Раді Вас бачити!

Феліція

Бадьорість, яку Феліція відчувала, доки обговорювали Обитель неупокоєнних, на перерві щезла. Їй знову шалено хотілося спати. Поки Майренн побігла за кавою, Феліція опустила голову на парту, сподіваючись, що хоч кілька хвилин спокою їй дадуть енергію.

— Гей, не спи, — зі сну Феліцію вирвав тихий голос Ейтни.

— Я не сплю, просто відпочиваю.

— Погано спала вночі?

— Так. Занадто багато думок і всі мене турбують, — Феліція поки не хотіла розповідати Ейтні про свою ймовірну спорідненість із Сетірамами. Вона вирішила, що розповість, коли все точно підтвердиться.

— Знаю, мене також. Але мені мало часу потрібно для сну. Я непогано висипаюсь навіть за 6 годин. Завжди любила читати допізна і якось звикла обходитися малою кількістю сну.

— А я так не можу. Сьогодні стільки справ: потрібно реферат з «Ілюзії» написати, Фірніету із зіллями допомогти. Якщо не впораємося з ним із зіллями для аптеки, то завтра не зможемо звільнитися, а у нас є деякі справи.

— А хочеш я допоможу вам із зіллями? — несподівано запропонувала Ейтна. — Абсолютно безкоштовно. Просто дуже хочеться показати свої здібності майстру Фірніету. Ти ж знаєш, як я зіллями цікавлюся.

— Я спитаю Фірніета, якщо він буде не проти, то я тільки за, — Феліція дуже зраділа раптовій допомозі. Утрьох вони куди швидше із замовленнями з аптеки впораються. — Ми зараз готуємо кілька видів звичайних лікувальних настоїв. Вони прості у приготуванні.

— Я з ними знайома, — кивнула Ейтна.

— От і добре, — усміхнулася Феліція і, побачивши Майренн, пожвавішала: — О кава! Давай швидше, Майрі, бо я прямо тут засну.

Випивши каву, Феліція відчула собі трохи бадьоріше, принаймні здатною висидіти наступну пару. Вона насилу дотягла до обіду і по дорозі в кафе перехопила Фірніета, щоб запитати, чи може їм допомогти Ейтна.

— Звичайно, якщо вона хоче допомогти, то чому б і ні? — Фірніет одразу ж погодився. Він теж хотів якнайшвидше розправитися зі своїми обов'язками, щоб перейти вже до встановлення спорідненості Феліції з Сетірамами.

Відразу після обіду вони втрьох розташувалися в лабораторії Фірніета. Ейтна допомагала йому із зіллями, а Феліція корпіла над рефератом. Завдяки підказкам Фірніета, вона швидко виділила потрібний матеріал і, впоравшись за кілька годин, приєдналася до приготування лікувальних настоїв. До кінця вечора більша частина зіль була готова.

— Ейтно, — звернувся до дівчини Фірніет, — ти зможеш завтра сама приготувати останню партію? Нам із Феліцією треба побувати у столиці.

— Звичайно! — радісно закивала Ейтна, наче їй пропонували розвагу, а не роботу. Вона була задоволена увагою настільки важливого для неї викладача. — Без проблем!

— Тоді я впущу тебе в свою лабораторію вдень, а потім ми підемо. Думаю, на той час, коли ти довариш настій, ми повернемося, а якщо ні — йди відпочивай, чекати на нас не треба.

Цієї ночі Феліція вирушила спати в їхню кімнату з Майренн. Фірніет наполіг, щоб вона добре виспалася, а з ним вона завжди відволікалася. Він навіть дав їй снодійне зілля, щоб дівчина напевне заснула. Втім, Феліція так втомилася, що відключилася, щойно голова торкнулася подушки. Їй думалося, що до неї в сон знову прийде Ірфла, але більше та на превеликий жаль Феліції не з'являлася.

Феліція ледве висиділа до кінця занять, так їй не терпілося якнайшвидше вирушити до столиці. Залишивши Ейтну варити зілля, вони поспішили звичною дорогою до порталів. Фірніет вигадав легенду для Імператора — мовляв, хоче знайти в речах Феллінії щось, що може допомогти Феліції у вивченні її здібностей. Імператор Ромерік на подив особливо не розпитував і, покликавши служницю, відправив їх до кімнати своєї покійної сестри. Він залишив її непорушною, у тому вигляді, в якому її залишила принцеса, вийшовши погуляти того злощасного вечора. Служниця тільки пил там протирала і зрідка провітрювала вбрання принцеси.

— Давно туди, крім мене, ніхто не заходив, — розповідала їм дорогою до кімнати служниця. — Навіть Його Величність уже з півроку не заглядав. Сумно йому там бути, а мені ще сумніше, але ж прибирати треба.

— Ти Ліссандра, правильно? — спитав у служниці Фірніет.

— Так, але всі кличуть мене Ліссі. І ви так кличте. Колись я була особистою камеристкою принцеси, а зараз я просто прибираюся в її кімнаті. Імператор залишив мене на знак пам'яті про свою сестру. Принцеса Фелла мене любила, чи знаєте.

— Так, Ліссі, я тебе пам'ятаю, — кивнув Фірніет. Феліції ж їхнє спілкування здавалося дивним: Ліссі виглядала дещо старшою за Фірніета, але він звертався до неї на ти, а вона до нього на ви. Вся ця нерівність у положенні її дещо засмучувала. Феліція не була до такого звична, але схоже, тут це було в порядку речей. — Я в юності бував у палаці разом із дідом. Він навчав Еділана Сетірама бойової магії та зачарування.

— Ох, так, майстер Еворан Діманні! — вигукнула Ліссі. — Я його пам'ятаю. Гарна була людина. І вас я пригадую, майстре Фірніете.

Ліссі відчинила двері до кімнати принцеси і, пропустивши гостей уперед, зайшла за ними слідом. Схоже, залишати їх у кімнаті одних їй не було дозволено.

— Скажіть, майстре Фірніете, а ви шукаєте щось конкретне?

— Як би тобі сказати, Ліссі… — Фірніет сумнівався, чи варто служницю посвячувати в їхні плани, але якщо сказати, то вона може допомогти знайти швидше. Адже вона тут усе знає.

— Скажіть як є.

— Ти не скажеш Імператорові? Це поки що секрет. Мені потрібно перевірити одну теорію і якщо я отримаю позитивну відповідь, то сам йому все розповім. Нічого злочинного, просто не хочу поки що його посвячувати в подробиці.

— Тоді не скажу, — пообіцяла Ліссі. — Ви можете розраховувати на мене.

— У принцеси десь зберігалося пасмо волосся Еділана? Може, в якомусь медальйоні?

Служниця задумалася.

— Цілком можливо, — сказала вона після хвилини роздумів. — Принцеса Фелла постійно носила золотий медальйон зі смарагдами, це був подарунок її матері, але поховали її без нього. Сподіваюся, королева Теджія його не забрала, — служниця взялася ритися в ящиках туалетного столика. — Де ж він?.. Здається, я десь тут його бачила.

Медальйон знайшовся в дальньому кутку третьої шухлядки. Ліссі обережно відкрила його і на радість Фірніета і Феліції всередині виявилося невелике пасмо світлого волосся, перев'язане ниткою.

— Чудово! Що б ми без тебе робили, Ліссі! — від подяки Фірніета вже немолода служниця трохи зніяковіла. — Ми візьмемо лише пасмо волосся. Медальйон нам не потрібен. І будь ласка, скажи Його Величності, що ми взяли щоденник принцеси.

— Може, тоді вам справді варто його взяти? — Ліссі дістала з іншої шухлядки два зошити в шкіряній палітурці. — Тут особистий щоденник принцеси та її записи з навчання. Може, вам воно знадобиться. А то раптом Імператор попросить показати який зошит ви взяли, а у вас нічого немає. Ще подумає, що ви щось вкрали.

— Так, справді, — погодився з нею Фірніет. — Я якось не подумав. Дякую тобі за допомогу, Ліссі.

— Ой, та нема за що, — остаточно зніяковіла служниця. — Рада була вам допомогти.

Вже в коридорі, проводжаючи їх, Ліссі наважилася поставити запитання.

— Магесо Феліціє, а це правда, що ви володарка сил принцеси? У палаці інші слуги пліткували, але я не була певна, що правильно все зрозуміла.

— Так, мені дісталися сили Феллінії.

— Але ж ви не її переродження?

— Ні, ну що ви.

— Ох, магесо Феліціє, що це ви до мене на «ви» звертаєтесь? Я ж проста служниця.

— Я якось не звикла до незнайомих людей старших за мене звертатися на «ти».

— Феліція народилася в іншому світі, немагічному, — пояснив служниці Фірніет. — Там інші традиції, порядки.

— Тоді зрозуміло. Але ви, майстре Фірніете, розкажіть їй про наші порядки, щоб у незручну ситуацію не потрапила. Добре я, я все розумію, а хтось же образитися може.

— Звичайно, Ліссі, — усміхнувся Фірніет. — Так і зроблю.

Не встигли вони вийти за межі королівського палацу, як Феліція почала ставити Фірніету питання.

— Я не розумію, чому ти до Ліссі звертаєшся на «ти» тоді, як вона до тебе на «ви»? Вона ж старша.

— Справа не у віці. Вона служниця, я ж відомий, шанований маг.

— А вона що не шанована?

— Зрозумій, Феліціє, у нас так заведено: до слуг звертаються на «ти» незалежно від віку. До торговців і всякого роду працівників — коли як, але не до слуг. Вони одне з одним за віком чи ступенем знайомства самі можуть визначати, як звертатися і все.

— Але ж хіба це справедливо? — обурилася Феліція. Їй не подобалося, що тут так принижують простих людей.

— Справедливо чи ні, але так заведено, — знизав плечима Фірніет. — Такими є наші традиції.

— Але хіба у вас суспільство так суворо ділиться за станами? Я думала, є імператорська та королівські сім'ї та решта народу і там усі рівні.

— Це не так, Феліціє. Так, є певною мірою аристократи — всі, в кому тече королівська кров, потім є талановиті маги — або дослідники, або вчителі, далі йдуть бойові маги — особиста армія Імператора і королів, потім робітники, торговці і загалом більшість населення і після них слуги. Такий поділ стався не лише через аристократичне походження, а й через різний магічний рівень. У слуг він дуже низький, тому вони й ідуть прислужувати, оскільки здобути хорошу освіту не можуть і іншого виходу вони не мають. Ми не принижуємо слуг, ні, просто так заведено з ними спілкуватися.

— Не подобається мені все це, — зітхнула Феліція.

— Я навіть про це й не думав. Ось у Муірні все інакше, там більше наближено до твого світу. Якось побуваємо там, думаю, тобі сподобається.

Після повернення до академії Феліція з Фірніетом одразу взялися за приготування зілля. Воно було складним і готувати його потрібно було уважно і довго, так що впоралися вони, коли годинник перевалив за північ.

— Дивись, Фел, — перед ними на столі стояли дві ємності з каламутною коричневою рідиною, — цей склад реагує на частинки тіла людини, зазвичай ми використовуємо волосся. Якщо між людьми спорідненості немає, то зілля забарвлюється у червоний колір. Якщо спорідненість є, то в синій або блакитний. При цьому чим ближче спорідненість, тим світліший колір. Наприклад, у батьків і дітей, братів і сестер колір зілля блакитний, у бабусі з онукою або племінниці з тіткою синій. У далеких родичів колір зілля може набути фіолетового кольору, оскільки він є проміжним між червоним і синім.

— Я так розумію, ми розраховуємо на фіолетовий?

— Так, але спершу перевіримо на нас із тобою, щоб переконатися чи зілля робоче.

Фірніет кинув в одну з ємностей із зіллям спочатку своє волосся, потім волосся Феліції. На їхніх очах зілля почало плавно змінювати колір, перетворюючись з непривабливо бурого на насичено червоний.

— Як бачиш, працює. Ми не родичі, — Фірніет усміхнувся. — А тепер перевіримо твою спорідненість із Еділаном Сетірамом. Давай ти, кидай волосся, тільки по черзі.

— Не має значення, чиї першими?

— Не має.

Феліція кинула у зілля своє волосся, а потім — Еділана Сетірама. Зілля знову почало змінюватися. Із завмиранням серця вона вдивлялася, але коли зілля перестало змінюватися, то розгубилася.

— Не розумію, що це означає…

Це зілля не набуло насичено червоного кольору, як попереднє, але й до фіолетового йому було далеко. Воно було винного кольору з легким пурпуровим відливом.

— Якщо колір відрізняється, значить, частка спорідненості може бути, але в мене є сумніви. Не завжди легке відхилення означає наявність спорідненості.

— Що ж нам тепер робити?.. — засмутилася Феліція. Вони стільки часу та зусиль витратили, щоб здобути пасмо волосся Еділана та приготувати зілля, але все марно.

— Я думаю, зілля недостатньо сильне, — висловив припущення Фірніет після уважного вивчення кольору зілля. — Далекі родинні зв'язки не завжди дають ясний результат.

— То давай зробимо краще! Чому ми взагалі одразу не зробили сильне? — здивувалася Феліція. — Навіщо було марнувати стільки часу?

— Щоб перевірити. Невелика різниця є, а отже, можна працювати далі, — пояснив Фірніет. — Проблема в тому, що у Велланії немає потрібних інгредієнтів для сильнішого зілля.

— Зате є у Муірні, — зрозуміла Феліція. Фірніет ствердно кивнув головою. — Ця твоя знайома Кетта зіллєвар, так?

— Одна з найкращих. Можливо, навіть краща за мене.

— Виходить, ми в Муірн? — Феліція дивилася на Фірніета з надією. Їй не терпілося побувати у новому світі.

— Так, але у вихідні. Завтра з'їздимо в Етіренію, мені сьогодні вдень надійшло повідомлення від Роани Манорі, що амулет готовий.

— І ти мені кажеш тільки зараз? — обурилася Феліція.

— Не встиг, вибач, Фел. Давай спати, бо ти останнім часом не висипаєшся. Це погано. Не можна жертвувати своїм здоров'ям.

Після слів Фірніету Феліція відчула, що справді дуже втомилася. Вона знову випила снодійне зілля, щоб швидше заснути і не мучитися думками, адже вони часто заважають сну, навіть якщо тіло втомилося.

«Ще трохи зусиль — і загадка буде розгадана» — тільки і встигла подумати Феліція і відразу провалилася в міцний сон без сновидінь.

Відразу після занять Феліція з Фірніетом знову вирушили до Етіренії, де на них чекала Роана Манорі з амулетами.

— Просто вдягаєте їх і ніхто не відчує у вас світлу магію, — пояснила Роана. — Я так і досі ходжу, щоб ні в кого не виникало запитань, і мій батько теж. Я ж наполовину світла. Не люблять тут світлих магів, навіть якщо ми живемо як всі. Втім, я себе завжди до темних відносила, мати так виховала.

— Дякую за допомогу, Роано, — подякував Фірніет і вони покинули дім Роани.

Дорогою до палацу у Феліції постало питання. Воно давно вже крутилося в голові, але тільки зараз чітко оформилося.

— А чому ми до служниці Імператора, Ліссі, зверталися на «ти», а до Роани на «ви»?

— Бо служницею вона була в юності, — пояснив Фірніет. — З народженням Ірфли вона стала для тієї нянькою, а до нянь тут дещо інше ставлення, ніж до слуг. Вони високо цінуються. Та й відколи Ірфла виросла, вона більше не працює у палаці — Роана тепер зачарователь. Тож на «ти» до неї звертатися нечемно.

— Тобто, якщо Ліссі покине палац і почне, наприклад, продавати зілля чи пекти булочки, то до неї всі почнуть на «ви» звертатися?

— Не всі, але більшість так.

— Дурна у вас система, — хмикнула Феліція.

— Яка вже є, — знизав плечима Фірніет.

Далі вони йшли мовчки, тільки перед палацом Фірніет зупинився і пояснив Феліції свій план.

— З Нертою Нагор говоритиму я один. Ти ж перетворишся на кішку, я сховаю тебе в сумку, коли увійдемо непомітно випущу і ти потім проберешся до лабораторії Валідани. Знайдеш опис зілля чи закляття і вискочиш надвір. Чекай мене он біля того дерева, — Фірніет показав на дуб, що стояв праворуч, з уже обсипаним листям.

Хоч би як не хотілося Феліції послухати розмову Фірніета з Нертою Нагор, вона не сперечалася — пробратися в лабораторію було важливіше. А Фірніет їй потім все розповість. Феліція обернулася кішкою і Фірніет сховав її у своїй сумці — не дуже зручно, але інших варіантів у них не було.

Спочатку стражники біля воріт не хотіли пропускати Фірніета, але коли він сказав їм, що знає дещо про їх королеву Валідану, то його відразу ж відвели в особистий кабінет Нерти Нагор. Поки Фірніет чекав на її прихід, він випустив Феліцію і та рудою тінню побігла шукати лабораторію. Роана їм пояснила, де вона, але орієнтуватися на місці було складніше.

Поблукавши, Феліція нарешті знайшла жадану лабораторію. Вона одразу ж обернулася на людину і зачинила двері на засув. Запечатувати магією не можна було, тому що тоді вона залишила б світлий слід за яким її могли знайти. Амулет Роани захищав тільки від зчитування твоєї магії іншими, а магія, що використовується, вже втрачала захист.

Лабораторія Валідани знаходилася у зразковому порядку: столи були чистими, всі інгредієнти стояли в шафках, відсортовані за видами та підписані акуратним почерком, книги та зошити стояли на полицях. Видно було, що Валідана любить займатися зіллям, тут був її маленький острівець щастя. Насамперед Феліція підійшла до полиць і дістала зошити в шкіряній палітурці — у них Валідана вела особисті записи. Їх було близько 7 і всі списані її акуратним почерком. Феліція ледь не застогнала вголос: тут сотні зіль та заклинань, щоб знайти необхідне знадобиться не один день.

«Стоп! — зупинила сама себе Феліція. — Потрібно шукати нові записи. Навряд чи Валідана писала про Обитель 10 років тому. Напевно, вона писала нещодавно, раз використала зілля або закляття зараз».

Феліція швидко знайшла останній зошит і почала переглядати його з кінця. На її велику радість, вона відразу ж знайшла записи про Обитель та опис зілля. Вона переписала його, сховала зошити назад на полицю і поспішила піти. Більше їй тут робити не було чого. Через 5 хвилин Феліція вже стояла біля дуба, чекаючи на Фірніета. Він не змусив себе довго чекати і невдовзі з'явився на дорозі.

— Ну як? — одночасно спитали вони одне в одного.

— Я знайшла зілля, — усміхнулася Феліція.

— Я дещо з'ясував у Нерти, але обговоримо це вдома.

Вони поспішили до порталів і вже за півгодини сиділи в кімнатах Фірніета і за вечерею розповідали про те, як усе пройшло.

— Я прикинувся знайомим зіллєваром Валідани з Нотема, чим зовсім не порадував Нерту Нагор, — першим почав Фірніет. — Роана мала рацію: Нерта мітить на місце королеви. Спочатку вона ні в яку не хотіла вірити, що Валідана в Обителі і що її можна і потрібно повернути, але Нерта так галасливо зі мною сперечалася, що до нас приєднався Тагон Пелл — ще один радник Валідани — і завдяки його допомозі я досяг доступу в тронну залу. Він присоромив Нерту і заявив, що сприятиме нам, якщо ми зможемо повернути Валідану з Ірфлою. Схоже, ми отримали союзника у темному палаці.

— І він не здогадався, що ти світлий маг?

— Ні. Але мені чомусь здається, що знай він, все одно пішов би на угоду — він виглядав дуже засмученим зникненням Валідани. Напевно, вона йому подобається. Як жінка. У мене чомусь таке відчуття, — Фірніет усміхався. — А ти пробралася до лабораторії без пригод?

— Без. Навіть якось нудно вийшло, — Феліція простягла листочок із записаним зіллям. — У Валідани там все так акуратно розставлено, навіть нічого шукати не треба.

— А тобі аби пригоди! — Фірніет розсміявся, погрозив їй жартівливо пальцем.

— Думаєш, нам підійде це зілля?

Фірніет уважно вивчив написане, потім підвівся зі столу, забувши про вечерю, і пішов до свого кабінету. За хвилину він повернувся з кількома книгами і, погортавши їх, похитав головою.

— Не думаю, що ми можемо скористатися ним: тут прив'язка до темної магії. Деякі інгредієнти взаємодіють безпосередньо з нею. Але ми можемо взяти зілля Валідани за основу та спробувати його змінити під нашу магію.

— Знову невдача… — зітхнула Феліція і відсунула тарілку. Апетит різко зник.

Раннього суботнього ранку Феліція з Фірніетом знову прямували до порталів. Тільки цього разу їм довелося переміститися спочатку до столиці, а вже звідти до Муірна. Як пояснив Феліції Фірніет, портали в інші світи знаходилися тільки в столиці, щоб уникнути неконтрольованих переміщень. На відміну від звичних міських порталів, які розташовувалися на вулиці, міжсвітовий портал знаходився в приміщенні — великій світлій будівлі, схожій на палац, з увитими плющем колонами при вході та широкими вікнами, що пропускали багато світла всередину. Перш ніж відпустити подорожуючого в інший світ, потрібно було пройти перевірку у наглядача порталів — відповісти на запитання про мету візиту, перевірити особу та, звичайно, заплатити гроші. Переміщення в інший світ коштувало набагато дорожче, ніж подорожі між містами. Феліція почала хвилюватися, адже в неї не було жодних документів, які б підтверджували її особистість, але Фірніет показав свій і його пропустили без запитань.

— Треба буде зробити тобі документи, — сказав Фірніет, коли вони перенеслися з Велланії до Муірна. — Зазвичай вони не дуже потрібні, але в таких подорожах без них не обійтися. Тобі пощастило, що мене знають.

— А я дивувалася, що ніхто моїми документами не цікавиться, навіть коли прибула до академії, то магеса Елсівет мене відразу ж оформила, навіть не познайомивши з ректором.

— Просто в неї були вказівки щодо протеже Імператора, а Майренн тобі вірно підказала, що говорити сама того не розуміючи.

— Ото вже кумедно вийшло.

— Як тобі Муірн? — Фірніет зупинився посеред вулиці, даючи Феліції можливість помилуватися новим світом.

— Поки що не розумію. Не бачу суттєвих відмінностей, — Феліція з цікавістю розглядала місто, в якому вони опинилися, коли вийшли з такої ж великої будівлі з порталами, що й у Велланії. Феліція про себе назвала їх вокзалами, аж надто вони нагадували їй залізниці на її рідній Землі. — Але місто гарне. Це столиця?

— Так. Називається Магорн. Досить велике місто, більше нашої Делавії. Втім, і сам Муірн втричі більший за Велланію. Але вони багато в чому схожі, тому з ходу складно помітити відмінності. А ще Муірн раніше сильно контактував із немагічними світами, особливо з твоєю Землею. Багато технічних винаходів звідти були адаптовані з урахуванням магії. Тож тобі тут сподобається.

— А я змогла б звідси переміститися на Землю? — несподівано для себе запитала Феліція. Останнім часом вона зовсім не згадувала про свій колишній світ — не до того було.

— А тобі хочеться? — здивувався Фірніет.

— Ні. Просто цікаво.

— Ти і з Велланії за бажання можеш вирушити. Але назад завжди складніше. Навіть Кетта одного разу застрягла на Землі на цілих 7 років. А в Муірні незабаром запечатають портали у немагічні світи. У них тут темні маги розбушувалися. І вони тут зовсім не такі, як у нас.

— А чим вони відрізняються? — стривожилась Феліція, її очі забігали на всі боки, вишукуючи небезпеку.

— З нашими можна вести діалог і навіть переконати їх у чомусь. Наші не завжди є злом в чистому вигляді. А тутешні — зло. Темна магія Муірна особлива, вона спотворює людину, перетворюючи її на якусь подобу жорстокого демона. Такий темний маг втрачає всі прив'язаності до світлих, він може напасти на своїх батьків, друзів, магія змінює його особистість. Але ти не бійся, — поспішив заспокоїти Феліцію Фірніет, бачачи, як вона стривожено оглядається на всі боки. — Я зможу тебе захистити. До того ж у столиці зараз багато імператорських бойових магів. Вони стежать за порядком.

— Кетта живе десь тут?

— Ні, вона не в столиці. Кетта проживає у місті Мірравель, поряд з однойменною академією. Сподіваюся, вона буде вдома, мені не хотілося б повертатися ні з чим.

— А що не можна було ніяк передати їй повідомлення?

— На жаль, немає такої магії, яка передавала б послання через світи. Можна було б відправити людину з посланням, але це надто дорого. Тим більше, через ситуацію з темними магами не кожен погодився б вирушити до Муірна. Тож самим простіше та дешевше. Ходімо швидше до тих порталів, — Фірніет вказав на арки, що стояли попереду, з легким свіченням навколо, трохи схожі на велланійські, але простіші. — Я хочу якнайшвидше дістатися до Кетти. Вона не з тих, хто весь день вдома стирчить.

Вони пройшли крізь черговий портал, третій за цей ранок, і опинилися поряд із міською площею. Навколо метушились люди, розхвалювали свій товар торговці за відкритими прилавками, діти бігали один за одним заливисто сміючись — життя кипіло на повну силу.

— Хвилин п'ятнадцять пішки, майже як від Лідевана до Ліданії, і ми будемо біля будинку Кетти, — повідомив Фірніет.

Він узяв Феліцію за руку і квапливо повів ґрунтовою дорогою, яка починалася за міською площею. Незабаром почали з'являтися житлові будинки — здебільшого двоповерхові, кожний на певній відстані один від одного. Схоже, люди тут цінували усамітнення. Фірніет зупинився біля невеликого, але чарівного будиночка, захованого в глибині саду. Навесні та влітку тут напевно було неймовірно красиво, але зараз, наприкінці осені, зелень давали лише кілька ялин, а все інше заснуло до наступного року.

Фірніет постукав у двері. Феліція завмерла, боячись своїм подихом злякати удачу. Аби тільки Кетта Віралані була вдома. На їх щастя, за кілька хвилин двері відчинилися і на порозі з'явилася сонна господиня будинку.

— Фірніет? — Кетта виглядала здивованою. — Які темні принесли тебе сюди? Ще й з самого рання!

— Нам потрібна твоя допомога із зіллям, — винувато усміхаючись, відповів Фірніет.

— Проходьте, — ледве справляючись із позіханням, Кетта відійшла, пропускаючи непроханих гостей у дім.

Всередині виявилося так само затишно, як і зовні — передпокій одразу ж перетікав у простору вітальню, поєднану з невеликою кухнею.

— Сідайте, — Кетта махнула рукою у бік столу зі стільцями. — Я поки що приготую каву.

— Може, тобі допомогти? — на обличчі Фірніета грала хитра посмішка, причини якої Феліції були незрозумілі.

— Фіре, ти думаєш, я каву зварити не в змозі? — фиркнула Кетта, дістаючи з шафки баночки з кавою та корицею.

— Можеш собі уявити, Фел, — усе ще посміюючись, звернувся до Феліції Фірніет, — найкращий зіллєвар Муірна не вміє готувати!

— Я дещо вмію, просто не люблю. І не улещуй мене, Фіре, — відмахнулася Кетта, — я навіть не архімагеса. Звання найкращого зіллєвара Муірна, як і раніше, за Маревою Талані. А я лише її найкраща учениця.

— А могла б стати архімагесою.

— У мене на це немає часу, Фіре. Може, згодом, коли з темними розберемося. Знову.

— Ти доньку із Землі так і не забрала?

— Все ніяк не наважусь, — Кетта поставила чашки з кавою перед гостями, відкрила пачку з печивом і сіла поряд. — Складна нас з нею чекає розмова, враховуючи, що я 3 роки не з'являлася. Погана я мати, Фіре, дуже погана.

— Ну, ти ж хотіла як краще.

— Не всі так вважають. Реабілітуватимуся, коли заберу Ліа. Часу зовсім не лишилося — портали закриють через місяць.

— А з Велланією будуть закривати?

— Ні. Ви ж із нашими темними вмієте справлятися.

— Добре, бо раптом нам знову знадобиться твоя допомога.

— Заходьте, звісно, тільки не так рано.

— Я боявся, що ти кудись утечеш.

— У вихідні я найчастіше вдома відсипаюся. Гаразд, Фіре, розповідай, з чим завітав.

Фірніет розповів Кетті про ймовірну спорідненість Феліції з королівським родом Сетірамів, що привело ту в невимовний захват.

— Звичайно, я допоможу вам із зіллям! — Кетта відразу ж пожвавішала і піднялася з-за столу. — Ходімо до лабораторії.

Кетта потягла гостей у підвальне приміщення: тут у неї була облаштована простора лабораторія, краща навіть ніж у Валідани, як зазначила Феліція. Швидко знайшовши необхідні інгредієнти, Кетта з захопленням взялася за зілля, пояснюючи Феліції, як його готувати і водночас слухаючи розповідь Фірніета про битву між Імператором та Валіданою та переміщенням тієї з дочкою до Обителі неупокоєнних.

— Я ж нещодавно була у Велланії, а ви стільки накоїли, — дивувалася Кетта. — Ну ви даєте!

— Нудьгувати не доводиться, — усміхнулася їй Феліція.

— Я так розумію, між вами все налагодилося? — Кетта глянула на Феліцію хитро примружившись, потім перевела погляд на Фірніета.

— Більш ніж, — відповіла Феліція.

— Я за вас рада, — кивнула Кетта, накладаючи охолоджувальну руну на зілля. Здавалося, ніби всі свої дії вона здійснює на автоматі, настільки була відточена її майстерність. — Ну що, любі мої, момент істини настав? Давайте пасма волосся.

Феліція простягла Кетті своє волосся і Еділана Сетірама, та по черзі кинула його в зілля і всі завмерли в очікуванні.

— Іііі… Так! Вітаю, Феліціє, ти далека родичка Еділана Сетірама, — радісно повідомила Кетта, коли зілля змінило колір на синьо-фіолетовий.