Раді Вас бачити!

Феліція

Весь вільний час Феліція з Фірніетом присвячували пошукам та вивченню інформації про Ерту Етірель, Обитель та Повелителів. На жаль, інформації було мізерно мало.

— Гадаю, єдиний спосіб перемогти Повелителів — висмоктати їхні сили поглинанням, але для цього його потрібно багато, — зрештою Фірніет дійшов такого висновку. — Ідеально було б вивільнити силу поглинання з кристала, повернути її Сетірамам і щоб найсильніші з них пішли з нами до Обителі. Одна ти не впораєшся, а я не маю сили поглинання. Потрібно кілька поглиначів, щоб протистояти Повелителям.

— Ну, висмокчу я з Повелителів сили і що далі? — Феліція втомлено опустила голову на купу розкритих книжок. Вона відчайдушно боролася зі сном. — Ми не можемо їх убити, інакше вимір автоматично зхлопнеться і всі всередині загинуть, включаючи нас із тобою.

— Ось на це запитання я поки не знайшов відповіді, — Фірніет підвівся з-за столу і, підійшовши до Феліції, поцілував її в маківку, ніжно стиснув плечі. — Перед нами стоїть дилема: загинути, але врятувати світ чи померти разом з усім світом. Тільки жоден варіант мене не влаштовує. Ми будемо далі шукати спосіб, ми обов'язково знайдемо його, Фел. На сьогодні досить. Ходімо спати, люба. Тобі не можна так себе виснажувати.

Феліція піднялася і притулилася до Фірніета. Він ніжно обійняв її, даруючи довгий, солодкий поцілунок. Відколи Фірніет дізнався про її вагітність, він став ставитися до Феліції ще трепетніше.

— А якщо просто поглинути сили у Повелителів, послабивши їх і залишити в Обителі? — насилу відірвавшись від губ коханого, Феліція озвучила питання, що крутилося в голові.

— Так не можна, Фел. Почнемо з того, що ти не зможеш впоратися з такою величезною силою в собі, вона тебе зруйнує. Її треба кудись викинути, в ідеалі — на знищення Повелителів. І навіть якби можна було їх послабити і залишити — це неправильно. Рано чи пізно вони знову наберуть нові сили за рахунок наступних мертвих, що потраплять до Обителі й ситуація повториться. Я не хочу залишати проблему для наших нащадків. З Повелителями потрібно розібратися тут і зараз. Інакше наша дитина не матиме майбутнього.

Фірніет знав, на що натиснути. Хоч Феліції і не хотілося займатися знищенням Повелителів зараз, але вона розуміла, що проблема не піде. Вона хотіла впевненості у майбутньому для своєї дитини. Феліція не могла дозволити їй прийти у світ, що знаходиться на межі загибелі.

— Що ж, будемо думати далі, — зітхнула вона.

Забравшись під теплу ковдру, Феліція зручно влаштувалась під боком у Фірніета. Він ніжно торкнувся рукою її живота, залишив кілька поцілунків на її губах, щоках, шиї і прошепотів у самісіньке вухо:

— Спи, кохана, завтра продовжимо працювати. Тобі треба більше відпочивати.

— Моє тіло прагне відпочинку, а мозок ніяк не може розслабитися, — пробурчала Феліція. Незважаючи на фізичну втому, вона довго не могла заснути, бо в голові постійно роїлися думки — настирливі, тривожні, лякаючі. Феліція не знала, як із ними впоратися.

— Дати тобі снодійного зілля, Фел? — Фірніет підвівся і ввімкнув світильник біля ліжка. У його очах Феліція помітила тривогу.

— А воно не зашкодить дитині? — вона знала, що багато земних ліків погано впливали на вагітність, але не мала жодного уявлення про те, який вплив мають на дитину в животі магічні зілля.

— Чого б це? — здивувався Фірніет. — Це ж не отрута.

Феліція коротко пояснила Фірніету, як працювали земні пігулки. Той здивовано здійняв брови.

— Дивна у вас медицина, Фел. В нас все інакше. Є шкідливі трави, є корисні. Цілющі та допомагаючі зілля не містять шкідливих інгредієнтів. Зрідка небезпечні трави можуть міститися в зіллях, які використовуються для лікування серйозних захворювань, але і там їх шкідливий вплив мінімальний і легко прибирається корисними травами.

— Тоді неси своє снодійне, бо я знову до ранку проваляюся без сну.

Фірніет дістав з полиці біля ліжка один із флакончиків, накапав у склянку з водою і простяг Феліції. Та випила все і знову вляглася.

— Скоро подіє?

— Хвилин за 10-15.

— А чому ти раніше мені його не давав? Ти ж бачив, що я погано сплю.

— Ти не просила, а я сподівався, що твої проблеми зі сном пройдуть самі. Саме по собі зілля нешкідливе, але якщо його часто вживаєш, то організм звикає засипати під його впливом і потім складно заснути без зілля. Виробляється звичка.

— Яке ж воно тоді нешкідливе, якщо викликає залежність? — здивувалася Феліція.

— Воно викликає залежність лише при регулярному вживанні, наприклад, протягом тижня-двох. Та й ніякої шкоди, крім складності заснути без зілля, більше не викликає. Якщо приймати зілля раз на тиждень або не більше 3 днів поспіль, то залежності не виникне.

— Що ж, дякую за лекцію, майстре Фірніете, — хитро усміхнувшись, Феліція потяглася до губ коханого, залишаючи на них легкий поцілунок.

— До речі, про лекції. Канікули закінчуються через 3 дні. Нам знову доведеться повертатися до академії.

— Як же не хочеться… — Феліція солодко позіхнула, відчуваючи, що сон нарешті її долає.

Феліція не почула, чи відповів їй щось Фірніет: зілля потягло її до світу сновидінь.

Вранці за сніданком Феліція сиділа задумлива, майже не торкаючись їжі, чим викликала тривогу у Фірніета.

— Ти погано почуваєшся, Фел? — він ніжно торкнувся її руки.

— Що? — Феліція виринула зі своїх думок. — А, ні. Задумалася просто.

— Що тебе турбує, люба?

— Мене турбує, як я вагітна довчуся до кінця навчального року. Звичайно, ще не так помітно буде, але все ж таки… До того ж наші стосунки є неприпустимими: ти викладач, я студентка.

Фірніет узяв її руку в свою, тепло усміхнувся.

— Думаю, якщо нам вдасться перемогти Повелителів і вийти з цього живими, то до наших з тобою стосунків нікому не буде ніякої справи. Ти королівської крові, Фел, ніхто тобі нічого не скаже.

— Тільки про моє походження знають одиниці.

— Скоро про нього знатимуть усі, — Фірніет знову усміхнувся.

Феліція злякано на нього подивилася. Такої слави вона не хотіла. Вона звикла жити життям звичайної дівчини, вона ніколи не мріяла бути принцесою, навіть у дитинстві. Феліцію обтяжувала приналежність до королівської сім'ї.

— Але я не хочу цим вихвалятися. Мені цілком комфортно жити тихим, непомітним життям.

— І непомітно рятувати всю Велланію?

— Про славу ніколи не мріяла.

— У будь-якому разі Імператор уже визнав тебе частиною роду Сетірамів і Ейтну теж збирається визнати. Хотів тобі після сніданку дещо вручити, але коли вже ти завела цю розмову, тоді віддам зараз.

Фірніет підвівся з-за столу і вийшов із кухні. Повернувся він за кілька хвилин, тримаючи в руці відкритий конверт. Він простягнув його Феліції.

— Прийшло сьогодні вранці, коли ти була у ванній кімнаті.

Феліція з цікавістю взяла конверт. У ньому виявився прямокутник із щільного глянцевого картону світло-пісочного кольору із золотистою віньєткою по краях на якому був зображений портрет Феліції, її дата та місце народження (вказувалося тільки, що вона народилася у світі «Земля»), місце проживання (Тавія, Велланія) та ім'я: Феліція Сетірам.

— Це що мій паспорт? — Феліція здивовано розглядала документ, такий несхожий на звичний для неї паспорт.

— Так. Я попросив зробити для тебе і ось його нарешті прислали, — Фірніет стояв перед нею, широко усміхаючись. — Я вирішив, що коли вже ти рідня Сетірамам, то нема чого використовувати вигадане прізвище.

Феліція зітхнула, думаючи про те, що краще б Фірніет запропонував їй своє прізвище, але таких швидких кроків від нього чекати не доводилося.

— Щось не так? — усмішка сповзла з обличчя Фірніета, коли він зрозумів, що Феліція зовсім не рада своєму новому імені.

— А ти не міг спитати мене перед тим, як просити зробити мені паспорт? — Феліція сховала документ назад у конверт. — Може, я не хочу афішувати свою спорідненість із Сетірамами?

— Твоя спорідненість із Сетірамами не накладає на тебе жодних зобов'язань, Фел. Ти далека родичка неспадкової лінії, тож жодних проблем тобі це не створить. Особливої уваги не буде. Не переживай. До того ж документ тимчасовий. Я б не надсилав запит на нього зараз, але ним цікавилися в академії. Треба щось показати їм.

— А чому тимчасовий? Зі мною щось не так?

— З тобою все так. Я ввечері тобі все поясню, — усміхнувшись, Фірніет нахилився, щоб поцілувати Феліцію в губи. — Доїдай сніданок. Мені потрібно на кілька годин піти.

— Я не можу піти з тобою?

— Ні, люба, не можеш, — Фірніет якось особливо на неї подивився, продовжуючи усміхатися.

— Щось задумав? — загадковий вигляд Фірніета пробудив у Феліції цікавість.

— Можливо, — відповів він уникливо.

Феліція не допитувалась, вона знала, що Фірніет нічого їй не скаже. Неохоче вона доїла вівсянку, випила майже остиглий чай і сіла за книги. Потрібно продовжувати шукати спосіб знищення Повелителів.

Фірніета не було більше кількох годин. Він прийшов тільки в обід: замерзлий, з червоними щоками, але задоволений. Феліція притулилася до нього, вдихаючи запах морозу.

— Я вже переживати почала, — пробурчала вона, струшуючи з Фірніета сніжинки.

— Ти ж могла надіслати мені послання.

— Я ніяк не звикну до тутешнього способу листування. Ти голодний?

— Так. І страшенно змерз.

— Я якраз зварила суп.

— Чудово! — Фірніет зняв пальто і шарф, обтрусив сніг і повісив їх в шафі у передпокої. — Пообідаємо і займемося книгами. Я роздобув багато старовинних видань. Думаю, вже в них ми точно щось та знайдемо.

Фірніет був сповнений ентузіазму, але Феліція його не поділяла. Вона втомилася шукати. Вона хотіла отримати вже відповіді. Незважаючи на любов до читання, Феліції набридло весь день проводити за книжками. Їй хотілося хоч трохи розважитися.

— А чому ти мене не взяв, якщо ходив лише за книгами? — Феліція насипала повну тарілку гарячого супу і посунула її до Фірніета.

— У мене також були й інші справи, — Фірніет загадково усміхнувся.

— Які?

— Ввечері розповім.

— Що за секрети? — Феліція кинула на коханого невдоволений погляд.

— Не секрети, а сюрприз, — Фірніет потягнувся через стіл, щоб торкнутися її руки. Він ніжно провів пальцями по тильній стороні її долоні і, обдарувавши Феліцію теплою усмішкою, приступив до обіду.

— Не люблю сюрпризи, — пробурчала Феліція, розламуючи картоплю в супі, щоб швидше охолола.

— Цей тобі сподобається.

Феліція залишила спроби щось дізнатися і взялася за суп. Поївши, вони перейшли до бібліотеки, де Фірніет вивантажив на стіл понад десяток книг.

— Що? — спитав Фірніет, помітивши, як Феліція розглядає купу книжок. — Набридло читати?

— І це також. Хоча читати я завжди любила. Просто ніяк не звикну до цих ваших зачарованих сумок, куди можна вмістити практично цілий дім і вони нічого не важитимуть.

— Так, корисна річ. Без них я не зміг би від тебе дещо приховати, — в очах Фірніета спалахнули веселі іскорки.

— Що?! — Феліція насупилась. Ця таємничість Фірніета почала її дратувати.

— Нічого поганого, не хвилюйся. Давай ми займемося книгами, а все інше — ближче до вечора.

— Спершу заінтригував мене, а тепер працювати пропонуєш, — Феліція відсунула від себе книжки. — Так не чесно!

— Ну, не бурчи, люба, — Фірніет нахилився, залишаючи поцілунки на щоках і шиї Феліції.

— Гаразд, давай читатимемо, — зітхнула Феліція, погоджуючись. Фірніет вмів вмовляти.

Через кілька годин їх пошуки все ж увінчалися успіхом. В одній з книг знайшлося підтвердження теорії Фірніета про те, що демонів, якими є Повелителі, можна перемогти тільки, якщо висмоктати їх сили поглинанням, а потім направити отриману магію на них, щоб знищити. Вбивство хазяїв виміру тягне за собою і його загибель, але якщо інші маги поглинуть достатню кількість сил, то вони зможуть ненадовго утримати вимір, пожертвувавши собою, поки решта вибереться звідти.

— Нам однозначно потрібно більше магів-поглиначів, щоб протистояти Повелителям. От тільки… — Фірніет стомлено потер очі.

— Що? — Феліція відклала книгу, яку до цього вивчала.

— Потрібно, щоб були мертві маги із силою поглинання. Мені не хочеться нікого з живих просити пожертвувати своїм життям. Тільки навряд чи хтось в Обителі з нею залишився. Крім Сетірамов, звісно. Можливо, якщо розбити кристал і звільнити їхню сплячу силу, то Еміван і Еділан могли б утримати Обитель, поки інші вибираються. Але чи вистачить у них двох сил? Мені здається, потрібно більше магів.

— Старенький Еміван напевно не проти покинути Обитель і переродитися, але чи хоче цього Еділан? — Феліції безсумнівно було шкода свого прапрадіда, але вона знала, що він вже втомився жити в Обителі. Його не відпускали Повелителі.

— А хіба він має вибір? Еділан мертвий, Феліціє. Ми не можемо його воскресити. Принаймні я не знаю такого способу. Мені б, звичайно, хотілося, щоб він разом із Феллою та Елів повернулися у світ живих, але тут потрібна якась особлива магія.

— Що ж, тоді треба добитися дозволу випустити силу поглинання.

— Так. Я зараз же напишу королеві, а ти поки що відпочинь, прийми ванну, наприклад, а за годину приходь на кухню. Тільки не раніше, — і знову ця загадкова усмішка заграла на обличчі Фірніета.

— Вечеря за тобою, я так розумію? — підморгнула йому Феліція, відчуваючи, що незабаром вона дізнається, що за сюрприз їй приготував коханий.

— Так, — Фірніет притягнув її до себе, ніжно цілуючи.

Передчуваючи щось хороше, Феліція вийшла з бібліотеки і попрямувала до спальні.

Не поспішаючи прийнявши ванну, Феліція переодяглася і пішла на кухню. З-за зачинених дверей тихо долинала музика. Феліція зупинилася в нерішучості, боячись, що прийшла надто рано, і постукала у двері.

— Мені вже можна? — спитала вона.

— Заходь! — відповів їй Фірніет.

Феліція притиснула руку до грудей, намагаючись вгамувати прискорене серцебиття, і невпевнено потягла двері на себе. Картинка, що постала перед її очима, змусила Феліцію завмерти на місці. Замість звичного освітлення кухню заповнили свічки різноманітних форм та розмірів. Полум'я в них танцювало від найменшого коливання повітря і здавалося живим. Підлогу всипали мерехтливі пелюстки троянд, створюючи відчуття присутності у казці. Стіл був накритий для легкої вечері, яка теж трохи мерехтіла. Загадково усміхаючись, Фірніет підійшов до збентеженої Феліції і, взявши її за руку, повів до столу.

— Порошок із мерехтливих парасольок? — спитала Феліція, киваючи на вечерю та пелюстки троянд, які також були розсипані й по столу.

— Так. Це те, що тебе цікавить зараз найбільше? — Фірніет посміхнувся.

— Ні, але… — Феліція не знала, що сказати. Вона почувала себе розгубленою.

Фірніет взяв зі столу келихи і простяг один із них Феліції. Вона завмерла, не ризикуючи брати. Адже їй зараз не можна пити вино.

— У твоєму — виноградний сік, — поспішив її заспокоїти Фірніет.

Феліція взяла келих і подивилася на Фірніета. Він усміхнувся їй і почав говорити.

— Знаєш, Феліціє, я довгі роки жив сам по собі і навіть перестав думати про те, щоб когось зустріти. А потім з'явилася ти й перевернула моє життя з ніг на голову. Спочатку я боявся кидатися в цей вир з головою, але я не міг чинити опір твоїм чарам. Ти зробила мене щасливим. Ти наповнила моє життя змістом. Двічі, — Фірніет торкнувся рукою живота Феліції. — І нехай світ навколо нас зараз на межі катастрофи, мені начхати на все, поки ти поруч. Я буду поряд з тобою до кінця. Я хочу за нас випити.

Фірніет торкнувся її келиха своїм і, зробивши ковток, поставив келих на стіл. Феліція зробила те саме. Вона зазирнула у його очі кольору криги, але з неймовірно теплим поглядом, сподіваючись на продовження. Вона не хотіла вірити, що Фірніетові більше нема чого сказати. І він її не підвів.

Фірніет підійшов ближче і, взявши Феліцію за руку, ніжно усміхнувся.

— Феліціє, ти вийдеш за мене заміж?

Серце Феліції пропустило удар, а потім так відчайдушно забилося в грудях, що перед очима все попливло. Весь світ звузився до коханих очей навпроти і теплої руки, яка її тримала міцно, але ніжно.

— Так, — відповіла вона тремтячим від хвилювання голосом.

Фірніет одягнув на палець Феліції каблучку і, притягнувши до своїх обіймів, поцілував довгим, чуттєвим поцілунком, який поступово привів Феліцію до тями.

— Я вже думала, що не дочекаюся… — тихо пробурчала Феліція, опустившись на стілець.

— Ти чудово знаєш, що мені потрібен час, щоб звикнути до нових обставин. Я важко приймаю зміни, навіть якщо мені вони до вподоби. До того ж, поки в тебе не було паспорта, я не зміг би на тобі одружитися. Тому й сказав, що він тимчасовий. Ти недовго побудеш Сетірам. Звичайно, якщо ти раптом захочеш залишити собі своє прізвище…

— Ні! — квапливо вигукнула Феліція, чим розсмішила Фірніета. — Не хочу я бути Сетірам. Не хочу, щоб мене пов'язували із королівською родиною. Я не звикла до таких почестей.

— От і добре. Давай тепер повечеряємо.

Феліція не поспішала братися до вечері. Отямившись від такого несподіваного, але приємного сюрпризу, вона спершу розглянула каблучку на своєму пальці. Срібна, з великим овальним аместитом по центру і чотирма малесенькими непрозорими фіолетовими каменями, вставленими в завитки по діаметру основного каменю, вона блищала і переливалася відтінками фіолетового в неясному світлі свічок.

— Тобі подобається? — спитав Фірніет.

— Так, вона чудова, — прошепотіла Феліція, захоплено розглядаючи каблучку.

— Колись вона належала моїй матері, — Фірніет сумно усміхнувся і, взявши руку Феліції у свою, залишив на ній поцілунок.

Феліція підвела очі на Фірніета, і вони довго дивилися одне на одного. Тишу порушувало лише легке звучання музики та стукіт їхніх сердець. Їм не потрібні були слова, все, що вони хотіли сказати — вони читали одне в одного в очах.