Раді Вас бачити!

Валідана

Коли ми повернулися до будинку Фелли та Еділана разом із Ертою, всі, хто там знаходилися, неймовірно здивувалися. Мало того, що ніхто не припускав, що Ерта може тут перебувати, адже її ніхто раніше не бачив, так ще й всі здивувалися її мирному візиту. Світлі маги звикли бачити в нас зло. Вони звикли вважати Ерту Етірель втіленням зла, адже темна магія почалася саме з її досліджень. Ніхто ніколи не намагався зрозуміти її душу, мотиви її вчинків. І тепер вона стояла перед нами, готова поділитися своєю історією.

— Сідайте, Ерто, — кивнула я старенькій убік крісла. — Може, хочете води чи чаю?

— Від чаю не відмовлюся.

Ерта опустилася в крісло і, дочекавшись, поки Фелла приготує і принесе чай, зробила кілька ковтків і почала розповідь.

— Я з дитинства була допитливою. Батько мій завжди казав, що рано чи пізно жага досліджень приведе мене до біди. Його слова певною мірою стали пророчими, але, на щастя, мого падіння батько не застав. Він помер за 5 років до всіх цих подій, а матінка моя — за 6. Власне, смерті мене і змусили поринути у дослідження. А ще жага помсти, — Ерта важко зітхнула, знову зробила кілька ковтків із чашки з чаєм і обвела нас сумним поглядом. — Ніхто ж ніколи не чув про мого чоловіка, так?

— Ні, — відповіла я за всіх. Справді, жодної інформації про чоловіка Ерти Етірель в історичних книгах та записах не існувало. А якщо не чоловік, то хоча б коханий у неї мав бути! Адже дочка звідкись узялася.

— І світлі, і темні назавжди стерли його з історії. Тільки от прізвище стерти не змогли, адже я теж його носила. Мого чоловіка звали Еліван Етірель, він був двоюрідним братом тодішнього Імператора Міллекіна II, сином його рідної тітки, а бабуся Елівана по батькові належала до роду Сетірамів.

Я здивовано поглянула на Ерту. Інші теж виглядали приголомшеними.

— Виходить, ми всі: Етірелі, Сетірами, імператорський рід — колись були в спорідненості? — озвучила я запитання, яке крутилося у всіх на язиці.

— Так. І королівський рід Мідарії теж. Адже там досі Рахти правлять?

— Звичайно.

— А чому вас так здивував цей момент? — Ерта дивилася на нас із усмішкою на обличчі. — Ви що не вчили історію, молоді люди? На початку часів у нашому світі правили три брати Етірелі: старший Аворан був королем Велланії, середній Мідарін був королем Вічного острова, який він пізніше перейменував на свою честь в Мідарію, а молодший Соан був королем Сутінкових островів. Пізніше Аворан вирішив об'єднати весь світ в одну Велланійську Імперію і брати його погодилися. Аворан же при цьому відмовився від свого прізвища і став зватись просто Авораном Велланійським, як і всі наступні імператори та члени його сімей, крім жінок, які брали шлюб і не успадковували трон. Соан теж захотів відрізнятися від братів і змінив своє прізвище на Сетірам: залишив частину колишнього, але додав до неї три перші літери імен братів та свого. Тільки один Мідарін залишився вірним прізвищу. Щоправда, недовго. Спадкоємицею Мідарії стала його молодша дочка, яка, вийшовши заміж за якогось Рахта, взяла його прізвище. Син Мідаріна відмовився від трону, незважаючи на старшинство, його цікавили лише науки, але він зумів зберегти прізвище Етірель до сьогодення. Я ж до шлюбу була Сетірам. З далекої побічної гілки, яка вже тоді не мала близької спорідненості з королівською частиною Сетірамів. З бабусею чоловіка я теж у спорідненості не була, звичайно ж.

Отакий урок історії. Я окинула всіх наших поглядом: схоже, для них розповідь Ерти звучала так само дивовижно, як і для мене.

— Значить, моє родове прізвище Етірель? — Фелла виглядала не лише здивованою, а й розгубленою.

— Так, люба, — кивнула Ерта, тепло усміхнувшись Феллі. — Хоч ми всі ведемо свій рід від різних братів, але в них були спільні батьки, а значить, ми всі з одного роду беремо початок. Втім, так завжди було за всіх часів. Один рід згодом розходиться на тисячі гілок, які вже не пов'язані спорідненістю одна з одною.

— А в наш час історія про трьох братів давно вважається легендою, — зауважила я. — І прізвища їх ніколи не вказувалися, лише імена.

— Напевно, в якийсь період часу один із Імператорів вирішив приховати факт своєї приналежності до Етірелів і знищив офіційні записи. Але це було вже після мене.

— А що сталося з вашим чоловіком, Ерто? — нагадала я старенькій початок розмови, бо вона трохи віддалилася від теми.

— Елівана злило, що він походив безпосередньо від Мідарина Етіреля, мав при цьому спорідненість із тодішнім Імператором, але не мав взагалі жодної влади. Він вважав, що Рахти несправедливо успадкували трон Мідарії. Міллекін II обіцяв йому виділити частину велланійської землі на південному сході у володіння, але далі розмов справа не зайшла. Еліван втомився слухати його обіцянки і підняв повстання, під час якого від його рук загинув молодший син Міллекіна. Імператор йому не пробачив смерті дитини, нехай навіть хлопець сам поліз в атаку і чоловікові просто не залишалося вибору. Вбий або будь убитим. Він хотів жити. Тільки жити йому після цього не дали. Міллекін II стратив Елівана на площі Делавії, відрубавши власноруч йому голову, на очах у мене та моєї 12-річної дочки… — по щоках Ерти скотилися сльози. Промокнувши їх хусткою, вона допила свій чай і лише тоді продовжила. — Я поклялася собі, що помщуся за чоловіка. Я поклялася, що відвоюю обіцяні землі.

Ерта виглядала такою сумною, що хотілося обійняти її, втішити, але я не була впевнена, що їй потрібна наша підтримка. Вона не одне століття справляється зі своїм болем. Напевно, вже звикла так жити. Я завжди вважала своє кохання трагічним, але тепер розуміла, що йому далеко до трагедії Ерти. Втім, як і до трагедії Еділана та Фелли, яку я створила своїми руками.

— Я поринула в дослідження, — Ерта продовжила свою розповідь, — щоб насамперед знайти можливість якщо не повернути чоловіка, то хоча б зв'язатися з ним після смерті. Ніколи раніше спілкування з мертвими не було доступним. Але я була наполеглива у своєму прагненні досягти неможливого. Мені так не вистачало мого Елівана. Я досліджувала незвідані грані магії, створювала те, що раніше було неможливим і одного разу знайшла невідому силу, яка обіцяла мені великі можливості. Я була у відчаї, я сумувала за чоловіком, а вони пообіцяли мені все і навіть більше. Я повірила їм і дозволила чужорідній магії увійти в мене, навіть не думаючи, що вона з себе представляла. Я пізно зрозуміла, що являє собою магія тих істот, я вже зв'язала себе контрактом, коли правда постала перед моїми очима. Тільки мене обдурили. Все, що я змогла отримати — повідомлення від чоловіка, що він чекатиме мого прибуття в Колиску для подальшого переродження разом, а після Повелителі почали диктувати свої умови за послугу, яку вони мені надали.

— Значить, із померлими в Колисці все ж таки можна зв'язуватися? — запитала я.

— Можна, але якщо вони залишилися там. Більшість йде майже відразу або протягом двох-трьох років на переродження. І ритуал там дуже складний, він потребує великих витрат магічної енергії.

— Ритуал темний?

— Ні. Насправді дуже багато ритуалів, які вважаються темними, можна використовувати і світлою магією. Проблема в тому, що світлі маги обмежили себе правилами. Ми самі себе послабили, що й призвело до того, ким я стала і ким стали мої нащадки.

— Але ж заборони завжди були обґрунтовані! — заперечила Ерті Фелла. — Правила не просто так вигадували.

Ерта зітхнула. Вона обдарувала Феллу сумною усмішкою і лише тоді продовжила.

— Ох, дитино моя, ти вже така доросла, але все ще така наївна. Звичайно, деякі правила мають під собою серйозні підстави, наприклад ті, що стосуються заподіяння шкоди іншим людям, але багато заборон насправді безглузді. Здавна повелося, що люди боялися сили. Обмежуючи найздібніших магів, контролюючи їх, можна було не боятися, що вони почнуть зловживати магією. Але далеко не всі талановиті маги зловживають своїми здібностями. Когось цікавить влада, а когось лише знання. Великий той правитель, що вміє дивитися широко і не забороняти будь-що тільки із власного страху.

— Ніколи не думала про правила з такого боку… — Фелла не стала далі сперечатися з Ертою. Схоже, та її переконала у своїй правоті.

Наша розмова весь час йшла не туди, а мені була дуже цікава історія самої Ерти.

— А чому вашого чоловіка стерли з історії, Ерто? — це питання мене цікавило більше за інших.

Ерта знову зітхнула. Промокнувши хусткою сльози, що виступили з її сумних чорних очей, вона відповіла.

— Міллекін так покарав його за бунт, а потім і мене за те, що я відкрила демонічний портал і впустила у Велланію темну магію. Він не міг стерти мене, я стала надто важливою персоною, я стала королевою, але мого чоловіка він назавжди викреслив із історії.

— Ми повернемо його до книг з історії, Ерто, — пообіцяла я. — Виберемося звідси і розкажемо правду.

— Правда в тому, що я не зло. Я ніколи такою не була. Мене демонізував Міллекін II і його спадкоємці пішли тим самим шляхом. Я лише жінка з розбитим серцем, яку горе підштовхнуло наробити дурниць.

— Мені це знайоме, Ерто. Схоже, робити дурниці у нас сімейне.

— Не найкраща фамільна риса, — куточки губ Ерти смикнулися в ледве вловимій усмішці, — але що є, то є. Думаю, настав час відповідати за свої вчинки.

— І що ви пропонуєте, Ерто? Ми можемо якось позбутися Повелителів, врятувати Велланію і вибратися звідси? — я дивилася на свою родоначальницю з надією. Якщо хтось і знав відповідь на це запитання, то лише вона.

У вітальні важкою грозовою хмарою повисла тиша. Ерта не поспішала нам відповідати. Вона заплющила очі, занурившись у роздуми, і лише через кілька хвилин нарешті відповіла.

— Можемо. У світі, де є магія, можливо все. Або майже все. Повелителі не всесильні, вони не боги, вони лише демони. Сильні демони, але їх можна знищити, як і все інше, що породила магія. Я думаю, ми зробимо так: вирушимо всі разом до Повелителів і поглинемо їхні сили, а потім, коли вони будуть ослаблені, їх не складно буде вбити. Я знаю, як утримати Обитель нетривалий час без Повелителів, перш ніж вона схлопнеться, всім живим вистачить часу, щоб звідси забратися.

— Але де ми візьмемо стільки сили поглинання? — я здивувалась. — Феліція одна не впорається, та й Сетірамів замало буде, навіть якщо їм повернути їхню сплячу силу, — я подумки підрахувала живих Сетірамів і додала: — Зараз у Велланії всього 5 із відомих нам Сетірамів, які мали сплячу силу поглинання, один із них старий, а другий — підліток. Та й в дочці Евікура я сумніваюся. Навряд чи вона хороший бойовий маг. Тож по суті там лише двох можна рахувати.

— Але ж Сетірами не єдині, хто має силу поглинання, — тепер Ерта дивилася на мене з подивом.

— А хто ще?

— Люба моя, ти справді не знаєш? — з обличчя Ерти все ще не сходив здивований вираз.

— Справді, — я похитала головою.

— Ми, Етірелі, теж нею володіємо.

Слова Ерти вилилися на мене відром крижаної води. Я дивилася на свою родоначальницю і не вірила, що вона каже правду.

— Але як? — я насилу знаходила слова, настільки я була шокована. — Чому?.. Не можу повірити…

— Так нас магія нагородила, люба. Тільки люди не оцінили цей дар і прокляли його. Твої батьки майже не користувалися поглинанням і тебе не вчили, мабуть тому ти нічого про нього не знаєш. Але якщо дар є, неважливо, користуєшся ти ним чи ні, його завжди можна використати. Знадобиться лише трохи практики.

— Але мою маму вбив маг-поглинач… — я все ще не могла оговтатися від шоку. І я чудово пам'ятала, як батько розлютився, коли дізнався, що Еділан має сплячий дар поглинання. Він не хотів, щоб такий був у його онуків, але забув мені розповісти, що й у нього, і, мабуть, у мене дар поглинання теж є. Внучку тато, звичайно, всупереч своїм словам прийняв і полюбив, але я не могла повірити, як він міг злитися на Еділана за володіння тією ж силою, що текла і в ньому.

— Це не скасовує того факту, що сила поглинання була як у ній, так і у твоєму батькові. Не віриш мені, спитай у них, Валідано.

— Обов'язково спитаю.

Я не стала відкладати візит до батьків і разом із дочкою попрямувала до них. Ерта теж вирішила до нас приєднатися. Незважаючи на те, що Ерті було вже більше 500 років, вона виглядала максимум на 90 — старезна, але не настільки.

— Людям так довго невластиво жити, — пояснила мені вона. — Зміни у моєму тілі зупинилися десь після 120 років.

— І як воно жити так довго? — Ірфла вперше після зустрічі з Ертою заговорила. До цього вона з цікавістю слухала історію свого предка.

— Важко, моя дівчинко, дуже важко. Мені набридло, але піти я можу тільки прихопивши з собою Повелителів, але щоб їх знищити, потрібна чимала сила. Навіть тієї, що я зібрала за 5 століть недостатньо для перемоги.

Опинившись у батьків, я не стала розмінюватися на люб'язності і прямо їх запитала:

— Мамо, тату, ми справді володіємо магією поглинання?

— З чого ти взяла, Валідано? — батько стривожено глянув на мене, кинувши на маму багатозначний погляд. — Хто тобі таке сказав?

— Ерта Етірель, — я кивнула в її бік.

Батьки витріщилися на неї поглядом, сповненим здивування. Схоже, вони теж не знали, що вона тут.

— Ви… — батько мав настільки розгублений вигляд, що я не вірила своїм очам. Я не звикла його таким бачити. — Ви справді Ерта?

— Звичайно. І мені потрібна ваша допомога, щоб знищити Повелителів. Ви тут поговоріть із Валіданою, а я поки що посиджу.

Ерта присіла в крісло, Ірфла теж опустилася поряд із нею на диван. Я підійшла до батька і зазирнула йому в очі.

— То що, тату, ми справді володіємо силою поглинання?

Батько опустив очі, важко зітхнув і лише за кілька хвилин мені відповів.

— Так, Валідано. Ми маємо силу поглинання. У нашому роді Етірелів і у твоєї мами теж. Ми майже не користувалися нею, вона небезпечна, тому ми тобі не розповідали і не навчали їй. Я думав розповісти тобі про неї, коли ти станеш дорослою, але після того, як твою маму вбив маг-поглинач, я не хотів мати нічого спільного з цією магією.

— І ти ще сердився, що Еділан мав сплячу силу поглинання! Як лицемірно, тату… — я дивилася на батька з осудом.

— Я хотів як краще, хотів захистити тебе від проблем. Не вийшло. Ти стільки всього наробила, Валідано, що самотужки не виправиш.

— То допоможи мені, тату. Нам потрібні маги-поглиначі, щоб здолати Повелителів. Скористайся нею лише раз, тату. Мамо, і ти теж, — я обернулася до матері з благанням в очах. — Без вас ми не впораємось.

Батько обмінявся з матір'ю довгим поглядом. Вони ніби говорили без слів. Вона кивнула йому і він відповів:

— Добре, ми згодні. Але що ж потім? Обитель розвалиться?

— Так, — тепер настала моя черга опускати очі. Мені важко було зізнатися батькам, що їхнє життя тут добігає кінця. Але вони й самі все зрозуміли. — Обитель треба зруйнувати. Але можливо ми змогли б якось оживити вас? Повернути назад до Велланії? — я з надією обернулася до Ерти, але та лише похитала головою.

— Ні, доню, ми вже прожили своє життя тут, — відповіла мама. — Не потрібно. Ми чекали на тебе, щоб попрощатися і збиралися піти в Колиску. Настав час нам переродитися.

— А ви впевнені, що потрапите туди, а не в якесь небуття?

Я хвилювалася за них, не хотіла відпускати. Я, яка стільки років прожила без батьків, несподівано знайшла їх знову і чіплялася за них як маленька дівчинка.

— Так, я ж створила цей світ, — відповіла Ерта. — Після життя тут люди потрапляють до Колиски. Іншого шляху немає. Ми всі туди вирушаємо, такий закон життя. Я лише відстрочила прибуття в кінцевий пункт призначення.

— Що ж… — батько глянув на Ерту. — Коли почнемо?

— Потрібно дочекатись допомоги з Велланії, тоді почнемо. Але для цього потрібно відправити одну дівчину назад. Проблема в тому, що за нею стежать. Але в мене є одна ідея. Ви б могли відвернути увагу Повелителів? Зовсім ненадовго.

— Звісно, — погодився батько.

— Тоді ходімо з нами.

Всі разом ми повернулися назад до будинку Еділана і Фелли, де на загальний подив нас чекала ще одна людина.

На дивані у вітальні сидів предок Еділана — Еміван Сетірам. Він раніше вже приходив до них, Ірфла з ним познайомилася, але мене тоді тут не було. Після того як старий віддав Феліції амулет, щоб та пробудила сплячі сили поглинання Сетірамів, ніхто не чекав, що він з'явиться знову. Тим не менш, Еміван Сетірам був тут.

— О, Еміне! — Ерта зненацька тепло усміхнулася Еміванові. — Ти прийшов!

Еміван, охкаючи, підвівся їй назустріч і шанобливо поцілував руку. Вони поводилися так, наче були добре знайомі.

— У мене виникло відчуття, що я можу вам стати в нагоді, — Еміван повернувся до дивана і Ерта присіла поряд з ним.

— Так, настав час, Еміне.

Ерта коротко пояснила Еміванові наш план. Старий уважно вислухав і кивнув.

— Що ж, коли час настав, тоді треба діяти. Мені набридло життя в Обителі. Ти ж знаєш, Ерто.

Дивлячись як вони мило спілкуються, я не втрималася і запитала.

— А коли ви встигли познайомитись? Ви ж із різних часів. Ви познайомились тут?

— Так, ми зустрілися вже в Обителі, — відповіла Ерта. — Я стежу за Сетірамами давно, намагаючись перехопити першою їхню силу поглинання. Не завжди вдавалося, особливо після того, як Емін її приспав, але з ним у мене домовленість. Емін використовує силу тільки проти Повелителів і не віддає її їм.

— Найменше я хочу, щоб моя сила, яка і так зруйнувала моє життя, нашкодила ще й Велланії, — Еміван Сетірам опустив голову. Йому й досі було соромно за свої вчинки.

— Ми не віддамо Велланію Повелителям, — Ерта взяла Емівана за руку, усміхнулася йому підбадьорливо. — Потрібно тільки більше поглиначів. Мої нащадки вже згодні допомогти, залишилася справа за твоїми.

— Я думаю, треба також прикликати до нас нащадків мого молодшого сина Емрана, які зараз мешкають на Землі. Так ми матимемо більше шансів на перемогу. Чи зможе Феліція вирушити до них? Потрібно їй передати, щоб спробувала.

— Якщо Феліція зуміла пробратися до Обителі, — подала голос моя дочка, — то й на Землю портал зможе створити. Потрібно відправити до неї Ейтну із вказівками. Тільки от Повелителі її не відпустять.

— Не хвилюйся, дівчинко моя, — Ерта усміхнулася Ірфлі. — В мене є план.

План Ерти полягав у тому, щоб мої батьки вирушили до Повелителів та відволікали їх розмовами. Вони повинні були вдати, що хочуть допомогти Повелителям, заплутати їх, поки Ерта проведе Ейтну в одну непримітну місцинку в Обителі, непідвладну Повелителям. Звідти вона і зможе переміститися до Велланії.

Ми не стали зволікати і відразу ж взялися до виконання задуманого. Батьки вирушили до Повелителів, а Ерта повела Ейтну в таємне місце. Ірфла теж вирішила до них приєднатися і я пішла слідом за нею. Не могла залишити дочку без підтримки, боялася, що у батьків нічого не вийде і Повелителі нас упіймають. Я маю бути поруч із дочкою, якщо щось піде не так.

Ми майже дісталися потрібного місця, коли Ерта зупинилася, втягнувши носом повітря. Воно пахло грозою, що не віщувало нічого доброго.

— Здається, Повелителі щось відчувають, — прошепотіла Ерта, стривожено озираючись на всі боки. — Валідано, Ірфло, допоможіть мені створити енергетичний бар'єр, а ти, Ейтно, біжи. Ось амулет, — Ерта вклала в долоню Ейтни металеву підвіску у вигляді кола з якимось символом. — Вперед, до тієї зруйнованої стіни поряд зі старим дубом без листя. Амулет активується там, тобі треба тільки подумати, що ти хочеш опинитись вдома. Біжи, Ейтно, швидше!

І Ейтна побігла.