Раді Вас бачити!

Феліція

Пізнього вечора, коли Феліція з Фірніетом уже збиралися лягати спати, двері їхнього будинку буквально затремтіли від гучного стуку. Здригнувшись від несподіванки, Феліція злякано подивилася на Фірніета, гадаючи, хто міг до них прийти в такий час.

— Залишайся тут, — шепнув Фірніет і обережно попрямував у бік передпокою.

Нервуючи, Феліція ходила по спальні, чекаючи, коли повернеться коханий. На щастя, він не змусив на себе довго чекати. Яке ж було здивування Феліції, коли разом із ним у спальню зайшла Ейтна!

— Ейтно! — Феліція підбігла до подруги, радісно обіймаючи її. — Як тобі вдалося втекти від Повелителів?

— Мені допомогла сама Ерта Етірель! — сірі очі дівчини захоплено сяяли.

Феліція з Фірніетом витріщилися на Ейтну так, ніби в неї раптом роги з копитами виросли і одночасно вигукнули:

— Як?!

— Ой, довга історія… — Ейтна втомлено опустилася в крісло. — Можна мені чаю і хоча б бутерброд якийсь? Я перенеслася з Обителі до академії, зазирнула до тітоньки, щоб вона не переживала і одразу до вас.

— Звичайно, Ейтно, — Феліція попрямувала у бік кухні. — Зараз я тебе нагодую. Ходімо на кухню.

Ейтна підвелася і вже збиралася піти слідом за Феліцією, але тут її зупинив Фірніет.

— Мітка на тобі? Повелителі тебе шукатимуть?

— Так, мітка нікуди не поділася.

— Тоді швидко за мною, — Фірніет схопив Ейтну за руку і потяг до своєї бібліотеки. — Поки Феліція приготує тобі поїсти, я зніму мітку, бо інакше бути біді.

Ейтна не стала чинити опір і дозволила Фірніету прибрати свою мітку. Тепер вона була вільна від Повелителів, вони не могли її прикликати назад до Обителі. Дочекавшись, поки Ейтна поїсть, Фірніет повторив запитання.

— То що там із Ертою? Ти її бачила?

Ейтна розповіла викладачеві та подрузі про те, як до них прийшла Ерта Етірель і що та розповіла про своє життя, потім поділилася її планом знищення Повелителів.

— Це ж треба… — Фірніет виглядав приголомшеним. — Скільки важливого від нас приховували… Стільки обману в історії… Усі завжди вважали Ерту Етірель втіленням зла, а вона виявилася не такою вже й поганою жінкою. Вона лише хотіла справедливості. Вона лише мріяла помститися за чоловіка. Мені завжди було цікаво, хто він і чому в історії немає жодної згадки про нього. Тепер ми знаємо.

— Я сподіваюся, що ми зможемо повернути його в історію Велланії? — спитала Феліція.

— Зможемо, — кивнув Фірніет. — Імператор не відмахнеться. Особливо після того, як ми приведемо йому з Обителі його племінницю. Не знаю, чи вдасться повернути у світ живих принцесу Феллінію, але Елів ми точно зможемо забрати. За такий подарунок Імператор не відмовить у відновленні правди. Якщо ще й війна між світлими та темними припиниться, тоді тим більше ми зможемо реабілітувати Ерту перед велланійцями.

— Валідана більше не нападатиме, якщо ми витягнемо Ірфлу з Обителі. Та й Ірфла точно не підтримуватиме війни світлих із темними.

— Я думаю, — погляд Фірніета був спрямований в далечінь, він дивився в темряву за вікном, ніби міг там щось роздивитися, — якщо ми знищимо Обитель разом із Повелителями, то темна магія зникне з Велланії. Вона ж прийшла до нас із Повелителями, якщо їх не стане, то й магія пропаде.

— Ти впевнений, Фіре? — Феліція з сумнівом подивилась на нього. Вона не так добре зналася на магії, як її коханий, але їй здавалося, що темні сили не можуть ось так просто розчинитися в повітрі, ніби їх не було.

— Повністю ні, але ймовірність висока. У будь-якому випадку навіть якщо темна магія не зникне зараз, вона зникне через покоління. Зміниться політика — зміниться і магія. Не вийде позбутися темної магії, отже, навчимо людей правильно взаємодіяти з нею, не завдаючи шкоди. Гаразд, дівчата, — Фірніет кинув стомлений погляд на годинник на стіні, — час пізній. Пора спати. Завтра будемо будувати плани. Ейтно, ти можеш залишитись у гостьовій кімнаті.

Вранці після сніданку Фірніет вже збирався вирушити до Імператора, щоб обговорити повернення сили поглинання Сетірамам, як Ейтна згадала, що не все розповіла.

— Я ж зовсім забула! Еміван Сетірам вважає, що потрібно покликати до Велланії твоїх родичів, Феліціє, щоб вони допомогли битися з Повелителями.

— Хіба вони зможуть? — Феліція виглядала здивованою. — Ніхто з них ніколи не користувався магією.

— Ти теж не користувалася, — заперечив Фірніет, — але тепер справляєшся нічим не гірше за тих, хто володіє магією з дитинства. Магії зазвичай зовсім невеликий поштовх потрібен, щоб розкритися в людині.

Феліція все одно сумнівалася, що залучати її родичів є гарною ідеєю. Крім невміння користуватися магією, був також інший нюанс, який вона поспішила озвучити.

— А чи захочуть мої родичі повернутись до Велланії? Чи захочуть боротися з Повелителями? Фірніете, зрозумій, якщо мій прадід втік на Землю дорослою людиною, то мій дід із його братом були дітьми. Дідовому братові було всього кілька місяців, він навіть не пам'ятає Велланії.

— Евікур Сетірам говорив, що твій прадід перші роки відвідував родичів у Велланії, можливо, він і дітей своїх брав. У будь-якому випадку, вони ж знають про свій спадок.

— Знати знають, але в них давно інше життя. Навіть якщо дідусь Ернест згадує свою Батьківщину, то його синові та онучкам навряд чи є до неї справа. Вони не знають про магію, я впевнена. Адже я теж не знала.

— Феліціє, — Фірніет підійшов до коханої і, взявши її руки у свої, зазирнув у вічі, — ти не мусиш приймати рішення за своїх родичів. Потрібно вирушити до них і все розповісти, а вони нехай самі думають, як їм бути — забути назавжди про Велланію, відмовившись від свого коріння, або ж повернутися і прийти їй на допомогу.

Феліція зітхнула і, звільнившись із рук Фірніета, опустилася на стілець. Вона почувала себе стомленою, незважаючи на те, що міцно проспала всю ніч. Феліція розуміла, що Фірніет має рацію, але вона боялася розмови з рідними. Феліція не хотіла повертатись і відчайдушно шукала способи, щоб цього уникнути.

— У мене випадково вийшов портал до Велланії. Я навіть не пам'ятаю всі подробиці того ритуалу. Я не знаю, як повернутися на Землю.

— Я думаю, архімагеса Тіррена з радістю нам допоможе створити портал на Землю, — Фірніет на будь-яке заперечення мав чим відповісти.

— Здаюся, — Феліція видавила з себе усмішку. — Тоді вирушаємо до Муірна?

— Ні, спочатку я все ж таки поговорю з Імператором. Немає сенсу кликати твоїх родичів сюди, якщо він не дозволить повернути силу поглинання Сетірамам. Ви поки що з Ейтною поспілкуйтеся, відпочиньте, а я скоро повернуся.

Феліція не стала навіть проситися піти разом із ним — їй не хотілося. Якщо Імператор погодиться, їй знадобиться багато душевних сил, щоб зустрітися з тими, кого вона покинула. Навіть якщо за нею не надто сумують, Феліція знала: мачуха і сестра зляться на неї. Вони, напевно, висловлять їй багато чого неприємного, а їй не хотілося їх слухати. Якщо з дідусем Ернестом Феліція ще не проти була поспілкуватися, то зустрічі з мачухою та сестрою вона страшенно боялася.

Фірніет був відсутній лише кілька годин. Тільки-но він зайшов у хату, як Феліція кинулася до нього.

— Ну, що сказав Імператор? Він погодився?

— Так, — відповів Фірніет. — Ромерік дозволив повернути силу поглинання Сетірамам. Він довго сумнівався, але коли я детально пояснив йому, чим може обернутися для Велланії його відмова, він змушений був погодитись. Силу Сетірами отримають після того, як ми повернемось із твоїми родичами.

— Якщо вони погодяться повернутись, — у цьому питанні Феліція все ще не вірила в успіх.

— Якщо не погодяться, доведеться справлятися тими силами, що є.

— Що ж, отже, зараз у Муірн?

Фірніет з Феліцією вирушили до порту для міжнародних подорожей, Ейтна ж повернулася до тітки. Їй з лишком вистачило пригод. Ейтну втішало лише те, що попри всі проблеми їй вдалося поспілкуватися з батьками. Вона й не думала, що знову їх колись побачить.

Феліція вважала, що вони вирушать до будинку Кетти Віралані, але Фірніет відразу повів її до архімагеси Тіррени. У їхню минулу зустріч старенька залишила Фірніету свою адресу і вони одразу після переміщення в Муірн вирушили до неї.

Двері їм відчинила рудоволоса жінка, на вигляд ровесниця Фірніета. Окинувши гостей здивованим поглядом, вона усміхнулася і спитала:

— Чим можу допомогти?

— Доброго дня, маеро, — ввічливо звернувся Фірніет. Феліція вже знала, що у Муірні до малознайомих людей, які не є викладачами чи вчителями, звертаються «маера» — однаково до чоловіка та жінки. — Нам потрібна Тіррена Лютем. Ми з Велланії. Ми з нею знайомі. Я Фірніет Діманні, а це Феліція.

— А, ви знайомий Кетти? Зіллєвар?

— Так, я викладаю також і зіллєваріння в Лідевані. А ви?

— Я Мадія. Проходьте, влаштовуйтесь, — Мадія відійшла від дверей, пропускаючи гостей у будинок, і махнула у бік вітальні, що виднілася крізь арочний проріз. — Зараз я покличу бабусю.

— Я думала, в архімагеси Тіррени тільки онук, — шепнула Феліція Фірніетові, коли Мадія вийшла.

— Ні, онука також є. Але я з нею раніше не був знайомий.

Чекаючи, коли архімагеса Тіррена прийде до них, Феліція з цікавістю розглядала вітальню. Шафи з книгами, різноманітні декоративні предмети, картини з дивовижними краєвидами на стінах і безліч рослин у горщиках — у вітальні було дуже затишно. Тут переважав фіолетовий колір, що зовсім не здивувало Феліцію — архімагеса Тіррена завжди була у фіолетовому, навіть пасма її волосся були пофарбовані в цей колір. Феліції й самій подобався фіолетовий, не тільки тому, що він був форменним кольором академії Лідеван, а й тому, що її очі за певного освітлення з синіх ставали синьо-фіолетовими. Ні в кого, крім дідуся, Феліція не зустрічала такого відтінку. Батько казав, що такими були й мамині очі, але старі фотографії не передавали справжній колір її очей, тож Феліції залишалося лише вірити.

— Який несподіваний сюрприз! — тишу розірвав бадьорий голос архімагеси Тіррени. Феліція обернулася. Архімагеса як завжди усміхалася зі своїм фірмовим хитрим прищуром і спиралася на незмінний посох.

— Ми до вас у справі, архімагесо Тіррено, — Фірніет підвівся, щоб привітати стареньку, Феліція теж підвелася слідом за ним.

Архімагеса Тіррена поставила посох біля крісла і несподівано схопила Феліцію за руки. Зазирнувши у вічі дівчині, вона раптом широко усміхнулася і підморгнула.

— А ви, як я подивлюся, часу не марнуєте, молоді люди.

— Ви про що? — розгубилася Феліція.

— Я про це, — архімагеса Тіррена легенько поплескала Феліцію по животу.

— А як ви дізналися? — Феліція зніяковіла. Їй було незручно говорити про свою вагітність і не хотілося, щоб усі про неї знали.

— Я бачу людей наскрізь.

— А ви бачите, хто буде дівчинка чи хлопчик? — спитав Фірніет.

— Бачу, — кивнула архімагеса. — А ви хочете знати?

— Хочу. Феліція? — Фірніет подивився на Феліцію, чекаючи на її відповідь.

— Так. Скажіть, будь ласка.

— Дівчинка. У вас буде дівчинка.

Феліція усміхнулася. Вона дуже сподівалася на дівчинку, завжди про неї мріяла. Фірніет теж виглядав задоволеним.

— Але я так думаю, ви не за цим прийшли до мене?

— Звичайно, ні, — відповів Фірніет.

— Тоді сідайте й розповідайте, — архімагеса Тіррена опустилася в крісло і покликала онучку. — Мадіє, принеси нам чаю з печивом!

— Нам потрібно, щоб ви допомогли з порталом на Землю. Туди і назад. Буквально день-два там пробудемо, — Фірніет дивився на архімагесу Тіррену благаюче. — Знаю, в Муірні зараз заблокована можливість переміщатися в інші світи власними порталами, але ж у Велланії можна. Прошу вас, архімагесо Тіррено, допоможіть нам. Від цього залежить доля усієї Велланії.

Фірніет детально розповів їй все, що повідомила їм Ейтна. Архімагеса Тіррена довго не роздумувала і відповіла одразу.

— Звісно, я вам допоможу. Без питань. Давно я не була на Землі. Востаннє відвідувала її, коли разом із Демом шукала Кетту. Що ж, ви тут поки що попийте чайок з печивком, а я зберу необхідні для порталу інгредієнти і вирушимо до вас у Велланію. Тільки Кетту з собою не беремо, — підвівшись із крісла, архімагеса Тіррена хвацько стукнула посохом об підлогу і посміхнулася. — Раптом знову загубиться.

Розреготавшись, старенька бадьорим кроком попрямувала до непримітних дверей ліворуч від каміна.

— З нею не засумуєш, — усміхнулася Феліція, проводжаючи архімагесу Тіррену поглядом.

— Так, весела старенька. Але студентів завжди тримала в залізному кулаці, не давала їм сісти собі на голову. За це її завжди любили. Дема як ректора теж люблять, але йому не вистачає того вогника, що горить у його бабусі.

Насолоджуючись ароматним чаєм із смачним печивом із апельсиновим джемом, Феліція не помітила, як архімагеса Тіррена повернулася до вітальні.

— Що ж, молоді люди, зараз я візьму дещо з особистих речей і можемо вирушати до Велланії.

Архімагеса Тіррена зібралася швидко і менш ніж за годину вони вже були в будинку Фірніета.

— Ви зберіть речі в дорогу, а я розкладу інгредієнти, підготую все необхідне для створення порталу. Майстре Фірніете, де будемо його створювати? — спитала архімагеса Тіррена, не давши нікому навіть перепочити після переміщення.

— У моїй бібліотеці достатньо місця.

Коли Феліція з Фірніетом прийшли до бібліотеки, готові до подорожі на Землю, то все вже було готово для ритуалу. Всередині кола, в яке вони мали стати, Феліція раптом помітила знайоме зображення.

— Це що сузір'я Оріона? — спитала вона архімагесу.

— Так! — старенька усміхнулася, в ній одразу ж увімкнулась викладачка. — Сузір'я часто стають сполучною ланкою між двома світами. У кожному зі світів завжди є особливе сузір'я, ідентичне із сузір'ям в іншому світі. Вони допомагають переміщатися. У Муірна із Землею таким сузір'ям є Кассіопея, а у Велланії — Оріон.

— Але коли я переміщалася сюди із Землі, то не малювала жодних сузір'їв!

Феліція погано пам'ятала той ритуал, але в одному вона була певна: сузір'я до ритуалу не входили.

— Іноді спрацьовують інші ритуали, — пояснила архімагеса Тіррена. — Рідше і винятково для тих, кому дозволено вхід у цей світ. В тобі тече велланійська кров, тому тебе пропустили через портал без сузір'я, але з ним портали надійніші.

— А ви мені залишите ритуал про всяк випадок? — не те щоб Феліція хотіла повернутися на Землю, але їй хотілося мати доступ до неї.

— Немає сенсу, Феліціє. Ритуали постійно змінюються. Кетта так на 8 років на Землі застрягла, бо взяла в мене ритуал, який уже застарів. Якщо в тебе виникне потреба знову побувати на Землі, то звертайся. Я поки що вмирати не збираюся, — архімагеса Тіррена весело підморгнула. — Ми, власники дару регенерації, живемо довго, часто більше 100 років. А мені зараз лише 92. У крайньому випадку ти завжди можеш звернутися до мого онука Дема, він знайде тобі свіжу інформацію по порталах. До Кетти за цим краще не звертатися. Може, вона й чудовий зіллєвар, але портали в неї виходять погано.

— Добре, — усміхнулася старенькій Феліція.

— Якщо захочеш досконало вивчити портальну магію — приїжджай до Муірна. Я тобі дам книги та поясню основні принципи.

— Можливо пізніше. Зараз не до цього.

— Розумію, — архімагеса Тіррена кивнула і, взявшись за пучок із сухими травами, спитала: — Ну що, всі готові? Приступаємо?

— Так, починайте, — відповів Фірніет.

Архімагеса Тіррена підпалила пучок із травами і почала виводити ним у повітрі руни, бурмочучи під ніс незрозумілі слова. Феліція з цікавістю прислухалася, але так і не змогла нічого розібрати й запам'ятати. Що ж, пізніше вона розбереться з цією магією, коли врятує Велланію та народить дитину. У неї все попереду.

Руни спалахнули в повітрі і воно затремтіло, відкриваючи шлях в інший вимір. Архімагеса Тіррена зробила крок перша, розчинившись у сріблястому сяйві, слідом за нею ступив Фірніет, міцно вхопивши за руку Феліцію.

Не минуло й кількох секунд, як вони перемістилися.

— Тобі знайоме це місце, Феліціє? — спитала архімагеса Тіррена.

Феліція озирнулася довкола. Портал переніс їх у садок покинутого будинку. Феліції він був знайомий.

— Так, ми неподалік мого будинку, де мачуха з сестрою живуть. А чому перенесло саме сюди?

— Портали часто переносять нас ближче до дому, але в безпечне місце, де ніхто не зможе побачити. Так треба, щоб не налякати своєю появою людей і не зіткнутися з ними під час переміщення.

— Зручно вигадано.

— Ну що, люба, веди нас додому, — архімагеса Тіррена підбадьорливо усміхнулася Феліції.

За той недовгий час, що Феліція провела у Велланії, вона перестала вважати мамину квартиру своєю. Залишивши колишнє життя, вона подарувала квартиру мачусі з сестрою і ось тепер вона знову йшла знайомою дорогою до свого старого дому. Піднявшись на 3-й поверх, вона нерішуче зупинилася біля дверей, боячись натиснути на дзвінок.

— Ну ж бо, Феліціє, — Фірніет обійняв її за плечі, — зроби це. Все буде добре. Я з тобою.

І Феліція натиснула на дзвінок.

Не минуло й хвилини, як двері відчинилися. Кілька довгих секунд на Феліцію здивовано дивилася мачуха, а потім утнула щось зовсім їй невластиве — зробила крок вперед і міцно обняла дівчину.

— Боже, Феліціє, ти жива! — мачуха розплакалася. — Аліса думала, що ти загинула. Ми всі думали. Тільки брат твого діда нісенітницю якусь городив… Алісо! — покликала вона дочку. — Іди скоріше сюди! Феліція повернулася.

До передпокою одразу вбігла світловолоса, як і її мати, дівчинка — сестра Феліції. Радісно заверещавши, вона теж кинулася обіймати свою сестру. Феліція почувала себе розгублено: вона не чекала такого теплого прийому. Мачуха завжди до неї ставилася нейтрально, без ворожості, звичайно, але й любові не виявляла, а з сестрою вони часто лаялися. А зараз вони обидві в сльозах її обіймали, немов вона — найрідніша їхня людинка.

— А це хто? — прийшовши до тями, мачуха окинула зацікавленим поглядом Фірніета та архімагесу Тіррену. При погляді на останню в неї натурально поповзли догори брови — все-таки нечасто зустрінеш стареньку з фіолетовим волоссям і різьбленим дерев'яним посохом в руці.

— Мій коханий і жінка, яка допомогла мені сюди дістатися, — Феліція не знала, чи варто їй називати імена своїх супутників, адже вони не були схожі на жодні з земних. Але мачуха не стала питати і просто запросила їх всіх на кухню.

Поставивши чайник, мачуха повернулася до несподіваних гостей і, присівши поряд із Феліцією, продовжила ставити запитання.

— Куди ти зникла, Феліціє? Чому нічого нам не пояснила? Нам довелося звертатися до поліції, але вони не змогли тебе знайти…

— Але ж я залишила тобі записку, Іро… — здивувалася Феліція.

— «Я поїхала шукати кращого життя, квартира твоя» — це ти називаєш запискою, Феліціє? — звісно, Феліція написала трохи більше, але загалом уся записка зводилася саме до цього. — Я навіть не показувала її поліції.

— Чому?

— Бо квартиру не можна просто віддати. Нею можна заволодіти через дарчу або отримати у спадок. Так не робиться, Феліціє. І так не зникають, не сказавши жодного слова. Я розумію, що я тобі фактично чужа людина, але я дбала про тебе як вміла. Ти могла б просто зі мною поговорити, нормально все пояснити, оформити дарчу, якщо ти хотіла залишити квартиру мені з Алісою, а не тікати, як підліток. Хіба я стала б тебе утримувати? А так ти нас шокувала своєю втечею, змусила переживати. Аліса місця собі не знаходила весь цей час.

— Пробач, Іро, я не думала, що вам є до мене діло… — все ще дивувалася Феліція.

— Ми 15 років прожили пліч-о-пліч. Як це мені до тебе немає діла? — на обличчі Ірини читалося обурення. — Може, я й не була тобі матір'ю і не бачила в тобі дочку, але ми жили разом і я звикла до тебе. Ти не чужа мені людина. І ти однозначно не чужа людина для Аліси. Ти — її сестра.

— Пробач… — вкотре пробурмотіла Феліція, низько опустивши голову. Їй було соромно дивитися в очі мачусі.

— А цей твій дід Ернест взагалі з глузду з'їхав. Після двох місяців безплідних пошуків він заявився до нас і сказав, що ти вирушила в інший світ. Аліса мало не впала в істерику, вирішивши, що він у такий спосіб каже, що ти могла померти, але цей дивак сказав, що ти вирушила на його батьківщину — у якийсь чарівний світ. Я порадила йому звернутися до психіатра і більше не пускала до хати. Він завжди був таким дивакуватим, Феліціє, чи в нього почала розвиватися деменція?

Феліція не знала, що відповісти. Вона й подумати не могла, що дідусь Ернест зрозуміє, що вона втекла у Велланію, ще й про це говоритиме мачусі з сестрою.

— Ох вже ці земляни, геть-чисто не вірять у магію, — лукаво підморгнувши Феліції, архімагеса Тіррена підвелася і легенько стукнувши посохом об підлогу, лівою рукою почала витягувати з нього енергію, з якої формувала невелику водяну сферу.

Побачивши застиглу над долонею старої кулю з води, Ірина зблідла, Аліса ж навпаки захоплено пискнула. Радіючи як мале дитя від зробленого ефекту, Тіррена Лютем опустила кулю на голову Ірини і та вмить стала мокра. Не давши бідній жінці схаменутися, шкодлива старенька потягла з посоху ще енергії і обдала Ірину теплим повітрям, висушуючи її волосся.

— На Землі магія, крім портальної, зазвичай не працює, бо немає її джерел, але якщо взяти з собою джерело магії, наприклад, заряджений камінь, то можна трошки почаклувати, — архімагеса Тіррена широко усміхалася.

— Ви що правда прийшли із магічного світу? — захопленно прошепотіла Аліса, дивлячись на всі очі на дивовижну стареньку.

— Саме так, моя люба, — архімагеса присіла і як ні в чому не бувало взялася за чашку з чаєм. — В самісіньке «яблучко»! Ми прийшли до вас зі світу, що зветься Велланією.

Ірина довго не могла прийти до тями після зіткнення з магією. Якщо у підлітка ще залишилася віра у чудеса та мрії побачити справжнє диво, то у 40-річної жінки такої віри давно вже не було. Вона дивилася на світ реально. І тут заявляється її падчерка з якоюсь дивною старенькою, яка показує чудеса. Таке складно прийняти в одну мить.

— Здається, я збожеволіла… — прошепотіла Ірина і, заплющивши очі, із зусиллям їх потерла, сподіваючись, що коли вона відкриє їх, світ повернеться у звичний для неї стан.

Тільки світ не повернувся. Він змінився назавжди із поверненням Феліції.

— Архімагесо Тіррено, ви могли якось делікатніше? — Фірніет дивився на стареньку з осудом. — Ви знаєте, як жителі Землі сприймають магію.

— Архімагеса хто? — перепитала Ірина, все ще дивуючись.

— Тіррена Лютем, — відповіла бабуся, усміхаючись. — Так мене звуть. А ось цього надміру серйозного чоловіка звуть Фірніет Діманні. Не знаю, що ваша Феліція в ньому знайшла, але я б з ним померла від нудьги.

Фірніет окинув її похмурим поглядом, але нічого не відповів. Натомість заговорила Феліція.

— Я розумію, що все це неймовірно, але магія існує. Тут, як бачиш, лише за допомогою заряджених артефактів, але у світі, куди я перенеслася, магією володіють усі. Навіть у мене вона є.

— І ти можеш кидати вогняні кулі, Фел? — Аліса дивилася на свою старшу сестру сповненими захоплення очима.

— Так, і блискавки також можу жбурляти. І не тільки це.

— А літати? Там літають на мітлах?

— Ні, — усміхнулася Феліція. Вона встигла забути, що молодша сестричка завжди любила читати фентезійні романи. — Левітація нам недоступна.

— Але предмети левітувати можна, якщо вмієш керувати стихією повітря, — підморгнувши Алісі, архімагеса Тіррена знову потягла трохи енергії зі свого каменю в посоху і підняла в повітря пачку з печивом, що лежала на столі.

Аліса простягла руки і пачка плавно опустилася на її розкриті долоні, змусивши дівчинку вкотре запищати від захоплення. Але Ірина не поділяла захвату дочки. Від чергової демонстрації магії у бідної жінки здали нерви і вона, стукнувши кулаком по столу, закричала:

— Все! Досить! Я не можу на це дивитись! Невже ви не розумієте, що ламаєте всі мої уявлення про світ?

— Іро, заспокойся, — Феліція спробувала обійняти мачуху, але та її відштовхнула. Тоді дівчина встала і, діставши зі звичного місця в шафці настоянку валеріани, накапала їй у склянку з водою та простягла. — Попий.

Ірина випила і, заплющивши очі, кілька хвилин сиділа мовчки. Інші теж не наважувалися порушити тишу. Розплющивши, нарешті, очі, Ірина раптом поставила найлогічніше запитання:

— Навіщо ти повернулася, Феліціє? Якщо в тому світі так чудово, то чому ти знову тут?

— Мені треба поговорити з дідусем Ернестом. Я хочу попросити його піти зі мною. Той світ його потребує.

— Що ж, не буду затримувати, — Ірина важко зітхнула і знову заплющила очі.

Феліції стало прикро. Її зустріли з таким теплим прийомом, а тепер так легко виганяли. Вона намагалася знайти слова, щоб повернути мачуху в норму, але не встигла нічого придумати.

— Значить, ти незабаром знову підеш? — Аліса вмить посумнішала.

— Так. Я буквально на день-два сюди прибула.

— А ти мене з собою забрати не можеш? — в очах Аліси було стільки надії, що Феліція не знала, що відповісти, щоб не розчарувати сестричку.

— Алісо! — гаркнула на неї мати.

— Що, мамо? — Аліса надулася. — Хіба це життя? А ось там магія, там класно.

Феліції б розповісти, які проблеми зараз у Велланії, але їй так не хотілося засмучувати дівчинку.

— Там також може бути погано. Наше місце тут. А Феліція нехай вчиняє, як знає.

— Ну, мааамо! — на очах Аліси виступили сльози.

— Ні. Ми житимемо тут.

Аліса вже ледь стримувала сльози. Піднявшись з-за столу, вона хотіла втекти до себе в кімнату, але Феліція зупинила її. Вона підійшла до сестри і обійняла її, намагаючись хоч трохи втішити.

— У Велланії зараз небезпечно, Аліско. Я прийшла за дідусем Ернестом, щоб він допоміг її врятувати від жахливих демонів. Можливо, пізніше, коли ми вирішимо всі проблеми, я знову прийду і зводжу тебе на екскурсію, якщо твоя мама не буде проти.

— Такий варіант мене влаштовує, — знехотя погодилася Ірина.

Аліса витерла сльози і змусила себе усміхнутися.

— Ну от і домовилися, — Феліція випустила сестричку з обіймів. — Що ж, я піду навідаю дідуся Ернеста. У нас мало часу.

Ірина не стала заперечувати і, залишивши її приходити до тями після знайомства з магією, Феліція зі своїми супутниками пішла до дідуся Ернеста. Старий жив у великому будинку за 10 хвилин ходьби разом із дружиною, сином, невісткою та онучками. Двері відчинила старша з його онучок — 17-річна Емілія.

— Дідусю Ері! — а в сім'ї Ернеста всі називали саме так. Він сам обрав собі таке скорочення. — Феліція повернулася!

На крики Емілії збіглася вся родина — вони якраз вечеряли на кухні. Дідусь Ернест одразу ж кинувся обіймати Феліцію і довго-довго не відпускав.

— Вгадай, де я була, дідусю Ері? — спитала Феліція, тільки-но старий випустив її з обіймів.

— І де ж, сонечко? — дідусь хитро підморгнув, розуміючи, звідки вона прийшла.

— У Велланії!

Ні дідусь Едуард, ні дідусь Ернест, розповідаючи казки онучкам, ніколи не говорили назви світу, з якого вони прийшли. Тож дідусь Ернест знав: Феліція його не розігрує, вона каже правду.

— Ну нарешті! А то я втомився, що моїм історіям ніхто не вірить, — старий видихнув з таким полегшенням, ніби з його душі не камінь упав, а ціла скеля.

— Я все думала, чому мене так приваблює магія, а, виявляється, я пов'язана з Велланією і не тільки за походженням.

— Що ти маєш на увазі, люба?

— Це довга історія, а ми ще не вечеряли. Іра нас тільки чаєм напоїла і потім довго приходила до тями після демонстрації магії архімагесою Тірреною.

— Архімагеса Тіррена? — дідусь Ернест тільки-но помітив, що Феліція прийшла не одна, і, обійшовши її, підійшов до супутників дівчини. — Ви та сама Тіррена Лютем? Адже ви — вона, так? Це фіолетове волосся забути неможливо!

— Так, це я, — відповіла архімагеса, здивовано посміюючись над реакцією старого. — Хіба ми знайомі?

— Мій батько спілкувався з вами інкогніто, про портали. Ми приїжджали до вас у Муірн. Це було понад 60 років тому, мені тоді лише 6 було, Еду — 14.

— О так, пригадую, — архімагеса Тіррена закивала головою. — Навіть не думала, що консультую родичів короля, що втекли на Землю. Мене попросили надати допомогу — я її надала.

— І тепер ви знову тут, привели до мене мою Феліцію.

— І можу забрати вас назад у Велланію, Ернесте, — архімагеса Тіррена підморгнула старому. — Вибачте, не знаю вашого велланійського імені. Чи його у вас немає?

— Еріван. Мене звуть Еріван.

Тепер Феліція зрозуміла, чому дідусь Ернест просив називати себе Ері — так скорочувалося його справжнє ім'я.

— А твого діда, Феліціє, звали Едованом.

— Я знаю, — кивнула Феліція. — Про нього залишилися записи в королівському архіві Сетірамів, а ось про тебе — ні.

— Мій батько вирішив не залишати про мене згадок. Але це не важливо. Проходьте на кухню, повечеряємо разом, у нас ще багато їжі залишилось, а потім обговоримо справи.

Повечерявши разом із ріднею, яка весь час кидала здивовані погляди, то на дідуся, то на Феліцію, то на архімагесу Тіррену, Феліція без прикрас повідала про все, що зараз відбувалося у Велланії та повідомила, що дід Ернеста, Еміван Сетірам, просить його допомоги із самої Обителі неупокоєнних.

— Це ж треба, ти бачила мого дідуся, сонечко, — старий усміхнувся. — А я його востаннє бачив у 6 років. Після того разу ми до Велланії більше не поверталися.

— То що ти скажеш, дідусю Ері? Підеш із нами чи залишишся на Землі?

Старий задумався. Було видно, що він хоче залишити Землю і повернутися у світ, де є магія, світ, який усі ці роки кликав його до себе. Тільки от у нього була сім'я і він не міг вирішити за всіх.

— Мені треба все обміркувати, люба, ти ж розумієш, — старий глянув на свою родину. — Нам. Я не можу залишити їх і не можу змусити піти зі мною.

— Я розумію, дідусю Ері, — Феліція взяла за руку старого і притиснула до своєї щоки. Їй було так добре поряд із рідними, що вона не стрималась і розплакалася. — Навіть не думала, що так за тобою сумуватиму.

Дідусь витер сльози Феліції своєю теплою долонею і пригорнув її до себе, втішаючи.

— Ну, годі тобі, люба. Не треба плакати. Дай нам трохи часу і ми щось вирішимо. Адже так? — старий подивився на свою сім'ю, шукаючи підтримки.

Еммануїл, його син, закивав, підтверджуючи слова батька, а ось його дружина несподівано радісно вигукнула:

— Ері, то це що виходить, я вийшла заміж за принца?

— Саме так, Софійко, саме так, — посміхнувся старий.

— Оце так новина! І що, добре там у Велланії?

— Буде добре, якщо ми проженемо Повелителів, — відповіла за дідуся Феліція.

— І пенсія там буде більшою, так?

— Ну, я сподіваюся, що нащадки мого дядька не обділять нас грошима і повернуть королівський статус. Тоді про гроші взагалі можна буде не думати. До речі, Феліціє, хто зараз править Сутінковим островом?

— Король Евікур.

— Це син Еловіна?

Феліція подивилася на Фірніета, вона не знала, як звати батька короля.

— Так, Евікур — старший син Еловіна, — відповів Фірніет.

— А Еловін ще живий? Я його лише один раз бачив. Нехай у нас і велика різниця у віці, але все ж таки він мій двоюрідний брат.

— Так, він живий.

— Яке щастя! — видихнув старий з полегшенням.

Він замовк, не знаючи, що спитати далі, але тут знову заговорила його дружина.

— Тоді, може, повернемось у Велланію, Ері? Заживемо по-королівськи! Що скажеш, синку? — вона обернулася до розгубленого Еммануїла, а потім підморгнула онучкам. — А ви, дівчатка, бажаєте бути принцесами?

Обидві дівчини закивали: хто ж відмовиться стати принцесою? Вони з надією подивилися на батьків — тільки вони ще не могли вирішити, як бути.

— Я думаю, треба обдумати до ранку, — відповів Еммануїл. — Перш, ніж приймати рішення, треба добре виспатися.

— Ти зможеш змінити ім'я на інше, — підморгнув йому дідусь Ернест. — У Велланії багато гарних імен на «Е». Наприклад, Емран — так звали по-справжньому твого діда, або Еміван — ім'я твого прадіда. Адже я знаю, що тобі твоє не подобається, але в нас такі традиції. Хто ж знав, що в цій країні на Землі так мало імен на «Е»?

— Ти, звичайно, вмієш переконувати, тату, — посміхнувся Еммануїл, — але остаточну відповідь я дам все ж таки вранці.

Спати лягли всі рано. Дідусь Ернест не дозволив Феліції повернутися на ніч до мачухи та влаштував її з Фірніетом і архімагесою Тірреною у себе вдома. Місця у нього вистачало. Ранок приніс Феліції радісну новину: її рідні погодилися вирушити до Велланії.

— Візьміть поки що найнеобхідніше, — сказала їм архімагеса Тіррена. — Пізніше ви зможете повернутися і забрати решту речей, вирішити всі питання, з роботою там і школою. Зараз можете домовитись щодо лікарняного, а потім вже розберетеся нормально.

Поки рідня збиралася, Феліція вирішила ще раз сходити до мачухи сестрою, щоб нормально попрощатися. Фірніет теж пішов разом із нею. Ірина відкрила не відразу, а коли відкрила, то в ніс Феліції вдарив різкий запах перегару.

— Перший раз у житті так сильно напилася, — Ірина уникала дивитись у вічі Феліції, їй було соромно. — Навіть у юності так багато не пила. Думала, алкоголь допоможе забутися, але ні.

— Вибач, що так тебе налякали, Іро. Ми більше так не будемо. Я йду. Прийшла попрощатися. Думаю, якщо все буде гаразд, то я повернуся незабаром. Може, за тиждень навідаюсь, а може й за місяць. Все залежить від того, впораємося ми з однією важливою справою чи ні. Якщо не повернуся протягом півроку — отже, мене вже немає в живих. Тоді можеш знову подавати на мене у розшук і через якийсь час Аліса зможе отримати квартиру у спадок. Якщо ж все буде добре, то я повернуся і оформлю дарчу.

— Добре, — кивнула Ірина. — Сподіваюся, у тебе все вийде, Феліціє.

Почувши розмови у передпокої, прокинулася Аліса і одразу ж вибігла до всіх.

— Ти прийшла попрощатися, Фел? — вона з сумом дивилася на сестру.

— Так, ми з дідусем Ернестом та його родиною повертаємося до Велланії.

— Мамо, ну ти подивися, Сатірови усі в магічний світ зібралися, — знову почала скиглити Аліса. — А ми? Я теж хочу.

— Алісо, перестань, — відмахнулася від неї Ірина, потираючи скроні — після випитого вчора алкоголю в неї страшенно боліла голова. — Ми ж домовилися, що Феліція згодом звозить нас на екскурсію.

— Ти хоч поснідаєш з нами? Я навіть поділюся з тобою шоколадкою, — Аліса з надією зазирнула в очі сестри.

— Я вже поснідала в дідуся Ернеста, але від чаю з шоколадкою не відмовлюся, — Феліція зняла пальто з чобітками і пройшла на кухню.

— А чому не каву? — здивувалася Аліса. — Ти ж без кави ніколи не починала ранку.

— Мені зараз не можна пити кави.

— Чому?

— У мене буде дитина.

Феліція не планувала розповідати про свою вагітність мачусі із сестрою, але зараз зрозуміла, що не може приховувати. Аліса одразу кинулася її обіймати, а мачуха окинула сумним поглядом.

— Жаль, що твій батько не дожив до онуків. Він був би радий.

Від її слів Феліція не змогла стримати сліз і заспокоїлася лише тоді, коли Аліса поставила перед нею чашку із чаєм і віддала половинку шоколадки. Феліція без поспіху насолоджувалася частуванням, бажаючи запам'ятати свою сім'ю такою. Тепер вона відчувала, що вони — її сім'я.

Не встигла Феліція встала з-за столу, збираючись йти, як Аліса міцно вчепилася в неї.

— Обов'язково повертайся, сестричко! Я буду на тебе чекати!

— Я повернуся. Обіцяю, що повернусь.

І які б сумніви Феліцію раніше не мучили через майбутню битву з Повелителями, зараз у її душі оселилася впевненість: вона все зможе. Вона повернеться.