Раді Вас бачити!

Швидко пройшовши крізь двері кухні де порався дідусь, я голосно привіталася та сказавши, що зараз прийду не дочекавшись відповіді майже бігом піднялась на другий поверх до кімнати. Спочатку треба було причепуритися та зробити так, щоб дід не побачив бинти й подряпини, тому, що про напад він не знав і мені не хотілось, щоб дізнався та почав хвилюватись, в його віці стресувати погано.

Хутко скинувши одяг та бинти я залізла під душ. Там де на рани потрапляла вода трошки пекло й щипало, але я намагалась не звертати уваги. Швидко помившись я вилізла й змастила найжахливіші на вигляд рани улюбленою ранозагоювальною маззю, якою часто користувалась, тому що нерідко різалась чи дряпалась об щось. Вдягла домашні штани та кофту з рукавами, хоч було жарко, але так було найлегше сховати подряпини на ліктях і колінах. Тональніком замастила подряпини на щоці, а от з долонями була бідося. Згадавши про улюблені мітенки я знайшла їх в купі теплих речей й начепила на руки. Скажу що замерзла, а для більшої переконливості укутаюся в плед.

Подивилась на себе в дзеркало і зітхнула. Хай краще так ніж дідусь про все дізнається. Порившись у кишені комбінезона в якому була я витягнула відвар трав, що дав Даніель. Випити чи ні? Ребра і спина боліли. Я поставила його на стіл. Спочатку поспілкуюсь з дідусем та спитаю, що то за чоловіки такі дивні, а потім вже вирішу. Кинувши останній погляд на себе в дзеркалі я спустилася та увійшла на кухню.

Дідусь стояв біля плити й смажив млинці, й судячи з запаху, з м'ясом. Мій живіт забурчав та нагадав мені, що давно було б непогано нормально поїсти. Почувши мої кроки він обернувся.

- Ліл! - Підійшовши, чоловік стис мене в обіймах. - В тебе все добре? Ти так швидко пішла до себе коли повернулась... - Його очі примружилися, коли він побачив мітенки та плед на моїх плечах. - Тобі холодно?

- Трохи. Можливо захворіла вчора. Дотемна гуляла з Діаною, а потім... - Я зам'ялася.

- А потім Адріан побачив, що ти в нетверезому стані та відвів тебе до готелю проспатися, бо додому ти б не дійшла сама. Аааа! Ще коли ти гуляла загубила рюкзак в якому був телефон. Нічого не забув? Чи я ще чогось не знаю? - Грізно запитав він відходячи від мене і схрещуючи руки на грудях.

Я? П'яна? Ну Адріан, ну тільки потрап мені на очі! Не міг щось інше вигадати. Я подумки закотила очі.

- Пробач! - Тихо промовила я. - Багато всього за ці дні звалилося на мою голову от я і... - Недомовивши розвела руками.

Дідусь зітхнув й повернувшись назад до плити зняв з пательні на тарілку готові млинці.

- Ключ... - Почав було він, але я перебила вгадуючи про що він хотів спитати.

- Ключ при мені, він був у кишені комбінезона.

- Це добре. - Дідусь полегшено зітхнув. - Хочеш їсти? Чи може тобі треба мінеральна вода та таблетка від похмілля? - Спитав він знову повертаючись до мене лицем.

Я вб'ю Адріана! Мені ледве вдалось утримати безпристрасне обличчя.

- Ні дякую, я вже випила мінеральної води...

Я згадала, що саме її мені приніс Адріан. Не каву, сік чи колу... Ще трохи й в мене буде сіпатись око. Хоча я прийшла з пляшкою додому й дідусь міг її побачити... Ох вже цей хитрий лис, все продумав. Чи може це просто збіг?

- Я дуже голодна і ще... Діду в мене до тебе велика купа питань. - Що вже ходити по колу? Потрібно розібратись з усім якнайшвидше, немає часу тягнути кота за хвіст.

Риси обличчя чоловіка пом'якшали.

- Розумію про що ти, добре! Накривай на стіл, спочатку поїмо, а потім поговоримо.

Приймання їжі для дідуся завжди було чимось сакральним. Його мрія була стати шеф кухарем, але в житті з цим не склалося, тож він займався своєю улюбленою справою вдома. Нірейморці знали про це й іноді замовляли у нього різні страви для себе. Він готував їх вдома, а замовники забирали страви самі ще й непогано за це платили гроші. Дідусь ніколи не називав ціну на страви, але його завжди в цьому плані не ображали. Нірейморці знали ціну людській праці.

Під час приймання їжі дідусь ніколи не дозволяв ні щось дивитись, ні сидіти в телефоні. Тільки їжа з гарним сервіруванням й подачею. Все інше потім.

Швидко накривши на стіл я так само хутко проковтнула все, що лежало на тарілці, тому що не могла довго мовчати, питання в моїй голові випереджали один одного й погрожували зіскочити з язика. Тепер від нетерпіння ковзаючи ногою під столом чекала коли доїсть дідусь. Він задумливо жував кожен шматочок, що потроху починало сотати нерви. Вставши з-за столу та прибравши й помивши посуд я перемістилась на диван біля каміна.

Скориставшись цими хвилинами, щоб докладніше продумати всі питання я нервово тарабанила пальцями по м'якій оббивці дивана. Через хвилин десять дідусь підійшов і сів у своє крісло.

- Питай! Адріан сказав мені, що двері готелю ти відчинила. - Подивився він на мене.

- Так. А що робити далі? Я знаю, що це не все, що потрібно для ініціації. - Серйозно сказала я. Мене дуже мучило саме це питання, тому задала його першим. Невідомість лякала.

- Що робити далі, щоб пройти ініціацію я не знаю. Можу лише дати пораду. - Знизав він плечима. - Візьми ключ до рук та походи по готелю прислухаючись до своєї інтуїції, вона підкаже вірний шлях.

Нда змістовно... Я згадала ті двері з під яких йшло світло... Можливо варто перевірити, що за ними знаходиться, як мінімум я можу почати з цього.

- Дякую за пораду! - Зітхнула я та поставила інше питання, - Чому саме двері світів? Що саме мається на увазі?

- Пам'ятаєш я розповідала тобі різні історії? - Посміхнувся дідусь.

- Звісно! - Зморщила я чоло не розуміючи навіщо про це зараз згадувати.

- Це не вигадки!

Я ошелешено подивилась на нього.

- Такі народи й світи дійсно існують! - Продовжував він спокійним тоном й посміхаючись мені.

- Не може бути! - Він що жартує? Якась маячня.

- Може! - Дід перестав посміхатись. - Давай я розповім тобі детальніше про все, а ти вже потім будеш робити свої висновки?

Я скептично кивнула головою.

- У готелі знаходяться чотири портали, які ведуть до чотирьох світів. Кожен із них уособлює одну з чотирьох стихії - вогонь, воду, повітря та землю. Між собою вони пов'язані іншими порталами, які розкидані по територіях світів. У кожному світі живуть свої мешканці, які складаються з різних рас. Кожен зі світів має королівство зі своїми правителями. Ти, як берегиня, обов'язково познайомишся з ними.

Я широко розплющивши очі дивилася на дідуся, а він продовжував.

- Кожен світ залежить одне від одного. Скрізь потрібна вода, рослини, вогонь та чисте повітря. Є спеціальні фахівці, які займаються впровадженнями своєї стихії в інший світ. Наш світ також залежить від усіх чотирьох стихій. Кожна з них допомагає робити наш світ таким, яким ти його знаєш.

Я намагалася розкласти нову інформацію у свою голову по поличках, але поки що мені це вдавалося погано.- Ніреймор - одне із семи міст в нашому світі де є портали. Раніше на місцях де вони відкрилися не було нічого крім них, а вже потім біля порталів звели будівлі, щоб не викликати у людей зайвий неспокій, коли звідти з'являються мешканці інших світів.

- Тобто вони ще й у наш світ приходять? - Округлила я очі від шоку.

– Та й дуже люблять це робити! Комусь подобається наша їжа, комусь музика, комусь спілкування з людьми.

- Але ж як люди не помічають їх? - Взялась я руками за голову, пригадуючи про яких істот розповідав мені в "казках" дідусь.

- У кожному готелі є свої спеціальні артефакти, одягнувши які мешканці інших світів можуть приховувати свою сутність та розуміти мови нашого світу.

- Артефакти? Дуже цікаво. - Я згадала про Адріана і Даніеля і здригнулася. Невже вони теж були істотами з інших світів.

- Такі місця, як наш готель, здавна оберігають спеціальні люди, яких називають берегинями. Берегиня такого місця наділена спеціальними магічними силами. Вони передаються через жіночу лінію, тому після смерті твоєї мами я не зміг нормально подбати про готель той просто мене не визнав.

Я шоковано дивилася на чоловіка. Значить ось чому готель у такому стані. Мама та магія? Я маю магічну силу? Мама слідкувала за цим готелем? Я думала, що перебуваючи у шоці не можна бути ще шокованішою. Виявилось, що можна!

- Так Ліл, раніше за готелем доглядала твоя мама, бабуся і всі жінки нашого роду.

- Ось як... - Тремтячим голосом промовила я стиснувши себе в обіймах руками.

- Твоя мама душі не чула в цьому місці й вклала в нього багато сил. Зараз про це складно говорити, оскільки час нещадно знищив багато з того, що було зроблено її руками, але якщо пройтися територією готелю, то можна помітити різні речі, які були створені її руками або під її смак. Наприклад, ти бачила кущі з червоними трояндами? Вона їх дуже любила. - Він змахнув сльози, що підкотилися рукою і подивився у вікно.

Я завмерши сиділа й слухала кожне слово дідуся. Мама ходила там, вона наводила в готелі затишок і ті чудові троянди, якими я милувалася. Мама! Я теж змахнула сльозу з щоки. Потрібно прийти туди та заглянути в кожну кімнатку, тоді я точно дізнаюся про маму щось нове. Серце стиснулося від давно оплаканої втрати.

- Бачила, дуже гарні троянди. - З очей скотилось ще декілька сльозинок.

Дідусь пересів на диван до мене й обійняв.

- Я розумію твої почуття. Можемо продовжити іншим разом. - Погладив він мене по голові.

- Ні, продовжуй, будь ласка, я і так довго з цим тягнула. - Притулилася я до нього витерши руками сльози й беручи себе до рук.

- Добре! - Відкинувся він на спинку дивана, обіймаючи мене однією рукою. - Завдання берегині полягає в стеженні за готелем та порталами, бути провідником жителів інших світів, ми їх називаємо "туристами" й стежити, що б у місті ні про що не дізналися. А також кожен готель відповідає за деякі ділянки кожного зі світів і допомагає їм існувати в ідилії. Ці місця знаходяться недалеко від місць, куди ведуть портали готелю, за ними дуже легко слідкувати.

– Як? - моя брова здивовано підлетіла вгору.

– У готелі є спеціальна кімната. Коли ти її побачиш одразу зрозумієш. Розповісти важко показати буде легше та швидше. Не хвилюйся, тобі потрібно буде тільки вчасно повідомляти потрібних фахівців про те, де і що потрібно перевірити, а все інше вони зроблять самі.

Угу ... Портали, якась таємна кімната, фахівці, які у світах щось виправляють ... Що далі?

- А що на рахунок магії? - Задумалась я про цю, певно важливу деталь складової усіх світів, вона ж там мала бути. У розповідях дідуся вона була.

- О, вона специфічна у кожному світі своя. Але, не хвилюйся більшість магій у нашому світі не діє тільки на території готелю, але він під спеціальним захистом. - Посміхнувся він. - У нашому світі магія діє лише у трьох випадках: якщо скористатися спеціальним магічним порошком, наприклад, якщо його додати кудись і нанести руни магічної всесвітньої мови. Або просто скористатися цими рунами, хоча без порошку магія в них буде не така потужна, тому багато хто для нанесення рун використовує чорнило з додаванням магічного порошку. Та магія берегинь.

Я згадала ключ і як він світився, на ньому була руна. І на головних дверях, у готелі теж. Розповідь про магію мене схвилювала і наштовхнула на ще одне питання.

- Серед мешканців, які існують в інших світах... Чи є небезпечні? Ну там убивці всякі, наприклад? - Здригнулася я.

- Вони як люди, є серед них погані та добрі. Ну й від раси це не залежить. Ти можеш зустріти доброго демона та злу фею.

Мої очі стали п'ять копійок. Дідусь погладив мене по руці й вставши з дивану підійшов до столу й налив в склянку води.

- Для відстеження поганих істот є спеціальний між світовий патруль. До якого входять лише найобдарованіші маги та істоти. Вони бережуть спокій не лише у світах стихій, а й у наших містах, де є портали. - Сказав він зробивши пару ковтків води.

- А в яких ще містах є портали? - Зацікавлено подивилась на чоловіка я.

- Не знаю. Ця інформація є тільки у берегинь і вона не розголошується. І запобігаючи твоєму наступному питанню - цю інформацію Берегиня дізнається з якихось своїх джерел, я не знаю яких, але ти точно дізнаєшся її просто трохи згодом.

Я думала, що після цієї розмови нарешті дізнаюсь про все, але в мене з'явилось тільки більше питань. Я подумала ще про дещо...

– А жителі світів часто перетинаються між собою?

- Так, як ми з іншими іноземцями у себе у світі. - Сівши назад у крісло сказав дідусь.

- А якщо вони закохуються один в одного? Той же демон у фею, де вони живуть? Чи таке неможливе?

Яке дівчаче питання, я відчула як мої щоки почервоніли від рум'янцю. Не ну а що? Логічне питання, я вважаю.

- Звичайно, можливо! - Посміхнувся він. - У кожному світі є свої відокремлені землі для таких пар і вони спокійно живуть на них.

Поки я обробляла інформацію, дідусь зосереджено дивився на мене.- Повернімося до твоїх обов'язків? – серйозно почав він. - Тобі потрібно облагородити готель і налагодити його роботу, стежити, що б у нашому місті "туристи" поводилися добре і щоб на довірених нам землях були завжди виконані ті чи інші роботи. Потрібно буде оберігати місце і якщо щось не так одразу зв'язуватися з патрулем. Щодня у нас у місті патрулює один із захисників, тому цей пункт виконувати буде не важко. Деякі туристи прибувають здалеку і їх треба буде розселяти, як у звичайному готелі. Тому його треба довести до ладу, як до цього робила твоя мама.

Я задихнулася від обурення та схопилася на ноги.

- Ти бачив його дідусь? Ти знаєш, скільки на це потрібно грошей? Де їх взяти?

– Туристи подорожують не просто так. Вони щедро платять за такі візити, тому гроші не проблема, до того ж твоє перебування в готелі теж допоможе. Такі місця дуже залежить від магії берегині. Ось побачиш, магія у твоїй крові сприятиме покращенню вигляду будинку.

Я істерично засміялася. Мабуть, треба було закінчувати розмову. Я переоцінила себе, не була готова до такої правди. Напевно всередині себе, я ще вірила в те що це все якась низка дивних збігів.

- А якщо я не хочу? Якщо я хочу закінчити університет та стати співачкою? - До мене підступала паніка. Я обперлася рукою об диван, щоб не впасти.

- Я розумію тебе і твої бажання викликають у мене гордість та повагу. На жаль, у тебе немає вибору. Сила яка прокинулася в тобі потребує ініціації. Якщо ти не пройдеш її, вона може зруйнувати тебе зсередини й ти помреш. А готель без сили нашого роду перестане існувати. Портали згаснуть, довірені нам землі у світах, без твоєї сили так само не зможуть довго перебувати в стабільності й все це потягне за собою за нитку, яка може призвести до апокаліпсиса у всіх світах, включаючи наш. - Льодяним тоном завершив він.

Я приголомшено дивилася на дідуся.

- Я тебе розумію, на жаль цей тягар випало нести тобі. Спробуй поєднувати. Як мінімум у готель можна найняти людей. Нині там залишився лише дворецький, до речі, він знав твою маму. - Він сумно посміхнувся. - Але можна найняти ще персонал і поки що ти в університеті або виступаєш вони можуть допомагати тобі. Але щодня тобі треба приходити туди й підживлювати місце силою берегині.

В мене більше не було сил ні на які питання, крім одного.

- А звідки ти знаєш Адріана?

- О, він частий гість нашого міста, йому тут подобається. Коли я вкотре прийшов у готель, ми з ним там познайомилися. Я дозволив йому іноді жити в ньому з умовою, що він трохи допомагатиме дворецькому з туристами. Хто він конкретно за расою – я не знаю. Але, як на мене, він непоганий молодий чоловік.

- Ясно. - Помасажувала я руками скроні, що почали пульсувати. - Я зустріла там ще Даніеля, знаєш такого?

- Даніель? Якщо це той про якого я думаю, то він один із вартових патруля. Бачив його лише раз у готелі, нещодавно він почав патрулювати у нас у місті.

Ось як... Ну що тоді дуже логічно, що він мене врятував.

- Дякую дідусь я піду до себе, є над чим подумати. - Я обійняла його.

- Якщо що, то питай, я допоможу. Можемо разом походити по готелю, наприклад. - поцілував він мене в щоку.

- Угу. - Швидко погодившись я і пішла до своєї кімнати.

Зачинивши за собою двері кімнати я зразу зняла мітенки, тому що рани на долонях запарилися і трохи поколювали.

Сівши біля вікна довго думала про те, що розповів дідусь. Якщо я не пройду ініціацію, то помру і багато чого може змінитися в інших світах, включно з нашим. Власне, у мене немає вибору. А співати...

Справді, живемо в сучасному світі делегувати обов'язки чудовий спосіб не збожеволіти. Але чи я зможу? Не знаю. А ще мама, бабуся... Усі жінки нашого роду приклали свою руку до готелю, невже я можу ось так от наплювати на справу роду? Я вже знала відповідь – не можу.

Так як завтра вихідний в універі, то я піду в готель та пройду ініціацію. Вирішено! Я встала й підійшла до вимикача щоб вимкнути світло. На столі стояла пляшечка, що мені дав Даніель. Патрульний, треба ж. Ось чому він мене так розпитував! Що ж, йому підходить його професія. А от Адріан дивний, треба вивідати у нього хто він і чому, за словами дідуся, часто перебуває в готелі і Нврейморі. Не думаю, що вся справа тільки в тому, що йому там подобається.

Я відкрутили кришку від пляшечки і в кілька ковтків випили відвар. Він був приємним на смак, трохи солодкуватим із присмаком свіжої м'яти. Не думаю, що стане гірше, а от бути здоровішою ніж сьогодні завтра було б не погано.

Я хотіла завести будильник, але згадала, що телефона тепер у мене немає. Потрібно буде купити новий. Діана напевно дзвонила запитати мене, де я була, та й я не знаю чим для неї закінчився вчорашній вечір. Пройду ініціацію завтра і куплю хоча б дешевий телефон. Моїх заощаджень від набережних виступів має вистачити.

Я лягла в ліжко і одразу ж провалилася в сон.

Рано вранці розплющивши очі я подивилася у вікно. Тільки-но почало світати. Почувалася я набагато краще. Чи відвар подіяв чи мазь. Коли швидко одягала на себе джинси та кофту з довгими рукавами, виявила, що синець на животі майже зійшов. А рани на ліктях та колінах майже затяглися. Навряд чи мазь, напевно, диво відвар Даніеля. Але хіба це не вважається за магію? Я покрутила в руці пляшечку, на неї було нанесено декілька рун. Ясно.

Швидко зав'язавши волосся в хвіст я засунула ключ до кишені, туди ж закинула всі гроші зі скриньки і вийшла з кімнати.

Дідусь ще спав, тому не ставши його будити я тихо спустилася, взяла з кухні вчорашній млинець і швидко вийшла з дому.

Місто тільки прокидалося люди на вулицях зустрічались рідко і я була цьому рада. Зараз не хотілося зустріти нікого із знайомих.Я швидко дійшла до готелю і зайшла з чорного ходу, хвіртка виявилася відчиненою. Цікаво Адріан та Даніель усередині?

Я йшла по доріжці з каміння і розглядала червоні троянди. Вони справді були дуже красивими. Дійшовши до дверей, я невпевнено постукала. Трохи постоявши і почекавши біля неї, я прислухалася, ніхто її не відчиняв й за ними була тиша. Потягнувши її за ручку я змогла її відкрити. У холі готелю, як і в той раз горіло світло. Я пройшла глибше в середину, але нікого не було, лише тиша тиснула на вуха. Тільки я хотіла покликати дворецького як знову побачила ті самі двері, з яких все так само лилося світло.

Ключ, який я машинально стискала в руці в кишені, знову нагрівся і чим ближче я підходила до дверей - тим гарячішим він ставав. Я зітхнула. Ну,.чи зараз чи ніколи! Я взялася за ручку дверей і повернувши її відчинила двері.

За дверима виявилася невелика кімната. Півколом біля круглого столу стояли сім стільців. Два напіваркові вікна були зашторені зеленими важкими оксамитовими шторами. А трохи збоку стояв невеликий постамент, на якому височів п'єдестал у вигляді колони дуже схожої на стародавні грецькі, які я бачила на фото в інтернеті. Але колона була невелика, менше мого зросту. Вона була біла і розписана різними срібними знаками та рунами. Від неї й йшло те світло. Я підійшла і побачила знайомі вже руни, які були викарбувані на дверях та на ключі.

Посередині колони було невелике заглиблення. Я придивилася до нього і у моїй голові зійшлися всі пазли. Діставши з кишені ключ я глянула на нього. Він світився таким же відтінком синього, як і колона. Я зрозуміла, що мені потрібно поставити ключ у середину колони і це поглиблення було зроблено, швидше за все, для нього. Що станеться після того я не мала понят