Раді Вас бачити!

Феліція

Прокинувшись рано-вранці, коли за вікном ще ледь почало світати, Феліція виявила, що друга половина ліжка пустує: Фірніет уже встав. Нахмурившись, вона пішла шукати його. Феліції не подобалося прокидатися одною, їй хотілося трохи більше любові та уваги, а Фірніет весь час думав про роботу.

— Ось ти де! — Феліція знайшла Фірніета у лабораторії за приготуванням зілля. — Що ти тут вариш так рано?

— Зілля перетворення. Це ти запросто в кішку можеш перетворюватися, а в мене такої здібності немає. Доводиться замінювати його зіллям.

— Ти теж збираєшся перетворитися на котика? — грайливо усміхаючись, Феліція штовхнула Фірніета у бік.

— Так, — Фірніет спробував сховати усмішку, але в нього не вийшло. — Не відволікай, будь ласка, я майже закінчив. Краще приготуй нам сніданок.

Грайливий настрій Феліції відразу ж пропав. Їй зовсім не подобалося, що Фірніет її проганяв займатися домашніми справами, доки сам працював. Вона любила готувати, але коли Фірніет її так відштовхував, Феліцію це дратувало. У неї було стійке відчуття, що в їхні стосунки закрадається якась криза. Можливо, просто треба перечекати, доки закінчаться всі проблеми, коли вони з'ясують долю Ірфли, але Феліція тривожилася. Вона казала собі, що Фірніет завжди був таким, весь час у роботі, але їй хотілося іншого, Феліції хотілося уваги.

— Ти чого така похмура? Не виспалась? — спитав Фірніет за сніданком, помітивши, що Феліція сидить мовчки і невдоволено колупається у тарілці.

Феліція відповіла не одразу. Їй не хотілося зараз починати сварку, але й мовчати про те, що її турбувало, вона більше не могла. Краще розповісти все зараз, ніж накопичувати образи місяцями.

— Мені не подобається, що ти приділяєш мені мало уваги і не підпускаєш до роботи.

— Феліціє, люба, ну не до кохання зараз, — Фірніет узяв Феліцію за руку і ніжно стиснув її долоню у своїй. — Нам треба розібратися і з твоєю силою, і з Ірфлою. А робота… Я думав, що тобі зараз не до неї, ти за Ірфлу так переживала. Я не хотів тебе нічим навантажувати.

— А я хочу бути разом із тобою, навіть якщо це робота. Може, я погано розуміюся на магії, але я хочу допомагати, я хочу вивчати, а не сидіти на кухні і готувати обіди.

— Добре, робитимемо все разом, — Фірніет посунув стілець ближче до Феліції і заключив її в обійми. — Так краще?

— Майже.

Коли Фірніет поцілував її довгим ніжним поцілунком, Феліція одразу ж забула про всі свої образи.

«І чого це я вигадую про якусь кризу? — промайнуло в її голові. — Все ж добре у нас. Просто турбот багато».

До Ліатти Феліція з Фірніетом перемістилися порталами у вигляді людей. Тільки наблизившись до Сірого Перешийка, вони перетворилися на котів: Феліція — в руду кішечку за допомогою своєї сили, Фірніет — у чорного кота за допомогою зілля. Вони без жодних труднощів пробралися в Етіренію і ніким не помічені легкими пухнастими тінями увійшли до Еліву — столиці королівства. На порозі будинку Роани Манорі вони теж з'явилися в подобі котів. Виявляється, Фірніет попередньо з'ясував, де живе служниця Етірелів. Вмостившись на ґанку, вони в два голоси почали нявчати, привертаючи увагу господарів будинку.

— Мамо, мамо, до нас котики прийшли! — першими їх помітило худорляве дівча років 12-13. — Іди подивися!

— Що там за котики, Фейло? Чого галасуєш?

На крик дівчинки з хати вийшла невисока жінка з довгою чорною косою та блідо-сірими очима. Ледве помітивши котів, вона сплеснула руками.

— Боги! Руденька… — в очах жінки завмер подив, але вона швидко з ним впоралася і, відчинивши двері, запросила котів до хати. — Але ж хіба таке буває?..

Феліція відразу перетворилася на людину і, виливши зілля в рот Фірніету-коту, яке перетворювало його назад на людину, звернулася до служниці.

— Я не Феллінія, але в мене її сили. Мене звуть Феліція Фульмінаррі. А ви, гадаю, Роана Манорі?

— Так, — кивнула Роана. — А звідки у вас її сили?

— Випадковість. Вони перейшли мені, коли Феллінія померла.

— А навіщо ви прийшли до мене?

— Нам потрібна ваша допомога, — сказав Фірніет. Йому необхідно було трохи більше часу, щоб прийти до тями після трансформації, вона йому давалася складніше, ніж Феліції.

— Допомога в чому?

— Врятувати Ірфлу.

— А її ще можна врятувати?.. Ой, тоді я з радістю, — Роана Манорі без роздумів погодилася. — Вона ж мені, як рідна донька практично. Я нею з дитинства займалася. Скільки я сліз виплакала за останні дні, ви собі навіть не уявляєте…

Роана схлипнула. Здається, вона була готова продовжити плакати. Феліція поспішила зупинити її.

— Уявляю. Я теж хвилююсь за неї. Тому нам треба якнайшвидше з усім розібратися. Плакатимемо потім: від горя — якщо не вийде, від щастя — якщо вийде. Годиться?

— Так, — кивнула Роана. — А звідки ви знаєте Ірфлу? Ходімо на кухню, я якраз пиріг спекла. Поп'ємо чайку, поїмо і ви мені все розповісте. За їжею воно краще спілкується.

Коротко пояснивши Роані, хто вони такі і як познайомилися з Ірфлою, Феліція з Фірніетом почали розповідати свій план.

— Так, у палаці говорять, що пані Валідана до Обителі вирушила. Але туди небезпечно лізти, — повідомила Роана, коли дізналася про задум своїх гостей. — Мене матінка ще з дитинства наставляла: помреш — не тримайся, нема чого в Обителі неупокоєнних залишатися. Там у тебе магію висмокчуть і в наступному житті ти будеш слабким магом. Звичайно, ніхто, напевне не знає, як воно там. Але раптом? Я особисто там не хотіла б опинитися.

— Мене таким не налякаєш, — сказала Феліція. — Я й сама можу енергію висмоктати, я маю силу поглинання.

Фірніет одразу штовхнув її в бік і суворо подивився. Феліція зовсім забула, що про її здатність до поглинання не варто говорити стороннім. Втім, Роану вона не здивувала.

— В Ірфли вона теж була, тільки спляча. Від її батька дісталася. Ви ж знаєте, що Сетірами володіли сплячою силою поглинання?

— Я читав про це, — відповів Фірніет. — Але підтверджень не було, все на рівні чуток. А чи це точна інформація?

— Абсолютно точна, — закивала Роана. — Ще коли Її Високість Валідана носила Ірфлу під серцем, королю Детрену доповіли про це. Він такий злий був, та й пані Валідана засмутилася. Сетірам сам підтвердив, що він має сплячу силу.

— А що таке спляча сила? — поцікавилася Феліція.

— Сила, яку маг придушив і не може використати, але вона все ще передається у спадок нащадкам, — пояснив Фірніет. — Треба буде в Імператора дізнатися, чи він знав. Якщо знав — дивно, що приховав. Гаразд, це зараз не так важливо. Розкажіть, що там зараз у палаці Етірелів відбувається? Туди можна якось потрапити? Нам потрібно переміститися до Обителі неупокоєнних і найкраще це зробити саме поряд із розломом. Вам відоме заклинання, за допомогою якого Валідана туди перемістилася?

Сумно зітхаючи, Роана Манорі розлила ще чаю по чашках. Її дочка якраз спробувала пробратися на кухню, щоб підслухати дорослі розмови, але Роана вигнала її, вручивши шматок пирога, і наклала на двері заклинання тиші. Тепер їх ніхто не міг підслухати.

— Ваші розпитування мені нагадали про принцесу Феллінію. Я їй дуже допомогла тоді. Хорошою вона була дівчиною, шкода, що все так обернулося. Я хоч і люблю свою королеву, але не схвалюю її вчинку. Знаєте, адже Феллінія повернула мені батька. Він був бунтівником і сидів у в'язниці, а вона на подяку за мою допомогу домоглася його визволення. Я й дочку на її честь назвала — Фейлою. Не Феллінія, звісно, але схоже. Я хотіла, щоб вона мені нагадувала про вашу принцесу, але інші не повинні були здогадатися. Щодо відвідування палацу — я не знаю, чи можна. Зараз там усім заправляє Нерта Нагор — її батько був двоюрідним братом короля Детрена. Характер у неї жахливий, з нею не просто домовитися, тим більше світлим. Вона їх ненавидить. Втім, я могла б вам допомогти з амулетами приховування магії, але все одно з пані Нертою вам буде складно. Здається, вона хоче перехопити владу і їй навіть на руку зникнення королеви Валідани. Навряд чи вона з вами співпрацюватиме, — Роана похитала головою і знову зітхнула. Вона весь день зітхала.

— Але ж поговорити вона погодиться? — спитав Фірніет.

— Тільки якщо на вас будуть амулети приховування світлої магії. Інакше вона просто атакує. Я можу зачарувати вам амулети, але мені знадобиться день-другий.

— Добре. А як щодо заклинання? Ви знаєте, як Валідана потрапила до Обителі?

— Ох, магу Фірніете, звідки мені знати? Її Високість ніколи не ділилася зі мною своїми планами. Можу лише припустити, що все зберігається у її лабораторії. Швидше за все, пані Валідана створила зілля, а не заклинання. Вона — чудовий фахівець із зіллєваріння.

— Гаразд, ми придумаємо, як потрапити до лабораторії Валідани, а ви зробіть нам амулети. Ось гроші, — Фірніет висипав на стіл велику гірку монет. — Ми днями знову вас відвідаємо.

— Звісно. Я на вас чекатиму. Якщо ви врятуєте мою дорогу Ірфлу — ви будете моїми героями, — Роана вперше за весь день посміхнулася, хоч в очах її все ще світився смуток. — Я можу ще чимось допомогти?

— Скажіть, Роано, ви знаєте щось про винищення магів-поглиначів королем Детреном? Залишилися ще якісь чи він убив усіх?

— Начебто не лишилося. Принаймні в Етіренії. Король Детрен після смерті дружини всіх їх винищив. Він тільки Ірфлі дозволив бути з цією силою, і те, тому що вона в ній спала. Більше нікому не можна було.

З'ясувавши все, що вони хотіли, Феліція з Фірніетом повернулися додому. Пробиратися до палацу поки що не мало сенсу, а для зачарування амулетів потрібен був час, тож затримуватись в Етіренії вони не стали.

— Спробуємо якось заговорити зуби цій Нерті, — викладав свій план Фірніет, допомагаючи Феліції готувати вечерю, — і проберемося до лабораторії. Я поки що не придумав, що ми їй скажемо, але у нас є час.

— Коли ми знову вирушимо в Етіренію? В п'ятницю?

— Давай у середу після занять. Нам вистачить вечора. А завтра навідаємось до Імператора.

— Разом? — Феліція лукаво всміхнулася.

— Разом, — відповів Фірніет такою ж усмішкою. — Не хочу, щоб ти на мене ображалася.

Тривоги Феліції вмить розвіялися. Вона зрозуміла, що просто понавигадувала собі те, чого не було і повірила у свої фантазії. Все в них буде гаразд. Вони з усім упораються. Головне — бути разом.