Раді Вас бачити!

Даніель

Я скористався моментом, коли Демон відволікся на крик дівчини та загнав кинджал у його шию. Той похитнувся й падаючи, проломив своєю значною тушею стіл.

Швидким помахом руки я витер кров зі щоки, яка крапала мені на шию. Рани від пазурів демона пекли так само як і рана на руці, я стиснув її другою рукою й стурбовано покрутив головою, аналізуючи ситуацію. Фактично нічого цілого в кімнаті не лишилося.

Тіреймор стояв біля вікна, розгублено дивлячись на мене. З іншого боку ліжка бив слабкий промінь світла, який й освітлював приміщення. Звідти долинали й схлипи.

Я оббіг завалене ліжко й на мить завмер, побачивши, як Лейя притискає до себе дідуся. Вилаявшись, та ні хвилини більше не думаючи, я кинувся поруч із ними на коліна й перевірив пульс чоловіка. На жаль, він був мертвий. З великим жалем подивився на Лейю, дівчина була вся перемазана кров'ю й не було зрозуміло, де її власна, а де дідуся. Я спробував заспокоїти її, але цим тільки розлютив.

Дівчина подивилася на мене й у відблисках ліхтаря, я побачив у її очах сльози, а риси обличчя були спотворенні від люті. Лейя злісно кидала в моє обличчя жорстокі слова, які били по мені не гірше пазурів демона, чіпляючись за душу. Я здригнувся. Усе правильно, я б на її місці теж ненавидів себе й усе навколо.

У цей момент готель нібито здригнувся й приміщення осяяло яскраве світло. Я примружився з незвички. Десь віддалено лунали щасливі вигуки. Напевно Адріан із жінками впоралися із завданням, ну що ж, молодці. Зітхнувши плдумав, що у мене вже не було сил розбиратися ще й з артефактом. Я усвідомив, що дуже втомився. Шалено.

Лейя не припиняла плакати, обіймаючи дідуся. Мені було дуже шкода її, але я не міг нічого з цим вдіяти. Смерть не є підконтрольною нікому. Я більше не пробував обійняти її або взяти за руку, розумів, що вона цього не хоче. Точно не від мене. Я ковтнув.

- Тіреймор! - Крикнув я в бік вікна. - Нам потрібна допомога!

Лейя навіть не здригнулася.

- Так, сер! - Пролунав хрипкий й надламаний голос дворецького за моєю спиною.

Я навіть не почув його кроків. Напевно, крики Лейї приглушили всі інші звуки.

У цей момент у дверний отвір відчинених дверей ввалилися Адріан, Ноель, Сея та Діана.

- Ну що, ну що, ну що? Хто тут супер мега круто... - Запнувся веселий голос Адріана, коли роздивився, що коїлося в кімнаті.

Жінки закричали й позадкували на вихід. Усі, крім Діани. Та стояла і з широко розплющеними очима, обводячи приміщення поглядом, та закривала рот рукою.

Треба віддати їй належне, я вже помітив, як вона діє в стресових ситуаціях, і зараз вона поводиться наче майстер із самоконтролю. Діана повільно підійшла до Лейї й опустилася біля неї на коліна. Усе тіло дівчини видавало нервозність, а руки тремтіли, але вона намагалася не звертати на це увагу. Ця дівчина точно викликала в мені повагу.

- Мила, мені так шкода! - Сказала вона, намагаючись доторкнутися до дівчини, яка плакала.

Та вдарила її по руці, а потім повернувшись і, мабуть, приготувавшись відпустити ще якийсь грубий коментар, закрила рот. Вона глянула на Діану й придушила схлип.

- Ді! Дідусь, він... - Тихо прошепотіла вона та закрила рот рукою.

- Я знаю, я розумію! - Сказала втішливо Діана й повільно обійняла подругу. Та притиснулася до її грудей й продовжила плакати, а Діана гладила її по спині тихо щось нашіптуючи.

Я відчув невеликий укол ревнощів. Так, усе правильно. Діана для неї важлива, вона їй довіряє. На відміну від мене, якого зараз вона ненавидить. Усе правильно.Я відвів очі й тут же зустрівся поглядом з ошелешеним Адріаном.

- На нас чекає дуже багато справ. - Той кивнув.

Тієї ж миті ми почули гуркіт. Твою ж! Що там знову? Я швидко встав із колін, в цей самий час у кімнату ввалився Сем, а за ним і хлопці з патруля. Вони замерли, оглядаючи простір. У коридорі закричали дівчата, цього разу не перелякано, а радісно.

- Данієль, потрудися пояснити, що все це значить! - Сказав роздуваючи ніздрі начальник.

Його коротке світло-русяве волосся було скуйовзджене на голові, а карі очі з прискіпливістю найкращого слідчого роздивлялися кімнату, час від часу зупиняючись на якихось предметах.

Я ж зловив себе на думці, що дещо було не схожим на нього. Цей чоловік був завжди педантичний та уважний до кожної ниточки, в його образі завжди мало бути ідеальним все. Зараз, він був далеко не таким. Навіть чорна жилетка на білій сорочці була застебнута неправильно, а поясна сумка висіла криво, можливо він її навіть нормально не закріпив.

Я здивовано підняв брову. Сем помітив, що я його розглядаю, й кашлянув, обсмикнувши жилетку.

- Зі мною зв'язалися патрульні, яких я відправив сюди, сказали, що портал згас і вони не можуть увійти. Я був не на роботі та зірвався з місця. Не було часу на збори. - Швидко відзвітував він.

Я з розумінням кивнув.

Тим часом патрульні вже проводили розмову в коридорі з Сеєю і Ноель, інші ж підійшли до Лейї й оглядали її дідуся. А хтось возився біля тіла демона.

З Адріаном та Тіреймером так само проводилася бесіда. Я підійшов ближче до Сема, кинувши на Лейю занепокоєний погляд. Вона все ще обіймала подругу й ні на кого не реагувала. Я зітхнув.

- Мені потрібен детальний звіт! - Знову твердим, командним голосом сказав він.

- Це дуже довга історія Сем!

Той кивнув й показав головою на вихід.

- Ходімо, хлопці займуться всім іншим.

Я знову глянув на Лейю.

- Їй, напевно, знадобиться лікар та психологічна допомога. Вона в шоковому стані й втратила вже всю сім'ю.

Сем ще раз кивнув та дав потрібні розпорядження декільком патрульним. Потім знову покликав мене за собою.

- Ходімо, тут й без нас розберуться.

Я б дуже хотів бути б зараз із дівчиною, але не міг собі цього дозволити. Служба, та й вона не хотіла цього, я їй був не потрібен. Стиснувши руки в кулаки й кинувши Сему, я вийшов слідом за ним.

Декілька днів після трагедії, що сталася, пролетіли нібито в одну мить. Розмова із Семом була важкою. Я розповів йому про всі події, та показав браслет з книгою. Він був здивований не менше за мене. Ми обидва дійшли висновку, що варто було б спробувати. Сем був навіть готовий звільнити мене від чергування, щоб я міг знайти відсутні намистини, і слід було це зробити якнайшвидше, щоб ситуація не погіршилася. Оскільки інші ідеї не давали жодних результатів. Мені здалося, що чоловік був у розпачі. І цим пояснювався його вигляд та навіть готовність відпустити мене на пошуки намистин.

Допитавши дворецького, ми нічого до пуття не дізналися, тільки те, що вони з містером Брауном, так само як і Адріан з жінками, сховалася після того, як почалася метушня. А через те, що у них не було з собою телефонів, то перебували чоловіки в повній темряві. Тіреймор тільки й почув якийсь дивний звук, а потім гуркіт. Мабуть, коли демон завдав містеру Брауну смертельного удару по голові. А потім Тіреймор відчув як щось наближається до нього. Він притулився до вікна й в цей момент ми з Лейєю відчинили двері.

Адріан розповів, як йому вдалося за допомогою руни заклику призвати в кімнату артефакт. Це виявилася невелика скляна куля, така як продають зимою в Нірейморі. Всередині знаходилася точна копія готелю. Хтось добряче так підготувався. Розбити кулю як вони не старалися не могли. Навіть жінки спробували зробити це своєю магією. Потім Діана, а хто ж ще? Навела Адріана на думку про руну знищення, яка спрацювала, щоправда, не з першого разу. Довелося малювати її на всіх сторонах кулі. Після нанесення четвертої руни куля луснула і її магія розвіялася, а вони, не гаючи часу, одразу побігли на наші пошуки, а оскільки двері в цю кімнату були відчинені, то вони одразу знайшли нас.

З Ноель та Сеєю так само провели розмову й відправили по домівках у їх світи. Нічого того, що вже не було відомо, вони не сказали. Жінки були раді, бо не хотіли залишатися в готелі, який їх так приголомшив. Вони не виглядали злими, скоріше засмученими, що Лейя не може зараз гідно оцінити їхню роботу в саду.

До речі, жінки постаралися на відмінно. Сад пахнув різними солодкуватими запахами та ряснів різнобарвними квітами й рослинами, а фонтан нарешті запрацював. Він аж переливався під сонцем різними кольорами веселки, якщо дивитися на нього з різних боків, то можна побачити інший колір та роздивитися дрібні деталі в скульптурах. На них були зображені точнісінько такі самі троянди, як росли в саду, а посередині них була фігура вродливої дівчини, чимось віддалено схожої на Лейю. Вона нібито поливала квіти з лійки, яку тримала вище голови, звідти й лилася вода. У самому ж басейні фонтану під скульптурами плавали різнобарвні рибки та декілька водних рослин.

Я ж думав про своє завдання та знав, що мені потрібно буде зробити це самому. Я був готовий до цього, але так само переживав за Лейю. Моя б воля, я б не покидав її надовго. Хоча б перебував недалеко, щоб бути спокійним за її життя.

Ситуація, що склалася, наочно показала, що навіть у готелі перебувати дівчині небезпечно.

Її оглянув лікар. Рани виявилися несуттєвими, тільки ось спина була не в порядку, але відвари з Флорілейського лісу легко поставили її на ноги. Скільки ж разів за останні дні вони проробляли це з її організмом?

Лейя ночувала в готелі в кімнаті мами та крім Діани не пускала туди нікого. Додому йти вона категорично відмовлялася та й усі, якщо чесно, були проти цього. Я її розумів як ніхто інший, їй було боляче повертатися в те місце, де все просякнуте спогадами про дідуся.

І все ж попри все я таємно відвідував її кімнату, коли вона спала, а Діана йшла до своєї мами.

Лейя була така красива, я просто не міг відірвати від неї погляд. Ловив себе на різних думках, але одразу відганяв їх від себе. Дівчина часто переверталася уві сні й кричала. Я обіймав її та гладив доти, доки вона знову не провалювалася в глибокий сон. Коли я забувався і тримав її руку у своїх довше, ніж це дозволяла пристойність, то в цю мить щось весь час відбувалося. То щось падало або скрипіло, то у ванній відкривалася вода. Одного разу на мою голову звалилася картина. Це було дуже дивно та злило мене, в ці моменти я думав, що це готель, як й сама господиня не приймає мене, так само ненавидить.

Лейя не прокидалася від моїх дотиків, певно бо до її чаю додавали якісь заспокійливі трави, які прописав один із найкращих лікарів, що обслуговує наших хлопців з патруля.

Дівчина, звісно ж, не знала про це, але її подруга була вкурсі і вона розумно мовчала про це, безмовно погодившись із нашими методами. І знову я відзначив про себе, що ця дівчина взагалі була дуже мудра, я був радий, що Лейя має таку хорошу подругу, особливо тепер, коли вона залишилася зовсім без сім'ї. От тільки з Адріаном Діана щось не ладнала, завжди про щось сперечаючись.

Дівчина одразу перебрала на себе обов'язки за готель й разом із Тіреймором та Адріаном вирішувала всі питання, що виникали.

Так Лейю відпросили на тиждень з університету. Патруль вів постійний дозор на території готелю. А гостей, які прибували перевіряли з усією уважністю й обережністю та намагалися швидко відправити назад, не зачепивши при цьому їх за душу. Ще не вистачало інших озлоблених істот на готель та його "команду".

Ту злощасну кімнату в готелі прибрали, навіть меблі занесли нові, на цьому наполягла Діана.

Тіло демона відправили на експертизу, ми не втрачали надію дізнатися, хто ж був замовник убивства берегині. Ніхто не сумнівався, що це був ще один замах на життя Лейї.

Дівчина ж не виходила зі своєї кімнати чотири дні, до дня похорону її дідуся. Підготовкою зайнявся Сем. Йому допомагав Адріан. Лейя захотіла, щоб дідуся поховали на місцевому цвинтарі, хоча їй пропонували поховати його на території готелю, вона, звісно, була проти. І ніхто не міг її звинувачувати в цьому.

Лейя, одягнувшись у чорну закриту сукню, вийшла з кімнати. Я рушив до неї, але вона жестом зупинила мене.

- Потім! - Сказала вона не дивлячись на мене та пішла в сад.

Там дівчина, взявши секатор у Тіреймора, обрізала кілька червоних троянд й вирушила до кладовища. Воно знаходилося недалеко від готелю й дівчина вирішила пройтися туди пішки, як ми не заперечували проти цього.

Біля виходу з саду на неї вже чекала Діана, також вдягнута в чорне з букетом квітів у руках. Вільною рукою вона обійняла дівчину й пішла поруч із нею в бік кладовища.

Кілька хлопців із патруля, включно зі мною, йшли недалеко від дівчат, супроводжуючи та стежачи за іншими людьми, які так само підтягувалися на цвинтар.

На похороні ніби зібрався весь Ніреймор. Багато хто любив містера Брауна й замовляв у нього різні страви.

На події були присутні щонайменше десять людей із патруля. Сем розставив їх по периметру, а двох з них зовсім неподалік від дівчини до якої стікався весь струмок з людей, які виголошували по черзі промови скорботи та підтримки.

Лейя трималася молодцем, стояла рівно й навіть намагалася трохи підбадьорювати декого з людей, які підходили. Діана весь цей час стояла поруч та погладжувала її за спину.

Адріан й Тіреймор так само були присутні, вони стояли неподалік обидва занурившись у свої думки.

Церемонія не тривала довго. Я знав, що Сем дав мені часу тільки до сьогоднішнього дня. Після похорону я попрощаюся з Лейєю та буду зайнятий підготовкою до полювання за намистинами. Я і так вже сильно затримався.

Сем ставав більш роздратованим з кожним днем й тиснув на те, що світи чекати не можуть, а про дівчину та готель подбають. Я ж не міг просто так узяти й зникнути, не поговоривши з Леєю. Та й мені здавалося жорстоким залишати її в такий день, нехай вона й ненавиділа мене, нехай замість мене її зараз підтримувала Діана, та й Адріан ходив за ними хвостом. Я просто не міг кинути її в цей день і крапка. Я б не пробачив сам собі.

Але після цього мені потрібно зосередитися на справі, а не вигризати себе зсередини, почуття заважають нести тягар патрульного, від якого можливо залежить доля п'яти світів. Я важко зітхнув.

Потроху натовп ставав дедалі менше й менше, і за пів години на цвинтарі залишилися тільки патруль, Тіреймор, Адріан, Діана, Лейя та я.

І тільки після цього Лейя змогла дати собі слабину. З її очей потекли струмки від сліз, а її рівна всю церемонію спина миттєво осіла, плечі поникли.

Вона підійшла до могили, поклала квіти, поцілувала портрет дідуся на пам'ятнику, щось тихо прошепотіла й відійшла.

Назад ми поверталися в гнітючій тиші. Я розумів, що мені потрібно поговорити з дівчиною, але не знав як.Увійшовши в готель, я швидким кроком наздогнав Лейю, яка вже входила у свою кімнату, і доторкнувся рукою до її плеча.

- Нам потрібно поговорити! - Сказав я в душі сподіваючись, що цього разу все вийде.

Дівчина блиснула на мене своїми очима повними горя та кивнула.

Я навіть остовпів на секунду та розгубився. Вона помахом голови запросила мене пройти в кімнату.Я здивовано пішов за нею й зачинив за собою двері.

- Вибач! - тихо сказала вона.

Я розширивши від здивування очі глянув на дівчину.

- За що? - Запитав я завмерши на місці.

- За ті мої слова, я не мала це на увазі. Хоча тоді може мала, але зараз я так не думаю. Тобто, не ненавиджу тебе. - Сказала вона голосно зітхаючи та сідаючи на край ліжка.

Мої думки змішалися. Я був здивований та водночас полегшено зрадів, що дівчина не відчуває до мене ненависті. Хоча може відчуває і вона просто вирішила вибачитися? Певно я стаю параноїком.

- Проїхали, - сказав я, відчуваючи, як починаю ніяковіти, і відвів очі.

- Ти хотів поговорити? - Спокійно запитала дівчина, не змінюючи тону.

- Так, я сьогодні йду. Вирушаю за намистинами. - Промовив я швидко все ще не дивлячись на дівчину.

- Я з тобою! - Ошелешила мене вона.

- Ти не можеш у тебе є зобов'язання перед готелем! - Заперечив я.

- Можу, мені плювати на зобов'язання! - почала заводитися вона. - Це все, - вона розвела руками, показуючи на всі боки, - відібрало в мене сім'ю. Я не можу перебувати ні в стінах мого дому, де все нагадує про нього - вона ковтнула, - ні тим більше тут! Мені потрібен час, а Діана, Адріан та Тіреймор про все подбають, поки мене не буде.

Я лише було відкрив рота що б заперечити, але вона перебила мене.

- Мені потрібно дізнатися, хто вбивця дідуся, мені потрібно дізнатися, що точно сталося з батьками. Вам знадобиться одна-дві відповіді, які надасть артефакт, я ж просто хочу поставити своє питання. Мені потрібна відповідь, яку, я так розумію, може мені дати браслет, а отже, я допоможу дістати ті чортові намистини!

- Я не думаю, що Сем...

- А я нагадаю, що це я допомогла відшукати книгу! - Різко встала вона з ліжка. - Як мінімум ви повинні мені дати шанс хоча б на одне запитання!

Я склав руки на грудях.

- Добре, я поговорю з Семом, дістану намистини, й ти отримаєш свою відповідь.

- Я йду з тобою і це не обговорюється, якщо ти не хочеш, щоб я вийшла з вікна третього поверху! - Кинула вона мені в обличчя жахливі слова, переходячи на відчайдушний крик. - Як ти не розумієш? Я тут помираю! Я відчуваю що не хочу жити. Мені більше немає місця в Нірейморі. Єдине, що тримає мене зараз на ногах - почуття помсти. Так, демон, який це зробив, мертвий, але той, хто його послав, ні! Я хочу знайти цього виродка і помститися. Якщо ви мені не дасте слідувати за єдиним у моєму житті на зараз сенсом - я помру! Навіть, коли вбивці знову прийдуть до мене, я не чинитиму опору, присягаюся!

Дівчина була у розпачі. Я вже бачив цей погляд. Такий самий був у мами, коли...

- Я зрозумів! Я поговорю з Семом. - Видихнув я та, розвернувшись, пішов геть із кімнати. Я рятувався втечею, ні не від дівчини. Вона все одно не була готова до моєї жалості й втіхи, краще відправлю до неї Діану. Я тікав від свого минулого, про яке так нагадала мені вона зараз.

- Даніель, - покликала мене Лейя, я обернувся, вже відчиняючи двері.

- Дякую, - прошепотіла вона - що врятував нас!

Я кивнув й швидко вийшовши із кімнати, притулився до дверей з іншого боку.

Я розумів, що шлях небезпечний й брати з собою дівчину було б нерозумно, але й залишати її тут так само небезпечно, як і перебування поруч зі мною. Хоча може й небезпечніше бути на одному місці, ніж постійно пересуватися.

Сем мене вб'є! Подумав я й морально готуючись до важкої розмови пішов кликати посидіти з Леєю Діану, дівчину не можна залишати в такому настрої одну.Поклавши руку на серце, думка про те, що Лейя буде поруч, не тільки лякала, але й гріла.

Але в той самий час я не міг дозволити собі щось відчувати до неї, це було згубно для обох із нас. Вона не знала, ким я є, бути зі мною означатиме для дівчини перебування в постійній небезпеці. Та й емоції не великі помічники в нашій, тепер спільній справі.

Я не знав, що відчував. Спочатку це була легка симпатія, почуття опіки як над маленькою дівчинкою, яка тільки вчитися всьому та дивиться на тебе з довірливими очима. Відчував себе від цього таким значущими сильним, захисником. Хотілося оберігати її. А потім, коли я дізнався її краще, побачив поруч з Адріаном... Та коли дізнався, що на берегинь полюють зрозумів, що мені не все одно на одну з них. Дуже не байдуже. Я був наляканий. Давно не відчував цього почуття. У той момент усередині щось клацнуло і я зрозумів, що можливо закохався. Закоханість, це ж ще не кохання! Переконував себе я, та тихо божеволів, заштовхуючи в себе всі почуття. Іноді мені здавалося, що я сиджу на пороховій бочці, яка ось - ось вибухне.

Як дурень побіг купувати їй телефон. Ніхто, звісно ж, мене про це не просив. Це потрібно було мені. Бути з нею на зв'язку, постійно. Я б знайшов приводи для листувань.

Але в той самий момент я знову і знову повторював собі, що дозволю собі тільки дрібні радощі закоханості та не відчуваю нічого більше. Нам не можна бути разом. Якщо Вони дізнаються - вб'ють її. Вистачить із неї й одного маніяка, який послав по неї убивць.

Я поправив волосся рукою та протер очі. Після того, як ми знайдемо намистини, я відмовлюся від потрулювання Ніреймору та зникну з життя Лейї. Так буде краще для нас обох!

Я стиснув руки в кулаки й з усього розмаху врізав ними в стіну, відчувши біль у кісточках трохи оговтався. Вже краще біль фізичний ніж душевний. Так, так буде краще, всім.