Раді Вас бачити!

Феліція

— Отже, ти дійсно родичка Сетірамів? — Фірніет виглядав не менш здивованим, ніж Феліція. Ще б пак, не кожен день дізнаєшся, що твоя дівчина королівської крові!

— Не можу в це повірити… Хіба так буває?.. — в очах Феліції бурхливим море плескотівся сумнів. — А раптом ми просто однофамільці?

— І імена теж однакові? Твоїх прадіда і прабабцю звали Еміль та Евеліна?

— Так, — кивнула Феліція, опускаючись на ліжко. Вона так тремтіла від хвилювання, що сил стояти не було.

— Тоді й сумнівів не має бути: ти родичка Сетірамів. Навряд чи можливі такі збіги імені та прізвища у кількох родичів.

— Навряд чи… — Феліція закрила обличчя руками — новина виявилася надто важкою, щоб її усвідомити. — Просто мені не віриться. Ну, а раптом збіг? Усяке ж буває.

— Ми завжди можемо дізнатися напевно за допомогою зілля. Потрібне тільки волосся Сетірамів і твоє. Щоправда, спорідненість далека, може й не показати, але треба спробувати.

— І що, знову поїдемо до Сетірамів?

— Ні. Я не хочу, щоб ця інформація спливла раніше потрібного. Не треба привертати до тебе надмірну увагу. Діятимемо таємно. Думаю, у принцеси Феллінії має бути прядка волосся Еділана. Нам потрібно попросити в Імператора дозволу подивитися її речі під якимось приводом і знайти цю прядку.

— Ти так певен, що ми знайдемо прядку?

— Закохані раніше часто обмінювалися прядками волосся і зберігали їх у медальйоні. Якщо такий медальйон не поховали разом із принцесою, то ми можемо знайти його в її речах.

— Поїдемо завтра? — з надією спитала Феліція. Їй подобалося подорожувати разом із Фірніетом, впізнавати і його, і цей новий для неї світ ближче.

— Не знаю, — похитав головою Фірніет. — Я ж поновив роботу з аптекарем, він мені купу замовлень дав. Треба завтра попрацювати, а післязавтра поїдемо вже до Імператора.

Феліція зітхнула, але не сперечалася. У них же навіть робота була спільна. Нехай не прогуляються удвох, не дізнаються на день раніше важливі для них речі, то хоч попрацюють разом. Вона лягла спати, сподіваючись, що сон її заспокоїть, але заснути не виходило.

— Поговори зі мною, Фіре… — шепнула вона коханому, бачачи, що той теж не спить.

— Розкажи мені про свою рідню, Фел, — Фірніет ніжно провів по волоссю Феліції, прибираючи пасма, що впали на обличчя, і поцілував її в лоб. — Чи є у вас ще хтось з ім'ям на «Е»? У Сетірамів усіх на «Е» називають. За винятком Ірфли, звісно. Хоча, Ірфла вважається похідним від імені Ерфілія, тому певною мірою і її до «Е» можна віднести.

— Так, у нашому роді також усіх на «Е» називали, хоч у нас і мало імен на цю букву. Мою маму звали Елліною і вона хотіла назвати мене Еллою і своє прізвище дати, але тато був проти. Але народивши мене, вона прошепотіла ім'я Феліція і батько не наважився суперечити її останньому бажанню. Хоча зараз мені здається, що мама могла почути ім'я Феллінія, але оскільки такого ніколи раніше не чула, то сказала вголос схоже на нього — Феліція.

— Цілком можливо, — погодився Фірніет.

— Тож я теж не успадкувала родову «Е» в імені, втім як і прізвище.

— А яке ж твоє справжнє прізвище? — Фірніет чудово пам'ятав, що Фульмінаррі була вигадане Феліцією вже тут.

— Ковальчук, — зітхнула Феліція. — Не дуже гарне, особливо в поєднанні з моїм ім'ям.

— А чому ти обрала Фульмінаррі? Чому не взяла прізвище матері, коли опинилася тут?

— Я про прізвище матері тоді навіть не подумала. А фульміне — блискавка з італійської, одна з наших земних мов. Мені сподобалося, як звучить слово і я трохи видозмінила його.

— Саме цікаве, що й магія твоя включає блискавки та енергетичні кулі. Я вирішив би, що це збіг, але думаю, ти щось відчувала.

— Та невже? На Землі ж магії немає, я не могла, — заперечила Феліція.

— У немагічних світах неможливо проявити активну магію, але залишається передчуття, передбачення, якщо вони були і можливість відкривати портали. Іноді портали можуть відкривати і не маги, але таке рідко трапляється, — пояснив Фірніет. — Завжди невелика частинка магії в людині присутня, не можна її повністю придушити, навіть якщо у тому світі магії не існує.

— Але чому? — Феліції здавалося це дивовижним. — Хіба можуть бути магічні сили без джерела магії?

— Можуть. У будь-якому світі є джерело магії насправді. Просто в деяких воно вичерпалося або до нього втратили доступ. Розумієш, Фел, не всі цивілізації вміють розвивати магію. У якісь світи наші маги привносили свої сили, але без вливання свіжої крові магія там вичерпалася. Інші світи неправильно використовували джерела та спустошили запаси магії. А десь люди пішли іншим шляхом розвитку і забули магію. А коли її забуваєш, вона сама поступово згасає. Тим не менш, крихти магії завжди залишаються. Ось ними і живляться ті, хто має силу. Таких людей мало у немагічних світах, тож їм вистачає. Запитай у бібліотеці книги «Джерела магії» та «Теорії походження магії» — там все докладно описано.

— Було б коли! Мені ж ще Брі… — Феліція вчасно згадала, що Фірніет не любить фамільярності щодо своїх колег і відразу ж виправилася, — магу Брідевану реферат писати. На четвер.

— А що за тема?

— «Найкращі заклинання Ілюзії для боротьби з темними магами та особливості їх застосування». Чи не підкажеш, де мені їх шукати?

— Я дам тобі завтра кілька книжок. Ось бачиш, у нас завтра повно справ, до Імператора ніколи ходити.

— На жаль, — зітхнула Феліція. Їй хотілося якнайшвидше дізнатися, чи справді вона родичка Сетірамам, чи їй так тільки здається.

— Давай спати, люба, — Фірніет ніжно торкнувся губ Феліції своїми. — Ти потрібна мені завтра бадьорою.

Феліція зручно влаштувалась на плечі у коханого і постаралася відключити думки. Стук серця Фірніета, його дихання її заспокоювало і незабаром Феліція поринула у солодке забуття, навіть не здогадуючись, хто чекає її уві сні.

— Фіре, мені Ірфла снилася! — розтривожена раптовою гостею уві сні, Феліція прокинулася напрочуд рано і наполегливо намагалася розбудити коханого.

— І що? — відмахнувся Фірніет, повертаючись спиною до Феліції. Він хотів ще трохи поспати. — Люди часто один одному приходять у сни.

— Але вона сказала, що справді перебуває у моєму сні! Все здавалося настільки ясним і справжнім, ніби я наяву її бачила. У мене раніше не було таких яскравих снів.

Фірніет неохоче повернувся до Феліції і розплющив очі.

— Вона ще щось казала? — сонно спитав він.

— Повідомила, що вона з матір'ю в Обителі неупокоєнних та просила знайти для них спосіб повернутися.

— Ми ж над цим працюємо, ось воно тобі й наснилося, — пробурчав Фірніет. — Чому стільки галасу?

— Я ж кажу: сон був таким реальним, що мені здавалося, ніби Ірфла справді проникла в нього. Чи в цьому світі такого не буває? За допомогою магії можна поринути в чужий сон чи ні?

— Загалом можна, — зітхнув Фірніет. — Однак це не привід будити мене так рано, Феліціє. Спочатку ти півночі не даєш заснути, а потім будиш ні світ ні зоря! А мені цілий день заняття вести, а потім ще зілля для аптекаря готувати.

— Ну пробач, Фіре, я просто дуже схвильована… — притулившись до коханого, Феліція провела рукою по його волоссю, торкнулася губами його шиї. — У мене теж і заняття сьогодні, і реферат, і твої зілля, а день такий короткий. Потрібно більше кави та прохолодний душ! Відмінно бадьорить. Вставай!

— Сама вставай, — пробурчав Фірніет, — а я ще хвилин 15 полежу.

Освіжившись у душі, Феліція остаточно розбудила Фірніета і вислизнула з його кімнат, поки інші студенти не почали прокидатися. Вона, звичайно, дуже ризикувала постійно залишаючись у Фірніета, але не могла відмовити собі в задоволенні засинати поряд із коханим.

Увійшовши до їх з Майренн кімнати, Феліція виявила, що подруга ще спала.

— Така рань, а ти вже на ногах… — Майренн теж не зраділа ранньому пробудженню.

— Яка рань? За півгодини вже снідати можна йти.

— Але перша пара почнеться лише за годину… — Майренн накрилася ковдрою з головою, але Феліція стягла її.

— Поговорити треба.

Феліція виглядала так серйозно, що Майренн через силу скинула з себе сон і сіла на ліжку.

— Щось сталося?

— Сталося те, що я належу до королівського роду. Здається.

Майренн звично округлила очі від подиву, її сонливість тут же як рукою зняло. Вона слухала історію Феліції про її ймовірну спорідненість із Сетірамами не промовивши жодного слова. Навіть коли Феліція закінчила, вона не знала, що казати.

— Нічого собі… — єдине, що Майренн змогла із себе видавити.

— Ось і я шокована. Ще два місяці тому я жила звичайнісіньким життям без магії на Землі, а потім опинилася тут і стала власницею сил загиблої принцеси. Тепер виявляється, що я не тільки силами принцеси володію, а й сама певною мірою принцеса. Якщо я нею, звичайно, вважаюся за такої дальньої спорідненості.

— Усі, в кому тече королівська кров, вважаються принцами та принцесами, навіть якщо це побічна гілка. Ти єдина дочка, онука старшого сина людини, чий батько колись був королем. Так що ти принцеса, так, Фел. Вітаю, — Майренн усміхнулася і поплескала подругу по плечу.

— Ти так легко в родинних стосунках розібралася, — Феліцію здивувала кмітливість Майренн, вона завжди плуталася у всіх цих родинних зв'язках.

— Ми з дитинства у школі вивчаємо всі родинні зв'язки Імператора та королів, знаємо і своїх предків. У нас так прийнято, ми шануємо наше коріння, ми пам'ятаємо наш рід.

— Треба буде мені все записати, щоб не заплутатися у своїх родинних зв'язках. Якщо, звісно, все підтвердиться, — Феліція все ще сумнівалася у спорідненості із Сетірамами, хай усе і говорило — вони твоя рідня. Складно повірити, що ти королівської крові, коли все життя прожила звичайним смертним.

— Та там не більше 5% ймовірності, що ви з Фірніетом помилилися! — Майренн зіскочила з ліжка і попрямувала в бік душу.

— Неважливо. Я все одно сумніватимуся до останнього. Тільки ти нікому не кажи. Добре, Майрі?

— Я колись розбовтувала твої секрети? — Майренн навіть образилася трохи.

— Ні. Просто все дуже серйозно.

— Я знаю, Фел, я знаю. Нікому ні слова! — пообіцяла Майренн. Вона вже майже зайшла до ванної кімнати, але раптом зупинилася. — Але тобі самій слід розповісти Ейтні.

— Навіщо? — не зрозуміла Феліція. Нехай вони добре спілкувалися з Ейтною, але не встигли достатньо зблизитися, щоб секретничати.

— Не гальмуй, Феліціє! Ейтна ж дочка Еділана Сетірама! Нехай далека, але вона твоя родичка.

— А й справді, — Феліція тільки зараз усвідомила, що вони з Ейтною рідня. І тут до неї дійшло ще щось: — Стій, Майрі! Тоді й із Ірфлою ми теж родички! Оце так поворот…

— Точно. Гаразд, ти поки посидь, обміркуй усе, а я швиденько в душ.

Феліція втомлено опустилася на своє ліжко. Акуратно застелене, забуте нею, воно так і манило у свої обійми. Феліції зовсім не хотілося думати про своїх родичів, голова й так йшла обертом. Вона вирішила прилягти на декілька хвилин, поки Майренн милася, заплющила очі і несподівано для себе знову заснула.

— Гей, Фел, прокинься! — Майренн трясла подругу за плече. Феліція тільки щось пробурчала у відповідь і повернулася на інший бік. — Ми пропустимо сніданок! Вставай!

Нарешті, Феліція розплющила очі.

— У нас 15 хвилин залишилося!

— Що? — Феліція глянула на годинник: справді, за 15 хвилин починалася перша пара. Вона тут же різко сіла на ліжку. — Чому ти мене раніше не розбудила, Майренн?

— Пожаліла тебе. Ти так солодко спала. Біжимо! Нам потрібно хоча б каву в себе влити до початку занять.

Вони з'явилися в кафе, коли працівники вже почали прибирати залишки їжі і ледве встигли взяти собі омлет та чашку кави. Дехто зі студентів ще сидів за столиками, але всі вже доїдали та збиралися на пари. Викладачів у кафе не було. Наспіх поївши, подруги поспішили в аудиторію, де ось-ось мала розпочатися лекція з «Астральних планів», де їм розповідали про астральні світи, їх створення, правила подорожі ними. Предмет Феліції подобався, але неможливо спокійно сидіти на лекціях, коли тебе терзає стільки думок.

— Обитель неупокоєнних є особливим астральним планом, який хоч і створений був темною магією, але приймає як темних, так і світлих, — на подив Феліції викладач торкнувся на сьогоднішній лекції теми, що хвилювала її. Феліція села рівніше та уважно слухала, що розповідає викладач. У неї навіть сонливість пройшла. — Обитель — неоднозначне місце та предмет давніх суперечок магів. Деякі вважають, що світлим магам не пристає там перебувати і якщо вони перемістилися туди випадково, слід тут же вирушити до Колиски, інші ж вважають, що там можуть знаходитися будь-які маги, адже Обитель їх не змінює, просто дає додатковий час життя. Якщо, звісно, перебування у Обителі можна вважати життям. Так, Ізбел?

Феліція повернулася у бік неприємної їй одногрупниці — та підняла руку, бажаючи щось запитати. Напевно, знову про щось пов'язане з темною магією. У цьому вся Ізбел.

— Магу Оморане, а чому деякі маги проти того, щоб до Обителі переміщалися світлі? Хіба туди попадають за допомогою темної магії?

— Ні, Ізбел, — похитав головою маг Оморан Моані. — До Обителі потрапляють за допомогою тієї магії, якою маг користується за життя. Просто сама Обитель має темне походження та її фізичне місцезнаходження пов'язане з Етіренією. Будь-який астральний план має свою початкову точку входу у фізичному світі — у місці, де його створили. Але потрапити туди можна із будь-якого місця. Проте початкова точка входу має велику силу, крізь неї простіше проходити.

— Але ж з Обителі неможливо вибратися! — вигукнула Ізбел. Феліція тільки хмикнула: треба ж, Ізбел хоч щось знала. — Туди можна лише увійти.

— Тихіше, Ізбел, — маг Оморан говорив тихо, спокійно, він взагалі відрізнявся гарною витримкою і ніколи не кричав на студентів. — Про все по порядку. Спочатку я поясню, чому деякі маги вважають Обитель невідповідним місцем для світлих. Вся справа в тому, що Обитель виникла за допомогою дій усім вам відомої першої темної магеси Ерти Етірель. Створюючи розломи, щоб відокремити Етіренію від материкової Велланії, вона випадково створила астральний план під Першим розломом, який згодом і розвинувся до Обителі неупокоєнних. Ходили чутки, що вона запустила туди якихось демонів із паралельного виміру і вони перетворили звичайний астральний план на могутнє місце — подобу життя для померлих.

— Є теорія, що Ерта Етірель створила Обитель невипадково, — несподівано перебила викладача Сіммада. Вона була не з тих, хто любить відповідати на заняттях, завжди сиділа тихіше за мишку, а тут подала голос, навіть не піднявши руки. — Жителі Сутінкового острова завжди схилялися до того, що Ерта створила Обитель свідомо, щоб потім продовжити в ній своє життя. Вона не хотіла вмирати, вона мріяла про вічне життя, але іншого способу подовжити своє життя не змогла знайти.

— Це цікава теорія, Сіммадо, — літній викладач усміхнувся. Він навіть не посварив свою студентку за те, що вона його перебила. — Тільки офіційного підтвердження їй немає.

— А хіба є офіційне підтвердження вашій? — заперечила Сіммада. Феліція, втім, як і решта студентів, дивилися на неї з подивом. Виявляється, Сіммада може вести дискусію і має глибокі знання. — Ніхто не знає точно, як виникла Обитель неупокоєнних, але чомусь вважають за краще вірити у її випадкове виникнення. Чому? Хіба це правильно?

— Ви ставите добрі запитання, Сіммадо, розумні, — похвалив студентку маг Оморан. Він заохочував живий ум, а не вимагав сліпо заучувати та визнавати виключно офіційні теорії, чим викликав симпатії у студентів. — Так, неправильно вірити в неперевірені теорії, треба завжди сумніватися, якщо привід для сумніву є. Просто більшість магів вирішило, що випадкове виникнення Обителі більш логічне, тому й зробили саме цю теорію офіційною.

У голові Феліції почали повільно обертатися коліщатка і все поступово вставало на свої місця. Її осяяло неймовірною здогадкою: та ж світлі маги просто бояться! Вони розуміють, що темні набагато сильніші, але їм страшно це визнати, а ще вони не хочуть залякувати свій народ, тому згодовують йому більш невинні теорії. Людям важко жити в постійному страху і поки їм не загрожує небезпека, нічого додатково їх залякувати.

— Вони бояться визнати, що темні настільки сильні, що можуть створити подібний астральний план, — їй би мовчати, але Феліція не могла стриматися. Їй не так хотілося донести свою думку до одногрупників, як побачити реакцію викладача: а що він їй скаже на це?

— Ваше припущення має всі підстави, Феліціє, — маг Оморан з нею погодився і Феліція про себе усміхнулася — викладач справді дуже розумний і відкритий до будь-яких обговорень. — Якщо припустити, що темні спромоглися цілеспрямовано створити Обитель, то повідомляти про це народу небезпечно — почнеться паніка. А страхи призводять до заворушень і, що ще гірше, подібна інформація може залучити на бік темних магів більше людей. Якщо зараз люди усвідомлено звертаються до темної магії через великі можливості, менші обмеження, то дізнавшись про силу темних, вони перейдуть до них зі страху. Людям властиво переходити до сильніших, боячись за власне життя. Далеко не всі люди борються до останньої краплі крові за ідею та принципи.

— А ви, магу Оморане, до якої теорії більше схиляєтеся? — спитала Феліція. Їй було цікаво, чи він ухилиться від відповіді, чи скаже правду.

— До неофіційної, — маг Оморан усміхнувся — у нього була тепла, але трохи сумна усмішка людини, яка не боїться говорити правду, навіть якщо знає, що її не похвалять за неї. — Я багато вивчав і астральні плани, і темних магів, і чудово знаю, на що вони здатні. Взагалі-то я не маю вам всього цього розповідати, але викладач повинен нести істину, я так вважаю, навіть якщо вона страшна.

— От би усі викладачі були, як ви! — підтримала мага Оморана Феліція. Вона раніше не надто звертала увагу на нього, але після сьогоднішньої лекції додала його до списку своїх улюблених викладачів.

— Дякую вам, Феліціє,— кивнув їй маг Оморан, — але повернемось до початку. Деякі маги вважають неприйнятним перебувати в Обителі світлим саме тому, що цей астральний план створено темними силами. Власне, як і жити в Етіренії світлим магам, якщо вони не шпигуни Імператора, також не рекомендується. Невідповідне місце, поганий вплив — усе таке. Взагалі, вважається, що проживання на одній території світлим і темним протипоказано — це загрожує конфліктами. Адже ми не просто так живемо окремо.

— А ви, магу Оморане, вважаєте Обитель підходящим місцем для світлих? — запитала Феліція.

— У мене є деякі сумніви щодо цього. Загалом, мені здається, що там припустимо перебувати як темним, так і світлим, ось тільки… — маг Оморан зробив паузу, задумавшись, чи варто говорити студентам правду, але все ж таки не зміг промовчати і продовжив: — Ми ж не знаємо, як там в Обителі. У давнину були люди, які поверталися звідти, але їх записи втрачені. Якщо припустити, що там звичайне життя, схоже на наше, тоді я за те, щоб світлі там були. Але якщо в Обителі їх поневолює темна сила, вони змінюються, тоді ні. Складно скласти думку, коли не був там чи хоча б не чув розповідей очевидців. Так роблять лише дурні.

— Магу Оморане, а ви знаєте, як потрапити до Обителі неупокоєнних? — Феліція розуміла, що краще б їй розпитати викладача після занять, але вона хотіла почути все зараз. Зрештою, тема не була забороненою. А те, що вона хоче потрапити до Обителі, говорити необов'язково.

— Вважається, що в момент смерті чи передчуваючи її треба дуже хотіти вижити, тоді душа й переміщається до Обителі неупокоєнних замість Колиски. Про це є цілий розділ у підручнику та багато інформації в інших книгах.

— Ні, я маю на увазі за життя. Адже туди вирушали і живі, не при смерті і не поранені.

— Вирушали, але давно. У відомих мені книгах немає такого ритуалу, але цілком можливо, що хтось із тих, хто нині живе, його знає, але зберігає в таємниці. Люди часто самі створюють ті ж ритуали та заклинання, що вже були кимось вигадані. Потрібно просто більше знань. Ви через той випадок із темною магесою Валіданою зацікавилися Обителлю, Феліціє? — маг Оморан напрочуд точно зрозумів причину зацікавленості своєї студентки.

— Так, — чесно зізналася Феліція. — Мені здається, що вона могла втекти туди.

— Не лише вам, — погодився з нею викладач. — Але турбуватися тепер нема про що: назад Валідана не вибереться. Якби вона мала спосіб, вона б відразу повернулася.

— Отже, способу вибратися нема?

— Мені він невідомий, Феліціє. Але це не означає, що його нема.

Феліція зітхнула. Вона так сподівалася, що викладач зможе хоч щось підказати.

— А давайте так, діти. Якщо ви знайдете спосіб потрапити в Обитель за життя і напишете про це реферат, то отримаєте цілих 50 балів. Це дуже багато для реферату, але й доведеться попрацювати чимало — в академічній бібліотеці такої інформації немає.

— Але ж без перевірки не дізнаєшся, чи дієвий спосіб, — зауважила Сіммада.

— Правильно, але в давнину люди вміли туди переміщуватися і якщо ви посилатиметеся на якісь старі видання, які вам вдасться знайти, тоді й перевіряти не треба.

— А якщо хтось знайде спосіб повернутись? — спитала Феліція.

— Якщо хтось знайде, — усміхнувся маг Оморан, — побуває там і повернеться, тоді отримає «відмінно» автоматом. Не за семестр, за рік.

І які б сумніви її не терзали, Феліція знала, що знайде.