Раді Вас бачити!

Феліція

Повернувшись у Велланію, Феліція разом із Фірніетом та своїми родичами відразу ж попрямувала до палацу Імператора. Архімагеса Тіррена залишилася вдома у Фірніета, оскільки вона ще була їм потрібна. Тільки-но опинившись знову у Велланії, дідусь Ернест попросив забути всіх про своє земне ім'я. Тепер він знову став Еріваном. Його син Еммануїл, недовго думаючи, погодився змінити ім'я на Емівана, на честь свого прадіда. Решта Сатірових змінювати імена не захотіли.

Опинившись у Делавії, столиці Велланії, дідусь Еріван зупинився просто посеред площі, щасливо усміхаючись. Його не бентежив ні мороз, ні сніг, що летів в обличчя, він був удома. Нарешті вдома.

— Рідні місця… — старий ледь не плакав, дивлячись на знайомий палац Імператора попереду. — Ох, я навіть не думав, що так за ними скучив… Скільки ж років я тут не був!

— Ти народився в цьому місті, Ері? — спитала бабуся Софія.

— Ні, Софійко, я народився на Сутінковому острові, у місті Тімакі, острів розташований у західній частині Велланії. А це Делавія — столиця усієї Велланійської імперії.

Опинившись у палаці, всі, крім діда Ерівана, захоплено заохали. Ніхто із Сатірових раніше не був у справжньому палаці, а тим більше у палаці магічного світу.

— Як тут гарно! — тихо прошепотіла Емілія, старша з онучок Ерівана.

— Так чарівно! — вторила їй молодша, Ельвіра.

— Дідусю Ері, ти раніше бував тут? — спитала Емілія.

— Лише один раз, коли був зовсім маленьким. Я погано пам'ятаю палац. Столиця сильніше викарбувалась у моїй пам'яті, і моє рідне місто Тімакі.

— А там теж гарно, дідусю? — продовжувала допитуватися Емілія.

— Дуже! Там ще краще. На Сутінковому острові багато лісів, але це цивілізоване місце. Там є особливе село, Тоан, де люди служать природі і мають особливу магію. Мій дід Еміван за допомогою головної жриці того села зробив сплячою силу поглинання, яка передавалась у нашому роді з покоління в покоління. Тепер Імператор нам поверне цю магію. Раніше вона вважалася забороненою, але, схоже, наша Феліція зуміла змінити ставлення до неї.

— Що, і в нас теж з'явиться магічна сила? — 14-річна Ельвіра ледь не пищала від захвату.

— Звісно, люба. У нас всіх вона з'явиться.

— А що вона собою являє? Як працює?

— Сила поглинання, звісно, поглинає чужу магію, викачує з іншого мага його енергію.

— Життя? — злякалася Ельвіра.

— Ні, не життя, лише магію. Але якщо в людини викачати майже весь її запас магії, то вона не зможе відбивати атаки, магічно, звичайно ж, а не фізично, а якщо забрати абсолютно всю енергію, то так, людина загине. Проблема в тому, що чим більше поглинаєш чужу магію, тим складніше зупинитися. Тому сила поглинання вважалася забороненою. Але, мені здається, що треба вчитися нею керувати. Можливо, ми зможемо змінити ставлення людей до цього дару.

За розмовами Сатірови не помітили, як опинилися в тронному залі, де на них уже чекав Імператор, королева Теджія та її чоловік Релліван II, попередній Імператор. Зараз він рідко виходив у люди, так як останні кілька років відчував проблеми зі здоров'ям, але Сатірових все ж таки вшанував своєю присутністю.

— Еріван Сетірам із сім'єю прибув з Землі назад у Велланію, щоб допомогти їй, Ваша Величносте! — зробивши крок уперед, дідусь Еріван вклонився від усієї родини.

— Я пам'ятаю вас, Еріване, — Релліван II широко усміхнувся. — Ви тоді були дитиною, а я підлітком, коли ви востаннє відвідували Велланію.

— Так, я також пам'ятаю вас, Ваша Високосте. І вас, королево Теджіє, — старий вклонився королеві. — Радий, що ви так і лишилися разом. Я сам погано пам'ятав вашу історію, але мама мені часто її переказувала і я мріяв, що колись теж зустріну жінку, заради якої гори зверну. Так і сталося, зустрів. Це моя дружина Софія, — він обійняв за талію свою стареньку. — І, схоже, вона в захваті, що вийшла заміж за принца.

— До речі, про принців, — Релліван усміхнувся. — Ми вже повідомили вашим родичам Сетірамам, що ви повертаєтеся. Вони з радістю приймуть вас до своєї родини, а поки ви тут, то можете пожити у палаці. Документи ми вам підготуємо найближчими днями, тільки свої імена повідомте. Трохи згодом ми проведемо ритуал повернення сили поглинання, а потім кожен з вас отримає додаткову магію та запас енергії.

Емілія з Ельвірою мало не запищали від захвату: вони житимуть у палаці, у них будуть магічні здібності і не одні! Але дівчата вже були досить дорослими, щоб розуміти: верещати у палаці Імператора неприйнятно. Тому вони мовчки стиснули одна одній руки і переглянулися щасливими поглядами.

Поки одні слуги Імператора переносили до палацу речі Сатірових, залишені вдома у Фірніета, інші допомагали облаштуватись колишнім земним жителям у їхніх кімнатах, Феліція, Фірніет, Імператор, його мати Теджія і дідусь Еріван влаштували невеличку нараду в кабінеті Імператора. Король Релліван не став до них приєднуватися, він пішов відпочивати.

— Ви ж не плануєте відправити всіх моїх рідних до Обителі боротися з Повелителями, Ваша Величносте? — старий виглядав дуже занепокоєним. Він і сам уже забув, як користуватися магією, а його син та онучки взагалі не знали, як вона працює.

— Гадаю, що від ваших онучок користі там не буде. Вони ще діти, а ми не створюємо армії з дітей. А ось вашому синові доведеться піти. Завтра до Делавії прибуде король Евікур із батьком та зі своїми старшими дітьми, навіть його 20-річна дочка визвалася допомагати. Евікур допоможе вам згадати, як керувати магією та навчить вашого сина. Нам потрібно багато магів із силою поглинання, чим більше, тим краще.

— Але ж Повелителі напевне нас атакуватимуть…

— Вас захистять. Там є ваші прибічники без сили поглинання. Вони будуть вашим щитом. Вони вже мертві, так що переживати нема про що. Повірте, Еріване, ми все продумали.

— Що ж, якщо ви впевнені, Ваша Величносте, то я не смію суперечити… Але я маю інше питання.

— Слухаю вас.

— Ваш батько казав, що кожен із нас отримає додаткові сили. Це стосується всіх нас чи тільки мого сина із онучками?

— Усіх. Ваша дружина та невістка теж отримають запас магічної енергії та здібності. Все ж таки у нас магічний світ і людям без магії тут жити складно. Думаю, що ми можемо дозволити такий подарунок. У нашому джерелі достатньо магії, щоб дати її вам.

Імператор мав особливе магічне джерело, куди вирушали сили злочинців і страчених. Він міг звідти черпати магію для себе та роздавати іншим. Джерело було створено якраз для таких особливих випадків, щоб наділяти магією тих, кому вона була потрібна або ж нагороджувати за досягнення.

— Я вдячний вам, Ваша Величносте, — дідусь Еріван усміхнувся. — Обіцяю не підвести. А тепер мені хотілося б почути детальний план, щоб розуміти, як діяти і що від нас вимагається.

Імператор разом зі своєю матір'ю пояснили старому все, що задумали, а Феліція з Фірніетом відповіли на всі його запитання про Обитель. Вони кілька годин обговорювали всі нюанси майбутньої битви і зупинилися тільки тоді, коли в двері постукали. То була дочка Імператора, Міата.

— Ви ще не закінчили, тату? — спитала вона.

— Майже. Щось трапилося?

— Ні, — принцеса тепло усміхнулася батькові. — Просто обід вже готовий. Ми не хочемо без вас розпочинати.

— О, звісно! Я за справами зовсім забув про обід, — Імператор відповів дочці такою самою теплою усмішкою. Вона була його улюбленицею, на відміну від молодшого пустоголового сина, який постійно створював проблеми. — Ми зараз будемо.

Принцеса Міата пішла, а Імператор обернувся до своїх гостей.

— Що ж, гадаю, ми все обговорили. Якщо виникнуть ще питання — обговоримо їх пізніше. А зараз — обід. Фірніете, Феліціє, ви теж запрошені.

Феліція була приємно вражена імператорським запрошенням і хоч все ще почувала себе ніяково в палаці, проте відмовлятися не стала. Та й хто при здоровому глузді відмовиться від обіду з Імператором?

Після обіду Імператор повів усіх до великого просторого залу з різьбленими меблями, дерев'яними панелями на стінах і розкішною кришталевою люстрою, що звисала зі стелі. Імператор підійшов до непримітних дверей біля дальньої стіни і зник за ними.

— Куди він пішов? — спитала Феліція Фірніета. Інші ж мовчали, захоплено розглядаючи інтер'єр.

— До свого джерела магії, — пояснив Фірніет. — Запас енергії та унікальні здібності зберігаються в особливому сховищі у вигляді кристалів, на кшталт того, у який ми помістили сплячу силу поглинання Сетірамів.

Імператор повернувся через 10 хвилин із кошиком, повним кристалів різних кольорів та розмірів. Найменші переливалися відтінками жовтого, середні — червоного, зеленого, фіолетового та коричневого, а найбільший світився блакитним. Його Феліція одразу впізнала: то був кристал зі сплячою силою поглинання.

Імператор виклав 6 маленьких жовтих кристалів на невеликий столик, де стояла металева статуетка у вигляді кішки.

— Зараз кожен вас по черзі підходить до того столу, — Ромерік I махнув у бік столу з кристалами, — і розбиває статуеткою по одному кристалу. Не хвилюйтеся, багато сил прикладати не доведеться. Зачекайте, поки з розбитого кристала не з'явиться легкий димок і потім вдихніть його. Так ви отримаєте запас магічної енергії. У вас, Еріване, він, звичайно, повинен бути і так, як і у вашого сина з онучками, адже магія передається у спадок і живе всередині людини навіть якщо вона перебуває у немагічному світі. Але я додам вам ще. Ви заслужили. Нехай додатковий запас магії стане моєю нагородою за допомогу. Вперед!

Дідусь Еріван першим підійшов до столика і, розбивши кристал, вдихнув магію, показуючи своїм рідним, як треба робити. Слідом за ним магію отримали Емілія з Ельвірою, а потім уже його дружина та син із невісткою. Коли вони наповнилися магією, Імператор витяг 10 більших кристалів.

— У цих кристалах є додаткові магічні здібності, — пояснив він. — У коричневому — побутова магія, у зеленому — магія природи, у червоному — особливі бойові здібності, у фіолетовому — грозова магія. Як бачите, кристалів більше за вас. Софіє та Маріє, я пропоную вам взяти собі по два кристали: коричневий та зелений. Не думаю, що вас зацікавить бойова магія. Вам і вашому синові, Еріване, я пропоную червоні кристали, з бойовою магією. А вам, дівчатка, — Імператор повернувся до Емілії з Ельвірою і усміхнувся їм, — я пропоную грозову та природну магії. Усіх все влаштовує?

Дідусь Еріван переглянувся зі своєю родиною і отримав у відповідь ствердні кивки. Ніхто не заперечував проти такого розподілу.

— Нас усе влаштовує, Ваша Величносте.

— Тоді приступайте до отримання здібностей. Ці кристали потрібно розбити так само, як і попередні. Пізніше я виділю вам учителя, щоб пояснив, як працювати з вашою магією.

Коли всі Сатірови отримали магічні здібності, Ромерік I відчинив вікно, а потім повернувся до Феліції.

— А тепер справа за тобою, Феліціє, — Імператор простяг їй кристал із силою поглинання і Феліція обережно взяла його обома руками. — Тобі треба розбити його об підлогу, але спочатку уяви, як магія з нього вивільняється. Побачиш, що з кристала почала виходити енергія, тоді розбивай. Нехай магія, що прихована в ньому, розвіється по світу і знайде кожного з Сетірамів, в якому має бути.

Феліція кинула схвильований погляд на Фірніета. Їй здавалося, що вона не зможе впоратися з покладеною на неї відповідальністю, боялася зробити щось не так. Фірніет підбадьорливо усміхнувся їй, кажучи одними очима, що вона зможе. Він вірив, що Феліції все під силу, навіть якщо вона сама в собі сумнівалася. Надихнувшись його вірою в неї, Феліція заплющила очі і спробувала уявити, як магія залишає кристал. Не минуло й кількох секунд, як камінь почав нагріватись. Він не був гарячим, лише теплим, ніби полежав з годинку на сонці, але Феліція злякалася і розплющила очі. З кристала тонкими цівками блакитного диму виходила енергія, вона ніби танцювала химерний танець. Феліція подивилася на Імператора і той кивнув їй, підтверджуючи — час настав!

Феліція з силою кинула кристал перед собою на підлогу і він, тріснувши, повільно розсипався на дрібні уламки, наче не поспішав розлучатися з магією. Феліції подумалося, що кристал явно порушував усі закони фізики, але він був магічним, а отже, міг поводитися як завгодно. Звільнившись із ув'язнення, магія поглинання, яка зараз була схожа на велику енергетичну кулю, піднялася на рівень обличь присутніх і після кількох коротких пульсацій вибухнула, розлітаючись по всьому залу. Феліція злякано відступила назад, але магія їй не нашкодила, вона торкнулася її обличчя, немов легкий вітерець, і полетіла до тих, хто на неї чекав.

Сила поглинання прокинулася. Вона повернулася до тих, кому мала служити. Примхлива, підступна, проклята століттями, вона знову стала вільною і готова була служити своїм власникам. І тепер уже нею навчаться керувати, більше не запруть і не придушать. Магія поглинання має пройти довгий шлях прийняття суспільством, але Феліція вірила, що все вийде. Адже тільки цей дар може врятувати Велланію від Повелителів, а отже, на нього мають зважати.

Поки Сатірових навчали магії, Імператор запропонував Феліції із Фірніетом залишитися у палаці. Вони обговорили всі нюанси майбутньої битви з Повелителями, щоб нічого не пропустити, щоб бути впевненими у перемозі. Через три дні, коли Сатірови вже більш-менш освоїлися з магією, до палацу Імператора увірвався Тагон Пелл. Він виглядав страшенно наляканим і розгубленим, йому потрібен був Імператор. Темні маги зі світлими дуже рідко входили в контакт і всіх потрясло прибуття головного радника Валідани до столиці. Імператор Ромерік І був заінтригований його появою і погодився вислухати, покликавши Феліцію з Фірніетом.

— Він нас впізнає, — шепнула Феліція Фірніету. — Він зрозуміє, що ми не темні маги.

— Не має значення, — відповів їй Фірніет. — Тагон Пелл досить розумний, щоб не наробити дурниць. До того ж, він зацікавлений у поверненні Валідани, а отже, для нього неважливо, хто ми, йому потрібно лише, щоб ми її повернули.

Феліція сподівалася, що Фірніет має рацію. Втім, так і сталося. Тагон Пелл здивувався їхній присутності, але не став обурюватися, він справді хотів повернути Валідану за будь-яку ціну, хай навіть ціна — союз зі світлими магами. Він не був принциповим. Він просто кохав Валідану.

— Що привело вас сюди, Тагоне? — Ромерік І був здивований прибуттям радника Валідани до столиці не менше, ніж Феліція з Фірніетом.

— У нас серйозні проблеми з розломом, Ваша Величносте, — Тагон Пелл окинув Феліцію з Фірніетом розгубленим поглядом. — Якби я знав, що вони ваші люди, а не темні маги, як вони нас запевняли, то я прибув би до вас ще два дні тому. А так я намагався самотужки вирішити проблему. Але не досяг успіху.

— То що у вас трапилося, Тагоне?

— З розлому в нашій тронній залі валить дим і жар, звідти вивільняється темна магія, підкоряючи всіх, хто підходить досить близько. Кілька слуг уже збожеволіли від надлишку темної магії в їхньому тілі. Окрім цього, сам розлом почав руйнуватися: підлога навколо нього сипеться та й увесь палац тремтить так, ніби зараз розвалиться. Я відправив усіх за межі палацу, але коли сам з нього вибрався, то виявив, що земля поза палацом теж тремтить. Я не знаю, що робити. Схоже, вся Етіренія в небезпеці. Я знаю, що ми вороги, але Етіренія є частиною Велланійської Імперії. Не дайте їй загинути, прошу вас, Ваша Величносте! Коли королева Валідана повернеться, я зроблю все, щоб її переконати на розумний союз із вами.

— Королева Валідана вже згодна на союз, — відповів Тагону Фірніет. — Ви багато чого не знаєте, але ми трохи пізніше розповімо вам всі подробиці.

— Але… Я все ще не розумію, що відбувається з розломом… — Тагон Пелл усе ще виглядав розгубленим.

— Обитель руйнується. Повелителі гніваються. Нам треба їх знищити. Ви ж не станете нам заважати?

— Якщо це допоможе повернути Валідану, то я готовий надати будь-яку допомогу. Тільки… — Тагон з благанням в очах глянув на Імператора. — Не вбивайте її, будь ласка, Ваша Величносте! Ми готові співпрацювати з вами. Валідана виправиться. Дайте нам шанс. І допоможіть. Врятуйте Етіренію!

Імператор Ромерік І довго мовчав. Він дивився на радника Валідани, зважуючи всі «за» та «проти». Довгих 23 роки він ненавидів Валідану, яка згубила його сестру, але зараз був шанс врятувати хоча б його племінницю. Імператор не хотів продовжувати війну. Він хотів миру для всіх. І якщо заради нього треба забути про ворожнечу, він готовий. Інтереси Велланії повинні бути вищими за його власні.

— Добре, Тагоне. Я не вбиватиму Валідану, якщо вона повернеться. А щодо Етіренії — мої люди незабаром вирушать до Обителі. Від вас потрібно лише одне: не перешкоджати їхнім діям. Дайте всім доступ до розлому і ми його закриємо.

— Без питаннь. Зараз у палаці все одно нікого не залишилося. Ви можете робити там все, що потрібно.

Домовившись із Імператором і почувши від Фірніета весь план дій, Тагон Пелл повернувся до Етіренії, щоб наглядати за розломом. Після його відбуття Імператор зібрав усіх і оголосив, що час настав.

— Пора вам вирушити в Обитель і поборотися з Повелителями. Якщо у вас залишилися питання — саме час їх поставити. Вранці ви повинні бути в Етіренії. В нас більше немає часу. Повелителі мають бути знищені.

Феліція затремтіла. Вона вчепилася в руку Фірніета, щоб не впасти. Вона знала, що вирішальна битва не за горами, але сподівалася, що є ще трохи часу. Але його не було. Феліція мала битися з Повелителями і врятувати Велланію разом зі своїми друзями. І хоч вона відчувала, що все вийде, їй все одно було страшно. Феліція досі не звикла до магії. Вона все ще сумнівалася у своїх силах, навіть якщо внутрішній голос шепотів «ти все зможеш».