Раді Вас бачити!

Ми піднялися сходами на третій поверх. Адріан відчинив двері однієї з кімнат, намацав рукою вмикач й ввімкнув світло й жестом запросив мене увійти.

Пройшовши в середину я побачила кімнату оформлену в червоно-золоті кольори із великим вітражним напівкруглим вікном.

Адріан підійшов до меблів та почав стягувати з них білі покривала.

Я побачила золотий маленький туалетний столик з великим дзеркалом і оббитим червоним оксамитом стільцем. Біля вікна стояв невеликий столовий стіл із червоного дерева, а до нього було присунуто декілька стільців. Штори біля вікна були теж з червоного оксамиту. Посередині кімнати розташовувалося величезне ліжко, тут можна було лежати вчотирьох і навіть не перетнутись під час сну. З обох боків від нього стояли дві тумби. На стінах кімнати висіли картини. Через пил було важко розглянути детальніше, що на них зображено. А збоку, біля великої шафи були ще одні двері, які вели швидше всього у ванну кімнату.

- Та-дам! – Адріан розвів руками. - Як думаєш досить таки люксово?

- Ну, думаю так! - Ствердно похитала я головою. Ось тільки... - Я обвела поглядом кімнату і скривилася від вигляду пилу та павутиння. - Ти впевнений, що ми все це вичистимо до завтра? Якщо звичайно тут немає якоїсь супер-пупер мітли та мочалки, які це зроблять за нас!

Адріан усміхнувся й награно вдав, що думає.

- Думаю що ні. Але ми можемо спробувати щось придумати! - Підморгнув він мені

У цей момент мій живіт видав гуркітливий звук і я відчула як щоки заливаються рум'янцем.

– Оу! – Сказав Адріан й почухав потилицю рукою подивившись на мене. - Ти ж голодна! Зараз ми це виправимо!

Він дістав смартфон та набрав якийсь номер.

- Алло, Стеф? Як справи, люба? Та ти що, нічого собі! Молодець! Так, Стеф потрібно як завжди, тільки ще щось смачне додай на свій смак! Угу! Так давай! Так, я підійду за хвилин двадцять. - Він поклав слухавку й глянув на мене. - Незабаром все буде!

Я стояла, дивилася на Адріана й відчувала суперечливі почуття. З однієї сторини він дуже непогано вписувався в наш світ, багато знав й мав уже тут свої зв'язки. З іншого боку, він все ж таки мешканець іншого світу. До речі, якого? І чи коректно запитати його про це? Може не зараз, а трохи згодом.

- Ти дзвонив Стефі з піцерії "Піфіо"? - Задумливо запитала я.

- Так, там смачна піца і заклад знаходиться недалеко звідси. Зараз збігаю за нею. - Він пригладив рукою волосся, що стирчало на потилиці. - Нічого, що я не спитав тебе, що саме ти будеш? Там все смачне, чесно-чесно!

Я розсміялася, якось сказано це було мило по хлоп'ячому і всю напругу в тілі, яка з'явилася через мої думки як вітром здуло.

- Нічого! Я всеїдна! Ну, хіба що не люблю родзинки, завжди виколупую їх з випічки дідуся. Що насправді, йому дуже не подобається. Для нього готування – улюблена справа. А я порушую правила пристойності виколупуючи родзинки. Тим більше йому шкода їх. Тому, останніми роками він перестав їх класти в мою частину пирога. – Я розвела руками.

Тепер засміявся Адріан.

- У тебе чудовий дідусь! Потрібно з ним познайомитись ближче.

Я здригнулася, поки я не розібралася хто такий Адріан до дідуся я його навряд чи підпущу.

- Так, поки ти сходиш за їжею, я вже хотіла б почати наводити тут порядок. До речі, там ще потрібно купити те, що замовили на завтра. - Я вдарила себе по чолу рукою. Купити щось потрібно, а ось гроші де взяти? Невже треба віддавати з кишені гроші відкладені на телефон?

- Не турбуйся, я про це подбаю! Домовлюся в магазині про те, щоб усе що треба й у свіжому вигляді нам принесли сюди завтра вранці. І ще зайду до квіткової крамниці. Замовлю на ранок пару букетів.

- Букетів? - Здивовано підняла брову я.

- Так, поставити у вазу. Принцеса їх любить, а її чоловік так взагалі шаленіє від усякої зелені.

– Я округлила очі. Вампір, що любить рослини? Дуже цікаво. - А потім подумала про те, що на це піде ще більше грошей і зітхнула.

Адріан побачивши як я зітхнула хмикнув.

– Гроші не проблема, якщо ти думаєш про це. У готеля вони є. Іноді тут з'являються "туристи" й вони розплачуються за прохід грошима та не лише ними.

Порившись у своїй пам'яті, я згадала, що щось подібне казав дідусь, а я й забула вже.

- Я покажу все тобі трохи згодом. Добре?

Я кивнула. Дійсно, адже я зовсім нічого не знаю про те, які порядки заведені в готелі.

- Так, - він обвів очима кімнату і пішов до дверей, які були збоку.

Я пішла за Адріаном, а чоловік відчинив двері й зазирнув всередину.

- Не так усе й погано, як я гадав.

Коли я підійшла він посунувся, щоб дати мені прохід. Зайшовши в кімнату я заклякла на місті. За дверима була невелика кімнатка з ванною золотого кольору, невеликим червоним унітазом і таким же червоним умивальником з дзеркалом у гарній дерев'яній рамі. Виглядало все разом справді "не так погано" крім кольору "вирви око". Але не це мене здивувало, а кажан! Який сидів у ванній як людина! Розкинувши крила та опершись на спинку він дивився на мене.

- Кхм, мадмуазель, вас не вчили стукати перед входом, тим більше в таку інтимну кімнату? - Саркастично прокряхтів кажан.

Та він знущається! У мене від обурення навіть не знайшлося слів. Що взагалі відбувається? Що він тут робить?

– Ау! – Струснув мене Адріан за плечі. - Ти чого? Розумію, на людський смак тут трохи дивно. Але готель робився для того, щоб підходив різним кхм... Мандрівникам. Цей люкс саме для вампірів.

- Угу. - Кивнула я. - Тут це... Кажан сидить у ванній.

- Кажан? - Адріан підняв брову й почав вдивлятися у ванну. - Той самий?

- Угу. - Ще раз тихо зітхнула я.

- Цікаво! – Хмикнув Адріан. - Я дуже хотів би це побачити. І що він робить? Вода ж не увімкнена, тож навряд він миється. Чи я чогось не знаю про кажанів? - Він задумливо почухав підборіддя.

– Просто сидить. - Розвела я руками й склала їх на грудях свердлячи кажана поглядом.

– Що? – Ображено заскрипів він. - Вже й усамітнитися не можна! Підвівся він на лапи й потягнувся. Це виглядало не страшно, а якось кумедно чи що. Просто дивовижно! Цікаво, що він тут робить? Оскільки він знає добре готель, можливо, він тут живе давно, просто не бачив його ніхто. А якщо він знав маму? Ця думка змусила мене відчути трепет у грудях. Може, він зможе мені щось про неї розповісти? Але, не зараз, не при Адріані.

Кажан ніби зміг прочитати мої думки та я що, побачила на його обличчі смуток?

- Так, гаразд молодь! Розступіться! Дайте розім'яти крила! - Все ніяк не даєте мені спокою! - Я підняла брову, але взяла Адріана за руку й відійшла з проходу. Він здивовано глянув на мене, а кажан тим часом розправив крила та вилетів із кімнати.

- Він полетів. - Сказала я, відпускаючи його руку.

- Ааа, ясно! - Протараторив він знову поправляючи руде волосся рукою. - То про що це ми? Ага! - Він підійшов до крана й повернув ручку. З нього, на диво, потекла вода. Адріан перевірив злив у туалеті й він також працював. - Чудово сантехніка в порядку. Мінус одна проблема!

А справді, я про це не подумала! Як добре, що в порядку і дуже дивно, що за стільки років все так працює. Хоча чому я дивуюсь? Може, справа в магії?

- Ходімо, подивимося ще дещо! - Він узяв мене за руку й повів до виходу. На мою думку, цей жест вже входить у нас у звичку.

Ми вийшли з кімнати та підійшли до інших дверей, які були наприкінці коридору й зупинилися.

- Приклади свою руку з руною. - Він подивився на мене й вказав рукою на дверний замок, де біля отвору для ключа красувалася руна, така ж як і в мене на долоні.

Я акуратно притулила до неї свою руку та почула клацання. Адріан смикнув за ручку й двері відчинилися. Намацавши біля входу вмикач він увімкнув усередині світло.

Перед нами опинилася невелика комірка з різними мітлами, ганчірками, відрами та стелажами з коробками, постільною білизною та іншими штуками для обслуговування готелю. Хто придумав закривати її таким чином? Невже хтось може зазіхнути на мітлу? Хоча, що я знаю про відвідувачів, які бувають у цьому готелі? Нічого! Мало що в когось фетиш на простирадла, а хтось любить тирити відра? Русалки наприклад. До речі, а є русалки взагалі? І якщо є, то як вони мандрують? Мій мозок зараз вибухне! А ще раптом захотілося назад у ту невелику кімнатку з червоним унітазом по невідкладних справах.

Адріана увійшов всередину й почав по-господарському оглядати все, що є на полицях. Перебираючи склянки та ганчірки він чхнув від піднятого пилу.

- Уф, роботи скрізь дрімучий ліс просто! Ти б уже думала, де знайти персонал для готелю. Такий що б мовчав про те, що тут відбувається й добре справлявся зі своїми обов'язками.

А справді! Де я їх знайду? І головне, скільки на це мені потрібно грошей? А скільки людей? Та хто взагалі потрібний? Я взялася двома руками за голову. Ще трохи й мій дах поїде кудись дуже далеко і почне жити своїм життям без оцих всіх ускладнень.

Адріан хмикнув глянувши на мене.

- Не хвилюйся ти так! Це спочатку складно буде, а потім як наведеш тут порядок, зітхнеш більш-менш спокійно. О, знайшов! - Він простяг мені якусь пляшечку з зеленою водою. - Ось це потрібно додавати у воду, ефективно для боротьби із пилом. Супер засіб, от подивишся!

Я невпевнено взяла її до рук. А Адріан узяв пару відер, накидав туди ганчір'я, якусь невелику коробку з чимось сипучим, величезну щітку та показав мені рукою на швабру, мітлу та совок.

- Бери та й пішли! - Він потягнув це все в кімнату. Я взяла в руки все, на що він мені вказав і пішла за ним, прикривши двері.

- Потрібно купити нову спальну білизну та скатертину. – Пробурчав він. - Зараз зайду й подивлюся чи є те що нам треба. Вже майже вечір, незабаром усе закриється.

А справді, скільки зараз? Ні годинника, ні мобільного я не мала. Ми поклали все, що принесли в одну купу.

Адріан дістав телефон й глянув на екран.

- Хм. О пів на шосту. За пів години закриються магазини. Мені час бігти. Ще піцу забирати. Розберешся тут? - Він кивнув на купу. Я ствердно кивнула головою.

- От і супер! Там я взяв порошок. Його на щітку насиплеш і протреш ванну з туалетом. Теж непогана річ.

- А звідки ти це все знаєш? – Не втрималася я від запитання.

- Мамі часто допомагав із прибиранням будинку. У мене чотири молодші брати й одна сестричка. Я найстарший, от і допомагав як міг.

- Він усміхнувся та підійшов до дверей. – Все я побіг! Чекай, скоро прибіжу! - Він вийшов і я почула ледь чутні кроки, які віддалялися.

Так, ну хоч якась інформація про нього, і на тому спасибі. Можливо так потрохи я і дізнаюся про чоловіка все що потрібно, щоб зробити висновки хто він і навіщо тут бродить та взагалі возитися зі мною.

Насамперед я побігла в дамську кімнату й нарешті мій організм хоч чимось став задоволеним.

Далі я почала перебирати все, що ми принесли. Здогадалася, що одне відро було призначене для сміття. Взяла друге й пішла по воду у ванну. Набравши там теплої води, я вирішила почати з великої кімнати. Швидше за все на мене чекала безсонна ніч.

Я винесла покривала, якими раніше застилали меблі в комірчину. А від туди винесла гарну, але усю в пилу високу, прозору, кришталеву вазу.

Я подивилася на пляшку й відкрутила кришку, потім хлюпнула рідину у відро з водою. Обережно перемішавши воду, яка стала зеленого відтінку вмочила туди ганчірку та раптом відчула, як вона вислизає з моїх рук, а потім виповзає наче восьминіг із відра й повзе до туалетного столика. Я розкрила рота з подиву дивлячись як вона на імпровізованих ногах й руках підійматися на стіл, як по канату та діставшись до поверхні починає її терти.

Я перевела погляд на пляшечку з рідиною, яку я поставила біля відра й потім знову на ганчірку.

- Дякую! - Тихо промовила я їй не знаючи як взагалі з нею поводитися й чи чує вона мене. Ганчірка завмерла. Пролунало якесь чавкання, вона ніби кивнула мені одним своїм краєм та продовжила човгатися по столу.

Я піднесла відро ближче до нього. Ганчірка зістрибнула зі столу прямо у відро, а виповзла на подив відразу чиста, ніби й не відтирала тільки що стіл! Після цього вона полізла мити дзеркало.

Я проковтнула. Не звикну ніколи! Гаразд, раз з пилом мені допоможуть, потрібно братися за підлогу та ванну кімнату. А ще дуже хотілося подивитися, що робить порошок. Я взяла коробочку й щітку та попрямувала до ванної.

Намочивши щітку та відкривши коробку сипнула на неї трохи порошку. Постоявши так пару секунд втупив свій погляд на щітку я не помітила нічого магічного. Угу, як із ганчіркою це не працює. Добрульки. Я піднесла щітку до стінки ванни та почала терти й ось тут я відчула як щітка виривається з рук та сама починає натирати ванну.

- Ось як! - Здивувалася я полегшено видихаючи. - Дякую! - Сказала я щітці. Та засмикалася по ванній ще швидше.

Ні, ну мені вже подобається цей готель! Навіщо мені персонал з такими помічниками? Відкривши кран у ванній, щоб стікав невеликий струмок води я подивилася як щітка підлізла під воду змиваючи бруд. Поруч, там де не діставала вода, я сипнула порошку зробивши невелику купку. Щітка підповзла й вимазавшись у ньому, почала відчищати ванну в середині. Я хмикнула, виглядало це дуже кумедно.

Згадавши про час, якого було не так вже й багато, я пішла в кімнату й взяла до рук мітлу. Розглянувши її й не побачила нічого звичайного я зітхнула й почала підмітати. Нічого магічного не сталося, що видалося дивним, невже для мітел нічого не придумали? Ну і на тому, що є - дякую !

Я підмітала підлогу слухаючи як хлюпає вода у відрі й тече у ванній. Ці звуки заспокоювали та створювали своєрідний темп. Я не втрималася та почала співати пісні, які підходили під нього.

Я не помітила скільки часу пройшло, та й годинника у мене не було, але ми з моєю "командою" вичистили вже більше ніж половина площі номера. Голод ставав усе нестерпніше. Але я продовжувала співати і пританцьовуючи вимітати бруд з під ліжка. Раптом я почула ззаду різкий звук й швидко обернулася.

Обпершись на стіну біля дверей стояв Даніель, а біля його ніг лежала швабра, яка певно тільки що впала. Він глянув на мене своїми сірими очима й виглядав при цьому як кіт, що нашкодив і його впіймали на гарячому.

- Вибач, я не хотів тебе налякати! - Я тільки зараз зрозуміла, що тримаюсь рукою за серце випустивши з рук мітлу. Я позадкувала й сіла на ліжко.

- Не завжди виходить так, як ми хочемо! - Іронічно відповіла я починаючи закипати. Цікаво і як же довго він стояв там та спостерігав як я тут корячусь? Я примружившись глянула на нього.

- Я прийшов лише хвилину тому. - Посміхнувся він. - Почув звуки та йшов на них. А виявилося це тут ти співаєш і… – Він глянув на ганчірку, яка в цей момент сама себе вичавлювала. – Займаєшся прибиранням. Вибрала собі кімнатку у готелі? - Він обвів кімнату поглядом. - Цікавий інтер'єрчик, так е... Кривавенько, я сказав би. Любиш м'ясо із кров'ю?

Захотілося запустити йому мітлою прямісінько в голову. Чого це він раптом став таким єхидним?

- Це не для мене! Ти якими долями взагалі тут? На чергування до Ніреймору? – Крізь зуби спитала я й схрестила руки на грудях.

- Угу. - Кивнув він та підійшов до стільця, який вже аж сяяв від чистоти, й сів у нього.

Я округлила очі.

- Не смію затримувати! – Поклавши ногу на ногу сказала я. Не ну не буду ж я далі корячитися у нього на очах. А в нього, мабуть за часом починається чергування, він же повинен поспішати на свою роботу. Мабуть. Точно його робота...

- Знайшли вже...

- Для кого кі...

Почали ми разом говорити й зупинилися дивлячись один на одного.

– Ще не знайшли. - Зітхнув він. - Як тільки стане щось відомо, я тобі повідомлю.

- Зрозуміла. Дякую. – Пробурчала я. Теж мені супер - пупер патруль. Не можуть знайти в людському містечку їхніх злочинців. Як же вони в інших світах справляються? Я пирхнула.

У Даніеля з лиця зійшла усмішка.

- Ми знайдемо! Я тобі обіцяю! – Серйозним тоном сказав він. І в цей момент мені дуже захотілося повірити йому.

Я відвела погляд.

- Добре. -Поправивши рукою пасмо, що вибилося з хвоста сказала я й зітхнувши знову глянула на нього.

Помітивши, як Даніель пройшовся потемнілим поглядом по моєму тілу й зупинився на очах. Від такого погляду по моєму тілу пробіг табун мурах.

- А я, на відвідувачів перших чекаю. Ознайомилася з вашим місцевим "телефоном" та тепер готую номер люкс. – Протараторила швидко я, бо пауза затягувалася.

- Відвідувачів? І хто ж у нас перші відвідувачі та коли будуть? – Спохмурнів він. Мабуть, усвідомивши, що тепер його патрулювання стануть трохи напруженішими.

– Завтра. Як її там... Коротше принцеса з Фуєгосу з чоловіком.

Я побачила як його очі розширилися, а на вилицях заграли жовна. Він підвівся зі стільця й почав ходити туди-сюди по кімнаті.

- Трін. - Зупинившись, сказав крізь зуби він. - Хто б сумнівався, що почувши про те, що тут з'явилась берегиня вона не завітає зразу же сюди.

Я здивовано на нього подивилася.

- Чому ти так думаєш? Ти її знаєш?

Він пирхнув.

- Звичайно, а хто її не знає у нашому світі? Досить відома та привілейована персона. Я порадив би триматися тобі від неї якомога далі, але вже пізно й навряд чи у тебе був на це шанс. - Даніель підійшов до мене, присів навпочіпки й взявши мене за руки сказав. - Так, що просто поводься з нею шанобливо. Тихіше води, нижче трави. Чула? - Його очі справляли на мене гіпнотичне враження. Хотілось дивитись в них вічно. Він також вдивлявся в мої очі, шукаючи щось у їх глибині. На мить моє серце ніби завмерло і я затримала дихання.

- Ти зараз її до інфаркту доведеш Денні! - Сказав Адріан затягуючи в кімнату якісь різнокольорні пакунки то коробки.

Ми з Данієлем відсахнулися один від одного. Він підвівся і глянувши на Адріана склав руки на грудях.

- А ти що тут робиш, рудий хитрий лис? - Примружившись, спитав він.

- А ти думаєш вона сама б додумалася яку кімнату їй вибрати для принцеси та де взяти всі ці шикарні предмети? - Він тицьнув рукою на ганчірку, яка дбайливо відтирала картину, на якій була зображена напівгола дівчина та щітку, яка перебралася в цю кімнату й терла ковані бильця ліжка.

Даніель перевів погляд на ганчірку й хмикнув.

- Твоя правда. Стеж за тим, щоб Лейя не влипла в неприємності. Ти ж знаєш характер принцеси.

- Угумс, Даніель, сам чудово знаю, що нашій милій заюшці краще зайвий раз не показуватися зубастій злюці на очі. - Сказав Адріан підійшовши до мене. - Я щойно таке побачив! Такого тут ніколи не було! Ходімо покажу! Якщо ти можеш потерпіти ще трошки без їжі?

Цікаво, що там таке? Але їсти дуже хотілося.

- Можна я візьму хоч шматочок й підемо?

- Гаразд! - Адріан швидко підійшов до смачно пахучої коробки та відкривши її підніс піцу до мене. Я швидко взяла шматочок й потягла його до рота. Вона була вже не гаряча, але все ще тепла. Від насолоди я заплющила очі та почула, як Адріан звернувся до Даніеля.

- Будеш? Ти взагалі не запізнюєшся на патрулювання? - Розплющивши очі я побачила як Адріан простягає коробку з піцею Даніелю, а той бере звідти шматок.

- Вже треба йти, але мені дуже цікаво, що ти там хочеш показати, тому я залишуся ще на пару хвилин. - Глянув той на мене.

- Як скажеш, думаю тобі теж сподобається. - Стиснув Адріан плечима беручи пляшку з соком та простягаючи її мені.

- Дякую! - Сказала я йому зробивши пару ковтків улюбленого апельсинового соку.

- Угу. – Дожовуючи свій шматок буркнув Адріан потім роздав усім серветки, які зазвичай додавали до замовлення до піци.

- Ну, ходімо швидше! Хочу подивитись на твоє обличчя, коли ти це побачиш! - Підморгнув він мені.

Данієль закашлявся й насупився глянувши на Адріана, а потім на мене.

- Слухай, один момент! Я тебе хотів спитати, а чому ти не сказав їй, що якщо посипати побутовим порошком мітлу, то вона буде сама підмітати? - Спитав він складаючі руки на грудях.

Я здивована піднявши брови подивилась на Адріана, а він почесав рукою потилицю й відійшов від мене на крок.

- Не сказав? Упс! Пробач, я певно забув! - Він винувато розвів руками.

І чого я не повірила його словам? Тепер Адріана захотілося тріснути мітлою по макітрі.

- Ах ти ж... - Почала було я, але він перервав мене.

- Могла б, до речі сама здогадатися. Я поспішав, треба було багато що встигнути купити й замовити.

І знову мені здавалось, що він навіть не кається, а зробив це спеціально. Ну я тобі це пригадаю ще. Я почала охолоджуватись, тому що Адріан багато чого сьогодні для мене зробив, а міг би взагалі піти по своїх справах й сиділа б я тут й хапалась за голову руками.

Я глянула на Даніеля, на його вустах грала

єхидна посмішка, а очі блищали.

- Пішли вже, ну! - Протягнув Адріан та вийшов з кімнати. Ми з Даніелем переглянулися й вийшли за ним.

Спустившись вниз, ми підійшли до виходу з готелю. Дивно, я думала, що Адріан хоче показати щось усередині, а не зовні. Відчинивши двері я побачила, що на вулиці вже світять ліхтарі. Потемніло. І коли встигло? Невже я так довго займалася прибиранням? Пройшовши пару кроків, я почула якийсь дивний звук, обернулася й завмерла.

Чотири вікна на другому поверсі готелю змінилися до невпізнання! З відкритого вікна посередині, по стіні униз стікав справжній струмок! Під стіною, опинився невеликий рів. Як я раніше його не помічала? По ньому вода бігла й впадала в річку, яка стікала з гір та протікала біля готелю. Я підняла очі й побачила що біля основи рами звисають ніби кришталеві прозорі бурульки різних розмірів.

З іншого відкритого вікна, яке знаходилось праворуч від вікна зі струмком по стіні вниз й вгору вився плющ. Він переплітався з виноградною лозою, а фіолетові та зелені грона винограду звисали вздовж стіни.

Зліва від вікна з якого витікав струмок, кожні декілька секунд виривалося полум'я! Начебто там ховався дракон, який його випускав зі своєї пащі. Мені здалося, що ніби й світло від ліхтарів тяглося саме до цього вікна.

Дерев'яні віконниці його горіли у вогні!Пожежа не стихала, але й не розповсюджувалася.

Вікно лівіше за нього було майже не видно через невелику справжню білу хмару! Воно повільно пливло по повітрю поруч з вікном то туди, то назад, не виходячи за рамки вікна.

А ще мені, що стояла внизу, здалося, що з цього вікна дме бриз. Справжній, морський, такий як я люблю.

- Це що таке? – тихо запитала я чоловіків, які так само завмерли біля мене та розглядали вікна.

- А ти що ще не зрозуміла? - Посміхнувся Адріан, а Даніель присунувся ближче й прошепотів:

- Це вікна кімнат, де знаходяться портали.

Ану справді. Яке тупе питання. Я притулила долоню до чола.

- Ну, так, логічно. - Прошепотіла я у відповідь.

Потрібно обов'язково найближчим часом сходити та подивитися на портали. Якщо таке зовні те що тоді всередині?

- А це не небезпечно? - Я показала на полум'я, яке знову вирвалось із вікна.

- Скоріш за все ні. - Знизав плечима Адріан.

- Думаю ні! – сказав Даніель. - Я хоч не разу ще такого не бачив, але гадаю магія будівлі все це врахувала та це, так би мовити декорації. Що б тим хто прибуває з цих світів було тут комфортно.

Я засміялася.

- Мда. Цікаво, хто це тоді придумав. - В моїх думках виник образ мами і я замовкла.

А раптом це її ідея? Я подивилася на вікна іншими очима. Адже це справді виглядало приголомшливо.

- Готель ніби оживає від сну. – сказав Адріан.

– Оживає. - Повторила я.

- Ти вже вигадала йому назву? - Спитав тихо Даніель.

- Я? А що в нього його, що немає? - Здивовано глянула на Даніеля я.

- Кожна нова берегиня називає свій готель сама новим ім'ям.

- Серйозно? - Моя брова злетіла вгору, я повернулася та окинула готель поглядом.

- Так. - Підтакнув Адріан. - Забув тобі розповісти про це, стільки різних нюансів. – Розвів він руками.

- Ну хай поки що буде... "Готель світів"!

Чоловіки здивовано засміялися.

- Як оригінально зайчику. – Через сміх сказав Адріан.

На губах Даніеля так само розтягнулася усмішка.

- Нехай буде так поки що. Назва, потім прийде до тебе сама. Не поспішай, познайомся з ним й ти точно зможеш дати йому гарне ім'я. - Він провів рукою по моїй спині.

Щось пилікнуло в нього в кишені. Чоловік узяв у руки мобільник.

- Час на чергування. - Сказав він, глянувши на екран. - Лейя, ти ще не купила собі мобільний?

Я зітхнула і похитала головою.

- Тю, чого ти мені не нагадала я купив би! – Здивовано глянув на мене Адріан.

- У тебе й так було багато завдань. - Обурилася я. - Ти б не встиг його купити все одно! А зараз головне догодити принцесі, щоб вона мене не зжерла!

Я розраховувала почути сміх, але подивилася на два серйозних обличчя які дивилися на мене.

- Гей, ви чого! Не треба мене так лякати! - Я позадкувала.

- Адріане, тримай телефон при собі і якщо що набирай мене! - Серйозно сказав Даніель.

- А як же. - Буркнув той.

Даніель підійшов до мене й, дивлячись в очі, сказав:

- Все буде добре! Я поруч! - Він на пару секунд затримав свій погляд на мені, а потім обернувся й швидким кроком попрямував до хвіртки.

Я провела його поглядом, Адріан, що стояв поруч прокашлявся.

- Ууу, ось тільки не закохайся в цього пихатого красеня!

Я, мабуть сотий раз за сьогодні відчула, як на моїх щоках з'являється рум'янець й відвернулась.

- Навіть й не збиралася. - А потім, ніби між іншим, спитала: - А що з ним не так?

Адріан глянув на вікна та поправив комір сорочки.

- Повір мені просто, краще не зв'язуйся з ним. Проблем буде дуже багато, воно того не варте.

- Він узяв мене за руку. Пішли ще кілька годин до прибуття принцеси, потрібно встигнути все закінчити.

Тобто спати мені сьогодні таки не світить. Зітхнула я й кинула останній погляд на дивовижні вікна. У голові промайнули слова Адріана: "Оживає", та Даніеля: "Я поряд!" і я посміхнулась.

Ну ні мене не можуть зараз з'їсти все найцікавіше тільки починається. Ну почекай ікласта побачимо хто кого. Я зайшла слідом за Адріаном всередину готелю й зачинила двері.