дивовижно! - Ахнула я проводячи пальцями по літерах. - А куди всі дані діваються? – Запитала я бачачи як зникають написи.

- Вони передаються до під'єднаної до нього книжки, яка лежить у спеціальній кімнаті. Я тобі згодом її покажу. Там й знаходиться сейф із грошима готелю, і не тільки він. А тут... - Він показав на ще одну скриньку. - Трохи грошей для решти, якщо знадобиться після оплати та місцеві гроші. Щоб гості могли спокійно гуляти магазинами та дозволити собі щось в кафе.

– Як усе продумано. - Не втомлювалася дивуватися я.

- А то! - Підморгнув він мені. - У цієї системи, за якою існує готель - роки практики!

В цей момент у нього задзвонив мобільний. Він глянув на екран.

- О, я побіг за піцою! Знайдеш собі заняття на десять хвилин?

Я глянула на стіл і кивнула.

- Так, обміркую інформацію, яку ти мені розповів.

- От і відмінно! – Він пішов до виходу.

Як тільки двері за ним зачинились, я зітхнула й підперла обличчя руками. Голова розривалася від кількості інформації, що звалилася на неї.

Я подивилася на скриньку з артефактами. Цікаво, що все-таки ховають під ілюзією Даніель та Адріан? Невідомість зводила мене з розуму.

Я й не встигла помітити як десять хвилин пройшли, обмірковуючи інформацію, що звалилася на мене. Адріан швидко повернувся з піцою. Після того, як ми перекусили, в кімнаті на першому поверсі, в мене знову червоним засяяла руна і Адріан піднявся до порталу у Фуегос та впустив слугу з багажем Еріки та Лендіона, а потім провів його назад.

Я пила другу склянку кави, коли почула стукіт каблуків Еріки. Ми з Адріаном одразу встали по струнці рівно. Переді мною вже лежали начищені мною до блиску артефакти та готівка для обміну грошей.

Еріка змінила сукню, на майже таку саму, тільки червоного кольору Я подумки зітхнула. Цікаво, а артефакт приховує лише сутність? Чи одяг, який надто виділяється теж?

Я глянула на Адріана та по сильно стислій щелепі й напруженому обличчі на якому грали жовна, я здогадалася, що навряд чи. Ця жінка ходитиме містом як спокусливий червоний прапор для биків.

Ну супер, просто клас! Лендіон як був у білих штанях та блакитній сорочці, так й залишився, тільки зв'язав своє волосся у високий хвіст і тепер неозброєним поглядом, можна було помітити його ельфійські вуха. М'які риси обличчя чоловіка зачаровували, а шкіра наче світилася зсередини.

Я швидко відвела погляд й мигцем глянула на Еріку. По її похмурому вигляду можна було сказати, що вона помітила як я знову розглядала її чоловіка. Дідько!

Вони підійшли до нас, я натягнуто посміхнулася.

- Ну що ж, ми готові! - Штучним солодким голосом сказала Еріка подивившись на Адріана.

- Маєте чудовий вигляд! – Посміхнувся той та простяг гостям амулети.

Лендіон одягнув свій на себе та допоміг дружині, яка, побачивши артефакт, невдоволено скривила губи.

- Такі обрамлення вже давно вийшли з моди! Вам потрібно буде їх замінити, щоб не засмучувати ваших гостей несмаком. - Уїдливо сказала вона дивлячись на мене.

- Ну чого ти, люба? У готелю давно не було берегині, вона тільки з'явилася. На все потрібен час, не будь такою прискіпливою! - Він ніжно чмокнув її в ніс та я на секунду, але побачила як здивовано й зніяковіло завмерла Еріка, подивившись на чоловіка та посміхнувшись йому махнула рукою. - Гаразд, ти правий любий! Просто даю цінну пораду.

- І ми обов'язково до неї прислухаємось, дякую! - Чемно відповів Адріан.

Лендіон дістав якісь червоні папірці зі штанів та простяг мені, але Адріан їх швидко перехопив.

- Лейя, ще нічого не тямить у наших грошах. – Пояснив він.

- А Зрозуміло. – Посміхнувся ельф. - Тут за одну ніч, решта не потрібна. Плюс трохи для обміну на готівку вашого світу, щоб ми не відчували себе незатишно, відрахуй скільки вважаєш за потрібне.

Я побачила, як напружився Адріан, але кивнув. Відрахувавши достатньо готівки, на які я могла б жити цілий місяць та простягнув їх ельфу. Той кивнув й поклав їх у кишеню.

Одну ніч? В мене знову з'явилась надія на те, що вони скоро поїдуть назад.

Адріан склав у скриньку червоні папірці, які, як я вже зрозуміла, були місцевою валютою Фуегосу. Потрібно буде потім розглянути їх уважніше.

- Через те, що ви наші перші та дуже шановні гості, ми з Леєю будемо недалеко від вас і якщо у вас виникнуть питання чи побажання, то ви зможете легко покликати нас. – Швидко протараторив Адріан. - Для нас велика честь приймати вас у себе! - Додав він дивлячись як починає похмурніти Еріка. - Ми хочемо, щоб ця подорож принесла вам максимум комфорту!

Обличчя жінки пом'якшало.

- Гаразд, це похвально. - Вона взяла Лендіона під руку. - Ми готові.

Адріан провів їх до дверей та відчинив їх.

- Приємної прогулянки! - Сказав він услід спинам, що віддалялися.

Почекавши хвилин п'ять, ми пішли за ними слідом. Як я й думала вбрання Еріки занадто впадало в очі абсолютно всім, хто зустрічав цю пару на своєму шляху.

Але я ловила часті погляди й на собі. Я не переодягалася перед виходом. Як я могла з'явитися у брудному одязі перед принцесою Фуегосу? А шукати щось відповідне в маминій шафі не було ні сил, ні часу.

Тим часом подружжя обійшло вже алею з трояндами, біля яких часто зупинялися й про щось говорили. Зайшли в пару магазинів, Лендіон ніс декілька невеликих пакетів із покупками.

Ми побачили як Еріка хотіла покликати нас напевно, щоб забрали пакети, але ельф зупинив її та дав нам відмахування, що нічого не потрібно.

Він подобався мені дедалі більше та все ж я не могла зрозуміти, за що він полюбив цю ікласту злюку.

Ми проходили за ними декілька годин, побували біля набережної й знову чекали їх доки вони ходили різними магазинами та сувенірними крамницями.

Мої ноги гули, але найстрашнішим були здивовані очі знайомих, яких я зустрічала. Мало того, що я в такому незвичайному для себе вигляді, то ще й з гарним незнайомим чоловіком. Я вже й не сумнівалася, що коли піду на пари весь універ гудітиме про такі новини. Містечко то у нас маленьке, кожна начебто незначна новина роздувається до величезної сенсації. Я взагалі про це не подумала. Коли за невірний рух чи погляд тобі загрожує реальна небезпека від вампірки, яка явно тебе недолюблює, то останнє про що ти думаєш - плітки про тебе в універі через зміну іміджу та чоловіка з яким тебе бачили.

Ще я була здивована тим, як спокійно Еріка поводиться серед людей. Ні, вона так й дивилася на всіх зверхньо, як на мене, але не кидалася ні на кого з метою випити їхньої крові. Кілька разів висунула ікла, коли якісь перехожі дівчата задивилися на Лендіона, але варто йому було погладити її по руці й прошепотіти щось на вушко, як вона розслаблялася та відверталася. А камінь в артефакті приховував від чужих очей ікла.

Нарешті вони зупинилися біля прибережного ресторану та сіли за столик. Ми з Адріаном присіли на лавку неподалік.

- Лі? – Почула я здивований знайомий голос недалеко від себе.

Нііі! Тільки не Діана! Тільки не зараз! Я повільно повернула голову та побачила свою найкращу подругу, яка дивилася на мене з широко розплющеними очима від подиву.

- Привіт, Ді, я тобі зараз все поясню! Я... - Але тут Адріан різко смикнув мене за руку, обернувшись я побачила як Лендіон мчить до клумби з квітами й при цьому виглядає як розлючений тигр.

Еріка встала з-за столу та здивовано дивилася на чоловіка, а той біг до клумби, де ... О Боже! Якісь дрібні хулігани топтали ногами квіти! Я застогнала. І чому саме зараз ? На очах Лендіона...

Але раптом Лендіон підковзнувся, зачепився кулоном за завитки кованої вивіски, що стояла біля сувенірного кіоску, і впав. Я ніби в уповільненому фільмуванні бачила як ланцюжок розривається на його шиї, а камінь падає і розламується на декілька шматків.

Я почула здивований вигук Ді, побачила Адріана, який вже встиг підбігти до Лендіона й ошаленілу Еріку, яка випустивши свої ікла ніби збожеволіла та перевернувши стіл швидким кроком прямувала чи то до Лендіона, чи то до хуліганів, які завмерли дивлячись і тицяя пальцями на вуха Лендіона.

Забувши про Ді я підбігла до Адріана та побачила, що Лендіон знепритомнів.

- От демон! - Вилаявся чоловік намагаючись прикрити вуха ельфа його волоссям.

- Ану відійдіть від нього! - Гримнула Еріка, її очі стали червоними та я готова була присягнутися, що вона йде мене вбивати. Просто тому, що я перша яка потрапила їй на очі. Як тільки вона підійшла до мене й простягла свої руки до мого горла її різко хитнуло назад і вона зашипіла.

Завмерши від шоку я не відразу побачила за її спиною Даніеля. Який схопив вампірку за руки та скрутив їх позаду неї. Вона намагалася вирватись, але він тримав міцно.

- Лейя, що тут відбувається? - Запитала Ді, яка вже наздогнала мене та широко розкритими очима дивилась на боротьбу Даніеля з Ерікою. Вампірка все ніяк не могла заспокоїтись та намагалась вирватись з рук Даніеля.

Я застогнала навколо відбувався хаос, люди почали збиратись біля нас та знімати все що коїться на свої смартфони. Здається мені я повністю провалила перший же день у ролі берегині.