Раді Вас бачити!

Тишу, яка запанувала, перервав Адріан.

- Ти молодець, змогла вирулити складну ситуацію. З тебе вийде професійно гарна берегиня. - Сказав він сумним голосом скуйовдивши своє волосся рукою.

- Я сподіваюся, що таких випадків буде не так вже й багато, бо інакше на довго мене не вистачить і як мінімум моє волосся перетвориться на білосніжне. - Хихикнула я, намагаючись розвеселити хоч трохи чоловіка, але він навіть не посміхнувся.

- Угу, - промямлив він у відповідь й мигцем глянувши на мене засунув руку в кишеню.

Мені здалося, що в його кишені щось блимнуло червоним кольором й відразу зникло.

- Мені потрібно в місто, залишилося ще дещо зробити по моїх справах, і я так розумію, що варто вирішити щось із тим поламаним столом у кафе. - Швидко пробурмотів він.

- Так, я пообіцяла їм заплатити за нього.

- Зрозумів. Тоді піду їм занесу гроші. А ти тим часом поговориш із подругою.

Я згадала про Ді та майбутню розмову й застогнала. Нарешті на обличчі Адріана заграла усмішка.

- Розумію, важкі дні у тебе не припиняються.

- В точку, накрило як лавиною. До речі, я ночуватиму сьогодні вдома. Мені завтра в університет, сюди прийду після пар. Зможеш подивитися за готелем?

Він ствердно кивнув.

- Звичайно, сподіваюся, ти зможеш хоч трохи відпочити.

- Це вже навряд чи. - Зітхнула я, згадуючи, що не зробила декілька завдань, яких задавали на вихідні.

Покрутивши в руці перстень, який мені тільки що, подарували я раптом ще дещо згадала.

- До речі, мені, можливо, знадобиться твоя допомога.

- Яка? - Підняв він у здивуванні брову.

- Я хочу запропонувати Діані, моїй подрузі, ну та яка все бачила, - допомагати мені з готелем. Даніель сказав, що ти знаєш якусь там присягу, яку треба виголосити, щоб вона нікому про це все, - я обвела руками приміщення з порталом, - не розповіла.

- А, ну так, знаю, звісно. Мені потрібно не надовго відлучитися, але якщо ви мене дочекаєтеся й вона буде згодна, то я допоможу з цим. - Впевнено сказав він.

- Дякую тобі за все! - Тихо відповіла я.

- Ой, Лейя, я тебе благаю, ти просиш мене про дрібниці! - Він обернувся та пішов до дверей.

- Ходімо, твоя подруга напевно хвилюється вже.

Я зітхнула і пішла за ним слідом.

Ми вийшли з кімнати та мовчки спустилися на перший поверх. Адріан пішов по гроші, а я, на пару секунд зупинившись біля дверей кімнати, за якою перебувала моя найкраща подруга, зітхнула та відчинила двері й увійшла в кімнату.

Моїм очам відкрилася неочікувана картина: Ді ходила з якоюсь палицею по кімнаті, а знайомий кажан перебирався з кутка в куток й то зачіпав якийсь предмет, і він ворушився й падав, то підлітав й хапав Ді за волосся, і її пасма наче повисали в повітрі. Ді злилася роздуваючи ніздрі обсмикуючи волосся й намагаючись палицею огріти когось для неї явно не видимого. Вона розмахувала нею в різні боки, а кажан вже відлетівши і регочучи, сидів на столику, дивлячись на Ді.

- Що тут відбувається? - Голосно запитала я, грізно глянувши на кажана.

- Схоже на тренування з палицевого бою, - хрюкнув зі сміху за моєю спиною Адріан.

Я різко повернулася й просвердлила його грізним поглядом. Я не помітила, як він прокрався тихо й теж стоячи позаду дивився на те, що відбувається в кімнаті. В руках у чоловіка вже було зелене соковите яблуко, яке він вдоволено жував. Очі знову набули блиску, а на обличчі з'явилася звична промениста усмішка.

Ох нічого собі перевтілення всього за декілька хвилин. Він підняв руки вгору натякаючи, що здається.

- Мовчу-мовчу!

Я обсмикнула себе від думки висмикнути в нього таке смачне на вигляд яблуко й заробити пару укусів. Та обернувшись глянула на Діану.

Дівчина була дуже зла й відкинувши палицю на ліжко дивилася на нас, зчепивши руки на грудях.

- Що тут у вас за чортівня відбувається? - Прошипіла вона. - Я сиділа собі спокійно, читала книжку готуючись на завтра до пар. - Вона ткнула рукою на ліжко, де лежала перевернута сторінками донизу книжка. - Як тут спочатку прочинилися двері, а потім почало відбуватися щось незрозуміле. Речі почали падати й ворушитися, як і моє волосся. Але поруч нікого не було, навіть подуву вітру. Вікна я перевірила.

- Тому ти й узяла палицю та почала махати нею на всі боки, хотіла все тут рознести, щоб не було чому ворушитися? - Хихикнув за спиною Адріан.

Я мало його не придушила. Але, вирішила просто не розвертаючись, каблуком наступити йому на ногу. Почувши здавлений писк, я посміхнулася.

- Шкода, що ти не підліз під руку, може й у тебе перестало б щось непотрібне ворушитися.

Мої брови злетіли догори, і я ледве стримала регіт, який так і рвався назовні. Ось це вона дає, судячи з усього, в Адріана з'явився чудовий суперник із жартів, який вміє їх парирувати не те що я.

- І взагалі ти ще хто такий? - Продовжувала розпалюватися Діана, - Не пам'ятаю, що б ми переходили на "ти"! - Грізно виблискуючи очима, скалилася Ді, дивлячись на Адріана.

Мені здалося чи в повітрі ось-ось замерехтять блискавки? Я почула тихий скрипучий сміх й подивилася на столик, де все ще сидів кажан.

- Що? - Проскрипів веселий голос. - Давно тут не було звичайних людей, захотілося трохи розфарбувати свої нудні сірі будні.

- Адріан і ... - я грізно глянула на кажана - Вийдіть, будь ласка, ви лякаєте нашу гостю!

Я відійшла від дверей й подивилася на Діану. Та теж дивилася на мене, піднявши брову.

- Тут таки ще хтось є, крім цього нетактовного хмир... кхм чоловіка? - Вона обвела кімнату поглядом.

- Фу, як не ввічливо, - пирхнув Адріан. - Я прийду за півтори години. Пам'ятаю, я там для чогось ще можу знадобитися. Він пограв бровами.

Я згадала про присягу й ковтнула. Точно.

Він окинув спочатку мене, а потім Діану іронічним поглядом й більше не кажучи жодного слова, розвернувся та вийшов із кімнати, не зачиняючи дверей, а за ним услід вилетів кажан. До мене донеслися тільки скрипучий сміх крилатого.

Я роздратовано голосно грюкнула дверима, пройшла повз Ді та, сівши на ліжко, впустила голову на руки.

Якими ж складними були ці дні. Мені дуже не вистачало двотижневого відпочинку на пляжі з книжкою в руках. Я зітхнула, почувши, як Ді підходить та сідає поруч.

- Лейя, я нічого не розумію, поясни мені, будь ласка, що відбувається. - Тихо сказала вона розгубленим голосом.

Я подивилася на неї. Її обличчя змінилося. Тепер переді мною була не зла уїдлива фурія, а моя ніжна й вразлива налякана подруга. Переді мною то вона могла зняти маску сильної жінки.

- Ти не уявляєш на скільки це довга розмова сказала я.

- Тоді може замовимо піцу? - Посміхаючись підбадьорливо промовила Ді. - Будь ласка, мені потрібно знати.

- Добре, зітхнула я. Тільки замовиш ти, я свій смартфон... Ну, взагалі немає в мене більше його.

- Так ось чому я ніяк не могла тобі додзвонитися! - Вигукнула та. - Але де і як? - Почала ставити вона швидко питання за питанням.

- Стоп! - Зупинила її я. Спочатку піца - потім усе інше! - Я погладила її по плечу та встала з ліжка.

Потрібно було терміново переодягнутися у щось більш комфортне.

За годину я вже сиділа на ліжку з Ді в чорних штанях та білій сорочці. Ми майже доїли піцу, запиваючи її соком, і я закінчувала свою розповідь про ці довгі декілька днів із мого життя.

Діана слухала не перебиваючи. Іноді з її рук випадала піца, іноді вона просто забувала жувати і її очі ставали величезні як блюдця.

- Ну ось, тепер ти знаєш всю правду. - видихнула я й змочила горло соком.

Я нарешті відчула полегшення. Насправді я була рада, що Діана не почала говорити про те, що я божевільна. Не втекла в істериці, а сміливо вислухала всю мою розповідь. Мені стало легше, що ще одна моя рідна душа знала цей секрет і я могла нічого не приховуючи ділитися з нею своїми переживаннями. Але тепер мене здолав інший страх. Чи захоче вона працювати тут зі мною? Не знаю чи захотіла б я на її місці. Адже в мене були зовсім інші плани на це життя, поки не сталося те, що сталося.

- Так і знала, що цей рудий пихатий хмир - якийсь мутний! - Вимовила Діана, доїдаючи шматок піци.

Я мало не подавилася соком.

- Еееее ... - Протягнула я. - Так, є таке. Але з іншого боку, якби не він, то не відомо як би минув сьогоднішній день. - Розвела я руками, намагаючись хоч трохи виправдати Адріана, хоча не знала навіщо.

- Так то воно так, але не зрозуміло для чого йому все це. - Гордовито задерла ніс дівчина. - А цього кажана ніяк не можна провчити? - Пошепки запитала вона присуваючись до мене ближче.

Я весело засміялася, а потім побачила як Ді насупилася і закрила рот рукою.

- Вибач, якби я б знала, я б із тобою обов'язково поділилася цією інформацією. - Роблячи серйозний вигляд сказала я.

- Ясно, що ж гаразд так і бути, поки що нехай літає собі, гад. - Фиркнула вона.

- Як ти взагалі повірила в усе, що я сказала?

Мене дуже мучило це питання, бо якби про це б мені хтось розповів, навряд чи б я повірила. Навіть найкраща подруга. Можливо я б навіть повела її поспілкуватись з нашим сусідом психіатром - містером Бертні.

Та я й не повірила спочатку. Згадала я розмову з дідусем. Мда.

- Ну знаєш, я бачила цю жінку в люті - те ще страшне видовище, й вуха ельфа. Ну і коли невидиме щось літало навколо мене й смикало за волосся - тут гріх не повірити, що щось містичне таки в цьому всьому присутнє, а твоя розповідь відмінно виправдала і підтвердила все це.

- Ну так, дійсно. - Пробурмотіла я.

Цікаво, а якби не кажан. Повірила б мені Діана? Адже вуха ельфа можна накласти й загримувати... А злі жінки, це так собі містика.

Я почала думати, а чи та причина, яку мені назвав кажан, була реальною? Чи він хотів допомогти мені? Напевно я просто шукаю всім виправдання. Іноді біле це просто біле, а чорне просто чорне. Чи ні? Подумаю про це потім. А ще краще обговорити це з летючим, бо тем назбиралося обговорити з ним - сила-силенна.

Я задумливо глянула на Ді, та окинула поглядом кімнату.

- Так тут жила твоя мама? Це так, так прекрасно. - На її обличчі зацвіла тепла усмішка.

Я також подивилася на кімнату і посміхнулася.

- Так, так і є. Я обов'язково розгляну тут усе детальніше, коли на це з'явиться більше часу й коли я хоч трохи відпочину.

- Це правильно. - Кивнула дівчина головою. - А що там щодо цього як його там... Даніеля? Я встигла роздивитися його, такий гарний чоловік. - Її щоки порозовішали від збентеження.

Я насупилася, коли це вона там встигла роздивитися його?

- Та нічого. Чудовий патрульний, будемо співпрацювати. - Відповіла я сухо розводячи руки в сторони.

Не хотілося мені зараз про нього говорити з Ді. Тим паче попереду була дуже важлива тема, яку потрібно було терміново обговорити.

- Ді, у мене до тебе є дуже серйозна розмова.

Я побачила як дівчина напружується й підіймає брову.

- А до цього розмова в нас була зовсім не серйозною?

- Серйозною, просто тепер це стосуватиметься тебе.

Діана зробила ковток соку зі скляної пляшки й скривилася, наче випила зараз чогось міцнішого.

- Ну, давай. - Зітхнула вона, ніби набравшись сміливості. - Вивалюй! Що там такого серйозного чого я ще не знаю?

- Я б хотіла запропонувати тобі роботу. - Швидко випалила я.

Діана розширивши очі здивовано дивилася на мене й мовчала.

- Розумієш, готель великий і я все одно хотіла б найняти сюди декількох людей, а оскільки ти вже все знаєш про портали, і я тобі довіряю, то я була б дуже рада, бачачи тебе поруч зі мною, тут.

- Жартуєш? - Ахнула Ді.

Я затримала подих. Ну, звісно. Звісно вона не погодиться мати з цим усім справу. Я відчайдушно глянула в її очі.

- Клас! Я "за" двома руками й ногами! - Посміхнулася подруга смішно піднімаючи вгору руки й ноги.

- Серйозно? - Я здивовано завмерла та не могла зрозуміти жартує вона зараз чи ні.

- Ну, звісно! - Посміхнулася Ді. - Мені хочеться тобі допомогти оживити справу твоєї мами. І до того ж усе таке містичне вабило мене з дитинства. Знаєш скільки різних книжок у мене є про фентезі? Дуууже багато! Ох, а які в цих книжках любовні лінії ммм....! До речі, Даніель дуже схожий на головного персонажа з таких книжок. - Вона дивно хихикнула.

Їй Богу ніби ми зараз вино пили, а не сік.

- А якщо тут постійно з'являтимуться такі ж красені, то я буду просто щаслива. Не робота, а мрія! - Вона встала й почала кружляти кімнатою, ніби танцюючи на балу.

- Я перепрошую, а ти точно розумієш, що входитиме у твої обов'язки?

Глянувши туди звідки тільки що пролунав знайомий голос, я побачила, що там, стоячи обпершись спиною об одвірок вхідних дверей, дивлячись на Діану, стояв Адріан.

Діана швидко обернулася та склала руки на грудях.

- Звісно так! Але як можна погодитися на роботу, не обміркувавши всі її бонуси. - Уїдливо відповіла вона.

- Я думав, що гроші та робота з найкращою подругою вже достатні бонуси. - Хитро примружився чоловік.

Мені здалося чи йому сподобалося виводити Діану на емоції? Вона й справді дуже мило кипіла від злості, але оскільки ці емоції все ж таки завдавали їй дискомфорту, то я не хотіла б підтримувати їхні такі шпильки один з одним. Принаймні поки не дізнаюся як до таких діалогів ставиться сама дівчина. Але, судячи з усього, вони її не дуже тішили.

- Все вище перераховане очевидні речі. - Фиркнула вона, а потім обернулася до мене. - Я готова обговорити всі деталі роботи й приступити до неї з завтрашнього дня. Але тільки не тут. - Вона головою показала на рудого. - Він порушує всю позитивну енергетику цього місця.

Я почула дзвінкий регіт Адріана. Ді глянула на палицю, що лежала поруч з ліжком, потім повільно перевела погляд на чоловіка певно зараз уявляючи у всіх фарбах, як було б прекрасно відгамселити його нею.

- На жаль колючка, я вам для цього тут потрібен. Без мене Лейя не зможе найняти тебе на роботу. - Він блиснув своїми зеленими очима та склав руки на грудях. - Тож, можу й піти. Не мені це потрібно.

- Що? Це я колючка? - Спалахнула Діана, і я чомусь зараз уявила Гаррі Поттера, у той момент, коли він щось там з'їв і в нього з вух повалив дим. Ось у Діани зараз точнісінько такий самий вираз обличчя.

Так, гаразд, вдих - видих. Вони мене зараз удвох зведуть із розуму.

- Заспокойтеся! - Грізним голосом сказала я. - У мене зараз немає ні сил, ні терпіння вислуховувати ваші обливання отрутою один одного. - Серйозним голосом сказала я.

Діана хмикнула та сіла поруч показово відвернув голову від чоловіка. Адріан розвів руками, нібито він узагалі тут ні до чого.

На його пальці блиснув перстень. Дивно, я раніше його не бачила. Адріан стояв занадто далеко, щоб я могла розглянути його уважніше. Рудий перехопив мій погляд і подивився на руку.

- Так, артефакт один. - Махнув він рукою та швидко знявши перстень, поклав його в кишеню.

- Ясно, - промовила я подумавши, що я подарований мені перстень, коли перевдягалась поклала в скриньку до маминих прикрас.

- Давайте чітко й по справі. - Зітхнула я та перевела погляд на дівчину. - Ти розумієш із чим доведеться тобі мати справу і з ким?

Вона ствердно махнула головою. Хоча навіть я зараз до кінця не розуміла цього. Як багато я ще не знала про ці світи.

- З різними істотами. Потрібно буде допомагати тобі тут наводити красу й підтримувати чистоту, приймати гостей, роздавати їм артефакти та виконувати всілякі доручення, що по суті, не сильно відрізняється від обов'язків на інших подібних роботах.

Протараторила вона, я з полегшенням махнула головою. Хоч щось не потрібно обговорювати, сил на це вже не лишилося.

- Ну, в загальних рисах так і є. - Сказала я.

Хоча сама ще багато про цей готель не знала, але з Ді буде набагато легше все це дізнаватися й слідкувати за ним. Однозначно.

- Тим паче я все одно хотіла шукати роботу. - Спантеличила мене дівчина.

Ніколи не чула від неї про таке прагнення. Вона завжди була зосереджена на вивченні своєї професії та малюванні, грошей в її сім'ї вистачало на те, щоб вона могла спокійно вчитись і не думати про підробіток. Хіба що отой, коли ми співали на вулиці.

- Не знала про це. - Тихо сказала я.

- А я нікому про це ще не говорила. - Зітхнувши сказала Ді. - Мама серйозно захворіла. Потрібна операція, а на неї великі гроші. Тому, я вже кілька тижнів шукаю роботу, але поки що безрезультатно.

- Ну, чому ти мені не сказала? - Я обійняла її за плечі. - Ми б щось придумали.

- Річ у тім, коли я вже хотіла тобі все розповісти, то ти зникла. Я дуже здивувалася побачивши тебе сьогодні, коли йшла з чергової провальної співбесіди.

Ну так. Логічно. І така реакція на мою пропозицію тепер стала дуже зрозуміла.

- Це все, звісно, дуууже сумно, але я хотів би запитати, ти погоджуєшся на цю роботу через гроші? - Серйозно запитав Адріан усе ще не зрушивши з місця.

- Ні звісно! - Обурилася Діана. - Мені в цій пропозиції подобається все, крім... - вона злісно стрельнула в нього очима, - крім того, що ти будеш туди-сюди тут шлятися.

Адріан розреготався.

- Вірю! Щонайменше тому, що ти навіть не запитала, в якій валюті й скільки тобі платитимуть.

На обличчі Діани промайнула розгубленість. Я теж застигла, адже навіть не подумала про це. Та я й не знала скільки зможу їй запропонувати, бо не знала скільки маю грошей у готелі взагалі.

- Нічого, ми вирішимо це самі, Діана знає, що я її не ображу. - Спробувала додати своєму голосу впевненості я, хоча не на жарт перелякалася.

Чи зможу я платити їй достатньо, щоб вона змогла оплатити операцію і нормально жити? Навіть, якщо і не зможу, ми щось придумаємо.

- Ну, як знаєте, тоді я нарешті можу провести присягу? - Швидко запитав чоловік, поправивши волосся рукою.

- Присягу? - Діана відхилилася й подивилася в мої очі.

- Так, це просто формальність. - Швидко сказала я. - Тобі просто потрібно буде виголосити присягу, що ти нікому нічого не розповіси.

- А, ну звісно, я присягаюся, що ніхто ні про що, що відбувається тут, не дізнається. - Розслабившись, вимовила вона.

- Е, ні, на жаль, цього не достатньо. - Посміхнувся Адріан. - Потрібна спеціальна магічна присяга. Яка не дозволить тобі цього зробити навіть якщо тебе будуть катувати.

- Що? - Пискнула дівчина.

- Адріан! - Гримнула я на чоловіка, та що це з ним таке?

- Ну що таке? Я просто кажу правду. Якщо хтось захоче витягнути з того, хто дав присягу, інформацію - нічого не отримає. Тому, що той, хто присягнув, не зможе сказати жодного слова, подати жодного сигналу, чи написати, нічого не зможе - магія присяги не дасть.

- Нічого собі! - Здригнулася Ді. - Ну, раз потрібно тоді гаразд. Що для цього потрібно? - Встала вона й поглянула на мене.

Адріан нарешті відліпився від одвірка і, розвернувшись до нас спиною, сказав:

- Потрібно піти в ритуальну кімнату. - І подавши знак рукою, слідувати за ним, вийшов.

Ми мовчки переглянувшись пішли слідом. Я на знак підтримки стиснула подругу за руку, вона посміхнулася мені.

Ритуальною кімнатою виявилася та, в якій на постаменті стояв ключ. Діана з цікавістю роздивлялася його і кімнату в якій ми опинилися.

Адріан підійшов до постаменту і сказав дивлячись на Ді:

- Підійти сюди, - перевівши на мене погляд, Адріан закотив очі й додав, - будь ласка!

- Діана стиснула мою руку, а потім, випрямивши голову, гордо підійшла до постаменту.

- Доторкнись до ключа та не відривай руку! - Сказав чоловік стаючи біля Діани плечем до плеча.

Він дістав зі своєї кишені якусь невелику пляшечку і відкрив її. Я підійшла ближче, щоб краще розгледіти. Судячи з усього, це було якесь чорнило, тому що Адріан дістав маленьку штуку схожу на пір'яну ручку, мокнув у пляшку і наніс на руку Діани, яка тримала ключ, якийсь символ. Вона навіть не здригнулася, просто тихо стояла не відриваючи погляд від своєї руки. Адріан сховав усе в кишеню й сказав:

- Повторюй за мною!

Дівчина мовчки кивнула.

- Ліамуні, томбурді тім пур носі.

- Ліамуні, томбурді тім пур носі. - Повторила Діана.

А я побачила як тремтять куточки губ Адріана й підняла брову. Чи не було поганою ідеєю просити про це саме його? Чому я про це раніше не подумала? І куди летіла? Потрібно було дочекатися Даніеля! Я стиснула зуби від злості насамперед на себе саму.

- Ніору. - Продовжував Адріан.

- Ніору. - Повторила Ді.

Раптом ключ почав світити синім кольором, а рука Діани затремтіла, дівчина скрикнула.

- Не відривай руку! - Крикнув Адріан.

- Пече, - Прошепотіла дівчина й з її очей потекли сльози.

Світло почало ставати яскравішим.

- Адріане, що ти...? - Взявши його за рукав, я почала трясти його й кричати.

- Заспокойся, Лейя, так потрібно! - Серйозно сказав він, обсмикуючи не боляче, але впевнено мої руки та повертаючись до Діани.

- Дихай та думай про те, як ти любиш Лейю і що ти ніколи не зможеш заподіяти їй біль. - Ледве чутно прошепотів він Діані на вухо, але так що це почула я.

Дівчина заплющила очі й світло стало сліпучим. Я більше не могла дивитися і так само заплющила очі, а через пару секунд все згасло. Розплющивши очі, я побачила, що Діана стоїть, спершись на Адріана, й мацає свою руку. А на руці світиться така сама руна як на ключі, і в мене на руці.

- Це що таке? - Крикнула я.

- Тепер Діана справді твоя помічниця. Дім сприйматиме її як свою. Багато дверей наче перед тобою відчинятимуться перед нею, усе це потрібно для роботи. - Потиснув той плечима.

У мене аж відняло мову.

- Це входило в присягу?

- Ну, додав я від себе пару слів, подумаєш. - Він усміхнувся всадивши шоковану Діану на стілець.

Дівчина все ще розглядала свою руку. Руна із кожною секундою ставала тьмянішою, і я знала, що скоро вона зникне.

- Адріане, ти... - Він зупинив мене помахом руки.

- Ви обидві мені потім подякуєте за це. - Серйозним тоном сказав він та подивився на дівчину. - Ти як?

- У порядку. - Сказала вона розгублено глянувши на мене. - Уже не болить. - Показала вона мені руку, на якій зникла руна.

- Ну ось бачиш! - Хмикнув рудий й підморгнув мені.

Ух, як же мені хотілося його чимось огріти, але під руками не було нічого пригодного для цього.

Я перевела погляд на Ді.

- У мене є такий самий, - я підняла долоню, - щоправда, ти його зараз не побачиш.

- Але я бачу! - Сказала Ді, уставившись на мою порожню долоню.

Я повернула її до себе й роздивилася тонкі обриси, які світилися синім.

- Як дивно. Чому вона зараз світиться? - Поставила я запитання єдиному хто міг зараз нам хоч щось пояснити.

- Хм... Я думаю, між вами встановлюється якийсь зв'язок. - Акуратно взявши мою долоню у свої руки Адріан розглядав руну.

І чомусь мені зараз здавалося, що це було зовсім не обов'язково, брати мою руку у свої.

- Ясно, - сказала я, різко обсмикуючи руку. - На цьому все? Ми можемо нарешті піти по домівках? - Втомлено буркнула я, дивлячись на Діану.

З неї теж було досить на сьогодні.

- Звичайно, я проведу вас! - Він подав руку Ді й дівчина на диво дозволила йому допомогти собі піднятися.

Або вона справді дуже втомилася, або це від шоку.

- Мені тільки потрібно забрати сумку з твоєї кімнати. - Тихо сказала вона, глянувши на мене.

- Добре, я принесу її зараз. Ви поки що йдіть до виходу!

Я швидко пішла в мамину кімнату. Взявши сумку Ді й засунувши туди книжку, я оглянула безлад, залишений нашим перекусом.

Нічого, завтра приберу, за ніч нічого не станеться. Коли я хотіла вже виходити з кімнати, то побачила чорну троянду, що лежала на маленькому столику. Я остовпіла. Звідки вона тут взялася? Коли і як її спромоглися покласти? Я могла заприсягтися, що коли декілька хвилин тому ми виходили звідси, ніякої чорної троянди не було.

Підійшовши до столика, обережно, майже навпочіпки я побачила ще невелику чорну листівку, на якій було зображено руну, ту саму, яка була на моїй руці. Я акуратно взяла листівку зі столу та відкрила.

Усередині розмашистим каліграфічно гарним почерком було написано:

Я чую тебе.

Матуся скучила. Скоро зустрінемося.

Т.С.

Щойно я прочитала ці слова, листівка спалахнула в моїх руках і я обпікшись впустила її на підлогу. Але до підлоги долетів тільки попіл.

Я злякано прикрила руками рот й скрикнула.

- Що ти там возишся? - Відчиняючи двері, забурчав Адріан і, побачивши мене швидко додав, - Що трапилося?

Я кивнула головою на столик, не зводячи очей із чорної троянди.

Адріан швидким кроком підійшов до мене та обійняв за плечі роздивляючись кімнату.

- А це що? - Нахилився він до попелу біля моїх ніг.

- Там була записка, прочитавши її вона одразу згоріла. - Тремтячим голосом прошепотіла я.

- Ясно. Що там було написано? - Серйозним голосом запитав він, підходячи до столика й розглядаючи троянду на столі, але не беручи її в руки. - Ти її не чіпала?

Я заперечно похитала головою.

- Ні, тільки записку. У записці йшлося про те, що хтось мене чує і що ми скоро зустрінемося. - Чомусь про слова про маму мені не захотілося йому розповідати.

- Угу, ясно що нічого не ясно. - Пробурмотів він, поправляючи волосся на голові. - Нічого, скоро повернеться Даніель і все з'ясує. А я відведу вас по домівках. - Він узяв мене за руки та подивився в мої очі. - Усе вирішимо! Не хвилюйся! А тепер зберися, давай не будемо до кінця лякати й так вже доволі шоковану твою подругу.

Я почала оговтуватися і злитися.

- Та що ти кажеш? А чи не ти її довів до такого стану? - Уїдливим тоном запитала я.

- Вибач, - розвів він руками. - вона так мило злитися. - Пирхнув він.

- Так і знала. - Фиркнула я. - Не варто з неї знущатися, вона дуже вразлива хоч і вдає з себе сильну жінку.

- Я зрозумів. - Сказав тихо він. - Я постараюся, але нічого не обіцяю. - Він обвів кімнату довгим поглядом і насупився.

Я подивилася на троянду й здригнулася. Якщо це лежало тут, значить хтось міг запросто увійти в будинок і в кімнату.

- Де Ді? - Злякано скрикнула я.

- Біля чорного виходу.

Я вискочила з кімнати й побігла коридором.

Моє серце шалено билося від страху. Як можна було її залишити одну? Хоча що я сама зробила кілька годин тому.

Я відчинила двері й з полегшенням зітхнула. Ді з широко розплющеними очима дивилася на чотири чарівні вікна в портальних кімнатах.

- Це так прекрасно! - Посміхнулася вона мені. - Де ви так довго були? - Підняла вона брову.

Я обійняла Діану і почула як за спиною стукнули двері.

- Лейя вирішила трохи прибрати рештки вашої еее... Вечері. - Адріан помахав великим кульком перед очима.

І як він тільки встиг усе скласти?

- Ходімо, уже пізно, а вам завтра на пари!

Я подивилась на темне зоряне небо і ліхтарі, які освічували доріжку до хвіртки та вдихнула свіже весняне повітря. Ще трохи і я пірну у тепле зручне ліжечко, обміркую все що трапилося завтра.

Ми вирішили завести спочатку Діану. До її будинку було не так уже й далеко.

- Я вже зв'язався з Даніелем і стисло розповів йому про все. - Сказав мені Адріан, після того, як ми попрощалися з Ді біля її будинку. - Він вже в дорозі. Тож не турбуйся. Думаю він викличе групу на підмогу і вони перевірять готель. Мені потрібно швидко повернутися й простежити, що б вони нам там не наслідили. - Посміхнувся він.

- Добре, - з полегшенням зітхнула я.

Коли ми підійшли до мого дому, Адріан поцілувавши мою руку обернувся й швидко пішов назад у готель.

А я відчинила двері й увійшла додому. Вдома як завжди пахло свіжою випічкою. Я посміхнулася і пішла на кухню. Хоча мені вже декілька днів хотілося з'їсти якогось супчика. Піца зовсім забила мій шлунок. А дідусеві супи були просто неперевершені, вони б мене зараз врятували.

- Сонечко, привіт, ти як? - Засяяв посмішкою дідусь.

- У мене все чудово, дідусю, можна я просто тебе обійму? - Втомлено посміхнулася у відповідь я.

- Звісно, все гаразд? - Чоловік міцно обійняв мене і з переживанням заглянув у мої очі, намагаючись щось там розгледіти.

-Так! - Я погладила його по плечах.

- Впевнена? - Він не відводив свій тяжкий погляд.

Я ствердно замотала головою та відійшовши від чоловіка окинула оком кухню. Все було як завжди.

- Цікавий стиль. - Кивнув він головою на штани та сорочку.

- Не питай, - втомлено зітхнула. - Я дуже втомилася, піду відразу спати, добре?

- Добре! - Пробурмотів дідусь і дав мені тарілку, на якій лежала пара ще гарячих пиріжків.

- Дякую, - Чмокнула його в щоку я та пішла до себе в кімнату.

Фіг із ними з тими завданнями на завтра. Поїм, в душ та спати! Все інше завтра.

Я поставила тарілку на стіл і сіла. З голови ніяк не виходила троянда та записка. Які там були ініціали? Зовсім випало з голови. Я зітхнула й відкусила шматок м'якої булки. Завтра, все завтра...