Раді Вас бачити!

Мені здалося, що я не проспала й години, як у двері постукав дідусь й покликав мене на сніданок.

- Просто чудово, - їдко сказала я собі, дивлячись у дзеркало на набрякле після сну обличчя та червоні судини, що полопалися на очах.

Голосно зітхнувши почала приводити себе до ладу. Стрибнула у свої улюблені джинси й зелену блузу та заколола крабиком волосся на потилиці. Наклавши на обличчя трохи макіяжу, я сподівалась бодай спробувати приховати синюшність під очима. Не дуже в мене це й вийшло.

Чортихнулася про себе, згадавши, що всі гроші залишилися в готелі. А відтак перекус потрібно взяти з дому, та й купити новий телефон сьогодні не вийде. А без нього я як без рук. Дуже незручно.

Я швидко витягла з шафи стару сумку та покидала туди потрібні зошити, кілька ручок й деякі потрібні дрібнички, подумки ставлячи біля пункту "купити телефон" пункт "купити новий рюкзак".

Снідала в напруженій тиші. Дідусь не дуже любив говорити за їжею, але все ж один раз порушив мовчання й запитав: "Чи все точно добре?" Я жуючи, натягнуто посміхнулась, ствердно мотнула головою й швидко втупилася очима в тарілку, після чого почула важке зітхання дідуся.

Намагаючись запхати вчорашню ситуацію із запискою й трояндою якомога далі, подумки проговорювала собі улюблену фразу, яку прочитала в одній книзі: "Я подумаю про це завтра". А точніше подумаю, коли поговорю з Даніелем, можливо він уже щось з'ясував. Що стосується дідуся - не думаю, що йому потрібно знати багато чого з того, що відбувається. Не можна йому зайвий раз нервувати, вік уже не той. Доївши, я чмокнула чоловіка в щоку, попередивши, що після пар іду в готель та вийшла з дому.

Дорогою до університету я складала план з доброустрою готелю. Насамперед я зрозуміла, що мені потрібно зрозуміти, скільки всього грошей у готелі та що я можу собі дозволити й скільки платити Ді. Так само потрібно було поспілкуватися з дворецьким. А ще залишалася кімната, про яку неодноразово чула та пласт обов'язків, який я на себе ще не звалила. Бажано обійти кожну кімнату готелю і подивитися, в якому вони стані та ... Як оформила їх мама. На цій думці в грудях щось потепліло й одразу ж перетворилося на лід, пригадавши записку й слова в ній...

Я струснула головою. Все потім, пізніше! Мені дуже не вистачало часу обміркувати все детальніше. Моє життя перетворилося на низку різних подій, половину з яких я не встигала усвідомлювати. Мені почало здаватися, що я збожеволію, якщо не зроблю собі вихідний для обмірковування всього, що відбувається. Куди взагалі котитися моє життя, що мені робити та на дідька мені тепер вокал? Так, можна поєднувати, але чи вистачить мені сил все це тягнути на собі? За кілька днів я вже переконалася, що готель забирає дуже багато часу на себе. Чи вистачить мені грошей, щоб делегувати якісь справи та віддати їх іншим людям? Я не знала відповіді на купу запитань і з кожною секундою моїх міркувань їх ставало все більше і більше. З цим точно потрібно розібратися сьогодні ж, щоб не мучитися та розуміти на що я можу розраховувати.

Я подумала про Діану та її маму. Мені б дуже хотілося допомогти. Навіть якщо грошей буде не багато, потрібно буде придумати спосіб їх заробити. А маючи у своїх руках готель, можна буде придумати якийсь тур Ніреймором для різних істот, з ночівлею в готелі. Вичистити хоча б кілька номерів та задавати хоча б їх. Як мінімум люкс був готовий. Дійшовши в роздумах до цього висновку я подумала що так і зроблю!

Як би я не намагалася себе внутрішньо підбадьорювати, в душі однаково стояла якась грудка. Чи не буде небезпечно приймати туристів у готелі, поки ми не дізнаємося, що або хто приніс учора записку? А той демон, який напав? Чи не небезпечно зараз у місті? Я хоч й намагалася переконати себе в тому, що Даніель із патрулем розбереться з усім цим і це не моя справа, але ніяк не могла переступити через ці дивні події.

Я так задумалася, що випадково зіткнулася з перехожим. У нього з рук випало щось різнокольорове та впало біля моїх ніг. Трохи придивившись я помітила, що це браслет.

- Ой, вибачте! - Протараторила я, швидко піднявши його й простягнула незнайомцю в чорних окулярах, який в цей час потирав місце, в яке я ненавмисно його штовхнула.

- Нічого-нічого, все нормально! - сказав він швидко хрипким голосом й простягнув руку.

У момент, коли наші руки доторкнулися одна до одної, я відчула легке поколювання, порівнянне з відчуттям, коли щось, не сильно б'є струмом.

Я відсмикнула руку, а незнайомець встиг підхопити на льоту браслет, що падав з моїх рук.

- Вибачте! Спасибі! - Він різкими рухами поправив темну кепку й кивнувши мені, швидким кроком пішов уперед.

Я подивилася незнайомцю в слід, потираючи руку. Дивно. Весь у чорному в такий сонячний день! Знизавши плечима, я поспішила на пари, хіба мало диваків у світі? Я хмикнула, але ж я й себе можу тепер такою назвати!

На парах час тягнувся як гума. Я зуміла викрутитися без зробленого домашнього завдання на історії музики й театральному мистецтві. Пощастило, що я відмінно знала потрібні теми. Від недосипу в мене трохи паморочилося в голові, але намагалася не звертати на це увагу.

Дехто підходив та питав, коли реліз пісні, промо якого спостерігали на набережній. Я чортихнулася про себе, забувши придумати реальну відмазку й придумувала на ходу, щось про те, що скоро, що ми з Ді зараз аналізуємо зацікавленість після промо. Пощастило, що такої відповіді вистачало та поки що ніхто не почав розпитувати детальніше, я б цього не витримала.

На великій перерві в їдальні ми зустрілися з Ді. Вона була задумлива, але нічого не видавало в ній того, що з нею сталося вчора.

Вона так само променисто усміхалася всім та обговорювала сьогоднішні пари. Ми домовилися з нею зустрітися після пар й піти разом у готель. Усе ж таки вона дала присягу та їй так само потрібно було освоюватися. Мені було легше усвідомлювати, що вона буде поруч зі мною. Але водночас я боялася невідомості. Потрібно буде попросити кажана стежити за Ді. Він, звісно, може не погодитися, але заради безпеки Діани, варто було спробувати.

Про "промо" поговорити не вдалось, усюди були "розвішані" вуха. Ми часто ловили на собі зацікавлені погляди інших.

- Лейя, що в тебе з голосом? - Крізь окуляри на мене серйозно глянула місис Пітрі, моя викладачка з вокалу.

Вона була миловидна жіночка років п'ятдесяти з чорним волоссям закріпленим на потилиці. Сьогодні на ній була вдягнута блакитна пишна сукня. На пари вона вдягала тільки сукні, різних фасонів та кольорів. Раніше вона була вокалісткою в опереті в іншому місті, а потім щось трапилось з її голосом і вона опинилась в Нірейморі та стала викладати вокал. Усі пошепки казали, що ці плаття - єдине, що залишилося після її шаленої популярності. Вона дуже сумувала за сценою і не могла відмовити собі в такій дрібничці, як "вигулювати" на показ плаття, навіть просто в університет. Треба було віддати їй належне, вона завжди виглядала так, ніби от-от вийде на велику сцену.

Що до мене, то я сьогодні справді не могла витягнути кілька нот й в деяких місцях мені не вистачило повітря. Я вже промовчу про мій зовнішній вигляд.

- Я, я напевно трохи захворіла, - Я кілька разів кашлянула для переконливості. - Напевно, за вихідні застудилася.

- Ну, так, чула про ваше гучне промо зі студенткою Діаною Торні, сподіваюся ви мені так само як й іншим дасте послухати ваш трек!

Який раз за сьогодні я чортихнулася про себе? Раз двадцятий?

- Звичайно, місис Пітрі, обов'язково! - Сказала я різкими ривками нервово поправляючи свою блузу.

- Взагалі, могли б спочатку мені заспівати вдвох, я може змогла б вам дещо підказати. Раз таке промо на весь Ніреймор зробили. Всі знають, що ви вчитесь у мене! Якщо зганьбитеся, то ця пляма буде і на мені. - Сказала вона строго дивлячись на мене та поправляючи окуляри.

- Ми не подумали над цим. Це була б прекрасна ідея, - почала я видумувати хоч щось, бо впринципі вчителька була права. - Хоча навіть якби б подумали, то вас все одно не хотіли б турбувати, ви й без нашої творчості завжди дуже зайняті!

Жінка зміряла мене тяжким поглядом й хмикнула.

- Гаразд, на сьогодні ви вільні! Лікуйтеся! - Кинула вона мені зариваючись носом у журнал.

- Дякую, всього доброго!

Я зітхнула з полегшенням та взявши свою сумку, пішла до виходу.

Чекаючи Ді на лавочці біля університету, я ледь не заснула. Знову почала паморочитися голова. Я проклинала себе за те, що не поклала в сумочку жодної знеболювальної таблетки. За хвилин десять трохи полегшало, мимохідь відмітивши цей факт я по двадцятому колу обдумувала всі попередні події. Усе так заплуталося і я не знала як розв'язати цей клубок подій.

- Давно чекаєш? - посміхнулася мені Ді, підходячи.

- Не дуже, - зітхнула я.

Ді поправила волосся рукою, перекинувши його на одне плече.

- Що ми будемо робити з піснею? Мене сьогодні засипали запитаннями.

Я широко розплющила очі, точно! Адже ми не домовилися, що саме розповідати всім, щоб в нас були однакові відповіді. Треба було хоч парою фраз обмінятися в їдальні на цю тему.

- І що ти всім сказала?

- Що це секретний секрет й ми їх усіх ще здивуємо! - Потиснула Ді плечима.

Я видихнула.

- О, ну супер!

- Ну, ти ж розумієш, що від нас тепер не відстануть? - Усміхнулася вона.

- Ну що робити? Хочуть пісню - буде їм пісня . - Усміхнулася їй у відподь я.

- Я теж такої ж думки, - хихикнула подруга й смикнула мене за руку, піднімаючи на ноги.

Я трохи похитнулася та потерла скроні.

- Що таке? - Примружившись, запитала Ді.

- Та, цілий день голова трохи паморочиться. Напевно, від втоми. Подумую взяти собі вихідний. Один прогуляний день в універі, гадаю, не сильно позначиться на моєму навчанні.

- Думаю, що тобі обов'язково варто так і зробити! - Вона серйозно глянула в мої очі. - У мене в сумочці є обезбол, дати тобі?

Я кивнула з полегшенням.

Після того як випила таблетку подивилась на Ді, вона посміхалася своїм думкам. А перехопивши мій погляд сказала:

- Ходімо, у нас цілий готель справ.

- Фактиш. Ні додати, ні відняти. - Втомлено посміхнулася я.

До готелю ми дійшли швидко. Дорогою придумуючи жартівливі слова нашої майбутньої пісні та сміючись уявивши обличчя всього нашого універу після прослуховування.

Двері готелю нам відчинив дворецький.

- Добрий день! - Сказав він чемно, показуючи жестом проходити.

- Добрий день! - Швидко окинувши його поглядом, я помітила костюм, що ідеально сидить на чоловікові, і ретельно прилизане сиве волосся.

- Добрий! - Буркнула за мною Ді й піднявши брову, шепнула мені - Ого, плюс тисяча балів до обслуговування.

Я посміхнулася.- А собі ти скільки балів даси?

- Ееее... А я себе не оцінюю. Я безцінна! - Пирхнула вона. Потім відсміявшись додала - Та жартую я! Оцінку мені та моїм діям даватимуть інші, а я вже постараюся. - Вона різко зігнула руку в лікті й стисла долоню в кулак, як в аніме. Залишилось тільки вигукнути: "Файтінг!"

Я посміхнулась і була рада, що хоч у когось із нас був позитив та рішучість до дій. Мені ж просто хотілося лягти й лежати, бажано кілька тижнів, і щоб ніхто не чіпав, а тільки підкидав смаколики.

Ми почули за спиною покашлювання та обернулися. Дворецький стояв недалеко від нас й роздивлявся Ді.

- Ой, - я стрепенулася, - Тіймор це Діана моя подруга, вона тепер працюватиме тут. - Я глянула на Діану. - Ді це Тіймор дворецький Готелю Світів.

- О, ви придумали назву! - Посміхнувся Тіймор.

Я посміхнулася йому у відповідь й кивнула.

- Гарна, назва міс Лейя, ласкаво просимо міс Діана! - Чемно схилив він голову.

Глянувши на Ді, я побачила, що на її щоках з'являється рум'янець. Мені теж стало трохи ніяково від цього жесту.

- Еее..., спасибі! Приємно познайомитися! - Ді відвела очі й почала оглядати коридор.

Повисла довга пауза.

- Тіреймор, ви не бачили Даніеля чи Адріана?

Вони обидва мають бути десь поруч.

- Сер Даніель нещодавно пішов, сказав передати вам, що зайде перед чергуванням увечері. Сер Адріан так само сказав, що буде ближче до вечора та попросив мене показати вам сейф і нашу особливу кімнату. - Сухо й чітко сказав він.

Я напружилася. Я й не розуміла, наскільки вони обидва надавали мені почуття впевненості та захищеності. З іншого боку вони б не залишили нас без захисту, якби тут було щось, що загрожувало нам. Я зітхнула, ну гаразд.

- Добре, що ви допоможете в цьому всьому розібратися.

Я поглянула на Діану, вона ходила коридором, водячи пальцями по різних поверхнях й буркочучи про себе, щось про те, скільки тут роботи. А хто сказав, що буде легко? Я цокнула язиком.

- Куди спочатку підемо, - Тіймор теж глянув на Ді, а потім повернувся до мене.

- Давайте спочатку до сейфа, хочу розуміти що ми маємо на зараз.

- Добре! - Кивнув він, - Прошу за мною!

Я смикнула Ді за рукав та показала їй головою йти за старим.

Ми безмовно переглядаючись йшли за дворецьким. Спустившись у підвальне приміщення підійшли до великих кованих дверей. Тіймор приклав руку до руни біля дверної ручки, почулося клацання і двері відчинилися.

- До цього приміщення є доступ тільки у мене, у вас - він глянув на мене, а потім перевів погляд на Ді, - і як тепер я розумію у вас. - Він на мить примружився, а потім запрошувальним жестом вказав на двері.

Ді вигнула брову й пройшла вперед.

Можете називати мене боягузкою, але мені було страшнувато, хоча я намагалася не показувати цього. Ми увійшли в темну кімнату, за спиною почулося клацання й приміщення осяяло світло.

Кімната виявилася невеликою. Біля дальньої бічної стінки стояла величезна дерев'яна шафа з усякою всячиною й безліччю шухляд, біля неї знаходився письмовий стіл зі стільцем. На столі лежала величезна товста книга, а над нею висіла якась дивна дерев'яна скринька.

Біля столу з іншого боку стояв залізний сейф розміром із шафу. На стінах висіло кілька картин, на яких були зображені різні пейзажі. Більше в кімнаті нічого не було.

Тіймор підійшов до шафи.

- Тут лежать різні артефакти, магічний порошок, пляшечки та ще деякі різноманітні речі, які можуть стати в пригоді. Ось тут - він відкрив шухлядку - знаходиться самовчитель з рун. Цю книгу передають від берегині до берегині для ознайомлення з магією наших світів.

Я ковтнула й підійшла до шафи. Кинувши погляд на книгу в золотій обкладинці, розшиту різнобарвним камінням, я завмерла. Ось це так! Мені не терпілося відкрити її й погортати. Магія! Я навіть й не думала, що зможу розуміти руни! За моєю спиною ахнула Ді.

Тіреймор пройшов до столу.

- Це книга, в яку записи передаються з вхідного самописця.

Я округлила очі.

- О! - Тільки й змогла я вичавити із себе, зробивши подумки позначку погортати і її.

Цікаво, хто відвідував готель за всі роки його існування.

-Тут, - він відсунув шухлядку в столі - різні листи, папір, приладдя для письма. Не всі люблять користуватися дзеркалами для зв'язку. Є істоти, які надсилають листи. Вони з'являються в цій поштовій скриньці. - Тіреймор показав на скриньку, що висіла над столом.Він просунув туди руку й з подивом дістав звідти кілька листів.

- Чутка про те, що в нас з'явилася своя берегиня, мабуть, досягла вже багатьох вух. Нам варто чекати гостей найближчим часом.

Я тяжко зітхнула.

- Перегляну листи трохи пізніше. - І раптом охнула осяяна думкою. - А як я їх прочитаю? Я ж не вмію читати мовами інших кхм... Народів!

- Не хвилюйтеся пані Лейя, пергамент просякнутий магією, його зможе прочитати будь-хто, кому призначений лист або його представник.

- О, як усе продумано! - Присвиснула Ді.Я полегшено зітхнула, радіючи, що мені не доведеться вчитися ще й це.

Далі Тіймор підійшов до сейфа. Приклав руку до руни та крутнув за круглу ручку, почулося клацання й двері сейфа відчинилися.

- Воу! Ніфі... петрушечки собі! Та ти багата, матінко! - Вигукнула Діана.

Я закрила рот рукою. Перед нами була купа шухлядок, забитих купюрами та монетами різних кольорів та розмірів, зокрема й грошима Ніреймора. На деяких полицях стояли різні скриньки, які були переповнені різнобарвним камінням та прикрасами.

Я перевела погляд на Тіймора.

- Якщо в готеля є гроші, чому він у такому стані?

- Розумієте, це все передається від берегині до берегині, без господині їх не можна чіпати. Хіба що здійснювати обмін валюти, як я й робив та додавав гроші за прохід й ночівлю істот, які іноді сюди прибували. На першому поверсі є кілька кімнат, у яких я селив гостей, вони в більш-менш нормальному стані.

Я зраділа цьому факту, трохи менше роботи, хоча це була крапля в океані.

На мої плечі нібито ліг важкий тягар. Мало мати гроші, треба ще ними правильно вміти розпорядитися, не розтринькавши все.

- Думаю, Ді з оплатою тобі не буде проблем. - Я перевела погляд на подругу, у неї в очах блиснули сльози, вона швидко підійшовши міцно обійняла мене.

- Дякую! - Шепнула вона мені на вухо.

Я погладила її по спині.

- Добре, Тіреймор, зачини поки що сейф.

Зрозуміла, що сьогодні не готова все це рахувати, тим паче я не знала вартість різних валют.

Він кивнув та закриваючи сейф доторкнувся до руни. Щось скрипнуло й ручка покрутившись завмерла закривши сейф.

- А випадково не передаються якісь підручники по світах, істотам....? - Запитала Ді дивлячись на Тіреймора.

- І грошам! - Додала я подумавши, що це логічне запитання.

Є парочка в бібліотеці готелю.

- Тут є бібліотека? - Охнула Ді глянувши на мене.

Я промовчала, дивлячись на неї широкими очима, як риба викинута на берег. За ці дні я дізналася багато чого й не дізналася нічого!

- Звичайно! - Усміхнувся Тіреймор. - Я потім покажу вам.

- Дякую! - Посміхнулася я йому у відповідь.

- А тепер я хочу вам показати кімнату контролю.

- М? -Діана розгублено почухала голову.

А я схвально кивнула дворецькому. Ще одна загадка готелю, яку мені не терпілося розгадати.

Ми вийшли з кімнати та пройшли трохи далі коридором й підійшли до схожих дверей. Я відчула гострий укол у районі скронь. Чорт, невже обесбол перестав діяти так швидко?

Тим часом Тіймор відчинив двері та клацнув вимикачем, а Ді запитально кивнула мені. Я махнула рукою, запрошуючи її пройти за мною та увійшла в кімнату.

Опинившись у ній, ми з Діаною ахнули в один голос.

Це була величезна кімната, у чотири рази більша за попередню. Одна зі стін була вкрита повністю різними за розмірами дзеркалами. Чотири дзеркала були ввімкнені, на кожному з них зображувалися різні світи, я зрозуміла це, глянувши на відмінності.

Дзеркало в дерев'яній рамі зеленого кольору, на якому був вирізаний квітковий орнамент, показувало галявину всіяну квітами, схожими на ромашки. Позаду галявина була суцільного зеленого кольору, а позаду неї знаходився ліс. Іноді зображення змінювалося й замість галявини показувало ліс зсередини. Він фактично нічим не відрізнявся від наших. Щоправда деякі дерева були іншими, їх листя переливалося різними кольорами, а на деяких з них нібито росло справжнє дзеркальне листя. У мене захопило дух від побаченого.

Поруч охала від подиву Діана, переводячи свій погляд від дзеркала до дзеркала.

Дзеркало в рамі блакитного кольору з білими візерунками показувало якесь невеличке містечко, воно наче майоріло в хмарах. Біля нього була скеля, а по ній протікав невеличкий гірський струмок. Іноді дзеркало показувало різноманітні вулички, на яких зустрічалися всілякі істоти. На вулицях стояли невеликі різнобарвні будинки максимум двоповерхові. На підвіконнях зеленіли й обплітали вікна різноманітні квіти. Дивно, але крилаті істоти так схожі на людей, заходили в будинок через балкони! Іноді повз пропливав білий туман. Певно це хмари, здогадалася я.

Третє дзеркало в червоній рамі з помаранчевим відливом показувало доволі жваві широкі вулиці. Що перше впало в око так це - гори. Величезні такі гори. З гігантськими зеленими деревами, на гілках яких розквітали бутони червоних та помаранчевих квітів. А ще... Чорне небо з великим червоним сонцем, чи чимось схожим на сонце, посередині. Хмар не було, але небо все одно було чорним, і це місцеве "сонце" його не освітлювало. Цими вулицями також дуже жваво ходили різні створіння.

Четверте дзеркало в синій рамі без будь-яких інших знаків показувало величезний фонтан, до якого вела дорога через міст. Під мостом виднілася чи то річка, чи то озеро з темно-синьою водою. Фонтан був білого кольору у формі кількох русалок, які хлюпалися у водах поруч із рибами, з їх вуст текла вода. Фонтан обплітала якась червона рослина, а в басейні плавали схожі на латаття квіти. Навколо фонтану стояли альтанки з кованими лавками-гойдалками.

А п'яте дзеркало у звичайній дерев'яній рамі показувало алею троянд біля готелю та набережну Ніреймору.

Понад десяток дзеркал висіли, нібито були звичайнісінькими.

- Офігіти! - Видихнула Ді. Я побачила, як у Тіреймора сіпнулася губа, але він стримався від посмішки.

- Це комунікаційна кімната. Вона відповідає за контроль на п'яти ділянках довірених нам у п'яти світах. Зараз ці ділянки пов'язані тільки з місцями, де знаходяться портали до нашого готелю. Раніше таких ділянок було значно більше. Він показав рукою на дзеркала, які нічого не показували.

- Вау, це так... Так по неземному прекрасно! - Пошепки сказала Ді, дивлячись у дзеркало на фонтан.

Я була повністю солідарна з нею.

- До речі, а як називаються ті світи? - Задумливо промовила Ді.

А справді! Я крім Фуегосу жодного разу не чула назв. - Почухала я голову, яка знову почала пульсувати гострим болем.

- О, це - він показав на червоне дзеркало з площею - Фуегос - вогняний світ. Це - вказав на поле "ромашок" - Флораленс світ зелені, Це - вказав на фонтан - Акватiн світ води, а це - вказав на містечко - Сіел світ повітря...

- Дякую, дуже пізнавально! - Мило усміхнулася Ді дворецькому й продовжила роздивлятися дзеркала.

- У чому полягає мій обов'язок? - Я ніяк не могла зрозуміти, навіщо це все потрібно і що з цим робити.

- Усе просто! - Поправив він ґудзик від сорочки на шиї. - Стежити за чистотою та справністю. Наприклад, якщо квіти у фонтані починають виглядати тьмяно, або довго не розпускаються бутони, то потрібно викликати майстра з Флораленса. Якщо дощ довго не припиняється у Фуегасі, то потрібно покликати майстра з Сіела. А якщо в Сіелі пересихає джерело, то потрібен майстер з Акватина. Раз на тиждень майстри обходять ділянки, але цього може бути недостатньо. До речі, оскільки в готеля з'явилася берегиня, ділянки можуть й додати.

Я зітхнула. Цікаво якщо я запитаю про відпустку, це вважатиметься нетактовним?

- Ось це, - Тіреймор вказав на великий стіл, який стояв під дзеркалами, - стіл управління. Ось чотири кнопки кольорів світів, майстер якого світу потрібен, таку й натискаєте.

Я подивилася на невеликі круглі кнопки з різними рунами на них.

- Після натискання протягом пів години прибуває майстер, потрібно зустріти його біля кімнати з порталами, розповісти про проблему, якщо потрібно показати на дзеркалі й пустити в потрібний світ.

- А як щодо нашого світу? - Я кивнула на дзеркало, яке показувало Ніреймор.

- Тут працює та сама схема.

- Мені не терпиться побачити майстрів за роботою! - Мрійливо зітхнула Ді.

Я хмикнула.

- Ось до твоїх обов'язків й входитиме стеження за світами!

- Вау, ну як же круто звучить! - Діана гордо підняла підборіддя.

Я закотила очі, іноді вона поводилася як дитина, але мені це в ній подобалося.

- У цей журнал записують усі несправності, майстрів, дату і час, коли вони робили свою роботу. - Дворецький показав на товсту книгу, яка лежала на столі.

Він вказав на щось позаду нас, ми повернулися поглянути. Там стояло величезне на весь зріст дзеркало в розкішній кованій рамі.

- Це дзеркало для зв'язку, коли трапляються форс мажори та потрібно зв'язатися з кимось тут і зараз.

Різкий біль у скронях застав мене зненацька, я похитнулася.

- Пані Лейя, ви себе погано почуваєте? - Почула я схвильований голос Тіреймора.

- Є трохи, цілий день щось болить голова. - Я потерла скроні пальцями.

- Дивно, я дала тобі сильний обезбол. - Діана зі стурбованим виразом на обличчі заглянула в мої очі.

- Мабуть, надто багато інформації на мою голівоньку звалилося останніми днями. - Спробувала натягнуто посміхнутися я й розвела руками.

- Тоді, як користуватися дзеркалом зв'язку я поясню наступного разу! - Твердо сказав Тіреймор.

- А зараз пройдімо на кухню, я заварю лікувальний чай із трав Лорилейського лісу. Думаю, він допоможе зняти біль та втому.

- О, і я не відмовлюся від чашечки такого чаю! - Сказала Ді та взяла мене під руку.

- Ходімо потихеньку!

Я спробувала заперечити, сказати що зі мною все нормально, але в голові знову щось кольнуло й в очах трохи потемніло. Це вже зовсім не добре. Ні, я не знепритомнію знову! Досить з мене.

- Я буду рада, якщо ви проведете мене в кімнату та я там уже почекаю на ваш диво чай. - Тихо промовила я.

- Як скажете! - Стурбовано пробурмотів дворецький.

Ми піднялися на перший поверх за Тіреймером й раптом різко врізалися прямо в його спину.

- Містере Ерік! Яка приємна несподіванка для нас! Ласкаво просимо в "Готель світів" - Сказав трохи заїкаючись, але чемним тоном, Тіреймор.

- Офігіти! - Тихо сказала Ді, дивлячись кудись уперед.

Я провела рукою по голові, та потерши очі підняла голову й завмерла. Першим, що я побачила, були блакитні, як лід, очі та біле, як сніг, довге волосся. Перед нами стояв неземної краси чоловік у білому одязі, чимось схожому на кімано. Він був високий та широкий у плечах. Біля такого чоловіка почуваєшся Дюймовочкою.

Він подивився прямо на мене, на секунду його очі примружилися й він неспішно промовив оксамитовим голосом:

- Вітаю вас, берегиня Готелю Світів, ви прокляті!