Раді Вас бачити!

Феліція

Після Імператорського балу Феліція повернулася разом із Фірніетом до його будинку. Вони вже не ховалися в підвалі, оскільки ні Імператор, ні Валідана більше не становили загрози. Імператор дозволив Феліції зберегти сили принцеси Феллінії та життя, а Валідана — вона зникла в розломі разом із загиблою Ірфлою. Трагічна доля Ірфли займала всі думки Феліції, вона досі відчувала біль від її безглуздої смерті. Феліція постійно поверталася думками до того дня, думаючи, чи могла вона щось зробити для порятунку Ірфли, але не знаходила відповіді. Феліція тинялася по дому, немов привид, розсіяно торкаючись усіляких дрібничок на столах і тумбочках. Вона не могла ні на чому зосередитись, навіть читати не хотілося. Їй би поговорити з кимось, але Майренн з Ейтною повернулися до академії, а Фірніет із самого ранку сидів у бібліотеці, захоплено вишукуючи щось у книгах. Феліції не хотілося його турбувати.

— Ну, що ти метушишся, Фел? — Феліція здригнулася. Вона настільки поринула в скорботні думки, що не почула, як Фірніет підійшов до неї ззаду і несподівано заключив в обійми.

— Страждаю. Не знаю, чим себе зайняти. Нічого не хочеться, — Феліція повернулася до Фірніета обличчям і, притулившись до його грудей, зітхнула. Сліз більше не було, просто тупий, ниючий біль усередині.

— Може, приготуєш нам поїсти? — Фірніет посміхнувся і ніжно провів рукою по волоссю Феліції. — Я скоро звільнюсь. Повечеряємо, вип'ємо вина.

— Ти так поводишся, ніби нічого не сталося, — Феліція насупилась. Їй не подобалося, що Фірніет надто спокійний.

— Я просто вмію перемикатися, Феліціє. Я багато чого пережив у своєму житті. Мене не так просто вибити з колії.

— Але ж не посміхатися, коли стикаєшся зі смертю!

— Посмішка — захист для душі від болю. Як мазь для рани. До того ж, ми напевне не знаємо, чи померла Ірфла. Валідана зникла з нею, коли та ще дихала.

— Твій Імператор атакував її смертельним ударом, — заперечила Феліція. — Ти ж сам бачив, якої він був сили.

Фірніет випустив Феліцію зі своїх обіймів і, взявши її обличчя у долоні, уважно глянув у вічі. Його погляд випромінював тепло, як завжди, коли він дивився на Феліцію, незважаючи на те, що самі очі нагадували холодний лід своїм кольором.

— Феліціє, люба, послухай, ти не так багато знаєш про наш світ. Ти тут всього нічого. Магічні світи неймовірно складні, вони підкоряються іншим законам, ніж твій старий світ. У світі магії можливо все і кінець — це іноді початок. Ми не завжди вмираємо остаточно, а в деяких випадках навіть повертаємося. Я розповім тобі дещо за вечерею, але тільки якщо ти перестанеш себе катувати і звинувачувати. Годиться?

— Годиться, — Фірніет заінтригував Феліцію, їй хотілося розпитати його прямо зараз, але вона знала, що він упертий і раніше, ніж треба їй нічого не розповість.

Фірніет ніжно торкнувся губ Феліції в швидкому, але чуттєвому поцілунку і пішов назад до своїх книг. Неохоче Феліція попленталася на кухню. Не дивлячись на любов до готування, сьогодні в неї не було жодного бажання чаклувати на кухні, але їсти треба було щось.

«Шкода, тут немає доставки їжі з ресторанів» — зітхнула Феліція і почала вивчати продукти, що були в домі.

Після деяких роздумів Феліція взялася за приготування рагу — звичайна, але смачна страва, вона в неї виходила просто чудовою, при тому, що особливо напружуватися в її приготуванні і бути уважною не треба було.

Через годину Феліція з Фірніетом уже сиділи за столом з повними тарілками рагу, що спокусливо парував, запрошуючи спробувати шматочок, і келихами червоного вина. Феліція нетерпляче барабанила пальцями по стільниці.

— Розповідай, — попросила вона, роблячи ковток вина.

— Зараз, дай поїсти, я зголоднів, — Фірніет лукаво посміхнувся.

— Ти навмисно випробовуєш моє терпіння, — Феліція надула губи.

— Мене забавляє твоя нетерплячість, не можу встояти, — Фірніет відправив у рот першу ложку з рагу. — Ммм, дуже смачно! Давай спокійно поїмо, а потім я тобі все розповім.

— Твоя взяла, — Феліція зробила ще пару ковтків вина і, відставивши келих, взялася за вечерю.

Феліція з'їла свою порцію швидко, а Фірніет як на зло їв повільно. Феліція мовчки свердлила його невдоволеним поглядом, так що врешті-решт Фірніет не витримав і сказав:

— Фел, ну серйозно, я не люблю їсти швидко. Я розумію, що тобі важко і треба з кимось поговорити, але я займався важливими справами. Зараз доїм і все розповім.

Феліція насилу дочекалася, коли Фірніет закінчить їсти, допивши на той час перший келих вина. Покінчивши з вечерею, Фірніет налив їй ще й запропонував пересісти у крісла біля каміна. Влаштувавшись зручніше, він розповів Феліції дещо цікаве.

— У нашому світі після смерті ми потрапляємо в особливий вимір — Колиску. Звідти душі перероджуються у новому тілі та живуть нові життя. Тобі це має бути відомо під виглядом реінкарнації. Тільки в нашому світі переродження — це факт, а не здогад, як на твоїй Землі. Однак є ще один вимір — Обитель неупокоєнних. Він є подобою потойбічного життя і називається в народі планом неживих. Обитель неупокоєнних виникла під Першим розломом — у місці, де давня темна магеса Ерта Етірель, прародителька Ірфли та Валідани, вперше проломила землю, намагаючись відокремити Етіренію від Велланії. Кожен із розломів має свою особливу магію, але тільки під першим утворився новий вимір, — Фірніет розповідав серйозно, ніби знаходився на заняттях зі студентами, зовсім забувши, що перед ним його кохана. Але Феліція з цікавістю ловила кожне його слово. — Вважається, що до Обителі неупокоєнних потрапляють душі тих, хто не хотів йти, померлих рано чи загиблих насильницькою смертю, загалом усіх тих, хто всіма силами тримається за життя. Деякі маги збігали туди, отримавши смертельне поранення, щоб продовжити жити хоч якось, інші вирушали з цікавості. Говорять, що раніше звідти поверталися, але знання про це втрачені. Я вважаю, що Валідана затягла Ірфлу саме в Обитель неупокоєнних, адже Перший розлом знаходиться якраз під тронною залою її палацу. Крім виміру він зберігав у собі ще й джерело темної магії, яке було запечатано, а Валідана вивільнила його, тікаючи. Тільки, перебуваючи над Першим розломом, можна свідомо переміститися в Обитель неупокоєнних. Предки Валідани побудували палац над ним саме, щоб закрити іншим доступ туди, з того часу знання про план неживих почали губитися і обростати легендами. Щоб потрапити туди після смерті, треба відчайдушно чіплятися за життя. Так кажуть. Ось, власне, і все, що я хотів розповісти тобі, Феліціє.

— Думаєш, Ірфла там жива бродить?

— Мені так здається.

— І що, її не можна визволити? — в очах Феліції спалахнула надія. Вона так хотіла вірити, що Ірфла жива.

— Навіть якби можна було, Ірфлу смертельно поранили. Вона тут не виживе.

— Але ж ми в магічному світі! — Феліція не хотіла так просто відмовлятися від надії, що ледве змахнула крилами. — Має бути якийсь спосіб зцілити її!

Фірніет нічого не відповів. Він підвівся з крісла і, взявши на столику пляшку, підлив вина в келихи собі та Феліції. Кілька хвилин задумливо дивився у химерний танець вогню в каміні і знову повернувся до крісла.

— Я вмію варити чудові цілющі зілля та мазі, але вони не зцілюють миттєво. Розумієш, Фел, тут потрібна здатність зцілювати — руками чи заклинанням, але щоб одразу, а не поступово. У нашому світі немає магів із такими здібностями.

— А в якому є? — Феліція не здавалася, вона продовжувала вірити, що Ірфлу можна врятувати. Фірніет дав їй тільки примарну надію, але вона вчепилася в неї мертвою хваткою, не бажаючи відпускати. Іншої надії Феліція не мала.

Фірніет замислився. Поставивши келих з вином на підлогу, він заплющив очі і потер обличчя руками. Феліція чекала. Вона відчувала, що Фірніет знайде відповідь. І він знайшов її.

— У Муірні! — на обличчі Фірніета заграла посмішка. — Пам'ятаєш Кетту Віралані?

Феліція кивнула. Вона чудово пам'ятала рудоволосу жінку, стару приятельку Фірніета, яка допомогла їй, підштовхнувши Фірніета у бік кохання. Дочка Кетти народилася на Землі, як і Феліція, це вона теж не забула.

— Так ось, у Кетти є друг, Деммін Лютем, ну як друг ... — Фірніет зам'явся. — У них із Демом складні стосунки.

— Коханнячко? — Феліція лукаво всміхнулася.

— Вони кохали один одного в юності, потім посварилися, Кетта втекла на Землю, там народила дочку, потім повернулася. Вони то сходилися з Демом, то сварилися і знову розбігалися, зрештою, начебто просто залишилися друзями, але при цьому, мені здається, між ними все ще залишилися почуття. Одним словом, все складно.

— Зрозуміло. Дорослі люди страждають дурницями, — Феліція не могла перестати посміхатися. Вона навіть забула про свої страждання за Ірфлою. Її завжди забавляло, коли люди влаштовують із стосунків цілу драму. Кохаєш — будь з людиною, умій її чути та розуміти.

— Щось на кшталт того, — погодився Фірніет. — Але ж не в цьому суть. Дем має дар зцілення. Він міг би врятувати Ірфлу.

— Тоді на що ми чекаємо? — Феліція підскочила з крісла, мало не розплескавши вино у келиху. — Вирушаємо до нього!

— Не квап події, Феліціє, — зупинив її Фірніет. — Нам треба спочатку переконатися, що Ірфла справді в Обителі неупокоєнних, знайти спосіб туди потрапити і загублений, — Фірніет наголосив на цьому слові, — спосіб звідти повернутися. Тільки тоді можна звати Дема.

— То ти шукав цей спосіб у своїй бібліотеці весь день?

— Ні. Я займався іншим.

— Але що може бути важливішим за порятунок Ірфли?! — обурилася Феліція.

— Ти. Твоя нова сила. Я вивчав усе, що пов'язано з нею.

Феліція опустилася в крісло і тихенько зітхнула. Вона не надавала великого значення своїй силі — подумаєш, рідкісний дар проявився! Він нікуди не подінеться і зовсім їй не заважає, а от розібратися в тому, що насправді сталося з Ірфлою, потрібно зараз. Раптом вона там страждає?

— Що знайшов? Чому взагалі сила поглинання вважається забороненою? Що з нею не так?

— Дещо знайшов, але я не певен, що це нам особливо допоможе. Останньою людиною, яка загинула від сили поглинання була Данора Етірель, мати Валідани. Після цього король темних Детрен винищив усіх власників цієї сили. Про неї не було чути цілих 39 років, а тепер вона проявилася в тобі. Мій дід мені багато розповідав про силу поглинання, він у молодості стикався з такими магами. А ще ходили чутки, що прадід Еділана Сетірама мав таку силу і випадково вбив нею свою першу дружину, але підтвердження цьому не було. Загалом у Сетірамів багато загадкового в сім'ї відбувалося — то брат прадіда Еділана зник, то брат діда з усією своєю родиною.

— Причому тут твій Еділан до моєї сили? Ти краще поясни, чому вона вважається забороненою, — перебила Фірніета Феліція. Чутки її зараз не дуже цікавили.

— До тебе — ні причому. Просто цікаво, куди вона в них зникла, якщо чутки вірні… А заборона на силу поглинання виникла з тієї причини, що, по суті, вона — зло, незалежно від того, якою магією використовується. Справа в тому, що головний принцип бойової магії полягає у рівних можливостях. Рада архімагів суворо визначила правомірність тих чи інших дій.

— На зразок законів?

— Так. Дивись, Фел, немає нічого злочинного у звичайних бійках, неважливо фізичних чи магічних. Так, це неприємно, але люди часто силою вирішують конфлікти. У нас за це не карають, якщо нікого не вбили або не покалічили критично. Ти можеш спокійно боротися з іншими, поки ти дотримуєшся певних правил. Перше: не нападати магією на людину, позбавлену її. Друге: не використати темну магію. І третє: не використовувати заборонені заклинання чи сили, які дають тобі значну перевагу. Поглинання чужої магічної енергії дає не просто колосальну перевагу, а може вбити суперника. Людину можна позбавити магічних сил і вона житиме, але в ній завжди залишатиметься частка магічної енергії, вона частина нас, вона живить наш дух. Поглинання витягує абсолютно всю енергію, якщо вчасно не зупинитися, що і призводить до смерті суперника. Ось чому поглинання під забороною. Навіть темні маги його не використовують. Ймовірно, причиною тому стала смерть Данори Етірель, але це вже не має значення. Факт залишається фактом: силу поглинання ненавидять і світлі, і темні.

— А якщо контролювати поглинання? Адже не обов'язково відбирати всю енергію?

— Неможливо. Сутність цієї сили така, що чим більше чужої енергії поглинаєш, тим ненаситнішим ти стаєш. Ти просто не зможеш зупинитися біля самого краю і все. Ніхто не міг. Тільки якщо спочатку зупинитися, ось як ти із Валіданою.

— Я зрозуміла, — кивнула Феліція. — А що думає Імператор щодо моєї сили поглинання?

— Імператор здивований. У принцеси Феллінії такої сили не було, але він вважає, що ти розвинула поглинання із сили підзарядки від рослин. Хоча ніколи раніше такого не траплялося.

— Але ж він не покарає мене за володіння цією силою?

— Не покарає. Якщо ти, звичайно, не вбиватимеш.

— Я що схожа на маніяка?

— Ні, — Фірніет посміхнувся. — Ні в якому разі. Але з твоєю силою треба розібратися. Думаю, найкращим варіантом буде відвідати Етіренію. Нам у будь-якому випадку потрібно дізнатися, що говорять про зникнення Валідани і подивитися, чи зможемо ми отримати доступ до розлому, а потім розпитаємо когось із місцевих, що вони знають про винищення магів-поглиначів королем Детреном.

— А нас так легко пропустять до Етіренії?

— Ти читала історію принцеси Феллінії? Хіба не пам'ятаєш, як вона рятувала Еділана?

— У вигляді кішки! Точно! — Феліція посміхнулася. Вона й забула про цю свою здатність.

— А за допомогою ми звернемося до Роани Манорі. Феллі вона допомогла, допоможе і нам.

— Ми завтра поїдемо? — Феліція вже передчувала захоплюючу подорож.

— Краще б ми поїхали в п'ятницю, — посміхнувся Фірніет, — але я бачу твоє нетерпіння. Поїдемо завтра рано-вранці, а надвечір повернемося. Швидко все розвідаємо, а потім будемо аналізувати.

— Хіба ми не можемо затриматись там на кілька днів? — здивувалася Феліція.

— А вчитись хто буде? — Фірніет засміявся. — А працювати?

— Ой, я й забула про академію. Може, візьмемо відпустку?

— Взимку будуть канікули. Після Нового року. Він тут в той же час, що й у вас святкується.

— Але до Нового року ще добрих два з половиною місяці! — обурилася Феліція.

— У нас буде час спокійно в усьому розібратися, Феліціє, не гони коней. На вихідних їздитимемо в потрібні нам місця, а в решту часу — будуватимемо плани. Я звик все ґрунтовно вивчати, перевіряти і лише потім діяти. Навіть не намагайся мене прискорити, — Фірніет жартівливо погрозив пальцем Феліції, бачачи, що вона все більше хмуриться. — Добре продуманий план — головна запорука успіху. Ми йтимемо повільними, акуратними кроками, але зробимо все з першого разу і правильно.

— Який же ти зануда, Фірніете! — засміялася Феліція.

— Який уже є, — Фірніет прибрав вино і, взявши Феліцію за руки, підняв з крісла і притяг у свої обійми. — Пішли спати. Завтра насичений день.

Засипаючи тієї ночі на плечі у Фірніета, Феліція розуміла, що він має рацію, але душа її жадала негайного бою. Все-таки вони дуже різні. Феліція любила Фірніета, їй було так затишно і спокійно поряд з ним, але її душу почали точити сумніви: чи зможуть вони бути щасливими за таких різних характерів?