Раді Вас бачити!

Даніель зітхнув та потер чоло.

- Важкий день? - Запитала тільки зараз зрозумівши, як втомилася.

Підійшла та сіла на стілець, на якому щойно сидів Ерік, й кивнула Даніелю на ліжко. Я вже на ньому насиділася. Він повільно підійшов та сів навпроти мене.

- Не те слово, - тільки сказав він та глянув за моє плече у вікно. - Що хотів від тебе король?

Я знизала плечима.

- Ти сам усе чув. Запросив у гості, попередив про небезпеку, ніби я й так про неї не знала. - Пирхнула я.

Одразу ж зловила на собі серйозний погляд чоловіка. А ну так, я ж забула з ким розмовляю, потрібно відповідати чітко й по суті на поставлені питання.

- Зняв з мене якесь прокляття та назвав за це ціну - будь-яке його бажання.

Я почула як Даніель різко вдихнув у себе повітря.

- Як ти могла на це погодитися? - Прошипів він крізь зуби. - Хтозна, що він захоче! - Він різко встав й почав метушитися по кімнаті.

- Я не знала! - Обурилася я та роздратовано глянула на чоловіка. - Він сказав про це після! Звідки я можу знати про всі тонкощі вашого світу, коли я тут без року тиждень?

Даніель зупинився та глибоко зітхнув

- Гаразд, ти маєш рацію, вибач. - Він знову сів на місце. - Що за прокляття він знімав?

- Я не знаю! Начебто торкнулася якогось браслета, який упустив незнайомець, коли передавала його, мене ніби струмом вдарило. Потім пів дня голова паморочилася та кололо у скронях. - Рівним втомленим голосом сказала я.

Даніель постукав пальцями по колінах.

- Дивно, не чув про таке, розпитаю своїх. - Він насупився та глянув на мене. - Вже не болить голова?

Я негативно похитала головою.

- Ні, щойно випила якусь фігню, яку він мені дав - одразу стало легше.

- Добре, а з твоїм бажанням розберемося. - На його обличчі забігали жовна.

- А хто... Він? - Тихо запитала я, озираючись на двері, нібито Ерік зараз міг зайти.

- Король повітряного світу.

- Ні, це то я знаю, хто він ну в плані... Ельф? Вампір? Хто там у вас ще є...- Задумливо почала перераховувати я.

- А, ні. Він білий дракон. - Зітхнув Даніель та якось дивно глянув на мене, нібито про щось задумався.

- Дракон? - Я шоковано подивилась на чоловіка. - Прямо справжній такий дракон? Нічого собі.

Ковтнула, подумавши про те, що цілу хвилину була наодинці зі справжнім драконом.

- Так, і мені не сподобалося як він дивився на тебе. - Тихо сказав він.

- А як він дивився на мене? - Продовжила безглуздо витріщатися на нього я.

- Ніби запримітив черговий скарб, який хотів би затягнути собі в палац та оберігати.

Я злякано прикрила рот рукою.

- А він може?

Даніель спробував посміхнутися, хоча посмішка вийшла натягнутою.

- Не турбуйся, навряд чи він ризикне своєю репутацією, крадучи берегиню готелю, особливо зараз, коли вас не так багато залишилося.

- У сенсі? - Насупилася я.

- Про це я й хотів з тобою поговорити. - Зітхнув він.

- А я думала, ти хотів обговорити вчорашню записку або демона, який на мене напав. - Стислася в стілець я.

- На жаль, знову жодних слідів. Ми вчора обнишпорили всі закутки та територію готелю, але, нам не вдалося знайти абсолютно нічого.

- Що ж, ясно, - сказала я, думаючи про те, що їхній патруль явно переоцінений у їхніх світах.

Напевно, на моєму обличчі надто явно виднілося розчарування, Даніель підсунувся трохи до мене.

- Я обіцяв, що ми знайдемо його або їх і ми знайдемо! - Він акуратно взяв у долоні моє обличчя та заглянув у очі.

- Угу, - сумно сказала я та зніяковіло відвела погляд.

Моя долоня засвітилася блакитним.

- Здається, король щойно покинув нас.

Даніель подивився на сяйво та відліпив свої руки від мене.

- Швидше за все. - Він трохи зам'явся та відвів погляд.

- Дивно, але я не пам'ятаю, щоб руна світилася, коли він прибув сюди. - Більше собі ніж Даніелю сказала я.

Чоловік наче закам'янів, а потім кинув на мене задумливий погляд.

- Справді дивно.

- Може готель усе ще налаштовує зі мною зв'язок? Або як це у вас тут називається? - Спробувала посміхнутися я.

- Можливо, а можливо й ні. - Подивився він на мою руку. - Простеж за цим кілька днів. Як зв'язок спрацьовуватиме на проходи інших.

Я кивнула. Наступило незручне мовчання.

- Так про що ти там хотів поговорити? - Прокашлялася я.

І чому я постійно почуваюся ніяково поруч із Даніелем? З Адріаном зовсім не так.

- Так, вірно. - Сказав він, встаючи й починаючи міряти кімнату кроками. - Щось дивне почало відбуватися в наших світах.

Я здивовано підняла брову, а він продовжив:

- Два з семи готелів залишилися без своїх берегинь.

- Тобто як це залишилися без берегинь? - Я округлила очі.

Даніель перестав маячити туди-сюди та серьйозно глянув на мене.

- Їх знайшли мертвими. - Тихо сказала він.

У моїх жилах заледеніла кров від жаху.

- Це жахливо! Як? Хто? - Я підскочила зі стільця, не знаючи куди подітися від своїх панічних думок.

- Убивць поки що не знайшли. Стиль вбивства один й той самий. Берегині померли уві сні. Від чого поки не знаємо, фахівці працюють над цим.

Мої очі панічно бігали по кімнаті, поки я не зловила себе на одній думці.

- А мене може переслідувати той самий ... Маніяк, що й інших? - Я ковтнула.

- Ми також розглядаємо такий варіант, але метод не схожий, хоча, можливо, сьогоднішнє прокляття могло діяти саме так. - Ти не пам'ятаєш незнайомця, який впустив браслет?

Я заперечно замотала головою.

- Він був у кепці й чорних окулярах та швидко пішов.

- Зрозуміло, - сказав чоловік знову крокуючи кімнатою.

- Адже ти ще не все мені розповів? - Подивилася уважно на нього я.

- Ні, підтвердив він мої острахи. - Готелі вмирають без роду берегинь. Скоро портали в тих місцях закриються та ніколи більше, можливо, не оживуть.

- І що не можна ніяк протистояти цьому? - Я з жахом дивилася на Даніеля.

- Можливо. Правителі світів оберуть нових берегинь та призначать на їх місця, наділивши своєю магією, але... - він зупинився і завагався. - Але, по-перше, це небезпечно, поки ми не знайшли вбивцю чи вбивць. І по-друге, між світами почали погіршуватися стосунки. То в одному, то в іншому світі все більше виникають дрібні сутички. Ми з хлопцями поки що справляємося з цим, але якщо так буде продовжуватися, то все це може перерости в між світові війни, а це неодмінно призведе до повного хаусу й можливо знищення всіх світів.

Я сіла на стілець. Війна ніколи не приводила ні до чого хорошого. Купа смертей, вочевидь похитнеться баланс, адже як я встигла дізнатися, все тримається на взаємодопомозі.

- Якийсь жах, а раніше такого не було?

- Не в таких масштабах, - ковтнув він. - були різні особистості, які хотіли мати владу та намагалися захопити її різними шляхами, але такі заколоти швидко зупинялися. Все ж таки нашим народам добре живеться й всього вистачає їм ні до чого зміна влади. А всяку гидоту ми детально відловлюємо та саджаємо до в'язниць.

- Розумно. - Кивнула головою. - Це все? - З надією запитала я.

- Все. - Видихнув він й притулився спиною до стіни.

- У вас є план? - Запитала я, не знаючи навіть що сказати.

- У розробці. Поки що придушуємо будь-які сплески та шукаємо сліди злочинців.

- Ти думаєш вони якось пов'язані? Ті хто вбиває берегинь та спричиняє безлад у світах?

Даніель провів руками по волоссю, відкинувся назад й заплющив очі. Тільки зараз я помітила невеликі синці під його очима, було видно, що він дуже втомився. Цікаво скільки він не спав? День, два?

- Таку ймовірність ми не відкидаємо, надто вже підозріло все почало відбуватися в один й той самий момент.

- Логічно, - відвела я погляд від чоловіка я та занепала духом.

- До твого готелю буде приставлена охорона, вона буде двадцять чотири на сім охороняти всю його площу. Прошу тебе не ходи вулицями сама, хоча б бери Діану або Адріана, він однаково постійно поруч вештається.

Та не встигла я заперечити згадавши про універ, як він відійшов від стіни й діставши щось з поясної сумки простягнув мені.

Я з подивом побачила коробку від смартфона нової моделі.

- Данієль...- Округлила я очі. - Дякую, я не можу взяти, він же коштує ніфуфушечки собі!

Чоловік присів біля мене, відкрив коробку та ввімкнув смартфон. Швидко щось там наклацав та передав його мені.

- Не кажи дурниць! Зараз твоє життя дуже цінне для всіх наших світів. Без телефону бути небезпечно. Це мій номер. - Я глянула на перелік цифр з підписом "Даніель" на дисплеї.

- Також він стоїть на швидкому наборі. Внеси туди ще номер Адріана, про всяк випадок. - Він покрутив в руках телефон ьа вказав на маленьку золоту руну позаду. - Він зачаклований, ти додзвонишся мені, навіть якщо я буду перебувати в інших світах.

Я тільки й змогла кивнути головою. Від мого життя залежить, чи не згасне й цей готель. У принципі він має рацію. Я гірко ковтнула. Не знаю чому, але мені хотілося, що б це була ініціатива Даніеля, а не просто робота. Хоча, що я ще можу чекати від трудоголіка? Гірко зітхнувши я не те що б не розуміла, звідки в мене сумні думки, все ж чоловік подобався мені, але я, мабуть, сприймала все не так, як було насправді. Просто робота. Просто врятував, бо мусив. Просто поруч, бо мусить, не подарунок, а обов'язок. Ясно.

- Щось не так? - Чоловік торкнувся моєї руки.

Я відсмикнула її, трохи різкувато й одразу ж спробувала згладити це, удавши що розглядаю телефон.

- У, класний! Я такий хотіла, там крутецькі камера та мікрофон, можна вести стріми, ну там знаєш співати за донати! - Я весело розсміялася як справжня ідіотка.

Нехай думає, що я просто дурепа, ніж ще одна жінка, яка запала на нього.

- А ну так, - збентежено подивився на мене чоловік та посміхнувся. - Радий, що хоч щось змогло підняти твій настрій.

- Угу! - Усміхнулася я. - До речі, потрібно провести в готелі вай-фай!

Що я несу? Захотілося вдарити себе по голові рукою. А чи не збожеволіла я випадком? Можливо. А якщо навіть й звихнулася, то не дивно.

- Я чимось можу допомогти? - Запитала я, знову стаючи адекватною та заштовхавши свої почуття якомога далі.

- Просто, дотримуйся правил безпеки. Цим ти вже неабияк допоможеш. - Сказав він мигцем кидаючи на мене розгублений погляд.

- Ну це так собі, допомога, - почала злитися я.

Він склав руки на грудях.

- Що ти пропонуєш? Сама ж сказала, що ти без року тиждень тільки дізналася про все. - Даніел так само почав трохи запалюватися.

Я розгубилася. Дійсно, а що я можу окрім як непритомніти та вичищати від пилу кімнати? Кімнати! Бібліотека!

- Слухай, мені Тіреймор розповів, що тут є бібліотека.

Даніель ствердно кивнув.

- Так, є.

- Покажеш мені де вона? Я подивлюся, може там є якісь книги, ну з магії чи що, може знайду щось хоча б про прокляття, яким мене сьогодні прокляли. Ну або ще що небудь корисне. - Я впустила голову на руки, розуміючи, що цей задум, найімовірніше, нічого не дасть, але придумати щось більш розумне я не змогла.

- Гаразд, - сказав Даніель та повільно провів рукою по моїх плечах.

Я здригнулася й глянула на нього. Він забрав свою руку та кивнув на двері. - Ходімо, я проведу тебе!

Я встала стиснувши в руках телефон.

- І ще потрібно подивитися, як там наші гості.

- Я впевнений, що з ними все гаразд, Тіреймор, Ді та скоріш за все вже й Адріан з ними розберуться.

Я пирхнула, уявивши собі картину, як жінки стріляють очима в Адріана, а Ді здивовано витріщається на все, що відбувається. Хоч мені шалено було цікаво дізнатися, як саме працюють майстри, бібліотека зараз була в пріоритеті. Можливо, мені пощастить та я ще встигну застати їх усіх за роботою.

Ми вийшли з кімнати та мовчки пішли на третій поверх, не зустрівши по дорозі нікого. Я в руках стискала телефон та не знала про що завести розмову. Даніель, вочевидь, про щось напружено думав, а мені не хотілося збивати його з роздумів.

Ми дуже швидко дійшли до непримітних дверей й чоловік, відкривши переді мною їх клацнув вимикачем.

Це виявилось не дуже велике приміщення зі стелажами, забитими книгами. Біля вікон стояли декілька диванів та чайних столів. Більше в кімнаті нічого не було, за винятком люстри та пари картин висівших на стінах.

Я пройшла вздовж стелажів та придивилася до корінців книг. Тут були як мені відомі назви, так й незнайомі. Так само були книжки з різними незрозумілими знаками. Ймовірно, я мала б розуміти написане відкривши кожну з них, може, всі книжки були написані на спеціальному папері, так само як книжка готелю. Ну як мінімум це було б практично.

Даніель так само як я обходив стелажі й розглядав книжки. Потім витягнув кілька з них, здув пил та поклав на столик.

- Погортай, коли буде час ці. - Та, мабуть, побачивши, як на моєму обличчі відбилася надія, додав, - Це не стосується справи, тільки наших світів, корисні знання, які я вважаю треба знати.

- Угу, ясно, - зітхнула я та продовжила вивчати книжкові полиці.

Минуло пів години - година, а ми все ще не знайшли нічого, що могло б допомогти. Декілька разів я бачила, як світилася моя понад на долоні, то синім, то зеленим кольором. Найімовірніше, це майстри приходили та йшли. Невже вони так швидко впоралися з роботою?Потрібно було б спуститися та перевірити.

Я стояла втомлена, брудна й спітніла, перегортаючи довідник Флорілейської зелені. Жодна травичка, листочек чи квітка не давали такі симптоми як прокляття, яким мене сьогодні прокляли. Даніель глянув на екран смартфона та зітхнув.

- Мені невдовзі потрібно буде йти зустрічати ваших охоронців, а потім я піду на чергування в Ніреймор. - Сів він на диван та поплескав рука об руку, збиваючи пил, що залишився на них.

Поруч біля нього, на столі лежала стопка книжок, яка неабияк збільшилася. Чоловік вважав, що мені обов'язково дослідити саме ці книжки для, так скажімо, загального розвитку.

Я закотила очі. От тобі на, вчилася стільки років, що б усе починати з початку. Мій погляд ковзнув по ближній до мене полиці й зачепився за корінець книжки, яка була трохи висунута. Поруч із нею був слід від стертого пилу. Може її брав Даніель? Бо я ще не підходила до цієї полиці.

Я з цікавістю підійшла та глянула на корінець: "Чарівні артефакти. У подробицях про бажане." Взявши в руки книжку покрутила її в різні боки. Вона була невелика, не надто тонка, але й не товста, хоча чомусь важка. У сріблястій обкладинці, на якій були зображені різні предмети. Мені здалося, що на ній не так багато пилу, як на інших книгах. Напевно все ж таки Даніель крутив її в руках. Я хотіла було покласти книгу на місце, але тут побачила закладинку, що ледь випирала з середини. З подивом розкрила книгу на місці де була закладка.

- Браслет правди. - Прочитала вголос.

- Що? - Пролунав здивований голос Даніеля.

- Та книжку знайшла, тут закладинка стоїть на розділі з якимось браслетом правди.

Я підійшла до нього та поклала на стіл книжку розворотом до нього.

Чоловік занадто різко вдихнув у себе повітря й прошепотів:

- Не може бути! - Даніель швидко перегорнув сторінки та відшукав якусь руну. - О, великий Юнівер! Це ж одна з тіней Лірілеї!

- Що пробач? - Перепитала я, витріщаючись то на нього, то на книгу.

- Лірілея, дружина Юнівіра. Вони творці наших світів. За нашими легендами в "тінях" вона сховала магічні предмети, просто як дар від самих богів. Під тінями маються на увазі не тільки книги, а й інші різноманітні предмети. Тут - він показав на ієрогліф, має бути щось заховано, якщо хтось до нас не відкрив печать раніше, у чому я не сумніваюся, звісно. Як ця річ потрапила сюди? - Поставив він риторичне запитання, оскільки я звісно не могла дати на нього відповідь.

- Спробуймо відкрити! - Швидко випалила я, а чоловік з посмішкою глянув на мене. - А що? Кому від цього стане гірше?

Даніель хмикнув й в мить змінився в обличчі. Я нібито побачила в його рисах маленького зацікавленого хлопчика й теж усміхнулася.

- Що потрібно, щоб відкрити...

- Кров! - Різко сказав він, дістаючи маленький кинджал.

- Що? - Здивовано скрикнула я.

- Усього лише крапля, жодного криміналу, - махнув він рукою та підніс кинджал до власного пальця.

- Давай мою? - швидко сказала я.

Він поглянув на мене і підняв брову.

- Ну, я подумала, можливо, кров берегині буде якось ціннішою чи що, - я побачила, як він у мить насупився, - ой, вибач. Продовжуй, будь ласка! - Підняла руки в примирливому жесті.

Чоловік окинув мене задумливим поглядом.

- Гаразд, спробуймо! - Він протягнув руку, так що б я вклала в неї свою.

І хто мене смикав за язика? Потрібно було це запропонувати, якби його кров не спрацювала. Вічно я поспішаю кудись. Я простягнула чоловіку трохи тремтячу від нервів руку та підійшла на крок до столу.

Даніель притягнув мою руку до себе та ласкаво погладив місце майбутнього проколу, я заплющила очі. Усе життя не дуже любила вигляд крові, я на такі речі дуже вразлива.

- Якщо тобі сподобається в небесному царстві, ти лишилася б у ньому жити разом з Еріком? - Пролунало несподіване запитання.

Я розплющила очі й здивовано вигукнула.

- Ти що жартуєш?

І не встигла навіть ойкнути, як відчула легкий укол у палець, начебто голкою під час шиття вкололася, а потім відчуття змінив шорсткий паперовий аркуш, палець до якого притиснув Даніель.

Я глянула на чоловіка, він просто стиснув плечима та, не дивлячись на мене, сказав:

- Ну що? Мені справді цікаво!

- Ні звичайно, не залишуся! Від короля віє якоюсь крижаною енергетикою, я його боюся! - Сказала я трохи ображеним тоном.

Мені не сподобався оманливий маневр, хоча, поклавши руку на серце, це ж непогано спрацювало.

Мої думки перервало якесь клацання, донеслося воно з книжки, на якій усе ще перебував мій палець. Я швидко відірвала від неї руку, а книга наче б заворушилася. Її сторінки з великою швидкістю почали перегортатись й зупинилися лише наприкінці. На очах остання сторінка збільшилася в розмірах та розкрилася.

Ми з Даніелем одночасно присунулися до неї дивом не зіткнувшись чолами.

Там лежало щось невеличке срібного кольору. Даніел повільно дістав зі схованки те, ще там лежало. Це виявився той самий срібний браслет з зображення!

- Нічого собі! - Я плюхнулася на диван навпроти Даніеля.

Той покрутив у руках браслет та задумливо насупившись, перегорнув книжку назад до закладинки.

- Подивися! - Сказав він мені, показуючи на різнобарвні намистини на зображенні. - Вони на браслеті відсутні.

Я придивилася до картинки, потім до браслета й справді. На браслеті були відсутні деякі намистини. Червона, синя, зелена, блакитна та сіра. Присунувши до себе книжку я почала читати:

- "Браслет правди. За допомогою якого можна дізнатися відповіді на запитання. Браслет самої Лірілеї, дружини Юнівіра. За допомогою нього можна дізнатися правду на будь-які три питання та, можливо, виконати одне заповітне бажання. Але для того щоб браслет активувався, потрібно зібрати п'ять намистин з п'яти світів. Нижче наведено підказку, де можна їх знайти:

Світ зелені та царство сну, чекає доки потону.

Світ океанів й островів - поринь в безодню різнобарвних кіл.

Світ вітру й хмар - прийди туди де сім замків.

Світ туману й вогню йди по слідах, які в піску

В яке вікно з п'яти не заглядай за стінами не повертай."

- Ти можеш її розшифрувати? - Запитала я, подивившись на Даніеля, тому що для мене це був лише набір слів.

Я не те, що місцевість інших світів не знала, я готель весь не бачила навіть.

- Можливо. - Задумливо сказав він.

- Браслет справді може допомогти у справі зі згаслими готелями й з тими, хто вносить у світи смуту.

Він кивнув.

- Я можу тобі чимось допомогти? - Запитала я, розглядаючи поглядом браслет.

- Ні, більше нічим! Ти й так дуже сильно допомогла! - Сказав чоловік поклавши браслет на місце, закриваючи книжку та вказуючи на неї. - Адже це була твоя ідея зазирнути в бібліотеку. Ти молодець!

Я відчула як мої щоки червоніють.

- Рада була допомогти, - пробубніла я й відвела погляд. - Я хочу спуститися вниз та подивитися, що там зробили з моїм садом й фонтаном, не заперечуєш?

Чоловік поклав книжку в сумку та встав.

- Звісно ні, мене, якщо чесно, теж цікавить це питання.

Я розширила від подиву очі.

- А як...

- Як книга вмістилася в таку маленьку сумку?

Я кивнула.

- Руна розширення простору, - підморгнув він мені й вивернув підкладку.

- Ааа! - Кивнула я, глянувши на золоту руну. - Ну звісно!

Ми зустрілися очима й посміхнулися один одному.

Спустившись на перший поверх й одразу побачили Ді, яка про щось люто сперечалася з Адріаном. Поруч стояв Тіреймор з абсолютно безпристрасним обличчям. Мені потрібні ті ж курси, які відвідав він, з покер фейсу. Фея та русалка про щось неголосно перемовлялися між собою. А повільно крокуючи до них я впізнала ще одне знайоме обличчя.

- Дідусю, ти як тут опинився? - Здивувалася я й оглянула його з ніг до голови.

Він був одягнений у буденний свій міський костюм сірого кольору. У руках чоловік тримав великий кошик.

- Та ось думав, що, може, ви тут зголодніли, а я абсолютно випадково напік багато пиріжків та два пироги, ось і подумав занести вам, який ніякий обід!

- Оце так! - Плеснула в долоні Ді. - Я дійсно дуже зголодніла!

Вона мигцем зиркнула на фею та русалку. Ті своєю чергою зацікавлено поглядали на кошик, мабуть, теж були голодні. "Абсолютно випадково", угу.

Дідусь дістав з кошика розфасовані в поодинокі паперові пакетики пиріжки та пороздавав усім, крім феї. Та підлетіла й відламала маленький шматочок.

Я подумала, може, варто було покликати всіх до столу, але я навіть не знала, де в готелі розташована їдальня та в якому вона зараз стані. Пролунав синхронний шурхіт пакетів.

- Дуже смачно! - Промовила русалка, ковтаючи пиріжок фактично навіть не жуючи.

- Угу, - приєдналася до неї фея.

- Нам би твого дідуся та в кухарі! Відбою б не було від постояльців! - Вигукнула Ді.

- А що? Непогана ідея! - Сказав Адріан, заплющуючи очі й ледь не хрюкаючи від задоволення.

Я глянула на дідуся, а той нерішуче знизав плечима.

- Цікава пропозиція, я подумаю над нею. - Посміхнувся він. - Як мінімум я зможу бачити тебе частіше. - Потер він сиву бороду рукою.

Що є, те є.

Раптом готель наче здригнувся, а світло пару раз блимнуло та згасло.