Раді Вас бачити!

Ми з Діаною синхронно здивовано охнули.

- Що вибачте? - Тихо запитала я.

Тіреймор відійшов та більше не стояв перед нами. Незнайомець двома швидкими кроками подолав відстань до мене, та взявши за руку подивився в очі. Мені здалося, що його рука спочатку закрижаніла, а потім стала гарячою, ніби розпечене вугілля. На частку секунди чоловік трохи міцніше стиснув мою руку.

- На вас прокляття, та... - Він ніби щось шукав в моїх очах. - Судячи з усього, його наслали нещодавно.

Тіреймор різко втягнув у себе повітря.

- Ви, впевнені містер Ерік? На плечі берегині останнім часом дуже багато чого звалилося, може це просто втома чи обмін силами з готелем так вплинув?

Незнайомець різко махнув головою в бік Тіреймора, а той, у свою чергу, ледь помітно втиснув голову в шию.

- Я ніколи не кажу того, в чому не впевнений! - Грізним тоном чітко проговорив блакитноокий. - Куди ми можемо пройти, щоб я оглянув берегиню?

Я здивовано охнула й відступила на крок від чоловіка, але він не відпустив мою руку, а тільки стиснув сильніше.

- Я в нормі! Нічого страшного, це не варте ваших турбот... - Почала було я, але незнайомець повернувся до мене знову й під його крижаним поглядом я замовкла.

- А ви... Хто? - Прийшла до тями Діана.

За тремтячими руками, які вона схрестила на грудях, найімовірніше, щоб цього не було видно іншим, було помітно, що вона нервує, але все одно перейшла в наступ. Моя хоробра подруга, подумала я з вдячністю.

Чоловік підняв брову та глянув на Ді.

- Це Ерік Нір Толь - Король та владика світу повітря! - Шановливим тоном виголосив Тіреймор.

Діана ойкнула та прикрила рот рукою, а я спробувала вирвати свою руку з руки чоловіка, але він тримав її дуже міцно.

Король? Який жах! Що робити? Як до нього звертатися? Я намагалася зібрати свої думки до купи, але вони розбігалися ще й на додачу знову почала боліти голова.

- Можна просто Ерік, - промовив король, відпускаючи нарешті мою руку, але все ще не відводячи очей і мабуть, здогадавшись про мої вагання.

- Дуже приємно! - Пробурмотіла я, відводячи погляд сама та намагаючись не дивитися в його очі. - Я Лейя, а це Діана.

Я глянула на подругу, вона нібито зблідла за останню хвилину. Ще трохи й доведеться приводити її до тями. Я легенько штовхнула її ліктем. Вона стрепенулася, глянувши на мене, потім, взявши себе в руки, кивнула чоловікові.

- Ласкаво просимо в Готель Світів!

- Дякую! - На його обличчі з'явилася легка посмішка та ямочки на щоках.

Цікаво, а у світах є некрасиві істоти чи всі ідеальні? Подумала я мимохідь кидаючи погляди на короля.

- Я вам надсилав листа про своє прибуття, але відповіді не отримав. - Сказав він знову вивчаючи мене поглядом.

Я обняла себе руками, бо ледь не тріснула їми себе по чолу, згадавши листи, які ми сьогодні бачили.

- Вибачте, я тільки входжу в справи й тільки сьогодні дізналася про листи, ще не встигла їх прочитати. - Відчувши як червонію, поговорила я.

Я не любила безвідповідальних людей, та себе до таких не зараховувала, дуже було незручно за те, що трапилося.

- Я розумію. - Сказав він та перевів погляд на коридор, у якому ми стояли.

Мені хотілося провалитися під землю. Король у такому срачі, це мінус до моєї репутації. Клас, я ще до ладу не вступила на посаду, а вже повні кишені залетів.

- Ви без супроводу? - Чемно запитав Тіреймор.

- Так, я вважаю за краще подорожувати один. - Сказав він і знову перевів погляд на мене. - Вам терміново потрібно надати допомогу, інакше ви зомлієте за кілька хвилин. - Просто сказав він без частки емоцій, констатація факту, не більше.

Непритомність? Знову? Ну це вже ні! Жінка в біді - не мій троп по життю!

- Пройдіть за мною, - сказала я та показала рукою напрямок до кімнати, яка мені вже майже стала рідною.

Дорогою туди я подумала, може, потрібно було повести в кімнату мами? Там принаймні чистіше, я мало не зупинилася на півдорозі. Але внутрішнє відчуття говорило мені, що проти того, щоб сторонні там перебували. Це було моє особисте, куди не хотілося впускати нікого, хоч Адріан та Ді там уже були. Це місце не для всіх підряд відвідувачів. Навіть королів.

Ми увійшли в кімнату. Білявчик, чи можна його взагалі так подумки називати? Оглянувши запилену, майже занедбану кімнату, підняв брову.

- Вибачте, - пробурмотіла я, - ще не встигли привести все до ладу - Я розвела руками.

- Зрозуміло, - сказав він та кивнув головою на ліжко. - Присядьте, будь ласка, я подивлюся, чим я можу допомогти.

Ді та Тіреймор стали біля вікна, а я під пильними поглядами пройшла й сіла на ліжко, з одним бажанням провалитися крізь землю.

Може зробити з цієї кімнати медпункт? Ні, ну що б уже остаточно!

Я сіла на ліжко, а король підсунув стілець та сів навпроти мене.

- Будь ласка, подивіться в мої очі. - Він узяв мене за руки й пильно поглянув на мене. - І не відводьте очей, я проведу діагностику.

Я здивовано підняла брову, але все ж таки подивилася в його очі, почувши, як Ді та Тіреймор синхронно глибоко зітхнули.

Хвилина і я ніби провалилася кудись глибоко. Блакитні очі наче перетворилися на бездонне крижане море й мене затягувало в їхню безодню. Потім я почула клацання й знову побачила кімнату та все, що було в ній. Я помотала головою та протерла очі, король більше не тримав мене за руки, а намагався щось дістати з його похідної сумки. Порившись там він дістав невелику кришталеву пляшечку.

- Ось, випийте все, що тут є. Це зілля з води фонтану морів, вам одразу стане легше! - Він відкрив пляшечку та подав мені.

Я взяла її та подумала, що навряд чи мене отруять на очах у двох людей, плюс це зробить сам король своїми ж руками.

Я випила увесь вміст пляшечки, він був схожий на ягідний компот, який часто варив дідусь. Такий кислувато-солодкуватий. Витерши рот рукою, я повернула пляшечку королю.

- Дякую!

Він кивнув.

- Будете винні мені одне бажання, - посміхнувся мені чоловік та в його очах я на мить побачила мерехтливий вогник.

- Що? - Приголомшено випалила я.

Що-що, а цього я ніяк не очікувала почути. От коронований засранець.

- Зазвичай, про плату домовляються заздалегідь, може я б цілком обійшлася б й без вашого зілля! - Виплюнула я зла як чорт.

Ну і що, що він король? Він міг сам надумати цю недугу, що б під приводом лікування взяти з мене це бажання. Хтозна, що він захоче!

Його посмішка на обличчі не потьмяніла.

- Я знаю про що ви зараз думаєте! - Відкинувся він на спинку стільця. - Що я сам надумав це прокляття, щоб скористатися становищем. Але, це не так!

Я пирхнула.

- Згадайте, чи не торкалися ви сьогодні чогось підозрілого?

- Ні! - Сказала я швидко, схрещуючи руки на животі. - Нічого...

І тут я запнулася, пригадавши ранковий інцидент з браслетом та того мутного типа. Король хмикнув й посміхнувся ще ширше.

- Я бачу, ви згадали! - Самовдоволено сказав він.

- Вранці, хтось упустив браслет, я його підняла, руку наче пронизав розряд, коли я його передавала, а та людина швидко зникла. - Коротко переповіла я ранкову ситуацію.

- Ти мені про це не говорила! - Почула я переляканий голос Діани.

- Мда! - Цокнув язиком Тіреймор. - Дуже розповсюджений трюк у світах.

- Так, звідки ж мені було знати? - Спалахнула я! - Я про це все знаю кілька днів, а мене вже ледь не вбили, обікрали й тепер ще прокляли!

Ще трохи й в мене почнеться істерика. Дихай Лейя, дихай! Я гучно видихнула. Діана підійшла й сівши поруч, обійняла мене за плечі.

- Ледь не вбили? - Почухав підборіддя король. - Так, мабуть, чутки не брешуть. - Він глянув на мене, але був задумливий, дивився, але нібито не бачив мене зараз.

- Які? - Стурбовано запитала Діана, погладжуючи мене рукою по спині.

- Та так, - він відмахнувся. - Одразу скажу, що я нікого не посилав для накладання прокляття. А то у своїх роздумах ви можете прийти й до цього висновку. Мені це ні до чого.

Я підняла брову

- А як же "бажання"?

- Ця магія так діє, вона не спрацює без плати.

- Найдавніша магія! - Охнув Тіреймор.

Король угукнув.

У мене на руці та в Діани, загорілася зеленим кольором руна.

Я здивовано глянула на неї:

- У нас гості біля порталу землі.

Тіреймор відхилився від вікна.

- Я зустріну!

Дідько, тільки цього не вистачало! І тут я подумала про те, чому руна не світилася блакитним, коли через портал проходив король? Чи може я не побачила, бо була сильно захоплена дзеркалами в інші світи?

- Міс Діано, допоможіть серу Тіреймору! - Сказав Ерік й в його голосі явно вловлювалося не прохання, а наказ.

Я здивовано, та що вже там, трохи злякано глянула на короля, потім перевела погляд на Ді. Та повернувшись стиснула мою руку й округливши очі, подивилася на мене. Потім склала руки на грудях, і я була впевнена, що вона зараз сперечатиметься й нікуди не піде.

Я стиснула вільну руку в кулак, ну, напевно, не варто не підкорятися такому впливовому чоловікові. Подивившись в очі Ді, я легко кивнула їй на двері. Вона закашлялася, бо вже відкрила рот, що б щось сказати, але я її перебила своїм жестом.

Діана заперечливо помахала головою, ледь помітно кивнула на короля та розширила очі ще більше. Натякаючи на те, що з цією лю... Істотою, мене

не залишить. Я зло зиркнула на подругу, а потім кинула погляд на короля. Його риси загострилися, а на обличчі ходили жовна. Він точно був злий та бачив погляди якими ми обмінювалися з Ді. Ну ще б пак, ми сиділи просто перед його носом. Я ковтнула. Мені не хотілося залишатися з ним наодинці, але й подругу наражати на небезпеку через це, я не могла. Тіреймор уже вийшов з кімнати та йшов до сходів.

- Ді, будь ласка... - Я не договорила, бо в кімнату залетів кажан, він безпардонно приземлився й з грацією кішки сів на стіл.

- Добрий день, берегине! Яка у вас прекрасна компанія тут зібралася. Пропоную вам відкрити приймальню саме в цій кімнаті, якщо все одно ви тут збираєте постійно натовпи шанувальників. - Він мені підморгнув та підпер крилом мордочку.

Я не одразу зрозуміла, що почула крик Діани, яка, закривши рот рукою, витріщалася на стіл. Король підняв брови й повернувся подивитись туди куди й Ді, а потім не побачивши певно нічого такого, знову перевів погляд на неї.

- Що сталося? - Насупивши брови, запитав він.

- Так ось ти яка, падлюка мала! - Прошипіла біля мене Ді й оглянула кімнату явно в пошуках заміни палиці. Діана навіть ніяк не відреагувала на слова короля.

Якби не король, що сидів навпроти, який явно перебував вже в люті через ігнор, ситуація була б кумедна.

Я стиснула руку Ді. Та смикнула її до себе, а потім, глянувши на мене, перевела погляд на Еріка, очі якого почали метати блискавки.

- Ем, нічого. - Вона поправила волосся. - Літає тут якась пилюка, дихати нічим. Роботи в готелі жах. - Награно зітхнула вона.

По обличчю Еріка було зрозуміло, що він не повірив ні слову. Воно було так само напружене, чоловік міцно стискав щелепи та переводив погляд то на Ді, то на мене.

- Вона мене бачить? Ого! - Весело кректав кажан. - Напевно ось ця ваша присяга передала їй не тільки руну для входу в будь-які двері в готелі, а й іншу магію берегині. Цікаво - цікаво! - Більше собі під ніс бубонів він, ніж говорив нам, та чухав лису голову, ну точно як старий дід.

Діана крадькома глянула на мене та підняла брову. Я стиснула плечима, треба буде дізнатися детальніше у Адріана, що він там наговорив за слова, я була впевнена, що там була не тільки присяга.

Раптом король різко присунувся, взяв мене за руку й знову подивився в очі.

- Нам потрібно поговорити наодинці!

Я здригнулася й завмерла, як миша, що сидить перед удавом.

- Вітаю, вас Ерік Нір Толь! - Пролунав знайомий голос біля дверей.

Я машинально повернула на нього голову й полегшено видихнула. У дверях стояв Даніель, він злегка вклонився королю, не зводячи погляду з моєї руки, яку тримав правитель повітряного світу, на обличчі патрульного заходили жовна, руки він стиснув у кулаки. Я почула, як король скрипнув зубами та повернувся до дверей.

- Данієль! - Він ввічливо кивнув йому у привітальному жесті та стиснув мою руку ще міцніше.

Я мало не пискнула, але стрималася. Напруга нібито літала у повітрі й відбивалася від стін. Повисло затяжне мовчання, я не знала як розрядити атмосферу, було незрозуміло в яких стосунках чоловіки між собою. Вже сам факт, того що чоловіки були знайомі здавався мені дивним. Невже світи настільки маленькі, що всі всіх знають?

- Берегиня! - З-за спини Даніеля почувся тоненький писклявий голосок, а потім я побачила, як щось маленьке з крилами летить у мій бік.

Воно прилетіло та зависло біля мого обличчя. Я, розширивши від подиву очі, дивилася на маленьку красиву жінку з крилами. Її довге чорне волосся було ретельно укладене у високий хвіст, срібна довга сукня підкреслювала тендітну фігуру, красуні нашого світу позаздрили б жінці, сині очі з ненавистю дивилися на мене. Маленькі ручки вона склала на грудях.

- Берегиня готелю світів! - Вона пискнула своїм тоненьким голосом та притопнула в повітрі маленькою ніжкою. - Ваш сад - жахливий! З прекрасного там тільки троянди! Це кошмар, муветон! - Жінка помахала на мене маленьким пальчиком ніби сварлива бабця.

Ді гикнула. Напевно, це стало для неї останньою краплею, я то вже почала звикати до дур дому в своєму житті. Король відпустив мою руку та відкинувшись на стілець потер руками обличчя. Очевидно, і Його Величність усе, що відбувається, втомило.

- Так-так! - Почула я прекрасний мелодійний голос. З-за спини Даніеля, не вийшла, а наче випливла, зеленоволоса незнайомка із сірими очима.

Вона кокетливо стрельнула оченятами на Даніеля, а потім перевела їх на Еріка, поправила волосся, в якому були заплетені дрібні різнобарвні квіти, та підійшла до ліжка. Дівчина була одягнена в просту бежеву приталену сукню до колін.

- Ваш фонтан жахливий! Де вода? Скільки на ньому бруду - жах! Як так можна? - Пронизала вона мене злим поглядом й так само, як і маленька жінка, склала руки на грудях.

До кімнати увійшов захеканий Тіреймор.

- Леді, ходімо, я покажу вам ваші покої! - Сказав він відхекуючись, зігнувшись навпіл.

- Ні! - Закричали вони різко в унісон!

- Спочатку приведіть до ладу сад...

- І фонтан! - Додала грізно дівчина.

- Так! - Підтвердила жінка з крилами. - І тоді ми подумаємо, над тим що б залишитися!

Зеленоволоска ствердно кивнула головою.

Я нібито проковтнула язик, ще трохи й в мене почнеться панічна атака через купу народу в одній кімнаті. Усі погляди зосередилися на мені, крім Ді. Вона з цікавістю розглядала відвідувачів.

Я стиснула руки в кулаки, встала та відійшла до вікна, зітхнула, потім повернулася до всіх обличчям й натягнула посмішку. Король так само встав, повернувся та дивився на мене, піднявши брову. Діана, стримуючи рукою гикавку, переводила погляд з мене на відвідувачів, Тіреймор потирав голову рукою, Даніель, так і не зрушивши з місця, свердлив поглядом короля та переводив очі на мене, кажан усміхнено хмикав, обводячи всіх поглядом.

- Тобі допомогти чи ти самостійна дитино? - Глянув кажан посміхаючись на мене.

Я задумалася на частку секунди, а потім злегка негативно кивнула головою.

- Ну як знаєш! Тут стало надто шумно та душно! А мені потрібен спокій й свіже повітря! - Проторохтів він та, розправивши крила, вилетів з кімнати.

Мінус один, зітхнула я й розправила плечі.

- Вітаю всіх у готелі світів! - Сказала я, дивлячись на незнайомок. - Я берегиня готелю Лейя, це моя помічниця Діана. - Вказала я рукою на подругу.

Усі погляди перекинулися на Ді, вона широко розплющила очі й гикнувши міцніше затулила рот рукою.

- Угу, - прошепотіла вона в долоню, кивнула та перевела на мене обурений погляд.

- Я Сея. - Пискнула маленька жінка. - Фея садів Міре.

- А я Ноель, русалка аквамаринового моря. - Мелодійно сказала жінка з зеленим волоссям.

- Дуже приємно! - Усміхнулася я ще ширше.

Хоч би вилиці не звело.

- Прошу вибачення за те, що сад, фонтан, як, власне, й увесь готель, зараз у неналежному стані, адже я тільки-но взялася за свої обов'язки та ще не встигла навести скрізь лад.

Я побачила як жінки трохи розслабляються та вже не мають такого грізного вигляду.

- Ми можемо домовитися з вами так: поки ви гуляєте по Ніреймору або відпочиваєте в номерах, ми зробимо все від нас залежне, щоб привести до ладу сад та фонтан.

Я щиро не знала, як зробити це за кілька годин, але спробувати було варто. Як мінімум виграти час, щоб вигадати щось іще.

- Або ж, ви як професіонали своєї справи можете проконсультувати мене з доброустрою саду та фонтану, оскільки ви більше за мене знаєте про всі тонкощі цієї справи.

Підсипати трохи лестощів, але не переборщити, подумала я та побачила як жінки переглядаються й починають посміхатися.

- О! - Скрикнула Сея. - А можна я сама займуся садом? - Я хоч й не могла заприсягтися, але, по-моєму, її очі блиснули. - Зайнятися садом у готелі світів - от усі заздритимуть!

- Точно! А я зроблю найкрасивіший фонтан у всіх світах! - Плеснула в долоні русалка.

Вони обидві хижо глянули на мене.

- Щоправда, вам потрібно буде викликати майстрів з наших світів, з їхньою допомогою ми це зробимо набагато швидше. - Почесала підборіддя Ноель.

- І оплатити їхні послуги також. - Пискнула фея.

А чому б і ні, власне? Незрозуміло, коли в мене з'явиться час на це, а тут таке везіння. Я глянула на трохи зблідлого Тіреймора та вибачливо посміхнулася. Розумію, що вже розтрачую гроші, по суті нічого не заробивши ще, але іншого виходу не бачу.

- Чудово! Це буде велика честь для нашого готелю. Єдине що...

Я на секунду подумала про маму.

- Можу я попросити вас не чіпати троянди? Вони для мене дуже важливі. - Я ковтнула грудку в горлі.

Фея ствердно мотнула головою.

- Звичайно, тим паче що вони прекрасні.

Я гірко посміхнулася.

- Тіреймор, Ді - я глянула на них по черзі, - пройдіть, будь ласка, з нашими гостями, викличте майстрів та надайте все необхідне для комфортного перебування тут.

Ді розгублено глянула на мене, а Тіреймор кивнув.

- Дякую, берегиня! - Сея потерши ручки полетіла до виходу.

Ноель, кивнувши, глянула на Еріка, той навіть не дивився в її бік, вона зітхнула й граціозно пішла до дверей, а у дверях явно нібито випадково зіткнулася з Даніелем.

- Ой, - грайливо муркотнула вона, - вибачте я... Так і хотіла! - Підморгнула йому вона та випливла з кімнати.

Жоден мускул на обличчі Даніеля не здригнувся, він просто трохи відійшов від дверного отвору.

Тіреймор запрошувальним жестом махнув Ді, вона кинула спантеличений погляд на короля, який зберігав мовчання, а потім перевела його на Даніеля та блиснувши на мене очима, вийшла з дворецьким з кімнати.

Я не поспішала полегшено зітхати. Залишилося зрозуміти що робити з королем та чому Даніель так пропалює його поглядом. Ерік, ніби не звертав увагу на цей факт, а тільки пильним, та мені здалося, що трохи зацікавленим поглядом нишпорив увесь цей час по мені. Під цим поглядом мені стало якось незручно і я зіщулилася, усмішка сповзла з моїх губ.

- Я все ж хотів би повторити своє прохання. - Без жодної частки емоцій у голосі сказав Ерік. - Нам потрібно поговорити. - Він кинув важкий погляд на Даніеля. - Наодинці!

Даніель скрипнув зубами та склав руки на грудях. Ерік залишився холоднокровним й знову втупив у мене свій погляд.

- Даніель! Оу, король Ерік! - Почула я здивований гучний голос. З-за дверей з'явилася руда маківка, а потім виринуло здивоване обличчя Адріана.

- Вітаю вас! - Адріан вклонився королю та коли кланявся, я побачила, як він швидким поглядом окинув кімнату, оцінивши ситуацію.

Я глянула на короля, він був явно злий. Його ніздрі розширювалися, на шиї билася жилка, чоловік недбало кивнув Адріану і далі свердлив мене поглядом, у якому мені здалося, що виблискували іскри.

- У вас тут жвавіше ніж я думав. - Сказав він крізь зуби.

- Ваша величносте, у мене є невідкладні справи до Лейї. - Нарешті подав голос Даніель, який так довго мовчав до цього.

Ерік різко підняв на нього голову.

- Невже вони можуть бути важливішими за розмову берегині зі мною? - Якось хижо примружився чоловік.

Даніель навіть не здригнувся, а Адріан здивовано витріщався на чоловіків.

- Ваша величність, справа стосується нападу на Лейю.

Я перевела здивований погляд на Даніеля, невже він знайшов того, хто залишив листа? Або того демона, який напав на мене? Я ковтнула.

- Гаразд, - видихнув король та подивився на мене. - я й так вже затримався у вас. - Він потер скроні руками. - Прошу покиньте нас буквально на хвилину. Можете стояти біля дверей з того боку, якщо так хвилюєтеся за те, що я щось зроблю з берегинею.

Даніель нібито хотів сперечатися, але Адріан штовхнув його ліктем та потягнув до виходу, кинувши на мене швидкий погляд.

- Ми будемо біля дверей, - коротко сказав він мені та виштовхав злого Даніеля за двері.

Щойно вони за ними зачинилися, я позадкувала й втиснулася в підвіконня.

Ерік, побачивши мій стан, не намагався наблизитися ні на крок. Просто завмер та дивився на мене.

- Як голова? - Запитав він тим самим беземоційним голосом.

Таким голосом можна оголошувати про відсікання тієї самої голови, подумала я. А потім прислухалася до себе та зрозуміла, що голова перестала боліти й пульсувати одразу після того, як я випила з тієї пляшечки. Я навіть не звернула на це увагу.

- Добре, дякую! - Спантеличено прошепотіла я та кашлянула.

У роті пересохло.

Король кивнув, а потім несподівано швидко вимовив:

- Ви в небезпеці!

Я пирхнула. Містер очевидність у всій красі! Сам щойно врятував від якогось прокляття, якщо воно звісно було. Про напад на мене він щойно почув та дуже легко було вдавати з себе усезнаючого й могутнього... Хто він там за расою? Я зміряла його поглядом, але не знайшла жодних особливостей. Схожий був на ельфа, але явно не ельф. Чоловік звузив очі, я прокашлялася.

- Я помітила. Ну знаєте напад, прокляття, думаю це можна записати в категорії небезпек, а не дрібних проблем. - Розвела я руками.

- Ви маєте рацію, - він підняв куточок губ в усмішці. - Я здивований, що за такий короткий проміжок часу ви заручилися підтримкою стількох істот. - Він задумливо перевів погляд на двері, за якими мали стояти Адріан з Даніелем.

- Мене це дивує не менше за вас, - напружено сказала я, не розуміючи, що від мене хоче ця коронована персона.

- Як інтригуюче. - Протягнув король, переводячи погляд на мене. - У вас справді великі неприємності, дехто дуже хоче, щоб ви зникли так само раптово, як і з'явилися!

Я застигла на місці й затримала дихання. Про кого це він? Він щось знає?

Не встигла прийти до тями та вичавити з себе хоч щось, як двері різко відчинилися й в них майже вбіг Даніель з палаючим в очах вогниками, а Адріан прибіг за ним слідом, здивовано витріщаючись на Даніеля.

- Ви щось знаєте? - Кинув в обличчя королю Даніель.

Той знизав плечима.

- Можливо, але вам не слід було підслуховувати нашу конфіденційну розмову, пане патрульний. Розслідувати справи, це ваша прероготива, а не моя. Удачі вам у цій справі!

Король обтрусив свій одяг змахуючи уявні пилинки та перевів погляд на мене.

Даніель стиснув руки в кулак й хотів було щось сказати, але Адріан потягнув його рукою на себе. Чоловік закрив рота та швидко задихав стиснувши зуби.

- Мені час, - сказав Ерік, окинувши мене задумливим поглядом, - спробуйте вижити, щоб розплатитися зі мною, пам'ятайте, що ви мені винні! - Він підморгнув. - Сподіваюся на відповідний візит у моєму замку незабаром. Перед приїздом надішліть лист, вас зустрінуть та проведуть. - Сказав він, прямуючи до виходу.

- Я проведу вас! - Видихнув Адріан та запрошувальним жестом вказав на вихід.

Глянувши на мене, він кивнув в сторону Даніеля.

- Була рада знайомству! - Відмерла я швидко вклонившись, повторюючи цей жест так як це робили інші.

Я почула, як король хмикнув, потім різко пронизав колючим поглядом Даніеля, який так само схилився в поклоні, й вийшов. А за ним поспішно рушив Адріан, голосно зачинивши за собою двері.

Сірі очі зустрілися з моїми і я голосно видихнула. Мабуть, на мене чекала ще одна важка розмова.