Раді Вас бачити!

Розплющивши очі, Ярослав побачив, що Злати поруч немає. Він заснув тільки під ранок і навіть не чув, коли вона встала. Намагаючись стежити за її станом, Ярослав неодноразово прокидався цієї ночі, варто було лише Златі злегка поворухнутися. Він хвилювався за неї навіть, коли спав. Вночі Злата іноді тихенько стогнала, хмурила сонне личко й часто переверталася уві сні. Ярослав в цей час тривожно прислухався до її переривчастого дихання й обережними рухами погладжував її животик та ніжно цілував в лоб. Відчуваючи його турботу та любов, Злата тоді заспокоювалася, її сон ставав більш мирним і тихим...

Намагаючись прокинутися остаточно, Ярослав струснув головою і почав сонно потирати пальцями очі. Ранок був ясний, привітний. Сонячні зайчики вперто пробивалися крізь вікно, повідомляючи про те, що новий день вже почався.

— Златко! Сонечко, ти де? — вийшовши зі спальні, Ярослав почав кликати свою кохану, але у відповідь — тиша. Він почав шукати її по всій квартирі. Злати вдома не було.

"Дивно... Куди вона могла піти?!" — він повернувся в спальню, узяв свій телефон, який лежав на тумбочці, і набрав номер Злати, але безуспішно — її телефон був вимкнений.

"Та що ж таке?!" — від хвилювання його дихання почало різко сповільнюватися, а серце битися ще швидше. Він не витримує і телефонує вже Кірі.

— Так, Ярославе! — бадьорим голосом Кіра відповіла вже через пару гудків. — Доброго ранку!

— Привіт, Кірочко! — привітався Ярослав і швидко перейшов до суті. — Вибач, що потурбував тебе з самого ранку. Злата випадково не у тебе? Я прокинувся, а її ніде немає. Вона мені нічого не сказала. Я додзвонитися до неї ніяк не можу! Я вже не знаю, що й думати!

— Її в мене немає, — відповіла Кіра. — Так вона ніби й не збиралася до мене. Чому ти так турбуєшся? — насторожено запитала вона. — Вона хіба не на роботі?

— Ні. Злата сьогодні повинна була залишитися вдома. Я телефонував їй на робочий номер, але вона там теж не відповідає. Вчора ввечері вона погано себе почувала, вночі спала не надто спокійно, — з тривогою розповідає Ярослав. — Я навіть вирішив сьогодні попрацювати вдома, щоб бути поруч з нею. Та й взагалі вона якась напружена останнім часом, але мені не говорить нічого, — зітхає він. — Може, ти щось знаєш?

— Та ні. Начебто нічого такого, — відповіла Кіра. Але ці слова прозвучали від неї якось невпевнено. Вона й правда нічого не знала, але деякі припущення у неї все ж були.

"Якщо причина в цьому Діма, я його просто вб'ю! Не вистачало, щоб Злата ще й нервувала через цього недоумка!" — навіть від самої згадки про Діму, Кіра кипіла від злості.

— Ярославе, ти тільки не хвилюйся завчасно! Добре? Мало куди вона могла піти/ Все буде добре! Я впевнена, що вона скоро повернеться. — Кіра намагається заспокоїти Ярослава, а у самій теж душа була не на місці.

— Гаразд, Кіро, — Ярослав знову важко зітхнув. — Вибач ще раз, що потурбував тебе, — сказав він наостанок. — Спробую ще раз Златі зателефонувати. Антону передавай привіт!

— Добре, — каже в трубку Кіра. — У мене є ще час, я можу до вас заїхати. Не хвилюйся, будь ласка! — повторила вона, знаючи як Ярослав сильно боїться за Злату. Саме тому він намагався всіляко оберігати її, тримати все під контролем і стежити, щоб Злата чітко виконувала всі рекомендації лікарів. Він майже очей з неї не зводив. Кіра прекрасно розуміла як йому особливо зараз важливо знати про кожен крок Злати, щоб вона завжди була в полі його зору.

Закінчивши розмову з Кірою, Ярослав знову спробував зателефонувати Златі, але вона досі була недоступна. Він відчуває як паніка все сильніше чіпляла його міцними ланцюгами. Не знаходячи собі місця, він нервовими кроками походжав по всій квартирі з телефоном в руках, не перестаючи автоматично набирати її номер. Потім спустився у двір. Вдихнувши свіже повітря, він підняв голову вгору, дивлячись на бездонне блакитне небо за яким пропливали білі хмари. Він закрив очі, підставляючи обличчя холодним сонячним променям. Щоб відігнати від себе похмурі думки, Ярослав вирішив трохи побродити по прекрасному зимовому парку з покритими інеєм деревами, але це не дуже допомагало відволіктися, тому він повернувся додому. Час спливав дуже повільно. Злати досі не було. Ярославу здавалося, що від невідомості, де зараз знаходиться його кохана, він просто збожеволіє!

Хтось наполегливо дзвонить у двері. Ярослав швидко попрямував в коридор.

— А це ти Кірочко... — пригніченим голосом промовив Ярослав, відчиняючи двері. — Заходь! — він пропускає її у квартиру.

— Що так і не з'являлася? — запитує Кіра, переступаючи через поріг.

— Ні, — в розпачі Ярослав похитав головою. Більше не сказавши ні слова, він покрокував у бік кухні. Кіра пішла за ним. Ярослав сів на кухонний диван. Спершись ліктями об стіл, він запустив свої пальці в густе чорне волосся. Не звертаючи уваги на присутність Кіри, Ярослав дивився в іншу сторону. Мимовільні рухи його очей виражали сильне занепокоєння.

— Ярославе, ну що ти? — зітхнула Кіра. У неї серце розривалося, дивлячись на нього. — Не переживай ти так. Все буде нормально, — вона присіла поруч і поклала руку йому на плече. — У мене зараз таке відчуття дежавю! Ми це вже проходили. Ти пригадай Львів! Як ми хвилювалися тоді за Злату! А виявилося, що її просто десь носило! — Кіра намагалася хоч трохи заспокоїти його, заодно і себе теж. Ярослав різко підняв на неї тривожні очі.

— Ти не порівнюй! — вигукнув він тремтячим від хвилювання голосом. Сам того не помітивши, Ярослав почав м'яти серветку, яка лежала на столі. — То зовсім інша справа. Вона тоді не чекала дитину! Зараз все складніше. Ти ж сама знаєш, що у неї не простий випадок. Раптом їй десь погано стало? Її вже довго немає. Злата скоро мене доведе! Одного разу я прокинувся вночі, а в ліжку її не було. Як з'ясувалося, вона гуляє біля під'їзду! Серед ночі! Уявляєш?! А Злата дивиться на мене своїми безневинними оченятами й каже, що їй просто захотілося подихати повітрям! — емоційно розповідає Ярослав, не стримуючи тремтіння в тілі. — А зовсім недавно збиралася надіти на роботу взуття на підборах! Ось скажи, вона нормальна? Добре, що я побачив і не дозволив їй це зробити!

— У цьому вся Злата! — Кіра у відповідь похитала головою. — Так! Стоп! — її раптом осяяло. — Новорічні свята на носі! Я, здається, здогадуюся, де твоя кохана може бути! — вона не встигла договорити, як у цей момент вони почули звук вхідних дверей.

— А ось і наша "Мати Тереза" повернулася! — на обличчі Кіри з'явилася усмішка.

— Нарешті! — полегшено видихнув Ярослав, швидко піднімаючись з місця. На порозі кухні з'явилася Злата, яка на ходу розстібала своє пальто.

— Оу! Кірочко, привіт! — привіталася Злата і чмокнула її в щічку. — Ти вирішила до нас в гості заглянути? — добродушно посміхнулася вона. Потім Злата підійшла до Ярослава і міцно обнявши, вона ніжно поцілувала його в губи. Задоволена усмішка не сходила з її вуст.

— Нє, ну ти тільки глянь на неї! — Кіра сплеснула в долоні. — Вона ще й посміхається! Я фігію просто! — вказавши рукою в бік Злати, вона подивилася Ярослава. — А я тобі що казала? По суті, картина та ж сама!

— Де ти була??? — від змішаних емоцій Ярослав легенько струснув Злату за плечі. — Чому до тебе не можна додзвонитися?

— У фонді. Ми дітлахам подарунки новорічні розвозили. Планували в інший день, але все раптом змінилося. Мені вранці зателефонували. Я тільки пізніше побачила, що у мене телефон майже розряджений, а потім і зовсім сів ... Що взагалі відбувається? — Злата переводила нерозуміючий погляд то на Ярослава, то на Кіру.

— Та ну тебе... — Ярослав лише махнув рукою у відповідь. Він мовчки вийшов з кухні, голосно грюкнувши дверима.

— Ні, ну це нормально взагалі? — Злата розгублено кліпає віями. — Що я зробила? Психує він ...

— Ой Злато, тільки не удавай, що ти нічого не розумієш! — Кіра підвищила на неї голос. — А як ти думала? Хіба так можна?! Знаєш як він злякався за тебе, — вже спокійніше промовила вона. — Іди поговори з ним. Він у тебе така чутлива натура.

— Твоя правда, — Злата винувато глянула на подругу. — Я повинна була його попередити, що йду. Але він так мило спав вранці, що мені було шкода його будити. Я дуже поспішала. Думала, що потім зателефоную йому, а тут телефон... — зітхнула вона. — Гаразд, піду поговорю з ним. Прямо зараз!

— От і правильно! — підтримала її Кіра. — З цим треба щось робити, бо він взагалі з розуму зійде доки ти народиш! — по виразу обличчя Кіри було видно, як вона стурбована емоційним станом Ярослава.

— Так, він дійсно перебуває в постійній напрузі, — погоджується з нею Злата. — Я сама хвилююся за нього. Він дуже тонко все сприймає!

— Такі вже творчі особистості... Це основна риса їхнього характеру! — зауважує Кіра. — Ще Ярослав дуже тебе любить, тому і переживає! Іди до нього, а я теж вже побіжу, ато ще на тренування спізнюся.Ти відпочивай більше! Бережи себе і ... психіку Ярослава, — строго наказує вона, пригрозивши пальчиком.

Зачинивши за Кірою двері, Злата покрокувала в сторону спальні. Ярослав в задумі сидів на краю ліжка й віртуозно крутив у своїх пальцях новий пензель для малювання. Він сфокусував свій погляд в одну точку і навіть не зреагував на Злату, яка щойно увійшла. Поруч стояв увімкнений ноутбук, але судячи з усього, Ярослав навіть ще не починав на ньому працювати. Глибоко вдихнувши, Злата повільно підійшла до Ярослава і присіла поруч з ним.

— Ти сильно злякався за мене? — м'яким тоном запитала Злата, першою порушивши напружену тишу. — Я їжджу на таксі. Не хвилюйся, зі мною все добре! До того ж я була не одна. Мені вже краще. Чесно! Ну не мовчи, будь ласка! Поговори зі мною! — нахиливши голову на бік, вона благально подивилася йому в обличчя.

— Я боюся за тебе! — Ярослав кинув на неї погляд, який красномовно висловлював величезну кількість емоцій одночасно. — Ти розумієш це?! — його голос все ще тремтів від хвилювання.

— Розумію, — спокійно відповіла Злата і накрила його коліно своєю ніжною, тендітною долонею. — Послухай мене, Ярославе! Мені теж дуже страшно! Ти навіть не уявляєш як! Якщо я буду весь час сидіти вдома й нічого не робити ‒ так довго не витримаю. Мені потрібно відволікатися від цих думок. Але я обіцяю, що буду обережною і повідомляти тобі про кожен свій крок. Напевно, я просто досі все ще не зовсім звикла до спільного життя, — з цими словами вона несподівано посміхнулася. — Я довгий час жила одна в цій квартирі й всі рішення приймала теж сама, мені не потрібно було перед кимось звітувати. Пробач мені! Надалі я завжди буду враховувати й твої почуття теж.

— Ти безвідповідальна! — вигукнув Ярослав, не звертаючи уваги на її слова. Від його різкого голосу Злата навіть смикнулася. Вона відчула як по спині пробігло стадо мурашок.

— Я завжди повинен знати, де ти знаходишся! Тобі небезпечно ходити кудись одній! На вулиці дуже слизько! А якби ти впала, не дай Боже? Або тобі знову б погано стало?! Що тоді?! — продовжує вичитувати Ярослав.

Він схопився з місця і, все ніяк не заспокоюючись, почав нервово ходити по кімнаті, надмірно розмахуючи руками. — Я не знав, що й думати! Вже збирався тебе по всьому Києву шукати!

"Ух, як розійшовся! Треба ж... " — не очікуючи від нього такої бурхливої реакції, Злата ошелешено спостерігає за його емоційними рухами.

— Ярославе, заспокойся, будь ласка! Йди до мене! — Злата вказала жестом йому присісти поруч. — Ну що ти?

— Ну що "заспокойся"? — не вгамовується Ярослав. — Я точно скоро так з розуму з тобою зійду!

— Сядь, я сказала! — наполегливо просить Злата. — І не кричи на вагітну жінку! — жартівливим тоном вимовляє вона, намагаючись, хоч якось розрядити обстановку.

— Так не можна! — вигукує Ярослав, слухняно сідаючи на ліжко. — Ніколи більше так не ро... — він не встиг договорити. Обвивши своїми рученятами його шию, Злата припала до його губ гарячим довгим поцілунком, який здатний врівноважувати та заспокоювати нервову систему, а почастішання пульсу створює відчуття приємного хвилювання. Адже справжній, щирий теплий поцілунок ‒ це космічне злиття душ, найбільша енергія Всесвіту!

— А так можна, милий? — нарешті відірвавшись від улюблених і таких бажаних губ, Злата кинула на його кокетливий погляд.

— Ну ти й "хитрюга", Златко! — ледве переводячи подих після запаморочливого поцілунку, Ярослав осяяв її всепрощальною посмішкою. — Знайшла моє слабке місце і безсоромно користуєшся цим, так? Це в тебе такий психологічний "прийом"?

— Індивідуально для тебе! — солодко прошепотіла Злата йому на вухо.

— На тебе навіть позлитися нормально неможливо, — приречено сказав Ярослав, злегка посміхаючись. Він акуратно доторкнувся великим пальцем її обличчя і м'яко погладив по щоці.

— А ти й не гнівайся! — Злата грайливо посміхнулася у відповідь й торкнулася пальчиком кінчика його носа. — Просто кохай мене ... таку заразу.

— Я дуже тебе кохаю! — його був погляд сповнений ніжності, турботи й тепла. — Ти хоч їла сьогодні? Зараза ти моя.

— Тільки йогурт.

— Ох, Злато, Злато... — незадоволений відповіддю, Ярослав скрушно похитав головою. — Піду, приготую тобі щось смачненьке, щоб ти нормально поїла. А поки відпочинь трохи, — він ніжно цілує Злату в маківку і заривається носом у її шовковисте волосся.